Умови справедливого правосуддя

Вступ.

1. Основні засади справедливого правосуддя.

2. Основні принципи справедливого правосуддя.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена зростаючим, зокрема в Україні, практичним і науковим інтересом до правосуддя та його значенням. Збільшується кількість звернень до суду, справ, які розглядаються судами (за словами голови Верховного Суду України під час парламентських слухань „Про стан правосуддя в Україні” (18.03.2009), в 2008 році „по першій інстанції суди загальної юрисдикції розглянули 8,9 мільйона справ. Це на 3,5 мільйонів більше, ніж у 2004 році”). В цьому зв’язку актуалізується питання про мету правосуддя, тобто питання про те, яка мета звернення до суду, яке завдання суду при розгляді справ.

Щодо мети правосуддя в кримінальному судочинстві, то в статті 2 КПК України зазначається, що „Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний”.

З наведеного вбачається, що в кримінальному судочинстві йдеться не лише про захист чи охорону прав, але й розкриття злочину, викриття та притягнення до кримінальної відповідальності винних.


1. Основні засади справедливого правосуддя

Суддя повинен бути високоморальною людиною.

У рішенні п'ятого з'їзду суддів України від 15.12.1999 р. зазначено: «при доборі кандидатів на посаду судді ретельно перевіряти професійні й моральні якості претендентів з тим, щоб виключити випадки рекомендування на суддівську роботу осіб із недостатньою для здійснення правосуддя професійною підготовкою та низьким моральним рівнем... Схвалити практику роботи кваліфікаційних комісій по очищенню суддівського корпусу від осіб, які своєю поведінкою скомпрометували високе звання судді». «Будьте суддями розуму і совісті», - нагадував Ф. Плевако.

Не менші моральні вимоги пред'являються і до слідчого та інших учасників процесу, які здійснюють судочинство. Слідчий за родом своєї діяльності в складних психологічних умовах, у спресованих у часі миттєвостях процесуальної діяльності вирішує найскладніше завдання - що є істина і що буде справедливим. Для цього потрібні не тільки знання, досвід, сильна воля, натхнення і творча наснага. Найбільше необхідні людяність, чуйність і доброта. Слідчий повинен бути обачливим і уважним до долі людини, бачити в кожному ті добродійності, які треба збагачувати і завдяки яким людина, що спіткнулась у водоверті життя і порушила закон, змогла б стати на правильний шлях.

Це повною мірою стосується і дізнавача та прокурора. Прокурор у кримінальному процесі не повинен бути втіленням суворості, нетерпимості та ненависті до обвинувачуваного і підсудного. Ніяке покарання не замінить моральну травму, яка була нанесена потерпілому. І немає нічого більш жахливого, ніж звинувачення у злочині невинної людини. Прокурор не повинен оздоблюватися проти підсудного, звинувачувати його, що б не сталося. Він повинен бути дуже обачливим у виборі засобів і форми обвинувачення, виступати «зі спокійною гідністю сумного обов'язку».

Захисник повинен дотримуватися принципу чесного ведення судового розгляду. Не повинен захист обвинувачуваного перетворюватися на протидію намірам слідчого встановити істину, на брудну співучасть у приховуванні злочину, а захисник - не опускатися до рівня слуги свого підзахисного. Захисник ні за яких обставин не повинен повідомляти суду явно неймовірну або недостовірну інформацію. У законодавстві щодо статусу захисника мають бути закладені норми, аналогічні передбаченим відносно моральних якостей суддів у Законі України «Про статус суддів».

«Авторитет і реальна дійсність закону (права), - зазначає Г. Миронова, - ґрунтується на здатності певної правової системи слугувати кінцевим моральним цінностям людської культури, споконвічному ідеалу справедливого суспільного устрою».

У кримінальному процесі норми права і моралі мають однакову мету. В найбільш узагальненому визначенні - це свобода людини та благо суспільства, забезпечення справедливості та виправлення зла. Завдання кримінального процесу високоморальні і відповідають віковим уявленням людства про істину, добро і справедливість. Тут повною мірою закладено принцип: на добро відповідають добром, на зло - справедливістю. Але ж мета не виправдовує засоби, і в цьому аспекті важливо, щоб засоби досягнення благородної мети були не менш благородними.

Норми моралі та норми кримінально-процесуального права тісно пов'язані як за сферою застосування, так і за змістом. В ідеалі норми кримінально-процесуального права мають представляти не що інше як норми моралі, санкціоновані державою, викладені у формі законодавчих норм, забезпечуваних не лише духовним впливом, а й засобами державного примусу[2, c. 211-213].

Важливо, щоб основні моральні принципи знайшли втілення в загальноюридичних та галузевих принципах права.. Наприклад, у сфері судочинства реалізуються загально-юридичні моральні принципи: гуманізм, справедливість, толерантність, рівність людей перед законом і судом, поваги честі та гідності особи тощо, а також знаходять реалізацію певні менш загальні засади: незалежність та неупередженість суду, принцип встановлення істини, недоторканності особистого життя, неприпустимість примушування до свідчень проти самого себе, членів своєї сім'ї, своїх близьких родичів.

Значним кроком на шляху зміцнення моральних засад кримінального судочинства стали норми, спрямовані на забезпечення прав і свобод людини при здійсненні процесуальної діяльності, а саме такі, що посилюють гарантії недоторканності особистого життя людини, таємниці телефонних розмов і листування, недоторканності житла, особистої недоторканності, нерушимості права власності.

Разом з тим слід зазначити, що багато питань як щодо законності, так і щодо моральності викликають норми законодавства про оперативно-розшукову діяльність, яким регламентуються такі дії, як негласне проникнення в приміщення та візуальне спостереження в них. Тим більше, що законодавець без обмежень пропонує використовувати результати цих дій як докази у кримінальних справах. Мабуть доречніше залишити таким діям статус негласних оперативно-розшуко-вих заходів та звузити сферу їх застосування розвідувальною та контррозвідувальною діяльністю.

Відповідно до Кодексу поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., працівники правоохоронних органів, у тому числі ті, хто здійснює розслідування, зобов'язані поважати і захищати гідність і права людини; застосовувати примусові заходи тільки у випадках крайньої необхідності і в межах, в яких це потрібно для виконання обов'язків; зберігати в таємниці відомості конфіденційного характеру, отримувані в процесі своєї діяльності, якщо інтереси правосуддя не вимагають іншого; нетерпимо ставитися до будь-яких дій, які містять нелюдяні чи такі, що принижують гідність людини, форми відносин; забезпечувати охорону здоров'я затримуваних.

Процесуальна форма і практика її застосування повинні відповідати високоморальним принципам і нормам. Процесуальній діяльності повинна бути притаманна висока етична, естетична, психологічна, юридична і загальна культура. Це стосується дій слідчого, прокурора, судді і матеріалізується в процесуальних документах, що, як правило, виступають дзеркалом культури і моральності.

Безумовно, розвиток моральних засад кримінального процесу не завершується. Життя вимагає поглиблення цих процесів. На першому плані стоїть завдання удосконалення інституту реабілітації осіб, безпідставно притягнутих до відповідальності, зміцнення гарантій захисту прав потерпілих, відшкодування їм матеріальної і компенсації моральної шкоди, гарантій істини і забезпечення справедливості правосуддя. Поглибленню моральних засад судочинства сприяло б, на нашу думку, запровадження в Україні суду присяжних і мирових суддів.

Моральні норми повинні не лише декларуватись, а в необхідних випадках і забезпечуватися засобами процесуальної й іншої юридичної відповідальності. Здійснення процесуальної діяльності на основі високоморальних норм повинно стати принципом кримінального процесу[1, c. 159-160].

2. Основні принципи справедливого правосуддя

Розгляньмо ці принципи.

Здійснення правосуддя тільки судом. Суд, - єдиний орган у державі, наділений правом здійснювати правосуддя. Будь-які інші державні органи або громадські організації не можуть виконувати функцій суду.

Законність. Правосуддя в Україні здійснюється в повній відповідності з законодавством України. У випадках, передбачених міжнародними угодами, суди України застосовують законодавство відповідно до порядку, встановленого цими угодами.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду й характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Забезпечення доведеності вини. Особа, яка скоїла правопорушення, може бути притягнута до відповідальності лише за умови доведеності її вини в судовому засіданні. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (презумпція невинності). Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність у вчиненні злочину. Обвинувачення не може базуватися на доказах, одержаних незаконним способом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості. Сторони в процесі здійснення судочинства мають рівні права. Обвинувальний ухил у процесі розгляду кримінальних справ є неприпустимим.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Тільки представник спеціального державного органу - прокуратури має право здійснювати цю функцію в процесі кримінального судочинства. При цьому прокурор керується лише вимогами закону та об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів.

Забезпечення обвинуваченому права на захист. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Розгляд справ у всіх судах України є відкритим. Слухання справ у закритому засіданні суду допускається лише у випадках, установлених законом, з додержанням при цьому всіх правил судочинства. Рішення судів з усіх категорій справ проголошуються публічно. Перебіг судового процесу фіксується з допомогою магнітозапису та відеознімання.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Сторони мають право оскаржити рішення суду першої інстанції у справі в порядку апеляції, тобто оскарження рішення або вироку у справі, що не набрали законної сили, у вищу судову інстанцію, яка має право переглянути справу по суті, або касації, тобто оскарження рішення або вироку у справі, що не набрали законної сили, у вищу судову інстанцію, яка перевіряє їхні законність та обґрунтованість і затверджує рішення або вирок у справі чи скасовує його та повертає справу на повторний розгляд у суд першої інстанції.

Рішення, вироки та ухвали, винесені судовими колегіями Верховного Суду України, а також постанови суддів Верховного Суду України є остаточними і не підлягають апеляційному чи касаційному оскарженню . Вони можуть бути переглянуті лише після набрання ними чинності в порядку судового нагляду[5, c. 81-83].

Обов'язковість рішень суду. Рішення або вирок суду у справі проголошуються від імені держави, мають силу закону та є обов'язковими для виконання на території України всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими організаціями та окремими громадянами.

Переважно колегіальний порядок розгляду справ у всіх судах. У суді першої інстанції кримінальні й цивільні справи розглядаються судом у складі трьох суддів, двох суддів і трьох народних засідателів або суддею одноособове у випадках, передбачених Кримінально-процесуальним і Цивільним процесуальним кодексами України.

Розгляд справ у судових колегіях обласних судів, Київського міського суду в касаційному порядку, а в судових колегіях Верховного Суду України - в касаційному порядку й порядку нагляду здійснюється у складі трьох суддів. Президія обласного. Київського міського суду розглядає справи за наявності більшості членів президії. Пленум Верховного Суду України розглядає справи за наявності не менш як 2/3 його складу.

Національна мова судочинства. Судочинство в Україні провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі, але не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою.

Рівні права народних засідателів і суддів у здійсненні правосуддя. Народні засідателі у здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Участь у судочинстві представників громадських організацій і трудових колективів. У судочинстві в цивільних і кримінальних справах у порядку, встановленому законодавством України, допускається участь представників громадських організацій і трудових колективів. Недоторканність особи. Ніхто не може бути заарештований чи утримуватися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених кримінально-процесуальним законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи перепинити його уповноважені на те законом органи можуть удатися до тримання особи під вартою як до тимчасового запобіжного заходу, обґрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин із моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість із моменту затримання захищати себе особисто чи користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право будь-коли оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини належить негайно повідомити родичів заарештованого чи затриманого.

Недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку в процесі здійснення кримінального судочинства інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, установлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку.

Охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо в інший спосіб одержати інформацію неможливо.

Законом можуть бути визначені також інші принципи судочинства в судах окремих судових юрисдикцій[3, c. 144-146].


Висновки

Свої повноваження судова влада здійснює через правосуддя – діяльність судів по розгляду і вирішенню кримінальних, цивільних, сімейних, трудових, адміністративних та господарських справ. Така діяльність відбувається у відповідній формі судочинства – встановленого законом порядку здійснення правосуддя.

Таким чином, правосуддя – це діяльність судів по розгляду і вирішенню різної категорії справ, а судочинство – встановлений законом порядок здійснення правосуддя.

Правосуддя – це особливий вид державної діяльності , що здійснюється судом на підставі закону, зміст якої становить розгляд і вирішення судових справ з метою забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави, а результатом якого є постановлення правосудного судового рішення, яке має загальнообов’язковий характер.

Принципи здійснення правосуддя - закріплені в законі основні державно-політичні та правові ідеї щодо завдань і порядку здійснення процесу судочинства, його стадій та інститутів по всіх категоріях справ. Порушення принципів здійснення правосуддя є підставою для скасування судового рішення у справі.

Принципи здійснення правосуддя визначаються ст. 129 Конституції України та Законом України " Про судоустрій України", кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним законодавством України.


Список використаної літератури

1. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: (Стислий курс лекцій)/ І.В.Бризгалов; Міжрегіональна Академія управління персоналом. - К.: Б.в., 1998. - 142 с.

2. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. - К.: Знання , 2005. - 665 с.

3. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Основи юридичної діяльності: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. - 2-ге вид., перероблене. - К.: Знання , 2006. - 487 с.

4. Сливка С. Юридична деонтологія: Підручник для вищ. навч. закл./ Степан Сливка,; Львів. ін-т внутр. справ. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Атіка, 2006. - 294 с.

5. Юридична деонтологія: Підручник/ За ред. В. Д. Ткаченка; М-во освіти і науки України, Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Харків: Одіссей, 2006. - 253 с.

загрузка...
Top