Пам’ять як психічний пізнавальний процес

Вступ. Визначення та загальна характеристика пам’яті.

1. Фізіологічні основи пам’яті.

2. Види пам’яті.

3. Запам’ятовування, його особливості.

4. Відтворення і впізнання.

5. Забування, його особливості.

Висновки. Індивідуальні особливості пам’яті.

Список використаної літератури.

Вступ. Визначення та загальна характеристика пам’яті

Пам'яттю називається запам'ятовування, збереження та наступне відтворення індивідом його досвіду.

Будучи однією з найважливіших характеристик усіх психічних процесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність людської особистості.

У науці поки що немає єдиної та завершеної теорії пам'яті.

Перша група теорій: асоціативний напрям (від лат. associatio — сполучення, зв'язок).

Принцип асоціативного зв'язку зводиться ось до чого: якщо певні психічні утворення виникли в свідомості одночасно або безпосередньо один за одним, то між ними утворюється асоціативний зв'язок, і повторна поява якогось із елементів цього зв'язку обов'язково викликає в свідомості появу всіх його елементів.

Як ми згадуємо щось, використовуючи, наприклад, «вузлик на пам'ять»! Ми наштовхуємося на вузлик; вузлик відсилає нас до тієї ситуації, в якій він був зав'язаний; ситуація нагадує про співрозмовника; від слів співрозмовника ми йдемо до теми розмови і, нарешті, приходимо до шуканого предмета.

Гештальтизм (від нім. Gestalt — образ) — друга група теорій пам'яті. Гештальт (образ) означає цілісну організацію, структуру, яка не зводиться до суми її складових.

Згідно з цим основою утворення зв'язків тут визнається організація матеріалу, яка визначає і аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подібності за формою. Наприклад, портрет за штрихами.

Теорія діяльності — третій напрям.

Експериментально встановлено і доведено, що найпродуктивніше зв'язки утворюються і актуалізуються тоді, коли відповідний матеріал виступає як мета дії.

Характеристики цих зв'язків — тривкість і лабільність (рухомість) визначаються значимістю цих зв'язків у діяльності суб'єктів для досягнення цілей.

Принцип цієї концепції: утворення зв'язків між різними уявленнями визначається не тим, яким є сам по собі запам'ятовували матеріал, а, скоріше, тим, що з ним робить суб'єкт[4, c. 181-182].

1. Фізіологічні основи пам’яті

За І. П. Павловим, умовний рефлекс як акт утворення зв'язки між новим і раніше закріпленим змістом становить фізіологічну; основу акту запам'ятовування.

Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого нервового імпульсу крізь певну групу нейронів залишає по собі фізичний слід, тобто відбуваються електричні та механічні змін» синапсів (місць стикання нервових клітин), утворюються стійкі просторово-часові нейронні структури. Тому ця теорія ще називається теорією нейронних моделей.

Існує така гіпотеза про двоступеневий характер процесу запам'ятовування згідно з біохімічною теорією: на першій стадії (безпосередньо після дії подразника) у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає поворотні фізіологічні зміни в клітинах; друга стадія — це власне біохімічні реакція, пов'язана з утворенням нових білкових речовин (протеїнів).

Перша стадія триває секунди або хвилини, і її вважають фізіоілогічним механізмом короткочасного запам'ятовування. Друга стадія, яка приводить до незворотних хімічних змін у клітина?! вважається механізмом довгострокової пам'яті.

Прихильники хімічних теорій пам'яті вважають, що з перебігом процесів пам'яті відбуваються різноманітні перегрупуванні білкових молекул нейронів, передусім нуклеїнових кислот.

Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) вважається носієм генеточної спадкової пам'яті; рибонуклеїнова кислота (РНК) — осі нова онтогенетичної індивідуальної пам'яті[8, c. 104-106].

2. Види пам’яті

Моторна пам'ять — це запам'ятовування, збереження і відтворення рухів та їхніх систем.

Ознакою доброї моторної пам'яті є фізична спритність людини, моторність у праці, — те, що називають «золоті руки».

Емоційна пам'ять — це пам'ять на почуття.

Пережиті та збережені в пам'яті почуття виступають як сигналів, які або спонукають до дії, або утримують від учинків, що викликали в минулому негативні переживання.

Саме почуття та емоції можуть виступати як «перший вузлик» v розгортанні ланцюжка асоціацій.

Образна пам'ять — це пам'ять на уявлення, на картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зоровою, слуховою, тактильною (дотиковою), нюховою, смаковою.

Образна пам'ять може досягати високого рівня як компенсаторний механізм у сліпих, глухих і т. д.

Ейдетична пам'ять. Ейдетичні, або наочні, образи пам'яті — це результат збудження органів чуттів зовнішніми подразниками. Ейдетичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета, але характеризуються такою деталізованою наочністю, яка є цілком недоступною звичайному уявленню.

Змістом словесно-логічної пам'яті є наші думки, втілені у форму мови. Тому тут головна роль належить другій сигнальній системі.

Словесно-логічна пам'ять відіграє провідну роль у засвоєнні знань учнями в процесі навчання.

2. За характером мети діяльності

Мимовільна пам'ять — це запам'ятовування та відтворення, за якого відсутня спеціальна мета щось запам'ятати чи пригадати. Довільна пам'ять має місце тоді, коли ставиться певна мета запам'ятовування і відтворення з докладанням вольового зусилля. У цьому випадку запам'ятовування і відтворення виступають як спеціальні мнемонічні дії (від грец. uvrmovueov — запам'ятовування).

3. За тривалістю утримання інформації

На відміну від тривалої пам'яті, для якої є характерним тривале збереження матеріалу після багаторазового його повторення і відтворення, короткочасна пам'ять характеризується дуже коротким часом збереження після одноразового дуже нетривалого сприйняття і негайним відтворенням (у перші ж секунди після сприйняття матеріалу). Оперативна пам'ять забезпечує запам'ятовування інформації, необхідної тільки для виконання певної дії.

Після одноразового прослуховування пояснень викладача у тривалій пам'яті учня залишається в середньому тільки 10% змісту прослуханого, після самостійного читання — 30%, після активного спостереження навчального процесу — 50%, а після освоєння учнями практичних дій — 90%[7, c. 214-216].

3. Запам’ятовування, його особливості

Запам'ятовування — це процес пам'яті, завдяки яком-відбувається закріплення нового через поєднання його з набутим раніше.

Запам'ятовування завжди вибіркове. У пам'яті зберігається далеко не все, що діє на наші органи чуттів. Вибірковість пам'яті за лежить від мотиву, мети, установки, діяльності особистості.

Для запам'ятовування важливим є перше враження, його якість і глибина. Воно посилюється комплексним сприйманням об'єкта різними органами чуття. Вся інформація має сприйматись як щось змістово ціле й значуще, логічно пов'язане. Краще, якщо вона є предметом активної діяльності, зацікавлених роздумів, розумової переробки: виділення головного, істотних зв'язків, структурування, аргументації тощо. Легко й надійно запам'ятовується новий матеріал, пов'язаний з попереднім досвідом, коли він його чимось доповнює і збагачує, розширює можливості діяльності особи. Ефект запам'ятовування значно посилюється, якщо інформація є для суб'єкта необхідною, пов'язана з метою його діяльності, становить певний інтерес. Наприклад, готуючись до польоту і вивчаючи заданий маршрут, штурман не тільки визначає й обчислює основні етапи і контрольні пункти шляху, а й без спеціальних зусиль добре запам'ятовує найважливіші орієнтири, супровідні ознаки, які допоможуть надійно ідентифікувати його з місцевістю, показниками приладів тощо. Така мобілізація пам'яті пояснюється тим, що в польоті всі дані можуть виявитися дуже потрібними й важливими і без них не можна якісно виконати завдання. Незнання цих даних може призвести навіть до аварії[1, c. 352-354].

4. Відтворення і впізнання

Відтворення — це процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація закріпленого раніше змісту психіки через вилучення його з довгострокової пам'яті й переведення в оперативну. Відновлюючи в процесі відтворення різні етапи, можні розташувати їх у такому порядку: впізнавання, власне відтворення і пригадування. Особливе місце посідають спогади — історична пам'ять особистості.

Упізнавання — це відтворення якогось об'єкта в умовах повторного сприйняття.

Спогадання — відтворення образів нашого минулого, локалізованого в часі та просторі[6, c. 91].

5. Забування, його особливості

Забування — процес, протилежний запам'ятовуванню.

Усе, що людина запам’ятовує, з часом поступово забувається. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування — функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання тимчасових нервових зв’язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність запам’ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, що погіршує запам’ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу.

Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв’язків, знижує ефективність запам’ятовування.

Негативний вплив раніше запам’ятованого матеріалу на оволодіння новим характеризується як проактивне (таке, що діє наперед) гальмування. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику чи хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній діяльності, називається ретроактивним (таким, що діє зворотно) гальмуванням.

Забування часом допомагає «розвантажувати» пам'ять від багатьох зайвих деталей і узагальнювати те, що запам'яталось сприяючи його збереженню[3, c. 131-132].

Забування може бути пов'язане з такими чинниками:

• дією негативної індукції, тобто сильні подразники під час запам'ятовування заважають утворенню нових зв'язків;

• впливом до- чи післядіяльності, тобто відбувається витіснення менш актуальної інформації більш актуальною (проактивне і ретроактивне гальмування);

• впливом позамежового гальмування від перенапруження відповідних клітин кори мозку.

Ремінісценція — відстрочене відтворення тимчасово забутого матеріалу. Воно може бути повнішим, ніж відразу. Спостерігається частіше у дітей, ніж у дорослих.

Збереження інформації. Чимало з того, що має для людини особливо важливе життєве значення, взагалі не забувається. Збереження завченого матеріалу після певного відтинку часу перебуває обернено пропорційному відношенні до обсягу цього матеріалу.

Обсяг пам'яті для цілком нового матеріалу і матеріалу, що к має сенсу (склади, числа, слова іншомовного походження, терміни), дорівнює магічному числу Міллера (7 ± 2). Воно вказує на кількість одиниць інформації, яку люди зазвичай утримують у пам'яті. Епітет «магічне» воно отримало завдяки тому, що характеристики обсягу уваги і сприйняття виявились у цих межах[2, c. 164-165].

Висновки. Індивідуальні особливості пам’яті

Індивідуальні відмінності в процесах пам'яті виявляються у:

• швидкості;

• точності;

• тривкості запам'ятовування;

• готовності до відтворення.

Кожна особистість має індивідуальні відмінності (особливості) пам’яті, які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності. У процесах пам’яті індивідуальні відмінності виявляються у швидкості, точності, міцності запам’ятовування та готовності до відтворення. Швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам’ятовування нового матеріалу. Точність запам’ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам’ятовувалося, і кількістю зроблених помилок. Міцність запам’ятовування виявляється у тривалості збереження завченого матеріалу (або у повільності його забування). Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості. Індивідуальні відмінності пам’яті можуть бути зумовлені типами вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв’язків пов’язана із силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам’ятовування. При сильному, але недостатньо рухливому гальмуванні диференціація вражень відбувається повільно, що може позначатися на точності запам’ятовування. Якщо у людини сформовані раціональні способи мнемічної діяльності, вироблені відповідні звички — акуратність, точність, відповідальність, то негативні прояви, що зумовлюються типологічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися. Індивідуальні відмінності пам’яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам’ятовується — образний, словесний чи однаково продуктивно як той, так і інший[5, c. 271-272].

Список використаної літератури

1. Варій М. Загальна психологія: Підручник для студентів психологічних і педагогічних спеціальностей/ Мирон Варій,; М-во освіти і науки України, Львівський державний університет внутрішніх справ. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 967 с.

2. Гуцало Е. Загальна психологія: Навчально-методичне забезпечення самостійної роботи студентів за КМСОНП/ Емілія Гуцало,; кіровоградський держ. педагог. ун-т ім. В. Винниченка. Кафедра психології. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. - 426 с.

3. Загальна психологія: Практикум/ В. В. Волошина, Л. В. Долинська, С. О. Ставицька, О. В. Темрук. - К.: Каравела, 2005. - 279 с.

4. Загальна психологія: Навч. посібник/ Авт. кол.: О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук та ін.. - К.: А.П.Н., 2002. - 461 с.

5. М'ясоїд П. Загальна психологія: Навч. посібник для студ. вуз./ Петро М'ясоїд,. - 2-е вид., доп.. - К.: Вища школа, 2001. - 487 с.

6. Макарова Л. Загальна психологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальністю "Психологія"/ Любов Макарова, Віктор Синельніков,; М-во освіти і науки України, Макіївський економіко-гуманітарний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 198 с.

7. Максименко С. Загальна психологія: Навч. посібник для студ. вуз./ Сергій Максименко, Валентин Соловієнко; Міжрегіональна академія управління персоналом. - 2-е вид., стереотип.. - К., 2001. - 455 с.

8. Цимбалюк І. М. Загальна психологія: Модульно-рейтинговий курс для студентів вищих навчальних закладів: Навчальний посібник/ І. М. Цимбалюк, О. Ю. Яницька; М-во освіти і науки України, Міжнар. ун-т "РЕГІ" ім. акад. Степана Дем’янчука. - К.: ВД "Професіонал", 2004. - 303 с.

загрузка...
Top