Щодо проблем правового регулювання народної медицини (цілительства)

З часів перших цивілізацій незмінним супутником лікування, заснованого на засадах науки, було цілительство, яке в різних народів у різні періоди практикувалося шаманами, чаклунами, відьмами, жерцями, екстрасенсами, біоенергоінформаційними терапевтами тощо. Вони завжди були конкурентами у боротьбі за пацієнтів. Характерною особливістю останніх років для законодавств багатьох країн світу у сфері охорони здоров´я є посилення уваги до проблем правового урегулювання діяльності в галузі народної і нетрадиційної медицини. Всесвітня організація охорони здоров´я (ВООЗ) визнала, що знання натуральної медицини належить народам, в котрих вони повинні повною мірою поважатися. Науковці провідних країн світу дійшли спільної думки, що народна медицина значно випереджає за ефективністю академічну медицину, наприклад, при лікуванні ракових пухлин у деяких випадках дієвість методів народної медицини у 2,5-3 рази вища, ніж академічної [1]. Таким висновкам радіють не тільки дипломовані лікарі зі світовими досягненнями, але і пройдисвіти, що обіцяють за символічну плату вилікувати від найтяжчих хвороб, посилаючись на практику ВООЗ.

На сьогодні особливо актуальним і своєчасним є розроблення теоретичних проблем правового регулювання незаконного заняття народною медициною (цілительством). Ця проблема не знайшла наукового обґрунтування і висвітлення у працях сучасних правників, однак медики, філософи, соціологи, зокрема Ю. Вервес, В. Самойлов, П. Заблудовський, М. Щерба, В. Фіглевський занепокоєні сучасним станом народної медицини. Через ЗМІ своє ставлення до цієї проблеми в ЗМІ висловлює і церква.

На нашу думку, не повинен викликати жодних заперечень той факт, що, доповнивши Кодекс України про адміністративні правопорушення ст. 462, законодавець у рамках адміністративного законодавства поставив за мету зламати «інститут доморощеного цілительства» на теренах України.

Масштаби бізнесу цілителів, за словами фахівців, просто вражають. Лише у Києві діють понад 30 різних центрів, шкіл і навіть інститутів цілительства, магії та чаклування. За підрахунками фахівців налічується 15 тис. одинаків-цілителів, а місячний обіг цього бізнесу становить від 20 до 100 тис. дол. СІЛА [2].

В Україні до нетрадиційної медицини, за інформацією федерації сприяння охороні здоров´ю, щороку звертаються понад п´ять мільйонів людей. Про популярність галузі свідчить хоча б те, що деякі великі страхові компанії навіть пропонують види страхування, пов´язані з нетрадиційною медициною. Загалом дослідження свідчать, що народним лікарям довіряють 40-60 % українців. В Африці 80% населення використовують народну медицину. В Азії і Латинській Америці населення продовжує використовувати народну медицину з урахуванням історичних та культурних традицій. У Китаї за своїм обсягом народна медицина досягла 40 %. Процентне співвідношення для населення, котре хоча б раз зверталося до послуг народної медицини, становить 48 % в Австралії, 70 % в Канаді, 42 % в США, 38 % у Бельгії і 75 % у Франції. В багатьох країнах світу витрати на народну медицину не тільки високі, але і постійно зростають. Так, у Малайзії приблизно 500 млн дол. США щороку витрачається на послуги народної медицини проти 300 млн дол. США на класичну медицину. В Японії 60-70 % лікарів з академічною освітою виписують своїм пацієнтам ліки нетрадиційної медицини [3].

Законодавець України визначив поняття народної медицини (цілительства) як методи оздоровлення, профілактики, діагностики і лікування, що ґрунтуються на досвіді багатьох поколінь людей, усталені в народних традиціях і не потребують державної реєстрації [4]. Право на заняття народною медициною (цілительством) мають особи, які отримали спеціальний дозвіл на заняття народною медициною (цілительством), виданий Міністерством охорони здоров´я України або уповноваженим ним органом. Законом також визначено заборону проведення цілительства на масову аудиторію, у тому числі з використанням засобів масової інформації. Також законодавством визначено, що до загальнодозволених видів медичної діяльності не належать: лікування онкологічних хворих; лікування хворих на інфекційні захворювання, у тому числі венеричні та заразні шкірні; СНІД; лікування хворих на наркоманію; лікування психічно хворих, які потребують невідкладної госпіталізації; видавання висновку про психічний стан здоров´я; догляд та лікування ускладнень вагітності; хірургічні втручання, у тому числі аборти; проведення розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів та інших аналогічних їм заходів із використанням методу гіпнозу та інших методів психічного або біоенергетичного впливу. Реклама, що спростовує норму, закріплену законодавцем у повсякденному житті, нам зустрічається досить часто. Сьогодні газети буквально переповнені оголошеннями різноманітних цілителів, знахарів, провісників народної медицини, які пропонують хворим свої послуги, обіцяючи зцілення навіть від хвороб, які на сучасному етапі еволюції людства медиками визнані невиліковними. Кодексі; Російської Федерації про адміністративні правопорушення від 30 грудня! 2001 р. теж має відповідну норму, що забороняє незаконне заняття народною медициною (цілительством).

В Росії порушувалося питання заборони реклами «магів» та «цілителів», законопроект, що забороняє рекламу окультних послуг і магічного цілительства, розглянутий Державною думою. З відповідною пропозицією виступив Комітет Держдуми з економічної політики і підприємництва. Ініціатива пояснюється тим, що громадяни, довіряючи рекламним обіцянкам магів і чаклунів, часто стають жертвами банального шахрайства [5].

Слід відзначити, що негативна реклама у цій сфері послуг неякісно впливає на формування в суспільстві позитивних тенденцій взаємовідносин між громадянами, владою, різними соціальними інституціями. За останні роки в її розвитку досягнуто певних успіхів, але питання реклами лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації залишається відкритим. Нині досить активно в пресі й на інших носіях присутня реклама актуальної для суспільства інформації. Водночас обсяг нашої соціальної реклами дуже малий, відсутні солідні джерела її фінансування, дуже обмежена проблематика, на яку звертають увагу творці рекламного продукту. Потребує і більш системного опрацювання весь комплекс законодавства про соціальну рекламу. Недостатньо уваги приділяється і науковим дослідженням цього надзвичайно важливого чинника соціального розвитку суспільства і його впливу на мотиваційну поведінку різних груп населення. Але є ще одне джерело інформації, до якого прикута значна частина прогресивного людства, — це Інтернет. Саме тут можна знайти безліч сайтів, адміністратори котрих за символічну плату пропонують вилікувати від хвороб різного характеру, надати пораду і навіть запропонують зв´язатися з провідними фахівцями у галузі шляхом мобільного зв´язку, електронної адреси чи онлайн, а також переконають, що з послугами гороскопу і чаклунства результат лікування буде кращим. Хоча законодавець і визначає заборону реклами у проведенні цілительства на масову аудиторію, але ця заборона не поширюється на Інтернет. Виявити порушення дуже легко, але відповідальність нести нікому, адже знайти авторів сайту неможливо. Найпоширенішими порушеннями на прикладі Інтернету і реклами є порушення п. 11 ст. 21 Закону України «Про рекламу», що встановлює заборону реклами діагностики або лікування, які не ґрунтуються на безпосередньому контакті лікаря з пацієнтом, також рекомендації медичних працівників, науковців, медичних закладів та організацій щодо рекламованих товарів чи послуг, та й взагалі постає питання про їх наявність [6; 7]. Найчастіше адміністратор сайту виступає у ролі і цілителя, і лікаря, і чаклуна.

Варто зазначити, що умови та організація роботи цілителя (особи, яка не має спеціальної медичної освіти, але володіє певним обсягом професійних знань та вмінь у галузі народної та нетрадиційної медицини) визначаються Положенням про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність у галузі народної та нетрадиційної медицини, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров´я № 36 від 11 лютого 1998 р. У цьому Положенні визначається, що цілитель надає допомогу населенню методами народної та нетрадиційної медицини під контролем лікаря або в умовах лікувального закладу, повинен узгоджувати свої дії щодо надання консультативної та лікувальної допомоги пацієнтам лікарем-спеціалістом, вести облікову документацію, знати принципи медичної етики та деонтології тощо [4]. На жаль, перелічене вище відсутнє в умовах інтернет-спілкування. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає суб´єктами правопорушення осіб, що отримали у встановленому порядку спеціальний дозвіл на провадження медичної діяльності у галузі народної і нетрадиційної медицини, та інших осіб. До числа «інших осіб» навряд чи можна віднести адміністраторів сайтів, скоріше тих шарлатанів, котрі розміщують оголошення в газетах та на зупинках міського транспорту.

Як свідчить практика, таких нюансів не знають не лише пересічні громадяни, а й багато представників офіційних органів, які покликані стежити за порядком у цій галузі. Та й підставою для перевірки особи, яка займається цілительством, є скарга від хворих. Якщо ж заявник посилається на інтернет-ресурс, то адреса «цілителя» у цьому випадку буде відсутня, відповідно і перевірка проводитись не буде. Підкреслимо, що до компетенції МОЗ України не належить урегулювання діяльності тих осіб, які не мають передбачених законодавством України кваліфікаційних та дозвільних документів на проведення медичної практики. Діяльність таких осіб регулюється службою податкового нагляду, правоохоронними органами, регіональними управліннями захисту прав споживачів або іншими органами виконавчої влади (залежно від порушень вимог чинного законодавства). Однак з метою запобігання випадкам незаконної медичної практики МОЗ співпрацює з Податковою адміністрацією України, МВС, СБУ, службою прокурорського нагляду, Державним комітетом з питань споживчої політики. Дослідження причин, чому і як «цілителі» отримують ліцензії, а головне їх правомірність, залишається поза межами статті, це компетенція інших органів.

Існують випадки, а нині це просто необхідність, яка беззаперечно діє на психіку та свідомість деякої категорії громадян, коли «цілителі» розміщують на сторінках сайту, в оголошеннях, газетах неправдиву інформацію про номер ліцензії нібито виданої МОЗ, а також печатку з реквізитами міністерства та підписами. На нашу думку, було б доцільно запровадити можливість надсилання запиту через електронну мережу Інтернет на офіційний сайт МОЗ з метою з´ясування дійсності і відповідності виданої ліцензії та запобігання цього виду правопорушення. Така практика вже використовується на урядовому порталі Міністерства охорони здоров´я України Державною службою лікарських засобів і виробів медичного призначення. Сторінка сайту містить інформацію про Державний реєстр ліцензій та лікарських засобів. Необхідно лише ввести номер свідоцтва або ліцензії, номер наказу, дату та інші реквізити. На жаль, на сторінці сайту «Регуляторна політика та дозвільна діяльність» у розділі «Народна медицина» міститься лише текст Конституції України та накази, що регулюють цей вид діяльності. Особливістю такого методу швидкого отримання інформації є те, що таким реєстром можуть скористатися пересічні громадяни будь-де і будь-коли. І вже потім самостійно зможуть вирішувати, звертатися їм за допомогою в лікуванні чи ні.

Водночас перші кроки до вирішення зазначеного питання відкривають широке поле для науково-теоретичного дослідження цього напрямку. Українці повинні серйозно занепокоїтись окресленою проблематикою, адже здоров´я нації є найдорожчим скарбом держави. І кожен з нас сам обирає, кому він надає право рятувати своє здоров´я — народній медицині або академічній. Феномен катастрофічного поширення нетрадиційної медицини у розвинених країнах світу розглядається як непояснене явище. Проведений нами аналіз і критика поширених у суспільстві лженаук і пара-нормальних вірувань ставлять законодавця у безвихідне становище. А спроби здійснювати на державному рівні різноманітні проекти в цьому напрямі не дають бажаного результату, хоча певна тенденція у ЗМІ і навіть на законодавчому полі є. На нашу думку, основне завдання законодавця — чітко визначити предмет критерії і завдання справжньої народної медицини, відмежувати останню від сумнівної нетрадиційної практики доморослого «цілительства» з подальшим внесенням їх до КпАП. Без розгляду залишається і питання відповідальності за незаконне цілительство: накладання штрафу від 50 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на нашу думку, не зупинить жодного правопорушника. Тож ми переконані, що це питання потребує детального вивчення з боку науковців.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.      Позиция ВОЗ по отношению к натуральной медицине // http://natyrmed.com.ua

2.      Гаташ В. Цілительство дитя нового часу // Дзеркало тижня. — 2006. — № 17 (596). — 29 квіт. — 12 трав. // http://www.dt.ua/3000/3450/53272/

3.      Трахтенберг I., Шумаков В. «Нетрадиційне цілительство» і наука : компроміс неможливий // Вісник Національної академії наук України. — 2002. — № 2 // www.nbuv.gov.ua/Portal/All/her-ald/2002-02/6.htm

4.      Кодекс України про адміністративні правопорушення : наук.-практ. комент. / Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін. - К., 2008. - 781 с.

5.      Заборона реклами окультних послуг і магічного цілительства // http://skm-rf.runews.phpread-more=1921

6.      Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення застосування ме-тодів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів і заняття народною медициною (цілительством) : Закон України від 17 травня 2007 р. // http://zak.on. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=270%2F96-%E2%F0

7.      Про рекламу : Закон України від 11 липня 2003 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi!nreg=279%2F94-%E2%F786909

загрузка...
Top