Земельно-правова основа конституційного ладу України

Конституція — це Основний Закон нашої держави, в якому допускається закріплення програмних положень, норм-цілей, досягнення і виконання яких суспільство і держава повинні прагнути. Конституція закріплює основи земельної політики, яка реалізується органами державної влади. Земельні відносини і земельна політика розглядаються в межах економічної основи суспільного ладу. Серед основ конституційного ладу виокремлюють такі принципи: демократизм, що проявляється в народному суверенітеті (народовладді), поділ влади, політичний та ідеологічний плюралізм, визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю, визнання і гарантування місцевого самоврядування, багатоманітність і рівноправність різних форм власності. Проте в переліку основ конституційного ладу не виокремлюють принцип охорони землі як основного національного багатства. Землі розглядаються в Конституції України з позиції їхнього соціального призначення як основа існування суспільства, як об’єкт, необхідний для задоволення не лише матеріальних, а й інших потреб людини, і без якого неможливе існування людини. Тобто © В. Сидор, 2011 землі вже не розглядаються лише як засіб виробництва в сільському господарстві, що задовольняють економічні потреби суспільства.

У науці земельного права конституційні аспекти земельного права і законодавства досліджувалися такими вченими-правознавцями, як В. Андрейцев, Г. Балюк, Ю. Вовк, В. Гуревський, А. Гетьман, І. Каракаш, П. Кулинич, В. Мунтян, В. Носік, О. Погрібний, В. Семчик, Н. Титова, Ю. Шемшученко, М. Шульга, В. Янчук та ін. Проте питання про виділення земельно-правової основи конституційного ладу поряд із іншими його основами, зокрема економічною і соціальною, досі не розглядалося в науці земельного права України. На нашу думку, земельно-правова основа конституційного ладу має надзвичайно важливе значення для сталого розвитку суспільства, в якому земля є основним національним багатством.

Метою цієї публікації є дослідження положень Конституції України з метою виявлення конституційних основ земельного права і обґрунтування земельно-правових основ конституційного ладу.

Переходячи до викладення основного матеріалу, хочемо зазначити, що статус сучасної конституційної держави створюється за допомогою принципів конституційного ладу держави. Під конституційними принципами слід розуміти закономірності, що відображаються в системі конституційних інститутів. Конституційні принципи, що становлять земельну основу конституційного ладу, — це закономірності сучасної стадії розвитку суспільства. Очевидно, що конституційно-правові норми, що закріплюють основи конституційного ладу, регулюють базові начала, принципи основ політичних, економічних, соціальних, духовно-культурних, екологічних і земельних суспільних відносин. Проте в конституційно-правовій літературі серед відносин, що становлять суспільний (конституційний) лад, земельні відносини не виділяються. Тому вважаємо за доцільне дослідження земельно-правової основи конституційного ладу України розпочати з усвідомлення понять «конституційний лад» і «основи конституційного ладу».

Під конституційним ладом в юридичній літературі розуміють систему принципів (на нашу думку, не лише їх), які дають можливість реально забезпечити додержання прав і свобод людини (в тому числі земельні права), а діяльність держави здійснювати на основі фактично проведеного поділу влади відповідно до її конституції. Основи конституційного ладу України визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну державу [1, 38]. Враховуючи це, визначальним критерієм з’ясування змісту поняття «конституційний лад» є людина з її невід’ємними правами і свободами [2, 43].

Загальні засади, як форма вираження конституційного ладу України, визнають як першооснову людину і громадянина, їх права і свободи, що є базою закріплення основних принципів конституційного ладу, на підставі яких будується державний лад (устрій) та основи громадянського суспільства в Україні [3, 16].

Проведений аналіз дає змогу дійти висновку, що в юридичній літературі акцентується увага на державницькій стороні цього інституту у відриві від основної складової самого поняття — людини як вищої соціальної цінності, інтересам якої мають бути підпорядковані всі інші елементи конституційного ладу — громадянське суспільство, державний лад, принципи конституційного ладу тощо. Між тим з часів прийняття перших декларацій щодо ролі та місця людини в державі основою конституційного ладу завжди була людина і громадянин [4, 25].

Під конституційним ладом слід розуміти устрій не лише держави, а й суспільства, оскільки передусім у Конституції знаходить своє відображення система різноманітних суспільних відносин, що називається суспільним ладом. Безперечно, тільки конституційними нормами неможливо врегулювати всю систему суспільних відносин, в тому числі і конституційний лад держави. Конституція покликана закріпити їх основи, начала, що йменуються «основи конституційного ладу», що характеризують державу як конституційну. Основи конституційного ладу визначаються як основні принципи, покликані забезпечити Україні характер конституційної держави, а також сукупність принципів, що визначають основні риси економічної та політичної системи суспільства, організації держави, взаємовідносин особи, суспільства і держави.

Конституція розглядає землі в межах території України не лише як економічну складову розвитку суспільства, а насамперед акцентує увагу на значенні земель як складової навколишнього природного середовища, тому, на нашу думку, на перший план виходять саме земельні, а не економічні відносини. Зазначена норма Конституції України визначає принципові особливості регулювання земельних відносин, відмежовуючи їх від майнових відносин, що становлять предмет цивільного права. Земельний кодекс України у ст. 3 передбачає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами [5].

Вважаємо, що земельні положення Конституції України не повинні розчинятися в нормах соціально-економічного і політичного характеру, підпорядковуватися їм, залежати від них. При цьому значення має не кількість земельних норм, закріплених у Конституції України, а рівень їх правової реалізації та придатність для розвитку в земельному законодавстві. Під земельною основою конституційного ладу слід розуміти систему конституційних положень, що регулюють земельні відносини і відображають мету, функції й обов’язки держави щодо забезпечення земельних прав і дотримання обов’язків всіма суб’єктами земельних відносин. Вона повинна розглядатися поряд з економічною, політично, соціальною та іншими основами конституційного ладу України.

Будь-яка конституція покликана встановити певні правила, за якими мають будуватися найважливіші суспільні відносини. Приписи конституції встановлюють соціально-політичне обличчя держави, фіксують вихідні принципи їх функціонування й розвитку. Принципи земельного права, як зазначають В. Семчик, П. Кулинич та М. Шульга, реалізуються шляхом відтворення основоположних засад у земельному законодавстві, пронизують його систему і вдосконалюються разом з їх розвитком [6, 36].

Аналіз конституційних основ земельного права дає змогу виокремити дві групи конституційних принципів, що відображають суспільні земельні інтереси: принцип охорони земель як основного національного багатства (ч. 1 ст. 14 Конституції України), відповідно до якого пріоритетом земельної політики держави повинно бути підтримання такого якісного стану земельних ресурсів, що характеризується сталим функціонуванням природних екологічних систем, відсутністю шкідливого впливу на них, невиснажливим використанням, а також придатністю для задоволення різноманітних потреб людини; принцип дотримання, реалізації та захисту державою земельних прав громадян, відповідно до якого держава зобов’язується у своїй діяльності не порушувати земельні права громадян, а також забезпечити механізм їх реалізації та захисту (ч. 2 ст. 3 Конституції України) [7].

Друга група принципів — принципи, що відображають характер землекористування в Україні: принцип раціонального використання та охорони земель (ч. 2 ст. 13 Конституції України), відповідно до якого держава повинна забезпечити стале, невиснажливе землекористування, що дозволить забезпечити екологічні та економічні потреби прийдешніх поколінь; принцип забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (ст. 16 Конституції України), відповідно до якого держава зобов’язана попереджати та усувати негативний вплив шкідливих факторів антропогенного чи природного походження на земельні ресурси [6].

З метою додержання і виконання зазначених вище принципів держава повинна організовувати свою діяльність таким чином, щоб розпоряджатися землями державної власності в інтересах всього суспільства, забезпечувати раціональне використання земель з метою попередження погіршення їх якості, здійснювати охорону земель у межах території України як основного національного багатства, гарантувати реалізацію і захист земельних прав громадян. Забезпечуючи раціональне використання земель, держава створює сприятливі умови для їх використання за цільовим призначенням способами, які б не погіршували якості земельних ресурсів. Важливого значення при цьому набуває моніторинг земель. Забезпечуючи охорону земель, держава здійснює комплекс заходів, спрямованих на попередження і зниження впливу на земельні ресурси негативних явищ природного або антропогенного походження.

На нашу думку, основи конституційного ладу України становлять основоположні принципи організації та діяльності держави, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну державу. Конституція України закріплює інсти- туційну систему, необхідну для реалізації землеохоронної функції держави. Провідна роль у здійсненні цієї функції належить Президенту України, Верховній Раді України і Кабінету Міністрів України. Окреслюючи напрями розвитку земельного законодавства, Конституція України в розділі 4 «Верховна Рада України» у ст. 92 встановила: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина; засади використання природних ресурсів; правовий режим власності — визначаються виключно законами України [7].

Стаття 106 Конституції України розділу 5 «Президент України», закріплюючи перелік повноважень Президента України, встановлює його право оголошувати у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації [7]. Зазначена норма Конституції України, на думку автора, має ознаки конституційних основ земельного права України. Окремі положення конституційних основ земельного права України містяться в розділі 6 «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», зокрема, ст. 116 до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності та здійснення управління об’єктами державної власності [7]. Конституційні основи земельного права містяться і в розділі 9 Конституції України, зокрема в ст. 133, якою встановлюється система адміністративно-територіального устрою України, що складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села [7].

У розділі 10 Конституції України конституційні основи земельного права закріплені у ст. 138, відповідно до якої до відання Автономної Республіки Крим належить: розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань раціонального природокористування, охорони довкілля — відповідно до загальнодержавних програм; визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів [7]. Розділ 11 «Місцеве самоврядування» також містить норми, що можуть бути віднесені до конституційних основ земельного права України. До таких норм ми відносимо ст. 142, що визнає землю, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування; а також ст. 143, яка надає територіальним громадам села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності [7].

Конституційна основа земельного ладу повинна містити мету і завдання держави в галузі земельної політики. Держава бере на себе зобов’язання перед майбутніми поколіннями. Закріплення конституційного положення, що земля перебуває під особливою охороною держави, надає їй високу оцінку з конституційної правової точки зору. При цьому охорону земель слід розглядати не як мету, а як один із напрямів і обов’язок держави, оскільки мета — це результат, до якого прагне держава, вирішуючи поставлені перед ним завдання і здійснюючи функції. У цьому випадку мета держави — досягнення і підтримання якості природних ресурсів. Слід зазначити, що охорона земель включає здійснення їх захисту. Вважаємо, що ст. 13 та ст. 14 Конституції України повною мірою не відображають земельні потреби суспільства і не можуть становити земельну основу, оскільки тільки закріплюють право власності Українського народу на землі в межах території України та визначають засади охорони земель як основного національного багатства.

На підставі проведеного дослідження автор дійшов таких висновків. Конституція розглядає землі в межах території України не лише як економічну складову розвитку суспільства, а насамперед акцентує увагу на значенні земель як складової навколишнього природного середовища, тому, на нашу думку, на перший план виходять саме земельні, а не економічні відносини. Зазначена норма Конституції України містить принципові особливості регулювання земельних відносин, відмежовуючи їх від майнових відносин, що становлять предмет цивільного права. По-перше, в ній закріплюється пріоритет суспільних і державних інтересів у раціональному використанні та комплексній охороні земельних ресурсів, що забезпечується публічно-правовим регулюванням, вищим проявом якого є норми Конституції України, які володіють виключним публічно-правовим характером. Земельні норми Конституції України в сукупності становлять основу публічно-правового регулювання в земельному праві, надаючи йому характер галузі публічного права. По-друге, закріплюється принцип охорони і раціонального використання земель з метою забезпечення сталого розвитку суспільства. Виділення земельних основ конституційного ладу в якості самостійних і відособлених основ є актуальним як для земельного, так і для конституційного права. Це зумовлено загостренням екологічних проблем та усвідомленням важливості земель як основного компонента навколишнього природного середовища поряд з політичними та економічними проблемами суспільства.

Зростання значення охорони земель та їх раціонального й цільового використання зумовлює формування нової характеристики сучасного конституційного ладу. Тому доцільно вже сьогодні визнати земельну основу суспільного (конституційного) ладу як центральну конституційну основу, визначити пріоритет земельних відносин у розвитку суспільства. Земельні положення Конституції України не повинні розчинятися в нормах соціально-економічного і політичного характеру, підпорядковуватися їм, залежати від них. При цьому значення має не кількість земельних норм, закріплених у Конституції України, а здатність для розвитку в земельному законодавстві. Під земельною основою конституційного ладу слід розуміти систему конституційних положень, що регулюють земельні відносини і відображають мету, функції й обов’язки держави щодо забезпечення земельних прав і дотримання обов’язків всіма суб’єктами земельних відносин. Вона повинна розглядатися поряд з економічною, політично, соціальною та іншими основами конституційного ладу України.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Основи конституційного ладу України / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков,В. В. Медведчук. — К., 1997. — 206 с.
  2. Кравченко В. В. Конституційне право України : навч. посіб. — 6-те вид., випр. та допов. — К., 2008. — 590 с.
  3. Опришко В. Конституція України — основа розвитку законодавства // Право України. — 2002. — № 8. — С. 14-17.
  4. Конституційне право України : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко ; М-во освіти і науки України, М-во юстиції України. — 2-ге вид., переробл. та до- опрац. — К., 2010. — 429 с.
  5. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 3-4. — Ст. 27.
  6. Земельне право України : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В. І. Семчик, П. Ф. Ку- линич, М. В. Шульга. — К., 2008. — 600 с.
  7. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
загрузка...
Top