Що є право? Про основи «натуралістичної» юриспруденції у світлі соціального натуралізму

Є така притча. Колись батько звернувся до мудреця із запи­танням: «Як мені виховати сина, аби зробити його щасливим?» Мудрець йому відповів: «Зроби його громадянином держави, в якій най­кращий порядок!»

У цій притчі представлена ідея про те, що основою суспільного життя лю­дей є порядок: який цей порядок, таке й життя людей у суспільстві.

Суспільний порядок забезпечують самі люди, зокрема, з допомогою тако­го засобу як право. Як вони будуть ви­користовувати цей засіб — залежить від того, як люди розуміють, що є пра­во. З цього випливає такий висновок: якщо порядок у суспільстві неналеж­ний, то це, зокрема, тому, що неналеж­ним є праворозуміння.

Сьогодні в Україні є достатньо оз­нак кризи правопорядку. Ця криза ак­туалізує проблему праворозуміння, яку можна сформулювати у вигляді питання «що є право?».

На наше переконання, правильно вирішити це питання можна лише в контексті правильного світогляду. Саме від світогляду людини залежить, як вона розуміє право: який світогляд людини, таке й її праворозуміння. От­же, прогресивне праворозуміння мож­ливе у того, хто має прогресивний світогляд.

Для того щоб виявити світоглядну основу питання «що є право?», слід, на нашу думку, трансформувати це пи­тання у так зване основне питання правознавства: право — це витвір при­роди чи людей? А якщо того й іншого, то яка роль природи і яка роль людей у творенні права?

Є достатньо підстав вважати, що вже перші спроби людства пізнати, що є право, почалися з пошуку відповіді на сформульоване таким чином основ­не питання правознавства у світлі певного світогляду. Видається, що і сьогодні вирішення цього питання у світлі певного світогляду дасть пра­вильну відповідь на питання «що є право?». Отже, саме світогляд, який допоможе дати правильну відповідь на основне питання правознавства, надасть можливість правильно зро­зуміти, що ж є право.

Який же цей світогляд? На нашу думку, визначити той світогляд, який сприятиме формуванню правильних уявлень про феномен права, можна, дослідивши, зокрема, світоглядну ос­нову римського права. Той факт, що воно і сьогодні вражає своєю доско­налістю, свідчить про те, що римське право було продуктом прогресивного світогляду. На нашу думку, саме у світлі цього світогляду, розвинутого відповідно до сучасності, слід вирішу­вати сформульоване вище основне пи­тання правознавства.

У тих історичних межах, які до­ступні для сучасного дослідження, на­ми було виявлено, що для вирішення основного питання правознавства було сформульовано уявлення про існуван­ня «надлюдського права», яке з самого початку отримало визначення як «при­родне право», на відміну від «законів, постановлених людьми». І зроблено було це відкриття у правознавстві за­вдяки так званому натуралістичному світогляду, згідно з яким для волі та свідомості людей існують певні закони якоїсь надлюдської сутності, що нази­вається Природою, чи має іншу назву, але відіграє подібну до Природи роль (Бог, Логос, Розум, Ідея тощо).

Ще у «досократичний» період грецькі філософи, зокрема Фалес, Анаксимандр, Піфагор, Геракліт, ґрун­туючись на натуралістичному світо­гляді, розвивали ідею існування над­людських законів, і таким чином готу­вали ґрунт для ідеї природного права. Сократ розвивав ідею природного права, стверджуючи, зокрема, що уп­равління суспільним життям людей має засновуватися на пізнанні певних надлюдських законів, яким люди ма­ють коритися. Свій внесок у розвиток поглядів Сократа зробив його учень Платон у своїх діалогах «Держава» і «Закони». Арістотель посилив ідею існування надлюдських законів, за­пропонувавши у «Нікомаховій етиці» досить чітке розрізнення понять «при­родне право» і «право волеустановлене». Натуралістичний світогляд набув значного розвитку у стоїків (Зенон, Сенека та ін.), ставши таким чином унікальною основою для утвердження ідеї існування надлюдських законів, оформленої у вигляді ідеї природного права. Завдяки, зокрема, Цицерону ця ідея, як продукт натуралістичного світогляду, була покладена в основу творення римського права юристами-«натуралістами», до яких належали Гай, Ульпіан, Павло, Модест та ін.

Таким чином, римське право своїми унікальними властивостями має за­вдячувати   саме   натуралістичному світогляду, що утверджував ідею існу­вання надлюдських законів, яким люди   мають   підкорятися  у   своєму суспільному житті, й зокрема при встановленні своїх людських законів, тобто у законодавстві. Ф. Аквінський обґрунтовував ідею існування наді людських законів на основі натуралістичного світогляду, «освяченого»; авторитетом Бога.

Продуктивна роль натуралістичного світогляду для вирішення основно­го питання правознавства була реалі­зована і в подальшому розвитку юрис­пруденції. Так, Г. Гроцій, розглядаючи питання, чи є правознавство справжньою наукою, писав: «Багато хто досі намагався надати цій галузі (юриспруденції. — О. К.) наукової форми, алеї ніхто не міг цього зробити, та й, прав­ду кажучи, це неможливо було здійснити інакше як... відокремивши те, що виникло внаслідок установлен­ня, від того, що виникає із самої при­роди» [1, 52]. Ця ідея набуває особли­вої актуальності сьогодні, коли сучасному суспільству потрібне нове, справді наукове правознавство, яке забезпечило б модернізацію нашого праворозуміння заради розбудови прогресивного суспільного порядку, включаючи і правопорядок.

На нашу думку, ґрунтуючись на дослідженнях світоглядних основ, на яких виникло римське право, нове правознавство, що забезпечить мо­дернізацію праворозуміння, може ви­никнути лише на основі подальшого розвитку натуралістичного світогля­ду - тобто того світогляду, який свого часу був покладений в основу рим­ського права. Отже, нова юриспру­денція може розвинутись лише на ґрунті нового натуралізму, тобто світо­гляду, який по-новому тлумачить ідею існування надлюдських законів — за­конів Матері-Природи.

Чи не найбільше просунувся впе­ред цим шляхом Дж. Локк. Він за до­помогою аргументів «здорового ґлузду» обґрунтовував ідею про існування для людей закону природи. Нату­ралістичний світогляд Дж. Локка при вирішенні основного питання право­знавства виявився у тому, що він аргу­ментовано довів: люди не можуть жи­ти суспільним життям без закону при­роди, який вони мають пізнавати і яким вони мають керуватися. У цьому його неперевершений внесок у розви­ток праворозуміння.

Проте Дж. Локк залишив відкри­тим запитання: а що є тою природою, яка дає людям закони? На нашу дум­ку, це запитання постає для подальшо­го розвитку сучасного натуралістич­ного світогляду. Від його розв´язання залежить, як надалі буде вирішувати­ся основне питання правознавства, що є основою прогресивного праворо­зуміння.

Модель натуралістичного світогля­ду, яку блискуче оформив, зокрема, Дж. Локк, із різними модифікаціями відобразилася в ідеології Просвітни­цтва ХУИ-ХУПІ ст., зокрема, у ви­рішенні основного питання право­знавства у світлі нового розвитку ідеї природного права. Зазначена ідея у модернізованому вигляді була покла­дена в основу Декларації незалежності 1776 р., яка заклала основу нової дер­жави США, Декларації прав людини і громадянина 1789 р., що була про­грамним документом Великої фран­цузької революції, Загальної декла­рації з прав людини 1948 р., Євро­пейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., різноманітних актів міжнародного права, практики Європейського суду з прав людини, а також в основу право­вої культури і національних консти­туцій та іншого законодавства прогре­сивних країн сучасності. Це сприяло соціальному прогресу в Європі та в усьому світі.

Однак сучасний стан цивілізації робить необхідним подальший розви­ток праворозуміння на основі прогре­сивного натуралістичного світогляду. І ось чому.

Недостатня розвиненість сучасного натуралістичного світогляду пород­жує соціальний позитивізм, тобто вихід волі та свідомості людей з-під влади законів природи, про які писав Дж. Локк. У людей, уражених соціаль­ним позитивізмом, воля набуває фор­му сваволі, а свідомість — стану ілю­зій, утворюючи у них так званий ком­плекс соціальної сваволі та соціальних ілюзій. Соціальний позитивізм, різно­видом якого є правовий позитивізм, призводить до кризи соціального порядку. Про це, зокрема, свідчать досить проникливі спостереження Г. Радбруха, Ф. Хайєка, К. Ясперса, X. Ортега-і-Гассета, Д. Оруелла, Ф. Фукуями, представників різних релігійних конфесій, а також практика Європейського суду з прав людини.

Спричинена нерозвиненістю нату­ралістичного світогляду невідповід­ність існуючої концепції природного права новим викликам цивілізації, у свою чергу, призводить до поширення в суспільстві правового позитивізму, який виявляється у вигляді правової сваволі та правових ілюзій. Прояви комплексу сваволі й ілюзій мають ви­гляд волюнтаризму, утопізму, тоталіта­ризму, екстремізму, аморалізму, кримі-налізму, зокрема корупції, експлуатації людини людиною, інших різноманітних зловживань владою і законом тощо.

Останнім часом внаслідок кризи соціального порядку в суспільстві заго­стрюється боротьба між «класами» злочинців і незлочинців. Нагальною стає проблема конфлікту між свободою і безпекою у всьому світі: розширення свободи людини загрожує безпеці, а зміцнення безпеки обмежує свободу людини. Все важче стає розрізняти до­бро і зло, а також істину і псевдоістину, справедливість і псевдосправедливість, свободу і псевдосвободу, прогрес і псев-допрогрес, порядок і псевдопорядок, демократію і псевдодемократію, полі­тику і псевдополітику, правосуддя і псевдоправосуддя, підприємництво і псевдопідприємництво тощо. Засоби існуючого сьогодні світогляду виявля­ються недостатніми для того, щоб вирішити цю проблему, запропонував­ши критерій для розрізнення цих ре­чей. Зазначене стосується і праворозуміння, зокрема проблеми розрізнен­ня у правознавстві права і псевдоправа.

У зв´язку з цим на науково-прак­тичній конференції «Правова система України: теорія і практика», яка відбу­лася 7-8 жовтня 1993 р. у м. Києві, на­ми було запропоновано вирішувати основне питання правознавства (й усі інші питання правознавства) на основі принципу соціального натуралізму [2], що є наступним кроком у розвитку на­туралістичного світогляду. Подальші дослідження підтвердили плідність такого підходу [3].

Принцип соціального натуралізму випливає з ідеї природної цілісності світу [4], згідно з якою усе суще І світі має існувати за законами, даними Матір´ю-Природою. Отже, за закона­ми природи мають існувати не лише фізичні та біологічні, а й соціальні явища, які є проявами волі та свідо­мості людей. Якщо керуватись ідеєю природної цілісності світу, то основне питання світогляду має формулюва­тися так: «Яка роль волі та свідомості людей у світі, що існує за законами природи?». А вирішуватися на основі тієї ж ідеї природної цілісності світ; воно має так: «Роль волі та свідомості людей у суспільному житті полягає тому, щоб пізнавати закони природи діяти у злагоді з ними». Що ж це за за­кони природи?

Згідно з ідеєю природної цілісності світу, Природа — це сутність, що породжує усе суще і дає йому закони. З ідеї природної цілісності світу випливає, що нічого на світі не може існувати поза законами природи. Ця ідея може бути відображена також у вигляді по­стулату: «Мати-Природа — Найвищий Законодавець для усього сущного на всі часи». Усе суще ділиться на трі види: фізична природа, біологічні природа, соціальна природа. Звідси основне питання соціології — чи соціальне природним? — має вирішу­ватися так: соціальне є так само при­родним, як фізичне чи біологічні Очевидно, розвиток фізичної природі породжує виникнення біологічної природи, а розвиток біологічної при роди породжує виникнення соціальної природи — і між ними існує гене­тичний зв´язок.

Якщо існують три види природи, ті мають відповідно існувати і три щ законів природи: закони фізичної при­роди, закони біологічної природи і за­кони соціальної природи. Це означає, що фізичні явища мають існувати за законами фізичної природи, біологічні явища — за законами біологічної при­роди, а соціальні явища — за законами соціальної природи. Такий підхід є, на нашу думку, продуктивним для роз­витку натуралістичного світогляду. Зокрема, на ньому засновується те­орія соціального натуралізму, суть якої полягає у визнанні того, що: 1) соціальне життя людей має узгод­жуватися із законами природи; 2) ці закони не є законами фізичної чи біологічної природи — вони є законами соціальної природи.

Отже, сутність теорії соціального натуралізму полягає у визнанні існу­вання — поряд із фізичною і біоло­гічною природами — також соціальної природи, що існує за своїми, прита­манними для неї (відмінними від фізичними і біологічних!) законами соціальної природи.

Саме у світлі теорії соціального на­туралізму і має, на нашу думку, вирі­шуватися сьогодні основне питання правознавства, аби можна було отри­мати правильну відповідь на запитан­ня «що є право?».

На нашу думку, це вирішення може бути таким: природа створює закони для суспільного життя людей, яким люди мають надавати форму певних соціальних норм, які називаються пра­вовими. Таке вирішення є основою концепції «натуралістичної» юрис­пруденції. Соціальний натуралізм та­ким чином відкриває шлях для нового, справді наукового правознавства, ос­новною функцією якого є відкриття законів соціальної природи для втілення їх у чинному законодавстві. Іншими словами, основною функцією такого правознавства має бути розроб­ка своєрідного (доктринального) Ко­дексу законів соціальної природи або Кодексу законів природного права.

«Натуралістична» юриспруденція є протилежною «позитивістській» юри­спруденції, тобто юриспруденції, за­снованій на правовому позитивізмі, який полягає в ігноруванні законів соціальної природи, зокрема законів природного права. «Позитивістська» юриспруденція, культивуючи таким чином правову сваволю і правові ілюзії, сприяє поширенню у суспіль­стві діянь, що руйнують соціальний (зокрема правовий) порядок — основу людського благополуччя.

Із соціального натуралізму, що за­кладений в основу «натуралістичної» юриспруденції, випливає така відпо­відь на запитання «що є право?»: пра­во — це засіб узгодження суспільного життя людей із законами соціальної природи. У цьому призначення права. А суть його полягає у визначених зако­нами соціальної природи природних свободах і природних обов´язках людей, закріплених у формі писаного чи непи­саного законодавства, звичаїв, релігій­них норм, табу та інших правил, виконання яких забезпечується су­спільними засобами. Так має розуміти­ся право у світлі «натуралістичної» юриспруденції.

Зазначену концепцію права, засно­вану на соціальному натуралізмі, мож­на було б назвати соціально-нату­ралістичною концепцією права.

Вона відрізняється від інших відо­мих концепцій права (зокрема й від інших концепцій природного права) тим, що є реалізацією у правознавстві принципу соціального натуралізму, який випливає з ідеї природної ці­лісності світу.

Соціально-натуралістична концеп­ція права проблему співвідношення понять «природне право» і «позитивне право» в сучасному правознавстві вирішує таким чином, що визнає їх різними аспектами одного і того ж фе­номену, який ми називаємо правом. Відповідно до цієї концепції, природ­не право — це закони соціальної природи, яким люди мають надавати форму законодавства, тобто позитив­ного права, а позитивне право — це законодавча форма, яку люди мають надавати природному праву, тобто за­конам соціальної природи. Звідси ви­пливає, зокрема, критерій розвиненості права: чим краще закони соціальної природи втілюються у законодавстві певного суспільства, тим розвиненішим є право у цьому суспільстві.

На нашу думку, перевага соціаль­но-натуралістичної концепції права, порівняно з іншими відомими кон­цепціями (зокрема з іншими відоми­ми концепціями природного права), полягає у тому, що вона є більш ефек­тивним засобом подолання правового позитивізму, який проявляється у ви­гляді «правової сваволі» та «право­вих ілюзій». А останні, будучи зарод­ком усілякого соціального зла, і є основними руйнівниками соціально­го (зокрема правового) порядку, без якого не може бути людського благо­получчя.

На цьому критерії й має засновува­тися критика інших концепцій права (зокрема інших концепцій природного права) з позиції соціально-натура­лістичної концепції.

Наш досвід застосування принципу соціального натуралізму в наукових дослідженнях з 1990 р. свідчить, що він може бути ефективним методо­логічним інструментарієм для вирі­шення проблем, які виникають у будь-якій галузі юриспруденції, а також для конструктивної критики так званих ненатуралістичних (позитивістських) і псевдонатуралістичних концепцій права, які ігнорують закони природно­го права або спотворюють розуміння самого природного права.

Значення соціально-натуралістич­ного розуміння права для науки і практики полягає у тому, що воно відкриває нові можливості для їх роз­витку. Зокрема, з неї випливають такі висновки і пропозиції.

Якщо право розуміється як закони соціальної природи, втілені у чинно­му законодавстві, то з огляду на це слід вирішувати питання «що таке правопорушення, зокрема й злочин?». Будь-яке правопорушення, включаю­чи злочин, згідно із соціально-натуралістичою концепцією права, — це діяння, що порушує закони соціальної природи, втілені у чинному законо­давстві (зокрема й у міжнародних до­говорах).

Принцип верховенства права, ґрун­туючись на «натуралістичній» юрис­пруденції, слід розуміти як принцип верховенства природного права. З цього також випливає, що під право­вою державою слід розуміти державу, яка функціонує відповідно до законів соціальної природи, і зокрема законів природного права.

Міра узгодження волі та свідомості людини із законами природного права є не що інше як правова культура лю­дини. Якщо керуватися принципом верховенства природного права^ то слід дійти висновку, що: правова куль­тура людей вище будь-яких консти­туцій, законів, постановлень, звичаїв, договорів, релігійних та інших со­ціальних норм, що мають правовий ха­рактер. Тому формула протидії право­порушенням має бути такою: правова культура громадян плюс санкції, пе­редбачені чинним законодавством. Отже, краще з допомогою формуван­ня правової культури у людини за­побігти вчиненню правопорушення, ніж застосовувати санкції за вчинення правопорушення.

З «натуралістичної» юриспруденції випливає інструментальна концепція законодавства, згідно з якою законо­давство має розглядатися не як само-діючий чинник (як воно розгля­дається у «позитивістській» юриспру­денції), а як інструмент у руках людей, який вони застосовують відповідно до своєї правової культури, що відобра­жає закони соціальної природи (і закони природного права).

Критерієм справедливості будь-якого правового акта є відповідність його законам соціальної природи, і зокрема законам природного права.

З огляду на соціально-натураліс­тичну концепцію права, існуюча кон­цепція прав людини має бути розви­нута таким чином, щоб протидіяти зловживанням свободою. Для цього під правами людини слід розуміти природну свободу людини, тобто сво­боду жити за законами соціальної природи, і зокрема за законами при­родного права. Таке розуміння прав людини передбачає співіснування із природною свободою людини так зва­них природних обов´язків людини, тобто обов´язків, що накладаються на неї законами соціальної природи, зок­рема законами природного права. Ігнорування природних обов´язків лю­дини відкриває шлях до зловживання правовою свободою, тобто правами людини. Така свобода є свободою сва­волі, тобто псевдосвободою, яка може виявлятися у вигляді правопорушень (чи аморальних вчинків).

Критерієм будь-якої правової (так само як і моральної) заборони є невідповідність заборонюваного діян­ня законам соціальної природи, зокре­ма законам природного права, з огляду на те, що добром є усе те, що узго­джується із законами соціальної при­роди, а злом — те, що не узгоджується з ними. Зокрема, критерієм для криміналізації діяння має бути порушен­ня цим діянням законів соціальної природи. Інакше діяння не може визнаватися злочином.

Соціально-натуралістична концеп­ція права є основою для так званого зо­лотого правила правової поведінки: чи­ни відповідно до законів соціальної природи, зокрема — до законів природ­ного права, і тоді твоя поведінка не буде правопорушенням. Незаконним у зако­нодавстві може визнаватися лише те, що порушує закони соціальної приро­ди, зокрема закони природного права.

Відповідно до соціально-натуралі­стичної концепції права глобалізація (і європеїзація) юриспруденції поля­гає у наближенні національних юрис-пруденцій (правової культури грома­дян, законодавства, юстиції) до спільного знаменника, яким є закони соціальної природи, включаючи зако­ни природного права.

На основі «натуралістичної» юрис­пруденції має бути реформована юридична освіта, яка є сьогодні пози­тивістською. Вона має полягати у засвоєнні студентами-юристами від­критих юридичною наукою законів соціальної природи, зокрема законів природного права, які втілюються в усіх галузях чинного законодавства. Іншими словами, юридична освіта має бути, так би мовити, нату­ралістичною.

Це саме стосується юридичної науки — вона має пізнавати закони соціальної природи (і закони природ­ного права), щоб втілювати їх у форму законодавства, а також для того, щоб використовувати їх для юридичної освіти і формування правової культу­ри громадян.

Соціально-натуралістична концеп­ція права, вказуючи на визначальну роль правової культури людей, яка є засобом натуралістичного тлумачення чинного законодавства, спонукає лю­дей у своїй правовій практиці керува­тися законами соціальної природи, зо­крема законами природного права, які втілені у чинному законодавстві. Це сприятиме як вдосконаленню чинного законодавства, так і протидії зловжи­ванням чинним законодавством, а та­кож помилкам у його застосуванні.

У цьому, зокрема, полягає практичне значення соціально-натуралістичної концепції права.

Такими є основні положення «на­туралістичної» юриспруденції, яка мо­же сприяти, на нашу думку, формуван­ню у сучасному суспільстві прогресив­ного соціального порядку (зокрема і правопорядку) — основи благополуч­ного життя людей у суспільстві.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.     Гроций Гуго. О праве войны и мира. — M., 1994. — 868 с.

2.      Костенко О. M. Принцип натуралізму в юридичній науці і кримінології // Правова система України : теорія і практика. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конфе­ренції. (Київ, 7-8 жовтня 1993 р.). — К., 1993. — С. 390-392.

3.      Костенко О. M. Трикутник долі // Віче. — 1993. — № 6. — С. 91—99; Костенко О. М. Принципи «універсальної конституції» природи // Трибуна. — 1993. — № 8—9. — С. 15—16; Костенко О. М. Концепція природного права і законодавство // Правова держава. — 1996. — Вип. 7. — С. 77-84; Костенко О. М. Культура і закон // Правова держава. — 1998. — Вип. 9. — С. 130—136; Костен­ко О. М. Основне питання правознавства : пошуки сучасного рішення // Ерліхівський зб. юрид. ф-ту Чернівецького нац. ун-ту ім. Ю. Федьковича. — Чернівці, 2002. — Вип. 3. — С. 5-10; Костенко О. М. Природні і людські фактори у праві : дослідження з позиції соціального нату­ралізму // Вісник Національної академії наук України. — 2005. — № 8. — С. 25—35; Костен­ко О. М. Соціальний натуралізм — світогляд майбутнього // Вісник Національної академії наух України. — 2006. — № 10. — С. 33—39; Костенко О. М. Універсальний натуралізм — підґрунтя наукової культури нового типу // Вісник Національної академії наук України. — 2007. -№ 10. — С. 37—43; Костенко О. М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип філо­софії права // Проблеми філософії права. T. IV—V. — Київ-Чернівці, 2008. — С. 98—107; Костен­ко О. М. Культура і закон — у протидії злу : моногр. — К., 2008. — 352 с; Костенко О. М. «Нату­ралістична» юриспруденція і правова реформа в Україні // Вісник Національної академії проку­ратури України. — 2008. — № 4. — С. 12—20; Костенко О. М. Концепція модернізації криміно­логії у світлі соціального натуралізму (про основи «натуралістичної» кримінології) // Право України. — 2009. — № 7. — С. 31—39; Костенко О. М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип натуралістичної юриспруденції // Про українське право : Часопис кафедри теорії ті історії держави і права Київ. нац. ун-ту ім. T. Шевченка. — К., 2009. — Число IV. — С. 71-87; Костенко А. Н. Кодекс законов природного права — основа для глобализации юридического об­разования // Порівняльне правознавство : сучасний стан і перспективи розвитку. 36. статей. -К., 2009. — С. 151—155; Костенко О. М. Вперед — до Природи. Апологія натуралізму // Світо­гляд. Науково-популярний журнал. — 2009. — № 5. — С. 34—38.

4.      Локк Дж. Опыты о законе природы // Локк Дж. Сочинения : в 3 т. M., 1988. — T. 3. — С. 3-53; Костенко О. M. Проблема № 1 сучасної цивілізації (в українському контексті) // Черкаси, 2008; Костенко О. М. Універсальний натуралізм — підґрунтя наукової культури нового типу // Вісн Національної академії наук України. — 2007. — № 10. — С. 37—43.

загрузка...
Top