Сташис В.В. Роль і значення покарання в системі запобігання злочинності

1. Правові заходи боротьби зі злочинністю є необхідною складовою політики держави у цій сфері, вони перебувають у тісному взаємозв’язку з конкретними умовами суспільно-політичного розвитку суспільства, загального устрою життя держави, станом економіки, морально-етичними й філософськими поглядами, якими характеризується та чи інша епоха, а також відповідними стереотипами, що склалися у даному соціумі на той чи інший час. У системі чисельних правових заходів вагоме місце займає кримінальне покарання - необхідний засіб охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання зазначеної ролі здійснюється як за допомогою загрози покаранням, яка міститься в санкції будь-якої кримінально-правової норми Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК), так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, уже визнаних винними у вчиненні злочину.

Важливість інституту покарання в умовах складної кримінологічної ситуації, не викликає сумніву, хоча в юридичній літературі поширеною є думка, що покарання у протидії злочинності виконує лише допоміжну роль. Щодо допоміжної ролі покарання під час запобігання злочинним, то це висловлювання є справедливим стосовно загальної системи заходів, що вживаються державою для профілактики злочинів, зниження злочинності, усунення її причин і умов, що їй сприяють. У такому аспекті покарання дійсно виконує допоміжну функцію. Проте серед заходів державного реагування на вчинені злочини та осіб, що їх вчинили, кримінальне покарання набуває першорядного значення. У ньому знаходить відбиття від імені держави негативна оцінка вчиненого злочину і самого злочинця. Применшення цієї ролі є неприпустимим, таким, що суперечить каральній і запобіжній сутності кримінального покарання, як найбільш суворого заходу державного примусу, який застосовується за вироком суду до осіб, які вчинили злочин.

2. У сучасному законодавстві про кримінальну відповідальність цілі покарання залишаються в цілому класичними і визначені у ст. 50 КК «Поняття покарання та його мета». В ч. 2 цієї статті зазначено: «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами». Перший різновид запобігання як цілі покарання в теорії кримінального права отримав назву «спеціальна прееенція», або спеціальне запобігання злочинам, а другий - «загальна прееенція», або загальне запобігання.

3. Щодо сутності загального запобігання у контексті цілей покарання відмітимо, що воно є таким у тих випадках, коли адресується всім громадянам і спрямовується на стримування їх від вчинення зло-чинів під загрозою (страхом) покарання та пов’язаним з ним суспільним осудом у широкому сенсі слова. Аналіз різних визначень даного поняття у спеціальній літературі дозволяє стверджувати, що багато в чому вони є схожими. Фактично в літературі склалась єдина думка, що основним запобіжним засобом є погроза кримінальним покаранням, або залякування, яке впливає на свідомість і волю людей.

Слід погодитися з тим, що ефект загальної превенції виникає в результаті взаємодії кримінального законодавства з практикою його застосування і виконання, а також у комплексі з іншими соціальними і психологічними чинниками - мораллю, ідеологією, звичаями та ін. Тому реалізація кримінально-правових норм без підтримки останніх чинників є вкрай проблематичною і неефективною. Крім того, справедливим є також уточнення, що лише одним покаранням не обмежується запобіжна роль законодавства про кримінальну відповідальність, оскільки реальний запобіжний вплив справляють не окремо взяті нормативні приписи (наприклад, покарання), а цілі комплекси нормативних положень, до складу яких входять норми не тільки законодавства про кримінальну відповідальність, а й ті норми інших галузей права, що регулюють процедуру притягнення до кримінальної відповідальності з її наступними негативними наслідками. Дійсно, загальна превенція досягається: невідворотністю кримінального покарання; наявністю в законодавстві про кримінальну відповідальність санкцій; судовим розглядом справи; публічністю вироку; правовою пропагандою; високим рівнем правової культури тощо.

4. На відміну від загальної превенції покарання, розрахованої перш за все на громадян з нестійкою поведінкою, мета спеціального запобігання полягає у тому, щоб попередити, як зазначалося вище, можливість вчинення нових злочинів особами, які вже вчинили злочини і відбувають покарання. Тобто спеціальне запобігання, на відміну від загального, адресоване певним групам, або категоріям осіб. Підкреслюючи особливе значення спеціального запобігання, в юридичній літературі зазначається, що досягнення мети спеціальної превенції є першим і обов’язковим кроком на шляху подальшого досягнення інших цілей покарання - без досягнення цієї мети досягнення інших цілей покарання, таких як загальне запобігання та виправлення засуджених, стає практично неможливим. При цьому, як зазначається в юридичній літературі, мета запобігання може бути досягнута кількома шляхами: а) позбавленням засудженого фізичної можливості вчиняти злочини;

б) погрозою застосування покарання за вчинений злочин; в) запобіганням під час відбування покарання; г) впливом на психіку засудженого і осіб, які мають протиправні відхилення у поведінці.

У свою чергу, стверджується, що мета спеціальної превенції досягається й такими шляхами, як: а) позбавлення злочинця фізичної можливості вчинити новий злочин; б) побоювання злочинця повторного застосування до нього покарання за новий злочин. Таким чином, реалізація зазначеного запобігання створюватиме певні умови, які об’єктивно перешкоджатимуть засудженому вчиняти новий злочин і, одночасно, сприятимуть зміні злочинної поведінки на соціально схвалювану, правомірну поведінку, допомагаючи формуванню настанов і навичок саморегуляції, а також вихованню в особистості свідомої, добровільної потреби такої поведінки. Проте, для досягнення цієї мети, як стверджують дослідники, необов’язковим є виправлення засуджених. Головне, щоб вони не вчиняли нових злочинів з інших причин, наприклад, внаслідок успішної реалізації оперативно-розшукових заходів, повного й раціонального завантаження робочого та вільного часу, постійного нагляду й контролю тощо. Вочевидь, перший з названих шляхів досягнення цілі покарання - спеціальної превенції (свідома внутрішня переорієнтація особистості як такої, її настанов, світогляду, що призводить до глибокого морально-психологічного переродження) - це, напевно, ідеал, якого треба намагатися досягти. Але все це достатньо тривалий процес, який вимагає (навіть після досягнення поставленої мети - спеціальної превенції) створення певних соціальних, так би мовити, підтримуючих умов для закріплення правослухняної поведінки колишнього засудженого (наприклад, вжиття чисельних заходів соціальної адаптації і ресоціалізації). На практиці ж, в основному, буває цілком достатньо досягнення мети спеціального запобігання за допомогою засобів, спрямованих на зовнішнє недопущення вчинення нового злочину, особливо в разі морально-психологічної занедбаності особи злочинця, наявності в нього усталеної установки на зайняття злочинною діяльністю, знаходження в несприятливому оточуючому середовищі, що нерідко провокує різні криміногенні ситуації та вчинення злочинів, коли внутрішньо безповоротне соціальне та морально-психологічне переродження особи, яка відбула покарання, стає практично неможливим або значно ускладненим.

5. Кримінальне законодавство в цілому має на меті не лише позитивний вплив на ту чи іншу особу, винну у вчиненні злочину, а й спрямоване на досягнення ще однієї перспективної мети - знизити імовірність злочинних діянь у соціумі за допомогою застосування закону або його погрози, що дозволяє розглянути його превентивні можливості з точки зору як загальносоціального, так і спеціально-кримінологічного запобігання злочинності. Тому основним показником ефективності досягнення загальної превенції є загальний рівень первинної злочинності, а основним показником відповідного ефекту від спеціальної превенції - насамперед статистика рецидивної злочинності.

6. Розгляд проблеми ролі та значення кримінального покарання у системі запобігання злочинності дозволяє дійти висновку, що воно є вагомою частиною складного механізму превенції, в якому воно (покарання) виконує дві функції - загальну і спеціальну, кожна з яких має своє призначення, коло адресатів, принципи дії, особливості реалізації та ін. Разом із тим кримінальне покарання, будучи необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань, справляє запобіжний ефект не само по собі, а в комплексі з іншими кримінально-правовими нормами та інститутами, а також чинниками соціального, психологічного, морального та іншого характеру. При цьому покарання - не панацея від злочинної агресії у широкому смислі слова. Тому від нього не можна вимагати стовідсоткового запобіжного ефекту. У цьому сенсі воно, звісно ж, виконує, хоча й вагому, але все-таки допоміжну роль поряд з іншими складовими системи запобігання злочинності. Вирішальну роль у цьому сегменті суспільного життя відіграють заходи соціального, економічного та культурно-виховного характеру.

загрузка...
Top