Участь законного представника неповнолітнього на досудовому слідстві

Функції законного представника

Досудове провадження у кримінальних справах про злочини і суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, здійснюється в Україні у межах повноважень єдиної системи процесуальної діяльності органів досудового слідства і прокуратури. Воно спрямоване на досягнення єдиних цілей кримінального процесу і ґрунтується в своїй основі на його загальних принципах, однак має і певні особливості. А чинна на сьогодні юрисдикція у справах про злочини неповнолітніх (тобто стосовно осіб у віці до 18 років), існує в нашій державі з серпня 1971 р., відколи КПК України було доповнено гл. 36, ст. 432 якої передбачає, що порядок провадження у справах про злочини неповнолітніх визначається як загальними правилами КПК, так і, крім того, нормами гл. 36 «Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх» [1].

Вікові особливості неповнолітніх, що потрапили у сферу кримінального процесу, вимагають посилення їх правової захищеності перед загальним правосуддям, застосування на досудовому слідстві деяких особливих правил, які, не змінюючи і не скасовуючи загальну процесуальну форму провадження у кримінальному судочинстві, створювали б додаткові процесуальні гарантії, як цього вимагають Конвенція про права дитини (1989 р.) та низка інших міжнародно-правових документів, котрі наголошують на необхідності таких додаткових гарантій захисту прав дітей та підлітків. В ній особлива увага приділяється питанням захисту прав дитини у разі вчинення нею злочину. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила» 1985 р.) у ч. 2 п. 15 як одну з гарантій прав неповнолітнього при провадженні кримінальної справи щодо нього передбачають право на присутність батьків або опікунів. Торкаючись історичного минулого слід зауважити, що така присутність передбачалася ще Статутом кримінального судочинства 1864 р., який передбачав положення про участь законного представника. Останній був активним учасником процесу, не підміняв неповнолітнього, а діяв поряд із ним. Однак його участь поширювалася лише на неповнолітніх правопорушників і не охоплювала інших категорій підлітків (свідків, потерпілих) [2].

У кримінальному процесі права захисника в справах про злочини неповнолітніх, у загальному вигляді, формуються як право бути вислуханим на досудовому слідстві, а потім і в суді, а його обов´язком є захист прав і законних інтересів підзахисного та надання йому юридичної допомоги. За загальним правилом, захисник допускається до участі у справі у будь-якій стадії кримінального процесу. Участь захисника є обов´язковою у справах неповнолітніх, які вчинили злочини у віці до 18 років. У цьому випадку захисник вступає у процес з моменту визнання неповнолітнього підозрюваним або пред´явлення йому обвинувачення. Законодавець розширив перелік випадків обов´язкової участі захисника, передбачивши його допуск у разі провадження справи про застосування примусових заходів виховного характеру. У таких випадках захисник бере участь з моменту першого допиту неповнолітнього або поміщення його у приймальник-розподільник (ч. 3 ст. 73, статті 438, 440 КПК) [3].

Підвищена увага з боку законодавця до охорони прав осіб, які не досягли повноліття і вчинили злочин чи суспільно небезпечне діяння, насамперед виявляється в тому, що кримінально-процесуальне законодавство передбачає для них можливість, так би мовити, «подвійного представництва» їх інтересів, тобто припускає одночасну участь у провадженні в кримінальних справах неповнолітніх захисника і законного представника у справі. Підставами для появи їх на досудовому слідстві є, з одного боку, неповна процесуальна дієздатність неповнолітнього, а з іншого — факт учинення ним злочину чи суспільно небезпечного діяння або отримання шкоди від злочину.

Як зазначається в юридичній літературі, існує представництво двох видів: договірне і законне. Перше ґрунтується на угоді (договорі) між учасниками процесу, скажімо, потерпілим та іншою особою, наприклад адвокатом; друге — на спорідненості.

Науковці не мають однакової думки про природу законного представництва на досудовій стадії провадження у справах неповнолітніх. Одні вважають, що воно є лише різновидом представництва [4], інші — навпаки, наголошують на самостійності його статусу [5]. Також висловлюється думка, що поняття законного представника визначається не кримінально-процесуальним, а сімейним законодавством [6].

КПК України (п. 10 ст. 32) до законних представників неповнолітнього відносить батьків, опікунів, піклувальників або представників тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких неповнолітній перебуває. Тобто органи досудового слідства не мають права допускати до участі в справі як законних представників інших осіб. Представники органу опіки і піклування можуть залучатися як законні представники неповнолітнього й у випадках, коли участь у справі батьків неповнолітнього може завдати шкоди його інтересам. Стаття ж 207 Сімейного кодексу України передбачає усиновлення дитини. А тому вбачається потреба розширення відповідної статті КПК.

У законі необхідно розширити перелік осіб, які мають бути залучені до кримінального судочинства як законні представники неповнолітнього (п. 10 ст. 32 КПК України), уможливити допуск до справи інших його родичів (рідних сестру, брата, дідуся, бабусі, вітчима, мачухи та ін.), з якими він проживає (що на практиці буває нерідко, але опіка чи піклування належним чином не оформлена) і які бажають представляти інтереси неповнолітнього. Законні представники залучаються до участі у справі для захисту прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, який є неповнолітнім або визнаний неосудним внаслідок душевної хвороби або недоумства. Підлягає підтримці позиція авторів, що неповнолітній підозрюваний, обвинувачений має бути забезпечений допомогою законного представника і тоді, коли він не має батьків і проживає сам або у осіб, котрі не оформлені належним чином як опікуни чи піклувальники.

Участь законного представника у кримінальному процесі, з одного боку, пов´язана з тим, що він повинен представляти законні інтереси неповнолітнього обвинуваченого, який внаслідок свого недостатнього розвитку, інтелекту, обмеженої процесуальної дієздатності потребує цього, з іншого, — його участь зумовлюється тим, що він має право здійснювати захист власних інтересів, які можуть бути порушені під час досудового та судового слідства. У зв´язку з цим можна говорити про подвійний характер кримінально-процесуальної діяльності, яку виконує законний представник: одночасно захищаються інтереси та права неповнолітнього обвинуваченого та особисті права й інтереси представника. В юридичній літературі одні автори вважають, що законні представники виконують функцію представництва, інші — функцію захисту [7; 8]. Незважаючи на розбіжності в назві цих функцій, їх сутність зводиться до одного — захисту прав та інтересів обвинуваченого.

Ми ж говоримо про інтереси як представника, так і представлюваного, які не завжди збігаються. Проте, незалежно від цього, законний представник у всіх випадках є самостійним учасником кримінального процесу. Отже, законний представник обвинуваченого — це учасник кримінально-процесуальної діяльності, який через покладені на нього законодавцем обов´язки здійснює у кримінальній справі захист прав та законних інтересів обвинуваченого, що охороняються законом, та особистих інтересів. Для цього він наділяється необхідними правами і має певні зобов´язання [9].

Прогалини і суперечності законодавства

Слід погодитися з авторами, які негативно ставляться до можливості примусу законного представника до здійснення ним своїх функцій. Слід враховувати, що законодавець, передбачивши участь законних представників неповнолітніх обвинувачених на стадії досудового слідства, чітко не визначив їх права й обов´язки, як це визначено стосовно судового розгляду справи, а лише закріпив положення про: співвідношення батьків або осіб, які їх замінюють, затримання неповнолітнього, взяття його під варту; виклик до слідчого, прокурора через його батьків або інших законних представників; як запобіжний захід віддання підлітка під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи; участь, на розсуд слідчого, законних представників у пред´явленні неповнолітньому обвинувачення, його допиті та пред´явленні для ознайомлення матеріалів після закінчення досудового слідства (статті 434, 436—438, 440 КПК).

Переконливою, на наш погляд, є думка авторів про те, що на досудовому слідстві законний представник повинен мати право знати сутність обвинувачення, що пред´являється неповнолітньому, представляти докази, заявляти відводи та клопотання, подавати скарги на дії або бездіяльність посадових осіб, бути сповіщеним про застосування або зміну запобіжного заходу чи продовження строку його дії, з дозволу слідчого брати участь у провадженні слідчих дій, знайомитися з матеріалами закінченого досудового слідства [10].

Не відображені в законі й моменти вступу законного представника неповнолітнього обвинуваченого у кримінальний процес. Цю прогалину можна усунути прийняттям узагальненої норми в новому КПК, де знайшли б відображення як порядок допуску законного представника неповнолітнього обвинуваченого, так і його права на всіх стадіях кримінального процесу; необхідно передбачити порядок вирішення ситуацій, в яких інтереси неповнолітнього обвинуваченого і його законного представника розбіжні. Прогалиною в кримінально-процесуальному законодавстві є невизначеність у тому, чи припиняються функції законного представника неповнолітнього обвинуваченого при досягненні повноліття в процесі провадження у справі. Не дає роз´яснення цього питання і Пленум Верховного Суду України.

Згідно зі ст. 433 КПК, законний представник неповнолітнього обвинуваченого може бути допитаний як свідок щодо обставин, котрі складають предмет доказування у справі неповнолітнього. Поєднання обов´язків свідка і законного представника є суперечливим через подвійне становище батьків. Стаття 63 Конституції України передбачає, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім´ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. А ст. 69 КПК законних представників неповнолітнього обвинуваченого відносить до осіб, які мають право відмовитися давати показання як свідки. Що стосується опікунів і піклувальників, то, на нашу думку, положення ст. 63 Конституції внаслідок тотожності функцій повинні поширюватись і на них. Крім того, якщо, відповідно до ст. 44 КПК, близькі родичі неповнолітнього обвинуваченого, його опікуни або піклувальники беруть участь у справі як захисники, вони внаслідок прямої вимоги кримінально-процесуального закону не можуть бути допитані як свідки (п. 2 ч. 1 ст. 69 КПК) [11].

У літературі слушно, на нашу думку, пропонується доповнити ст. 65 КПК таким джерелом, як показання законногопредставника і розглядати їх давання не як обов´язок, а як право, від якого відповідні особи можуть відмовитись. Висловлюється думка, що органам держави, які здійснюють провадження у справі, слід заборонити посилатися на показання батьків із метою обґрунтування обставин, які обтяжують покарання неповнолітнього [12].

Захисник неповнолітнього

У зв´язку з тим, що неповнолітньому обвинуваченому, який учинив злочин, унаслідок його вікових і психологічних особливостей, недостатності життєвого досвіду важко самостійно розібратися в механізмі кримінального процесу, законодавець як одну з кримінально-процесуальних гарантій передбачив обов´язкову участь захисника (пункти 1, 6 ч. 1 ст. 45 КПК України), який, на відміну від законного представника, керується тільки інтересами підзахисного і який із допомогою передбачених КПК засобів захисту зобов´язаний спростувати обвинувачення, виявити обставини, що пом´якшують чи виключають кримінальну відповідальність неповнолітнього обвинуваченого, та надати йому необхідну допомогу. Права й обов´язки захисника передбачені ст. 48 КПК України [13]. Як захисники на будь-якій стадії процесу допускаються особи, котрі мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю в Україні, та інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Близькі родичі неповнолітнього обвинуваченого, його опікуни і піклувальники допускаються до справи з моменту пред´явлення неповнолітньому обвинуваченому матеріалів досудового слідства. Вони можуть брати участь у справі лише одночасно із захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права (ст. 44 КПК) [14]. Слід зазначити, що функції захисника — близького родича і законного представника неповнолітнього обвинуваченого — не може виконувати одна і та сама особа, оскільки законні представники можуть посідати позицію, яка може відрізнятися від позиції неповнолітнього обвинуваченого. Адвокат або фахівець у галузі права, який згідно із законом має право надання правової допомоги, повинен, поряд із захистом неповнолітнього обвинуваченого, допомагати законним представникам останнього у підготовці до участі в процесі, однак за умови, що їхні інтереси не суперечать інтересам неповнолітнього обвинуваченого. Тобто він може роз´яснити права й обов´язки, сприяти в підготовці до судового розгляду справи і т. д.

Незважаючи на те, що п. 4 ст. 48 КПК дає змогу захиснику бути присутнім на допитах неповнолітнього обвинуваченого та під час виконання інших слідчих дій, які виконуються з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням захисника, а під час виконання інших слідчих дій — із дозволу слідчого, на практиці у переважній більшості у розслідувані кримінальних справ щодо неповнолітніх захисники неповнолітніх обвинувачених бувають присутніми лише на допиті неповнолітнього обвинуваченого внаслідок прямої вимоги закону, передбаченої ст. 438 КПК [15]. Це зумовлено тим, що слідчі, як правило, не доводять до них інформацію про проведення слідчих дій за участю неповнолітнього. А тому доцільно було б доповнити ст. 48 КПК України положенням про обов´язкове сповіщення слідчим захисника неповнолітнього про проведення слідчих дій з його підзахисним. Поєднання участі у справі законного представника і захисника покликане створити максимальні гарантії захисту законних інтересів неповнолітнього.

Права законного представника та його участь у процесуальних діях

Видається, що законний представник має бути наділений системою прав, які б він міг вільно реалізувати в процесі провадження у стадії досудового слідства і які б не залежали від розсуду слідчого. Певні кроки у цьому напрямі зроблені в проекті КПК (від 29.04.2003 р. № 3456), яким передбачено, що батьки або інші законні представники неповнолітнього допускаються до участі у справі за постановою особи, яка здійснює дізнання, абослідчого з моменту першого допиту неповнолітнього як підозрюваного чи обвинуваченого, і їм роз´яснюються відповідні права та обов´язки (ст. 389), серед яких право: 1) знати про виклик особи, яку він представляє, до особи, яка здійснює дізнання, слідчого, чи до суду; 2) бути присутнім під час допиту особи, яку він представляє; 3) з дозволу особи, яка здійснює дізнання, слідчого, суду, судді мати побачення з особою, яку він представляє, якщо вона утримується під вартою; 4) здійснювати процесуальні права, які надаються особі, яку він представляє, крім права давати показання та звертатися до суду з останнім словом; 5) за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України (ст. 70).

Видається, що участь законного представника потрібно сприймати, насамперед, як важливий правовий засіб забезпечення прав та законних інтересів представлюваного, у зв´язку з чим, оскільки він допущений у справу, йому не може бути відмовлено в участі у допиті обвинуваченого. Саме тому на схвалення заслуговують норми проекту КПК, за якими на допиті неповнолітнього обвинуваченого може бути присутнім законний представник, якщо він або неповнолітній заявили про це клопотання (ст. 392).

З проблемою законного представництва під час допиту обвинуваченого тісно пов´язана проблема допиту самого законного представника. За практикою, що склалася, на досудовому слідстві законні представники допитуються як свідки. Причиною цього є те, що закон не виокремлює показання законного представника в окреме джерело доказів. З іншого боку, ч. 3 ст. 441 КПК прямо передбачає можливість допиту законних представників як свідків.

Загалом, виступаючи проти поєднання процесуальних статусів законного представника і свідка (про що вже йшлося вище), не можна заперечувати можливість, а в окремих випадках і необхідність отримання показань від цього суб´єкта, оскільки він володіє інформацією про особу представлюваного, причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, а іноді і про саму подію злочину. Втім потрібно висловити певні застереження з цього приводу.

По-перше, законний представник повинен володіти правом відмовитись давати показання відповідно до ст. 63 Конституції України. По-друге, допит законного представника, у випадку його згоди, можливий лише щодо відомих обставин справи або фактів, які лежать у межах предмета доказування відповідно до статей 23, 64, 433 КПК. По-третє, такі показання законного представника повинні бути виділені як окремий вид засобів доказування, разом із показаннями обвинуваченого чи потерпілого. Потрібно зауважити, що в цьому випадку йдеться виключно, про законного представника, допущеного до справи як самостійний учасник. Інші законні представники можуть бути допитані як свідки відповідно до правил допиту свідка, передбачених статтями 166—170 КПК.

Участь законного представника в інших слідчих діях, окрім допиту представлюваного, чинним законом не передбачена, хоча на доцільність такої участі вказували чимало процесуалістів [16;17; 18; 19].

Відповідно до чинного КПК України законний представник не має права на побачення з неповнолітнім обвинуваченим, підозрюваним, у тому числі, якщо той перебуває під арештом. Таке право має лише захисник відповідно до ст. 48 КПК. Законний представник таким чином може клопотати про дозвіл на побачення із заарештованим на загальних засадах відповідно до ст. 162 КПК. Таке побачення повністю залежить від дозволу органу дізнання, слідчого чи прокурора і може бути дозволено, як правило, не більше одного разу на місяць.

Саме тому закріплення у ст. 70 проекту КПК за законним представником права з дозволу особи, яка здійснює дізнання, слідчого, суду, судді мати побачення з представлюваним, якщо той утримується під вартою, потрібно розглядати як додаткову гарантію належного захисту обвинуваченого. Також законний представник повинен мати можливість і для зустрічі віч-на-віч з неповнолітнім обвинуваченим та захисником.

Завершальною процесуальною дією стадії досудового слідства є оголошеннянеповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред´явлення йому матеріалів справи. Чинний КПК передбачає участь законного представника неповнолітнього обвинуваченого. Так, за ст. 440 КПК під час оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред´явлення йому матеріалів справи, з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповнолітнього. Таке положення, очевидно, є непослідовним щодо інших норм Кодексу.

Так, законний представник наділений правом оскарження рішень суду в апеляційному та касаційному порядку. Проте участь його на стадії, яка передує такому оскарженню, повністю залежить від розсуду слідчого. Очевидно, що участь законного представника під час ознайомлення з матеріалами справи потрібно ставити в залежність не від розсуду слідчого, а від розсуду самого законного представника. Таку участь під час ознайомлення з матеріалами справи потрібно визнати його правом, хоча небажання цього учасника ознайомитись з матеріалами, як видається, не може слугувати перешкодою для подальшого провадження у справі.

Саме ознайомлення повинно бути можливим як разом з неповнолітнім обвинуваченим та захисником, так і окремо. І якщо законний представник поєднує статус цивільного відповідача, це не означає, що йому можуть бути надані для ознайомлення матеріали лише в межах, визначених ч. 2 ст. 51 КПК. Він може знайомитись з усіма матеріалами справи, оскільки права законного представника ширші від прав цивільного відповідача. Хоча закон і не передбачає можливості законного представника знайомитись з матеріалами справи за відсутності обвинуваченого, таке право повинно бути йому надане, оскільки він є самостійним учасником процесу. А тому видається обґрунтованим встановлення у проекті КПК обов´язку оголосити про закінчення слідства не лише обвинуваченому, а й його захисникові та законному представнику (ст. 240).

Торкаючись участі законного представника обвинуваченого в досудових стадіях процесу важливо встановити момент його допуску до справи. Запізнілий допуск не сприятиме виконанню законним представником своїх процесуальних функцій. Чинний КПК не визначає ні процедури допуску цього учасника, ні моменту такого допуску. Йдеться лише про можливість його присутності під час пред´явлення обвинувачення та допиту неповнолітнього, який не досяг 16 років або якого визнано розумово відсталим (ст. 438 КПК), та під час оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред´явлення йому матеріалів справи (ст. 440 КПК) [20].

Як видається, законний представник у загальноправовому значенні має право брати участь у справі з моменту залучення до справи самої особи, яка не володіє повною процесуальною дієздатністю, що може відбуватися у різних формах (затримання, допит, пред´явлення обвинувачення). Якщо про наявність неповноліття, психічних чи фізичних вад на час вчинення таких процесуальних дій відомо не було, законний представник повинен бути допущений з моменту, коли про такі обставини стало відомо. Необґрунтована відмова слідчого допустити законного представника до участі в справі повинна бути предметом оскарження, оскільки суттєво порушує як право на представництво самого законного представника, так і право обвинуваченого на захист.

Пропозиції з вдосконалення законодавства

Враховуючи результати сучасних наукових досліджень, до прийняття нового КПК, з метою упорядкування нормативного положення законного представника неповнолітнього обвинуваченого, підозрюваного вбачається за необхідне внести до чинного КПК доповнення і пропонуються наступні проекти статей для їх подальшого включення до майбутнього КПК України:

«Стаття ... Участь в кримінальному процесі законного представника неповнолітнього обвинуваченого, підозрюваного.

Для захисту прав і законних інтересів неповнолітніх обвинувачених, підозрюваних при провадженні у кримінальнійсправі допускаються їх законні представники, участь яких у справі є обов´язковою.

Як законні представники в справі можуть брати участь батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники, представники установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких знаходиться неповнолітній, а за їх відсутності — його близькі родичі.

Підставою допуску законного представника для участі в справі є постанова слідчого, органу дізнання, прокурора, судді або ухвала суду. При цьому законному представникові мають бути роз´яснені його права и обов´язки, передбачені статтею ... цього Кодексу. Перелічені посадові особи в постанові (ухвалі) можуть вказати, хто саме з батьків чи осіб, які їх замінюють, допускається до участі в справі, або допустити обох батьків, при заявленні ними такого клопотання.

Законний представник не допускається для участі в провадженні кримінальної справи або відсторюнюється від нього:

1) якщо ним заявлена письмова відмова від виконання своїх обов´язків;

2) за наявності суттєвих розбіжностей між інтересами представлюваних ним осіб;

3) якщо він є потерпілим у справі щодо представлюваної особи;

4) якщо він вчиняє діяння, що можуть завдати шкоду представлюваній особі або спрямовані на перешкоду об´єктивному дослідженню обставин справи;

5) якщо він підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину щодо представлюваної особи;

6) якщо він визнаний у встановленому законом порядку недієздатним.

Про відмову в допуску законного представника чи його відсторонення виноситься мотивована постанова, про що повідомляються неповнолітній і його представник. У цьому випадку для захисту інтересів неповнолітнього залучається інший законний представник або орган опіки і піклування. Якщо слідчий, орган дізнання, прокурор, суддя або суд дійдуть висновку, що участь законного представника при провадженні окремих процесуальних дій може завдати шкоди інтересам неповнолітнього або завадити повному, всебічному і об´єктивному дослідженню обставин справи, вони можуть обмежити його участь, про що робиться відмітка в протоколі.

Стаття ... Права і обов´язки законного представника неповнолітнього обвинуваченого, підозрюваного.

Законні представники неповнолітнього обвинуваченого, підозрюваного допускаються до участі у кримінальній справі з моменту першого допиту неповнолітнього обвинуваченого чи підозрюваного і мають право:

1) знати, в чому підозрюється або обвинувачується неповнолітній;

2) давати пояснення і показання;

3) заявляти клопотання та відводи;

4) подавати скарги на дії і рішення слідчого, органа дізнання, прокурора;

5) надавати докази;

6) знати про виклик неповнолітнього, інтереси якого представляє, до особи, яка проводить досудове слідство;

7) з дозволу особи, яка проводить досудове слідство, прокурора мати побачення, в тому числі наодинці з неповнолітнім, інтереси якого представляє, якщо той утримується під вартою, без обмеження їх кількості і тривалості;

8) бути присутнім при проведенні будь-якої слідчої дії, яка проводиться з участю представлюваної особи, з дозволу слідчого задавати питання учасникам такої дії, а також робити зауваження, які мають бути занесені до відповідного протоколу;

9) ознайомлюватися з документами, які пред´являлись або мали бути пред´явлені представлюваній особі, а після закінчення досудового слідства — з усіма матеріалами справи, виписувати з них будь-які дані і в будь-якому обсязі.

Законний представник має право відмовитись від давання показань.

Законний представник має бути сповіщений про кожний випадок затримання чи арешту неповнолітнього, про дату і час проведення з участю неповнолітнього слідчих дій.

Недопустиме обмеження прав законного представника за підставами, які не передбачені цим Кодексом.

Законний представник зобов´язаний: використовувати всі не заборонені законом засоби та способи з метою захистузаконних інтересів представлюваного неповнолітнього; з´являтися за викликом слідчого, органа дізнання, прокурора, а у разі неможливості, заздалегідь повідомити про причини неможливості явки; дотримуватись встановленого порядку судочинства; не вчиняти дій, які могли б завдати шкоди інтересам представлюваної неповнолітньої особи; не розголошувати без дозволу слідчих органів чи прокурора даних, що стали йому відомі у зв´язку з участю в судочинстві.

За невиконання обов´язків законний представник несе відповідальність відповідно до чинного законодавства».

ПРИМІТКИ

1. Кримінально-процесуальний кодекс України :наук.-практ.ком./за заг. ред. В. Т. Ма-ляренка, В. Г. Гончаренка. — К. : ФОРУМ, 2003. — С. 849.

2. Галимов О. Х. Малолетние лица в уголовном судопроизводстве / О. Х. Галимов. — СПб. : Питер, 2001. — С. 53.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України:наук.-практ.ком./зазаг.ред.В.Т.Маляренка, В. Г. Гончаренка. — К. : ФОРУМ, 2003. — С. 32—34, 49—122, 856, 857, 859—861.

4. СаркисянцГ.П.Законныйпредставитель несовершеннолетнего обвиняемого в суде /Г. П. Саркисянц. — Ташкент, 1985. — С. 13.

5. НикандровВ.И.Участие родителейнесовершеннолетних подозреваемых и обвиняемых в уголовном процессе / В. И. Никандров // Государство и право. — 1993. — № 8. — С. 106.

6. СтремовскийВ.А.Участники предварительного следствия в советском уголовном процессе /В.А.Стремовский. — Ростов н/Д:Изд-во Рост.ун-та,1966. — С.32.

7. Стецовский Ю. И. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту /Ю.И.Стецовский;отв. ред. В. П. Кашепов;Ин-т государстваиправа. — М.:Наука,1998. — 316 с.

8. Цыпкин А. Л. Право на защиту в советском уголовном процессе / А. Л. Цыпкин. — Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1982. — 337 с.

9. ЛандоА.С.Представителинесовершеннолетнего обвиняемого в советском уголовном процессе/А.С.Ландо.—Саратов,1977.—С.14—15.

10. Карпенко М. О. Особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх : авто-реф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / М. О. Карпенко. — Х., 2006. — С. 16.

11. Галимов О. Х. Зазнач. праця. — С. 53.

12. Никандров В. И. Зазнач. праця. — С. 106.

13. Галимов О. Х. Зазнач. праця. — С. 53.

14. Там само. — С. 116—117.

15. Там само. — С. 856.

16. Никандров В. И. Зазнач. праця. — С. 18.

17. Туленков П. М. Участие представителей на предварительном следствии в советском уголовном процессе / П. М. Туленков. — Волгоград, 1976. — С. 77.

18.СтецовскийЮ.И.Зазнач.праця.—С.14.

19. Шимановский В. Законные представители обвиняемого и потерпевшего в предварительном следствии / В. Шимановский // Соц. законность. — 1971. — №7. — С.58. 20.ГалимовО. Х. Зазнач.праця.—С. 53.

загрузка...
Top