Судова реформа — практичне застосування новел у господарському судочинстві

Необхідним фундаментом для інтеграції України в Європейський Союз, становлення її як сучасної, правової, демократичної держави стало проведення судової реформи.

Перед робочою групою з питань судової реформи було поставлено завдання удосконалення судової системи шляхом внесення структурних змін до чинного законодавства.

До робочої групи увійшли фахівці органів влади, судді, представники вищих навчальних закладів, науковці, народні депутати України.

Результатом роботи групи став проект Закону України «Про судоустрій і статус суддів», прикінцеві положення якого, серед іншого, передбачали внесення змін до ряду процесуальних законів у сфері судочинства.

7 липня 2010 р. Верховною Радою України було прийнято у другому читанні проект Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (реєстр. № 6450), внесеного Президентом України В. Януковичем, який набрав законної сили 30 липня 2010 р. Зазначені події, як висловився Президент України, «засвідчили початок реального здійснення судової реформи в Україні».

Слід зазначити, що прийнятий Закон, покликаний започаткувати новий етап судово-правової реформи в Україні, став першим кроком на шляху удосконалення правової та судової систем у нашій державі.

Так, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено зміни до ГПК України, що мали на меті вирішити питання спеціалізації господарського судочинства, усунути підстави для зловживання процесуальними правами, підвищити оперативність розгляду господарських справ та запровадити інші стандарти правосуддя в діяльності господарських суддів. Однак, незважаючи на безумовно позитивний результат та на необхідність таких змін, на практиці виник ряд проблемних питань, що вимагають вирішення, оскільки наряду з позитивними аспектами прийнятий Закон не вирішив усіх проблем господарського процесу, а певні його положення потребують удосконалення та уточнення.

Таким чином, дослідження, переосмислення та вдосконалення господарського процесу є життєво необхідними на сьогодні. Це сприятиме найефективнішому вирішенню питань, що стоять перед господарськими судами, та реалізації тих надбань, які дала судова реформа.

Варто зазначити, що на сьогодні в Україні майже відсутні спеціальні дослідження, які стосуються господарського судочинства.

Вітчизняні вчені приділяли увагу проблемам, що виникли в результаті реформування судової системи України, однак майже жоден з них не торкався питань проблематики практичного застосування норм ГПК України із змінами, які були внесені цим законом.

Одним із найбільш значущих і вагомих заходів, за допомогою якого окреслено та проаналізовано результат реформування господарського судочинства, стало проведення на базі Одеського апеляційного господарського суду 29 жовтня 2010 р. у рамках співпраці Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, Одеського апеляційного господарського суду та кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія» засідання круглого столу — «Закон України «Про судоустрій та статус суддів»: від законодавчої ідеї до практики застосування», на якому було досліджено та розглянуто ряд проблемних питань, які виникли в результаті проведення судової реформи.

Вагомість проведеного заходу відображена в розробленому узагальненні пропозицій суддів місцевих господарських судів Одеської, Херсонської та Миколаївської областей, Одеського апеляційного господарського суду, професорсько-викладацького складу Національного університету «Одеська юридична академія», членів Одеської обласної колегії адвокатів, що обговорювалися на цьому круглому столі, за результатом якого розроблено законопроект «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та деяких інших законів (щодо уточнення окремих положень)», який направлено Голові Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України.

Цей законопроект опрацьовано робочою групою, до складу якої увійшли науковці та судді господарських судів, із метою усунення процесуальних проблем реалізації судово-правової реформи у галузі господарського судочинства.

Погоджуючись із необхідністю приділення особливої уваги питанню діяльності судів господарської юрисдикції, наведемо деякі положення зазначеного законопроекту, оскільки це є актуальним для вдосконалення судової практики, тому що саме вивчення проблем, вироблення пропозицій щодо формування одноманітного застосування законодавства, виявлення прогалин та їх аналіз дасть змогу уникнути помилок у застосуванні норм процесуального права, а також визначити причини і умови їх появи.

Так, аналіз нормативного підґрунтя та практичних аспектів звертає увагу на оновлені положення ст. 102 ГПК України, якою врегульовано строки розгляду апеляційних скарг.

Зокрема, цією статтею передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом 15 днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Практична складність цього положення полягає в тому, що ухвали суду першої інстанції за своєю природою спрямовані не лише на вирішення процесуальних аспектів розгляду справи, а переважно вирішують саме матеріально-правові питання, а отже, набувають значення судового рішення і є обов’язковими до виконання, а тому потребують більш ретельного та глибокого дослідження.

Прикладного значення більшою мірою це питання набуває у зв’язку з переглядом в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції у справах про банкрутство, оскільки останні мають суттєві індивідуальні особливості, а саме варто наголосити, що за своєю суттю деякі такі ухвали є нічим іншим, як судовим рішенням.

Здебільшого справи про банкрутство відрізняються широким колом учасників (кредиторів), складністю питань, що вирішуються господарським судом, необхідністю дослідження багатьох документів, що, звісно, потребує певного часу для повноти встановлення обставин справи. А отже, встановлене процесуальне обмеження 15-денного строку такого перегляду, на нашу думку, не повною мірою відповідає проголошеним принципам судочинства, оскільки саме чітке дотримання засад судочинства визначає і діяльність інших учасників процесу для досягнення того ж таки результату — законного й обґрунтованого рішення суду.

До переліку ухвал, які є самостійними судовими рішеннями, додатково можливо віднести й ухвали з питань вжиття заходів забезпечення позову, ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів ДВС, ухвали, винесені за результатами перегляду рішення за нововиявленими обставинами, тощо.

Поряд з об’ємністю проведених заходів додатково слід зазначити і про питання належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги. Так, згідно зі ст. 98

ГПК України про прийняття апеляційної скарги до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час та місце розгляду скарги. Положенням п. 2 ч. 2. ст. 104 ГПК України встановлені обставини щодо безумовного скасування судового рішення, а саме у випадку розгляду справи за відсутності будь-якої зі сторін, неповідомле- ної належним чином про місце засідання суду. Належним доказом повідомлення сторони про проведення засідання вважається поштове повідомлення про отримання копії ухвали суду.

На практиці ж досить поширеними є випадки невчасного повернення зазначених поштових повідомлень про отримання копії ухвал суду. Тобто до початку судового засідання відсутні відомості щодо належного повідомлення сторін у справі про час та місце судового засідання, а отже, виникає ситуація, коли суддя, що вирішує спір, повинен обирати, чи порушувати приписи чинного законодавства щодо належного повідомлення сторін у справі, чи порушувати процесуальні строки розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, строку в 15 днів недостатньо ні суду для здійснення чіткого та ефективного правосуддя, ні учасникам судового процесу для можливості реалізації належних їм процесуальних прав.

Окремо слід наголосити, що дослідження особливостей процесуальних строків дає змогу акцентувати увагу на не менш проблемному, в контексті обмеженого строку, питанні розгляду скарги за приписами ч. 3 ст. 106 ГПК України, відповідно до якої у разі подання апеляційної скарги на ухвали місцевого господарського суду, передбачені пунктами 1, 5, 10-21 ч. 1 цієї статті, до суду апеляційної інстанції передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У цій статті визначено, що у разі необхідності апеляційний господарський суд може витребувати також копії інших матеріалів справи.

Однак, як свідчить практика, зазвичай направлених судом першої інстанції копій матеріалів недостатньо для повного та всебічного розгляду скарги, а додаткове витребування копій інших матеріалів передбачає певний перебіг часу. Разом із цим слід зазначити, що окрім витребування копій інших матеріалів для розгляду апеляційної скарги, може виникнути і необхідність витребування додаткових доказів у сторін.

Таким чином, при розгляді апеляційної скарги на ухвалу господарського суду в 15-денний термін суддя просто позбавлений реальної можливості витребування таких матеріалів чи додаткових доказів, всебічного та об’єктивного їх дослідження, а отже, і належного розгляду справи. Очевидним є також висновок і про те, що направляючи до апеляційної інстанції копії матеріалів, суддя першої інстанції, рішення якого оскаржується, на власний розсуд вирішує питання щодо обсягу та кількості документів, що відправляються.

З огляду на викладене, доцільним є внесення змін до положень ст. 102 ГПК України, які б диференціювали строки розгляду апеляційних скарг на ухвали суду першої інстанції залежно від того, чи оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому руху справи, чи вона є судовим рішенням з певного питання, що було предметом розгляду в першій інстанції, а також до ч. 3 ст. 106 ГПК України, якими встановити можливість витребувати повністю справу.

На цій підставі підтримуємо позицію, яка викладена у законопроекті «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та деяких інших законів (щодо уточнення окремих положень)», згідно з якою вважається за правильне у ч. 2 ст. 102 слова «протягом п’ятнадцяти днів» замінити словами «у місячний строк, а у справах про банкрутство — у двомісячний строк» та ч. 3 ст. 106 доповнити словами «або копію всієї справи».

Запровадження нововведень до процесуального кодексу звертає увагу також на положення ст. 87 ГПК України, згідно з якою повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь у судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням їм вручаються під розписку безпосередньо у суді.

Натомість ч. 2 ст. 62 ГПК України передбачено, що про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше трьох днів з дня надходження заяви.

Отже, з огляду на відповідні норми ст. 87 ГПК України, можливість поштового отримання судового рішення є лише у сторони, що не була присутня у судовому засіданні, при цьому є очевидним, що сторона, яка була присутня, не є менш зацікавленою в отримані такого рішення, водночас копію ухвали суду, яка не вирішує спір по суті, необхідно направляти сторонам, притому що у вирішенні цього питання зацікавленість має лише заявник.

У цьому ж аспекті сторона у справі, яка належним чином скористалася своїми процесуальними правами і була присутня в судовому засіданні, фактично ставиться у нерівні умови із недобросовісною стороною, яка не була присутня в засіданні суду. Тобто нез’явлення у судове засідання дає сторонам можливість найбільш зручно для них отримати копію рішення шляхом поштового отримання і не з’являтись у судове засідання, що знову-таки не є досконалим нововведенням у ГПК України.

Крім цього, велика кількість заяв про отримання копій судових рішень також ускладнює і робочий процес суду, оскільки на сьогодні питання отримання копії рішення стороною, що була присутня в судовому засіданні, не врегульоване на законодавчому рівні. На практиці при постановці цього питання суддями враховуються положення ст. 22 ГПК України щодо права отримання копії рішення, однак досить часто сторона звертається з клопотанням про видачу такої копії тоді, коли справа направлена до суду першої інстанції, тобто необхідно проводити додаткові процесуальні дії щодо видачі копії судового рішення та направлення клопотання сторони супровідним листом для приєднання до матеріалів справи, що, безумовно, ускладнює роботу суду в цілому та створює незручності для сторін.

Більше того, слід зазначити, що у разі несвоєчасного отримання судового рішення стороною, яка була присутня в засіданні суду, не з власної вини, створюються певні ускладнення при обчисленні строків на подання апеляційної скарги.

А отже, на підставі викладеного підтримуємо позицію, визначену в законопроекті «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та деяких інших законів (щодо уточнення окремих положень)», згідно з якою вважається за правильне у ст. 87 слова «але не були присутні у судовому засіданні» замінити словами «незалежно від їх присутності у судовому процесі».

Серед інших змін, внесених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», розділом ХІІ цього Закону викладено в новій редакції зміст ст. 93 ГПК України, згідно з якою було виключено раніше діючі положення цієї статті, а саме ч. 2, яка передбачала можливість відновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційних скарг на рішення місцевих господарських судів лише в межах трьохмісячного строку, який вважався пресічним.

Враховуючи приписи нової редакції вказаної статті зазначений пресіч- ний строк виключено і відповідно тепер можливо відновлювати пропущений строк (за наявності поважних причин) через будь-який термін, тобто і через рік, два, п’ять тощо.

З практичного аналізу апеляційних скарг вбачається тенденція до оскарження рішень суду першої інстанції, прийнятих саме в такий термін, а практика розгляду клопотань про поновлення строку свідчить про їх задоволення з огляду на існуючу позицію Вищого господарського суду України, згідно з якою такі скарги необхідно розглядати незалежно від того, коли були прийняті судові рішення.

Однак вважаємо, що така позиція законодавця є досить недосконалою, оскільки це надає можливість недобросовісним сторонам у справі свідомо звертатися з апеляційними скаргами через досить великий термін після набрання законної сили рішення суду і в разі відновлення такого строку поновляти розгляд спору, який вже фактично перебуває на стадії реалізації та за яким, можливо, мають місце зовсім нові правовідносини, а отже, будуть порушені права та інтереси інших осіб, які участі у справі не брали.

При існуванні такого інституту як строк позовної давності вважається за доцільне закріпити і пресічний строк подання апеляційних скарг, можливо більш тривалий, ніж існував до проведення судової реформи, але необхідний для досконалого справляння правосуддя.

В умовах реформування судової системи, а також інших найбільш актуальних сфер життєдіяльності, глибоких інтеграційних процесів, у науці та практиці проблема швидкого вирішення вже порушених та вказаних недоліків у прийнятому Законі набуває особливої актуальності та значущості, а тому хотілося б сказати про колосальне значення саме ефективного вдосконалення вже започаткованих позитивних надбань та змін, що відбуваються завдяки реформаторським процесам, які розпочалися в нашій державі.

А тому не може не звернути на себе увагу дослідження, встановлення і вивчення в зазначеній статті проблемних питань, викликаних як недосконалістю законодавства, так і неоднозначним тлумаченням норм процесуального права, з метою відображення і формування єдиного підходу до тлумачення і судової практики з урахуванням тих змін, які відбуваються в чинному законодавстві.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що проаналізовані в цій статті положення господарського судочинства, а також велика кількість інших положень потребують подальшого системного доопрацювання і практичного удосконалення, чимало новел мають неефективний характер, а окремі з них дадуть реальні результати лише через роки.

Беззаперечним є той факт, що судова система України потребувала негайного реформування, і якщо прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стало першою, але не останньою віхою такого процесу, він однозначно матиме позитивне значення для вітчизняних правової і судової систем, допоможе їм досягти того рівня відповідності європейським та світовим стандартам, за якого досягнення правової держави й утвердження принципу верховенства права стануть в Україні новою реальністю.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
  2. Проект Закону України про судоустрій і статус суддів
  3. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI // Офіційний вісник України. — 2010. — № 55/1. — Ст. 1900.
  4. Господарський процесуальний кодекс України. — Х., 2010. — 72 с.
загрузка...
Top