Характерні риси логічного знання доби Середньовіччя

Вступ.

1. Особливості логіки в період Середньовіччя.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Щодо логіки середньовіччя (як і всієї тогочасної культури) існують протилежні точки зору. Одні вчені розглядають цю епоху як час занепаду культури, інші, відзначаючи прояви прогресу, — як необхідний етап розвитку людства.

Середньовічна логіка, як і філософія загалом, була поставлена на службу релігії. Головне її завдання полягало в обґрунтуванні догматів релігії, доведенні існування Бога, поясненні питань створення світу та безсмертя людської душі тощо. З цією метою зверталися до арістотелівського вчення. Панівним напрямом логіки середньовіччя була «схоластична логіка», яка, популяризуючи логіку Арістотеля, водночас зумовила негативне ставлення до неї.

«Перетворивши логіку Арістотеля на мертву, безплідну науку, середньовічні схоласти піддали її вчення витонченій обробці...». Теми схоластичних виступів часто були такими курйозними, що кидали тінь на тогочасну логіку: скільки духів можуть уміститися на вістрі голки, чи є в жінки душа, чи носитимуть люди одяг у потойбічному житті тощо.

Проте схоластична логіка була необхідним етапом розвитку цієї науки хоча б тому, що сприяла популяризації логічних знань. У цей час активно пропагувалися твори античних філософів, зокрема Арістотеля, вчення якого глибоко вивчали і творчо розробляли. Логіка поступово формувалась як навчальна дисципліна.


1. Особливості логіки в період Середньовіччя

У міру наближення до Середніх століть логіка одержувала більше широке поширення. Її почали розробляти арабомовні дослідники, наприклад, Аль- Фарабі (бл. 870-950 р.). Середньовічна логіка називається схоластичної, а її розквіт в XІ столітті зв'язують із іменами вчених Вільяма Оккама, Альберта Саксонського й Уолтера Берлі.

Аль Фарабі (870-950) — видатний продовжувач аль Кінді, знаменитий математик, лікар і філософ, був глибоким знавцем Арістотеля, написав коментарі до його філософських та природничо-наукових творів. Подібно до більшості мислителів Середньовіччя, аль Фарабі визнавав Бога як першопричину Буття, проте визнавав зовнішній світ таким, що існує самостійно і незалежно від надприродних сил. Матеріальний світ, на думку аль Фарабі, складається з шести природних тіл або елементів (прості елементи, мінерали, рослини, тварини, люди та небесні тіла). Світ пізнаваний, джерела пізнання — органи чуття, інтелект та умогляд. Перші два дають безпосереднє знання, а за допомогою умогляду пізнається суть речей.

Аль Фарабі — перший філософ арабомовного Сходу, в якого є система філософських поглядів, яка охоплює всі сфери дійсності. Перший розділ класифікації наук утворювала "наука про мову". У філософському сенсі більш значною є роль другого розділу класифікації, що трактує питання логіки. Для аль Фарабі логіка — "мистецтво", споріднене з граматичним, "бо відношення (мистецтва) логіки до інтелекту і осягнених розумом об'єктів інтелекції таке ж, як відношення граматики до мови і слів". Логіка, з цього погляду — наука тільки про правильне мислення, в основу якої покладено закони та форми арістотелівського "Органону". З великою силою переконання захищає аль Фарабі абсолютну необхідність логіки для людини, яка претендує на знання науки і тим більше — філософії.

Нагадаємо, що в середньовічних університетах логікові вивчали на факультетах мистецтв, логіка надавала право на вхід у теологію, юриспруденцію, медицину. На факультетах мистецтв логікою завершувався "тривіум" (після граматики й риторики), відкриваючи собою "квадривіум" арифметики, геометрії, астрономії й музики. Великим викликом часу було відновлення теології засобами діалектики й логіки, що була чимсь начебто бойового арсеналу й інструментарієм аргументації. Логікові викладали як науку на факультетах мистецтв, але її ж як мистецтво на факультетах теології. Те, що прийнято називати науковою, формальною логікою, було серед мистецтв і одночасно інструментом на службі догми й метафізики, як це можна було бачити із суперечки про універсаліях. Першим Оккам порушив питання про розведення логіки й метафізики саме тому, що його логіка ставала формальної, а виходить, могла використовуватися схоластами незалежно від метафізичних суперечок. Звідси парадокс, що всі великі логіки XVІ століття були оккамистами. По суті між кінцем XІІІ століття й початком XІ століття ми спостерігаємо якийсь розкол між прихильниками Аристотеля, пристосованого до догм віри, і "модерністами, ортодоксія яких була пов'язана з логічними дослідженнями, окремо від метафізичних. Модерністи- номіналісти розробляли найтонші логічні переходи, томісти-консерватори являли собою партію "ars vetus", старого мистецтва, думаючи логічні зиски перших марними.

Нарешті, характерною рисою середньовічної логіки був зв'язок між латинською мовою й логічними теоріями й вираженнями. Мова сучасної логіки і її символів являють собою штучну конструкцію, вільну від зв'язків із природною мовою. Мова середньовічної логіки базувався на аналізі наукової латинської мови, що розуміється не просто як ідіом (тобто мова), але як найбільш високий рівень раціональності. Зрозуміло тому, чому середньовічні логіки крім формулювання логічних законів, ще й описували ці закони. Наприклад, Аристотель формулював силогізм "Барбара" (закон тавтології): "Якщо А належить кожному В, а В кожному З, те А належить і З". Середньовічні логіки описують цю схему інтерференції й правила, які необхідно дотримувати для одержання коректного висновку. "Усякий силогізм типу "кожне А є В, кожне З є А, отже, кожне З є В" має сенс". Інший закон, використовуваний і сьогодні як закон Де Моргана, описаний у такий спосіб. "Отрицание конъюнктивной пропозиции это дизъюнктивная пропозиция, образованная из отрицания элементов соединения". Например, "ложно, что Иван в Падуе и в Милане" равнозначно выражению: "ложно, что Иван в Падуе, либо ложно, что Иван в Милане".

T(pVq) = (TpVTq)

Що стосується періодизації середньовічної логіки, то в ній можна виділити три періоди: "ars vetus" ("старе мистецтво"), "ars nova" ("нове мистецтво"), "logіca modernorum" ("логіка сучасних"). Період "старого мистецтва" пов'язаний з Абеляром, логіка концентрується навколо "Ісагога" Порфирія, "Категорій" і "Про тлумачення" Аристотеля. Період "нового мистецтва" пов'язаний з розквітом великих схоластичних систем, у рамках яких філософи скоріше, ніж логіки, використовували логічний органон для теологічних цілей. Навпроти, так звані "модерністи", серед яких безумовний лідер номіналіст Оккам, культивували логікові не як органон, інструмент, але як scіentіa sermocіnalіs (мовна наука), тобто в аналітичній функції структури мови науки з формальної точки зору. "Сцієнція" як наука про духовну реальність у її структурі й зв'язках їх уже мало займала.


Висновки

Друга велика епоха розвитку традиційної логіки охоплює християнське середньовіччя. Вона тривала із середини ХІІ ст. до середини ХІV ст.

Саме у середні віки логіка стає однією з основних дисциплін тогочасної освіти. Вона входить до тривіуму – циклу із трьох наук, до котрого окрім логіки включалися ще граматика і риторика. Вивчення цих трьох дисциплін у тогочасних навчальних закладах було обов’язковим. До речі, логіка була обов’язковим предметом вивчення у Києво-Могилянській академії.

Видатні представники середньовіччя дуже високо оцінювали логіку як науку. Ось як писав про неї відомий логік кінця ХІ ст., візантійський письменник, філософ , державний діяч Михайло Псьолл (1018 – 1090): “Логіка – це мистецтво мистецтв та наука наук, яка вказує шлях до початку усіх методів”. Цю точку зору на оцінку методологічного значення логіки підтримувала більшість філософів-схоластів середньовіччя.

Список використаної літератури

1. Ахманов А.С. Логическое учение Аристотеля. М. 1960.

2. Котарбинский Т. Лекции по истории логики // Котарбинский Т. Избранные произведения. М. 1963.

3. Маковельский А.О. История логики. М. 1967.

4. Попов П.С. История логики Нового времени. М. 1960.

5. Попов П.С., Стяжкин Н.И. Развитие логических идей от античности до эпохи Возрождения. М. 1974.

6. Попов П.С., Стяжкин Н.И. Развитие логических идей в эпоху Возрождения. М. 1983.

загрузка...
Top