Способи нормативного юридичного закріплення неприпустимості зловживання правом

Однією з важливих проблем, яка викликає постійні дискусії серед вчених, що досліджують зловживання правом, є спосіб юридичного закріплення неприпустимості цього явища. її актуальність зумовлюється тим, що від якості закріплення у нормативно-правових актах неприпустимості зловживання правом залежить ефективність запобігання йому та припинення на практиці.

Метою цієї статті є аналіз різноманітних способів нормативної юридичної фіксації неприпустимості вчинення суб’єктами права таких діянь, котрі, будучи формально-правомірними, здійснюватимуться з метою заподіяння шкоди іншим суб’єктам права. При цьому основний наголос робитиметься не лише на встановленні зв’язків між раніше використовуваними та сучасними способами юридичного закріплення неприпустимості зловживання правом, а й на їх класифікації за певними схожими ознаками.

Дослідивши доктринальні підходи до розуміння суті зловживання правом у різних державах, проаналізувавши зарубіжне і національне законодавство (у тому числі й те, яке було чинним наприкінці XVIII — початку XX ст., коли неприпустимість зловживання правом лише почала активно юридично фіксуватись), а також деякі основні міжнародні нормативно-правові акти і договори, ми б хотіли запропонувати власне бачення різних способів закріплення неприпустимості аналізованого явища.

Передусім висловимо таке спостереження: у різних нормативних формулюваннях неприпустимості зловживання правом тісно «переплелися» природно-правовий та позитивістсько-правовий типи праворозуміння. Проте задля детального аналізу цього «переплетіння» і розмежування відповідних типів праворозуміння доцільніше послуговуватись індивідуалістичними та соціальними (соціально-цільовими, солідаристсь кими) концепціями про сутність прав людини [1; 2, 10-16, 106-109].

Індивідуалізм. Ідеї індивідуалізму у способах нормативного закріплення неприпустимості зловживання правом були виражені через природно- правові та позитивістсько-правові підходи. Перший із них, залежно від часу виникнення та ступеня впливу на формування доктрини зловживання правом, можна розділити на два види: початковий (фундаментальний) та наступний (похідний).

Вперше початковий (фундаментальний) вид природно-правового підходу до нормативного закріплення неприпустимості зловживання правом був зафіксований у ст. 4 французької Декларації прав людини і громадянина (1789 р.)**. Її формулювання не виникло на «пустому місці», а було результатом домінуючих у XVII-XVIII ст. у Західній Європі природно-правових досліджень, які сягали своїми «коріннями» у римське право. У цій статті були встановлені межі прав людини при їх природноправовому розумінні, а відтак відповідна норма стала юридичною підставою застосування санкцій за таку поведінку, котра призводить до настання шкідливих наслідків. Аналізований підхід є початковим, оскільки саме завдяки йому виникла можливість такого трактування (розуміння) права, при якому останнє може використовуватися на «зло» (на шкоду). Фундаментальним такий вид є з огляду на те, що він поширюється на всі суб’єктивні права незалежно від сфер їх реалізації [3; 4, 23-24].

Наступний (похідний) різновид природно-правового підходу до нормативного закріплення неприпустимості зловживання виявляється у використанні законодавцем оціночних філософсько-етичних чи раціональних категорій, які дають змогу правозастосовним органам самостійно визначати межі суб’єктивних прав, у тому числі всупереч прямим вказівкам позитивно-правових норм. До таких категорій належать, зокрема: «справедливість», «добросовісність», «порядність», «моральні засади суспільства», «принципи довіри» (філософсько-етичні) та «розумність», «доцільність», «співмірність» (раціональні). Мабуть, вперше зазначений вид нормативного підходу до неприпустимості зловживання правом був використаний у Цивільному кодексі (далі — ЦК) Іспанії (1889 р.), а згодом — закріплений у ЦК Швейцарії (1907 р.). Пізніше схоже формулювання неприпустимості зловживання правом було «підхоплене» законодавцями різних країн, а тому сьогодні його можна знайти у багатьох цивільних кодексах держав світу. Недоліком аналізованого виду нормативного закріплення неприпустимості зловживання правом є те, що застосування у законодавстві оціночних (зокрема філософсько-етичних) категорій усуває чітку межу між мораллю і правом, роблячи останнє нестійким та значно розширюючи межі суддівського розсуду, може провокувати до зростання зловживань самими суддями [5].

Позитивістсько-правовий підхід у закріпленні неприпустимості зловживання правом виявляється в об’єктивістському та суб’єктивістському способах заборони цього явища. Загальна «формула» об’єктивістського способу полягає у зобов’язанні особи відшкодувати шкоду, завдану своєю поведінкою. Такий підхід був передбачений у ЦК Франції (1804 р.), у Прусському земельному кодексі (1794 р.), у ЦК Німеччини (1896 р.)**, його можна легко відшукати практично у будь-якому сучасному ЦК, оскільки згадана «формула» заборони зловживання правом (у цивільно-правових нормативних актах) є одночасно підставою для деліктних зобов’язань***.

Суб’єктивістський спосіб нормативної заборони зловживання правом передбачає заборону поведінки зі «злим» наміром («злою» метою), тобто законодавець вирішив насамперед зафіксувати ознаки суб’єктивної сторони такої неприпустимої поведінки.

Соціальні концепції. Природно- правові ідеї, викладені у французькій Декларації прав людини і громадянина та інших законодавчих (зокрема конституційних) актах кінця XVIII — початку XIX ст. у Європі та США, стали юридичною основою для забезпечення безпрецедентно широкому колу громадян багатьох країн громадянських і політичних прав (так званих прав першого покоління). У XIX ст. науково-технічний прогрес, поступова індустріалізація народного господарства та процес урбанізації призвели до значних соціально-економічних трансформацій, які набули особливого розмаху на зламі XIX-XX ст. Зазначені процеси супроводжувались масовим використанням особами суб’єктивних прав задля задоволення своїх індивідуальних інтересів, які іноді суперечили інтересам суспільним та державним. Відбулась «абсолютизація» розуміння змісту суб’єктивних прав. Останнє набуло настільки масштабного характеру, що філософи та теоретики права другої половини XIX ст. були змушені «винаходити» теорію, яка б обґрунтовувала «вищість» суспільних інтересів над індивідуальними та можливість обмеження останніх задля блага усього суспільства чи заради інтересів держави. У такий спосіб набув наукових обрисів позитивістський тип праворозуміння у вигляді легізму, а пізніше його різновид у вигляді соціологічного позитивізму. Саме останній (зокрема солідаристські концепції та теорія соціальних функцій Л. Дюгі) справив значний вплив на способи нормативного юридичного закріплення неприпустимості зловживання правом та є проявом згаданої на початку нашого дослідження соціальної концепції розуміння прав людини [2, 10-16].

Юридичні формулювання заборони зловживання правом, які зустрічаються у законодавстві та відображають соціальну концепцію розуміння прав людини, теж можна умовно поділити на два види: 1) ті, котрі на основі теорії соціальної функції прав акцентують увагу на соціальному призначенні суб’єктивних прав; 2) ті, які наголошують на відповідності прав людини інтересам насамперед суспільства чи держави. До першого виду можна віднести заборону зловживання правом у цивільному законодавстві СРСР та союзних радянських республік. Спершу він був зафіксований у ст. 1 ЦК РРФСР 1922 р., а пізніше (дещо в іншому формулюванні) повторився у ст. 5 Основ цивільного законодавства СРСР та союзних радянських республік 1964 р.* Цікаво, що відповідні норми радянського конституційного законодавства передбачали зовсім інший спосіб заборони зловживання правом, який є вираженням зазначеного вище другого виду соціальної концепції.

Комплексні підходи. Аналіз нормативного юридичного закріплення неприпустимості зловживання правом дає можливість виокремити ще два підходи (умовно назвемо їх комплексними) до нормативного юридичного закріплення неприпустимості цього явища, за допомогою яких поєднуються всі зазначені вище способи.

Перший підхід передбачає загальний та конкретний способи нормативного закріплення неприпустимості зловживання правом. Загальний спосіб заборони зловживання правом віднаходить своє закріплення у міжнародних нормативно-правових актах, договорах, конституційних актах держав чи основних для тієї чи іншої сфери правових відносин (галузево-правових) законодавчих актах. Визначальною особливістю цього способу є те, що у відповідних нормах міститься заборона здійснення усіх чи певної групи прав на шкоду іншим суб’єктам права, чи здійснення прав всупереч їхньому соціальному призначенню або ж здійснення їх недобросовісно, нерозумно тощо. Тобто законодавець не конкретизує, які саме види прав можуть бути використані з метою заподіяти шкоду суспільно-правовим відносинам.

Конкретний спосіб заборони зловживання правом застосовується у тих випадках, коли виникла необхідність нормативно зафіксувати неприпустимість зловживань окремою групою прав, в яких, як засвідчила суспільна практика, зловживання правом зустрічались найчастіше. Це передусім стосується зловживань у сфері владних відносин, зловживання свободою вираження поглядів, зловживання монопольним становищем на ринку тощо.

Загальною декларацією прав людини був започаткований ще один комплексний спосіб заборони зловживання правом. Основною суттєвою характеристикою цього способу є заборона такого тлумачення текстів нормативно-правових актів, яке дає змогу використовувати їх положення на шкоду іншим суб’єктам права. Цей спосіб за своєю суттю встановлює відповідальність за егоцентричну поведінку, іншими словами, поведінку соціально шкідливого, «споживацького» ставлення до своїх прав, всупереч інтересам інших осіб та суспільства. «Винайдення» аналізованого способу закріплення неприпустимості зловживання правом було продиктовано, на нашу думку, зокрема, таким явищем, як безпрецедентне у світовій історії зростання правової свідомості суспільства та підвищення якості правової освіти. Ці тенденції, попри безперечно позитивний вплив на суспільство, мали своїм наслідком водночас зростання правової освіченості й потенційних правопорушників, які, інколи орієнтуючись у законодавстві не гірше від самого законодавця, вишукують усі можливі способи обходу закону, вчинення діянь на шкоду суспільству та уникнення відповідальності за них.

Досліджені вище підходи та способи нормативного юридичного закріплення неприпустимості зловживання правом можна зобразити у вигляді такої схеми:

Здійснене дослідження дає можливість дійти таких висновків. По-перше, у нормативних формулюваннях неприпустимості зловживання правом поєднуються природно-правовий та позитивістсько-правовий типи праворозуміння, дотримуючись

яких законодавець створив різноманітні юридичні способи попередження, виявлення, заборони зловживань правом та встановлення відповідальності за таку поведінку.

По-друге, в українському законодавстві знайшли своє відображення всі охарактеризовані вище підходи та способи нормативного юридичного закріплення неприпустимості зловживання правом, окрім заборони зловживання тлумаченням текстів нормативних актів.

По-третє, аналіз способів та характерних особливостей поєднання у нормативних актах різного рівня, сфери поширення і застосування (зокрема в Україні) нормативних юридичних формулювань неприпустимості зловживання правом свідчить про відсутність у законодавця досить чіткого розуміння сутності цього явища.

По-четверте, найбільш «оптимальним» способом заборони зловживання правом є, вважаємо, комплексний із застосуванням і першого, і другого його видів.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Гойхбарг А. Очерки преобразования земельного и гражданского права в буржуазных государствах. — М., 1925. — 97 с.
  2. Дюги Л. Общие преобразования гражданского права со времени Кодекса Наполеона. — М., 1919.
  3. Малиновский А. А. Злоупотребление субъективным правом (теоретико-правовое исследование). — М., 2007. — С. 8-12.
  4. Яценко Т. С. Категория шиканы в гражданском праве : история и современность. — М., 2003.
  5. Шайо А. Злоупотребление основными правами, или парадоксы преднамеренности // Сравнительное конституционное обозрение. — 2008. — № 2. — С. 163.
загрузка...
Top