Застосування правових звичаїв в окремих штатах США

Вступ.

1. Система правових звичаїв в США.

2. Сутність правових звичаїв в системі права США.

3. Характеристика американської правової системи.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Американська система права увібрала в себе багато принципів англійського права, особливо прецедентного. Однак під час Війни за незалежність суддям заборонялося посилатися на ордонанси короля і статути парламенту Великобританії. Декларація незалежності 1776 р. у різких висловах звинувачує англійського короля в беззаконні, зневажанні елементарних прав і свобод, незаконній відмові у здійсненні правосуддя, у невизнанні права поселенців мати свої хартії і закони, свій суд присяжних. З метою «стомити законодавчі збори» і цим примусити їх до підкорення собі король «скликав їх у місцях незручних і незвичних».

Основні принципи права США зафіксовані в Декларації незалежності 1776 р. і Конституції.

Одна з особливостей американської системи права в тому, що вона визнає багато які доктрини і положення англійського прецедентного і статутного права. Це зафіксовано в конституціях деяких штатів. Збіг застосовуваних правових принципів в обох країнах дає підстави говорити про існування англосаксонської системи права.

Основним джерелом права є Конституція, за нею йдуть федеральні закони, а потім — конституції і закони штатів. Для судів усіх інстанцій обов'язковими є рішення Верховного суду США. Кожний штат видає свої закони з цивільного, трудового, кримінального й процесуального права. Майже в кожному штаті застосовують свою систему права. До середини XX ст. в США налічувалось понад півтора мільйони законів.


1. Система правових звичаїв в США

Одним із давніх джерел права є правовий звичай. У сфері конституційного права сформувався звичай, який відіграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані конституційні угоди, що регулюють важливі питання державного життя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права. Наприклад, відповідно до звичаю монарх зобов'язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В традиційний спосіб відбувається формування уряду лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики. Їх слід відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права.

В інших сферах регулювання суспільних відносин роль правового звичаю поступово зменшується. Непопулярним стає звичай залучення до вирішення судової справи присяжних засідателів, тому що вони порівняно з професійними суддями не мають необхідних знань норм права, раніше ухвалених судових рішень, без яких неможлива точна юридична кваліфікація справи.

У минулому присяжні засідателі відіграли значну роль у впровадженні звичаїв і традицій в систему англійського права. При виробленні позиції у конкретній справі вони спиралися на традиції, звичаї, норми поведінки, які склалися в окремих штатах США. Звичаї минулого (до XIII ст.) враховувалися суддями в процесі розгляду справ. Деякі із них (наприклад, розвішування рибальських сіток на чужому березі незалежно від згоди власника берегової смуги) збереглися й дотепер.

Правові звичаї мають таку саму юридичну силу, як і законодавство та судові прецеденти, але, на відміну від законів і судових прецедентів, які мають офіційну писану форму, звичаї такої форми не мають. Об'єктивно у процесі систематизації права звичаї замінюються на інші, формалізовані джерела, хоча така ситуація нетипова для галузі конституційного права.

Роль звичаїв у конституційно-правовому регулюванні залежить від історичних і національних особливостей системи права тієї чи іншої країни. Юридичний звичай виступає як джерело конституційного права здебільшого в англомовних країнах. Звичаєво-правові норми пов'язані з функціонуванням важливих об'єктів конституційного регулювання. Дія їх поширюється на законодавчу і виконавчу владу. У Великобританії до звичаєво-правових належать норми, що визначають зміст королівської прерогативи - сукупності правомочностей, які формально належать монархові, але в основному реалізуються урядом. Правові звичаї регламентують деякі питання роботи парламенту. Аналогічну природу мають норми, які формулюють прийнятий у цій країні конституційний принцип парламентського верховенства та деякі інші.

Першорядний для буржуазії інститут приватної власності двічі зафіксований у 5-й поправці до Конституції США: «Ніхто не може бути позбавлений власності без легального судового розгляду, приватну власність не можна відбирати на суспільне використання без справедливої винагороди». Конституція штату Нью-Йорк 1822 р. відтворила це положення: «Експропріація для суспільної користі може бути здійснена не інакше, як зі сплатою справедливої винагороди».

Принципи рівності людей перед законом, право обвинуваченого на публічний суд за участю присяжних і захисника, на здійснення правосуддя за законами своєї країни мали прогресивне значення. Однак ці принципи характерні для стадії домонополістичного капіталізму.

Незважаючи на те, що Декларація незалежності проголосила рівність людей, а другий цикл поправок до Конституції США дав з цього приводу додаткові роз'яснення, у країні збереглося багато правових обмежень для кольорових і емігрантів. Існувала відкрита сегрегація. У багатьох штатах заборонявся шлюб білих з неграми, з особами китайського і монгольського походження. Для кольорових і мулатів існували різні обмеження в навчанні, відвідуванні громадських місць тощо. Явна перевага надавалася особам англосаксонського походження.

Основним джерелом права є Конституція, за нею йдуть федеральні закони, конституції і закони штатів. Для судів усіх інстанцій обов'язковими вважаються рішення Верховного суду США. Кожен штат видає свої закони із цивільного, трудового, кримінального і процесуального права. Майже в кожному штаті є своя система права. До середини XX ст. у США налічувалося понад 1,5 млн законів. Багато рішень верховних судів штатів (навіть щодо цілком однакових обставин) часто суперечать одне одному. Спроби Верховного суду внести однаковість у правову систему виявилися марними. Цікаво відзначити, що перша кодифікація права була розпочата з ініціативи видатного американського юриста Фільда. Складений ним у 1848 р. Кодекс цивільного і кримінального судочинства для штату Нью-Йорк виявився настільки вдалим, що з незначними поправками він був сприйнятий у багатьох штатах.

Особливість американської системи права полягає й у тому, що вона визнає багато доктрин і положень англійського прецедентного і статутного права. Це зафіксовано в конституціях деяких штатів. Збіг буржуазних правових принципів обох країн дає підставу говорити про існування англосаксонської системи права.

2. Сутність правових звичаїв в системі права США

На територію Північної Америки (США) англійське право було внесено переселенцями з Англії. Проте воно зазнало значних змін, що було обумовлено:

1) континентальним розташуванням, незалежним від безпосереднього сусідства з Англією;

2) відсутністю феодального ладу, який пережила континентальна Європа, розвитком буржуазних відносин;

3) наявністю республіканської форми правління і федеративного державного устрою (Англія — монархія, її політичний режим парламентарного типу);

4) потребою (після проголошення незалежності США) створення самостійної правової системи, що пориває зі своїм колоніальним англійським минулим.

Остання обставина виразилася в тому, що у деяких штатах ще до проголошення незалежності США в 1776 p. були прийняті кримінальні, кримінально-процесуальні кодекси, які забороняли посилання на англійські судові рішення. Лише в штатах, що були раніше французькими та іспанськими колоніями (Луїзіана, Каліфорнія), прийняті кодекси романського типу. В решті штатів загальне право проголошено чинним, але в узгодженні зі статутним (законодавчим) правом з пріоритетом прецеденту — судового та адміністративного.

Одним із давніх джерел права є правовий звичай. У сфері конституційного права сформувався звичай, який відіграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані конституційні угоди, що регулюють важливі питання державного життя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права. Наприклад, відповідно до звичаю монарх зобов'язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В традиційний спосіб відбувається формування уряду лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики. Їх слід відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права.

В інших сферах регулювання суспільних відносин роль правового звичаю поступово зменшується. Непопулярним стає звичай залучення до вирішення судової справи присяжних засідателів, тому що вони порівняно з професійними суддями не мають необхідних знань норм права, раніше ухвалених судових рішень, без яких неможлива точна юридична кваліфікація справи.

3. Характеристика американської правової системи

В галузі цивільного права найважливішими є інститут приватної власності, свобода і непорушність договору, широка свобода розпорядження спадщиною, право на судовий захист порушених прав тощо. Суди штатів під час винесення рішень у цивільних справах мали широку самостійність. Вони могли посилатися на закони свого штату, на місцеве прецедентне право або навіть на англійські закони. Джерелом права був прецедент. Цивільне право залишалося заплутаним. Суперечливість, строкатість рішень породжували безліч колізій. За словами одного судці, труднощі полягали не в тому, щоб знати норму права, а в тому, щоб знайти її.

Після того, як трести за законом Шермана фактично були заборонені, основною організаційно-правовою формою капіталістичного підприємства стала корпорація (акціонерне товариство), її становище регулювалося договором товариства. Корпорація мала статус юридичної особи, її члени мали право на частину прибутку відповідно до кількості акцій. У разі краху фірми акціонер відповідав за її боргами тільки в межах вкладеного ним капіталу. Він не міг претендувати на право власника майна й укладати від імені корпорації угоди.

Другий вид договору товариства одержав назву «фірма». її майно вважається загальною власністю і тому учасники фірми несуть повну відповідальність за її боргами. Отже, у першому випадку учасники договору товариства мають нести обмежену майнову відповідальність, у другому — повну. Формально вищим органом корпорацій були збори акціонерів. Фактично реальна влада була в тих, хто мав більше половини акцій (кон-трольний пакет). Правове становище корпорацій регулювалося, як правило, законодавством штатів.

Для фінансової олігархії ця форма застосування капіталу виявилася не менш зручною, ніж трести. Маючи контрольний пакет, монополії фактично керували зв'язаними з ними нижчестоящими акціонерними товариствами і фірмами. У разі свавілля фінансові магнати розправлялися з дрібними фірмами швидко і безжалісно.

У цей період буржуазія найрішучішим чином виступала проти втручання в справи підприємців, дотримуючись принципу: «Менше уряду в бізнесі і більше бізнесу в уряді». Принцип не втручання держави в економічні справи був для обох великих партій, але особливо для республіканців, як біблійний завіт. Майже до Другої світової війни не було федерального закону про мінімум заробітної плати.

За соціальним законодавством перша держава капіталізму посідала одне з останніх місць. На переважній більшості підприємств і установ не був встановлений 8-годинний робочий день, не існувало страхування на випадок хвороби, безробіття. Підприємці чинили опір запровадженню трудового арбітражу. Колективний договір не завжди і не скрізь визнавався підприємцями.

Через протидію монополій, посилаючись на «особливі умови» американської економіки, Конгрес відхилив ряд актів, що стосувалися поліпшення умов праці і життя робітників. Лише для окремих державних підприємств у 1886 р. був установлений 8-годинний робочий день. У 1916 р. Конгрес прийняв Закон про 8-годинний робочий день і на залізничному транспорті. Верховний суд чинив рішучий опір прийняттю федерального закону про обмеження тривалості робочого дня для дітей і жінок. Прийняті в штатах закони були оголошені такими, що суперечать Конституції. Так було в 1905 p., коли в Нью-Йорку був виданий Закон про 10-годинний робочий день.

Тривалий час діяла доктрина, відповідно до якої профспілки вважалися злочинною змовою (criminal conspiracy). Навіть після Громадянської війни страйк за законами деяких штатів кваліфікувався як злочин. Для його придушення застосовувалися так звані судові накази — різновид англійського суду справедливості.

Підприємець під приводом, що страйк може завдати «непоправної» шкоди його власності, міг звернутися до суду з проханням про видання такого наказу. Організатори страйку піддавалися кримінальному переслідуванню. На підставі такої каучукової формули, як «неповага до суду», у 1894 р. були засуджені організатори страйку залізничників на чолі з соціалістом Дебсом. Президент Дж. Клівленд направив федеральні війська для придушення страйку робітників на заводах Пульмана. Причому вони були направлені не тільки без прохання властей штату, а й всупереч наполегливим запереченням губернатора. Відносно висока заробітна плата робітників і сприятлива економічна кон'юнктура дозволила монополіям не церемонитися у виборі засобів для придушення трудящих.

В галузі кримінального права американська судова теорія і практика визнають англійську систему класифікації злочинів, що підрозділяє їх на три види: зраду, тяжкі кримінальні злочини, карані проступки. Злочин і покарання визначалися за законами штатів. Конституція віднесла до відання федеральної юстиції переслідування за фальшивомонетництво, піратство у відкритому морі, зраду.

4 березня 1909 р. набрав чинності федеральний Кримінальний кодекс, який передбачає відповідальність за найбільш тяжкі злочини: шпигунство, заколот, фальшивомонетництво, торгівлю наркотиками, викрадення людей тощо. Спроби запровадити єдині основи загальнофедерального кримінального законодавства наражалися на опір властей штатів. Заплутаність і суперечливість процесуальних форм, множинність судових інстанцій допомагають заможним злочинцям і відповідачам за допомогою адвокатів затягувати процес на багато років.

Верховний суд у справі революціонера Дебса заявив: «Уся сила нації може бути використана для застосування примусу до будь-якої частини країни... Якщо виникає надзвичайний стан, армія, уся міліція перебувають на службі, щоб змусити коритися законам». Навіть на початку XX ст. діяв Закон про підбурювання до заколоту від 14 липня 1789 р. Усякий, хто вступив у «змову з наміром протидіяти якому-небудь заходу уряду США», міг бути підданий штрафу.

Кримінальні кодекси США не мають загальної частини, що дає можливість суддям тлумачити закони на свій розсуд. Диспозиції статей громіздкі і невизначені. Так, згідно зі ст. 1 федерального Кодексу за державну зраду слід карати всякого, хто «буде прибічником ворогів США, хто надає їм допомогу чи підтримку». Ще більш невизначеною є ст. 4, що передбачає відповідальність за підбурювання до заколоту.

У ЗО штатах під страхом покарання були заборонені шлюби між білими і неграми. У штатах Меріленд і Флорида винуватий негр за порушення такого закону міг бути позбавлений волі на строк до 10 років.

Після Громадянської війни в південних штатах були прийняті так звані «чорні кодекси». Під приводом навчання нефів і підготовки їх до вільного життя хазяїн одержував право на їхню працю і на застосування до них «помірних тілесних покарань». За втечу учня дозволялося поміщати його у в'язницю. Фактично негр до 18 років залишався в безроздільній владі хазяїна. На практиці поширеними були вироки до тюремного ув'язнення в сукупності на строк до 99 років.

Суть кримінального права стає очевидною при аналізі практики застосування закону Шермана 1890 р. (Акт для захисту торгівлі і комерції від незаконних обмежень і монополій). Закон оголосив злочинними будь-які договори й об'єднання у формі трестів або в будь-якій іншій, спрямовані на обмеження торгівлі між штатами й іноземними державами. Навіть монополізація торгівлі або замах на неї вважалися кримінальним діянням. Винні могли каратися штрафом до 5 тис. дол. чи відбувати рік тюремного ув'язнення. За обтяжуючих обставин обидва покарання дозволялося поєднувати.

Будь-яке майно, придбане на порушення цього Закону, підлягало конфіскації. Усякий, хто постраждав від трестів, зазнав шкоди (у справах чи власності), міг через суд вимагати триразового відшкодування збитків.

Визначення Закону невизначені і розпливчасті. Згодом президент Т. Рузвельт своїм указом роз'яснив, що обмеження торгівлі можуть бути «протиправні» і «правомірні». Верховний суд також став посилатися на «правило розумності», виходячи з того, що закон забороняє не будь-яке, а тільки «нерозумне» обмеження свободи торгівлі.

Президент Дж. Клівленд порушив 10 антитрестівських справ, причому 5 з них були спрямовані проти профспілок. За 7 років після прийняття закону Шермана федеральні суди 12 разів визнавали винними в його порушенні профспілки і лише один раз капіталістів.

Суди, як правило, відмовлялися виносити обвинувальні вироки проти монополій у таких справах, вважаючи об'єднання капіталістів «нормальною» діловою операцією. У рішенні в справі нафтового тресту Рокфеллера в 1911 р. Верховний суд США з посиланням на загальне право знов-таки заявив, що закон Шермана забороняє нібито «нерозумні» монополії і змови.

У 1914 р. був прийнятий закон Клейтона (Акт про федеральну торгову комісію), що заборонив під страхом кримінального переслідування протиправні способи боротьби з конкурентами в торгівлі (поступка в ціні, зниження цін, скуповування корпораціями акцій конкуруючих фірм). За «нечесні методи конкуренції» була запроваджена особиста відповідальність посадових осіб корпорацій. Від цих законів великий бізнес серйозного збитку не мав, постраждали в основному дрібні фірми.

З метою залякування запроваджувалися «сучасні» способи умертвіння засуджених: страта на електричному стільці, у газовій камері, отруєння кислотою. Перед цим виконувалися обряди, пов'язані з моральним потрясінням. У ряді штатів застосовувалися кастрація, стерилізація. Санкціонувалося складання покарань. Були в'язні, засуджені на більш ніж столітній термін. Суди практикували засудження на невизначений термін — скільки необхідно для виправлення. Доля в'язня залежала від розсуду тюремної адміністрації.

Однак ні суворі санкції, ні реформи в галузі тюремної справи не могли призупинити зростання злочинності. В одному з документів 1910 р. констатувалося: «Злочинність, особливо насильницька і серед молоді, увесь час зростає і загрожує привести націю до банкрутства».

У галузі кримінального процесу зберігали чинність статті Білля про права. До них належать гарантії проти необґрунтованих обшуків і виїмок. Ордери на вчинення цих дій могли видаватися тільки за наявності достатньої підстави. «Ніхто не буде примушений бути свідком проти самого себе у кримінальній справі», кримінальне покарання не буде застосовуватися інакше, ніж на підставі належної правової процедури. У 1911 р. приймається Судовий кодекс США (правила процедури в судах).

Теорія американського кримінального процесу тісно пов'язує з «привілеєм проти самозвинувачення» такі інститути, як презумпція невинуватості і правило про тягар доказування. «Обвинуваченого не можна примушувати давати показання проти себе. Закон гарантує право обвинуваченого на захист. Суд може виділити безоплатного адвоката».

6-та поправка до Конституції США гарантує обвинуваченому право на суд присяжних. Участь останніх обов'язкова під час розгляду особливо тяжких кримінальних злочинів. За наявності розумного сумніву щодо винуватості підсудного присяжні і судці повинні його виправдати. Водночас обвинувачений може відмовитися від цього порядку і просити про розгляд його справи суддею одноособово. Коли підсудний визнає себе винуватим, вердикту присяжних не потрібно.

Слід мати на увазі, що склад присяжних ретельно відбирається. Розбіжності між суддями і присяжними щодо вердиктів незначні. Як зазначив один з американських дослідників професор Кальвен, «присяжні згодні із суддею досить часто, щоб не викликати занепокоєння, і досить часто не згодні з ним, щоб привертати до себе увагу».

На практиці багато із зазначених гарантій не завжди забезпечувались. Візьмемо право проти самозвинувачення. Показання свідка, якому суд за його клопотанням надав цей привілей, вважаються «імунізованими», вони не можуть бути використані проти нього. Насправді ж обвинувачення, відштовхуючись від подібних показань, може без великих зусиль відшукати «незалежні обставини».

Діючи за порадою досвідченого адвоката, заможний злочинець йшов на визнання своєї провини у дрібному злочині (місдімінор), завдяки чому відпадала загроза одержати більш суворе покарання за інші вчинені ним злочини. Цим часто користувалися ті, хто ухилявся від сплати податків, вчиняв незаконні угоди (гангстери, букмекери). Такі зізнання — фактично угода між обвинуваченим і його адвокатом, з одного боку, і окружним аторнеєм (прокурором) — з іншого. За розбій могли присудити 30 років тюрми, а за зізнання в місдімінорі — кілька місяців. З огляду на те, що суди були завалені справами, для правосудця така процедура була полегшенням. В умовах громіздкої і заплутаної судової системи створювалося підґрунтя для обмови і суддівської сваволі. Досвідчений адвокат міг відшукати в справі підсудного факти, які, на його думку, свідчать про порушення «належної правової процедури», і одержував можливість апелювати до вищестоящих судів.

Особлива небезпека почала загрожувати суспільству з моменту появи організованих банд типу мафії. Наприкінці XIX ст. Міністерство юстиції зробило спробу розслідувати їхню незаконну діяльність, але зазнало невдачі. Після Першої світової війни організована злочинність почала набувати загрозливих масштабів.


Висновки

Американське право увібрало в себе багато принципів англійського права, особливо прецедентного. Однак під час війни колоній за незалежність американським суддям заборонялось посилатись на ордонанси короля і статути парламенту Великобританії.

Американська система права пройшла три основних етапи розвитку: 1) від завоювання незалежності до громадянської війни;

2) до першої світової війни; 3) до кінця 70-х років XX ст.

Рецепція англійського загального права в США була неповною. Відповідно до місцевих умов судді, виносячи рішення, виявляли менше консерватизму, формалізму.

Американська правова теорія грунтується на доктрині «судової непогрішності», або «юридичному абсолютизмі». Основні принципи права США зафіксовані в Декларації незалежності 1776 р. й Конституції.

Інститут приватної власності зафіксований у 5-й поправці до Конституції США: «Ніхто не може бути позбавлений... власності без легального судового розгляду, приватну власність не можна відбирати на громадське споживання без справедливої винагороди». Конституція штату Нью-Йорк (1822 р.) відтворює це положення: «Експропріація для суспільної користі може бути здійснена не інакше як через сплату справедливої, винагороди».

Законодавство США закріплює принцип рівності людей перед законом, право обвинувачуваного на публічний суд з участю присяжних і захисника, право громадян судитись за законами своєї країни.

Незважаючи на те, що Декларація незалежності проголосила рівність усіх людей, а другий цикл поправок до Конституції США дав відносно цього додаткові роз'яснення, в країні зберігалось багато правових обмежень для кольорових та емігрантів. Існувала расова сегрегація. У багатьох штатах заборонявся шлюб білих з неграми, особами китайського і монгольського походження. Для кольорових і мулатів існували різні обмеження у здобутті освіти, відвідуванні громадських місць тощо. Відверта перевага надавалась особам англосаксонського походження.

Список використаної літератури

1. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія/ Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого, Науково-дослідний інститут державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України; За ред. В.Д. Гончаренко. - К.: Видавничий дім, 2002. - 714 с.

2. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / О. М. Джужа, В. С. Калиновський, Т. А. Третьякова та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. - 2-ге вид., переробл. і доп.. - К.: Атіка, 2005. - 255 с.

3. Бостан Л. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / Людмила Бостан, Сергій Бостан,; Наук. ред. С. М. Тимченко; М-во освіти і науки України, М-во внутрішніх справ України, Запорізький юридичний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 671 с.

4. Глиняний В. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Володимир Павлович Глиняний,; Одес. нац. юрид. академія. - 5-те вид., перероб. і доп.. - К.: Істина, 2005. - 767 с.

5. Дахно І. Історія держави і права: Навчальний посібник-довідник для студентів ВНЗ/ Іван Дахно,. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 405 с.

6. Омельченко І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник/ Ірина Омельченко, Олег Сорокін, Валентин Череватий,; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2000. - 132 с.

7. Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник/ Микола Страхов,; Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого, Акад. правових наук України. - 2-е вид., переробл. і доп.. - К.: Видавничий дім, 2003. - 582 с.

8. Хома Н. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / Наталія Хома,. - 4-те вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 474 с.

9. Шевченко О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. юрид. вузів та фак./ Олександр Оксентійович Шевченко,; Відп. ред. І.Д.Борис. - К.: Вентурі, 1997. - 303 с.

10. Шостенко І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник/ Іван Шостенко, Оксана Шостенко,; МАУП. - К.: МАУП, 2003. - 101 с.

загрузка...
Top