Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

Вступ.

1. Теоретико-методологічні основи злочину.

1.1. Засоби захисту грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї від підробки.

1.2. Характеристика злочину.

2. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочину виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей.

2.1. Суб’єкти та об’єкти злочину.

2.2. Визначення предмету злочину.

3. Кримінальна відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

3.1. Правова оцінка відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів.

3.2. Кримінально-правова відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Підробка грошей виникла одночасно з людською цивілізацією разом із товарно-грошовими відносинами. Суспільна небезпека цього злочину завжди усвідомлювалась суспільством, а тому покарання за фальшивомонетництво було надзвичайно суворим; це виправдовувалося тим, що фальшивомонетник, переслідуючи свої меркантильні інтереси, одночасно посягав на безпеку держави, підриваючи її економіку.

Проблема виявлення, розкриття та розслідування фальшивомонетництва є актуальною для України особливо сьогодні. Бурхливий розвиток офісної техніки, поліграфічного обладнання та розповсюдження їх в Україні дозволяє фальшивомонетникам створювати організовану та високорозвинену індустрію фальшивомонетництва. Міжнародні зв’язки, досить високий “професійний” рівень і складна ієрархічна структура таких злочинних груп створюють суттєві труднощі для правоохоронних органів в боротьбі з фальшивомонетництвом. Суттєвий вклад у розробку питань боротьби з фальшивомонетництвом внесли такі вчені, як Б.С. Болотський, Т.П. Бірюкова, О.В. Воробей, С.М. Головко, Є.І. Козаков, М.К. Камінський, В.М. Коваленко, В.Д. Ларичев, В.К. Лисиченко, В.С. Мацишин, С.Ю. Петряєв, Є.В. Прохорова, Ю.В. Солопанов, І.Я. Фрідман, О.С. Шаталов, С.П. Щерба та ін. Однак, ці автори, як правило, детально не досліджували проблеми протидії фальшивомонетництву як одного з аспектів боротьби з організованою злочинністю. Слідча, експертна і судова практика свідчить, що останніми роками нерідко підробкою гривень НБУ та іноземної валюти займаються саме організовані злочинні угруповання, які виготовляють підроблені банкноти у великих кількостях та досить високої якості.

У роботі обґрунтовується суспільна небезпечність злочинів, передбачених ст. 199 Кримінального кодексу України (КК України), його об'єктивні та суб'єктивні ознаки і соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за ці злочини.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї згідно ст. 199 КК України.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити поняття виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державної лотереї;

· охарактеризувати причини та умови виникнення кримінальної відповідальності за скоєний злочин;

· дослідити об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочину;

· надати правова оцінка відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів;

· охарактеризувати визначення предмету злочину;

· дослідити особливості кримінально-правової відповідальності за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси визначення злочину за ст. 199 КК України.

Предметом дослідженнявиступає кримінальна відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Ураїну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.


1. Теоретико-методологічні основи злочину

1.1. Засоби захисту грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї від підробки

Суспільна небезпечність указаного злочину виявляється в тому, що він набув значного поширення в Україні і спричиняє дестабілізацію фінансово-кредитних відносин, ускладнює регулювання грошового обігу, завдає істотної шкоди інтересам громадян, підприємствам, установам і організаціям, пов'язаним із здійсненням права власності, та в цілому економічній системі України.

У ринковій економіці вся сукупність господарських зв'язків реалізується через механізм системи вартісних відносин. Гроші у процесі товарообігу не тільки підтверджують суспільне значення витрат на виробництво товару, а й визначають відповідність цього товару зростаючим суспільним потребам. Таким чином, гроші виступають не лише втіленням вартості при обміні, а й визначенням їхнього кількісного виміру у конкретному товарі. Гроші використовуються як еквівалент при обміні товарів, тому, що вони: 1) є законним платіжним засобом, декларованим державою як гроші; 2) кількісно обмежені в обігу, а право емісії належить тільки державі; 3) можуть легально обмінюватися на різні товари.

Створення в Україні власної грошової системи з постійною національною валютою потребує застосування усіх необхідних заходів її захисту з метою охорони суспільних відносин від злочинних діянь. Така система захисту національної валюти від підробок була створена.

1. У березні 1994 р. в Україні введено в дію банкнотно-монетний двір з використанням найсучасніших технологій, системи комп'ютерної графіки.

2. Виготовлені оригінальні друкарські форми та фарби захисту. Створені друкарські лінії із використанням офсетних машин «Супер Сімултан-312» і машин інтагліо друку «Супер Орлов Інтагліо». Автоматичний контроль якості продукції забезпечується на машині «Нота-Чек». Лінії автоматичної обробки банкнот «Кутпак-2» та близько 250 одиниць технологічного устаткування виготовлені провідними фірмами Німеччини, Австрії, Італії.

3. Банкнотно-монетний двір виконує замовлення на виготовлення банкнот, різних видів цінних паперів і документів суворого обліку. Це облігації внутрішньої державної ощадної позики, розрахункові та грошові чеки Національного банку України, приватизаційні сертифікати, марки акцизного збору на тютюнові вироби та алкогольні напої, сувенірні поштові марки. Усі цінні напери мають найсучасніші засоби захисту від підробок. У банкнотно-монетному дворі створене монетне виробництво, де карбуються монети масового обігу, пам'ятні та ювілейні монети з золота, срібла та інших металів. У квітні 1997 р. введена в експлуатацію фабрика банкнотного паперу у м. Малині (Житомирська область). Технологічні потоки фабрики дозволяють виготовляти високоякісне волокно як із бавовни, так і з бавовняного лінту. Папір виготовляється на циліндровій (кругло-сітковій) машині з виготовлення паперу.

Технологічне обладнання дає змогу виготовляти банкнотний та захищений папір із круглосітковим локальним багато-тонованим водяним знаком, двома захисними стрічками, захисними волокнами, планшетами та іншими елементами захисту. Папір проходить жорсткий контроль якості. Усіма технологічними процесами керують комп'ютери. Банкноти та цінні папери друкуються з використанням сучасних технологій, що виключають можливість підробки.

4. Використання захищених видів паперу та фарб, спеціальних технологій виготовлення друкарських форм і друку, відповідних умов виробництва.

Папір для банкнот і цінних паперів має різноманітні властивості: круглосіткові двотонові та багатотонові водяні знаки, захисні стрічки, кольорові та флуоресцентні волокна, реагує на хімічні розчинники.

Якість фарб із спеціальним захистом також суворо контролюється: видимі та невидимі в інфрачервоних променях, кольорозмінні під дією хімічних розчинів тощо.

Під час розробки дизайну використовується традиційне мистецтво гравера та найсучасніша система комп'ютерної графіки для отримання різноманітних складних гільйошних візерунків.

Друкарські форми виготовляються за спеціальними технологіями. Оригінальні та композитні фотоформи, робочі друкарські форми для сухого офсетного, інтагліосетного та інтагліо-друку.

Способи друку: орловський офсетний та інтагліосетний друк на машинах «Супер Сіму-ліан-312», орловський багатоколірний інтагліо-друк на машинах «Супер Орлов Інтагліо», нумераційний друк на ротаційних машинах «Супер Нумерота-212».

5. Автоматичний контроль якості забезпечує машина «Нота-Чек».

6. Порізка, бандеролювання та пакування банкнот здійснюється на автоматичній лінії «Кутпак-2».

7. Система безпеки та контроль за збереженням паперу і готової продукції, міжопераційний контроль за напівфабрикатами передбачає виготовлення банкнот на спеціальному білому папері, що не флуоресціює в ультрафіолетових променях із захисною стрічкою і з багатотонованим водяним знаком, розташованим у вільному від друку місці, який повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти. Розмір банкнот — 133x66 мм. Елементами захисту банкнот є:

а) водяний знак — видиме на білій площині банкноти при розгляданні її проти світла, зображення у різних тонах (світліших та темніших від паперу), що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти;

б) захисна стрічка — стрічка з позитивним мікротекстом слова «Україна» — у банкнотах номіналом 5 гривень та «віконна» металізована—у банкнотах номіналом 20 гривень;

в) суміщений малюнок — малюнок розташований в одному місці на лицьовому та зворотному боках банкноти. Всі його елементи збігаються та доповнюють один одного під час розгляду банкноти проти світла;

г) райдужний друк — поступовий перехід одного кольору захисної сітки, виконаної суцільними лініями без розривів, до іншого (захисна сітка з обох боків банкноти);

д) антисканерна сітка — розміщені під різними кутами тонкі лінії, які за копіювання чи сканування банкноти можуть утворювати на копії «муар» (елементи захисної сітки з обох боків банкноти);

є) мікротекст — напис безперервно повторюваного слова «Україна», абревіатури «НБУ», які можна прочитати за допомогою збільшувального скла;

є) рельєфні елементи — елементи друку, що виступають над поверхнею паперу, шершавість яких відчувається на дотик (портрет і написи, номінал цифрами, кодоване зображення, знак для сліпих на лицьовому боці);

ж) приховане (латентне) зображення — зображення номіналу цифрами, яке видно при розгляді банкноти на рівні світла при її повороті на 45 градусів;

з) знак для сліпих — рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається на дотик кінчиками пальців і визначає номінал банкноти;

и) орловський друк (офсетний та інтагліо) - це різкий перехід фарби від одного кольору до іншого без розриву та зміщення ліній малюнка.

Такі ж засоби захисту використовуються і при виготовленні цінних паперів [5, 75—76].

Незважаючи на такі ретельні засоби захисту, відомо чимало спроб підробки грошей та цінних паперів. Тому зазначених вище засобів захисту недостатньо, а велика суспільна небезпечність потребує захисту відповідних відносин кримінально-правовими засобами. Відтак ст. 199 КК України передбачена кримінальна відповідальність за подібні діяння.

1.2. Характеристика злочину

Злочин має транснаціональний характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво здійснюється незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, у якій вчинено відповідний злочин. За Міжнародною конвенцією від 20.04.1929 р. «Щодо боротьби з підробкою грошових знаків», ратифікованої Урядом СРСР 3.05.1931 p., держави-учасниці встановили відповідальність за підроблення не тільки власних грошей, а й тих, що перебувають в обороті цих держав. Тут Україна виступає як правонаступник. Тому особа, винна у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту грошей або у збуті підроблених грошей, у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 КК України, незалежно від того, де вона вчинила цей злочин.

Предметом злочину є: 1) гроші; 2) державні цінні папери; 3) білети державної лотереї.

Поняттям гроші у ст. 199 охоплюються: а) національна валюта України — грошові знаки у вигляді випущених НБ паперових грошових знаків (банкнот) та розмінної металевої монети, що перебуває в обігу і є законним платіжним засобом на території України; б) іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, металевої монети, що перебуває в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. Предметом даного злочину вважаються також грошові знаки України чи іноземної держави, які вилучені чи вилучаються з обігу, але підлягають обміну на ті грошові знаки, які перебувають в обігу.

Державними цінними паперами є папери, що випускаються і забезпечуються державою — облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, казначейські зобов’язання республіки, приватизаційні папери, у деяких випадках — векселі.

Компенсаційні сертифікати, які видавались громадянам з метою компенсації знецінених заощаджень, за своїми ознаками мають схожість з державними цінними паперами, однак законом вони не віднесені до цінних паперів, а тому не є предметом злочину, передбаченого ст. 199. Не є предметом даного злочину недержавні цінні папери. Виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів слід кваліфікувати за ст. 224. Предметом цього злочину не визнаються також жетони чи інші замінники грошових знаків, що використовуються у гральних закладах, телефонах-автоматах, метро тощо.

Не може кваліфікуватись як злочин, передбачений ст. 199, зазначені у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200.

Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 199) є вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК України дій 1) повторно, або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) у великому розмірі, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 199) — вчинення передбачених ч.І ст. 199 дій 1) організованою групою чи 2) в особливо великих розмірах.

Повторним вважається вчинення будь-якої із передбачених ч. 1 ст. 199 дій особою, яка раніше вчинила такі самі дії, в тому числі і за наявності обтяжливих обставин, передбачених ч. 2 чи 3 цієї статті.

Вчиненими за попередньою змовою групою осіб дії, передбачені ч. 1 ст. 199, вважаються у разі їхнього спільного вчинення як співвиконавцями принаймні двома особами, що заздалегідь, до початку їхнього вчинення, домовились про це. При цьому не обов'язково, щоб усі особи такої групи чинили одні й ті самі дії. Вчиненим з цією ознакою злочин вважатиметься і в разі, коли одна особа чинила виготовлення підроблених предметів, вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 199, а інша їх перевозила чи збувала тощо.

Про вчинення організованою групою слід розуміти виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут зазначених вище предметів злочину за умови, що зазначені дії вчинені трьома або більше особами, які попередньо організувалися у стійке об'єднання як для вчинення таких дій, так і інших злочинів, і що наявні інші необхідні ознаки організованої групи (ч. З ст. 28 КК України). При цьому не має значення, які конкретно дії вчинені кожною з осіб, що входять до складу організованої групи: одна особа може виготовляти підроблену національну валюту України, іноземну валюту, державні цінні папери або білети державної лотереї, інша — їх зберігати, третя — перевозити, четверта — збувати тощо.

Згідно з приміткою до ст. 199, вчиненими у великому розмірі дії, передбачені ст. 199, вважаються за умови, якщо сума підробки у двісті і більше разів пеевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великому розмірі — якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.


2. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочину виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей

2.1. Суб’єкти та об’єкти злочину

Для ефективного захисту зазначених вище відносин правоохоронні органи повинні мати чіткі роз'яснення щодо складу злочину, передбаченого ст. 199 КК України, та рекомендації із застосуванням цієї статті. Це потребує дослідження кримінально-правової відповідальності за означене діяння.

Насамперед зупинимося на аналізі відносин, що охороняються зазначеною статтею. З приводу поставлених під охорону відносин немає єдиної думки. Одні автори як безпосередній об'єкт цього злочину розуміють «... суспільні відносини у сфері кредитно-фінансової системи України й інших країн у випадку підробки їхньої національної валюти» [3, 158; 7, 384]. Інші вчені вважають, що безпосереднім об'єктом цього злочину є встановлений Законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини економічної системи нашої держави [6, 502]. Деякі автори під основним безпосереднім об'єктом розуміють встановлений порядок випуску грошових знаків, державних цінних паперів та білетів державних лотерей, який забезпечує безпеку держави в економічній (фінансовій) сфері. Його факультативним додатковим об'єктом може бути власність (у випадках заволодіння особою внаслідок збуту підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей індивідуальним, колективним або державним майном) [2, 72]. Існує думка, що подібний злочин є зазіханням на руйнування кредитно-грошової системи: грошової одиниці, іноземної валюти, державних цінних паперів тощо [8, 438].

На нашу думку, позиції авторів, які вважають, що безпосереднім об'єктом досліджуваного складу злочину є встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи як частини економічної системи держави або встановлений порядок випуску зазначених у диспозиції статті предметів, не достатньо обґрунтовані. Передусім тому, що перенесення акценту на порядок обумовило б віднесення цих злочинів до розділу XII КК України. До того ж, ця стаття захищає не порядок випуску цих предметів, а фінансово-кредитну систему як складову економічної системи України від її руйнування шляхом вчинення, передбачених ст. 199 КК України дій.

Таким чином, нам більше імпонує думка першої і четвертої групи авторів, які точніше визначають безпосередній об'єкт цього злочину.

Ми вважаємо, що під безпосереднім об'єктом цього злочину слід розуміти суспільні відносини, покликані охороняти фінансово-кредитну систему та протидіяти виготовленню, зберіганню, придбанню, перевезенню, пересиланню, ввезенню в Україну з метою збуту або збуту підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

Суб'єктом злочину є фізична, осудна, приватна, неслужбова або службова особа, яка досягла 16-річного віку. При вчиненні цього злочину службовою особою з використанням свого службового становища дії такої особи слід кваліфікувати за сукупністю складів злочинів, передбачених ст. 199 та ст. 364 КК України.

Об'єктивно злочин, передбачений ч.І ст. 199 КК України, виражається у вчиненні будь-якої з перерахованих у її диспозиції дій: 1) виготовлення; 2) зберігання; 3) придбання; 4) перевезення; 5) пересилання, ввезення в Україну; 6) збут підроблених предметів, вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 199. КК України. З моменту вчинення будь-якої із зазначених дій злочин вважається закінченим. При цьому достатньо, щоб предметом зазначених дій був хоча б один із вказаних у ст. 199 КК України предметів.


2.2. Визначення предмету злочину

Щодо переліку предмета злочину, передбаченого ст. 199 КК України, що автори однозначно визначають: 1) національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; 2) іноземна валюта; 3) державні цінні папери; 4) білети державних лотерей [2, 72; 3, 158; 5, 76; 6, 502; 7, 384; 8, 438]. Водночас не всі автори аналізують предмет злочину за його переліком. Лише О. О. Дудоров, М. І. Мельник, М. І. Хавронюк, А. М. Рішелюк, П. П. Андрушко та автори науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу України (Потебенько М. О., Гончаренко В. Г.) [9] з різним ступенем деталізації описують предмет цього злочину.

Вважаємо, що точки зору зазначених вище авторів щодо деталізації предмета досліджуваного злочину не суперечать одна одній, а лише доповнюють цю ознаку. З урахуванням позицій згаданих авторів, деталізуємо предмет злочину, передбачений ст. 199 КК України.

1. Предметом злочину є: 1) національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; 2) іноземна валюта; 3) державні цінні папери; 4) білети державних лотерей.

1.2. Грошовою одиницею України є гривня (ст. 99 Конституції України), що дорівнює 100 копійкам. Виключне право на введення її в обіг та розмінної монети (емісія), організацію їхнього обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України. Готівка перебуває в обігу у вигляді грошових знаків — банкнот (паперових) і монет (металевих), які є безумовними зобов'язаннями Національного банку України і забезпечуються всіма його ак-тивами. Гривня — єдиний законний платіжний засіб на території України (ст. 32. 34, 35 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 p.). Виготовлення з метою введення в обіг або введення в обіг підроблених грошових знаків тягнуть за собою відповідальність згідно з законодавством України у ч. 5 ст. 39 Закону України «Про Національний банк України».

Безпосередньо у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК України гривня як предмет злочину не названа. У ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1995 р. [10] вживаються терміни «валюта України» та «іноземна валюта». При цьому під терміном «валюта України» розуміється власне валюта України (грошові знаки у вигляді банкнот Національного банку, державних казначейських білетів, розмінної металевої монети і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, введені в обіг); кошти на рахунках, внески банківських та інших кредитно-фінансових установ на території України; платіжні документи та інші цінні папери у валюті України (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), а також іноземні грошові знаки «іноземна валюта» — у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, введені в обіг (п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України (ПВСУ) від 12 квітня 1996 р. №6 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» [11].

Грошові знаки, що виконують функції засобу платежу, існують або у вигляді банківських білетів (банкнот), емітентом яких є центральний (національний) банк країни, або у вигляді скарбничих (казначейських) білетів, емітентом яких є Міністерство фінансів України чи його скарбниця (казначейство). В Україні емітентом грошових знаків є лише НБУ, який має виключне право на введення їх в обіг (емісію), організацію обігу та вилучення з обігу. Паперові банкноти грошового знаку України — гривні є білетами НБУ. Державне казначейство України не наділене правом здійснювати емісію грошових знаків як засобу платежу, а, отже, державних казначейських білетів як виду грошових знаків в Україні не існує.

Предметом злочину можуть бути будь-які монети, що випускаються банкнотно-монет-ним двором Національного банку України, у тому числі монети пам'ятні, що випускаються з нагоди відзначення важливих подій внутрішнього та міжнародного життя, та ювілейні, які є різновидом пам'ятних монет і випускаються з нагоди ювілеїв видатних осіб, визначних подій в історії держави та людства тощо. Виготовлення, випуск в обіг та реалізація таких монет регламентуються Інструкцією про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізацію пам'ятних та ювілейних монет України, затвердженою Постановою правління Національного банку України від 7 листопада 2000 р. № 438.

Грошові знаки (валюта України та іноземна валюта), вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК України. Тому їхня підробка чи виготовлення за наявності необхідних підстав може кваліфікуватися як шахрайство (абз. 1 п. З Постанови пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6).

3. Державні цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їхнім власником і передбачають зазвичай виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Перелік видів цінних паперів міститься у ст. З Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. в редакції від 3 червня 1999 р. Такими є: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі Державного казначейства України, приватизаційні папери [12].

Залежно від того, хто є емітентом цінних паперів, останні поділяються на дві групи: 1) державні цінні папери та 2) недержавні цінні папери. Законами, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів, не визначається, які цінні папери є державними, а які — недержавними, а також не визначаються критерії віднесення цінних паперів до того чи іншого виду. У деяких нормативно-правових актах Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР) та НБУ визначається поняття «державні цінні папери». Зокрема, у Положенні про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій репо, затвердженому Постановою правління НБУ від 29 травня 2001 р. №204, під державними цінними паперами розуміються «визначені законодавством боргові зобов'язання, що емітуються державою в особі її уповноважених органів та в порядку, визначеному чинним законодавством України» [13]. ПВСУ також роз'яснює, що державними цінними паперами є цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою [11]. Державні цінні папери можуть випускатись у формі облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик; казначейських зобов'язань республіки, в тому числі казначейських векселів і приватизаційних паперів.

Не відносяться до державних цінних паперів облігації місцевих позик, облігації державних підприємств та цінні папери НБУ, зокрема його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов'язань за ними.

Депозитний сертифікат Національного банку України — це один із видів монетарних інструментів, що є борговим цінним папером НБ України у бездокументарній формі і засвідчує розміщення у НБУ коштів комерційних банків та їхнє право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку (п. 1.1 «Положення про депозитний сертифікат Національного банку України», затверджене Постановою правління Національного банку України 7 березня 2000 р. № 91).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. [14] особливим видом державних цінних паперів є приватизаційні папери — цінні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду, які можуть бути лише іменними. Зазначені цінні папери можуть бути предметом злочину, передбаченого статтею 199 КК України.

Державними цінними паперами можуть бути: облігації внутрішніх державних позик, облігації зовнішніх державних позик, казначейські зобов'язання республіки, векселі Державного казначейства України, приватизаційні папери.

Облігації внутрішніх державних позик — це визначені чинним законодавством України цінні папери, якими оформляються боргові зобов'язання України, і які розміщуються на її території та випускаються відповідно до умов, визначених постановами Кабінету Міністрів України (п. 1.1 Положення про технічний порядок проведення аукціонів з розміщення облігацій внутрішньої державної позики, затверджене Постановою правління Національного банку України від 15 квітня 1999 р. № 186).

Облігації внутрішніх державних позик випускаються щорічно у межах встановленого законом граничного розміру державного внутрішнього боргу на відповідний рік згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № 80. Вони бувають двох видів: короткострокові (з терміном обігу до одного року) і середньострокові (з терміном обігу від одного до п'яти років). Облігації внутрішніх державних позик випускаються на пред'явника безпроцентними або процентними. Безпроцентні реалізуються фізичним та юридичним особам на добровільних засадах за ціною, нижчою від їхньої номінальної вартості. Доходом власника придбаної безпроцентної облігації є різниця між номінальною вартістю державної облігації та ціною її придбання, яка (різниця) відшкодовується власнику облігації під час її погашення. Доходом власника придбаної процентної облігації є сума нарахованих процентів, яка сплачується у встановлені умовами випуску таких облігацій строки.

Право володіння державними облігаціями у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів засвідчують: для брокерів або дилерів-зберігачів — виписки з їхніх рахунків у депозитарії державних цінних паперів, функції якого виконує НБУ; для інших осіб — виписки з їхніх рахунків у цінних паперах брокерів-зберігачів, засвідчені підписом службової особи та печаткою зберігача (п.7 Основних умов випуску та порядку розміщення облігацій внутрішньої державної позики 2000 p.). Такі виписки з рахунків у системі електронного обігу цінних паперів є не цінними паперами, а офіційними документами, тому їхня підробка може кваліфікуватись або за ст. 358 як підробка документів, або ж за ст. 366 як службова підробка.

Державними цінними паперами на пред'явника є також облігації внутрішньої державної ощадної позики 1998 р. номінальною вартістю 50 гривень. Облігації виготовляються у вигляді бланків спеціального зразка з відповідним ступенем захисту банкнотно-монетним двором НБУ і мають три купони (перший купонний період — один рік, другий та третій — по шість місяців). Розмір доходу за першим із них становить 17 гривень, за другим і третім — по 8 гривень 50 копійок.

Облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їхню номінальну вартість із виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Випускаються такі облігації процентними або дисконтними і можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України.

Державними цінними паперами є векселі Державного казначейства, випуск яких передбачено Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства» від 27 червня 1996 р. № 689.

Векселі Державного казначейства, векселедавцем і платником за якими виступає головне управління Державного казначейства України, випускаються у вигляді простих векселів з вексельними сумами 5000 та 10000 гривень і є цінними паперами, які засвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (Інструкція про порядок видачі, обліку і погашення векселів Державного казначейства України, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 1997 р. № 269).

Векселі Державного казначейства України можуть використовуватись векселетримачами з такою метою:

- погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів;

- продаж юридичним особам, які є резидентами України;

- застава з метою забезпечення зобов’язань перед резидентами;

- зарахування у сплату податків і зборів (обов'язкових платежів) (п. 1 розд. IV Інструкції).

Відповідно до Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. можлива виключно документарна форма векселів.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. особливим видом державних цінних паперів є приватизаційні папери — цінні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового та земельного фондів. Вони можуть бути лише іменними. Спочатку приватизаційні папери випускались у формі безготівкових депозитів, а з 1994 р. почали випускатися на бланках спеціального зразка, затвердженого НБУ. Емітентом приватизаційних паперів згідно з ч. 1 ст. З названого Закону є Національний банк України. Приватизаційні папери не підлягають вільному обігу, їхній продаж або відчуження іншим способом є недійсними, вони не можуть використовуватись для розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів чи кредитів (ст. 5 Закону). Вони можуть використовуватися громадянами України лише для придбання частки майна державних підприємств та інших об'єктів, державного житлового чи земельного фондів (ст. 4 Закону). Зазначені цінні папери можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК України.

Не можна погодитися з думкою С. Я. Лихової, що приватизаційні папери не можуть бути предметом цього злочину, оскільки, як вона вважає, «урядом України встановлений особливий порядок обігу приватизаційних паперів» [4, 79], оскільки винятків щодо переліків цінних паперів ст. 199 К К України не передбачає. Законодавство ж, що регулює цю діяльність, включає приватизаційні папери до загального переліку цінних паперів.

4. Виходячи із визначення поняття «лотерея» як виду господарської діяльності, що дається у п. 1.33 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 21 вересня 2000 р. [15], під білетами державних лотерей буквально слід розуміти документи, що дають право особі, яка їх придбала, на участь у господарській операції, що передбачає продаж гравцеві права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого учасника лотереї переможцем, емітентом яких є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації випуску їх регламентується Положенням про порядок реєстрації випуску і проведення державних грошових лотерей в Україні, затвердженим Постановою КМУ від 27 квітня 1998 р. №577 [16], Правилами розповсюдження державних лотерей, наказом Державного комітету України з фізичної культури і спорту, затвердженими 28 жовтня 1998 р. № 2120. За цими Правилами лотерейний білет — це бланк документа суворого обліку, виготовлений за ліцензією Міністерства фінансів України, який дає право на участь у розіграші призового фонду лотереї, а в разі виграшу—є підставою для одержання виграшу.

У Додатку 1 до наказу Міністерства фінансів України від 22 листопада 2000 р. №285 «Про переоформлення реєстраційних свідоцтв державних лотерей на відповідні ліцензії» міститься Перелік державних грошових лотерей, свідоцтва про проведення яких підлягають переоформленню відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою запровадження державного контролю за здійсненням лотерейної діяльності» [17].

До прийняття Закону України «Про лотерейну діяльність», яким має бути визначено порядок випуску державних та недержавних лотерей, предмето передбаченого ст. 199 КК України злочину слід вважати білети лотерей, що іменуються державними, і випускаються агентами з проведення державних лотерей, які одержали ліцензії на здійснення лотерейної діяльності.

Саме у такому значенні визначається поняття білетів державних лотерей ДПА (п. 10 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА від 1 грудня 2000 р. №614 [18].


3. Кримінальна відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

3.1. Правова оцінка відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів

Під виготовленням підроблених предметів, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК України, слід розуміти їхнє створення будь-яким способом (повна підробка), а також спотворення (часткова підробка — фальсифікація) тим чи іншим способом реквізитів справжніх предметів (підробка номера, серії, облігації, білета державної лотереї, зміна певних реквізитів доларової банкноти, тощо). Складом злочину, згідно з роз'ясненнями п. 5 Постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. №5, є як повна імітація грошового знака, білета державної лотереї чи державного цінного папера, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом справжніх грошових знаків, білетів державних цінних паперів, яка передбачає таке їхнє художнє оформлення (певний ступінь завершеності зображення, а саме відповідність орнаменту, наявність основних реквізитів (портрет, барельєф, пам'ятник) та їхніх узгоджень зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака, білета державної лотереї чи державного цінного папера і якість відтворення (ступінь графічної та кольорової точності зображення), що робить можливим досягнення мети їхнього збуту та, за задумом винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки, тобто дає підстави вважати можливим їхнє перебування в обігу.

Способи підробки, «кількість виготовлених фальшивок» на кваліфікацію діяння не впливають.

Підробка грошових знаків — це до того ж і фальсифікація грошової купюри меншої цінності на купюру більшої цінності (купюри цінністю в 10 гривень на купюру в 100 гривень).

Під виготовленням підроблених державних цінних паперів треба розуміти їхнє створення будь-яким способом. Цінні папери у документарній формі виготовляються шляхом заповнення необхідних реквізитів на бланках цих цінних паперів, порядок виготовлення яких та вимоги щодо їхньої форми і змісту реквізитів визначається законодавством, зокрема Правилами виготовлення і використання вексельних бланків, затвердженими постановою КМУ і НБУ від 10 вересня 1992 р. № 528 [19]. Виготовлення підробленого векселя може виражатися у внесенні до його реквізитів неправдивої інформації, у видачі (використанні) векселя, зовні оформленого з дотриманням вимог до його реквізитів, не для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, а з іншою метою: наприклад, видача векселя формально для оплати виконаних робіт за фіктивним контрактом з метою безоплатної передачі коштів, їхнього розкрадання чи конвертації у готівкові кошти або іноземну валюту, незаконного його продажу тощо. Спосіб виготовлення підроблених державних цінних паперів залежить від їхнього виду та форми існування (документарна чи бездокументарна).

Виготовлення підроблених бездокументарних державних цінних паперів може бути вчинене шляхом відкриття фіктивного рахунка у депозитарії державних цінних паперів, функції якого виконує НБУ, або у зберігача. Підробкою бездокументарних цінних паперів слід вважати внесення будь-яких змін до рахунка у цінних паперах у зберігача, які спотворюють зміст зафіксованої у ньому інформації. Такі зміни можуть бути внесені шляхом надання незаконних розпоряджень на здійснення облікових депозитарних операцій (зарахування, списання, переміщення, переказ), наслідком яких можуть бути зміна кількості цінних паперів на рахунку, обмеження їх в обігу або зняття таких обмежень, чи розпоряджень про внесення змін до реквізитів анкети рахунку у цінних паперах, які не супроводжуються обліковими операціями щодо цінних паперів: наприклад, зміна інформації щодо власника (розпорядника) рахунка тощо.

Різновидом виготовлення підроблених державних цінних паперів є їхня підробка, тобто внесення неправдивих відомостей у справжній цінний папір або змін у текст цінного паперу, які спотворюють його зміст, підробка підписів, відбитків печаток тощо — тобто спотворення змісту будь-яких реквізитів цінного паперу.

Виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, їхня підробка чи використання підроблених бездокументарних державних цінних паперів, які існують у формі відкритого зберігачем рахунка, здійснюється шляхом внесення неправдивих даних до рахунка в цінних паперах зберігача на електронних носіях інформації, тобто є одночасно втручанням у роботу автоматизованої системи, якою є така система реєстру. Такі дії одночасно утворюють і склад злочину, передбачений ст. 361, і мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1, 2 чи ч. З ст. 199 КК України та відповідною частиною ст. 361, оскільки внесення змін у рахунок є спотворенням чи знищенням інформації.

Кримінально-правова оцінка виготовлення підроблених національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї без мети збуту залежить від конкретної мети їхнього виготовлення: 1) якщо такі предмети виготовлені для вчинення обману окремих громадян з метою заволодіння їхнім майном, то дії винного мають кваліфікуватися як підготовка шахрайства, а при фактичному їх використанні для обману окремих громадян і заволодінні їхнім майном — за ст. 190 КК України — як закінчений злочин; 2) якщо предмети виготовлені без мети наступного збуту чи використання для обману окремих осіб чи шахрайського заволодіння чужим майном, то дії особи не містять складу злочину, передбаченого ст. 199 КК України. Наприклад, виготовлення національної чи іноземної валюти з метою продемонструвати своє вміння художника.

3.2. Кримінально-правова відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

Злочин вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту, незалежно від того, чи вдалося збути підроблені предмети.

Враховуючи наведені роз'яснення НБУ та Пленуму Верховного Суду України, фактичне виготовлення підробленої національної валюти України, державних цінних паперів, іноземної валюти та білетів державної лотереї може бути вчинене лише шляхом їхнього створення будь-яким способом, тобто лише шляхом «повної» підробки, оскільки при будь-якій підробці справжніх згаданих предметів не буде істотності їхньої фальсифікації, тобто достатнього ступеня завершеності зображення та його узгодженості зі словами й цифрами, які визначають їх номінал. При підробці цифрового чи буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості між собою і узгодженості підробленого номіналу із зображенням; при підробці і цифрового, і буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості із зображенням; при підробці одночасно і зображення, і цифрового, і буквеного номіналів матиме місце виготовлення підробленого державного казначейського білета, білета НБУ (гривні), білета державної лотереї чи іноземної валюти.

Підробка лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися лише як підготовка шахрайства, а при фактичному збуті такої купюри — як шахрайство (п. 8 Постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6), оскільки у такій купюрі будуть неузгоджені цифровий і буквений номінали, що виключає можливість перебування такої купюри в обігу. Підробляючи тільки цифровий номінал купюри іноземної валюти, винна особа розраховує лише на те, що певний потерпілий, якому збувається така купюра, у конкретних обставинах не виявить підробки. Пересічний же громадянин, який раніше «тримав у руках» іноземну валюту, таку її підробку у звичайних умовах здатний виявити.

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їхнього наступного збуту, для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, що створили можливість перебування їх в обігу (абз. 1 п. 12 Постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6).

Виготовлення знарядь, за допомогою яких у майбутньому передбачається виготовлення фальшивих грошей, державних цінних паперів, білетів державних лотерей, слід кваліфікувати як підготовку вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на певний час не є засобом платежу (монети старого карбування, радянські гроші, відмінені грошовими реформами тощо) та тих, що мають лише колекційну цінність, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199 КК України. Якщо ж за допомогою таких підроблених грошових знаків (підроблених срібних чи золотих монет, інших грошових знаків, що мають колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, то такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікувати за ст. 190 КК України.

Таку саму правову оцінку мають отриму-вати випадки, коли підробки взагалі не мають подібності до справжніх (у тому числі таких, що не перебувають в обігу) грошових знаків, цінних паперів чи лотерейних білетів, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і в обмін на ці предмети заволодіває їхнім майном. У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжніх грошей, цінних паперів чи лотерейних білетів і які з цієї причини неможливо збути, не є злочинним діянням.

Для відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів не має юридичного значення спосіб їхнього виготовлення. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети — збувати фальшиві купюри чи папери. Грубе, невдале фальшування, розраховане на неосвічених осіб чи осіб з фізичними вадами, утворює склад іншого злочину — шахрайства (ст. 190 КК України).

Зберігання зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК України предметів — це вчинення будь-яких умисних дій, пов'язаних з фактичним володінням такими предметами (пов’язані із знаходженням предмета цього злочину у володінні винного: при собі, у приміщенні, сховищах або в інших місцях незалежно від строку зберігання), а також незалежно від місця їхнього знаходження: утримування при собі (в одязі, валізі тощо), у сховищі, будь-якому приміщенні чи іншому вибраному і відомому особі місці.

Придбання зазначених предметів — це набуття (платне або безоплатне) права власності на них будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в дарунок чи як оплати боргу, як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, позичених, привласнення знайдених таких предметів тощо.

Перевезення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей — це їхнє переміщення винним із використанням будь-яких транспортних засобів з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. При цьому не має значення, чи є особа власником або користувачем транспортного засобу (наприклад, пасажиром), здійснюється таке перевезення безпосередньо особою або іншим способом. Не має значення спосіб транспортування зазначених предметів, відстань та на яку їх перевезено. Не вважається перевезенням зазначених предметів їхнє перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

Пересилання згаданих предметів — це їхня передача чи спроба передати іншій особі, тобто переміщення у просторі без участі відправника, відправлення поштою, посильним з одного місця в інше (з використанням засобів поштового зв'язку (в листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). При цьому злочин вважається закінченим з моменту відправлення посилки, вантажу, листа тощо із зазначеними предметами, незалежно від того, отримав їх адресат чи ні.

Ввезення в Україну таких предметів — це їхнє переміщення через державний кордон України або митний кордон на її територію будь-якими транспортними засобами (переміщення винною особою з-за кордону на територію України). Якщо такі предмети переміщені особою на територію України без використання транспортних засобів, то її дії не можна кваліфікувати як ввезення предметів в Україн.

Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їхнє умисне відчуження (платне чи безоплатне), випуск в обіг як особою, що їх виготовила, так і тією, яка їх не підробляла (незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за умови, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фальшивих грошей): використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг чи в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо (абз.2 п. 10 згаданої Постанови).

Таким чином, як виготовлення зазначених предметів, так і інші форми здійснення цього злочину вважаються закінченими з моменту вчинення одиничних діянь.

Суб'єктивно злочин характеризується лише умисною виною, вид умислу — прямий. Інтелектуальний момент умислу — особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій. Вольовий момент умислу — особа бажає вчинити такі дії. Обов'язковою ознакою суб'єктивного боку виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну предметів злочину є мета їхнього збуту. Мотиви вчинення зазначених дій можуть бути різними і на їхню кваліфікацію не впливають.

Отже, для обвинувачення у фальшивомонетництві необхідно встановити, що підроблені грошові знаки, монети, цінні папери і білети державних лотерей фактично могли бути видані за дійсні у процесі обігу після їхнього збуту. Це підтверджується і судовою практикою. Тому у випадках, коли очевидна невідповідність цих документів справжнім виключає їхню участь в обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння "їхнім майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.


Висновки

Міжнародний досвід свідчить, що виготовленням та збутом фальшивих грошей займаються, як правило, організовані злочинні групи, діяльність яких не обмежується територією однієї країни. Простежується щільний зв’язок між виготовленням підроблених грошових знаків, контрабандою наркотиків та тероризмом. Досить часто фальшивомонетництво набуває транснаціонального характеру. Транснаціональна злочинність характеризується такими ознаками: синтетичний склад членів груп; спеціальні – посадові суб’єкти, члени організованих транснаціональних організацій, члени вузькоспеціалізованих трансграничних злочинних груп; геополітичні особливості групи, чисельність, масштаби діяльності, ступінь проникнення у владні структури, організаційна гнучкість, злочинна потужність і оперативність реагування, системи захисту; відпрацьованість нелегального переміщення: вантажів, грошей, людей.

Фальшивомонетництво завжди і в усіх державах вважалося та вважається тяжким кримінальним злочином. З метою його попередження та покарання осіб, винних у виготовленні підроблених грошей, в кримінальному законодавстві держав, у тому числі й в Кримінальному кодексі України (ст. 199), передбачена відповідальність за вчинення такого протиправного діяння. Кримінальна відповідальність згідно зі ст. 199 КК України наступає за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї. У частині 3 статті 199 КК України 2001 року законодавець посилив кримінальну відповідальність за вчинення фальшивомонетництва “організованою групою”. У частині 3 статті 28 КК України дано поняття “організована група”: “злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи”.

Фальшивомонетництво може бути вчиненим:

– однією особою, на нашу думку, тут все зрозуміло, і коментувати це недоцільно;

– групою осіб без попередньої змови, якщо виконавці злочину до моменту його вчинення не обговорили питання щодо його здійснення, не домовлялися про спільність їх дій, розподіл ролей і т. ін. Наприклад, особа виготовила фальшивку, а інша, без її дозволу та згоди, збула цю підроблену купюру. Але на кваліфікацію ст. 199 КК України це не впливає;

– за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 199 КК України), якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. При цьому не обов’язково, щоб всі особи такої групи вчинювали одні й ті ж дії. Вчиненим з цією ознакою злочин буде й у разі, коли одна особа вчинювала виготовлення підроблених предметів, вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК України, а інша їх перевозила чи збувала і т. ін. Зв’язки між членами таких груп можуть бути родинними, а також такими, як спільне знайомство у місцях відбування покарання за минулими судимостями, знайомства з особами, що є корисними для процесу виготовлення або збуту фальшивих грошових знаків, цінних паперів білетів державної лотереї та, насамкінець, просто спільними знайомствами за випадкових обставин. Кваліфікація таких дій незалежно від їх характеру, вчинених особами-учасниками організованої групи, здійснюється за ч. 3 ст. 199 КК України без посилання на ст. 27 КК України;

– організованою групою (ч. 3 ст. 199 КК України), якщо в готуванні до злочину чи його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Слід зазначити, що не має значення, які конкретно дії вчиненні кожною із осіб, що входять до складу організованої групи: одна особа може здійснювати виготовлення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів або білетів державної лотереї, інша – їх зберігання, третя перевезення, четверта – збут і т. ін. Характерною особливістю організованої групи фальшивомонетників є міжнародне співробітництво з організованими злочинними структурами, що діють на території декількох держав. Зазвичай, в їх злочинному “асортименті” засобів є найсучасніша техніка, що призначена для високотехнологічного виробництва фальшивих грошових знаків або цінних паперів. Крім цього, наявність широкого кола злочинних зв’язків сприяє втягненню (залученню) у подібну діяльність й деяких представників державних структур;

– злочинною організацією, якщо фальшивомонетництво вчинене стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення цього злочину учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так й інших злочинних груп. Така злочинна організація може функціонувати як на міжрегіональному рівні у межах України, так і вступати у злочинні зв’язки з організованими формуваннями, які здійснюють свою діяльність з виготовлення і збуту підроблених грошей чи цінних паперів в державах близького та далекого зарубіжжя. Створення такого “синдикату” або “корпорації” фальшивомонетників, на нашу думку, повинно охоплюватися поняттям “злочинна організація”, обтяжувати відповідальність за вчинення фальшивомонетництва. У статті 199 КК України законодавець не передбачив посилення кримінальної відповідальності за вчинення фальшивомонетництва злочинною організацією.


Список використаної літератури

1. Вісник Верховного Суду України.— 1997.— №1.— С 15.

2. Дудоров О. О., Мельник М. І., Ханронюк М. І. Злочини у сфері підприємництва. Навчальний посібник/За ред. Хавронюка М. І.— К.: Атіка, 2001.

3. Киричко В. М. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної системи України // Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник/ За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Юрінком — Інтер; X.: Право, 2002.

4. Лихова С. Я. До питання про визначення предмета злочину, передбаченого ст. 79 КК України: Збірник наукових праць. — К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С 67-68.

5. Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки. — К., Атіка, 1999. — С 75—76.

6. Ришелюк А. М. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: Канон, 2001.

7. Стрельцов Е. Л. Преступления в кредитно-финансовой и банковской сфере // Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. Е. Л. Стрельцова. — X.: ООО «Одиссей», 2002.

8. Стрельцов Е. Л. Преступления в сфере хозяйст-венной деятельности // Уголовный кодекс Украины: Комментарий / Под ред. Ю. А. Кармазина, Е. Л. Стрельцова. — Харьков: ООО «Одиссей», 2001.

9. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України.— В 2-х ч. / Під заг. ред. Потебенько М. О., Гончаренко В. Г. - К.: Форум, 2001.

10. Про систему валютного регулювання і валютного контролю. Декрет Кабінету Міністрів України // Вісник Верховної Ради.- 1993.- №17.- С 184; 1999.-№37.- С. 334).

11. Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів. Постанова ПВСУ від 12 квітня 1996 р. -№6.- Том 2. - С 89.

12. Вісник Верховної Ради України.— 1999.— №31.— С 252.

13. ОВУ-2001.-№25.-С. 1118.

14. Про приватизаційні папери. Закон України від 6 березня 1992 р. // Вісник Верховної Ради України.-1992.- №24.- С 352; Закон України. - Том 3. - К, 1996. - С 132-135.

15. Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України в редакції від 21 вересня 2000 р. // Вісник Верховної Ради України. - 2000. - №45. - С 377.

16. Положення про порядок реєстрації випуску і проведення державних грошових лотерей в Україні, затверджене постановою КМУ від 27 квітня 1998 р. №577 // ОВУ.- 1998.- № 17.- С 634.

17. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою запровадження державного контролю за здійсненням лотерейної діяльності. Закон України // ОВУ- 2000.- №49.- С 2139.

18. Положення про форму та зміст розрахункових документів, затверджене наказом ДПА від 1 грудня 2000 р. №614 // ОВУ- 2001.- №6.- С 248.

19. Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені постановою КМУ і НБУ від 10 вересня 1992 р. № 528 // Українська інвестиційна газета.— 1999.— 9 березня.

загрузка...
Top