Савченко А.В. Вдосконалення кримінальної відповідальності за шахрайські посягання в Україні: європейський досвід

Досягнення науково-технічного прогресу та розвиток високих технологій безпосередньо впливають на зростання інтелектуального рівня населення. Проте завжди знаходяться такі громадяни, які використовують сучасні досягнення науки і техніки на шкоду суспільним інтересам, вчиняючи різноманітні злочини, зокрема шахрайські посягання на власність. Якщо брати Україну, то останнім часом у нашій державі значно вдосконалилися прийоми ошукування людей, виникли нові види шахрайств, стали більш ефективними методики психологічного впливу на людську свідомість, створилися транскордонні злочинні угруповання з шахрайською спеціалізацією тощо. Натомість дієвих змін і доповнень до кримінального законодавства з приводу надійного забезпечення охорони власності від шахрайських посягань не сталося. При цьому не був належним чином урахований позитивний міжнародний (у тому числі європейський) досвід кримінально-правової протидії шахрайству. Враховуючи євроінтеграційні прагнення нашої держави, наразі існує нагальна потреба у виробленні конкретних пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні на підставі використання позитивного європейського досвіду, що і є метою нашого дослідження.

Розпочнемо з того, що зазначимо про таке: вітчизняний науковець Ю.Л. Шуляк, ґрунтуючись на результатах проведеного нею порівняльно-правового дослідження, встановила, що у більшості іноземних держав шахрайство становить собою цілісний кримінально-правовий інститут, який охоплює не тільки майнове шахрайство, а й шахрайство фінансове, податкове, комп’ютерне, телемаркетингове (тобто з використанням телефону, телеграфу, радіо, телевізора), через це шахрайськими способами вчиняється чимало інших злочинів, що посягають на різні об’єкти кримінально-правової охорони (а не тільки на власність). Такий слушний висновок принаймні має орієнтувати на більш прискіпливе ставлення до питань кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні, якщо не на переоцінку змісту та сутності цього злочину взагалі. Більш того, візьмемо на себе сміливість стверджувати, що саме з прагненням кримінально-правової протидії шахрайству, а не будь-якому іншому злочину, прямо пов’язаний зміст принципових документів держав Європейського Союзу - головних репрезентантів романогерманської правової сім’ї, до якої входить і Україна.

Наведемо такі факти: про здійснення боротьби з шахрайством безпосередньо йдеться у гл. 6 розд. II ч. 6 «Фінансові положення» Договору про функціонування Європейського Союзу (Рим, 25.03.1957 p., в редакції Лісабонського договору 2007 p.); про сутність поняття «шахрайство» йдеться у Конвенції між державами - членами ЄС «Про захист фінансових інтересів Європейських співтовариств» від 26 липня 1995 p.; про необхідність кримінальної караності відмивання злочинних доходів, одержаних унаслідок «шахрайства, або, у найбільш серйозних випадках, активної чи пасивної корупції» йдеться у ст. 1 (е) Протоколу № 2 до Конвенції «Про захист фінансових інтересів Співтовариства» від 19.06.1997 p.; про протидію шахрайству та підробкам безготівкових засобів оплати йдеться у Рішенні Ради Євросоюзу від 28.05.2001 p. (2001/413/JHA); про те, що у випадку вчинення особою шахрайства передача її на підставі європейського ордеру на арешт, відповідно до умов Рамкового рішення Ради від 13.06.2002 р. про європейський ордер на арешт і процедурах передачі осіб між державами-членами, має здійснюватися без проведення перевірки на предмет подвійної злочинності діяння тощо. Крім цього, саме реальною загрозою поширення випадків шахрайства в європейських фінансових структурах 12.04.1999 р. в Європарламенті було схвалено проект «Corpus Juris» (Модельного Кримінального кодексу Європейського Союзу).

Власне «Corpus Juris» складається з двох частин (Частина І «Кримінальне право [Злочини та покарання]» та Частина II «Кримінальний процес [Розслідування та структура судового розгляду]») і 35 статей. Зокрема, у першій частині міститься сім статей, що закріплюють окремі склади економічних та інших злочинів, при цьому варто звернути увагу на ст. 1, у якій визначено склад «шахрайства щодо бюджету Співтовариства». Поряд із цим на особливу увагу заслуговують і рішення Європейського суду з прав людини, що безпосередньо торкаються питань про порушення чи не порушення прав людини в аспекті кримінальної відповідальності за шахрайство, про що ми вже писали раніше1. Отже, на наднаціональному рівні у нормативно-правових актах держав Європейського Союзу кримінально-правій протидії шахрайству належить одна з ключових ролей.

Переважно більш конкретно, широко та докладно, порівняно з Україною, регламентується кримінальна відповідальність за шахрайство й у національних кримінальних кодексах (далі - КК) західноєвропейських держав. При цьому, за нашим переконанням, в окремих кодексах є досить цікаві в науковому плані положення, які варті на врахування в межах національного кримінально-правового поля, зважаючи на їх нормативну виваженість, практичну орієнтацію та перевіреність часом застосування. Зокрема, варто зазначити про те, що:

1) предмет шахрайства має відповідний майновий характер, при цьому уточнюється тип конкретного майна (наприклад, рухоме чи нерухоме), його вартість (наприклад, значна чи незначна сума), а також зазначається, що предмет злочину не належить винній особі (зокрема, «чуже» майно). Якщо ж європейський законодавець зазначає про нематеріальні речі як предмет шахрайства, то вони переважно мають конкретизований характер (наприклад, цінні папери чи відповідні документи), а не абстрактний (зокрема, коли йдеться про «право на майно» у КК України);

2) потерпілий від шахрайства, зазвичай, такою ознакою об’єкта шахрайства, за якої відповідальність є більш суворою (наприклад: особа, яка має особливу уразливість через вік, хворобу, каліцтво, фізичні чи психічні вади, стан вагітності - КК Франції; велика кількість людей - КК ФРН);

3) ззовні шахрайство характеризується як різними формами (махлярство, лихварство, тяжке шахрайство тощо), так і різними способами (привласненням хибного імені або через майстерні хитрощі, або за допомогою «павутини неправди» - КК Голландії; маніпуляція інформацією або використання інших подібних хитрощів - КК Іспанії; незаконне здійснення, підтвердження або використання помилки - КК Данії тощо), а не тільки обман або зловживання довірою, як у КК України. Найпоширенішим способом шахрайства є обман, що слугує ще одним аргументом «проти» в науковій дискусії про доцільність існування такого способу шахрайства, як «зловживання довірою». Більш того, специфічним проявом шахрайського посягання є «вчинення ігор по-ланцюгу та будівництво фінансових пірамід» (§ 168а КК Австрії). Саме ця норма, на думку українського дослідника Н.О. Петричко, становить собою «унікальний досвід», що у свою чергу дозволило обґрунтувати необхідність доповнення КК України ст. 190-1 «Створення фінансових пірамід»;

4) кваліфікуючі ознаки шахрайства мають більш удосконалені конструкції, наприклад, чітко вказано на: «значну шкоду», яка, порівняно з КК України, не пов’язана виключно з потерпілим (зокрема, КК Австрії чи КК Швеції); використання винним відповідних шкідливих програмних чи технічних засобів (зокрема, КК ФРН чи КК Голландії); службових осіб, які використовують під час вчинення шахрайства своє становище чи повноваження (зокрема, КК Франції чи КК Республіки Болгарія) тощо;

5) покарання за шахрайство принаймні однакове чи набагато суворіше (в Україні навпаки - менш суворе), ніж за ту ж саму крадіжку, а поряд з основним покаранням, зазвичай, встановлюється і додаткове - конфіскація майна, засобів та знарядь вчинення злочину, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю і т.ін.

Викладені вище положення, а також наявність у юридичній літературі праць з питань кримінально-правової протидії шахрайству, дозволяє сформулювати низку основних пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні, а саме: 1) потребує поширення практика вказівки на конструкцію «шахрайство» чи на конкретні способи вчинення цього злочину в диспозиціях інших окремих статей Особливої частини КК України (зокрема, ст.ст. 201, 212, 305, 388); 2) у ст. 190 «Шахрайство» КК України варто: а) уточнити предмет (зокрема, переглянути зміст конструкції «право на майно») та спосіб (зокрема, наскільки принципово виокремлювати конструкцію «зловживання довірою»?) цього злочину, а також зробити вказівку на відповідних спеціальних потерпілих від цього злочину; б) конструкцію «завдало значної шкоди потерпілому» замінити «вчинене у значних розмірах»; в) серед кваліфікуючих ознак цього злочину вказати на конструкцію «службовою особою з використанням свого службового становища» та «шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, шкідливих програмних чи технічних засобів»; 3) слід підтримати ідею криміналізації створення фінансових пірамід, однак не з огляду на множинність таких об’єднань, а навіть коли має місце організація лише однієї структури пірамідного типу; 4) основне покарання за вчинення крадіжки має бути більш суворим, а перелік додаткових покарань - розширеним.

Сподіваємося, що реалізація викладених пропозицій сприятиме вдосконаленню кримінальної відповідальності за шахрайство, а також гармонізації національного та європейського кримінального законодавства.

загрузка...
Top