Тлумачення договору побутового підряду при його укладенні

Питання про укладення договорів побутового підряду має як приватноправове (спосіб формалізації підстави виникнення правовідносин між сторонами договору), так і публічно-правове (господарська операція як база для оподаткування прибутку підприємств — ч. 18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР) значення. Зважаючи на реалії нашого буття та тенденції до ухилення від сплати податків підприємцями, які виконують підрядні роботи, це, з одного боку, здешевлює ціну (правда, не завжди), а з другого — в разі ігнорування вимоги про письмову форму договору визначально погіршує правове становище споживачів робіт, що слідує зі ст. 218 ЦК України. При тому останній прояв наразі надзвичайно загострився, і в умовах економічної кризи та реалій на ринку житлового будівництва перетворився у національну проблему.

Відповідно виникає потреба з´ясувати, наскільки вимога про письмову форму правочинузап.2ч. 1 ст. 208 ЦК України та ст. 866 ЦК України щодо договору побутового підряду є імперативною й забезпечена матеріальними та процесуальними засобами. Апріорі ми виходимо з того, що дотримання цих вимог надає зазначеним правовідносинам стабільності та гарантованості, особливо щодо виконання норм цивільного законодавства із захисту прав споживачів. Це запорука укладення справедливих (без «капканів») та якісних договорів, які спрямовані на охорону прав завідомо слабкої сторони такого договору. Нею, як відомо, є споживач, в тому числі замовник за договором побутового підряду.

Тож об´єктом дослідження правовідносин, що виникають при укладенні договору побутового підряду, є норми цивільного та господарського законодавства, наукова доктрина та судова практика. За його основу, на наш погляд, доцільно взяти справедливу посилку про подвійну правову природу (матеріально-правову та процесуально-правову) відносин, які виникають при укладенні договору [1].

Частина 1 ст. 866 ЦК України встановила, що договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору. Це правило є імперативним щодо форми договору та диспозитивним щодо вибору документа для його підтвердження.

Наявність документа має такі наслідки: 1) містить посилання на можливість іншого врегулювання укладення договору (договір, закон та інші правові акти, у тому числі стандартні умови та формуляри, до яких приєднується замовник);

2) надає сторонам можливість самостійно визначити інший момент — коли договір стає дійсним. У той самий час при укладенні договору побутового підряду враховується підвид договору, зокрема при виконанні термінових робіт робиться відмітка в журналі та видається чек або жетон як легітимаційний знак;

3) враховує вимоги актів чинного законодавства, які встановлюють стандартні умови та формуляри, що обираються відповідно до виду виконуваних робіт, вимог контролюючих органів, зокрема податкових; відображає практику та надає можливості використовувати новітні технології у сфері обслуговування та співпраці із клієнтами.

Здебільшого замовник може лише погодитися на використовувану підрядником форму і при укладенні договору приєднатися до неї, що виявляється як у підписі, так і у порядку його укладення. Іншими словами, договір побутового підряду тут постає як передбачений ст. 634ЦК України, договір про приєднання, що потребує спеціального роз´яснення цього факту клієнту. Тим упереджуються можливі непорозуміння при укладені договору та забезпечується чіткість позицій сторін.

Якщо видається спрощений документ, він тлумачиться відповідно до вимог актів цивільного законодавства — за правилами статей 213 і 637 ЦК України. Потреба в тлумаченні умов договору побутового підряду при його укладені спричинена неповнотою чи нечіткістю юридичних формулювань його умов, правил обслуговування населення, їх свавільним чи довільним викладеннями представниками підрядника, для врегулювання розбіжностей у їх розумінні. Інколи потребують тлумачення використані в договорі спеціальні умови та поняття. Часом підготовлені формуляри й інші стандартні форми договорів містять технічні похибки, незрозумілі суперечливі положення. Потреба в їх тлумаченні може бути спричинена суб´єктивними причинами: намаганням підрядника зловживати своїм становищем, що неприпустимо з огляду на споживчий характер договору.

Проте цим не обмежуються правила про тлумачення договорів. Тлумачення договорів полягає у спеціальній діяльності «із з´ясування чи пояснення (інтерпретації) змісту договору (угоди), яка здійснюється стороною (сторонами) або на її (їх) вимогу судом з метою його правильного сприйняття і реалізації» [2]. Зразу ж варто зауважити, що, як зазначається «... в чинному законодавстві, немає положень, які б визначали підходи до тлумачення договорів» [3].

У доктрині права склалися два основних підходи до тлумачення умов договору: «теорія волі» і «теорія волевиявлення». Перша поширена в Німеччині, Франції, Швейцарії та інших країнах і виходить із того, що слід з´ясувати справжню волю сторін у договорі чи при укладенні договору. Якщо текст договору свідчить про те, що та або інша умова явно суперечить вираженим в інших умовах намірам сторін чи весь зміст договору суперечить обстановці, в якій він укладався, і намірам сторін, то суд повинен встановити справжню волю сторін. Він не зв´язаний текстом договору.

Зважаючи на євроінтеграційне спрямування адаптації національного законодавства, ми повинні враховувати правила тлумачення умов договорів, що закріплені в Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. (у широкому сенсі). Зокрема в ст. 8 цієї Конвенції передбачено, що заяви та інша поведінка сторони повинні тлумачитися відповідно до її наміру, якщо інша сторона знала або не могла не знати, що був цей намір. За непридатності цієї норми договір тлумачиться відповідно до того поняття, яке мала б розумна особа, що діє в тій самій якості, що й інша сторона за аналогічних обставин (п. 2 ст. 8). Стосовно тлумачення договорів заслуговує на увагу й те, що тут зроблена спроба перейти від суб´єктивного критерію при встановленні намірів сторони при укладенні договору до об´єктивного критерію — впевнитися у наявності «розумної особи», у тому, що особа, яка просить виконати для неї роботи, не порушує вимог чинного законодавства, усвідомлює значення виконаних робіт, що її поведінка є адекватною.

За неясності або неможливості встановити дійсний намір сторони діє презумпція, згідно з якою умови договору тлумачаться на підставі розуміння якогось ідеального суб´єкта — reasonable person — що діє у тій самій якості та за аналогічних обставин. З цього приводу М. Г. Розенберг зауважив, що «розумною» слід вважати особу, підхід якої відповідає загальноприйнятим критеріям розумності поведінки, відповідно до рівня технічних і комерційних знань і досвіду відповідної особи [4]. Якщо зважати, що договір побутового замовлення стосується сфери підприємництва, то слід говорити про професійний підхід до його укладення та виписану актами цивільного законодавства чітку послідовність дій сторін, які укладають цей договір. Недарма останнім часом надається стільки уваги договірній техніці та техніці ведення переговорів.

Уніфікація змісту стандартних форм і порядку укладення договорів не завжди дозволяють виявити дійсний намір сторін. Вважаємо, що національне право повинно сприйняти правила Віденської конвенції про тлумачення договорів щодо критеріїв «розумної особи». Тимбільше, що воно корелюється із п. 6 ст. 3 ЦК України щодо засади розумності регулювання цивільних правовідносин.

Симптоматично, що правило про тлумачення умов договорів приєднання «contra proferentem закріплене в законодавстві більшості зарубіжних країн (Австрії, Італії, Португалії тощо). Наприклад, згідно з § 5 Закону Португалії про загальні умови операцій 1976 р., якщо при тлумаченні стандартних умов операцій виникли сумніви, вони тлумачаться проти сторони, що запропонувала такі умови при укладенні договору, тобто, в даному разі, проти підрядника. Згідно зі ст. 1432 ЦК Квебеку 1994 р. у всіх випадках за наявності сумнівів договір повинен тлумачитися на користь сторони, що приєдналася.

Таке правило тлумачення нечітких умов договорів передбачається в деяких міжнародних уніфікованих актах: ст. 4.6 Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА і ст. 5 Директиви ЄС 93/13/ЕЭС про несумлінні умови договорів зі споживачами.

Схожі підходи реалізовано, зокрема, й в Законі України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-ХІІ. У ст. 4 встановлено що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну,доступну,достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров´я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

6) звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав.

ПРИМІТКИ

1. Цивільне правоУкраїни :курслекцій:у 6 т. /Р.Б.Шишка (кер.авт.кол), Є. О. Мічу-рін [та ін.] ; за ред. Р. Б. Шишки. — X. : Еспада, 2006. — Т. V. Кн. 2. Договірне право. Ч. 1. Загальні положення та договори на передачу майна у власність. — С. 86.

2. Власов Ю. Л. Тлумачення норм права / Ю. Л. Власов, В. П. Нагребельний // Юридична енциклопедія. — К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6. —С. 82.

3. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності:навч.посіб./В. В. Луць.—К. :Юрінком Інтер, 1999. — С. 36.

4.РозенбергМ.Г.Контрактмеждународной купли-продажи / М. Г. Розенберг. — М., 1996. — 56.

загрузка...
Top