Значні правочини акціонерних товариств

Прийняття 17.09.2008 р. Закону України «Про акціонерні товариства» (далі — Закон про АТ), який визначив порядок створення, діяльності, припинення акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов´язки акціонерів, без сумніву стало важливою подією, що ознаменувала собою початок нового етапу в діяльності акціонерних товариств — етапу реформування акціонерного законодавства в Україні.

Серед новел цього Закону (а їх у Законі дуже багато) привертають до себе увагу положення Розділу XIII, норми якого присвячені значним правочинам та пра-вочинам, щодо вчинення яких є заінтересованість.

В юридичній літературі значні правочини, а також правочини, щодо вчинення яких є заінтересованість, отримали назву «правочини з конфліктом інтересів» або «правочини, ускладнені конфліктами інтересів» [1]. Щодо таких правочинів, які не належать до звичайної господарської діяльності, тобто виходять за її межі, в російській науковій літературі вживається також поняття «екстраординарні правочини» [2].

Основними способами усунення конфлікту в значних правочинах є їх схвалення, одержання згоди, узгодження, що застосовуються у більшості правочинів, ускладнених конфліктом інтересів. Як зазначає А. В. Габов, найлегший спосіб врегулювання конфлікту — вилучення права прийняття рішення щодо вчинення правочину з компетенції особи, дії якої можуть створити конфлікт у силу суперечливих інтересів [3].

У цьому зв´язку залишаються актуальними слова відомого російського теоретика права Н. М. Коркунова, який понад сто років тому зазначав, що істинне призначення держави полягає, передусім, «у нівелюванні виникаючих конфліктів — зіткнень різних груп, співтовариств людей і окремих індивідів шляхом встановлення правових норм і забезпечення їх примусовою силою» [4].

Ще до прийняття Закону про АТ, навіть за відсутності в законодавстві України норм, які б регулювали порядок вчинення правочинів з конфліктом інтересів, до установчих документів господарських товариств включалося положення, яке передбачало право вищого органу акціонерного товариства — загальних зборів — затверджувати договори (угоди), укладені на суму, що перевищує вказану в статуті товариства (Типовий статут відкритого акціонерного товариства, що утворене шляхом приватизації державного підприємства, затверджений наказом Фонду державного майна України і Мінекономіки України від 12.12.1994 р. № 787/177).

Це право ґрунтувалося і ґрунтується сьогодні на нормі п. «і» ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ (аналогічним правом наділені також загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 59 Закону «Про господарські товариства») і товариства з додатковою відповідальністю (ч. 3 ст. 65 Закону «Про господарські товариства»).

Проте недоліком норм чинного Закону «Про господарські товариства», що передбачає затвердження загальними зборами господарського товариства певних договорів (за термінологією Закону про АТ — значних правочинів), є, по-перше, відсутність у ньому переліку видів договорів (правочинів), на які поширюється (або не поширюється) дія спеціального порядку їх затвердження; по-друге, відсутність легально встановленої вартості майна (робіт, послуг), що є предметом зазначених договорів (угод); по-третє, відсутність у зазначеному Законі правових наслідків незатвердженнятаких договорів загальними зборами. Остання обставина породжувала чимало проблем у правозастосуванні, зокрема у судовій практиці, що змусило Вищий господарський суд України (на той час — Вищий арбітражний суд) вдатися до роз´яснень з цього приводу.

Так, на запитання, чи може бути визнаний недійсним кредитний договір, підписаний головою правління банку, якщо він не затверджений загальними зборами акціонерів, як це передбачено умовами установчого договору, Вищий арбітражний суд України в листі «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів» від 24.01.1997 р. № 01-8/23 (п. 4) зазначив, що відповідно до ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено не укладення договорів, а затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Таким чином, лише недодержання встановленого установчими документами порядку, за яким потрібне затвердження кредитного договору, підписаного головою правління банку без порушення наданих йому повноважень, не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

Сьогодні частина із зазначених недоліків виправлена, а окремі прогалини заповнені в Законі про АТ, однак, деякі проблеми, про які йтиметься, так і не знайшли свого розв´язання.

Поняття значного правочину

Загальне визначення поняття «значний правочин» розкривається в п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону про АТ, згідно з яким значним правочином є правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

З цього визначення випливає, що будь-який правочин, як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов´язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України), що вчиняється акціонерним товариством, може бути віднесений до значних, якщо він відповідає критерію вартісної оцінки майна (робіт, послуг). Винятком є лише правочини з розміщення товариством власних акцій (виходячи зі ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. розміщенням власних акцій товариства слід вважати їх відчуження акціонерним товариством (емітентом) або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником).

Таким чином, у Законі про АТ види (типи) правочинів, що можуть визнаватися значними, прямо не перераховані, тобто перелік таких правочинів є відкритим. Виняток складають лише правочини щодо розміщення акцій товариства, вчинення яких не вимагає прийняття рішення. Закон про АТ зазначає, що предметом значного правочину може бути майно, роботи або послуги, проте йдеться про придбання (і, відповідно, оплату) чи відчуження майна, виконання робіт чи їх замовлення, надання чи одержання послуг. Закон про АТ не уточнює, з чого можна дійти висновку, що для вчинення значного правочину не має значення, якою зі сторін правочину виступатиме акціонерне товариство.

Легальне визначення поняття значного правочину в Законі про АТ видається більш вдалим, ніж відповідні визначення в законодавстві інших держав. Так, Федеральний закон Російської Федерації «Про акціонерні товариства» від 26.12. 1995 р. № 208-ФЗ відносить, зокрема, до значних правочинів такі правочини, як позичка, кредит, застава, порука або кілька взаємопов´язаних правочинів щодо придбання, відчуження чи можливості відчуження товариством прямо чи опосередковано майна певної вартості (ч.1ст.78Закону).Щодо інших видів правочинів Пленум Вищого арбітражного суду Російської Федерації роз´яснив, що перелік видів правочинів, вміщений в ч. 1 п. 1 ст. 78 Федерального закону «Про акціонерні товариства», на які поряд з договорами купівлі-продажу, дарування, міни поширюється порядок вчинення значних правочинів (у Законі вжито російський термін «крупные сделки»), не є вичерпним. До таких правочинів можуть належати договори про відступлення права вимоги, переведення боргу, внесення вкладу до статутного капіталу іншого господарського товариства та інші, якщо внаслідок їх вчинення виникає можливість відчуження майна товариства. Разом із тим, до значних правочинів не належать правочини, що вчиняються у процесі звичайної господарської діяльності (правочини щодо придбання товариством сировини і матеріалів, необхідних для здійснення виробничо-господарської діяльності, реалізації готової продукції, одержання кредитів) (постанова Пленуму Вищого арбітражного суду Російської Федерації «О некоторых вопросах применения Федерального закона «Об акционерных обществах» від 18.11.2003 р. № 19).

Важливе значення для кваліфікації правочину як значного має розуміння таких понять як «ринкова вартість майна (робіт, послуг)» та «вартість активів товариства».

Взагалі поняття ринкової вартості майна міститься в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» від 10.09.2003 р. № 1440, згідно з якою ринкова вартість майна — вартість, за яку можливе відчуження об´єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Згіднозч.1ст.8ЗаконупроАТринко-ва вартість майна у разі його оцінки відповідно до цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (йдеться, передусім, про Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-ІІІ).

Рішення про залучення суб´єкта оціночної діяльності — суб´єкта господарювання приймається наглядовою радою товариства.

Норми щодо порядку визначення ринкової вартості майна, що є предметом значного правочину, містять також Федеральний закон Російської Федерації «Про акціонерні товариства» та Закон Республіки Казахстан «Про акціонерні товариства» від 10.07.1998 р. [5].

Поняття активів міститься, зокрема, в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ, виходячи з положень якого вартість активів товариства можна визначити як вартість ресурсів, контрольованих товариством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. Активи складаються з необоротних та оборотних активів, а також витрат майбутніх періодів.

Вартість активів визначається за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87).

Ринкова вартість майна (робіт, послуг), крім того, що вона є кваліфікуючою ознакою значного правочину акціонерного товариства, виступає також критерієм розмежування повноважень органів акціонерного товариства щодо прийняття рішення про вчинення значного правочину. З урахуванням цього критерію в Законі про АТ встановлено процедуру прийняття рішення про вчинення значних правочинів.

Зазначимо, що поняття значного правочину, що вчиняється акціонерним товариством, не слід ототожнювати з поняттям значної угоди, що застосовується в статтях 16, 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ, оскільки для цілей зазначеного Закону значними угодами визнаються угоди щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди.

Порядок прийняття рішення про вчинення значного правочину

На відміну від встановленої Законом України «Про господарські товариства» конструкції «затвердження угод (договорів) на суму, що перевищує вказану в статуті товариства», що, по суті, означає затвердження вже укладених товариством угод (договорів), у Законі про АТ дії (повноваження) наглядової ради і загальних зборів сформульовані зовсім інакше, а саме: рішення щодо вчинення правочинів або їх схвалення приймається стосовно правочинів, які товариству ще належить (можливо, доведеться) вчиняти.

Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою (ч. 1 ст. 70 Закону про АТ).

У разі неприйняття наглядовою радою рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів.

Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради.

Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій.

Нарешті, рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості (ч. 2 ст. 70 Закону про AT).

Як бачимо, законодавець також по-різному визначає необхідну кількість голосів для прийняття загальними зборами рішення про вчинення значного правочину, в одному випадку виходячи з кількості голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах (за умови розміщення всіх акцій товариства це може бути кількість акціонерів, що володіють у сукупності 30%+1 акція), в іншому — із загальної кількості акціонерів (75% від усіх акціонерів товариства).

Рішення, що їх приймають відповідно до своїх повноважень наглядова рада або загальні збори акціонерного товариства згідно з ч. 1 і 2 ст. 70 Закону про AT, стосуються тих значних правочинів, щодо яких відомо, що вони будуть вчинятися акціонерним товариством.

Якщо на дату проведення загальних зборів неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться акціонерним товариством у ході поточної господарської діяльності, загальні збори можуть прийняти рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть ним вчинятися протягом не більш як одного року, із зазначенням характеру правочинів (курсив наш. — Т. Б.) та їх граничної вартості (ч. 3 ст. 70 Законупро AT).

Наведена норма породжує запитання: що слід розуміти під характером правочину. З урахуванням того, що характер (від грец. character — риса, особливість) розглядається як сукупність визначальних властивостей, ознак якого-небудь предмета, фізичного або психічного явища, його типові риси [6], визначення характеру правочинів пов´язане з виявленням визначальних властивостей і ознак тих правочинів, які можуть вчинятися акціонерним товариством у майбутньому (проте не більше ніж протягом одного року з моменту прийняття рішення про схвалення зазначених правочинів). Оскільки ні в Цивільному кодексі України, ні в юридичній літературі такий класифікаційний критерій, як характер правочину (договору) не застосовується [7; 8] стосовно дво- чи багатосторонніх правочинів (договорів), що їх може вчиняти акціонерне товариство, доцільно керуватися такими поняттями як типи та види договорів [9].

Звертаємо увагу, що рішення про попереднє схвалення значних правочинів можуть прийняти лише загальні збори. При цьому закон не встановлює, чи впливає гранична вартість таких правочинів на порядок прийняття рішення (відповідно, простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у зборах, чи 3/4 голосів акціонерів від загальної їх кількості), що, на наш погляд, є прогалиною в законодавстві, заповнити яку можна, використавши процедуру, встановлену абзацами 2 і 3ч.2ст.70Законупро АТ.

Законодавством окремих держав передбачені правові наслідки вчинення значних правочинів з порушенням встановленого порядку. Наприклад, у Російській Федерації значний правочин, вчинений з порушенням встановленого порядку його схвалення, може бути визнаний недійсним за позовом товариства або акціонера (ч. 6 ст. 79 Федерального закону «Про акціонерні товариства»). Закон Республіки Казахстан «Про акціонерні товариства» передбачає, що позов про визнання значного правочину недійсним може бути поданий будь-якими заінтересованими особами (ч.2ст.80).

Закон про АТ подібних правових наслідків вчинення значного правочину з порушенням встановленого ним порядку прямо не встановлює (у зв´язку з цим нелогічною виглядає норма абз. 4 ч. 3 ст. 42 Закону про АТ щодо прийняття загальними зборами акціонерного товариства рішення про звернення з позовом у разі недотримання вимог цього Закону при вчиненні значного правочину, тим більше без зазначення відповідача і предмета позову). Не передбачені вони і ЦК України. Такий підхід законодавця видається цілком виправданим, оскільки встановлення можливості визнання правочину недійсним лише на підставі недотримання встановленого порядку прийняття рішення щодо його вчинення або попереднього схвалення може призвести до зловживання цим правом з боку товариства у разі настання для нього невигідних наслідків, пов´язаних з невиконанням або неналежним виконанням умов правочину. Наприклад, вимозі кредитора щодо виконання зобов´язання в натурі або щодо сплати штрафних санкцій за невиконання умов договору акціонерне товариство може протиставити вимогу щодо визнання такого договору недійсним у зв´язку з недотриманням порядку прийняття рішення щодо вчинення значного правочину (про те, що цей договір є для акціонерного товариства значним правочином, кредитор ні при його укладанні, ні у процесі виконання міг і не знати, оскільки чинне законодавство не зобов´язує товариство повідомляти про цю обставину своїх кредиторів).

Дієвим засобом недопущення порушень порядку прийняття рішень щодо вчинення значних правочинів акціонерними товариствами або їх попереднього схвалення, на нашу думку, має стати пред´явлення позову до посадових осіб органів товариства стосовно відшкодування збитків, завданих товариству внаслідок укладення і виконання значних правочинів. Така відповідальність настає на підставі ст. 63 Закону про АТ, а рішення щодо подання позову приймається загальними зборами товариства (ч.3ст.42Законупро АТ).

Як встановлено ч. 4 ст. 70 Закону про АТ, вимоги до порядку вчинення значного правочину, що передбачені ст. 70 Закону про АТ, застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законодавством або статутом акціонерного товариства. Отже, вчинення правочинів акціонерним товариством має здійснюватися, передусім, з дотриманням норм глави 16 розділу ІУ ЦК України щодо правочинів, а якщо йдеться про дво- чи багатосторонні правочини (договори), то і з дотриманням норм як розділу II Книги 5 ЦК України стосовно загальних положень про договір, так і розділу III цієї Книги стосовно окремих видів зобов´язань.

Важливою нормою Закону про АТ, спрямованою на недопущення порушення встановленого законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину (зокрема шляхом ухилення від зазначеного порядку) є встановлена ч. 5 ст. 70 Закону про АТ заборона ділити предмет правочину. Щоправда, при цьому в законі не зазначається, чи йдеться про поділ предмета правочину, що вчиняється з тією самою особою (наприклад, замість укладення одного договору, що потребує прийняття рішення про його укладення, з тією самою особою укладається кілька однотипних договорів на суми, що не потребують прийняття рішення), чи під поділом маються на увазі кілька правочинів з різними особами, але з однаковим предметом.

Закон про АТ не містить прямої норми щодо порядку прийняття рішення про вчинення значних правочинів акціонерним товариством, що складається з однієї особи. Оскільки повноваження загальних зборів товариства, передбачені ст. 33 Закону про АТ, а також внутрішніми документами товариства, здійснюються акціонером одноосібно, то можна вважати, що рішення акціонера з питань, які належать до компетенції загальних зборів (включаючи рішення про вчинення значного правочину чи про попереднє схвалення значних правочинів), відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону про АТ оформляється ним письмово (у формі наказу) та засвідчується печаткою товариства або нотаріально. У контексті викладеного певний інтерес становить норма ч. 7 ст. 79 Федерального закону Російської Федерації «Про акціонерні товариства», згідно з якою положення стосовно значного правочину не поширюються на товариства, що складаються з одного акціонера, який одночасно здійснює функції одноосібного виконавчого органу. На наш погляд, подібна норма могла б бути включена і до Закону про АТ.

Висновки

Підбиваючи підсумок проведеного дослідження, зазначимо, що значні правочини та правочини, щодо вчинення яких є заінтересованість — нові для цивільного права України правові категорії, що потребують глибокого теоретичного дослідження, зокрема щодо доцільності уніфікації ознак і критеріїв віднесення до зазначених правочинів тих правочинів, що вчиняються іншими видами господарських товариств — товариством з обмеженою і додатковою відповідальністю — а також виробничими кооперативами та унітарними підприємствами.

ПРИМІТКИ

1. Габов А. В. Проблемы и перспективы правового регулирования сделок юридических лиц, требующих особого (специального) порядка их совершения / А. В. Габов // Журнал российского права. — 2008. — № 1. — С. 41—51.

2. Долинская В. В. Акционерное право: основные положения и тенденции : монография / В. В. Долинская. — М. : Волтерс Клувер, 2006. — С. 266, 284—304.

3. Габов А.В.Зазнач. праця. — С.46.

4. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права / Н. М. Коркунов. — 8-е изд. — СПб.,1908. — С. 7.

5. Об акционерных обществах : Закон Республики Казахстан. — Алматы : ЮРИСТ,2002. — 55 с.

6. Великий тлумачний словник української мови / упоряд. Т. В. Ковальова. — X. : Фоліо,2005. — С. 719.

7. Луць В. В. Контракти в підприємницькій діяльності:навч.посіб./В.В.Луць.—2-е вид., перероб. і допов. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — С. 55—63.

8. Романец Ю. В. Система договоров в гражданском праве России / Ю. В. Романец. — М. : Юристъ, 2001. — С. 30—40.

9. Луць В. В. Сучасна кодифікація договірного права в Україні: здобутки і проблеми / В. В. Луць // Вісник Академії правових наук України. — 2003. — № 2. — С. 435.

загрузка...
Top