Збереження і відродження цукробурякового виробництва в Україні

Україна, як відомо, належить до числа перших Європейських держав, які започаткували ще з 20-х років ХІХ ст. виробництво цукру з цукрових буряків. Це зумовлювалося досить сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами для виробництва цукрової сировини, наявністю значних запасів дешевої кріпосної праці селян, стрімким нарощуванням попиту на цукор у Російській імперії та на експортні поставки зарубіжних країн. Цей процес супроводжувався бурхливим розвитком бурякопереробних промислових підприємств. У 90-х роках ХІХ ст. в Україні вже функціонувало 187 цукрових заводів. За цей період посівні площі під цукровими буряками збільшились у кілька разів і перевищили 500 тис. га, а виробництво цукру за сезон цукроваріння зросло до 590-600 тис. тонн.

Швидкими темпами розвивалося цукробурякове виробництво в Україні і в першій половині ХХ ст. Після Великої Вітчизняної війни ця галузь харчової промисловості набула визначального характеру, стала важливим джерелом валютних надходжень країни. У 1990 році перед створенням демократичної незалежної держави в Україні функціонувало 192 цукрових заводи, які переробили за сезон 44,2 млн. тонн цукрових буряків і виробили 5383 тис. тонн цукру. Вихід цукру до ваги переробленої сировини становив 11,97%. Україна посіла п´яте місце після США, Бразилії, Індії і Китаю серед країн світу за обсягом виробництва бурякового цукру. Тут було зосереджено 20,7% усіх світових посівних площ цукрових буряків. Частка України у світовому валовому виробництві бурякового цукру досягла 13,3%. Річний обсяг експорту цукру країни становив 3663 тис. т, або майже 54% загального виробленого обсягу цієї продукції. Слід зазначити, що цукру у світовій практиці, як цінному харчовому продукту, відводиться досить важливе місце, яке зумовлюється його високою калорійністю (у 100 г міститься близько 400 ккал), особливими смаковими і дієтичними якостями, швидким впливом на відновлення працездатності людського організму. Разом з тим цукор характеризується важливою ознакою щодо можливості тривалого зберігання, тому належить до стратегічних продуктів харчування людської спільноти. З огляду на це цукор набув в Україні поряд із зерном важливого значення як найцінніша валюта. Слід підкреслити, що цукор, як незамінний харчовий продукт, досить широко використовується в інших галузях харчової промисловості, зокрема в хлібобулочній, кондитерській, спиртовій, плодоовочеконсервній, виноробній, лікеро-горілчаній, фармакологічній та інших галузях. Цукробурякове виробництво в Україні має важливе значення для розвитку кормової бази тваринницьких галузей. Адже від промислової переробки 1 т цукрових буряків одержують близько 800 кг жому і 50 кг меляси. Ці відходи цукрової промисловості широко використовуються при годівлі великої рогатої худоби і свиней. Патока слугує сировиною для виробництва спирту, гліцерину, харчових дріжджів, молочної та лимонної кислоти тощо.

Бурякова гичка використовується для згодовування худобі у свіжому вигляді та для силосування корму. Отже, з кожного гектара зібраних цукрових буряків при врожайності 300 ц крім 36-38 ц білого цукру додатково отримують до 45 ц корм. од. високоякісного корму як побічної продукції від посівів цукрових буряків і відходів їх промислової переробки. Водночас розвиток буряківництва має істотне соціальне значення для сільського господарства, забезпечуючи значне підвищення зайнятості сільського населення і разом з тим слугує важливим джерелом дохідності галузі. Посіви цукрових буряків характеризують розвиток інтенсифікації землеробства, підвищують його культуру і ефективність використання орних земель.

У період здійснення аграрної реформи в Україні з швидкоплинним породженням деструктивних процесів цукробурякове виробництва зазнало глибокої економічної кризи, яка призвела до різкого занепаду галузі, зменшення більш як у чотири рази посівних площ цукрових буряків, зниження урожайності та значного зменшення валових зборів цукрової сировини. Як наслідок, істотно зменшились кількість промислових підприємств цукрового виробництва та обсяги валового випуску цукру.

Однією з основних причин руйнації цукробурякового виробництва стала втрата економічного інтересу, насамперед сільськогосподарських товаровиробників, до розвитку буряківництва, зниження ефективності галузі. За період з 1990 по 2008 рік посівні площі цукрових буряків у країні скоротилися з 1607 тис. до 388 тис. га. Хоча урожайність збільшилась на 80 ц і становила 355 ц/га. У 2008 році в Україні працювало тільки 70 промислових підприємств, які переробляли за сезон 13,7 млн. т цукрових буряків і випускали 1260 тис. т цукру.

Висока собівартість виробництва цукрової сировини й низькі ціни її реалізації переробним підприємствам перетворили раніше ефективну галузь у збиткову. Цукрове виробництво втратило конкурентоспроможність на зарубіжному ринку. Український цукор швидко витіснили із світового цукрового ринку. Держава з великими зусиллями намагалася забезпечити внутрішні потреби цукру власним виробництвом. А в окремі роки доводилося потребу в цьому продукті покривати за рахунок імпортних поставок.

Враховуючи високу цінність цукру як важливого харчового продукту і як незамінної сировини для розвитку багатьох галузей економіки країни, а також створену протягом тривалого часу потужну матеріально-ресурсну базу для ефективного розвитку буряківництва і переробної цукрової промисловості, наявний багатовіковий досвід української держави щодо розвитку бурякоцукрового виробництва, не можна допускати безальтернативної втрати цього важливого національного агропромислового підкомплексу економіки країни.

Необхідність зумовлюється також стратегічним значенням цукру для перспективного розвитку людської спільноти. Адже потреба у виробництві цукру, як й інших продовольчих продуктів, постійно зростає із збільшенням чисельності населення планети. Якщо нині на світовому ринку український буряковий цукор не конкурентоспроможний, то це тимчасове явище, яке, безперечно, буде подолане під впливом об´єктивних закономірностей розвитку продуктивних сил суспільства.

Незважаючи на наявність в Україні досить сприятливих ґрунтово-кліматичних і соціально-економічних умов для виробництва цукрових буряків і матеріально-технічної бази їх переробної промисловості, цукробурякове виробництво в країні значно відстає від рівня Європейських держав (табл.).

Виробництво цукрових буряків і бурякового цукру в основних країнах Європейського континенту, 2006-2007 роки

Країни

Площі посівів цукрових буряків, тис. га

Урожайність ц/га

Перероблено цукрових буряків, млн. т

Вихід цукру, т/га

Вихід цукру, % до маси буряків

Вироблено цукру, млн. т

Тривалість переробки цукрової сировини, діб

Німеччина

359,7

57,4

20,64

9,04

15,73

3,25

Франція

276,0

71,3

21,30

12,20

19,50

4,17

84

Великобританія

107,1

67,2

7,19

10,51

16,10

1,15

124

Австрія

39,4

63,9

2,49

10,30

15,36

0,38

99

Данія

41,7

56,7

2,50

9,00

15,00

0,37

78

Нідерланди

83,3

66,9

5,58

10,75

15,64

0,87

98

Польща

240,2

48,6

11,03

7,46

15,46

1,70

88

Іспанія

104,0

74,3

7,22

10,00

13,43

1,04

80

Україна

635

30

16,3

3,3

11,52

1,86

59,5

Найбільші посівні площі під цукровими буряками відведено в Німеччині, Франції та Польщі — понад 240 тис. га, тоді які в Україні ця культура займала у 2-2,5 раза більші площі, а урожайність була майже удвічі нижчою. У переважній більшості країн вихід цукру з гектара посівної площі бурякової сировини був у три-чотири рази вищим. До того ж вилучення цукру із цукрових буряків становило майже у всіх розвинутих країнах (за винятком Польщі) понад 15%, або на 25% більше, ніж в Україні. Отже, досвід Європейських країн свідчить про наявність значних резервів збільшення виробництва цукру та його ефективності. Тому надто надмірна активна поспішність деяких сучасних політиків та економістів щодо переведення в металевий брухт матеріально-технічної бази багатьох підприємств цукрової промисловості свідчить про непоправну шкоду українській економіці. Як підкреслювалося вище, будівництво більшості цукрових заводів велося ще у ХІХ ст., які при необхідній техніко-технологічній підтримці працювали по сто років і більше, а значна їх частина функціонує й нині.

Якщо кризова ситуація в агропромисловому виробництві призвела до руйнування матеріально-ресурсного потенціалу, то це зовсім не означає, що через тимчасово не завантажені виробничі потужності, закриття цукрових заводів їх треба негайно знищити.

Слід мати на увазі, що навколо цукрових заводів створена і розвинута соціально-економічна інфраструктура, яка обслуговувала сільське населення: медичні заклади, школи і дошкільні установи, торговельні організації, культурно-освітянські, спортивні та інші. На цукрових заводах в середньому працювало по 580-600 робітників і службовців, а в кожному населеному пункті проживало близько 2500-3000 мешканців.

Важливо, що стосовно цукрових заводів, які вимушені тимчасово не працювати, слід вишукувати шляхи їх перепрофілювання на переробку сільськогосподарської продукції, виготовлення плодоовочевих консервів, крохмально-патокової продукції, виробництво комбікормів для потреб тваринництва тощо. Істотний розвиток світового цивілізованого суспільства переконливо доводить про необхідність не згортання виробництва певних видів продовольчих ресурсів, а їх удосконалення, збільшення, поліпшення якості з тим, щоб задовольняти зростаючі потреби людської спільноти.

Світове виробництво продуктів харчування на три чверті зосереджено у сільському господарстві. Воно пов´язане із землеробством і певною мірою залежить від кліматичних факторів, які проявляються у періодичному повторенні як окремих регіональних засух, так глобальних, досить масштабних, природних колізій, які негативно впливають на обсяги виробництва харчових ресурсів. Це свідчить про економічну доцільність у країні формувати резервні запаси провідних найбільш важливих харчових ресурсів, до яких цілком правомірно належить і цукор. Цей продукт не вимагає істотних затрат і особливих умов для його тривалого зберігання. Такі запаси цукру можуть бути досить важливим фактором регулювання міждержавних ринкових відносин, надання реальної допомоги націям, які через об´єктивні умови потерпають від нестачі продовольчих ресурсів. Адже невипадково відомий український цукрозаводчик А. Терещенко ще у дореволюційний період побудував в Одеському порту капітальні місткі будівлі-сховища для зберігання цукру, призначеного для імпорту водним транспортом у сприятливих умовах на світові ринки.

Особливості розвитку суспільного буття у світовій практиці беззаперечно свідчать про те, що темпи приросту харчових продуктів майже на всіх континентах помітно відстають від темпів приросту населення. До того ж досить негативний вплив мають системні повторення зниження врожаїв через несприятливі погодні умови. Цим слід застерегти від прискореного руйнування матеріально-ресурсної бази цукрових заводів України, значна частина яких може бути затребувана, а тому їх слід зберегти як важливий національний ресурс.

Занепад цукробурякового виробництва в Україні певні владні структури пояснюють різким зниженням попиту на цукор, який втратив конкурентоспроможність. Безумовно, виробляти цукрові буряки в ринкових умовах ХХІ ст. з такими низькими показниками, які характеризували розвиток галузі ще наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст., неефективно. З цією метою в Україні слід територіально звузити розміщення посівів цукрової сировини тільки на придатних для цього землях у зоні з 580-620 мм обсягом річних атмосферних опадів, що забезпечить одержання врожаю 480-520 ц з гектара цукрових буряків. Найбільш сприятливими для ефективного розвитку галузі в Україні є ґрунтово-кліматичні умови лісостепової зони. Тут у структурі посівних площ цукрові буряки можуть бути розміщені на 10% орних земель. На добрих для культури попередниках загальна оптимальна площа посівів фабричних цукрових буряків в Україні, за розрахунками наукових установ, має становити 800-810 тис. га, що при середній врожайності 480-520 ц/га забезпечить одержання 40 млн. т валового збору коренів. При середньому виході цукру 15% із загальної маси сировини валове виробництво становитиме близько 6,0 млн. т білого цукру. За таких умов цукробурякове виробництво буде конкурентоспроможним на світовому ринку цукру, основний вектор якого має спрямовуватися на середньо-азійські країни, де рівень його споживання ще не досяг фізіологічних норм харчування населення.

загрузка...
Top