Юридична освіта і правове виховання як засоби забезпечення правопорядку (щодо юридичної освіти і правового виховання «соціально-натуралістського» типу)

Ознаки кризи правопорядку в Україні сьогодні очевидні. Існують різні думки з приводу того, «хто винен?» у цьому і «що робити?», аби забезпечити правопорядок в Україні.

Для того щоб відповісти на ці запитання, варто згадати відомий афоризм філософа Г. Гегеля, який формулюється так: «Кожен народ має той уряд, на який він заслуговує». Перефразовуючи цей афоризм, можна сказати: «Кожен народ має той правопорядок, на який він заслуговує». Тепер залишається вияснити, що, виходячи з цієї формули, треба робити громадянам України, аби заслужити кращий правопорядок, який є основою нормального життя людей у суспільстві, їхнього добробуту.

Факти свідчать, що існує така закономірність: найкраще живуть ті народи, які мають найкращий соціальний — у тому числі політичний, економічний, правовий, моральний — порядок. А цей порядок як основа людського добробуту породжується соціальною культурою людей, що містить, зокрема, їхню політичну, економічну, правову, моральну культуру. Якщо виходити з такого розуміння соціальної культури, то можна сказати так: «Культура — мати порядку!» Культура ж формується з допомогою виховання і освіти, у тому числі правового виховання і юридичної освіти.

Отже, криза правопорядку в Україні, згідно із зазначеною закономірністю, є наслідком кризи правової культури громадян. При цьому особлива роль у цій кризі належить професійним юристам, на яких, так би мовити, «за посадою» покладена місія шляхом застосування правових інструментів забезпечувати правопорядок в Україні. Але що ми бачимо сьогодні? Ми бачимо безліч фактів, які свідчать, що не лише пересічні громадяни, а й професійні юристи значною мірою уражені правовим безкультур’ям! На перший погляд, це твердження може здатися суперечливим: хіба може освічений і досвідчений юрист страждати правовим безкультур’ям? Але саме у цьому парадоксі, як кажуть, «заритий собака». Виявляється, що правова культура у юриста формується під впливом не будь-якої юридичної освіти чи будь-якого юридичного досвіду, а саме залежно від характеру (типу) освіти чи досвіду.

На мою думку, слід розрізняти два типи студіювання юриспруденції, тобто юридичної освіти: це так званий «соціально-натуралістський» тип і так званий «<позитивістський» тип. Соціально-натуралістський тип юридичної освіти заснований на доктрині, яка вирішальне значення при застосуванні закону надає «духу» закону, втіленому у його «букві». Причому під «духом» закону розуміються закони природного права, які законодавець має відкривати і втілювати у «букві» законодавчого акта, а юрист — бачити у «букві» закону і керуватися ними у правозастосуванні. Позитивістський же тип юридичної освіти, навпаки, заснований на доктрині, яка вирішальне значення при застосуванні закону надає «букві», що втілює не «дух», тобто не закони природного права, існування яких заперечується, а лише волю законодавця, яка може набирати форму сваволі. Так само правозастосування, яке засновується на позитивістському типі юриспруденції, полягає у тому, щоб, зловживаючи «буквою» закону, не зв’язувати себе «духом» закону. І тоді з допомогою «букви» закону можна юридично обґрунтувати будь-що, наприклад, що чорне є білим.

Саме цей феномен, який можна назвати «легалізацією свавілля і ілюзій», сьогодні і має надзвичайне поширення в Україні, руйнуючи правопорядок. А сприяє поширенню «правового свавілля» і «правових ілюзій» якраз позитивістський тип юридичної освіти, який панує у вітчизняній юридичній освіті сьогодні. Тому з 1993 р. автор обґрунтовує необхідність розвитку в Україні так званої «соціально-натуралістичної» юриспруденції, тобто юридичної науки, яка б засновувалася на принципі соціального натуралізму [1]. Така наука мала б стати основою для розвитку юридичної освіти і правового виховання нового — не позитивістського, а соціально-натуралістського типу.

Викладання правознавства позитивістського типу у юридичних навчальних закладах спричиняє деформацію правової культури професійних юристів, а значить через них та усіх інших громадян, що і проявляється у правовій практиці як зловживання законодавством. Ось, наприклад, факт, що свідчить про поширеність такого зловживання. За свідченням експертів, зараз у нашій країні понад 50 % економіки знаходиться у «тіні». І цей «тіньовий» сектор, звичайно ж, має юридичне забезпечення фахівцями-юристами. А як це можна робити інакше, ніж шляхом зловживання «буквою» закону всупереч його «духові»? І навчилися юристи забезпечувати легалізацію «тіньової» економіки саме у юридичних навчальних закладах, у яких викладається правознавство позитивістського типу. Воно і сформувало у професійних юристів правову культуру позитивістського типу, яка руйнує правопорядок в Україні.

Наші студенти-юристи, на жаль, не уявляють, що крім позитивістської правової ідеології, заснованої на вивчені «букви» закону, існує ще натуралістська правова ідеологія, заснована на вивченні «духу» закону. А студенти-юристи країн Європи навчаються таким чином, щоб уміти віднаходити «дух» закону за його «буквою», — бо той, хто має культуру керуватися «духом» закону, не буде вважати, що зловживання «буквою» закону є нормальним явищем для будь-якого юриста. Це і зумовлює різницю у юридичній практиці в Україні та Європі. Наприклад, такий факт: у США 97 % договорів виконуються сторонами добровільно і належним чином. А в Україні? Зовсім інша практика. Навіть рішення судів у більшості випадків не виконуються! І це руйнування правопорядку відбувається не без участі українських юристів.

Правова культура громадян країн Європи сформувалася під впливом натуралістської правової ідеології епохи Просвітництва, а громадяни України були позбавлені цієї правової ідеології. Вони виховувались, зокрема, на комуністичній ідеології правового волюнтаризму та утопізму, яка може проявлятися лише у вигляді позитивістської юриспруденції. Корінною вадою нашої юридичної освіти є те, що вона залишається у полоні позитивістської правової ідеології, яка і «відкриває двері» для різноманітних зловживань законом, що руйнують правопорядок в Україні.

Отже, сьогодні актуальною проблемою є так «переформатувати» юридичну освіту, щоб український студент-юрист засвоїв «золоте правило» юриспруденції: «буква» закону — це ще не саме право, а лише форма, що має містити «дух», тобто ті закони природного права, які законодавець намагався відобразити з допомогою «букви».

Ідеологія, що відриває «букву» закону від «духу» закону, тобто видає правову видимість за правову дійсність, називається юридичним позитивізмом. Ця ідеологія відкриває шлях до будь-яких зловживань законодавством, бо за допомогою «букви» закону, відірваної від «духу» закону можна легалізувати будь-яке свавілля, наприклад, стверджувати, що чорне є білим. «Буква» закону, відірвана від «духу» закону — це легальна «маска» для будь-якого свавілля. Іншими словами, з допомогою «бездуховної букви» можна легалізувати будь-яке зловживання. А тому маніпулювання «буквою» закону всупереч його «духу» є не нормальною правовою практикою, а зловживанням законодавством («правовим свавіллям»), що руйнує правопорядок у суспільстві. Це свідчить, зокрема, про те, що юридичний позитивізм є антинауковою правовою ідеологією, що відкриває шлях для правового свавілля і правових ілюзій.

Юридична освіта, заснована на ідеології юридичного позитивізму, породжує тип професійних юристів-позитивістів, тобто особливий тип юристів — так би мовити «неправових юристів» (аналогічно тому, як ідеологія юридичного позитивізму у законотворчості приводить до творення особливого типу законів — так званих «неправових законів»). Професійність «неправових юристів» проявляється у тому, щоб, відриваючи «букву» закону від його «духу», якнайефективніше зловживати цим законом. Саме «не- правові юристи», наприклад, забезпечують юридичну підтримку «тіньовій економіці», надають юридичну допомогу для забезпечення злочинної діяльності у сфері організованої злочинності, економічної злочинності, корупційної злочинності тощо.

Існування типу «неправових юристів», що зневажають «духом» законів, заради того, щоб зловживати його «буквою», вказує на проблему формування правової культури у професійних юристів з допомогою професійного правового виховання.

Відповідно до натуралістичної юриспруденції правова культура професійного юриста — це міра узгодженості його волі і свідомості із природними законами суспільного життя людей, у тому числі законами природного права, іншими словами із «духом» законів, який відображається у «букві» законодавства. Саме юридичний позитивізм в юридичній освіті, пропагуючи «букву» закону, відірвану від його «духу», спотворює правову культуру професійного юриста, що відкриває шлях до зловживань законодавством. Професійний юрист без зазначеної натуралістської правової культури — це і є тип юриста, якого ми називаємо «не- правовим юристом».

Якщо так розуміти правову культуру людини, то слід розробляти і нову концепцію правового виховання людей. У світлі соціально-натуралістичної концепції права правове виховання громадян — це процес формування у них правової культури, тобто узгодженості їх волі і свідомості із природними законами суспільного життя (зокрема із законами природного права). Отже, саме професійне правове виховання у такому розумінні («натуралістичне правове виховання») і забезпечує натуралістичну правову культуру у професійного юриста, створюючи тип «правового юриста», на противагу типу «неправового юриста», який формується на основі ідеології юридичного позитивізму.

Згідно з натуралістичною юриспруденцією чинне законодавство не є першоджерелом права, бо не «буква» закону є першоджерелом права, а «дух», який має відображатися у його «букві». З цього випливає так звана інструментальна концепція законодавства [2, 43-47], відповідно до якої законодавство — це лише інструмент для фіксування «духу» права, тобто законів природного права. Ця концепція дозволяє розвінчати досить поширену позитивістську ілюзію, що можна створити якийсь такий закон, яким сам по собі був би непридатним для зловживання. Такого закону створити неможливо, як неможливо створити взагалі інструмент, який виключав би зловживання ним: наприклад, такий ніж, яким не можна було б убити людини, чи такі гроші, які б не були предметом для хабаря. Будь-яким предметом на світі можна зловживати, що злочинці і роблять. Саме це і роблять «неправові юристи» із будь-яким законодавством, як «буквеним» інструментом, відриваючи його від «духу» закону. «Буква» закону, відірвана від його «духу», перетворює законодавство на інструмент для зловживань. Цим і користаються «неправові юристи», виховані на ідеології юридичного позитивізму, який першоджерелом права вважає «букву» закону, не пов’язану з його «духом».

Соціально-натуралістична юриспруденція, заснована на соціально-натуралістичній концепції права, є антиподом юридичного позитивізму. Згідно з нею «духом» закону є природні закони суспільного життя людей, зокрема закони природного права. А «буква» закону — це лише мовна («буквенна») форма легалізації «духу» законів, тобто засіб для відображення зазначених природних законів («законів соціальної природи»), що є змістом законодавства. Відірвавши цю форму від змісту, у неї можна вкладати будь-яке свавілля для того, щоб надати йому форму легальності. Це і є суть феномену зловживання законодавством, що руйнує правопорядок в Україні.

Для протидії зазначеним зловживання позитивістська ідеологія юридичної освіти має бути замінена натуралістською.

Як же слід забезпечувати реалізацію на практиці запропонованої концепції реформування ідеології юридичної освіти в Україні? Для відповіді на це запитання варто звернутися до авторитету відомого французького вченого-соціолога Е. Дюркгейма, який ще на початку ХХ ст. писав: «Найкращі уми визнають сьогодні необхідність для студента-правознавця не обмежуватись тлумаченням юридичних текстів. Якщо насправді він проводить весь свій час у коментуванні текстів, і тому стосовно кожного закону його єдина турбота — намагатися вгадати, яким міг бути намір законодавця, у нього з’являється звичка бачити у волі законодавця єдине джерело права. А це означає приймати букву за дух, видимість — за реальність. Право утворюється в глибинах суспільства, а законодавець лише освячує процес, який здійснюється без нього...» [3, 196]. Тому студенту-пра- вознавцю треба пізнати закони природного права, які і є «духом» будь- якого законодавства, аби у їхньому світлі навчитися правильно застосовувати чинне законодавство. «Тоді, — як зазначає Е. Дюркгейм, — він уже не буде бачити в юридичних формулах щось на кшталт таємничих висловів оракула, смисл яких він повинен відгадати; він зможе зрозуміти значення цих формул не за наміром людини чи асамблеї, а згідно з самою природою реальності» [3, 197]. Саме наведені думки Е. Дюркгейма і можуть бути покладені в основу концепції реформування ідеології юридичної освіти в Україні.

Мотивацію до цього реформування створює саме життя, зокрема необхідність інтегрування України у «правове поле» Європи, яке засноване на ідеології природного права, сформульованій в епоху Просвітництва. Наприклад, вже сьогодні Україна, ратифікувавши у 1997 р. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини, знаходиться у сфері юрисдикції Європейського суду з прав людини, що застосовує у своїх рішеннях закони природного права, у світлі яких тлумачить положення зазначеної Конвенції. Вже це породжує потребу в юристах «європейського типу», які б були підготовлені у дусі ідеології природного права. Ця потреба актуалізується також у зв’язку з процесом глобалізації юриспруденції.

Юристи в усьому світі зможуть добре розуміти один одного лише тоді, коли «спільним знаменником» їхньої правової культури стане ідеологія природного права. Без цього, наприклад, навіть з приводу прав людини не буде взаєморозуміння між юристами — тобто у світі буде, образно кажучи, така собі юридична «вавілонська вежа», коли юристи і громадяни різних країн не зможуть розуміти один одного при тлумаченні прав людини чи законодавства іншої країни.

В історії очевидно найпереконливішим прикладом натуралістського типу юридичної освіти стала юридична освіта, що викладалася з моменту заснування Болонського університету у XI ст. і пізніше, яка мала загальноєвропейське значення. Особливістю цієї освіти було те, що вона полягала у викладанні актуальних для усієї Євро- пи ідей римського права, заснованого на ідеології природного права. Це надавало їй універсальний характер. Іншими словами, відповідно до тлумачення у світлі соціально-натуралістичної теорії права, юридична освіта у Болонському університеті полягала в осягненні студентами «духу» права, який був «спільним знаменником» для різних європейських країн з різною «буквою» законодавства. Завдяки зазначеному типу юридичної освіти Болонський університет зіграв роль «кузні», що готувала юристів для будь-якої країни Європи, незалежно від національних особливостей «букви» її законодавства. Таку освіту сьогодні можна назвати «болонським типом юридичної освіти».

Відповідно до концепції натуралістичної юриспруденції, заснованої на соціально-натуралістичній доктрині права, основним предметом викладання і вивчення при болонському типі юридичної освіти має бути так званий «Кодекс законів природного права» — законів, що були вже відкриті людством раніше (зокрема, стоїками, римськими юристами-натуралістами — Цицерон, Ульпіан, а також сформульовані такими мислителями, як Дж. Локк, Ч. Беккаріа та ін.) і мають відкриватися у майбутньому юридичною наукою. Ці закони природного права і є тим спільним коренем, на якому має виростати законодавство у різних країнах. Згідно з соціально-натуралістичною доктриною права процес глобалізації (і зокрема «європеїзації») у правовій сфері полягає у зближенні законодавства різних країн між собою через наближення цього законодавства в усіх країнах до спільного кореня — законів природного права.

Уявляється, що у зв’язку з процесом глобалізації, а також європейської інтеграції, і юридична освіта як у світі, так і в Європі зокрема, має неодмінно реформуватися у «юридичну освіту болонського типу». Ця закономірність стосується і юридичної освіти в Україні. Позитивістський тип юридичної освіти має витіснятися «соціально-натуралістським» типом, тобто «юридичною освітою болонського типу».

Крім того, у світлі соціально-натуралістичної юриспруденції має бути реформоване також правове виховання громадян в Україні. Сьогодні під впливом ідеології юридичного позитивізму у нашій країні поширений позитивістький тип правового виховання громадян, в основі якого лежить розповсюдження знань про «букву» законів. Цей тип має бути витіснений соціально-натуралістським типом правового виховання громадян України, в основу якого має бути покладено розповсюдження знань про «дух» законів, зокрема про закони природного права.

Сьогодні в Україні досить поширена концепція, що зводить інтеграцію нашої країни в правове поле Європи до «гармонізації» українського законодавства з європейським. Це — ще одна ілюзія, породжена в надрах ідеології юридичного позитивізму. Відповідно до інструментальної концепції законодавства, що випливає з соціально-натуралістичної юриспруденції, саме по собі, навіть найкраще у світі, законодавство ще не створює належний правопорядок. Вирішальне значення має не законодавство, а правова культура громадян, і особливо правова культура професійних юристів. У Європі ця культура сформувалась на ідеології природного права під впливом Просвітництва XVII-XVII ст. Вона і є основним чинником сучасного європейського правопорядку. Саме тому інтеграція України у правове поле Європи не може відбутися без «європеїзації» правової культури наших громадян, і особливо професійних юристів. А для цього, звісно, слід «європеїзувати» юридичну освіту в Україні, реформувавши її по «болонському типу».

Отже, юридична освіта України мусить відповідати на виклики, пов’язані з глобалізацією юриспруденції шляхом реформування її ідеології з позитивістської на натуралістську. Рух у цьому напрямі, на мою думку, має відбуватися таким чином. Під тиском закону конкуренції на ринку юридичної освіти в Україні мають з’явитися юридичні навчальні заклади, які заради підвищення рівня своєї конкурентоздатності будуть запроваджувати прогресивну ідеологію юридичної освіти для підготовки юристів «європейського типу», а саме: відмовляючись від викладання позитивістського правознавства на користь соціально- натуралістського правознавства. Це означає, що не лише теорія права, а й усі без винятку навчальні дисципліни — і конституційне право, і цивільне, і кримінальне, і адміністративне тощо, — мають викладатися по-новому, у дусі ідеології природного права. Навчати студентів-правознавців слід тому, як за «буквою» будь-якого нормативно-правового акта виявляти «дух» цього акта. Тоді вони стануть прогресивними юристами «європейського типу», тобто юристами, що мають європейську правову культуру.

За законом конкуренції й інші вищі навчальні заклади змушені будуть реформувати ідеологію юридичної освіти, відповідаючи на виклики часу. Який вищий навчальний заклад краще з цим справиться, той і виявиться конкурентоспроможнішим на ринку юридичної освіти в Україні. І це сприятиме підготовці юристів нового, європейського типу, здатних забезпечувати прогресивний правопорядок в Україні — основу добробута народу.

Підсумовуючи, можна сказати: коли в Україні почне розвиватися нова, заснована на натуралістській юриспруденції, правова культура (що має формуватися, зокрема, під впливом юридичної освіти «болонського типу» і правового виховання соціально-натуралістського типу) замість позитивістської, тоді ж почне формуватися в Україні прогресивний правопорядок, який є у Європі. Бо існує така закономірність: яка правова культура людей — такий і правопорядок вони матимуть. «Соціально-натуралістичні» юридична наука, освіта і правове виховання мають формувати прогресивну правову культуру громадян, у тому числі професійних юристів, а саме — «соціально-натуралістську» правову культуру, яка є основою нового правопорядку, сприятливого для соціального прогресу в Україні.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Костенко О. М. Культура і закон — у протидії злу. — К., 2008. — 352 с.
  2. Костенко О. М. Кримінальний кодекс і доктрина // Право України. — 2004. — № 7.
  3. Дюркгейм Э. Социология. — М., 1995.
загрузка...
Top