Угоди про відчуження рухомого майна

Вступ.

1. Поняття та зміст угод про відчуження майна.

2. Посвідчення угоди про відчуження майна.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Відчуження майна - у цивільному праві - передача майна, що належить одній особі, у власність іншої особи.

Відчуження майна - один зі способів здійснення власником розпорядження майном, здійснюваного платно або безоплатно. Розрізняють:

- відчуження з волі власника: купівля-продаж або дарування; і

- відчуження мимо волі власника: конфіскація, реквізиція або примусовий продаж майна боржника з метою стягнення боргу, присудженого по суду.

Договір купівлі-продажу - договір, по якому одна сторона (продавець) приймає на себе зобов'язання передати зазначений у договорі товар у власність іншій стороні (покупцеві). Покупець, у свою чергу, зобов'язується прийняти товар (якщо він поставлений відповідно до договору) і сплатити обумовлену ціну. При невиконанні однієї зі сторін її зобов'язань, що випливають із договору купівлі-продажу, останній може бути розірвуть і потерпіла сторона має право пред'явити винній стороні збитки, понесені нею внаслідок невиконання договору.

Передача майна - легітимна передача права власності на майно від однієї сторони іншій стороні.

Дарування - безоплатна передача одною стороною (дарувальником) іншій стороні (що обдаровується) якої-небудь речі у власність при відсутності зустрічної передачі.


1. Поняття та зміст угод про відчуження майна

Договори про відчуження рухомого майна посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності податкової застави за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Договори про відчуження майна платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, посвідчуються за умови письмової згоди відповідного податкового органу.

В Державному реєстрі правочинів фіксується факт нотаріального посвідчення того чи іншого правочину щодо рухомого майна, державна реєстрація якого передбачена законом.

Ще одним цікавим моментом є відчуження майна, що знаходиться в спільній частковій власності, а саме його продаж. Як вказувалося вище, існує певний порядок щодо реалізації співвласниками права привілейованої купівлі. Але цей порядок передбачений лише для продажу майна. При даруванні і міні, він не застосовується, що є неправомірним.

Крім того, завдяки передачі майна на стадії укладення договору забезпечується охорона інтересів економічно слабкої сторони в договорі ренти (одержувача ренти), оскільки цей договір ґрунтується на довірі, яка в момент його укладення проявляється в тому, що майно відчужується сьогодні, а зустрічне надання у вигляді ренти буде надаватися в майбутньому. При такого роду тривалих правовідносинах контрагенти мають завбачливо віднестися до вибору контрагента.

За умовами укладення договору ренти майно під виплату ренти має передаватися у власність платнику ренти. За загальним правилом (ст. 334 ЦК) під передачею права власності на майно розуміється вручення його набувачеві. Про те, у п. 3 цієї ж статті робиться із цього правила виключення так, як право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає в набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності в набувача виникає з моменту такої реєстрації. Отже, право власності на рухоме майно, що відчужується під виплату ренти переходить у момент нотаріального посвідчення договору ренти, а на нерухоме майно в момент його державної реєстрації. Таким чином, передача - майна як юридичний факт при передачі рухомого майна під виплату ренти є сформованим у момент нотаріального посвідчення договору ренти. Відповідно, у ці моменти й відбувається завершення формування юридичного складу договору ренти.

Згідно з п. 3 ст. 640 ЦК моментом укладення договору, для якого є обов’язковою нотаріальне посвідчення, вважається момент нотаріального посвідчення договору, а для договору, у якому передбачається відчуження рухомого майна момент укладення договору співпадає з моментом його державної реєстрації. Зважаючи на те, що нотаріальне посвідчення договору ренти спрямовується на перевірку досягнутої згоди й передачі майна, а реєстрація на уточнення переходу права власності на рухоме майно (і на надання цьому акту публічності), договір ренти завжди є укладеним із моменту сформованості його юридичного складу. А саме, якщо під виплату ренти відчужується рухоме майно договір ренти є укладеним із моменту його нотаріального посвідчення, а якщо рухоме майно з моменту його державної реєстрації. Як нотаріальним посвідченням договору, так і його реєстрацією підтверджується реальність договору ренти [2, с.232].

Договір купівлі-продажу за своєю юридичною природою являє собою угоду, за якою одна сторона (продавець) зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього визначену ціну.

Правова мета договору — перехід права власності від однієї особи до іншої.

Цивільний кодекс України трактує купівлю-продаж як загальне родове поняття, що охоплює усі види зобов'язань по відчуженню майна за визначену ціну. До них відносяться: поставка, контрактація і т.ін.

Договір купівлі-продажу завжди є консесуальним договором, оскільки вважається укладеним з моменту, коли сторони дійшли згоди по всіх істотних умовах. Укладення і виконання договору (передача товару) можуть збігатися за часом. Але закон не вважає передачу товару обов'язковою умовою договору.

Договір купівлі-продажу — оплатний договір, оскільки підставою виконання зобов'язання по передачі товару є одержання зустрічного задоволення у виді покупної ціни. Платність однак не рівнозначна еквівалентності. Двосторонній характер договору проявляється втому, що кожна сторона, наділена правами й обов'язками одночасно.

Договором поставки (йому присвячена тільки одна стаття у Цивільному кодексі України 2003 р. — ст. 712) називається договір, за яким постачальник-підприємець зобов'язується передати в обумовлений термін покупцю товари для використання в підприємницькій діяльності чи в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним використанням. Іноді його називають підприємницькою чи торговою купівлею-продажем. Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. регулює поставку товарів для державних потреб[5, c. 264-266].

Договором контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 713 ЦК України) називається договір, за яким виробник сільськогосподарської продукції (продавець) зобов'язується виробити продукцію та передати її заготівельникові (контрактанту), а останній зобов'язується прийняти й оплатити її. Договір контрактації опосередковує відносини по заготівлі сільськогосподарських продуктів і сировини. Сільськогосподарське виробництво залежить від погодних умов, інших випадкових факторів, тому контрактація спрямована на підвищення рівня правового захисту виробника-продавця з метою створення рівних економічних можливостей для продавця і покупця. Договір контрактації — один з видів купівлі-продажу. У ч. 2 ст. 713 ЦК України зазначено, що на нього поширюються загальні положення договорів купівлі-продажу й поставки. Договір контрактації є оплатним, консенсуальним і взаємним.

Сторонами договору контрактації є продавець (виробник продукції*) і заготівельник (контрактант), якими звичайно виступають підприємці. Тому його відносять до господарських договорів. Держава й громадяни — не підприємці не можуть брати участь у договорі контрактації. При закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб інтереси держави представляють спеціальні організації — сільськогосподарські виробники. Поняття «сільськогосподарський виробник» визначено Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію», згідно з яким це фізичні або юридичні особи незалежно від форми власності та господарювання, в яких валовий прибуток, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь та (або) поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, зокрема й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу[3, c. 491-493].

Договір міни — це договір, за яким кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін майна на роботи, послуги.

Договір міни віднесено до договору, спрямованого на передачу майна. За договором міни (бартеру) кожна із сторін договору зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Договір міни є оплатним, двостороннім і консенсуальним. Слід звернути увагу на співвідношення понять «договору міни» і «бартерної угоди (операції)», вони не тотожні. На відміну від договору міни предметом бартерної угоди можуть бути не лише товари, а й послуги. До бартерної угоди в зовнішньоекономічній діяльності застосовується Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Договір міни є консенсуальним, оплатним і взаємним. На перший погляд, відмінність міни від купівлі-продажу є очевидною, оскільки звичайно в якості «покупної ціни» виступає товар, а не гроші. Але якщо вартість обмінюваних товарів неоднакова, то сторона, що передає менш коштовну річ, повинна доплатити різницю в ціні. Таким чином, за договором відбудеться обмін товару з однієї сторони на товар плюс гроші з іншої. Чи буде цей договір міною, чи купівлею-продажем? У Цивільному кодексі України 1963 р. не було чіткої відповіді на це питання, однак у теорії вважали однозначно: передача одного товару як зустрічне задоволення за іншій товар (зокрема і з грошовою доплатою) можлива тільки за договором міни[2, c. 189-191].

У системі цивільно-правових договорів договір дарування виділений в окремий тип договірних зобов'язань. Договір дарування відноситься до безоплатних договорів. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає безоплатно другій стороні (обдарованому) майно у власність. Він належить до так званих реальних договорів. Цей договір вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Договором дарування називається договір, за яким одна сторона (дарувальник) безоплатно передає чи зобов'язується передати у майбутньому визначене майно іншій стороні (обдаровуваному) або звільняє чи зобов'язується звільнити її від майнового обов'язку .

За договором дарування відбувається перехід майна (речі) від однієї особи до іншої, причому і дарувальник, і особа, що обдаровується, є юридично рівноправними суб'єктами. За ЦК України 2003 р. договір дарування може бути як реальним, так і консенсуальним договором. В останньому випадку договір породжує зобов'язання передати визначене майно обдаровуваному в момент, що не збігається з моментом укладення договору (у майбутньому). Розбіжності між реальним і консенсуальним договором дуже великі і стосуються практично усіх відносин сторін. Не випадково, що норми глави 55 ЦК України регулюють або тільки реальні договори, або тільки обіцянки подарувати , а кількість загальних норм, що поширюються на усі види, мінімальна.

Пожертва — це дарування рухомих речей, грошей та цінних паперів особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети (ст. 729 ЦК України). На відміну від звичайного договору дарування, предметом пожертви не можуть бути майнові права. В договорі пожертви має бути вказана конкретна мета використання дарунка. Це обов'язково. Якщо такої мети немає, то це буде звичайний договір дарування. Тому деякі автори вважають цілком обґрунтовано договір пожертви різновидом благодійницької діяльності. Закон України «Про благодійництво та благодійницьку діяльність» (ст. 1) визначає благодійництво як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги.

Договір пожертви — це реальний договір, він вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. Форма договору пожертви визначена ст. 730 ЦК України так само, як і форма звичайного договору дарування[1, c. 227-229].


2. Посвідчення угоди про відчуження майна

Угоди про відчуження або заставу майна, що є спільною сумісною власністю, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, підписуються всіма співвласниками цього майна чи уповноваженими особами.

Угода відносно майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, які встановлюють право власності (меблі, картини, коштовності тощо).

Угоди про відчуження або заставу майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, можуть бути посвідчені нотаріусом лише за наявності письмової згоди другого з подружжя (ст. 23 КпШС).

Договір про відчуження майна, що підлягає реєстрації, повинен бути поданий для реєстрації за місцем обліку цього майна, про що нотаріус зазначає у посвідчувальному написі та роз'яснює сторонам.

Одержавши рішення суду про визнання договору про відчуження майна недійсним, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, що зберігається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, долучивши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі нотаріальних дій і, якщо це можливо, на решті примірників договору.

Правовстановлюючий документ повертається відчужувачу майна на його вимогу. Державне мито чи плата за посвідчення договору про відчуження майна в разі його розірвання сторонам не повертається.

Про розірвання договору про відчуження майна, що підлягає реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган, який здійснює реєстрацію, якщо такий договір до його розірвання було цим органом зареєстровано[4, c. 314-316].

Посвідчення договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів можуть провадити як державні нотаріуси, так і приватні. Такі договори посвідчуються нотаріусами незалежно від місця їхньої реєстрації.

Договори купівлі-продажу транспортних засобів не підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Таке посвідчення є необхідним відносно договору дарування транспортних засобів.

Згідно зі ст. 55 Закону України "Про нотаріат" угоди щодо майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на нього. Транспортні засоби є майном, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, тому для його відчуження необхідно підтвердити право власності відчужувача на об'єкт відчуження та факт його державної реєстрації.

Найчастіше у провадженні зустрічається посвідчення договорів відчуження автомобільного транспорту.

Основними документами, на підставі яких провадиться державна реєстрація транспортних засобів, є заява власника, документи, що посвідчують його особу, та документи, які встановлюють правомірність придбання транспортного засобу.

Нотаріуси згідно з п. 78 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не мають права відчужувати не зареєстровані (не взяті на облік) транспортні засоби. За Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок, це положення набуло зовсім іншого змісту. Згідно з п. 8 цих Правил перед відчуженням транспортний засіб мусить бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Отже, автотранспорт повинен на момент відчуження мати документи, які свідчили б про його державну реєстрацію, але він уже не повинен перебувати на обліку в цих органах, а має бути знятий з обліку для реалізації.

Укладення договору щодо вже знятого з обліку автомобіля є певною гарантією, що на автомобіль немає обмежень щодо його відчуження.

Якщо особи звертаються до нотаріуса з проханням посвідчити договір дарування транспортного засобу, вартість якого перевищує 500 карбованців, то нотаріус повинен установити, чи є відчужуваний транспортний засіб спільним сумісним майном подружжя. Якщо він набутий відчужувачем у період перебування в зареєстрованих шлюбних відносинах, то враховуючи, що цей договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, нотаріус витребує письмову згоду другого з подружжя за правилами, встановленими для оформлення такої згоди.

Правовими засадами посвідчення договорів відчуження транспортних засобів є статті 657, 719,799 і 828 Цивільного кодексу, та п. 35,105,137-142 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Відповідно до чинного законодавства, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

— договори найму (оренди) транспортних засобів за участю фізичної особи (ст. 799 ЦК України);

— договори позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа (828 ЦК України).

Слід зазначити, що договори купівлі-продажу транспортних засобів, згідно з діючим законодавством, не підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, однак, згідно із ст. 54 Закону України «Про нотаріат» та п. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за бажанням сторін нотаріусами посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми.

Особливості цієї нотаріальної дії полягають у тому, що вона може виконуватись як державними, так і приватними нотаріусами незалежно від місця реєстрації транспортних засобів.

Такі договори посвідчують за умови подання документів, які підтверджують:

1) право власності відчужувачів на це майно;

2) його реєстрацію;

3) відсутність обмежень, які впливають на можливість відчуження транспортних засобів.

Право власності на транспортні засоби і законність їх придбання можуть бути підтверджені такими документами:

— договорами й іншими документами, укладеними у встановленому порядку, які встановлюють право власності на транспортні засоби, в тому числі укладені на товарних біржах;

— рішеннями суду з вказівкою юридичних та фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, його марки, моделі, а також ідентифікаційних номерів вузлів і агрегатів;

— довідками органів соціального захисту населення, що виділив автомобіль з ручним управлінням чи мотоколяску;

— актами прийому-передачі транспортного засобу, виданими підприємством-виробником чи підприємствами, які займались переобладнанням транспортного засобу;

— довідками-рахунками встановленої форми, виданої суб'єктом підприємницької діяльності, що має спеціальний дозвіл (ліцензію);

— свідоцтвом митного органу про реєстрацію транспортного засобу чи вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери (вантажна митна декларація).

На продані транспортні засоби видається сервісна книжка, інструкція про порядок експлуатації, товарний (касовий) чек або інший письмовий документ, що засвідчує факт купівлі-продажу, а також довідка-рахунок, що є підставою для реєстрації транспортного засобу в органах ДАІ. У разі відсутності сервісної книжки покупцю видається довідка про проведення передпродажної підготовки транспортних засобів. При продажу транспортних засобів увезених з-за кордону, в довідках-рахунках обов'язково робиться запис «У митному відношенні оформлено». Вантажна митна декларація, дата, номер, завіряється печаткою митниці.

Транспортні засоби реєструються також і за неповнолітніми особами. Оформлюючи угоди від їхнього імені, нотаріус керується загальними правилами посвідчення таких угод.

Наступним документом, що його витребує нотаріус для посвідчення договору відчуження транспорту, є акт експертної оцінки. Це пов'язане з тим, що державний нотаріус, учиняючи нотаріальну дію - посвідчуючи договір відчуження транспортного засобу, стягує державне мито, розмір якого чітко встановлений законодавством[1, c. 232-234].

Таким чином, основними документами, на підставі яких проводиться посвідчення нотаріусом договорів відчуження, найму або позички транспортного засобу та будь-якого рухомого майна, є заява власника, документи, що посвідчують його особу та встановлюють правомірність придбання майна, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та акт експертної оцінки.


Висновки

З усього вище викладеного можна зробити наступні висновки:

Договір купівлі-продажу - це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зміст договору складають ті умови, із приводу яких сторони досягають угоди. Істотними умовами, зокрема, є предмет і ціна.

Сторони в договорі. Продавцями і покупцями в договорі купівлі-продажу можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Основна ознака договору купівлі-продажу – перехід майна у власність покупця.

Договір дарування – це договір, за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Предмет договору дарування:

1. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також рухомі речі.

2. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Характеристика договору:

  • безоплатний – це одна із істотних ознак договору дарування;
  • може бути як реальним, так і консенсуальним.

Список використаної літератури

1. Панченко М. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Микола Панченко,. - К.: Знання , 2005. – 583 с.

2. Силенко Л. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Людмила Михайлівна Силенко. - К.: Алерта. – 2004. - Ч. 1. - 2004. - 327 с.

3. Харитонов Є. Цивільне право України: Підручник/ Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. - 2-ге вид. пере-роб. і доп.. - К.: Істина, 2007. - 815 с.

4. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука; М-во освіти і науки України. - К.: Прецедент, 2005. - 448 с.

5. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник/ Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. - К.: КНТ, 2006. - 477 с.

загрузка...
Top