Сучасне кримінально-правове розуміння механізму реалізації відповідальності

Сучасне українське суспільство проходить власний шлях розбудови правової держави. Як один з основних напрямів у цій площині нами розглядається процес розробки та прийняття нормативно-правових актів нового покоління, заснованих на загальновизнаних нормах міжнародного права, пріоритетом яких є всебічне регулювання прав і свобод людини та громадянина, створення надійної та ефективної системи юридичних гарантій їх реалізації (включаючи перебудову правоохоронної системи держави та судових органів), становлення та розвиток громадянського суспільства. Не може бути виключена з цього процесу й кримінально-правова наука, яка повинна вийти на нові рівні теоретичного осмислення сучасних проблем протидії злочинності та захисту прав і свобод особи з метою справжнього (реального) реформування законодавства про кримінальну відповідальність.

Проблема ускладнюється тим, що наукові доробки вітчизняної науки кримінального права орієнтуються або на нові кримінально-правові доктрини розвинутих країн світу, або на наукові школи пострадянських країн. Сучасні наукові дослідження здебільшого обмежуються тими положеннями Кримінального кодексу України і тими ідеями, які вже існують, не пропонуючи нових підходів до проведення масштабної кримінально-правової реформи. Як кримінально-правова наука, так і галузеві правові науки мають займатися розробкою тих правових приписів, які забезпечуються відповідним механізмом правореалізації.

Для розуміння природи дії правових приписів взагалі та норм КК України зокрема особливого значення набуває з’ясування їхнього силового поля, власної (юридичної) сили. Також необхідно враховувати, що однією з головних умов дієвості закону про кримінальну відповідальність є відповідність його норм об’єктивним законам розвитку регульованих відносин.

В юридичній літературі поняття «дія» і «реалізація» правових приписів КК України здебільшого розглядаються майже як тотожні. Однак при всій подібності обох понять не можна не звернути увагу на значеннєві відмінності між ними. Так, дія права охоплює процеси функціонування його норм у часі, у просторі та за колом осіб, усі форми впливу цих норм на суспільні відносини та на свідомість їхніх учасників, результати такого впливу, а також пов’язані з ним соціальні, психологічні та інші фактори, що беруть участь у втіленні правових приписів у правомірну поведінку, правову свідомість, правову культуру людей, їх спільнот та об’єднань.

Ототожнення дії права в цілому з його частиною (правореалізацією) може призвести до перекручування реальної картини правореалізаційних процесів у країні. Основна різниця між розглядуваними правовими категоріями полягає в тому, що механізм реалізації — це процес, який вказує на впорядкованість правових приписів КК України, структуру (суб’єкти, об’єкти, характер зв’язків між ними) і містить різноманітні загальносоціальні та юридичні фактори, форми, способи, умови та забезпеченість виконання завдань кримінального права дієвим механізмом реалізації кримінальної відповідальності відповідно до демократичних процедур, принципів законності та гуманізму, а також відновлення соціальної справедливості як складової мети реалізації відповідальності у кримінальному праві.

Крім того, необхідно звернути увагу на деякі особливості функціонування самого механізму реалізації кримінальної відповідальності, які випливають із необхідності виконання завдань правового забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

У зв’язку з недостатньою дослідженістю механізму реалізації кримінальної відповідальності в теорії кримінального права виникає необхідність теоретичного осмислення та розробки такого механізму: його структури, підстав функціонування, предмета і меж індивідуального правового регулювання, мети і функцій, об’єктів і суб’єктів, форм та стадій реалізації. Важливим моментом при вивченні та аналізі складових розглядуваного механізму слід визнати питання кримінально-правової кваліфікації як основи його правильного функціонування. Необхідно також враховувати, що результати вирішення кримінальної справи фіксуються у правозастосовному акті, який має деякі властивості водночас утворює самостійний елемент механізму реалізації кримінальної відповідальності.

З огляду на це навряд чи можна очікувати принципових заперечень ствердженню, що механізм кримінально-правового регулювання взагалі та механізм реалізації кримінальної відповідальності зокрема є, мабуть, «найслабкішим місцем» теорії кримінального права. На жаль, в останні роки не занадто інтенсивні звертання до проблем механізму правового впливу в контексті різноманітних загальнотеоретичних і галузевих наукових пошуків не компенсує явну недостатність систематичних спеціальних досліджень у цій галузі знань. Не можна сказати, що такі дослідження відсутні взагалі, однак зусилля досить вузького кола правознавців, які основним предметом своїх наукових інтересів обрали механізм реалізації норм кримінального права, не здатні забезпечити високу ступінь опрацьованості розглядуваних питань, порівнювану з рівнем проблем, що заслуговують сьогодні вирішення на сучасному етапі розвитку кримінально-правової доктрини.

У кримінальному праві поняття механізму реалізації норм кримінального права, а також механізму реалізації кримінальної відповідальності не розкривається. Однак слід констатувати, що окремі питання реалізації відповідальності за вчинення злочинів розглядалися такими радянськими та вітчизняними вченими, як: Л. Багрій- Шахматовим, Ю. Бауліним, Я. Брай- ніним, В. Глістіним, П. Дагелем, І. Даньшиним, О. Ігнатовим, І. Карпцем, С. Келіною, В. Кудрявцевим, Н. Кузнєцовою, В. Маляренком, П. Матишевським, В. Навроцьким, С. Полубінською, О. Санталовим та ін.

Але питання механізму реалізації кримінальної відповідальності як такі, що мають значний резерв посилення захисту законних прав та інтересів особи, суспільства та держави від злочинів, залишилися поза увагою дослідників. На думку автора, вивчення цих питань дуже актуальне та практично необхідне, оскільки розглядуваний механізм є основою для розуміння не тільки правової природи кримінальної відповідальності, а й законності та обґрунтованості всієї системи кримінально-правових засобів впливу на осіб, які вчинили злочини, тому що названа відповідальність втілюється у життя саме завдяки цим засобам.

При цьому автор вважає припустимим досить виразно констатувати той факт, що сьогодні для вітчизняної науки кримінального права настав «момент істини» — чи у змозі українські вчені-криміналісти не тільки пояснювати «сьогодення», а й ефективно прогнозувати та проектувати принципове «майбутнє» кримінального права, або планомірно відступити на описово-коментаторські позиції. Причому це питання не довільного ціннісного вибору, а збереження соціальної та культурної ролі правознавства взагалі у процесі розбудови правової держави в Україні. Вирішальною при цьому слід визнати участь учених при проведенні фундаментальних досліджень, більш практично значущих, ніж будь-які прикладні конкретні дослідження.

До таких фундаментальних досліджень слід віднести вирішення проблем механізму реалізації кримінальної відповідальності. Це пов’язано насамперед з тим, що визначення його ефективності та дієвості вимагає виходу теоретичної думки за межі змісту власне юридичних норм і звертання до емпіричних даних, які можна почерпнути тільки у реальній правовій дійсності. Розширення звичайного предмета дослідження збільшує ймовірність того, що внаслідок цього вчений отримає нові висновки, а наука кримінального права збагатиться визначеннями нових понять та отримає імпульси для подальших досліджень.

З огляду на це метою запропонованої статті є вироблення науково обґрунтованого підходу до з’ясування питань реалізації кримінально-правових норм у межах дії механізму кримінально-правового регулювання, в тому числі й механізму реалізації кримінальної відповідальності, що має сприяти законності та обґрунтованості застосування засобів кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили злочини (реалізація відновлювальної та захисної функцій), з одного боку, а з другого — надійному захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань (реалізація охоронної та запобіжної функцій). При цьому слід зауважити, що проведене дослідження далеке від претензії на охоплення всієї сфери методологічних проблем правореалізаційних процесів у сучасному кримінальному праві й, тим більше, — на їх вичерпне вирішення.

У сучасному суспільстві реалізація норм кримінального права органічно вміщує суб’єктивні права, юридичні обов’язки чи повноваження, якими наділяються учасники регульованих суспільних відносин. При появі юридичних фактів (тобто передбачених кримінально-правовими нормами конкретних життєвих обставин (подій і дій), що є підставою для настання визначених у законі про кримінальну відповідальність юридичних наслідків, кримінально-правова норма починає працювати і з необхідністю утворюються вказані правові феномени, що становлять юридичну модель (точніше — ідеальну формулу) суспільних відносин, які виникають. Саме тут бере свій початок реалізація норми кримінального права.

Але при цьому слід акцентувати увагу на тому, що одні й ті самі кримінально-правові норми Особливої частини КК України діють на різних рівнях залежно від виконуваних функцій: як відновлювальна (охоронна) — на рівні санкції, а як запобіжна (регулятивна) — на рівні гіпотези та диспозиції такої норми. Відповідно і формулювання цих норм дещо відрізняються одне від одного. Кримінально-правова норма, що спрямована на виконання запобіжної функції, встановлює обов’язок не вчиняти злочин, тому вираження її у законі інше, на відміну від норми, що встановлює кримінальну відповідальність та покарання. Перша група норм передбачає таку загальну словесну формулу: «Не вчиняй, (конкретний злочин), оскільки це діяння карається.» Ці норми адресовані всім індивідам суспільства. Друга група кримінально-правових норм написана для суду, який їх безпосередньо застосовує, і формулюється таким чином: «У разі вчинення. (конкретний злочин) суд може призначити покарання у вигляді.»

Необхідною умовою початку реалізації норми закону про кримінальну відповідальність має бути її чинність, тому встановлення точного часу набрання законом чинності та припинення його дії — важливий елемент і в самому законодавстві, і в механізмі кримінально-правового регулювання та механізмі реалізації кримінальної відповідальності. Очевидно, що в умовах нестабільного законодавства значення цього питання актуалізується [1, 132-151]. Слід також визнати суттєвою вимогу вчасного скасування застарілих кримінально- правових приписів, внесення необхідних корективів до тих, що продовжують діяти, усунення неясності, суперечностей тощо. Інакше можливі збої вже на початковому етапі «роботи» механізму кримінально-правового регулювання та механізму реалізації кримінальної відповідальності, що може призвести до небажаних наслідків.

Якщо не дотримані заборони кримінально-правової норми Особливої частини КК України, що встановлює покарання за той чи інший злочин, то загальною гіпотезою вводяться в дію всі інші складові такої норми (диспозиція і санкція). Загальні правила, трансформуючись у суб’єктивне право, юридичний обов’язок чи у повноваження, разом з веліннями з приводу мети, суб’єктного складу і необхідних життєвих ситуацій, втілюються в суспільних відносинах, регульованих диспозиціями кримінально-правових норм, а веління щодо засобів юридичного (державного) забезпечення, перетворюючись на засоби кримінальної відповідальності та відновлення соціальної справедливості, — у суспільних відносинах, що упорядковуються їхніми санкціями. І ті, й інші відносини наповнюються живим змістом, коли їхні учасники, узгоджуючи своє фактичне волевиявлення з наявними правами, обов’язками чи повноваженнями, здійснюють юридично значущу поведінку.

Необхідним елементом для реалізації норми закону про кримінальну відповідальність нами визнається індивідуальне кримінально-правове регулювання у зв’язку з необхідністю владної організуючої участі уповноваженого на те органу чи посадової особи на початку чергового циклу реалізації тієї чи іншої кримінально-правової норми. Така необхідність загалом зумовлюється невизначеністю обов’язкових юридичних фактів, потребою доказування виниклих кримінальних правовідносин, що вимагає залучення кримінально-процесуальних норм, та складністю «роботи» блоку відновлю- вальних правовідносин. Реалізація кримінально-правових норм, пов’язаних із встановленням кримінальної відповідальності, та норм, що регулюють її застосування, не може по-справжньому розгорнутися, поки не прийнятий акт індивідуального регулювання компетентним органом чи посадовою особою у встановленій процесуально-процедурній формі.

Акт застосування кримінально-правових норм, що встановлюють кримінальну відповідальність та покарання, — це офіційне рішення у конкретній кримінальній справі, що індивідуалізує права й обов’язки сторін відновлювальних кримінальних правовідносин та містить державно-владне веління про застосування засобів державно-примусової форми реалізації кримінальної відповідальності, спрямоване на індивідуальне правове регулювання суспільних відносин, що може бути опротестоване у чітко визначеному кримінально-процесуальним законом порядку.

Розглядуваний акт застосування норм бере участь у реалізації всіх функцій кримінальної відповідальності, виступаючи багатофункціональним юридичним засобом. В акті реалізації кримінальної відповідальності конкретизуються права та обов’язки сторін кримінальних правовідносин. У ньому чітко і зрозуміло вказується, як повинні діяти учасники правовідносин, які обов’язки та права вони повинні втілити у своїй поведінці (діяльності), а відхилення від встановленого варіанта може викликати негативну реакцію для всіх сторін правовідносин. Тим самим акт застосування норм, що встановлюють кримінальну відповідальність та покарання, організує діяльність (поведінку) суб’єктів, що реалізують акт застосування, і поведінку суб’єктів, які зазнають на його підґрунті несприятливих правообмежень. Іншими словами, акт регулює негативну реакцію держави на вчинений злочин.

При цьому акт застосування норм, що встановлюють кримінальну відповідальність та покарання, розглядається нами як з’єднувальна ланка між правовідносинами, приписами, викладеними у кримінально-правовій нормі, що встановлює кримінальну відповідальність та покарання, і їх втіленням у поведінці (діяльності) суб’єктів.

Розглянуті вище елементи, без яких видається неможливим початок реалізації норми закону про кримінальну відповідальність, взаємодіючи між собою залежно від фактичних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, покликані забезпечити безперебійну і повноцінну роботу механізму реалізації кримінальної відповідальності. Задля того, щоб норми КК України втілювалися у життя ритмічно й ефективно, необхідно постійно аналізувати їх якість і реальний стан, виявляти і вчасно усувати наявні в них слабкі місця і прогалини, підвищувати рівень їхньої злагодженості.

Юридичні факти та відповідні кримінально-правові норми слугують підставою для виникнення кримінальних правовідносин. Саме в межах цих відносин реалізуються передбачені в санкції норм Особливої частини та нормах Загальної частини КК України кримінально-правові засоби, що спрямовані на виконання завдань законодавства України про кримінальну відповідальність.

Однак для встановлення наявності виниклих кримінально-правових відносин, а також для початку реалізації в межах цих відносин кримінальної особи, яка вчинила злочин, потрібно задіяти кримінально-процесуальні норми. Саме цими нормами регулюється діяльність органів досудового розслідування та суду з встановлення всіх ознак складу злочину, передбаченого КК України, у вчиненому особою діянні, що є підставою для початку реалізації кримінальної відповідальності щодо такої особи. Кримінально-процесуальні норми покликані забезпечити реалізацію кримінально-правових норм, що встановлюють кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин.

Під час реалізації кримінальної відповідальності постійно задіюється також індивідуальне правове регулювання. Воно необхідне у всіх випадках, коли вимагається: 1) встановлення юридичного факту (злочину та його складу); 2) конкретизації та застосування кримінально-правових засобів впливу на осіб, які вчинили злочини;

3) визначення та уточнення обсягу прав і обов’язків суб’єктів відновлювальних кримінально-правових відносин; 4) відновлення порушених прав та інтересів потерпілого, відшкодування заподіяної шкоди суспільству і державі.

Предметом індивідуального кримінально-правового регулювання є суспільні відносини, які, будучи складовою предмета загального кримінально-правового регулювання, крім нормативного регулювання, вимагають й індивідуальної правової регламентації та можуть бути врегульовані кримінально-правовими засобами.

Злочин та його склад визначають межі індивідуального правового регулювання в розглядуваному механізмі. Відправними точками дослідження меж індивідуального правового регулювання в механізмі реалізації кримінальної відповідальності можна визнати такі:

1) межі індивідуального правового регулювання багато в чому залежать від меж нормативного регулювання та повністю поглинаються ними;

2) межі індивідуального правового регулювання, хоча й закладаються на нормативному рівні, мають низку особливостей, які залежать, насамперед, від виду засобів кримінально-правового впливу, що враховують ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного;

3) межі індивідуального правового регулювання повністю залежать від встановлення юридичного факту — злочину, що характеризується певними суб’єктивними та об’єктивними ознаками;

4) необхідною передумовою правильного визначення меж індивідуального правового регулювання є кваліфікація злочину, під час якої у вчиненому діянні встановлюється наявність ознак певного складу злочину.

З усього зазначеного можна дійти висновку, що реалізація кримінальної відповідальності є частиною механізму реалізації норм кримінального права в цілому і розуміється автором як діяльність законотворчого органу, нравозастосовного органу, особи, яка вчинила злочин, та наявні юридичні норми, що регулюють їх діяльність, певний набір своєрідних елементів, що закономірно беруть участь у приведенні реалізованої норми в кожному конкретному випадку в «працюючий стан» для виконання завдань кримінального права. Це визначення може бути відправною точкою для подальших наукових розробок механізму реалізації відповідальності у кримінальному праві.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Митрофанов І. І. Теоретичні проблеми механізму реалізації кримінальної відповідальності : моногр. — Кременчук, 2010. — 520 с. — С. 459—519.

загрузка...
Top