Земельні правовідносини на залізничному транспорті України

Залізничний транспорт є однією з базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв’язки й потреби галузей суспільного виробництва у перевезеннях. Законом України «Про транспорт» (ст. 11) встановлено, що до таких належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’єктів транспорту.

Землі залізничного транспорту — особлива самостійна категорія у складі земель транспорту України. Порядок та умови їх формування, використання та охорони (правовий режим) визначається ЗК України, законами України «Про транспорт» і «Про залізничний транспорт».

Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця. Законом «Про залізничний транспорт» залізниця визначається як статутне територіально-галузеве об’єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації © О. Коновал, 2011 залізничного транспорту і яке при централізованому управлінні здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. В Україні існує шість залізниць: Південно-Західна, Південна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська. Згідно із Статутом Південно-Західна залізниця належить до Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця», а решта — до підприємств.

Затвердження статутів залізниць здійснюється Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки та Антимонопольним комітетом України. Створення, реорганізація та ліквідація підприємств, установ та організацій, які входять до складу залізниць, затвердження їх статутів (положень), а також укладення контрактів (трудових договорів) з їх керівниками здійснюється у порядку, встановленому чинним законодавством України, а також статутами залізниць.

Управління процесом перевезень, а також регулювання виробничо-господарської діяльності на залізниці належить виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб’єкта. Особливість земельних правовідносин на залізничному транспорті полягає у відсутності єдиного розуміння й однакового статусу учасників єдиної транспортної мережі та їх права користування земельними ділянками, єдиної системи земельних правовідносин.

ЗК України (ст. 2) встановлено, що суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Оскільки підприємства, організації та установи залізничного транспорту нині перебувають у державній власності, то земельні ділянки належать їм на праві постійного користування і використовуються як просторова база їх розташування. Це означає, що такі землі використовуються для спеціальних цілей. На відміну від земель інших категорій, землі залізничного транспорту призначені для розташування та експлуатації спеціальних нерухомих об’єктів, переміщення рухомого складу залізниць від одного населеного пункту до іншого з метою перевезення пасажирів і вантажу. Землі залізничного транспорту є смугою відведення на всій території держави, яка пролягає по інших категоріях земель, або поряд з ними і відмежована від них у єдиний земельний фонд залізниці. Такі землі проходять по території багатьох сіл, районів, областей і країни в цілому. Для використання земель у смугах відведення суб’єкти залізничного транспорту, яким такі землі належать на праві постійного користування, вступають у відповідні відносини із власниками і землекористувачами сусідніх земель: фізичними та юридичними особами, в тому числі державними і комунальними. У зв’язку з цим в окремих випадках на правове регулювання відносин у сфері охорони і використання цих земель впливають приписи, присвячені іншим категоріям земель [1, 236-237]. Зазначені землі характеризуються тим, що їх формування як самостійної категорії земель здійснюється здебільшого за рахунок вилучення або викупу зі сфери сільськогосподарського виробництва чи іншого господарського призначення [1, 236-237].

При цьому обліково землі смуг відведення належать на праві користування підприємствам залізничного транспорту, територіально розташованих на всій протяжності відповідних населених пунктів: села, селища, міста, району, області. Так, землі смуг відведення Південно-Західної залізниці проходять по територіях Чернігівської, Сумської, Київської, Черкаської, Житомирської, Вінницької, Хмельницької областей.

Відповідно до ст. 68 ЗК України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Для земель залізничного транспорту застосовується спеціальний правовий режим, який характеризується як встановлений правовими нормами порядок та умови їх використання як об’єкта права з дотриманням організаціями (юридичними особами) та іншими суб’єктами земельних правовідносин правових вимог щодо права власності на землю держави чи землекористування юридичних осіб за цільовим призначенням у сфері діяльності залізничного транспорту, в поєднанні з правом на нерухоме майно, управління земельними ресурсами і розташованими на них об’єктами нерухомого майна й юридичної відповідальності за порушення земельнотранспортного законодавства і майнових прав.

Правовий режим земель залізничного транспорту складається з таких структурних елементів: а) сукупність правових норм (правил), якими регулюються земельні відносини на транспорті; б) порядок та умови поділу земель залізничного транспорту на групи земельних ділянок спеціального призначення для забезпечення руху поїздів та інших видів транспортної діяльності та обслуговування пасажирів, вантажовідправників та вантажоотримувачів; в) надання та оформлення права постійного користування земельними ділянками й об’єктами нерухомого майна підприємствами залізничного транспорту; г) закріплення та оформлення відповідними документами на земельні ділянки і нерухоме майно підприємств — суб’єктів права постійного користування та встановлення для них порядку та умов використання; ґ) функції та повноваження структурних підрозділів підприємства на використання закріплених за ними земельних ділянок і розташованими на них майновими об’єктами; д) правова охорона земель як об’єктів господарської та перевізної діяльності, а також як об’єктів природи; е) повноваження посадових осіб залізничного транспорту щодо управління землями залізничного транспорту, розташованими на них майновими об’єктами, забезпечення їх правильного використання, оренди та сплати земельного податку; є) юридична відповідальність громадян і юридичних осіб за порушення земельного, господарського, цивільного і фінансового законодавства.

З метою забезпечення нормальної та безпечної експлуатації залізничних колій, ліній електропередач та зв’язку, інших пристроїв та об’єктів залізничного транспорту загального користування встановлюються охоронні зони. До них належать земельні ділянки, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості пристроїв та інших об’єктів залізничного транспорту, ширина яких визначається проектом. Земельні ділянки цих зон не вилучаються зі складу земель, на яких вони встановлені, але в інтересах обслуговування залізниці право користування ними обмежується. У них, зокрема, забороняється: зводити будівлі та споруди, споруджувати лінії зв’язку, силові повітряні та кабельні мережі, розробляти кар’єри тощо [2].

Збитки, заподіяні у зв’язку зі встановленням охоронних зон, відшкодовуються відповідним землекористувачам у повному розмірі органами залізничного транспорту.

Певні труднощі мають місце у відносинах між суб’єктами права на земельні ділянки залізничного транспорту та іншими суб’єктами права на земельні ділянки, які межують із землями залізничного транспорту. Справа в тому, що землі транспорту відповідно до ст. 67 ЗК України можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На сьогодні землі залізничного транспорту, які належать державним підприємствам, відносяться до державної власності. Статтею 84 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані державні підприємства, не можуть передаватись у комунальну власність. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями. Отже, землі державних підприємств, які входять до системи Укрзалізниці, належать до державної власності і нині не вирішується питання про їх приватизацію.

У перспективі передбачається можливість приватизації окремих майнових об’єктів і землі системи залізничного транспорту або ж їх використання на засадах державно-приватного партнерства. Відповідно до ст. 67 З К України землі транспорту, а отже, і залізничного, можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Обґрунтовуються концепції створення в системі залізничного транспорту акціонерних компаній, зокрема холдингових компаній, застосування концесійної діяльності, договорів про спільну діяльність і розподіл продукції. Законом України «Про державно-приватне партнерство» від 31 липня 2010 р. встановлено, що державно-приватне партнерство застосовується у будівництві та/або експлуатації залізниць, інших видів транспорту [3].

Відповідно до чинного земельного законодавства, як пише В. Семчик, земельні відносини в Україні здійснюються на засадах публічного і приватного права [4].

Реалізація земельного законодавства, поставлених перед ним завдань, зміст і спрямованість свідчать, що у сфері залізничного транспорту застосовуються норми публічного і приватного права.

Аналізуючи досвід правового регулювання земельного права зарубіжних країн, П. Кулинич показує, що в Російській Федерації мають місце твердження про те, що з розширенням правового поля функціонування цивільного законодавства за рахунок звуження правового поля земельного законодавства потреба у ЗК України можливо відпаде, оскільки такого кодексу у країнах «цивілізованого земельного законодавства» немає [5, 8-9].

Обґрунтовуючи концепцію основних публічно-правових і цивільно-правових відносин, П. Кулинич звертає увагу, що особливістю земельних правовідносин є виникнення переважної їх більшості або на основі публічно-правових засад, або на основі як публічно-правових, так і цивільно-правових приписів, які виникають одночасно [5, 13].

Треба врахувати, що одночасно із землями залізничного транспорту межують земельні ділянки фізичних і юридичних осіб, заснованих на приватній і комунальній власності. На практиці через різнопланове використання земель залізничного транспорту і земель приватної та комунальної власності уповноваженим особам підприємств та іншим особам залізничного транспорту доводиться вступати у відносини з суб’єктами права на сусідні земельні ділянки, які регулюються як нормами земельного права, так і нормами цивільного права.

Не менш складні земельні відносини виникають між підприємствами залізничного транспорту і суб’єктами права на сусідні земельні ділянки, розташовані на всій протяжності всіх шести залізниць України на перехрестях, підземних переходах і тунелях, коли для власних потреб вони спільно використовують одні й ті самі землі. Єдиним правовим документом, яким визначається порядок використання таких земель, на сьогодні є проект таких об’єктів, або договір між співвласниками земельних ділянок. У законодавчому порядку такі відносини належним чином не врегульовані. Недостатньо врегульованими є також земельні відносини України на кордонах з іншими державами, хоч в порядку єдиної транспортної технології поїзди, що перетинають кордон сусідньої держави, повинні заїжджати на відповідні залізничні колії сусідньої держави. Міжтранзитні залізничні перевезення через землі України до інших країн з кожним роком збільшуються.

Перелічені й інші проблемні питання використання земель залізничного транспорту впливають на їх правовий режим.

З прийняттям ЗК України розпочато реформування порядку використання земель, закріплених за залізницями та іншими юридичними особами в постійне користування чи на підставі договорів оренди. Документально правовий їх режим не визначається, правовий статус суб’єктів права на землі залізничного транспорту не оформляється. Відповідальність юридичних осіб за раціональне використання земель не встановлена.

У процесі реалізації земельного законодавства були організаційно визначені структурні підрозділи залізниць та інші структурні підрозділи, встановлено їх правовий статус. У Генеральній дирекції залізничного транспорту було створено Управління майновими і земельними ресурсами. Означені служби були створені в кожній залізниці та у складі інших юридичних осіб, визначено коло питань їх відання, права та обов’язки як структурних підрозділів у галузі земельних відносин на відповідній території, а також права та обов’язки службових осіб. У всіх залізницях та в інших підрозділах проводиться інвентаризація земель на території залізниць, здійснюються заходи щодо оформлення правовстановлюючих документів.

На Південно-Західній залізниці налічується 50 057,85 гектарів земель, земельні ділянки яких розміщені на території 14 областей України. За станом на 1 липня 2010 р. Південно-Західною залізницею отримано державні акти на право постійного користування земельними ділянками на 32 487,73 гектари земель, що становить 64,9 % від загальної площі. Геодезичні роботи органами Держкомзему проводяться на 8 261,84 гектарів. На 910,63 гектари державні акти розглядаються в місцевих радах. Технічна документація розробляється на 8 037,63 га.

Повністю одержані державні акти на земельні ділянки на території чотирьох областей: Сумської, Тернопільської, Рівненської, Львівської. Зовсім не приступили до оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки Південно-Західної залізниці в Полтавській і Чернівецькій областях. Лише на 1 % площі видані державні акти на землі м. Києва.

Дещо краща ситуація на Південно-Західній залізниці з отриманням свідоцтв на право постійного користування об’єктами нерухомого майна. На початок липня 2010 р. на Південно-Західній залізниці отримано свідоцтва на право постійного користування 8 365-ма об’єктами нерухомості, що становить 91,38 % від загальної кількості 9 154 об’єктів. На реєстрації знаходиться 31 об’єкт нерухомості. Решта об’єктів перебуває у стадії підготовки й оформлення технічної документації.

З метою забезпечення діяльності залізничного транспорту Південно-Західна залізниця, як і інші суб’єкти залізничного транспорту, що є юридичними особами, можуть набувати земельні ділянки в оренду в порядку та на умовах, передбачених ст. 93 ЗК України та Законом України «Про оренду землі». Цим же Законом встановлений перелік істотних умов договору оренди земельної ділянки. Основними з них є: об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору, орендна плата, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, та інші. Орендодавцями земельних ділянок, що передаються в оренду юридичним особам залізничного транспорту, можуть бути власники земельних ділянок державної, комунальної чи приватної власності, або уповноважені ними особами. Південно-Західна залізниця та організації, що входять до її складу і є юридичними особами, набувають в оренду земельні ділянки площею 39,7934 гектари, які закріплені за сімома підрозділами залізниці. При цьому форма права власності на земельні ділянки, що передані в оренду Південно-Західній залізниці, не змінюється. Орендна плата за орендовані земельні ділянки вноситься власникам земельних ділянок - орендодавцем за договорами відповідно до Закону України «Про плату за землю».

Мають місце випадки, коли органи залізничного транспорту передають із належних їм на праві постійного користування в оренду окремим юридичним і фізичним особам, наприклад, для огородництва та садівництва, розміщення майна тощо.

Питання передачі таких земель із земель залізничного транспорту законодавчо не врегульовано. У таких випадках учасники орендних відносин користуються законами України «Про оренду землі» та «Про плату за землю». На нашу думку, це питання потребує спеціального дослідження і правового врегулювання.

Найважливіше значення у земельних відносинах залізниць має питання набуття права на земельні ділянки. Складність полягає в тому, що землі, які потребуються для розширення залізничної мережі, проходять по багатьох населених пунктах і ті, що належать до земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, водного фонду, житлової і громадської забудови та інших категорій. Вилучення (викуп) таких земельних ділянок на практиці натикається на різні перешкоди.

З метою безперешкодного розвитку залізничної мережі бажано було б закласти у Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» спеціальну норму, якою передбачити, що відчуження земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, у користування організаціями залізничного транспорту може здійснюватися в порядку та на умовах, визначених названим Законом.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Шульга М. В. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення // Земельний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В. І. Семчи- ка. — К., 2007.
  2. Шульга М. В. Правовий режим транспорту // Земельне право України : підруч. / В. І. Семчик, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга. — К., 2007. — С. 463-465.
  3. Голос України. — 2010. — № 140. — 30 лип.
  4. Семчик В. І. Публічні та приватні відносини у сфері використання земель // Судова практика. — 2010. — № 7. — С. 4-5.
  5. Кулинич П. Ф. Публічно-правові та цивільно-правові засади земельного права в Україні // Судова практика. — 2010. — № 7.
загрузка...
Top