Торгівельні марки в інтернеті: проблеми правового регулювання в Україні

Вступ

1. Особливості захисту торговельної марки

2. Форми захисту прав власника торговельної марки

3. Поняття та види порушення права на торговельну марку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Десятки тисяч тих, хто зареєстрував доменне ім’я в Інтернет і вносить абонентську плату за його підтримку, сподіваються виправдати ці витрати. Для цього вкладаються додаткові засоби в дизайн й інформаційне наповнення сайту, а інвестиції завжди мають потребу в правовій охороні. Однак, як показує поки ще невелика судова практика, звичайно використовувані підходи до охорони прав на сайти малоефективні...

У юридичній літературі розглядалися різні варіанти рішення цієї проблеми. Так, у випадку виникнення спорів із приводу приналежності інформації пропонувалося проводити експертизу комп’ютера, на якому зберігається сайт (т.зв. сервера). Слід зазначити, що ця експертиза дозволить установити зміст сайту тільки на сьогоднішній момент і не покаже, що та ж інформація була на тут і раніше, у момент передбачуваного порушення прав автора.

Досить обмежені можливості надають і так звані log-файли сервера, де відзначаються операції читання й запису даних. Справа в тому, що вони фіксують тільки ім’я файлу, наприклад, розміщеного на сайті й не фіксують його змісту. Відповідно, відповідач може заявити, що раніше під цим ім’ям був файл із одним змістом, а тепер зовсім іншим. Крім того, особистість автора також не можна встановити виходячи із записів в log-файлах сервера.

Зокрема, у справі по позові про порушення авторських прав видавництвом «Пізнавальна книга-плюс» Постановою Арбітражного суду Московського округу від 15 березня 2000 р., що розглядав справу в касаційній інстанції, всі попередні судові акти в справі були скасовані й справа спрямована на новий розгляд у силу того, що позивачеві, незважаючи на подання log-файлів, не вдалося довести суду приналежність авторства на спірні тексти конкретній особі, а також наявність цих текстів на сайті до їхнього опублікування видавництвом.

1. Особливості захисту торговельної марки

Суттєве оновлення всього цивільного законодавства України і, ширше: прагнення до інтеграції та гармонізації національного законодавства в галузі охорони права інтелектуальної власності із законодавством країн Європейського Союзу і Світової організації торгівлі (далі – СОТ) потребує розробки нових теоретичних і практичних підходів до проблеми охорони права на торговельну марку в рамках досить жорстких стандартів і норм щодо охорони і забезпечення надійного захисту прав на марки, визначених в Угоді ТРІПС та Директивах Ради ЄС. Відсутність в Україні належної законодавчої бази в галузі охорони права на торговельну марку була обумовлена насамперед тим, що в умовах адміністративної економіки торговельна марка не могла виконувати роль, що їй відводиться, її функції мали дещо викривлений характер. Як наслідок – відсутність ефективного механізму захисту прав на торговельну марку та належної законодавчої бази, де б враховувалися інтереси як тих осіб, яким належить виключне право на торговельну марку, так і третіх осіб, що діють на внутрішньому і зовнішньому ринках товарів та послуг, що спричинило значну кількість порушень цих прав. З розвитком ринкових відносин в Україні почастішали прояви недобросовісної конкуренції, пов’язаної з незаконним використанням торговельних марок. І, на жаль, масштаби таких порушень зростають з року в рік.

Але сьогодні ситуація кардинальним чином змінюється. Так, перехід економіки на ринкові засади, розвиток товарно-грошових відносин, значне оновлення законодавства забезпечують торговельній марці пріоритетне місце серед інструментів ринкової торгівлі. Необхідно зауважити, що сьогодні помітний підвищений інтерес до торговельної марки з боку не тільки вчених, але й представників бізнесу та підприємців, а також засобів масової інформації, про що свідчать численні телерадіопередачі та публікації в газетах і журналах. Це обумовлюється тим, що у міру зростання економічного значення кожного з об’єктів права інтелектуальної власності виникає потреба у комплексному та послідовному дослідженні правових проблем їх охорони, аналізі правового регулювання цих питань у високорозвинених країнах світу та використання його переваг і кращого досвіду в інтересах України.

Критерії охороноздатності торговельної марки фіксуються в негативній формі, тобто за допомогою перерахування ознак, які не повинні бути притаманні торговельній марці. Торговельна марка, що характеризується розрізняльною здатністю та новизною не може бути помилковою чи оманливою та суперечити державним інтересам, міжнародним угодам, публічному порядку, принципам гуманності і моралі.[2, c. 58-59]

На підставі аналізу п.1 ч.3 ст.6 Закону України “Про охорону права на знаки для товарів та послуг” автор дійшов висновку, що при буквальному трактуванні вказаного пункту можна зробити висновок, що заявленому позначенню протиставляються усі тотожні або схожі марки, які раніше реєструвалися в якості торговельних марок або заявлені на реєстрацію для однорідних товарів незалежно від того, чи чинні права на них на цей час і чи було їм відмовлено в реєстрації. Тому, на думку дисертанта, п. 1 ч. 3 ст.6 Закону необхідно викласти в іншій редакції, а саме: заявленому позначенню можуть протиставлятися марки, раніше зареєстровані і чинні в Україні або заявлені на реєстрацію позначення, провадження щодо яких не закінчене. В протилежному випадку буде постійно накопичуватися баласт марок, які фактично не застосовуються, але які блокують використання таких чи схожих марок іншими особами.

торговельна марка повинна мати своєрідні відмітні ознаки, особливості, такі, які б дозволяли індивідуалізувати товар, тобто повинна мати розрізняльну здатність. Умова оригінальності конкретизується в ряді спеціальних вимог, що відносяться як до форми марки (допустимі види втілення марки), так і її змісту (смислові характеристики). До змісту марки пред’являються дві основні умови: торговельна марка не може бути описовою щодо товару і родовою. На думку дисертанта, зміст торговельної марки повинен мати незалежний, довільний характер по відношенню до об’єкта маркування, сприйматись як вигаданий символ, який не відображає товарної природи виробів (послуг), тобто притаманних їм якостей і властивостей. Тільки тоді марка в повному обсязі може виконувати відрізняльну функцію, виділяти товар (послугу) середмаси аналогічних товарів (послуг), яким притаманні такі самі споживчі якості.

До помилкових відносяться такі торговельні марки, що містять свідомо неправильні відомості про товар, такі, що не відповідають дійсності. Оманливимивважаються марки, що прямо чи опосередковано дають відомості, які здатні ввести споживача в оману щодо товару чи джерела його походження. Питання наявності небезпеки введення в оману може бути розцінене тільки з позиції товарів (місце виробництва, природа виробів), для яких призначається торговельна марка. Причому для вирішення питання про наявність небезпеки введення в оману вирішальним повинна бути думка середнього споживача[3, c. 42-44].


2. Форми захисту прав власника торговельної марки

Неюрисдикційна – передбачає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту своїх виключних прав на торговельну марку, які здійснюються ними самостійно, без звернення до державних або інших компетентних органів. При цьому маються на увазі тільки законні способи захисту, такі, як, наприклад, повідомлення порушника про існування виключних прав і пропозиція вирішити суперечку шляхом переговорів.

Юрисдикційна – передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав або прав, що оспорюються. Суть такої форми захисту полягає в тому, що особа, права якої порушені неправомірними діями, може звернутися за захистом своїх прав у спеціально уповноважені державні органи - суд, Антимонопольний комітет і ін.

Юрисдикційна форма захисту прав власника торговельної марки може здійснюватися з використанням таких процедур:

Цивільно-правова – найбільш поширена процедура вирішення спорів щодо виключних прав на торговельні марки. Головна мета - не покарання порушника, а відновлення прав і компенсування збитків. У зв'язку із цим законодавство України встановило досить широкий спектр способів захисту:

  • визнання виключного права;
  • визнання недійсним договору відносно прав на торговельну марку;
  • припинення дій, що порушують право, у тому числі усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати;
  • відновлення положення, що існувало до порушення права;
  • компенсування збитків і інші способи компенсування матеріального збитку;
  • компенсування морального (нематеріального) збитку;
  • визнання незаконним рішення державного органу[1, c. 69-70].

Підставою для притягнення порушника до цивільно-правової відповідальності є звернення власника виключних прав з позовом у суд.

Кримінально-правова процедура вирішення спорів передбачає притягнення порушника до кримінальної відповідальності. Однак, щоб кваліфікувати правопорушення на торговельну марку як кримінальний злочин, необхідно, щоб йому були властиві такі ознаки злочинного діяння, як неодноразовість або нанесення матеріальних збитків у великих або особливо великих розмірах. При цьому суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом із прямою формою вини.

Кримінально-правова відповідальність передбачає такі види покарання, як штраф, виправні роботи, позбавлення волі, конфіскація майна.

Адміністративно-правова процедура зводиться, переважно, до звернення особи, права якої порушені, із заявою в Антимонопольний комітет України. Таке звернення можливо у випадку кваліфікації порушення прав на торговельну марку як акту недобросовісної конкуренції. У зв'язку із цим Антимонопольний комітет уповноважений виносити наступні рішення:

  • визнання факту недобросовісної конкуренції;
  • припинення недобросовісної конкуренції;
  • накладення штрафів;
  • конфіскація товарів з неправомірно використаним позначенням і копій виробів іншого суб'єкта господарювання (підприємця).

Рішення Антимонопольного комітету може бути оскаржене в суді[7, c. 5].


3. Поняття та види порушення права на торговельну марку

Аналізуючи порушення права на торговельну марку, зазначає, що у цій галузі порушення може бути здійснене в трьох формах: контрафакція, обманна (незаконна) імітація, обманне маркування.Контрафакція (підробка) – це точне чи майже точне відтворення чужої марки для маркування однорідних товарів (послуг). Обманна імітація – це наближене відтворення марки, при якому є достатній ступінь схожості між оригінальною і імітованою торговельними марками, здатне викликати змішування щодо джерела походження товару (послуги).Пропонуєтьсяокремий вид порушення права на торговельну марку,такий, якобманне маркування, що полягає у використанні особою справжньої, оригінальної марки іншої особи для позначення нею своїх неоднорідних товарів чи послуг.

Критерії охороноздатності торговельної марки фіксуються в негативній формі, тобто за допомогою перерахування ознак, які не повинні бути притаманні торговельній марці. Торговельна марка, що характеризується розрізняльною здатністю та новизною, не може бути помилковою чи оманливою та суперечити державним інтересам, міжнародним угодам, публічному порядку, принципам гуманності і моралі.

Суб’єктивне право на торговельну марку не можна розглядати як право власності в суб’єктивному розумінні. Право власності не поширюється на результати творчої діяльності. Уживання ж терміна “власність” може створити неправильне уявлення про зміст права, його дію та способи захисту.

Незважаючи на детальну регламентацію в законі, вирішення питання про надання позначенню правової охорони на практиці часто залежить від фактичного складу, який характеризує його використання. Тому кожне конкретне позначення, як потенційна торговельна марка, повинно бути розглянуте не абстрактно, а як органічний елемент середовища використання. Стверджується, що детальна регламентація в законі конкретних допустимих форм зовнішнього вираження торговельної марки (видів) є зайвою.

Виключне право на торговельну марку – це не тільки пасивне право, що дозволяє ініціювати позов у випадку його порушення, але й таке, що передбачає ряд дій, спрямованих на охорону репутації, яка асоціюється з торговельною маркою і підтримкою якості маркованих товарів (послуг). Саме з цих моментів потрібно виходити при аналізі правомірності обмежувальної ділової практики.

Порушення права на торговельну марку може бути здійснене не тільки у вигляді контрафакції та обманної імітації, а і шляхом обманного маркування. Обманне маркування полягає у використанні іншою особою справжньої, оригінальної марки іншої особи для позначення неоднорідних товарів чи послуг[5, c. 81-83].

Найефективніший захист прав правоволодільця торговельної марки і його репутації у спорах про порушення права на марку забезпечують два основних види позовів:про порушення прав і про ведення справ під чужим ім’ям. Ведення справ під чужим ім’ям визначається як незаконне присвоєння ділової комерційної репутації конкурентом, що призводить до виникнення у споживача помилкового уявлення щодо джерела походження товару, яке фактично заподіює, або, ймовірно, заподіє шкоду виробнику. Далі зазначається, що хоча ці два позови ставлять та вирішують різні питання, але практично завжди позов про порушення права на торговельну марку супроводжує позов про ведення справ під чужим ім’ям. У позові про порушення права питання полягає в тому,чи є торговельні марки такими, що схожі до ступеня змішання, тоді як у позові про ведення справ під чужим ім’ям вирішується питання,чи є фактичні дії відповідача такими, що вводять в оману або є оманливими відносно товару (послуги), або джерела його походження.

Захист права на торговельну марку слід визнати самостійним суб’єктивним правом,що відображає юридично закріплену можливість використовувати спеціальні засоби правоохоронного характеру. Захист права на торговельну марку – це сукупність заходів, спрямованих на визнання, відновлення права на марку та припинення порушення такого права, які застосовуються правоволодільцем торговельної марки, або компетентним органом. Зміст захисту права на торговельну марку полягає у можливості застосовування особою дозволених законом засобів власного примусового впливу на правопорушника, уможливості застосування юридичних заходів оперативного впливу (оперативні санкції) та в можливості звернутися до компетентних державних органів з вимогою про захист порушеного права чи права, що заперечується.

Право на захист слід розглядати в єдності його матеріально-правового змісту і процесуальної форми, яка полягає в тому, що можливість матеріально-правового характеру, надана управомоченій особі правом на захист, припускає і можливість здійснення останнього у певній, встановленій законом процесуальній формі, у визначеному законом порядку[4, c. 102-103].


Висновки

На сучасному етапі розвитку ринкового господарства торговельну марку можна визначити як один із видів товарних позначень, призначення якого полягає в ідентифікації товару залежно від конкретної ситуації чи з точки зору джерела його походження, чи з точки зору певного стандарту якості. При цьому торговельна марка виконує такі основні функції: відрізняльну, гарантію якості та рекламну. Ці функції є взаємозалежними і з практичної точки зору їх завжди слід розглядати комплексно.

Виходячи з того, що законодавство України не встановлює, яким вимогам повинен відповідати той чи інший вид торговельної марки, а лише визначає найбільш поширені з них, що можуть бути визнані як марки, можна стверджувати, що детальна регламентація в законодавствіконкретних припустимих форм зовнішнього вираження марки (видів) є зайвою. Можна на рівні законодавства вказати, що об’єктом марки може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які здатні відрізнити товари та послуги одних осіб від товарів та послуг інших осіб і які мають бути представлені графічно й сприйматись споживачами візуально.

У торговельній марці головним є її зміст (смислові характеристики), форма (припустимі види втілення марки) ж їх вираження відіграє тільки службову роль. Якщо позначення відповідає всім критеріям охороноздатності торговельної марки, але виражене у формі, не передбаченій законодавством, такому позначенню, швидше за все, буде відмовлено в реєстрації в якості марки. Таким чином, часто невиправдано звужуються можливості товаровиробників щодо створення ефективних торговельних марок.


Список використаної літератури

. Інтелектуальна власність в Україні: Проблеми теорії і практики/ Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України, Ужгородсь-кий державний ін-т інформатики, економіки і права; Ред.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бо-шицький. - К., 2002. - 422 с.

2. Інтелектуальна власність в Україні: Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. - 2-ге вид.. - К.: КНТ, 2005. - 396 с.

3. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підручник/ М. В. Вачевський, В. Г. Кремень, В. М. Мадзігон та ін.; Мін-во освіти і науки України, Дрогобицький державний педагог. ін-т ім. Івана Франка. - К.: Професіонал, 2006. - 447 с.

4. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. - К.: Ін Юре. - 2000. - (Б-ка словників "Ін Юре") Т.1: Авторське право. - 2000. - 354 с.

5. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. - К.: Ін Юре. – 2000. - Т.2: Промислова власність. - 2000. - 354 с.

6. Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність: монографія/ Оксана Підопригора,. - Харків: Консум, 1997. – 190 с.

7. Хрустальова В. Інтелектуальна власність в системі економічних відносин перехідної економіки України: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. кандид. економ. наук: Спец. 08.01.01 - Економічна теорія/ Вікторія Хрустальова,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - К., 1999. - 19 с.

загрузка...
Top