Визначення поняття «стихійне лихо» у французькому законодавстві

Термін «стихійне лихо» досить суперечливий. Такі події, незалежно від причин, технологічних або природніх, несуть певні наслідки для людей, чи то у вигляді матеріальних збитків, чи сплюндрованих та загублених життів. Насправді термін стосується лише джерела катастрофи, його синонімом можна вважати слово «знищення». І воно існує лише тому, що тісно пов’язане з людським суспільством, яке це лихо дестабілізує або знищує. Тому кожне суспільство намагається захистити себе, вберегти від такої небезпеки, незважаючи на те, чи має вона кліматичні причини (дощі, посуху, вітри), геологічні, сейсмічні або інші. Щодо вирішення цієї проблеми було виокремлено два напрями: перший спрямований на уникнення ризику і полягає у проведенні профілактичних заходів. Другий полягає, і це дійсно вперше за історію людства, в ліквідації пошкоджень.

Найнебезпечнішим стихійним лихом завжди вважаються повені. Вода, джерело життя та розвитку, є також серйозним фактором ризику. Наприклад, ми думаємо, що сьогодні, в постіндустріальному суспільстві, розвиток та збільшення численності конструкцій на берегах морів та річок повинні заспокоювати та відсіювати будь-які хвилювання. Однак повені становлять більше половини лих для людства. У 2002 р. вони нанесли збитків розміром у 1,2 млрд євро і це коштувало життя 23 особам у Гарді. Згідно з даними Центрального фонду страхування в середньому за рік було виплачено відшкодувань розміром у 310 млн євро з 1993 р. по 1997 р., у 392 млн євро за період з 1998 р. по 2002 р. та в 581 млн євро з 2003 р. по 2006 р.

У статті 12 Преамбули Конституції від 27 жовтня 1946 р., яка включена до діючої Конституції від 4 жовтня 1958 р., де їй надано конституційного значення, зазначено, що «нація проголошує солідарність та рівноправність усіх французьких громадян щодо відшкодування збитків, понесених у результаті певного національного лиха». З урахуванням ризиків, а також після подій, які дорого коштували як у плані фінансових збитків, так і людських жертв, Франція у 1982 р. створила спеціальні фонди з виплати компенсацій жертвам. Конституційний принцип національної солідарності в боротьбі з лихом у регламентарному законодавстві зафіксований тільки в умовах та обмеженнях, які викладені в законодавчих положеннях, створених для забезпечення їх дотримання, ці положення закодовані у ст. L. 125-1 та наступні положення страхового кодексу пов’язані зі страхуванням від стихійних лих. Ними встановлено правову систему компенсацій, що прискорено фінасується за рахунок частини внесків страхувальників, яким ці компенсаціїї виплачуються у разі потреби (I), тоді як розмір стихійного лиха визначається міжвідомчими постановами (II). Якщо у поданні запиту до муніципалітету на виплату компенсацій було відмовлено, запит може бути переданий згаданим муніципалітетом, фізичною або юридичною особою або органом виконавчої влади, який контролює їх легальність (III).

І. Франція у боротьбі зі стихійними лихами та створення законного режиму виплати компенсацій

Після серйозних повеней у долинах Сони, Рони та Гарони взимку 1981 р., Парламент прийняв Закон від 13 липня 1982 р. № 82-600 щодо виплати компенсацій жертвам стихійних лих, який встановлює обов’язкове страхування, призначене для виплати компенсацій жертвам.

А. Положення статті L. 125-1 Страхового кодексу

Згідно зі ст. L. 125-1 Страхового кодексу «страхові договори, укладені з будь-якою фізичною або юридичною особою, крім Держави, про відшкодування збитків, отриманих внаслідок пожежі або інших видів пошкодження майна, що знаходиться на території Франції, а також пошкодження наземних транспортних засобів, що працюють від двигуна, дають право на гарантійну виплату компенсацій за наслідки стихійних лих, у тому числі осідання ґрунту через наявність підземних пустот та мергельних кар’єрів... Як зазначено у цьому розділі, наслідками стихійних лих вважаються прямі незастраховані матеріальні збитки, що виникли внаслідок активізації з невизначених причин певних природних явищ, при цьому звичайні запобіжні заходи не допомогли або не могли бути проведені. Розмір стихійного лиха встановлюється міжвідомчою постановою, яка визначає зони та періоди, коли відбувалося стихійне лихо, також природу збитків, отриманих внаслідок нього і які підлягають гарантії, передбаченій у першому абзаці цієї статті. Ця постанова визначає рішення міністрів для кожної комуни, за проханням про визнання стану стихійного лиха. Це рішення потім повідомляється всім зацікавленим комунам представником держави у департаменті, разом з поясненнями. Постанова має бути опублікована в Офіційному віснику протягом трьох місяців з дати подання заяви в префектуру. У виняткових випадках, якщо тривалість досліження, яке проводиться представником держави в департаменті, перевищує два місяці, постанова видається не пізніше двох місяців після отримання справи міністром, відповідальним за цивільну безпеку». Це механізм виплати компенсацій постраждалим від стихійного лиха, оснований на національній солідарності, коли жертвам відшкодовують збитки, що не були застраховані, згідно з походженням жертв, відповідно до розмірів втраченого майна. Однак ця гарантія не поширюється на збитки, спричинені незібраними врожаями, проблемами з рослинами, землею та худобою, яка живе під відкритим небом, пошкодженнями повітряних, морських, озерних та річкових суден, а також транспортуванням вантажів, та збитки, які не покриваються обов’язковим страхуванням «робочі збитки». Що стосується ризиків, які страхуються (наприклад блискавка), вони страхуються і відповідно до договору компенсації виплачуються постраждалим.

Закон від 25 червня 1990 р. № 90-509 про зміни у Страховому кодексі та введення в заморських департаментах режиму відшкодування збитків від природних лих був прийнятий після урагану «Х’юго» в Гваделупі. Таким чином, у Страховий кодекс вперше вводиться ст. L. 122-7, в якій зазначається: «Договори страхування гарантують відшкодування збитків, отриманих внаслідок пожежі, що стосується майна, яке знаходиться у Франції, а також пошкоджень наземних транспортних засобів, що працюють від двигуна, нанесених вітром під час буранів, ураганів та циклонів, якщо майно було застраховане» (також називають «Гарантією БУЦ» для «Бурану, Урагану, Циклону»). Наслідки дії вітру також належать до факторів, які мають страховий характер відповідно до положень ст. L. 125-1 Страхового кодексу4. Отже, вони підлягають договірним гарантіям. Це положення буде змінено разом із визначенням, поданим у ст. 13 Закону № 2000-1207 від 13 грудня 2000 р. для заморських територій, яке містить договірну гарантію: «Наслідки дії вітру, спричиненої ураганом, під час якого максимальна зафіксована швидкість вітру становила або перевищувала 145 км/год у середньому протягом 10 хвилин або 215 км/год поривами», повертаючи в дію компенсаційний план, прийнятий у 1982 р. Цей порядок застосовується з 1 серпня 1990 р. у Мартініці, Гваделупі, Реюньйоні, Гійані, Сен-П’єрі та Мікелоні, Майотті, Сен-Мартені та Сен-Бартелемі, пізніше поширився на острови Уолліс-та-Футуна. Проте з нього виключені князівства Андорра та Монако, французька Полінезія, Нова Каледонія, Південні та Антарктичні землі Франції.

В. Відшкодування незастрахова- них ризиків на основі національної солідарності

Фінансова схема є простою: страхові договори, укладені з будь-якою фізичною або юридичною особою, крім Держави, про відшкодування збитків, отриманих внаслідок пожежі або інших видів пошкодження майна, що знаходиться на території Франції,а також пошкодження наземних транспортних засобів, що працюють від двигуна, дають право на гарантійну виплату компенсацій за наслідки стихійних лих, щодо майна, яке було застраховане. Частина зібраних страхових внесків використовується для фінансування компенсаційних виплат.

Страхові компанії зобов’язані включати до договорів положення, яке гарантує виплату компенсацій збитків, отриманих внаслідок стихійного лиха. У випадку відмови Центральне бюро тарифікації може виступити на захист інтересів особи, якій було відмовлено страховою компанією, і самостійно додати до договору положення, яке гарантує виплату компенсацій збитків, отриманих внаслідок стихійного лиха. Але якщо ці положення передбачають страхування ризиків стихійного лиха — додати обов’язкове для страхових компаній положення в договорі про гарантування відшкодування збитків, отриманих від пожежі та інших лих, а також пошкодження наземних транспортних засобів, що працюють від двигуна, страхові компанії не зобов’язані укладати подібні договори.

Річний рівень надбавки страхових внесків, призначених для фінансування цього механізму, зафіксовано відповідною постановою і зазначено у ст. A. 125-2 Страхового кодексу, залежно від характеру договорів. Наприклад, 6 % страхових та інших внесків йдуть на виплату компенсацій на випадок пожежі або крадіжки.

Але беручи до уваги масштаби стихійних лих та розміри збитків, було введено в дію механізм перестрахування за допомогою Центрального фонду страхування, громадської індустріальної та комерційної установи, створеної на основі Закону від 25 квітня 1946 р. № 46-835 щодо націоналізаціїї деяких страхових компаній та страхової індустрії у Франції та перетвореної на товариство на основі ст. 11 Закону від 16 липня 1992 р. № 92-665, адаптуючись до єдиного європейського законодавства, у сфері страхування та кредитування. Це товариство має право здійснювати перестрахування ризиків від стихійних лих і має державні гарантії1. Останній фактор був задіяний тільки у 1999 р. на суму 3 млрд франків.

У 2009 р. 7 000 комун подали прохання про визнання наявності стихійних лих, і прохання 6 700 комун (тобто 95 % з них) було прийнято. «За період 1982-2006 років повені, посухи та циклонічні явища становлять відповідно 60 %, 33 % та 7 % від причин виплати компенсацій, сума яких становить 14 млрд євро». Наприклад, буревій Ксинтія, який у першу чергу вдарив по французькому атлантичному узбережжю з 27 лютого по 1 березня 2010 р., приніс 47 смертей, зачепив багато регіонів і завдав збитків, що оцінюються в 1 млрд євро, призвів до прийняття наказу від 1 березня 2010 р. про визнання наявності таких стихійних лих, як повені, селі, зсуви ґрунту стосовно муніципалітетів департаментів Приморська Шаранта, ДеСерв, Вандея та В’єнна, а також наявність повеней та механічних пошкоджень, спричинених ударами хвиль у департаментах Приморська Шаранта та Вандея. Але повені не єдині лиха, які турбують таку країну, як Франція. За період з 1982 р. по 2006 р., відшкодування збитків від повеней становить 7,3 млрд євро, тобто 60 % від всієї суми компенсацій, від циклонічних явищ — 0,8 млрд євро, тобто 7 %, а від посухи — перевищує 4 млрд євро, тобто 33 %. Таким чином, у період, який зараз називають «Спека літа 2003», з липня по вересень 2003 р., явище посухи супроводжувалось процесом дегідратації землі, що призводить до різноманітних зсувів ґрунту. Це незвичайне явище, що тривало лише три місяці літнього періоду, не було передбачене, адже йому не передував, як раніше, низький рівень опадів попередньої зими, — спричинило подання 138 000 заяв. Загальна сума збитків від цієї кліматичної події оцінюється на 2003 р. у 1,018 млрд євро, отже, середні річні витрати у період між 1989 р. та 2002 р. становили 205 млн євро. 8 022 комуни подали 15 вересня 2007 р. документи з проханням визнання наявності природного лиха, 4 441 прохання було підтверджено. Якби всі вони були ухвалені, сума витрат становила б 3,5 млрд євро і Центральний фонд страхування був би змушений використовувати державну гарантію. Цей унікальний механізм допомоги був введений у дію на основі ст. 110 з поправками Закону від 30 грудня 2005 р. № 2005-1719 про фінансування на 2006 р., де йдеться про виділення 180 млн євро, з яких 30 млн спеціально призначені, не зачіпаючи інші виплати, для жителів поселень, які зазнали стихійного лиха. Стаття 142 Закону від 30 грудня 2006 р. № 2006-1771 про додатковий бюджет на 2006 р. збільшила цю сумму з 180 до 218,50 млн євро.

С. Процедура прохання про визнання наявності стихійного лиха

Звернення до префекта міністра внутрішніх справ. Мер у разі необхідності може звернутися до префекта департаменту з проханням про визнання наявності стихійного лиха. Після подій, що почалися з 1 січня 2007 р., ст. 95 Закону від 25 грудня 2007 р. № 2007-1824 про додатковий бюджет на 2007 р. обмежила дію цього механізму для поданих прохань, строком не більше 18 місяців після початку події, до якої вони належать.

Отже, префект може вирішити закрити справу без будь-яких додаткових дій або узгодити визнання наявності стихійного лиха. В останньому випадку він повинен подати докладну доповідь про природу та масштаб явища, точно вказуючи дату та час початку і завершення явища, кількість комун, яких це стосується, та попереджувальні заходи, які були вжиті, які могли бути вжиті або які плануються. Туди ж необхідно додати метеорологічну, геотехнічну, гідрологічну, гідрогеологічну, сейсмологічну доповіді відповідно до категорії явища, прохання про визнання наявності явища від муніципалітетів, точну географічну карту постраждалої території (крім зсувів ґрунту), зазначивши розташування комун, які подали прохання, та для прохань щодо повеней, течії річок, на яких могла вплинути повінь, список постраждалих регіонів, районів, областей, список комун, які вже скористалися міжвідомчою постановою щодо посухи та зсувів ґрунту, спричинених посухою та регідрацією земель, вказуючи періоди визнаної наявності явищ, дат видачі відповідних постанов та їх публікації в Офіційному віснику. Після завершення збору даних справа якнайшвидше передається — циркуляр від 27 березня 1984 р. встановлює термін строком в один місяць від дати подання прохання — префектом у Дирекцію цивільної безпеки при Міністерстві внутрішніх справ.

Розгляд справи міжвідомчою комісією з питань виплат компенсацій жертвам стихійного лиха. Потім прохання розглядається міжвідомчою комісією з питань виплат компенсацій жертвам стихійного лиха, встановленою у розділі IV циркуляру від 27 березня 1984 р. № 84-90 щодо виплат компенсацій жертвам стихійного лиха. «Ця Комісія складається з: представника Міністерства внутрішніх справ та децентралізації при Дирекції цивільної безпеки; представника Міністерства економіки, фінансів та бюджетування при Дирекції страхування; представника Державного секретаря міністра Економіки, фінансів та бюджетування, який належить до відділу бюджетування, при Дирекції бюджетування». Це дає можливість об’єктивно оцінити характер стихійного лиха, не зачіпаючи компетентні органи і запобігаючи виникнення зловживання владою, що призвело б до скарг.

Консультування цієї установи, створеної на основі циркуляру, не є обов’язковим, оскільки ні її існування, ні необхідність консультування не передбачені законами. Але адміністрація завжди може надати консультацію, навіть якщо це не згадується у законодавстві. Якщо вона робить це у чинному порядку, вона повинна робити це регулярно. «Адміністративний орган зобов’язаний дотримуватися процедурних правил нормативного характеру, які сам встановлює, доки він не вирішить їх скасувати». Таким чином, як підсумовує це професор Р. Шапюс, «свобода — це одна річ, роздуми про це — інша». Отже, Державна Рада скасувала адміністративні акти, що передували факультативному висновку добровільно зібраних комісій. Однак формальність, призначена для полегшення роботи адміністрації, не повинна створювати стільки перешкод. Тому процедура вважатиметься недійсною, якщо рішення буде прийматися на основі висновку комісії, існування та консультування якої навіть не передбачене законом.

Прийняття міжвідомчої постанови про визнання або невизнання наявності стихійного лиха. Рішення про визнання наявності стихійного лиха та видання відповідної міжвідомчої постанови приймається міністрами.

Враховуючи об’єкт, який потребує констатації наявності стихійного лиха та наслідки, які матиме ця констатація, законодавець може передати повноваження щодо прийняття цієї постанови міністру, компетентному у сфері страхувань, або чиновнику, який займається цивільною безпекою, тобто міністрам внутрішніх справ та фінансів і бюджетування. Ця постанова мотивована і передається до кожного зазначеного в ній муніципалітету державним чиновником цього департаменту, разом з поясненнями, перед тим як бути опублікованою в Офіційному віснику протягом не більше трьох місяців з моменту подання прохання в префектуру. Проте положення ст. L. 125-1 Страхового кодексу створені не для того, щоб за допомогою вимог опублікування постанови про визнання наявності стихійного лиха в Офіційному віснику не пізніше трьох місяців після подання прохання в префектуру, уникнути прийняття неправильного рішення. Також та обставина, що постанова буде опублікована більш ніж через три місяці після подання до префектури прохання про визнання, прийняте мером, безумовно, впливає на регулярність їх подання.

Виникло запитання: чи вважається позитивне рішення, дане деяким комунам, підставою для відмови іншим у тому ж департаменті, якщо вони одночасно подали прохання? У такому випадку з 1982 р. комуни можуть оскаржувати постанову про визнання наявності стихійного лиха, якщо їх у неї не включено. У Законі від 13 серпня 2004 р. № 2004-811 про модернізацію цивільної безпеки внесено поправки до ст. L. 125-1 Страхового кодексу, де зазначено, що швидка відмова зумовлюється припиненням прийому заяв. Тому Адміністративний суд м. Марселя розсудив, що «якщо відповідно до цих положень міністр внутрішніх справ, внутрішньої безпеки та локальних свобод, міністр економіки, фінансів та промисловості і державний секретар бюджетування та бюджетної реформи визнали у постанові від 25 серпня 2004 р. наявність стихійного лиха для групи комун, назви яких перелічені у додатку до цієї постанови, останній є сукупністю окремих загальноправових рішень для цих муніципалітетів, але не містить відмови на прохання, подане муніципалітетом Ла-Рок д’Антерона про визнання наявності стихійного лиха на його території; таким чином, відповідна постанова від 25 серпня 2004 р. її не оскаржує; якщо заявник підтверджує позив щодо оспорюваного рішення, прохання є неприйнятним та має бути відхилене». Таким чином, можна дійти висновку, що в подібних випадках відсутність відповіді протягом двох місяців не означає відмову.

Наслідки визнання наявності стихійного лиха для жертв та страховиків. Визначення характеру стихійного лиха автоматично ставить страховика перед необхідністю відшкодування збитків на основі положень ст. L. 125-1 Страхового кодексу, крім винятків, зазначених у додатку I ст. A. 125-1 Страхового кодексу та посібниках чинних постанов. Таким чином, як постановив Касаційний суд, страхування від ризику стихійного лиха гарантує тільки фінансову компенсацію за пошкоджене майно, але не несе за нього відповідальність.

Але тільки адміністративний орган може розслідувати, чи природними були чинники, що викликали появу стихійного лиха. Тому страхові компанії мають визначити під наглядом компетентних юридичних установ з огляду на причину стихійного лиха, чи дійсно мають деякі з застрахованих осіб право на отримання компенсації5, зважаючи на те, були вони застрахованими чи ні. Якщо попередньо було запущено механізм збору страхових внесків, призначених для відшкодування, після виходу постанови про визнання наявності стихійного лиха, на компенсацію мають право лише ті, хто заздалегідь підписав договір про страхування «від пошкодження майна» або інший договір.

Дата публікації постанови про визнання наявності стихійного лиха має важливі правові наслідки для жертв та страховиків. З одного боку, застрахований повинен протягом 10 днів від цієї дати подати заяву про вимоги компенсації своєму страховику. З другого боку, протягом трьох місяців після появи цієї публікації страховик має виплатити компенсацію. Якщо заява була подана раніше, цей термін починається з моменту оцінювання пошкодженного майна застрахованою особою. У разі несплати компенсації у вказаний період, до компенсаціїї починає дораховуватися пеня. У будь-якому випадку компенсація відповідно до положень цієї гарантії повинна бути виплачена, відповідно до адміністративного рішення про наявність стихійного лиха, застрахованій особі через два місяці з дня оцінювання пошкодженого майна або збитків, або з дати публікації, залежно від того, що з’явилось пізніше.

ІІ. Контролювання законності рішень, що заперечують констатацію стану природної катастрофи

Будь-яка протизаконність має помилковий характер і зумовлює наявність права на відшкодування збитків у випадку, коли збитки безпосередньо є наслідками цієї протизаконності. Компенсація, що може бути надана жертві збитку, вчиненого через помилку адміністрації, має основну мету — якнайшвидше повернути жертву у ситуацію до моменту завдання збитку, у тому випадку, коли помилка є наслідком прийняття незаконного рішення, якщо останнє не набуло чинності.

Саме тому питання законності заперечення констатації факту є важливим, оскільки незаконне заперечення зумовлює право на відшкодування збитків постраждалим, які живуть у спільноті, що незаконно відмовилась від цього статусу.

А. Щодо компетенції судів першої інстанції та апеляційних судів

Частина 1 ст. 125 Страхового кодексу визначає: «Стан природної катастрофи визначений у міжвідомчій постанові, що визначає зони та періоди катастрофи, а також природу збитків, спричинених нею, що покриваються гарантією, зазначеною у першому параграфі цієї статті». Тяжби, пов’язані із постановами про заперечення констатації стану природної катастрофи, належать до компетенції Державної Ради. Цей орган постановив, що «ці висновки та висновки, згідно з якими держава має відшкодувати збитки, спричинені незаконністю зазначених рішень, належать до компетенції у першій та останній інстанції Державної Ради».

Редакція цього положення Страхового кодексу була значно змінена голосуванням, організованим у результаті внесення поправки, що вимагала зміни цих постанов, ст. 11 Закону від 13 серпня 2004 р. № 2004-811 про модернізацію цивільної безпеки. Відтоді ч. 1 ст. 125 Страхового кодексу викладена у такій редакції: «Стан природної катастрофи, зазначений у міжміністерській постанові, що визначає зони та періоди катастрофи та природу спричинених нею збитків, що покриваються гарантією, зазначеною у першому параграфі цієї статті. Ця постанова уточнює, що для кожної комуни, що вимагає визнання стану природної катастрофи, потрібне рішення міністрів. Далі представник держави у цьому департаменті повідомляє це рішення кожній відповідній спільноті. Постанова має бути опублікована в офіційному бюлетені протягом трьох місяців з моменту подання позову до префектури. У виключному випадку, якщо тривалість слідства, яке проводить представник держави у департаменті, перевищує два місяці, постанова опубліковується найпізніше через два місяці після отримання справи міністром з питань цивільної безпеки». Державна Рада прийняла ці зміни та зробила логічні висновки. Вищий адміністративний суд зауважив, що рішення, яке заперечує визнання такого права комун, які завели цю справу, не має більше регламентарного характеру; а також з цього моменту він не компетентний розглядати клопотання проти рішення, за яким компетентні міністри виносять рішення за запитом спільноти щодо визнання стану природної катастрофи. Це — компетенція адміністративного суду місця, де знаходиться комуна. Клопотання щодо анулювання подібного акта є компетенцією відповідного адміністративного суду, який приймає рішення про заборону констатування такого роду ситуації. Чимало позовів, поданих на розгляд Державної Ради, відповідно до статей R.351-1 et R. 312-7 Кодексу адміністративного суду були передані до компетентних територіальних судів, як у випадку з зазначеним рішенням по комуні Муренс.

В. Щодо процедури розробки постанови визначення стану природної катастрофи

Коли йдеться про умови зовнішньої законності, процедура розробки постанови про заперечення визнання стану природної катастрофи не є примусовою. Вона має бути прийнята компетентними міністрами й у випадку, коли адміністрація вирішила проконсультуватися із комісією, заснованою циркуляром 1984 р. (те, що вона робить систематично), їй слід робити це на регулярній основі (див. вище). Постанова має також бути мотивованою, як цього вимагає ч. 1 ст. 125 Страхового кодексу, що робить недійсним засіб, вилучений з порушень статей 1, 3 Закону від 11 липня 1070 р. № 79-57 стосовно мотивації адміністративних актів та покращання відносин між адміністрацією та спільнотою. Проте жоден законодавчий або регламентарний текст, а також жоден загальний принцип права, не вимагає передування постанові змагальної процедури.

ІІІ. Щодо контролю адміністративними судами

Адміністративні суди контролюють одночасно помилку в праві у відношенні дотриманого (-их) критерію (-їв) для подальшої оцінки аномальності інтенсивності природного чинника та повний контроль з метою оцінки вжиття положень згідно з параграфом 3 ч. 1 ст. 125 Страхового кодексу, за яким «наслідками природних катастроф у цій главі вважаються прямі негарантовані матеріальні збитки, спричинені аномальною інтенсивністю природного чинника, у випадку, коли звичайні заходи для попередження таких збитків не змогли завадити їхній появі або не могли бути вжиті». Визначальним критерієм для провадження законної процедури щодо відшкодування збитків є не важливість наслідків природного фактору, а ступінь аномальності цього чинника. Закон від 13 липня 1982 р. підкреслює головний елемент механізму, впроваджений ст. 2 Закону від 10 липня 1964 р. № 64-706, що визначає режим гарантій проти сільськогосподарських лих.

А. Пошук критерію (-їв) для оцінки характеру аномальності інтенсивності природного явища

Стаття 1 положення 125 Страхового кодексу не уточнює критерії, якими мають керуватися міністри для визначення, в якому випадку природний чинник був аномальним, а також не вимагають використання ряду критеріїв. Ця стаття підпорядковує прибуток від гарантії не демонструванню раптової появи або стійкості збитків від природної катастрофи, а констатації аномальної інтенсивності природного чинника, зважаючи на природу цих збитків. Комуна не може оскаржувати наявність значних матеріальних збитків, яких вона зазнала. Вона не може користуватися збитками, які негативно впливають на оселі на комунальних територіях, роблячи газетні статті та фотодокументи, які засвідчують існування тріщин на конструкціях.

Аномальний характер інтенсивності природного чинника може оцінюватися одним з об’єктивних критеріїв. Вони мають бути «відповідними. для того, щоб дозволити констатувати об’єктивно та точно аномальний характер інтенсивності явища». З урахуванням відсутності положень, які б визначали точні критерії, міністри використовують лише один критерій та не визначають свою постанову як таку, що містить помилку в праві.

Міжвідомча комісія визначає аномальним явище землетрусу, коли сила землетрусу перевищує 5 балів за шкалою Ріхтера та змішаний рівень V-VI європейської макросейсмічної таблиці (ЕМ5). Відповідна комуна має оскаржити стійкість цього критерію, а не обмежуватись заявою, що вони зазнали збитків.

У випадку повеней визначальним критерієм є повторюваність і випадковість. Частота один раз на 10 років не є аномальною.

У випадку із засухами критерій, що визначає стан природної катастрофи, у 1999 р. полягав у метеорологічному підході, заснованому на дефіциті опадів. У 2000 р. геотехнічні та метеорологічні критерії були об’єднані та стали називатися «критерії 2000 із зимовим шоком». Тепер враховується не лише дефіцит опадів, він поєднується з дефіцитом вологи поверхневих ґрунтів. Якби ці критерії були використані при епізоді влітку 2003 р., лише 200 комун змогли б скористатися цим режимом майже з 8 000, що подали справи. Засухи влітку 2003 р. ввели явище регідратації ґрунту, що викликала різні рухи землі. Ґрунт глинистого типу є гнучким та змінюється залежно від вмісту води. Явище опущення, яке також називають «засуха-гідратація», — це явище відведення (відходу), далі — набухання ґрунтів, яке має місце у зонах, переважно утворених видихальними глинами. Саме тому у цьому контексті критерії були змінені у 2004 р., а далі — були пом’якшені ще двічі у січні та червні 2005 р. Слід зауважити, що Франція і Велика Британія — єдині країни, що включили таке явище до режиму відшкодування збитків.

Критерії, що дотримуються та застосовуються до вимог констатування природних катастроф, у випадку, коли глина опиняється у ґрунті, позбавляються правової помилки та підпадають під юрисдикцію, є такими:

  • співвідношення середнього водного запасу третього кварталу 2003 р. та середнього звичайного водного запасу має бути нижчий на 21 % (ставка у 20 % була досягнута у 2004 р.);

  • кількість декад (10 днів), протягом яких водний запас дорівнював 0, має знаходитись між 1-м та 3-м рядами (а не між 1-м та 2-м рядами, як це передбачено на початку) у періоді 1989-2003 рр. Саме з цією метою організація «Метео Франс» поділила територію на 200 зон, які називають «зонування Аврори». Вони містять достатню кількість порівняльних станцій. Це зроблено з урахуванням метеорологічної однорідності певної території, а не з урахуванням адміністративного територіального поділу, проте не через те, що цей поділ неправильний або ненадійний;
  • альтернативний попередньому критерій був визначений у червні 2005 р.: тривалість повернення середнього значення запасів ґрунтових вод у ІІІ кварталі, тобто поява такого роду явища, має бути понад 25 років.

Згідно з критеріями, визначеними у 2003 р., 1 750 комун могли бути визнаними як такі, що перебувають у стані природної катастрофи. Пом’якшенням критеріїв, що виникли у 2005 р. та стосувались 3-го ряду та резервного рівня у 21 %, скористались 1 704 комун. Альтернативним критерієм скористалися 988 комун, тобто у загальній кількості — 4 441 комуна.

В. Повний судовий контроль аномальної інтенсивності.

Судовий контроль стосується одночасно як природного походження, так і аномальної інтенсивності явища. Який характер має контроль аномальної інтенсивності?

Цей аномальний характер оцінюється не наслідками подій, а власне, їхньою природою, тобто внутрішнім фактором. Якщо критерії оцінювання не можуть спричинити правову помилку, юрисдикція повною мірою контролює їхнє застосування внаслідок відмови від спірного визнання. Спершу він зводився до очевидної помилки оцінювання4. Державна Рада у постанові від 14 травня 2003 р. (м. Ажен) визначила, «що, зокрема, під час робіт, які проводились «Метео Франс» у період з 1991 р. по 1999 р., коли на території комуни Ажен жодного надзвичайного дефіциту водного резерву не спостерігалось, а як наслідок не встановилась засуха, міністр внутрішніх справ не припустився помилки в оцінці». Таким чином, не можуть спричинити правову помилку постанови, які заперечують стан природної катастрофи у комунах, що зазнали засухи влітку 2003 р., тоді коли їхній водний запас становив 61,69 % , а 2003 р. був визнаний п’ятим найсухішим роком з останніх 15 років; тривалість повернення у цій самій станції становила 2,22 роки, що давало змогу охарактеризувати ситуацію як природну катастрофу.

Така логіка відшкодування збитків та відновлення має повторювати запобіжну логіку. Лише за таких умов можливо зменшити наслідки природної катастрофи. Саме з цією метою слід створювати запобіжні плани прогнозованих природних ризиків, які спершу передбачались як «план протистояння передбачуваним природним ризикам» у ст. 5і Закону від 13 липня 1982 р. № 82-600 щодо відшкодування збитків постраждалим від природних катастроф, порядок чого визначено у ст. 5621 та у Кодексі охорони навколишнього середовища. Ці плани, що можуть стосуватися повеней, землетрусів, обвалів, лісових пожеж, вивержень вулканів, бур, циклонів, також можуть визначити зони, піддані ризику, враховуючи природу та інтенсивність ризику, та заборонити будь-які конструкції, укріплення, оздоблення. До того ж коли передбачуваний ризик рухів, осідання землі через підземну впадину або мергельний кар’єр, обвали, повені морське занурення значно загрожують життю людей, держава може оголосити розміщені у цій зоні блага суспільною корисністю. Такою є ціна загальної безпеки.

загрузка...
Top