Вбивство за українським кримінальним законодавством

Вступ

1. Поняття вбивства та його види.

2. Умисне вбивство та його кваліфікація.

3. Вбивство через необережність та його кримінально-правова характеристика.

4. Доведення до самогубства та погроза вбивством як різновид злочинів проти життя людини.

Практичне завдання №1.23

Практичне завдання №2.24

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Розбудова правової держави та громадянського суспільства в Україні немислима без міцних правових основ, без досконалих правових норм у всіх сферах державного і суспільного життя. Тому проблеми безпеки громадян, охорони їх життя та здоров'я займають сьогодні один з пріоритетних напрямів у загальнодержавній соціальній політиці. Адже криміногенна ситуація в суспільстві характеризується значним зростанням посягань на життя громадян та на їх майно. Вивчення процесів, які відбуваються в структурі і динаміці тяжких злочинів, доводить, що йде відхилення, спрямоване на посилення організованості, жорстокості та зухвалості дій злочинців.

У законодавстві всіх держав убивство належить до найтяжчих злочинів. І це зумовлюється не тільки самими незворотними наслідками і тяжкістю вчиненого, а й тим, що насильницьке позбавлення життя здебільшого тягне за собою особливі труднощі під час розслідування таких злочинів, юридичної кваліфікації і призначенні покарання, через різноманіття численних ситуацій скоєння убивств, ретельної підготовки злочину, приховання його слідів, що в свою чергу призводить до суттєвого викривлення дійсності і докорінної руйнації фактичних ознак злочину. Серед насильницьких дій — війн, транспортних та виробничих аварій, пожеж тощо особливе місце займають убивства. Вони тяжко сприймаються не тільки близькими родичами потерпілого, а й колегами по роботі, знайомими, сусідами і викликають негативне ставлення з боку суспільства

1. Поняття вбивства та його види

За характером об'єктивної сторони злочини проти життя прийнято розподіляти на три групи:

1) вбивство (статті 115—119КК);

2) доведення до самогубства (ст. 120КК);

3) погроза вчинити вбивство (ст. 129КК).

Серед усіх злочинів проти життя вбивство є найбільш небезпечним. Тому відповідальність за цей злочин глибоко диференційовано з урахуванням форми вини, обставин, які підвищують чи зменшують ступінь суспільної небезпеки вбивства. З урахуванням зазначених ознак (критеріїв), виділяють такі види вбивства (рис.1).

Вбивство — це протиправне винне насильницьке позбавлення життя іншої людини.

Поняттям «вбивство» охоплюється як суспільно небезпечне діяння — позбавлення життя, так і суспільно небезпечні наслідки — настання смерті.

Для вказівки на ознаки злочинів, які також, як і вбивство, полягають у позбавленні життя іншої людини, чинне кримінальне законодавство використовує й інші терміни: посягання на життя; людські жертви; нещасні випадки з людьми; загибель однієї чи кількох осіб; смерть.

Ознаки вбивства

Існують такі ознаки вбивства:

1) протиправність. За цією ознакою вбивство відмежовується від випадків правомірного позбавлення життя іншої людини, наприклад, у стані необхідної оборони, при затриманні злочинця, у зв'язку з виконанням вироку суду про смертну кару, в ході бойових дій при захисті батьківщини;

2) винність. Вбивство — це винне, тобто умисне або необережне, позбавлення життя. За цією ознакою вбивство відрізняється від невинного заподіяння смерті внаслідок казусу (випадку);

3) спрямованість проти життя іншої людини. Ця ознака дає можливість відокремити вбивство від посягання на власне життя (самогубство). Невдала спроба самогубства, сприяння самогубству за чинним законодавством не є злочином;

4) застосування насильства — фізичного або психічного впливу на чужий організм для позбавлення життя. Така ознака дає змогу відрізнити вбивство від деяких суміжних злочинів, наслідком яких також виступає заподіяння смерті іншій особі: доведення до самогубства, залишення в небезпеці.

Безпосереднім об'єктом вбивства є суспільні відносини, які виникають з приводу недоторканності життя іншої особи. Учасниками таких відносин є, з одного боку, особа, носій життя, з іншого — «всякий і кожний».

Предметом зазначених відносин виступає життя іншої людини. Поняття життя характеризує існування людини в двох аспектах: як життєдіяльність біологічного організму людської істоти і як існування людини — члена суспільства. Тому вбивство як злочин, що посягає на життя, має місце тоді, коли припиняється біологічне існування організму, а також, коли організм продовжує функціонувати, але особа не може спілкуватися з собі подібними, бути членом суспільства. Таке положення має принципове значення для визначення моменту закінчення цього злочину (про це буде викладено нижче) для кримінально-правової оцінки деяких видів впливу на психіку людини.

Змістом відносин, які становлять безпосередній об'єкт вбивства, є недоторканність життя іншої особи, обов'язок вести себе так, щоб не заподіяти шкоди чужому життю. Недоторканним є життя кожної людини незалежно від будь-яких її демографічних, соціальних чи інших ознак.

Життя — це процес, який триває в часі, має свій початок і кінець. Встановлення їх має й кримінально-правове значення: для відмежування вбивства від суміжних посягань, а також для визначення моменту закінчення такого виду злочинів.

Визначення моменту початку життя головним чином потрібно для того, щоб відмежувати вбивство від незаконного аборту. Посягання на людський організм, ще не відокремлений від тіла матері, не здатний до самостійного існування, не можна кваліфікувати як вбивство. Початком життя прийнято вважати такий етап фізіологічних родів, коли новонароджений здатний до самостійного існування.

У визначенні моменту закінчення життя, а тим самим й моменту закінчення злочинів, передбачених статтями 115-119КК України, погляди спеціалістів у галузі кримінального права і судової медицини пройшли певну еволюцію.

До початку 60-х років це питання в літературі вирішувалося без поглибленого аналізу. Визначалося, що вбивство є закінченим з припиненням роботи серця та інших життєво важливих органів.

У наступні роки криміналісти сприйняли результати досліджень медиків, стали розрізняти так звану клінічну смерть (стан, з якого людину ще можна вивести) і біологічну смерть. Моментом закінчення вбивства почати визнавати настання біологічної смерті — безповоротні зміни в організмі потерпілого — після яких життя не поновлюється. Ці зміни проявляються, перш за все, в розпаді клітин головного мозку, який, звичайно, починається через 5—7 хвилин після припинення роботи серця і зупинки дихання. Таке визначення моменту закінчення вбивства більш точне, воно достатньо характеризує переважну більшість злочинів цієї категорії, котрі трапляються на практиці.

2. Умисне вбивство та його кваліфікація

За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115—118) і вбивства через необережність (ст. 119). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обставин.

Умисне вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин(просте вбивство) — ч. 1 ст. 115 — має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116—118. За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на ґрунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші.

Покарання за таке вбивство передбачене ч. 1 ст. 115 — позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство)— ч. 2 ст. 115. Обтяжуючі обставини перераховані в пунктах 1 —13 ч. 2 ст. 115. Для застосування ст. 115 досить наявності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) передбачає, що позбавлення життя цих осіб було вчинене одночасно або протягом короткого проміжку часу і охоплювалося єдністю наміру винного. Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб.

Вбивство однієї людини і замах на життя іншої не може розглядатися як закінчений злочин — вбивство двох або більше осіб. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115 або за ч. 1 ст. 115 незалежно від послідовності злочинних дій1. Замах на вбивство двох або більше осіб, який не призвів до смертельного наслідку, кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності(п. 2 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбито дитину до 14 років або якщо винному було достовірно відомо про вагітність жінки. Кваліфікація злочину не залежить від строку вагітності та життєздатності плоду.

Умисне вбивство заручника(п. З ч. 2 ст. 115). Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезпечення того, щоб родичі, інші особи, органи держави або відповідні організації виконали певні вимоги як умову звільнення заручника. Вбивство заручника може мати місце в момент захоплення або протягом часу утримування заручника, тобто позбавлення волі. Вбивство можливе і внаслідок спроби заручника втекти, під час його перевезення і т. д. Саме захоплення чи утримання заручника є самостійним злочином і кваліфікується за ст. 147 або 349.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю(п. 4 ч. 2 ст. 115). У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає, що до особливо жорстоких можуть бути віднесені, зокрема, випадки, коли перед позбавленням життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умисно застосовувалися тортури, катування або йому заподіювалися особливі страждання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю.

Судова практика виходить з того, що про ознаку особливої жорстокості може свідчити також вчинення злочину в присутності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його знищення або розтину з метою приховати вбивство.

Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку. Встановлення особливої жорстокості вбивства не входить до компетенції судово-медичної експертизи, оскільки поняття «жорстокість» не є медичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий особливо сильних страждань.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб(п. 5 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо, вчиняючи вбивство певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спосіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки однієї людини (наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, підпал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися інші особи, вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб). Судова практика випадки вбивства за допомогою різного роду автоматичних пристроїв, що створюють загрозу для життя будь-якої особи, кваліфікує за п. 5 ч. 2 ст. 115.

Заподіяння при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, тілесних ушкоджень іншим особам слід додатково кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Якщо при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, вчинено умисне вбивство двох або більше осіб, винний підлягає відповідальності за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство з корисливих мотивів(п. 6 ч. 2 ст. 115) здійснюється з мотивів, спрямованих на отримання будь-якої матеріальної вигоди (грошей, майна, майнових прав, прав на житлову площу тощо) або з наміром позбутися матеріальних витрат (сплати боргу, платежу аліментів та ін.). Корисливим також є вбивство, вчинене за винагороду або з метою зайняти більш високооплачувану посаду.

Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства. Тому не може бути основою для кваліфікації вбивства за п. б ч. 2 ст. 115 заволодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мотивом вбивства.

Верховний Суд України виходить з того, що умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115, а й за ч. 4 ст. 187, ч. З ст. 308 або ч. З ст. 313 як розбій.

Умисне вбивство з хуліганських мотивів(п. 7 ч. 2 ст. 115) матиме місце лише у випадку, якщо воно вчиняється за явно вираженої неповаги до суспільства, зневаги до правил співжиття та норм моралі, без мотиву чи за незначного мотиву як приводу для вбивства та ін. Якщо винний крім вбивства з хуліганських мотивів вчинив інші умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, то вчинене ним належить кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 і ст. 296. Хуліганство, що потягло за собою необережне позбавлення життя людини, не містить складу злочину, який розглядається, і має кваліфікуватися за відповідною частиною статей 296 і 119.

При кваліфікації вбивства за п. 7 ч. 2 ст. 115 слід встановити наявність хуліганських мотивів, що визначають поведінку винного. Невстановлення конкретних мотивів вбивства не є підставою для кваліфікації злочину як вчиненого з хуліганських мотивів.

Верховний Суд України в своїй практиці виходить з того, що умисне вбивство, вчинене з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих відносин, незалежно від місця його здійснення, не повинно кваліфікуватися за п. 7 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбивство вчинене в зв'язку з виконанням службового чи громадського обов'язку. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти виконання особою покладених на неї обов'язків у державній чи громадській установі, на підприємстві, в організації. Потерпілим при цьому може бути не тільки службова особа, а й інші працівники, які виконують службові функції, та їх близькі родичі. Виконання громадського обов'язку — це будь-яка корисна для суспільства діяльність громадянина.

Відповідальність за вбивство в зв'язку з виконанням службового або громадського обов'язку настає незалежно від того, коли були вчинені потерпілим дії, які послужили приводом для вбивства. Таким чином, не обов'язково, щоб вбивство було вчинене саме в момент виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'язку.

Посягання на життя (тобто вбивство або замах на вбивство) державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112, а вбивство чи замах на вбивство працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку — за ст. 348. Так само і вбивство чи замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, а також захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, — відповідно за статтями 379 і 400.

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення(п. 9 ч. 2 ст.115). Винний може переслідувати мету повністю приховати раніше вчинений злочин або лише обставини, які впливають на кваліфікацію та міру покарання. Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину винний може здійснювати як до, так і в процесі вчинення наміченого злочину. Наприклад, випадки вбивства потерпілого, свідка, особи, яка має докази злочину, охоплюються п. 9 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом(п. 10 ч. 2 ст. 115). Винний може здійснити вбивство в процесі самого зґвалтування або задоволення статевої пристрасті для того, щоб придушити опір потерпілої або з садистських мотивів. Але таке вбивство може мати місце і після здійснення цих злочинів, щоб приховати злочин і уникнути відповідальності. Вбивство і зґвалтування або задоволення статевої пристрасті можуть бути вчинені як одною, так і різними особами (наприклад, при груповому приставанні).

Умисне вбивство, вчинене на замовлення(п. 11 ч. 2 ст. 115) — це вбивство, вчинене виконавцем за дорученням замовника. Таке доручення, як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник — вчинити або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (грошову винагороду, передачу прав на майно та ін.) чи нематеріального характеру (звільнення від кримінальної відповідальності, розв'язання різних життєвих проблем і та ін.). Якщо вбивство на замовлення зумовлене виплатою винагороди або іншими матеріальними благами, вчинене вимагає додаткової кваліфікації за п. 6 ч. 2 ст. 115і.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб(п. 12 ч. 2 ст. 115) має місце, якщо воно вчинене спільно двома або більше особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Таке вбивство може бути вчинене як співвиконавцями, так і з розподілом ролей, тому безпосереднім виконавцем вбивства може бути і один учасник групи. За цим пунктом ч. 2 ст. 115 належить кваліфікувати і умисне вбивство, вчинене організованою групою або злочинною організацією, тому що ці форми співучасті імпліцитно містять в собі також ознаки, властиві групі, яка діє за попередньою змовою. У разі вчинення вбивства злочинною організацією (її учасниками) кваліфікація злочину настає за сукупністю ст. 225 і п. 12 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115). Йдеться про умисне вбивство, вчинене хоча б у другий раз. Вчинення вбивства, передбаченого статтями 116—118, не дає підстав розглядати наступне умисне вбивство як повторне. Умисне вбивство, якому передувало умисне заподіяння смерті, що охоплюється статтями інших розділів КК (терористичний акт, диверсія, бандитизм, посягання на життя працівника правоохоронного органу та ін.), кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115. Цей пункт застосовується незалежно від того, чи був винний засуджений за раніше вчинене вбивство.

Якщо особу, яка вчинила повторне вбивство, за жодне з них не було засуджено, останнє вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115, а вчинене раніше кваліфікується самостійно.

Незакінчене вбивство (або співучасть в ньому) також створює повторність.

Умисне вбивство не може кваліфікуватися як повторне, якщо судимість за раніше вчинене вбивство погашена чи знята у встановленому порядку, а також якщо закінчилися строки давності за попереднє вбивство.

Перелік обтяжуючих обставин, вказаних в ч. 2 ст. 115, є вичерпним. Якщо умисне вбивство вчинене за обтяжуючих обставин, перерахованих у двох або більше пунктах ч. 2 ст. 115, то при його кваліфікації мають вказуватися всі пункти.

Умисне вбивство за ч. 2 ст. 115, карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство за пом'якшуючих обставин:

умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання; умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання(ст. 116). У цьому випадку має місце особливий психічний стан винного — фізіологічний афект: короткочасна інтенсивна емоція, що значно послаблює контроль особи над своїми вчинками, здатність усвідомлювати їх, керувати ними. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що виключає осудність суб'єкта.

Умовою застосування ст. 116 є сильне душевне хвилювання, викликане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.

Насильство при цьому може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення побоїв, позбавлення волі та ін.), так і психічним (загроза заподіяти фізичну, моральну, майнову шкоду), але тільки протизаконним. Останнє може за своїм характером надавати суб'єкту право на необхідну оборону. Вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, але за умови, що воно було результатом перевищення меж необхідної оборони, слід кваліфікувати не за ст. 116, а за ст. 118, як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Якщо душевне хвилювання було викликане не потерпілим, а іншими особами, ст. 118 не може бути застосована.

Відповідальність за ст. 116 настає також у випадках, якщо протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа, що спричинили сильне душевне хвилювання особи, яка вчинила вбивство, були спрямовані не на неї особисто, а щодо третіх осіб — близьких або навіть сторонніх.

Склад злочину, передбаченого ст. 116, має місце лише у випадку, якщо умисел на вбивство виник раптово в стані фізіологічного афекту, і був виконаний, коли винний ще знаходився в такому стані.

При вбивстві, передбаченому ст. 116, умисел може бути прямим і непрямим.

Покарання за злочин: за ст. 116 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини(ст. 117). Відповідальність матері пом'якшується за умови, що вбивство дитини було вчинене під час пологів або одразу після них, тобто законодавець обмежує здійснення цього злочину певним нетривалим проміжком часу, доки особливий психічний і фізичний стан жінки послаблює її здатність керувати своїми діями. В інших випадках відповідальність за вбивство матір'ю своєї дитини настає на загальних підставах.

Момент виникнення умислу у матері вбити новонароджену дитину на кваліфікацію злочину, що розглядається, не впливає.

Суб'єктом цього злочину може бути тільки мати. Співучасники у вбивстві матір'ю новонародженої дитини несуть відповідальність за статтями 27 і 115. Обставини, що пом'якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

Покарання за злочин: за ст. 117 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця(ст. 118). Заподіяння смерті нападаючому при захисті від суспільно небезпечного посягання виключає кримінальну відповідальність, якщо при цьому не були перевищені межі необхідної оборони. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони не виключає такої відповідальності, але пом'якшує її. Так само вирішується питання і при затриманні злочинця.

Перевищенням меж необхідної оборони, відповідно до ч. З ст. 36, визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Так само перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця при умисному заподіянні йому смерті згідно з ч. 2 ст. 38 визнається явна невідповідність вчиненого небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 червня 1991 р. (з наступними доповненнями та змінами) у справах, пов'язаних із застосуванням законодавства про необхідну оборону, виходить з того, що при розв'язанні питання про наявність перевищення меж оборони необхідно враховувати не лише відповідність або невідповідність знарядь і засобів захисту та нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час; раптовість нападу; неготовність до його відвернення; кількість нападаючих, і тих, хто захищається; їх фізичні дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини.

Ті ж фактори слід враховувати і при розв'язанні питання про перевищення заходів із затримання злочинця (тяжкість злочину, обстановку, в якій відбувається затримання і т. д.).

При цьому слід мати на увазі, що особа, яка захищається, як і особа, яка затримує злочинця, внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечним посяганням (що часто виникає раптово), не завжди може точно оцінити відповідність заподіяної шкоди (в цьому випадку позбавлення життя нападаючого чи злочинця) небезпечності посягання чи вчиненого затриманим злочину або точно оцінити обстановку захисту чи затримання. У цьому випадку відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або заходів із затримання злочинця виключається (ч. 4 ст. 36).

З суб'єктивної сторони злочин, який розглядається, може бути вчинений тільки умисно.

Вбивство, вчинене з перевищенням меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, за наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 (наприклад, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, повторно) має кваліфікуватися не як умисне вбивство за обтяжуючих обставин, а за ст. 118 КК.

Покарання за злочин: за ст. 118 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

3. Вбивство через необережність та його кримінально-правова характеристика

Вбивство через необережність може бути вчинене як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочинної недбалості.

Для застосування ст. 119 ККУ необхідно встановити наявність необережної вини щодо злочинного наслідку – смерті іншої людини. Саме ж діяння, яке заподіяло такий результат, може бути як необережним, так і умисним.

Вбивство через необережність слід відмежовувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати.

Карається вбивство через необережність обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, а в разі вбивства двох або більше осіб, – позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Як правило, необережні злочини – це матеріальні склади злочинів. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст. 135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).

Стаття 9 КК зазначає: “Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.”

Таким чином, закон визначає два види необережної вини:

а)злочинна самовпевненість;

б) злочинна недбалість.

Криміналізація необережних суспільно небезпечних діянь досягається поперед усього встановленням законодавчого визначення необережності. Між тим, на думку автора в цьому плані на сьогоднішній день все ж таки існує певна неузгодженість.

По-перше, оскільки необережність є однією з форм вини відомих українському кримінальному праву, її визначення повинно узгоджуватись з загальним визначенням вини та визначенням умислу. Між тим повної узгодженості немає. Умисел визначається як відповідне психічне відношення особи до суспільно небезпечної дії або бездіяльності та до їх суспільно небезпечних наслідків. В той же час необережність визначається тільки шляхом психічного відношення суб’єкта до суспільно небезпечного наслідку.

По-друге, злочинна необережність – це єдина форма вини, хоча й має два основних види (самовпевненість та недбалість). Тому в законодавчому визначенні доцільно відобразити загальні ознаки необережності, подібно до загальних ознак умислу (усвідомлення суспільної небезпеки своєї дії або бездіяльності). Між тим таких загальних ознак визначення злочинної необережності не містить. Закон зараз дає, фактично, визначення двох видів необережності: самовпевненості та недбалості.

По-третє, законодавче визначення необережності повинно охоплювати усі випадки необережного скоєння суспільно небезпечних діянь, що заслуговують криміналізації. Між тим в умовах науково-технічної революції з’явились або набули особливого значення такі різновиди необережності, які повністю не вміщуються в визначення самовпевненості або недбалості. Маються на увазі випадки так званої “злочинної неосвіченості” (коли людина, самовпевнено здійснюючи діяльність, що потребує спеціальних знань, навичок або особистих якостей, спричиняє суспільно небезпечні наслідки, які вона завдяки своїй неосвіченості не могла передбачити або відвернути) та “вольової недбалості” ( коли суб’єкт, що опинився в небезпечній ситуації, не знаходить або не здійснює правильного рішення, що дозволяє відвернути настання суспільно небезпечних наслідків). Небезпечність випадків, коли непідготовлена людина береться за здійснення діяльності, пов’язаної з небезпекою для оточуючих, або керує джерелом підвищеної небезпеки, не проявляючи належної уваги, беззаперечна. Тому вони повинні охоплюватися загальним поняттям злочинної необережності.

По-четверте, законодавче визначення злочинної необережності повинно погоджуватись з конструкцією складів злочинів в Особливій частині кримінального законодавства. Між тим необережність визначається як певне психічне відношення особи до суспільно небезпечним наслідкам. Тобто, воно не застосовується до злочинів з так званими формальними складами. Відповідальність за необережність конструюється законом таким чином, що вона можлива тільки при реальному настанні результату. Між тим в кримінальному законодавстві є формальні склади, що передбачають, або допускають необережну форму вини.

По-п’яте, законодавче визначення необережності повинно поставити перешкоди для проникнення в кримінальне право об’єктивної відповідальності (тобто без вини). Кримінальне право не повинно створювати перешкоди науково-технічному прогресу, а для цього необхідно суворо дотримуватись принципу відповідальності тільки при наявності вини. Інколи можуть бути такі випадки, коли психічне відношення до дії та наслідків, що настали буде неоднаковим. На цій відмінності психічного відношення до здійснених дій та наслідків, що настали будується поняття змішаної (подвійний) форми вини. Злочин, що утворить основний склад (без обставин ,що обтяжують) може бути скоєний навмисне, а психічне ставлення до наслідків, що настали, і утворять кваліфікований склад того ж злочину, можливе у формі необережності.

4. Доведення до самогубства та погроза вбивством як різновид злочинів проти життя людини.

Доведення до самогубства або до спроби вчинити самогубство особи, що перебуває в матеріальній або іншій залежності від іншої особи, шляхом жорстокого з нею поводження або систематичного приниження її людської гідності карається позбавленням волі на строк до п'яти років. Доведення до самогубства або до спроби вчинити самогубство внаслідок систематичного цькування чи наклепу з боку особи, від якої потерпілий не був у матеріальній або іншій залежності, карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього, - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Погроза вчинити вбивство, при наявності реальних підстав побоюватися виконання цієї погрози, карається позбавленням волі на строк до одного року.

1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

Практичне завдання №1.

Дудник разом з Качковським, який мав допомагати йому у виконанні будівельних робіт, розпивав спиртні напої. Коли Дудник відлучився, Качковський сам випив горілку, що залишилася, після чого заснув на подвір'ї. Дудник намагався розбудити Качковського, але той нецензурно вилаявся на його адресу і продовжував дрімати. Обурившись і згадавши, що Качковський сам випив частішу горілки, а, крім того, не повернув йому давній борг, Дудник вирішив розправитись з ним. Він вилив на одяг Качковського бачок гасу і підпалив, а сам втік з місця вчинення злочину. Потерпілий від одержаних опіків через два тижні помер.

Типовими прикладами цього виду вбивства є його вчинення з помсти на ґрунті особистих відносин, з ревнощів, у бійці, при вилученні свого майна з чужого володіння тощо.

Це просте умисне вбивство, відповідальність за яке передбачено ст. 94 КК, характеризується ознаками загального поняття «вбивство»

Практичне завдання №2.

Гольцев, звільнившись з місць позбавлення волі, де він відбував покарання за замах на вбивство із хуліганських спонукань, зійшовся з Лановою. Вони обоє зловживали спиртними напоями, сварилися, при цьому Гольцев неодноразово погрожував Лановій вбивством. Під час чергової сварки Гольцев збив Ланову на підлогу і завдав їй ногою, взутою у черевик, удару в груди в ділянку серця, спричинивши тупу травму грудної клітки з розривом лівого шлуночка серця. Від одержаного ушкодження Ланова померла на місці.

Це вбивство характеризується, як просте умисне вбивство, відповідальність за яке передбачено ст. 115 КК, і характеризується ознаками загального поняття «вбивство», а також рядом додаткових позитивних і негативних ознак, а саме:

1) посягання вчинено проти життя однієї особи;

2) потерпіла не була в стані вагітності, про що завідомо було відомо винному;

3) вбивство вчинено не з особливою жорстокістю;

4) вбивство вчинено не способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

5) мотивами вбивства не є користь, хуліганські спонукання, помста за виконання потерпілим службового або громадського обов'язку;

6) вбивство не вчинено на замовлення;

7) вбивство не вчинено за попереднім зговором групою осіб або організованою групою;

8) вбивство вчинено не в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого;

9) вбивство вчинено не при перевищенні меж необхідної оборони.

Висновки

Проведене нами дослідження щодо кримінально-правового захисту життя і здоров'я людини дозволило зробити важливі теоретичні і практичні висновки. На деяких з них ми загостримо нашу увагу.

Враховуючи те, що кримінальне законодавство передбачає відповідальність за ряд інших злочинів, які також супроводжуються умисними або необережним позбавленням життя іншої людини, необхідно визнати, що існуючі у юридичній літературі визначення, хоча і відображають певну суть цього поняття, але є не цілком точними. Тому з урахуванням цих понять слід зазначити, що підставою кримінальної відповідальності може бути тільки вчинення суспільно небезпечного винного діяння, яке потягло за собою насильницьку смерть іншої людини, що передбачена Особливою частиною Кримінального Кодексу.

Насильницьке позбавлення життя викликане стійким і послідовним зростанням насильницьких злочинів проти особи, що завершуються вбивствами, які відбувається на тлі поглиблення в державі і суспільстві соціально-економічної кризи та подальшого зростання криміногенної обстановки. Умисні вбивства вчиняються, як правило, на ґрунті пияцтва і наркоманії особами, які раніше мали судимість за насильницькі злочини і з агресивними рисами характеру.

Злочини ж, на нашу думку, які входять до розділу II КК, штучно об'єднані в ній, і тому говорити про те, що їх родовий об'єкт об'єднує охоронні функції саме суспільних відносин, які забезпечують сукупність фізичних і моральних інтересів людини недоцільно, оскільки їх скоріше можна об'єднати між собою як насильницькі злочини. Оскільки насильницькі злочини завжди посягають на фізичні блага людини, об'єктом злочину цієї групи діянь незалежно від того, що вони розміщені в різних розділах кримінального законодавства, завжди будуть суспільні відносини, які забезпечують зазначені блага.

Список використаної літератури

1. Глушков В.А. Ответственность за преступления в области здравоохранении. — К.: Наукова думка, 1987. — 200 с.

2. Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. —Харьков: НПКФ "Консум", 1995. — 104 с.

3. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. — К.: Юрінком, 1996.— С. 5—84.

4. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2002. — С. 114—184.

5. Кошелєв Б. Розгляд справ про заподіяння тілесних ушкоджень // Право України. — 1992. — №3. — С 15—16.

6. Мамчур В. Проблема визначення поняття вбивства в кримінальному праві України // Право України. — 1999. — № 3. — С 71—73.

7. Мельник М., Хавронюк М. Вбивства на замовлення — деякі аспекти кримінологічної характеристики та проблеми кваліфікації // Право України. — 1997. — №7. —С 45—49.

8. Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина: Конспект лекцій.—Львів—Хмельницький, 1994. — Вип. 1. — С 79—140.

9. Навроцький В.О. Злочини проти особи: Лекції для студентів юридичного факультету. —Львів, 1997. —48 с

10.Пилипчук П., Мельник М. Проблеми кваліфікації умисного вбивства, вчиненого на замовлення // Право України. — 1999. —№ 2. — С 31—35.

11. М.Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность — под охраной уголовного закона (Глава III Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием). — Симферополь: Таврида, 1996. — 236с.

12. Ягодинський В. Кваліфікація умисних вбивств з корисливих мотивів та розбійних нападів зі смертельними наслідками // Право України. — 1996. — № 11. — С 42—44.

13. Ярмиш Н. Жорстоке поводження як одна з форм доведення до самогубства // Право України. — 1992. — № 7. — С 45—46.

14. Правила судово-медичного визначення тяжкості тілесних ушкоджень: Затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. // Юридичний вісник України. — 1995. — 31 жовтня—7 листопада.

15. Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 1 //Постанови... Т. 2. — С 115—128.

загрузка...
Top