Кримінальна психологія у юридичній галузі

Вступ.

1. Кримінальна психологія, як галузь юридичної психології.

2. Конформна поведінка злочинця.

3. Психологічні основи допиту неповнолітніх.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Потреба у використанні психологічних знань у різноманітних ділянках практики привела до розвитку прикладних галузей психологічної науки, пов'язаних з "обслуговуванням " таких сфер практичної діяльності, як юриспруденція, освіта, медицина, праця, управління, спорт та ін. На стику психології і юриспруденції виникла юридична психологія, головне завдання якої - внести свій вклад у вирішення складних проблем зміцнення правової основи держави, посилення боротьби з правопорушеннями і злочинами.

Психологічні знання потрібні кожному юристу, так як дозволяють йому пізнати психічні особливості особистості, її властивості, які обумовлюють специфіку її поведінки, діяльності, спілкування і т.п.

Побудова системи юридичної психології за принципами загальної психології означала б не вирішення проблеми, а коментування окремих психологічних закономірностей фрагментарними відомостями з галузі юриспруденції, тобто — поширення проблем власне юридичної психології в константному і пошуковому матеріалі загальної психології.

Мета роботиполягає в наступному:

- з’ясувати сутність кримінальної психологія, як галузі юридичної психології;

- дати характеристику конформній поведінці злочинця;

- проаналізувати психологічні основи допиту неповнолітніх.

1. Кримінальна психологія, як галузь юридичної психології

Юридична психологія, досліджуючи різноманітні форми психологічних явищ у сфері застосування права, має підпорядковувати їх певній науково обґрунтованій системі, що поєднує комплекс і спрямованість психологічних знань. Система будь-якої науки передбачає виклад логіки дослідження, основних його напрямів, структури знань, обґрунтованих складовими закономірностями. Суміжний характер юридичної психології, зумовлений її тенденціями і тяжінням, з одного боку, до загальної психології, а з іншого — до юриспруденції, спричиняє певні труднощі у формуванні її системи.

Побудова останньої внаслідок комплексного характеру досліджуваних питань залежить від домінуючої основи в системі наукових знань, а також від цілей і завдань, що стоять перед наукою.

Кримінальна психологія - галузь юридичної психології, яка вивчає психологічний механізм правопорушень і психологію правопорушників, проблеми утворення, структури, функціонування і розпаду злочинних груп.

Кримінальна психологія з'ясовує ті психічні закономірності, які проявляються в процесі формування злочинної установки особистості, у ході утворення злочинного наміру, підготовки і здійснення злочину. Вона досліджує особистість злочинця, структуру і психологічні особливості злочинних груп[1, c. 12].

Кримінальна психологія також вивчає психологічні закономірності поведінки особи в криміногенній ситуації і розробляє рекомендації по профілактиці злочинності, досліджує психологічні аспекти необережної злочинності.

Злочинність – не тільки сукупність злочинних діянь, але і сукупність осіб, які їх здійснюють. При дослідженні стану, структури і динаміки злочинності аналізуються не тільки факти злочинів, але і контингент злочинців. Узагальнення суб’єктивних даних дозволяє точніше прогнозувати динаміку злочинності, її вплив на соціальні процеси, науково обґрунтовано будувати організацію боротьби із злочинністю.

У вітчизняній кримінальній психології відкидається підхід про "природженого злочинця", реалізується діалектичний погляд, в якому повинні враховуватися і біологічне, і соціальне в даній конкретній особистості. При цьому провідне місце у формуванні психологічних особливостей злочинців відводиться соціальним факторам. Навіть суто вроджені і спадкові властивості індивіда не звільнені від впливу макро- і мікросередовища. Але існують і біологічні передумови до протиправної поведінки. До них, зокрема, відносять такі:

* патологія біологічних потреб (причина багатьох сексуальних викривлень і статевих злочинів);

* неврастенія, психопатія та інші нервово-психічні захворювання;

* спадкові захворювання (особливо захворювання дітей, викликані алкоголізмом батьків);

* психофізичні навантаження, конфліктні ситуації, використання нових видів енергії, які призводять до різних захворювань і виступають кримінальним фактором.

Таким чином, при вивченні злочинної поведінки необхідно враховувати співвідношення соціального і біологічного в структурі конкретної особистості, пам'ятаючи про те, що злочинність зумовлена насамперед соціальними факторами, але завжди слід мати на увазі й індивідуально-психологічні, біологічні особливості особистості злочинця.

Кримінальна психологія вивчає: а) психічні закономірності, пов'язані з формуванням антисоціальних настанов, мотивів вчинення злочину і протиправних дій, поведінкою осіб, які характеризуються делінквентністю (схильністю до правопорушень); б) психологію формування груп правопорушників, роль конкретних обставин і факторів, що сприяють їхній появі; в) форми і способи діяльності, спрямованої на попередження антисоціальних тенденцій, виявлення причин і умов, що у психологічному аспекті сприяють формуванню антисоціальних настанов та їх проявам, розробляє конкретні заходи профілактичного характеру[4, c. 237-238].

2. Конформна поведінка злочинця

Термін “конформізм” означає робити подібним, відповідним, пристосовуватися, погоджуватися.

У загальному плані конформізм визначається як пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визначення існуючих порядків, норми і правил, безмовне схиляння перед авторитетами. У визначенні конформізм мале означати три різні хоч зовні подібні між собою явища:

  • вираз відсутності у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосування;
  • вплив однаковості у поведінці, згоди особистості з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості оточуючих людей;
  • результат тиску групових норм на індивіда, який внаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати подібно до інших членів групи.

Конформна поведінка – це ситуативна поведінка індивіда в умовах конкретного групового тиску (впливу). Комфортність можна визначити як особливість чи властивість індивіда, яка виявляється в його схильності піддаватися реальному чи уявному тискові групи. Ця поступливість знаходить свій вияв у зміні його поглядів та поведінки відповідно до точки зору більшості.

Є два типи конформної поведінки: внутрішнє і зовнішнє підпорядкування індивіда групі.

Зовнішнє підпорядкування виявляється у свідомому пристосуванні до думки групи, яке супроводжується гострим внутрішнім конфліктом, і у свідомому пристосуванні до думки групи без яскраво вираженого внутрішнього конфлікту.

Внутрішнє підпорядкування полягає в тому, що частина індивідів сприймає думку групи як свою власну і підтримує її не тільки в конкретній ситуації, а й за її межами. Йдеться, як про бездумне прийняття думки групи через вироблення власної логіки пояснення здійсненого вибору.

Є три рівні конформної поведінки людини:

  • підпорядкування (вплив групи має зовнішній характер, тривалість конформної поведінки обмежується конкретною ситуацією);
  • ідентифікація (існує в двох формах; людина може повністю чи частково уподібнювати себе іншим членам групи, або ж учасники взаємодії очікують один від одного певної поведінки, намагаючись виправдати ці взаємні очікування);
  • інтерналізація (пов’язана із цінностями особистості); в такій ситуації поведінка людини є відносно незалежною від зовнішніх впливів, тому що думки чи точки зору інших об’єднані у систему цінностей самої людини.

Конформізм розглядається також як функція трьох різновидів впливу.

По-перше, це інформаційна конформність щодо групи, коли точка зору групи вважається адекватним відображенням дійсності.

По-друге, нормативна конформність щодо групи, коли людина зацікавлена одержати оцінку групи.

По-третє, нормативна конформність щодо експериментатора. Вона виникає тоді, коли інтереси піддослідного спрямовані головним чином на оцінку його не групою, а експериментатором.

Узагальнюючи різні точки зору на природу конформної поведінки можна виокремити групу головних чинників, які її викликають[2, c. 217-218].

Конформна поведінка виникає тільки у разі конфлікту (реального чи уявного) між індивідом та групою.

Конформна поведінка виникає тільки в ситуації тиску (впливу групи). При цьому важливим є те, що цей тиск здійснюється не як пряма погроза, а саме як психологічна: через оцінки, спільну думку, образливий жарт).

Важливими чинниками конформної поведінки є групові. До них належить розмір групи, її структура, міра згуртованості.

На конформну поведінку впливають індивідуальні та особистісні характеристики членів групи.

Конформності протистоїть конформізм, тобто повне заперечення якоїсь згоди, нехтуванням будь-якими нормами та цінностями.

Нонконформізм як прагнення будь-що заперечувати точку зору більшості, чинити завжди протилежно її є не альтернативою конформності, а одним з її виявів, та проявом негативізму, та невмотивованої поведінки індивіда, і виявляється у незгоді, запереченні певних вимог, очікувань, норм соціального оточення.

Поглиблення розуміння проблематики, що лежить у сфері свідомості особистості неповнолітнього, засудженого до позбавлення волі, спроба дослідити соціально-психологічний ресурс у галузі особистісних засад неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі, становить завдання пропонованої статті.

Ізоляція індивіда від соціуму досі залишається оптимальним засобом покарання за здійснення кримінального злочину. Але, як і раніше, інститут відбуття покарання потребує ретельного перегляду його цілей і актуальних можливостей та пошуку дійсно впливових виправних заходів. Існуючі їх види і форми, на жаль, не вирішують проблему виправлення. Особливе місце в цьому контексті займає питання соціальної ізоляції неповнолітніх з метою покарання і перевиховання. Недосконалість існуючого інституту пенітенціарної системи виявляє себе в серйозній загрозі фундаментальній автономії індивіда, засудженого до позбавлення волі, цілісності його особистості. Радикальна зміна соціального контексту призводить до „статистично достовірного і клінічно значимого емоційного стресу” [5; с. 7], про що свідчить те, що досить великий відсоток неповнолітніх, які відбули покарання в місцях позбавлення волі, повторно вчиняють протиправні дії різного ступеня тяжкості.

Таким чином, конформізм можна розглядати як завершену модель взаємодії зі зразками соціокультурного середовища. Він є фундаментальною соціально-психологічною базою тоталітаризму, який прагне створити монолітну єдність громадян. Він також може сприяти формуванню типу деперсоналізованої пересічної особи у плюралістичних соціальних системах, базуючись на груповому тиску та підкорянні стереотипам масової свідомості. Це накладає відбиток як на протікання процесів групоутворення у спільнотах, так і на особистісне становлення в них[3, c. 361-363].

3. Психологічні основи допиту неповнолітніх

Зростання агресивних тенденцій в підлітковому середовищі відбиває одну з дуже гострих соціальних проблем суспільства, де за останні роки зросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків. Почастішали випадки групових бійок, які носять жорстокий характер, збільшилася кількість злочинів неповнолітніх проти особистості, які тягнуть за собою важкі тілесні ушкодження. Причому проблема агресивності підлітків, яка торкається всього суспільства в цілому, викликає глибоке хвилювання як педагогів, батьків, так і юридичних працівників.

Слідчий повинен знати, що формування чуттєвих уявлень у підлітків відзначається унаочно образною спрямованістю і недостатньою розвиненістю узагальнень по суттєвих ознаках. У них менший обсяг сприйняття і довготривалої пам'яті, ніж у дорослих, частіше всього неточне відображення просторових якостей об'єктів (величина, віддаленість, кольорові відтінки та ін.). Для підлітків характерні також складність словесного оформлення події через низьке сформування понятійної сфери і небагатого словарного запасу.

Разом з тим психіці підлітків притаманні і позитивні якості, які сприяють встановленню істини, а саме:

♦ підвищена орієнтувальна діяльність,

♦ загострена увага до окремих деталей події,

♦ безпосередність,

♦ щирість.

Знання психологічних особливостей підлітків дає можливість юридичним працівникам більш цілеспрямовано вирішувати завдання розслідування злочинів, у тому числі проведення допиту. Найчастіше виділяють п'ять етапів допиту неповнолітнього:

на початковому етапі допиту слідчий в усній формі отримує від підлітка його анкетні дані (вік, в якій школі і в якому класі вчиться, в яких умовах живе, з ким товаришує і т.д.). Основне завдання даного етапу - діагностика особистості допитуваного. Багато відомостей про підлітка слідчий може отримати заздалегідь із бесід з батьками, від інспектора дитячої кімнати, від дільничного інспектора;

на другому етапі допиту відбувається встановлення психологічного контакту. Темою бесіди тут, як правило, є навчання підлітка, його захоплення, інтереси і т.д. На даному етапі виробляється загальна лінія поведінки обох співрозмовників, визначаються такі параметри спілкування, як його ритм, темп, невербальні засоби і т.д.;

третій етап - це головна частина допиту, завданням якої є отримання від допитуваного необхідної інформації по справі;

на четвертому етапі допиту слідчий зіставляє отриману від підлітка інформацію з вже наявною і в питально-відповідній формі намагається усунути суперечності, неточності, неясності і т.п.;

на п'ятому, заключному етапі допиту слідчий заносить в протокол отриману інформацію (при цьому зберігаються лексичні особливості мови неповнолітнього), подає її в письмовому вигляді допитуваному, який, підтвердивши правильність записаного в протокол, його підписує.

Вивчаючи особистість неповнолітнього, слідчий повинен в першу чергу встановити його позитивні якості, час зміни його поведінки в гіршу сторону, з'ясувати причини, які сприяли цим змінам та ін. Це дозволить слідчому створити правильне уявлення про людину, вибрати правильну тактику допиту і належні міри психологічного впливу на підлітка[1, c. 161-163].

Успішність допиту неповнолітнього багато в чому залежить від вибору місця і обстановки його проведення. Практика показує, що допит неповнолітнього підозрюваного (звинуваченого) доцільно проводити в кабінеті слідчого. Суворість і офіційність зустрічі підкреслює підлітку важливість і значимість розслідування. Тривалість допиту підлітка повинна бути не більше однієї години, допит дітей молодшого шкільного віку до 30 хвилин, а дітей дошкільного віку - не більше 20 хвилин. При допиті неповнолітнього, який не досяг 14 років, присутність педагога обов’язкова (він може дати необхідну слідчому консультацію по встановленню психологічного контакту з підлітком, по визначенню форми постановки питань і т.п.)

Істотний позитивний вплив на покази підлітка чинить спокійна, безконфліктна обстановка допиту. Неповнолітньому допитуваному спочатку слід пояснити, з якого приводу проводиться допит, які його обов'язки і права. Після встановлення психологічного контакту, слідчий спонукає підлітка до вільної розповіді, у ході якої, як правило, його не перебивають і не підказують напрямок розповіді. Потім з допомогою питань уточнюються і перевіряються окремі деталі подій, їх послідовність. Для активізації відповідей на питання слідчого підлітку необхідно надавати мнемонічну допомогу - нагадування послідовності розвитку подій, пред'явлення речових доказів, допит у різних планах, ознайомлення допитуваного з показами інших осіб, допит на місці події та ін.

Враховуючи психічні особливості підліткового віку, у ході допиту необхідно дотримуватися ряду педагогічних вимог:

а) не акцентувати увагу підлітка на тих обставинах, які можуть нанести шкоду його вихованню;

б) припиняти нецензурні вирази і кримінальний жаргон;

в) не допускати цинічних оцінок, проявів розв'язності і вульгарності.

У той же час мовна діяльність самого слідчого повинна бути коректною, ввічливою, з проявом поваги до особистості неповнолітнього, без підлещування і панібратства.

При розслідуванні групових злочинів важливо з'ясувати організатора, "вожака" злочинного угруповання і його дійсної ролі.

Як правило організаторами злочинних груп неповнолітніх виступають раніше судимі дорослі чи юнаки, які вже притягалися до кримінальної і адміністративної відповідальності. Вони мають більший життєвий досвід, фізично сильніші за інших і саме цим привертають і підкоряють своїй волі нестійких і таких, що відчувають певні життєві труднощі підлітків з негативною орієнтацією.

Досить часто неповнолітні намагаються приховати справжніх організаторів таких угруповань з різних мотивів: страх, поради близьких, почуття брехливої дружби і т.д. У цьому випадку слідчий, впливаючи на психіку підлітка, може використовувати також такі допустимі прийоми, як демонстрація своєї обізнаності, розвінчання "вожака", пред'явлення доказів та ін.

Психологічно складним є допит дітей дошкільного віку (від 3 до 6 років) і молодшого шкільного віку (від 6 до 10 років). Підготовка і проведення допиту даної категорії неповнолітніх обов'язково вимагає врахування їх вікових особливостей. Відзначимо коротко деякі з них:

  • діти в такому віці дуже піддаються навіюванню дорослих;
  • у них розвинута схильність до уяви;
  • діти відчувають труднощі в установленні причинно-наслідкових зв'язків явищ і значення дій малознайомих людей;
  • пам’ять у такому віці відзначається мимовільним і слабким розвитком спрямованості на відмінні особливості об'єктів;
  • діти сприймають зовнішній образ людини, як правило, не точно (погано запам’ятовують риси обличчя, зміщуються поняття "молодий"і "старий" і т.д.) та ін.

У ході підготовки до допиту дітей дошкільного і молодшого шкільного віку слідчому корисно використати консультації педагога і психолога.

Залучення дитини до спілкування повинно відбуватися поступово: спочатку дати йому можливість освоїтися з місцем проведення допиту, потім провести орієнтовну бесіду на доступній дитині мові, а потім перейти до діалогу. Складність питань необхідно нарощувати поступово, надаючи мнемонічну допомогу допитуваному. Багато слідчих спонукають дитину повторювати питання вголос, що можна вважати оправданим прийомом.

Знання психологічних особливостей підлітків, дітей дошкільного і молодшого шкільного віку забезпечує індивідуальний підхід до кожної особистості при підготовці і проведенні допиту, що підвищує його ефективність[4, c. 126-128].

Висновки

За специфікою досліджуваних проблем і практичної спрямованості юридична психологія нерозривно пов'язана з юридичною наукою і практикою. Разом з тим юридична психологія є прикладною галуззю психології, так як базується на загальній і соціальній психології. У зв'язку з цим вивчення юридичної психології слухачами, курсантами вищого навчального закладу чи студентами юридичного факультету передбачає знання основних положень загальної і соціальної психології.

Нині характерним є розвиток психологічної науки, використання її рекомендацій у різних сферах людської діяльності. У системі наукових знань, що сприяють удосконаленню правозастосовної діяльності, важливе місце посідає юридична психологія. Це особлива наука, що вивчає психологічні закономірності у системі «людина — право», і спрямована на їх оптимальне використання.

Широкі аспекти пізнання особливостей юридичної практики та розробки рекомендацій щодо її удосконалення передбачають проведення комплексних досліджень юристів і психологів стосовно з'ясування характеристик численних позицій, які визначають специфіку всіх напрямів правозастосовчої діяльності.

Список використаної літератури

1. Бедь В. В. Юридична психологія. — К.: Каравел, 2003. — 376с.

2. Васильев В. Л. Юридическая психология. — СПб.: Питер, 2002. — 654с.

3. Еникеев М. И. Юридическая психология. — СПб.: Питер, 2004. — 479с.

4. Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Академічний курс. — К.: ВД "Ін Юре", 2004. — 424с.

5. Основи юридичної психології: Навч. посібник / Н. М. Давидюк. — Чернівці: Рута, 2004. — 60с.

загрузка...
Top