Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування зґвалтування

Зґвалтування належить до найбільш тяжких злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи і є найбільш поширеним злочином у цій групі.

Розслідування злочину згідно з нормами кримінально-процесуального права розпочинається з порушення кримінальної справи і провадиться під час досудового розслідування, аж до направлення кримінальної справи прокурору з обвинувальним висновком або закриття кримінальної справи. Ми ж розглянемо процес розслідування зґвалтування з точки зору криміналістики, а саме її початковий етап, який охоплює період досудового розслідування, під час якого проводяться слідчі дії, організаційні та оперативно-розшукові заходи, встановлюються обставини події, ознаки злочину, які необхідні для визначення слідчих ситуацій, побудови версій, планування розслідування, розшуку та затримання злочинця тощо [5, 216; 8, 47-49].

Початок початкового етапу розслідування злочину можна розглядати як відрізок часу або крок у розслідуванні злочину, на якому не тільки фіксуються сліди події злочину, а й здійснюється встановлення злочинця по «гарячих слідах».

На думку багатьох криміналістів, початковий етап розслідування становить важливий інтервал слідчої діяльності, який визначається характером криміналістичних завдань, які стоять перед слідчим у момент порушення кримінальної справи і необхідні для досягнення ключових цілей розслідування справи [14, 120].

При цьому необхідно зазначити, що початковий етап розслідування характеризується недостатністю інформації про саму подію злочину, так і про особу, яка вчинила злочин, відносністю об’єму та достовірністю наявної інформації.

Слід також зазначити, що початковий етап розслідування зумовлений різноманітними слідчими ситуаціями, які потребують індивідуального підходу до оцінки їх особливостей та визначення завдань, розслідування. Зрозуміло, що передбачити та розробити наукові рекомендації на кожну конкретну слідчу ситуацію неможливо. Тому, як показує аналіз слідчої практики, підвищенню ефективності розслідування злочинів сприяє виділення в методиках розслідування окремих видів і груп злочинів типових слідчих ситуацій і розробка відповідних їм правил роботи слідчого щодо розкриття і розслідування злочинів. Тому перш ніж приступити до розслідування, планування та провадження слідчих та інших дій в обстановці, що склалася, необхідно зорієнтуватися на типову слідчу ситуацію, можливі варіанти, шляхи вирішення у справі для встановлення істини.

Цим і зумовлена актуальність розробки системи реально можливих, типових ситуацій, які часто виникають під час розслідування злочинів, та розробки на їх основі оптимальних типових програм розслідування.

Ще в 60-ті роки у криміналістичних вченнях була сформована нова категорія — слідча ситуація. З’явилось ряд праць вчених криміналістів, де йшла мова не тільки про необхідність теоретичного вивчення слідчої ситуації, а й були вперше висунені слідчі ситуації для розслідування окремих видів злочинів [19, 115-171; 11, 90; 16, 214].

Погляди вчених-криміналістів щодо поняття слідчої ситуації можна поділити на чотири великі групи.

Одні з них підкреслюють, що слідча ситуація — це різноманітні зовнішні умови, обстановка, в який протікає процес доказування, здійснюється розслідування [6, 630; 9, 158-159; 18, 5-7].

Інші акцентують увагу на суб’єктивному сприйнятті й оцінці наявних відомостей про сутність події, поданих у вигляді уявної моделі [12, 173; 21, 65; 13, 28-29].

Треті обмежуються вказівкою на сукупність даних, якими володіє слідчий, про обставини розслідуваної події, і які впливають на прийняті ним рішення [2, 244; 19, 138].

Четверті бачать у ній сукупність обставин, що характеризують стан розслідування у певний його момент [4, 48; 8, 31; 1, 281].

Слідчі ситуації визначають початок роботи у справі і залежать від багатьох чинників: характеру злочину, місця, часу, способу його здійснення і приховання, джерел первинної інформації, особи злочинця, механізму утворення слідів, їх знищення, поведінки і психології потерпілого і свідків, дій злочинця після скоєння злочину та інших чинників, що характеризують явища природи, поведінку людей, виробничі процеси тощо.

Слідчі ситуації характеризуються за різними підставами, але в цілому вони можуть бути простими (сприятливими) і складними (несприятливими) [20, 138; 21, 52-55].

Важливе значення має виділення типових слідчих ситуацій. Такі ситуації мають загальний характер і межі, що повторюються. Вони є результатом узагальнення слідчої практики. Тому «типова слідча ситуація» як висока міра наукової абстракції має велике теоретичне і методичне значення для розробки багатьох питань криміналістики [7, 162].

В. Гавло виокремив такі основні положення типової слідчої ситуації, враховуючи, які необхідно при її практичному застосуванні, у тому числі при висуненні версій і орієнтуванні в обстановці розслідування:

  1. Типова слідча ситуація — це наукове поняття відносно прояву загальних меж ходу і стану розслідування до визначеного його моменту.
  2. Вона є найбільш вірогідною, зразковою для заданих умов обстановкою розслідування.
  3. В основі типової слідчої ситуації знаходяться інформаційні дані, зорієнтовані на загальні межі криміналістичної характеристики окремих видів (груп) злочинів і умови їх розслідування.

4. Типова ситуація має «свій» закономірний набір ознак (про хід і стан розслідування), система яких індивідуалізує її, робить стійкою, фіксованою на даний момент розслідування, що дозволяє групувати ситуації за різними, раніше названими, положеннями [10, 243-244].

Таким чином, типова слідча ситуація характеризується комплексом своїх істотних узагальнених ознак, які відрізняють її від конкретної ситуації.

Ми ж розглянемо початковий етап розслідування зґвалтування злочинів, який визначається сформованими типовими слідчими ситуаціями, які залежать від того, чи відома особа ґвалтівника потерпілій, чи не відома.

Залежно від того, якщо відома особа ґвалтівника потерпілій, розглядають такі типові ситуації:

  • потерпіла знайома з ґвалтівником, знає його в обличчя (зустрічалася з ним, вчилися разом, проживають в одному населеному пункті тощо);
  • потерпіла незнайома з насильником, але запам’ятала його зовнішність і зможе його упізнати [3, 203].

У разі зґвалтування групою осіб, наука криміналістика розглядає такі типові слідчі ситуації:

  • потерпіла знає одного з учасників групового злочину, а інших — ні;
  • один з учасників зґвалтування, вчиненого групою осіб, залишившись віч-на-віч з потерпілою, відмовився від вчинення злочину, виявив почуття жалості, турбування, намагався надати допомогу;
  • потерпіла добровільно погодилась на статеву близькість зі знайомим, але він, скориставшись цим, привів її туди, де чекала група осіб, які й вчинили групове зґвалтування [3, 203; 25, 144].

У вказаній ситуації виділяють два основних напрями розслідування: перевірка достовірності заяви потерпілої особи (повідомлення) про зґвалтування і доказування вини, а у випадку обмови — невинності вказаної особи.

Детальна перевірка факту зґвалтування в таких випадках розслідування починається з ретельної перевірки слідчим шляхом самого факту зґвалтування, тобто чи дійсно мала місце сама подія злочину.

Діяльність слідчого при цьому спрямована на збирання і процесуальне закріплення доказів причетності особи до вчиненого злочину — встановлення конкретних обставин події, їх дослідження, оцінка і використання з метою одержання нових даних.

Основним напрямом розслідування в таких ситуаціях є дослідження матеріальної обстановки на місці події, виявлення, збирання і фіксація доказової та орієнтуючої інформації про подію злочину й особу злочинця. Дії працівників дізнання та досудового слідства у цій ситуації повинні бути спрямовані на негайне переслідування злочинця «по гарячих слідах» і його затримання, а також на збір даних, що характеризують особу розшукуваного, виявлення його зв’язків, встановлення можливого місцезнаходження або появи злочинця, вжиття заходів щодо затримання особи, яка зникла з місця події та доставляння її в органи слідства [24, 214].

Крім того, необхідно виявити всі обставини вчиненого злочину, а якщо він вчинений групою — встановити всіх співучасників і викрити їх.

Через специфіку наявної інформації визначається комплекс невідкладних слідчих та оперативно-розшукових дій: 1) допит потерпілої особи; 2) огляд місця події; 3) освідування потерпілої особи; 4) виїмка у потерпілої особи одягу і його огляд; 5) призначення судово-медичної експертизи потерпілої особи і судово-медичної експертизи речових доказів (якщо на одязі потерпілої особи мають місце які-небудь виділення ґвалтівника); 6) допит свідків, очевидців, співучасників (якщо є такі); 7) допит осіб, що можуть дати відомості про злочинця і його спосіб життя (родичів, колег, знайомих); 8) затримання підозрюваного і його допит; 9) обшук особи підозрюваного; 10) ос- відування підозрюваного; 11) огляд і виїмка одягу підозрюваного; 12) призначення судово-медичної експертизи ґвалтівника і судово-медичної експертизи речових доказів (якщо на одязі ґвалтівника мають місце які-небудь виділення ґвалтівника); 13) обшуки за місцем проживання та роботи підозрюваного; 14) за необхідності призначення судових експертиз (за результатами оглядів залежно від виявлених слідів); 15) одержання зразків для порівняльного дослідження тощо.

Залежно від того, якщо не відома особа ґвалтівника потерпілій, розглядають такі типові ситуації:

  • потерпіла незнайома з насильником і внаслідок раптовості нападу не запам’ятала його зовнішності і розпізнати його не зможе;
  • потерпіла незнайома з насильником і внаслідок вжитих ним заходів маскування не запам’ятала його зовнішності і розпізнати його не зможе [3, 204].

Для таких ситуацій характерний високий ступінь інформаційної невизначеності — відсутність даних про особу, а коло інших джерел для пошуку злочинця вкрай обмежене. Тому першочерговим завданням є встановлення особи злочинця, його розшук, затримання і викриття.

Необхідно зазначити, що подання неправдивих відомостей про факт зґвалтування особою, яка не відома потерпілій, трапляються дуже рідко.

Такі випадки трапляються у разі бажання потерпілої приховати добровільні статеві відносини від близьких родичів та інших близьких осіб, а також для виправдання не бажаної вагітності [15, 50].

Коли злочинець не відомий потерпілій, особливості розслідування випливають від тих первинних даних, які отримані під час огляду місця події та допиту потерпілої.

Під час зґвалтування огляд місця події повинен проводитись дуже детально, при цьому основна направленість його має бути спрямована на виявлення слідів та доказів, які б вказували на особу ґвалтівника. А саме, виявлення та правильна фіксація плям, схожих на кров та сперму, виявлення волос ґвалтівника, вирваних потерпілою під час опору та інших мікрослідів та волокон одягу та ін. При цьому необхідно звертати увагу на різні предмети, залишені (загублені) на місці події, сліди взуття, транспорту та ін.

Відповідно отримані відомості необхідно негайно використати для проведення оперативно-розшукових дій.

Під час допиту потерпілої необхідно якомога детальніше встановити зовнішні характеристика ґвалтівника, риси обличчя, ріст, особливості зачіски, одяг, взуття. У всіх випадках під час допиту необхідно встановити, що саме говорив ґвалтівник, чи були особливості вимови, який тип розмови він використовував, з якого напрямку він прийшов і куди саме після вчинення злочину попрямував, чи користувався транспортними засобами, якщо так, детально встановити їх характеристики, марку, колір тощо, а також вияснити, чи були з собою у ґвалтівника якісь предмети та речі, які в подальшому можуть мати велике значення для проведення оперативно-розшукових заходів [24, 215-216].

Отже, діяльність слідчого у таких випадках має бути сконцентрована на виявленні й систематизації максимальної кількості доказової та орієнтуючої інформації, що характеризує особу злочинця і подію злочину.

У зазначеній ситуації роль криміналістичної характеристики набуває особливо важливого значення. Перш за все, слідчий повинен максимально розширити і деталізувати зміст даних про відомі обставини у справі, у тому числі про ознаки зовнішності ґвалтівника і його поведінку, спосіб нападу, використання ним транспорту та ін. Потім одержана інформація зіставляється зі змістом відомостей, акумульованих у типовій криміналістичній характеристиці зґвалтувань. У результаті такого зіставлення слідчі отримують додаткову інформацію, як правило, вірогідного характеру і використовують її для побудови версій. Максимум додаткових даних слідчі та оперативні працівники можуть отримати із криміналістичних обліків.

Для вирішення розглядуваних ситуацій у системі першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів необхідно вирізнити такі, які у справах про зґвалтування рекомендується здійснювати без зволікань (інакше можуть бути безповоротно втрачені важливі докази або нагода негайно затримати злочинця), а саме:

1) допит потерпілої особи на предмет з’ясування обставин злочину, ознак зовнішності злочинця; 2) огляд місця події; 3) застосування службово-розшукових собак; 4) освідування потерпілої особи; 5) виїмка у потерпілої особи одягу і його огляд; 6) призначення судово-медичної експертизи потерпілої особи і судово-медичної експертизи речових доказів (якщо на одязі потерпілої особи мають місце які-небудь виділення ґвалтівника); 7) призначення за результатами огляду відповідних судово-криміналістичних експертиз; 8) одержання зразків для порівняльного дослідження; 9) допит свідків-очевидців, а у випадках, якщо таких немає, дії мають бути спрямовані на їх виявлення; 10) перевірки результатів оглядів і допитів за криміналістичними обліками (дактилоскопічним, за способом вчинення, за ознаками зовнішності тощо);

11) вивчення матеріалів архівних кримінальних справ (розкритих і нерозкритих) цієї категорії шляхом порівняльного аналізу способів учинення таких злочинів (розслідуваного і зазначеного в архівній справі);

12) пред’явлення особам, які бачили злочинця, фотоальбомів із зображенням осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ; 13) складання пошукових орієнтувань і композиційних портретів; 14) вивчення відомостей, повідомлень, довідок про подібні злочини; 15) постановка завдання про встановлення особи, яка вчинила злочин, оперативним шляхом та ін. [24, 218-219].

Під час вивчення типових слідчих ситуацій, ми дійшли висновку, що основна увага приділяється:

  • дослідженню особливостей взаємовідносин винного і потерпілої;
  • характеру і суті події, що розслідується;
  • встановлення особи насильника, його розшук і затримання;
  • з’ясування обставин події з метою недопущення помилки в разі притягнення конкретної особи до кримінальної відповідальності.

Відповідно, типові ситуації у справах про зґвалтування залежать від тієї інформації, яка є на початковому етапі розслідування про особу, що вчинила зґвалтування, та обставин події (сліди злочинної діяльності), а також від особливостей показань і тієї позиції, яку займає потерпіла та підозрюваний (обвинувачений), виходячи з ряду факторів під час розслідування.

Отже, дослідивши в методиці розслідування зґвалтування початковий етап розслідування, можна констатувати, що фундаментальну роль у процесі розслідування відіграють типові слідчі ситуації, до структури яких, крім інформації про обставини події злочину, потерпілих та осіб, що їх вчинили, входять відомості про джерела отримання нової інформації, інтенсивність та варіативність їх змін, а також увесь комплекс невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Криминалистика 0 под ред. В. А. Образцова. — М., 1999. — 735 с.
  2. Криминалистика 0 под ред. А. Г. Филиппова. — М., 2000. — 352 с.
  3. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів : підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів 0 за ред. проф. В. Ю. Шепітька. — Х., 1998. — 376 с.
  4. Криминалистика 0 под ред. Н. П. Яблокова. — М., 1999. — 718 c.
  5. Советская криминалистика : учеб. 0 под ред. Р. С. Белкина. — М., 1979. — 464 с.
  6. Белкин Р. С. Курс криминалистики : учеб. пособие для вузов. — 3-е изд., доп. — М., 2001. — 837 с.
  7. Белкин Р. С., Яблоков Н. П.Понятие и структура следственной ситуации. Криминалистика социалистических стран. — М., 1986. — 162 с.
  8. Васильев А. Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. — М., 1978. — 72 с.
  9. Возгрин И. А. Криминалистическая методика расследования преступлений. — Минск, 1983. — 215 с.
  10. Гавло В. К. Теоретические проблемы и практика применения методики расследования отдельных видов преступлений. — Томск, 1985. — 333 с.
  11. Гавло В. К. О первоначальных следственных действиях при расследовании преступлений 00 Докл. итоговой науч. конф. юрид. фак. Ч. З. — Томск, 1968. — С. 90.
  12. Герасимов И. Ф. Некоторые проблемы раскрытия преступлений. — Свердловск, 1975. — 184 с.
  13. Драпкин Л. Я. Понятие и классификация следственных ситуаций 00 Следственные ситуации и раскрытие преступлений : межвуз. сб. науч. трудов. — Свердловск, 1975. — С. 26—44.
  14. Ищенко Е. П. Первоначальный этап расследования как основа доказательственной деятельности по уголовному делу 00 Проблемы доказательственной деятельности по уголовным делам. — Красноярск, 1985. — 120 с.
  15. Карнович Г. Б., Коршик М. Г. Расследование половых преступлений. Пособие для следователей. — М., 1958. — 98 с.
  16. Колесниченко А. Н. Научные и правовые основы расследования отдельных видов преступлений : дис. ... д-ра юрид. наук. — Харьков, 1967. — С. 214.
  17. Колесниченко А. Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений : текст лекции. — Харьков, 1976. — 30 с.
  18. Лисиченко В. К., Батюк О. В. Следственная ситуация и ее значение в криминалистике и следственной практике 00 Криминалистика и судебная экспертиза. — К., 1988. — Вып. 36. — С. 3—9.
  19. Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей : учеб. пособие. — М., 1967. — 290 с.
  20. Селиванов Н. А. Советская криминалистика : система понятий. — М., 1982. — 152 с.
  21. Селиванов Н. А. Типовые версии, следственные ситуации и их значение для расследования 00 Социалистическая законность. — 1985. — № 7. — С. 52—55.
  22. Хлынцов М. Н. Криминалистическая информация и моделирование при расследовании преступлений. — Саратов, 1982. — 159 с.
  23. Шаталов А. С. Понятие криминалистической алгоритмизации и программирования расследования преступлений 00 Государство и право. — 2000. — № 8. — С. 28—39.
  24. Шевчук В. М. Вплив слідчих ситуацій на вибір тактичних операцій при розслідуванні зґвалтувань 00 Проблеми законності — Х., 2003. — С. 214—219.
  25. Шеремет А. П. Злочини проти статевої свободи : моногр. — Чернівці, 2007. — 101 с.
загрузка...
Top