Загальні правові аспекти вексельного обігу в Україні

План

1.Вступ

2.Поняття векселю, його реквізити

3.Загальні особливості векселю

4.Індосування,акцепт та аваль векселю

5.Спеціфічні моменти та колізії вексельного обігу

6.Історія виникнення векселю

7.Сучасний розвиток векселю

Вступ

Фахівці, добре обізнані із сучасним ринком цінних паперів на Україні вважають, що причиною нинішньої непопулярності векселів є абсолютно незрозуміла позиція щодо вексельного обігу Мінфіну та ДПА України, а також недосконале правове поле. Наприклад, ст. 8 Закону України «Про вексельний обіг в Україні» не стільки підсилила обов’язковість виконання вексельного зобов’язання, скільки додала проблем через некоректне формулювання: «вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконавчим документом». Що мається на увазі? Що опротестований вексель автоматично стає виконавчим документом? Що виконавчий напис вчиняється в обов’язковому порядку? Проти кого повинен вчинятися виконавчий напис? (Адже всі зобов’язані за векселем особи є солідарними боржниками.) А як звернути виконавчий напис проти регресного боржника?

Ці та інші питання, які виникають на практиці, поки залишаються без відповіді. Принаймі, кожна зацікавлена особа вирішує їх по-своєму. Тим не менш правильне та розумне застосування векселю може призвести не лише до довгоочікуваного та вистражданого відродження ринку цінних паперів, його якісного наповнення та оновлення, але, водночас, вирішити декілька поточних економічних проблем, зокрема у сфері зниження відсотків за кредитами. Не секрет, що за принципом ланцюгової реакції це через деякий час може призвести, наприклад, до здешевлення ринку нерухомості. Взагалі, враховуючи унікальні правові можливості векселя як фінансового інструменту, можна зазначити, що обговорення різних аспектів використання векселів, його особливостей та специфіки складання, продажу та акцептування є наразі конче необхідним та нагальним.

ПОНЯТТЯ ВЕКСЕЛЮ, ЙОГО РЕКВІЗИТИ

Векселя активно використовувалися і використовуються в міжнародних розрахунках і внутрішніх угодах країн. Промисловцям і комерсантам векселя дають можливість оплачувати свої покупки з відстрочкою платежу – бути засобом оформлення і забезпечення кредитів як комерційних, так і банківських.

За Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» вексель – це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей володільцю векселя (векселедержателю). Особливістю векселю є його двояка природа, за якою вексель є одночасно цінним папером та документом виконавчого характеру. Саме це відрізняє його у сукупності від інших фінансових інструментів.Закон визначає два виду векселя: вексель простий (соло-вексель) і переказний (тратта). В першому випадку вексель являє собою просту боргову розписку, що підпадає (за умови додержання правил укладання) під чинність вексельного права, з його матеріальними і процесуальними особливостями. В цьому випадку сам боржник-векселедавець повинен буде розплатитися грошима. Векселедавців одного і того ж векселя може бути декілька.У випадку переказного векселя векселедавець (трасант) пропонує здійснити платіж векселеотримувачу (ремітенту) третій особі (трасату). Трасат не несе жодної відповідальності по векселю до його прийняття (акцепту). Після чого акцептант стає головним боржником, а за трасантом залишається гарантійна функція.

За загальним правилом розрізняють такі типи простого і переказного векселя: бланковий, тобто незаповнений на момент видачі вексель, підписаний векселедавцем – це тип простого векселя, та типи переказного векселя – за власним наказом (виданий за наказом самого векселедавця) та на себе (виданий на самого векселедавця).

Окрім ознак, що випливають з закону, вексель класифікують також виходячи з характеру угоди, за якою виникли вексельні зобов’язання.

Векселі, що виникають в результаті позики, носять назву фінансових, а в результаті реальної угоди (постачання продукції або послуг) – товарних (або комерційних). Треба відзначити, що на векселі не пишеться товарний він або фінансовий, ці визначення являють собою лише його економічну характеристику. Коли говорять про банківський вексель, звичайно мають на увазі вексель, виданий банком (тобто банк є векселедавцем). Банківський вексель може мати фінансову природу (якщо банк випустив його як депозитний інструмент, з метою залучення коштів) або товарну (у випадку векселедавчого кредиту). Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або – переважно – грошового кредиту, котрий не вдалося б одержати іншим способом. До подібних векселів відносяться «дружні» та «бронзові» векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) і безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні майнового забезпечення боргу, відплати за його видачу). Оскільки безгрошове зобов'язання юридично мізерне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом виявиться в руках сумлінного держателя, який не знав про цей недолік, то такий держатель все ж залишиться законним держателем і буде мати право вимагати за векселем.

До числа обов‘язкових реквізитів векселя відносяться:

Вказівка місця укладання векселя (за відсутності особливої вказівки вексель вважається складеним в місці, вказаним поруч з найменуванням векселедавця).

Вказівка дати укладання векселя.

Найменування платника (для перевідного векселя).

Вексельна мітка.

Нічим не обумовлене доручення (для перевідного) або обіцянка від свого імені (для простого векселя) сплатити.

Сума.

Найменування того, кому або наказу кого повинен бути зроблений платіж.

Вказівка місця платежу (за відсутності особливої вказівки простий вексель підлягає оплаті за місцем складання, а перевідний – в місці, вказаному поруч з найменуванням платника).

Підпис векселедавця.

До числа додаткових реквізитів векселя відносяться:

Термін платежу (при його відсутності вексель підлягає оплаті після пред'явлення).

Обмеження в термінах пред'явлення до платежу в невизначено-негайних векселях.

Застереження про пред'явлення тратти в певний термін до акцепту.

Вказівка особи, у якої знаходиться акцептований примірник тратти.

Вказівка особливого пункту в місці платежу, відмінного від місця проживання платника, для одержання платежу.

Вказівка особливого місця платежу, яке не співпадає з місцем знаходження трасата або місцем укладання простого векселя, так званий доміцілій. Такі векселі також називаються доміцільованими.

Вказівка особи, окрім платника, у якого слід отримати платіж –доміціліат.

Вказівка посередника в акцепті або платежу.

Застереження ефективного платежу.

Відсоткове застереження.

Застереження векселедавця “не наказу”.

Застереження про нездійснення протесту.

За відсутності будь-якого реквізиту або при невідповідності його нормам, встановлених законом, документ позбавляється вексельної сили. Значною особливість векселя є вексельна мітка, тобто слово «Вексель» (слово «вексель», згідно ст. 1 ОВЗ, має бути включене в текст документа та написано на тій мові, на якій складений документ).

ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕКСЕЛЮ

Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань. До цих особливостей векселя відносяться: грошовість, тобто предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші; строковість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов'язання може бути розрахована заздалегідь, або тільки за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону, а тривалість існування векселя не може залежати від настання або ненастання яких-небудь подій або умов; безумовність і беззастережність, тобто наказ у переказному і зобов'язання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати від будь-яких умов (можлива вказівка у самому векселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бути юридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію); абстрактність, тобто вексельне зобов'язання є відірваним від основної угоди (за якою виданий вексель) як за текстом, так і по суті (боржник не вправі захищатися проти вимог сумлінного векселедержателя запереченнями, заснованими на дефектах і невиконанні основної угоди, яка лежить в основі видачі або передачі векселя, за винятком: заперечень боржника проти векселедержателя, коли останній, знаючи про недоліки векселя, придбав його з метою свідомо завдати шкоди боржнику тощо); оборотність і однобічність, тобто право вимоги платежу за векселем передається разом із векселем, з вчиненням у необхідних випадках спеціальних написів, що встановлюють правові підстави володіння векселем.

Однобічність вексельного зобов'язання полягає в тому, що особа, яка зобов'язана за векселем, є лише зобов’язаною (без якої-небудь вимоги з її сторони), а інша особа має лише право вимоги за векселем (без якого-небудь зобов'язання з її сторони); письмова форма.

Особливість вексельного обігу полягає і в тому, що всі учасники вексельного зобов'язання (і боржники, і кредитори) підпадають під дію особливих правових норм.

До них відносяться:солідарна відповідальність, яка полягає в тому, що кожний, хто поставив свій підпис на векселі, тим самим гарантував вчасний платіж за векселем. На практиці це означає, що векселедержатель, у випадку несплати за векселем при настанні терміну сплати, може пред'явити свої вимоги кожній із зобов'язаних за векселем осіб і навіть усім їм відразу, не дотримуючись при цьому ніякої послідовності і не чекаючи будь-яких термінів;право зворотньої вимоги, яке знаходить свій вияв в тому, що векселедержатель, який не одержав платежу за векселем, одержує право на прямий позов до особи, зобов'язаної платити за векселем (у переказному векселі) або до особи яка видала вексель (у простому векселі), а, після вчинення деяких формальностей, має право на регресний позов до всіх осіб, які зобов’язались за векселем раніше його самого (як у переказному, так і в простому векселі).

Для обгрунтування такого позову векселедержателю досить пред'явлення векселя з позначкою про опротестування в неплатежі (женевська система вексельного обігу) або навіть без такої (англо-американська система);неможливість заперечень боржника проти кредитора, лише за винятком випадків, коли кредитор, набуваючи вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику.Що стосується дефектів векселів, то наявність необумовлених змін, підчищувань і перекреслених частин, коли ними затемнюються або знищуються реквізити і приналежності векселя, можуть спричинити недійсність векселя вже з тієї підстави, що ними вексельний документ порушується з формальної сторони. Все, що у векселі викреслене і переправлене – знищене в змісті форми, а так як дійсність векселя визначається його формою, то дефект форми робить недійсним і сам вексель. У той же час, якщо вексель виявиться розірваним або яка-небудь з частин векселя відірвана, але при цьому будуть збережені всі реквізити, то вексель залишиться дійсним; однак за умови, що таке ушкодження було випадковим, без наміру знищити вексель.

ІНДОСУВАННЯ, АКЦЕПТ ТА АВАЛЬ ВЕКСЕЛЮ

За загальним правилом вексель має підвищену обігоздатність і тому широко використовується як платіжний засіб. Векселі легко приймаються в уплату боргу не тільки тому, що кредитор впевнений у своєчасності платежу, але й тому, що таким векселем він, в свою чергу, має можливість розплатитися за своїми власними зобов'язаннями, а при необхідності – шляхом обліку в банку отримати гроші до строку платежу. Один і той же вексель в процесі обігу здатний погасити цілий ряд грошових зобов'язань. Звичайним засобом передачі векселя є індосамент – особливий передаточний напис, що здійснюється, як правило, на оборотній стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі). Переуступка векселя за допомогою передаточних написів називається індосуванням або індосацією векселя.

Особа, що здійснює передаточний напис, тобто переуступає вексель по індосаменту – індосантом, а особа, що отримує вексель по індосаменту – індосатом або індосатором (векселедержателем). Основна функція індосамента полягає в тому, що після передачі векселя індосант сам стає перед індосатором у положенні вексельного боржника, який відповідає згідно з законом за акцепт і платіж за векселем. Індосант гарантує новому держателю, що платник належним чином акцептує і сплатить вексель, а якщо він цього не зробить, то індосант сам оплатить вексель. Тобто індосамент створює в особі індосанта нового вексельного боржника. Усі індосанти разом з трасантом є солідарними гарантами перед держателем, у зв'язку з чим по мірі збільшення кількості індосаментів зростає і коло осіб, пов'язаних солідарною відповідальністю за векселем, і тим самим підвищується цінність векселя. Але на відміну від трасанта, який є головним гарантом платежу за векселем, індосант може звільнитися не тільки від відповідальності за акцепт, але також і від відповідальності за платіж шляхом включення у свій індосамент застереження «без звороту», «без гарантії» або подібної відмітки.Письмовою згодою платника на оплату векселя є акцепт.

Цією дією платник (трасат) приймає на себе зобов'язання сплатити вексель у встановлений строк. Акцепт ставиться в лівій частині лицьової сторони векселя і виражається словом: «Акцептований» або іншими подібними за змістом словами: «Прийнятий», «Заплачу», «Згоден», «Зобов'язуюсь заплатити» і т.п. Для дійсності акцепта він обов'язково повинен бути підписаний платником. Простий підпис платника також означає акцепт векселя.Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але він може бути частковим, тобто боржник згоден сплатити тільки частину суми. Наприклад, вексель в сумі 20 тис.грн. може бути частково акцептований наступним записом: «Акцептований в сумі 10 тис.грн.». Платник в цьому випадку відповідає за сплату в строк лише суми, зазначеної ним в акцепті, а держатель має право після здійснення протесту в частковому неакцепті пред'явити регресні вимоги до векселедавця і інших відповідальних осіб про дострокову сплату неакцептованої вексельної суми. Усяке інше застереження в акцепті рівнозначне відмові у ньому. У випадку неплатежу, держатель векселя, навіть якщо він є векселедавцем, має проти акцептанта прямий позов, заснований на акцептованому векселі, і акцептант, на відміну від векселедавця і індосантів, відповідає за оплату векселя незалежно від своєчасності пред'явлення векселя до платежу.Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або у частині вексельної суми і за допомогою аваля – вексельного доручительства. Виступати в ролі вексельного доручителя (аваліста) може третя особа або одна із осіб, що підписала вексель (індосант, векселедавець і навіть акцептант).

Аваль дається на лицьовій стороні векселя або на додатковому аркуші і виражається словами: «вважати за аваль», «як доручитель», «як гарант» або іншою аналогічною фразою і обов'язково підписується авалістом – юридичною особою (двома уповноваженими особами: керівником та головним бухгалтером, чиї підписи скріплюються печаткою). Аваль дається за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказати, за кого він дає доручительство. При відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Не допускається авалювання векселя за особу, яка не несе відповідальності за векселем, наприклад, за індосанта, що поставив застереження «без звороту на мене», або за платника, що не акцептував вексель. Відповідно, аваль, здійснений після закінчення строку протесту за особу, яка внаслідок цього пропущення звільняється від відповідальності, також недійсний. Хоча строки авалювання векселя не встановлені – аваль може бути даний до і після закінчення строку платежу, і навіть після здійснення акта протесту.Слід зазначити, що аваль, який не містить ніяких додаткових обмежень, гарантує виконання зобов'язань відповідальною особою в повному обсязі. Але вексельне доручительство може обмежуватися частиною суми, тобто аваліст відповідає згідно зі змістом авалю. Не слід забувати і про те, що аваліст звільняється від відповідальності, коли залишає нести відповідальність за векселем основний боржник, наприклад, у випадку закінчення строку позовної давності. Однак, на відміну від норм цивільного права, згідно з якими недійсність основного зобов'язання тягне недійсність забезпечуючого його зобов'язання, аваліст відповідає за оплату векселя, навіть якщо зобов'язання, яке він гарантував, виявиться недійсним.

СПЕЦИФІЧНІ МОМЕНТИ ТА КОЛІЗІЇ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ

В останні роки проблеми вексельного обігу в Україні стали об’єктом всебічної уваги. Однак, нажаль, це ще не призвело до повного прояснення ситуації в сфері вексельного обігу. Наприклад ще донедавна було не врегульоване питання чи застосовується до правовідносин, урегульованих вексельним законодавством, положення ст. 214 ЦК України, яка передбачає відповідальність за прострочення виконання грошового зобов’язання у частині сплати трьох процентів річних з простроченої суми. За загальним правилом відомо, що норми ЦК можуть бути застосовані лише в частині, яка не врегульована спеціальним законодавством. Однак суди вирішували зазначене питання на свій розсуд аж до видання спеціального оглядового листа ВГСУ від 26 липня 2002 р., який звернув увагу на необхідність в таких випадках застосовування п. 5 ст. 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні», що встановлює нарахування відсотків виходячи з розміру облікової ставки НБУ. Досить проблематичним і досі є питання можливості відчуження векселю шляхом його продажу.

З одного боку встановлений ОВЗ порядок передачі векселів не передбачає відчуження їх шляхом здійснення цивільно-правових угод. Водночас, чиннє законодавство України не забороняє таку торгівлю. Тим не менш ВГСУ стоїть на тому, що послідовну передачу векселя в такому випадку слід вважати перерваною, а в разі відсутності індосаменту питання, пов’язані із стягненням заборгованості за векселем, повинні регулюватися ЦК, оскільки у таких випадках вексель втрачає свою силу та набуває статусу боргового документу (ст. 216 ЦК).Цікавим свого часу було питання і про те, чи є вексель, який містить бланковий індосамент, цінним папером на пред’явника, як про це зазначено у «Положенні про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України». Як відомо, видача векселів на пред’явника в Україні унеможливлюється вимогами ст. 1, 75 ОВЗ, ст. 23 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», які прямо передбачають при складанні векселя зазначення в його тексті конкретної особи, якою або за наказом якої має бути здійснений платіж. Цей висновок підтверджується також положеннями ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», відповідно до якої «видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги». Згідно з чинним законодавством України, вексель за своєю юридичною природою не є і не може бути цінним папером на пред’явника, він є ордерним цінним папером (ст. 194-197 ЦК) незалежно від того, які індосаменти на ньому вчинено (іменні чи бланкові). Тим не менш, відповідно до у разі, коли вексель містить бланковий індосамент він [вексель] „... стає цінним папером на пред‘явника”. Отже, НБУ, прирівнюючи вексель з бланковим індосаментом до цінних паперів на пред’явника, в основу висновку кладе схожість передачі таких паперів.

Однак аналіз чинного законодавства дозволяє дійти наступних висновків:

1) вексель (переказний чи простий) відповідно до класифікації, наведеної у ст. 197 ЦК України, має розглядатися як ордерний цінний папір, навіть якщо у ньому немає прямого застереження про наказ;

2) спосіб передачі цінних паперів не є безумовним критерієм поділу цінних паперів на папери на пред’явника, іменні та ордерні;

3) вексель, який містить останній бланковий індосамент, не може бути визнаний папером на пред’явника, оскільки для легітимації держателя такого паперу як суб’єкта вираженого у ньому права недостатньо лише самого пред’явлення паперу, оскільки згідно із ст. 16 ОВЗ («володілець ... векселя вважається його законним держателем, якщо його право базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим») держатель векселя, окрім факту володіння векселем, має також довести, що саме на ньому завершується індосаментний ряд.І дотепер виникають певні розбіжності в усвідомленні різними органами влади самої суті векселя. Так, в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначається, що «товари – це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення».

Тобто, тільки при двох операціях – випуск та погашення – вексель не є товаром при оподаткуванні, у всіх інших випадках вексель виступає як товар. Згаданим законом також визначається, що «бартер (товарний обмін) – господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи. послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)» Таким чином, це дає право податковій адміністрації відносити операції передавання векселів в оплату за товар до бартерних.Питання ж про товарний характер векселя також випливає і з інших норм українського законодавства. У відповідності з Постановою Кабміну і НБУ «Про затвердження Правив виготовлення і використання вексельних бланків» від 10 вересня 1992 р. № 528 «вексель може видаватися тільки для оплати поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, окрім векселів Мінфіну, Національного банку і комерційних банків України».

Іншими словам, вексель може бути виписаний тільки після факту поставки товару, що в певній мірі суперечить Женевським конвенціям.Незважаючи на дію ОВЗ, деякі колізійні питання все ж можуть виникати і під час міжнародного вексельного обігу. Наприклад, для векселя, що трасувався з Англії на Україну, є зайвою вказівка місця видачі, але для векселя, що трасувався з України на Англію, така вказівка обов'язкова. З іншого боку, вексель, що трасувався з Англії на Україну і, що акцептувався не на лицевій стороні, може бути визнаний в Україні неакцептованим, тому що український закон пердбачає акцепт на лицевій стороні векселя; але такий же акцепт по векселю, що трасувався з Україні на Англію, визнається дійсним. Більше того, в більшості країн встановлювані національними банками форми векселів - вексельні формуляри, мають лише значення зразка, і відступ від форми за умови дотримання при написанні векселя усіх вимог та реквізитів не впливає на рішення про правоздатність векселя.

Але в Україні векселі виписуються на спеціальних бланках, зразок яких підлягає спеціальному затвердженню. Це означає, що в Україні, наявність усіх реквізитів на звичайному аркуші паперу не перетворюють цей аркуш на вексель та не наділяють його вексельною правоздатністю, на відміну від інших країн де позначка «вексель» з усіма необхідними реквізитами та підписом зобов’язаних осіб перетворює будь-який папір на вексель (англо-американська система вексельного обігу не вимагає навіть позначки «вексель»).Важливим є і місцє прийняття вексельних зобов'язань продавця. Наприклад, по перевідному векселю, що трасувався з Англії на Росію, індосованому після цього в Україні і Германії, вексельна давність визначиться: для трасанта – по англійському закону, для першого індосанта – по українському, для другого – по німецькому і для акцептанта – по російському закону.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ВЕКСЕЛЯ

Виникнення векселя сягає античності. Перші згадки пов'язані з Древньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні зв'язки між обмінювачами в різних містах. Нестача наявних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих переходів призвели до того, що купець одержував розписку від одного обмінювача в тому, що він одержить борг в іншому місті у іншого обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку. За своєю суттю така розписка була переказним векселем.

Такі векселі широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст., коли вона вважалася центром господарської і фінансової діяльності Європи. Саме тому Італія і вважається батьківщиною векселів. Однак якщо спочатку вексель гарантував одержання готівки в іншому місці, то пізніше він став виступати юридичним фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше з врахуванням або без врахування затримки - безвідсотковий і відсотковий векселі. Прикладом першого, що дійшов до наших часів, може бути класична відсоткова розписка 1339 р.: “Барталус и Ко. в Пизе. Во имя Господа Аминь. Барталус и Ко. посылает свой привет Барна из Лухи и Ко. Авиньон. Заплатите по этому письму 20 ноября 1339 г. Ландуччио Бассадраги и Ко. из Лухи 312 3/4 золотых гульденов, которые мы сегодня получили от Такредо Баначмунти и Ко., начислив 4 1/2% в их пользу, и зачислите эту сумму на наш счёт. Выдано 5 октября 1339 г.”Взагалі ж, у розвитку вексельних відносин можна виділити декілька періодів.

Перший період історії векселя може бути названий власне італійським, оскільки італійські банкіри першими почали використовувати вексель у його сучасному розумінні. До італійського періоду часто відносять і подальшу епоху в розвитку векселя – епоха ярмарків у Шампані (XIII ст.), та особливо ярмарків Бургундії (у Ліоні) і ярмарків у Безансоні (XIV - XVI ст.ст.).Новий період у розвитку векселя пов’язаний з появою індосаменту, цієї спрощеної форми і своєрідного способу передачі векселя. Перша звістка про індосамент відноситься до початку XVII ст. (у Pragmatica Неаполя 1607 р., де міститься заборона індосаменту). Після нерішучих коливань французького законодавства, індосамент остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі Людовика XIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) – у зразковому для того часу Вексельному Статуті Лейпцигу. В Німеччину вексель був занесений з Італії і Франції. Тим не менш вексель з'явився в Німеччині поза тією обстановкою та поза тією технікою, у яких він виник в Італії, а потім розвивався у Франції. З усіх особливостей векселя привертало увагу те, що: а) це письмове документоване грошове зобов'язання; б) воно наділене особливою швидкістю і суворістю стягнення; в) таку суворість можна надати всякому борговому документу, досить лише позначити його векселем.

СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК ВЕКСЕЛЮ

В Росії вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг, знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Перший вексельний статут (1729 р.) проіснував більше століття, в нього 70 разів вносилися зміни і доповнення, поки нарешті був прийнятий новий Статут про векселі від 25 червня 1832 р., складений на основі як французького, так і німецького вексельних законодавств. Статут про векселі 1903 р. був останнім вексельним статутом Росії.

Після жовтня 1917 р. він втратив силу поряд з усіма іншими законами дореволюційного часу. Однак потреба у векселях відчувалась навіть під час «військового комунізму» і вони виписувались по старих зразках (на вексельному папері для боргових зобов'язань).З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 р. у Женеві. В результаті її роботи були вироблені три вексельні конвенції: № 358, що встановлює Одноманітний закон про переказний і простий вексель; № 359, що вирішує деякі колізії законів про переказні і прості векселя; № 360 про гербовий збір стосовно перевідних і простих векселей. Країни, що приєдналися до першої з означених конвенцій (первісно їх було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в чинність на своїй території

Одноманітний закон про переказний і простий вексель (ОВЗ). До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 р. приєднався і Радянський Союз, а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р. на території СРСР введене в чинність Положення про переказний і простий вексель, яке текстуально майже дослівно співпадає з ОВЗ. Чинність конвенцій і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 р. (закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р.). Остаточно Україна приєдналася до Женевської конвенції згідно з Законом України від 6 липня 1999 р., а з 4 травня 2001 р. набрав чинності Закон України “Про обіг векселів в Україні”, що містить застереження, з урахуванням яких Україна приєдналася до Конвенції.З крупних держав до женевських вексельних конвенцій не приєдналися лише Великобританія і США, вексельне законодавство яких засноване на англійському законі про переказні векселя від 18 серпня 1882 р. В 1968 р. в США був прийнят Одноманітний торгівельний кодекс США, розділ «Торговельні папери» якого регламентує обіг так званих оборотних документів, до яких відноситься і вексель.

загрузка...
Top