Роль ОВС у зміцненні законності, правопорядку та суспільного порядку

Вступ.

1. Основні завдання та напрямки правоохоронної діяльності ОВС у забезпеченні законності та правопорядку.

Висновок до 1 розділу.

2. Основні форми та методи діяльності ОВС у боротьбі з правопорушеннями.

Висновок до 2 розділу.

3. Взаємодія ОВС з іншими правоохоронними органами.

Висновок до 3 розділу.

4. Шляхи удосконалення роботи ОВС по забезпеченні законності правопорядку.

Висновок до 4 розділу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Органи внутрішніх справ — правоохоронні органи виконавчої влади, що складаються з галузевих служб: міліції, слідчого апарату, внутрішніх військ, кримінально-виконавчих установ.

Їм відведена відповідальна роль у механізмі правової держави. Вони беруть участь у здійсненні внутрішніх і зовнішніх функцій держави — проводять діяльність із захисту економіки і навколишнього середовища від злочинних посягань (податкова міліція, екологічна міліція), стоять на стражі законності і правопорядку (ДАІ, патрульно-постова служба та ін.), співробітничають на міжнародному рівні з забезпечення світового порядку (ІНТЕРПОЛ), мають на меті захист і охорону прав і свобод людини.

Головним завданням системи органів МВС України є забезпечення внутрішнього правопорядку в державі, яким передбачено виконання органами внутрішніх справ таких функцій, як виявлення, припинення, розкриття і попередження злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів; розшук осіб, які безвісно відсутні; охорона і забезпечення громадського правопорядку; здійснення оперативно-розшукової діяльності; нагляд за особами з антисоціальною поведінкою, які перебувають на обліку; нагляд і контроль за дотриманням правил перевезень екологічно небезпечних вантажів; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; участь у наданні соціально-правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам у виконанні покладених на них законом обов'язків тощо.

Мета роботи– дослідити роль ОВС у зміцненні законності, правопорядку та суспільного порядку.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити основні завдання ОВС у забезпеченні законності та правопорядку;

· охарактеризувати головні напрямки правоохоронної діяльності ОВС;

· дослідити основні форми та методи діяльності ОВС у боротьбі з правопорушеннями;

· проаналізувативзаємодію ОВС з іншими правоохоронними органами;

· охарактеризувати зв’язок і робота з громадськістю – важлива умова результативної діяльності ОВС;

· виявити шляхи удосконалення роботи ОВС по забезпеченні законності правопорядку.

Об‘єктом дослідженняє правові відносини в сфері організації та діяльності органів внутрішніх справ України.

Предметом дослідженняє конституційні засади організації та діяльності органів внутрішніх справ України.

Методологія дослідження. Для дослідження питань, що стосуються поняття та змісту конституційних засад розвитку органів внутрішніх справ, використовувалися методи: історико-правовий, системно-структурний, порівняльно-правовий, наукового узагальнення, а також системного аналізу правових та історичних категорій і явищ,;

При визначенні співвідношення нормативно-правової основи органів внутрішніх справ України з загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права застосовувались порівняльно-правовий, функціональний, статистичний, логіко-юридичний, а також метод формально-юридичного аналізу нормативних документів та юридичних фактів. При дослідженні питання щодо вдосконалення нормативно-правової основи органів внутрішніх справ України та їх реформування використовувались здебільшогометоди системного аналізу, раціональної критики, прогнозування та моделювання.

1. Основні завданнята напрямки правоохоронної діяльності ОВС у забезпеченні законності та правопорядку

Основними завданнями МВС України згідно з Положенням про нього є організація та координація діяльності ОВС щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку та забезпечення безпеки громадян.

Видами правоохоронної діяльності органів системи МВС є профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча, охоронна (на договірних засадах) і організаційно-правова.

Міністерство внутрішніх справ України та підпорядковані йому органи мають широкі повноваження для виконання завдань правоохоронної діяльності. Статус МВС як однієї з головних "силових" структур у державі є небезпідставним. МВС, зокрема, має право одержувати від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій відомості, необхідні для виконання покладених на нього завдань. Жодне з міністерств України, крім Міністерства фінансів і Міністерства статистики, таких повноважень не має.

Важливим також є те, що на основі й на виконання чинного законодавства України МВС у межах своїх повноважень видає накази, самостійно організовуючи й контролюючи їх виконання, а за потреби видає разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади та місцевими державними адміністраціями спільні акти (наприклад, з питань порядку обліку випадків звернень до медичних установ і міськрайлікорганів внутрішніх справ громадян з тілесними ушкодженнями кримінального характеру, організації спільного патрулювання співробітників ОВС і військовослужбовців Збройних Сил України тощо).

Рішення МВС з питань безпеки дорожнього руху, діяльності дозвільної системи (адміністративно-виконавчої структури, що здійснює контроль за придбанням, зберіганням і використанням зброї та вибухових речовин, реєстрацію мисливських товариств тощо), інших, визначених чинним законодавством питань, є обов'язковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій.

Ефективність внутрішньої політики взагалі, як і такого її складника, яким є правоохоронна діяльність, багато в чому залежить від організації управлінського процесу, рівня відповідальності та керівної ролі МВС.

Міністерство внутрішніх справ як керівний орган системи ОВС бере участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю, забезпечує на всіх рівнях запобігання злочинам, їх припинення, розкриття й розслідування, організовує розшук осіб, які вчинили злочини, вживає заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.

Систему ОВС України будують відповідно до цієї мети та напрямів їх діяльності. Останні поділяються на три групи: основні, забезпечувальні та загального керівництва[3, c. 26-27].

До основних напрямів діяльності (далі - функцій) ОВС належать: гарантування особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; запобігання, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів і .розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання адміністративних стягнень; гарантування тощо.

Функції забезпечення спрямовано на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ. До них належать матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення, забезпечення умов , праці співробітників зазначених органів тощо. Функції загального керівництва забезпечують ефективність управління органами системи МВС України в процесі забезпечення громадського порядку та боротьби зі злочинністю в державі. Відповідно до цього система ОВС України включає в себе такі групи структурних підрозділів:

- галузеві служби (підрозділи), які реалізують основні функції зазначених органів, а саме: міліція, слідчі апарати, внутрішні війська;

- функціональні служби (підрозділи), які виконують забезпечувальні функції цих органів: кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичної служби;

- загального керівництва: керівники служб (підрозділів), штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, апарат міністра[1, c. 32-33].

Складність та певна нестабільність криміногенної ситуації у країні вимагає сьогодні від органів внутрішніх справ запровадження нових підходів, спрямованих на підвищення рівня стабільності та безпеки в суспільстві. Нині за окремими напрямами їхньої діяльності вдосконалюються форми і методи боротьби зі злочинністю, посилюється профілактична робота. Зокрема, зусилля концентруються на попередженні, розкритті й розслідуванні тяжких злочинів, припиненні незаконного обігу зброї, вибухових речовин та наркотичних засобів, послабленні впливу криміналітету на економіку країни. Як і в попередні роки значні зусилля зосереджуються на знешкодженні стійких, найбільш небезпечних злочинних угруповань, притягненні до відповідальності їхніх лідерів та кримінальних "авторитетів", руйнуванні економічного підґрунтя організованої злочинності, виявленні корумпованих зв'язків в органах влади та управління.

Крім того, вдосконалюється й управлінська діяльність у системі органів МВС України. Так, у минулому році реалізовано комплекс правових та організаційних заходів, спрямованих на виконання Закону України "Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України", реформування системи МВС, що передбачає приведення її функцій у відповідність із новими завданнями, що висуваються перед органами внутрішніх справ на сучасному етапі розвитку країни і суспільства. Проведено відповідну роботу щодо оптимізації штатної чисельності центрального апарату Міністерства і безпосередньо підпорядкованих йому підрозділів. Затверджено нову структуру Центрального апарату МВС, дев'ятнадцять головних управлінь та Управлінь реорганізовано у департаменти. Значна увага під час реформування системи МВС приділялася зміцненню обліково-реєстраційної дисципліни, розробці і впровадженню нових критеріїв оцінки діяльності органів внутрішніх справ[7, c. 109-110].

Слід також звернути увагу, що процес реформування органів внутрішніх справ та вдосконалення їхньої діяльності потребує насамперед належного правового регулювання їхнього функціонування, оскільки недосконалість законів та інших нормативних актів, а також недоліки у правозастосувальній практиці є однією із причин неефективності правової бази цих органів і розвитку негативних явищ в суспільстві. Так у 2005 р. за участю та ініціативою МВС України опрацьовано 263 проекти законів України, 42 — Укази Президента України та 210 — нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, передусім тих що регламентують діяльність органів внутрішніх справ. Крім того, прийнято понад 130 нормативно-правових актів МВС України (19 з них пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України), що регламентують діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ, визначають правовий статус їхніх структурних підрозділів [2].

Аналіз цих документів показує, що вони регулюють лише окремі напрями діяльності органів внутрішніх справ, їхніх підрозділів та служб (наприклад, оперативно-розшукову діяльність, функціонування міліції тощо). Однак вони не охоплюють ще всіх аспектів функціонування цих органів[2, c. 67].

Висновок до 1 розділу

Основні правові засади організації та діяльності органів внутрішніх справ України мають визначатись передусім Конституцією України. В основу діяльності даного відомства неприпустимо покладати засади ідеологічного та декларативного характеру.

Конституційні засади розвитку системи органів внутрішніх справ України – це фундаментальні системотворчі положення установчого характеру, які закріплені в Конституції України і є підґрунтям правотворчості і правозастосування в системі органів внутрішніх справ України. Основними конституційними засадами є принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина та принцип поділу державної влади.

Органи внутрішніх справ України потребують системної цілісності та деуніверсалізації з метою посилення їх безпосередньої правоохоронної функції та виконання основного обов’язку держави з утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Основними його елементами визначено: визнання і закріплення прав і свобод, сприяння їх реалізації, охорона і захист.

2. Основні форми та методи діяльності ОВС у боротьбі з правопорушеннями

У широкому розумінні забезпечення прав і свобод особи — це створення найбільш сприятли-У вих умов для їх ефективної реалізації, що здійснюється всіма суб'єктами політичної системи суспільства. Важлива роль у цій діяльності належить державі, яка, найбільш концентровано виражаючи в своїй політиці економічні відносини і потреби суспільства, через систему своїх органів і підпорядкованих їм державних підприємств і установ здійснює багатоцільові функції, проводить науково обгрунтовану діяльність різних сфер життя суспільства. Серед таких сфер головне місце посідає правоохоронна діяльність та захист прав і свобод особи, що здійснюється державними організаціями в межах їх компетенції та притаманними їм формами і методами.

Хоч всі органи держави здійснюють правогарантуючу діяльність щодо прав та свобод людини і громадянина, але її характер, напрям, обсяг неоднакові для різних видів органів держави Для одних захист суб'єктивних прав — основна, найважливіша функція, для інших — один з напрямів їх діяльності. Тому і забезпечення прав може виступати основною функцією для одних органів і другорядною для інших. Наприклад, правозахисна діяльність та забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина є основним напрямом функціонування органів внутрішніх справ. Саме для них забезпечення повної та безпосередньої реалізації прав і свобод людини і громадянина виступає як безпосередній об'єкт їх діяльності. Тому роль органів внутрішніх справ у забезпеченні реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина визначається обсягом і компетенцією в цій сфері. Розкривається ж вона в різних формах і методах діяльності органів внутрішніх справ по здійсненню даних їм повноважень. Правильне визначення форм та методів реалізації органами внутрішніх справ своєї компетенції у всіх сферах діяльності, в тому числі в сфері забезпечення конституційних особистих прав і свобод громадян, має важливе значення, оскільки вірно визначені форми і методи їх діяльності сприяють прояву змісту правоохоронної роботи.

В юридичній літературі під формою управлінської діяльності розуміється зовнішнє організаційно-правового вираження конкретних, однорідних дій, які здійснюються з метою практичного вирішення поставлених завдань[1, c. 33-34].

Щодо форм діяльності органів внутрішніх справ (далі по тексту ОВС) по забезпеченню реалізації прав людини і громадянина, то можливо визначити як правові і неправові конкретні дії, що здійснюються з метою створення сприятливих умов для реалізації суб'єктивного права, для припинення його порушення і поновлення порушеного права[2].

Змістом кожної з форм діяльності ОВС по забезпеченню конституційних особистих прав і свобод людини та громадянина є сукупність однорідних, конкретних дій їх співробітників, що пов'язані зі створенням сприятливих умов використання особистостями благ індивідуальної свободи, усунення негативних факторів, що створюють труднощі щодо реалізації особистих прав і свобод, а також із забезпеченням умов для здійснення особистих прав людини.

Думається, можна виділити такі форми діяльності ОВС по забезпеченню конституційних особистих прав і свобод громадян, які б, з одного боку, відповідали всім формальним ознакам даного поняття, а з іншого, — відображали б сутність змісту усіх дій і поширювалися на практику як усієї системи ОВС, так і на кожний відповідний орган і його підрозділи.

К.Б.Толкачов, А.Г.Хабібулін визначають такі форми: правозастосовча, виховна, правоохоронна. А.Ю.Олійник розрізняє два види форм діяльності ОВС по забезпеченню прав особи: правові і неправові. В правові форми входять: правоохоронна, нормотворча, правозастосовча, а до неправових — організаційні і виховна. Автор останньої класифікації більш досконало поділив форми на види, дослідивши всю сукупність видів діяльності ОВС по забезпеченню конституційних особистих прав людини і громадянина. Більш грунтовно зупинимось на цих формах.

Правоохоронна форма діяльності ОВС по забезпеченню реалізації конституційних особистих прав людини і громадянина є головною формою, тому що органи внутрішніх справ є безпосередньо правоохоронним органом.

Правоохоронна діяльність передбачає декілька видів дій: 1. Створення сприятливих умов для більш ефективного здійснення прав і свобод громадян; 2. Охорона прав громадян від порушень; 3. Захист прав громадян в момент здійснення правопорушень; 4. Відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина, що порушені протиправними діями чи бездіяльністю[9, c. 95-96].

Правоохоронна форма виступає гарантом в реалізації особистостями своїх прав і свобод у сфері діяльності ОВС.

Виходячи з того, що не вся діяльність ОВС охоплюється змістом правоохоронної форми, а лише її частина, що проявляється в діях по припиненню забороненої нормами права поведінки, застосуванню заходів примусу і санкції в разі здійснення правопорушення, охоронна діяльність в роботі ОВС проявляється по втручанню в поведінку тих суб'єктів, що порушують вимоги режиму реалізації прав людини. Правоохоронна діяльність ОВС здійснюється згідно з чинними законами України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін. Повноваження працівників ОВС у цьому напрямі можна поділити на: 1. Повноваження у сфері громадського порядку; 2. Повноваження у сфері забезпечення громадської безпеки; 3. Інші повноваження, пов'язані із забезпеченням реалізації прав громадян за допомогою правоохоронної форми діяльності ОВС.

Правоохоронна діяльність ОВС виступає у вигляді правової форми забезпечення реалізації прав людини і громадянина, що включає в себе виявлення, профілактику, запобігання, припинення і розкриття правопорушень і в першу чергу злочинів. Отже, фактично всі дії ОВС по забезпеченню громадської безпеки і громадського порядку входять у правоохоронну форму забезпечення прав людини і громадянина.

Не менш важливою в діяльності ОВС по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина є їх нормотворча діяльність. Нормотворча форма діяльності ОВС належить до правових форм. Така форма є пріоритетним напрямом функціонування цього правоохоронного органу. При здійсненні своїх повноважень ОВС, поряд з іншими формами, використовують і нормотворчу. Це діяльність Міністерства внутрішніх справ (МВС) України чи його структурних підрозділів та посадових осіб по встановленню, зміні, доповненню чи скасуванню норм права, виданню та введенню в дію нормативно-правових актів. Вона регулюється наказом МВС України № 285 від 22 травня 1992 р. «Про заходи удосконалення нормотворчої діяльності МВС України». Нормотворча діяльність передбачає складний механізм реалізації компетенції ОВС в процесі: а) організаційного забезпечення нормотворчої діяльності; б) підготовки проектів відомчих нормативно-правових актів; в) способів викладення нормативних приписів у відомчих проектах нормативно-правових актів; г) застосування юридичної термінології та ін. З метою поліпшення роботи в органах внутрішніх справ по поліпшенню нормотворчої діяльності 22 травня 1992 р. був підписаний наказ МВС України, яким затверджена «Інструкція з організації і порядку здійснення нормотворчої діяльності МВС України». Вона включає в себе три розділи: а) загальні положення; б) організаційне забезпечення нормотворчої діяльності; в) організацію підготовки нормативних актів[11, c. 43-44].

Відповідно до чинного законодавства Міністерство внутрішніх справ як орган виконавчої влади має право видавати такі нормативно-правові та індивідуальні акти: а) накази; б) інструкції; в) нормативні розпорядження; г) рішення колегії, що оголошені наказом, та ін.

Всі ці акти містять норми права. Це є першочерговою умовою того, щоб дана діяльність ОВС — нормотворча — була визнана як форма. Вона має самостійне і важливе значення для всієї системи ОВС.

Правозастосовча форма передбачає діяльність ОВС у сфері забезпечення конституційних особистих прав громадян по створенню сприятливих умов для їх реалізації. В даній формі ОВС виконують ряд повноважень і додержання, виконання та використання правових норм, оскільки правозастосовча діяльність входить у більш широке правове явище як правореалізаційна діяльність ОВС. Ця діяльність полягає у виданні правозастосовчих актів, які детальніше конкретизують зміст конституційних особистих прав громадян, встановлюють підстави, механізм та межі їх реалізації, індивідуалізують ті юридичні факти, які пов'язані з подальшим існуванням особистих прав людини і громадянина.

Переходячи до дослідження неправових форм діяльності ОВС по забезпеченню реалізації конституційних особистих прав, слід сказати, що вони класифікуються на два види: організаційну і виховну, а організаційна в свою чергу поділяється на: а) організаційно-регламентуючу; б) організаційно-соціальну; в) організаційно-економічну.

В цілому організаційна форма характеризується створенням умов для виконання правових актів, які регламентують діяльність ОВС у сфері забезпечення особистих прав і свобод, удосконалення з цією метою організаційних структур.

Організаційно-регламентуюча діяльність передбачає здійснення відповідних дій, що мають характер організації роботи працівників ОВС. До неї входять: 1. Організація роботи з особовим складом ОВС; 2. Прийом на службу; 3. Проходження служби; 4. Оплата праці; 5. Наукова організація праці та ін.[5, c. 36-37]

Організаційно-соціальна форма включає в себе такі елементи: 1. Правове становище; 2. Правовий захист; 3. Соціальний захист; 4. Державне страхування і відшкодування збитків, що заподіяні працівникам ОВС, та ін.

До організаційно-економічної форми слід віднести фінансування та матеріально-технічне забезпечення діяльності різних підрозділів ОВС.

Виховна форма діяльності ОВС полягає у створенні відповідних умов для підвищення рівня правосвідомості не тільки пересічних громадян, а й самих працівників ОВС, створення умов для їх самовиховання, що підвищить реалізацію конституційних прав громадян.

Отже, всі ці форми діяльності ОВС по забезпеченню реалізації конституційних особистих прав громадян переплітаються між собою і відокремлено одна від одної існувати не може. А вибір конкретної форми залежить від того, які завдання в конкретній обстановці стоять перед ОВС.

Методологія діяльності ОВС по забезпеченню реалізації конституційних особистих прав громадян в літературі досліджена не повно. Але це не означає, що її не існує взагалі. Загальні управлінські методи притаманні і діяльності ОВС як силового органу. Тому такі методи, як переконання і примус, повинні бути застосовані в діяльності ОВС, але з деякою специфікою, яка пов'язана з їх повноваженнями.

Відповідно до цього слід зауважити, що методами діяльності ОВС по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина є засоби, способи та прийоми, за допомогою яких співробітники створюють належні умови для здійснення суб'єктивних прав, поновлення порушеного права людини і припинення правопорушень.

Загальні методи мають загальний і універсальний характер, їх дія поширюється на діяльність усіх підрозділів ОВС з низу до верху, виступаючи важливим елементом вирішення завдань, поставлених перед ОВС.

Метод переконання полягає в стимуляції співробітників ОВС до більш ефективної роботи, відповідального ставлення до своїх функціональних обов'язків, високої виконавчої дисципліни, а також за допомогою співпраці з ОВС населення полягає в сприянні добровільному та усвідомленому виконанню всіма громадянами передбачених чинним законодавством норм поведінки, виховання поваги до закону.

Метод примусу застосовується як до працівників ОВС, так і самими працівниками ОВС до інших осіб у разі порушення ними норм права. Він застосовується для створення умов здійснення суб'єктивних прав, припинення правопорушень, поновлення порушеного права.

Примус у діяльності ОВС по забезпеченню особистих конституційних прав громадян виступає в таких різновидах: а) що використовується для запобігання посяганням на особистість, життя, здоров'я, честь і гідність громадян, їх майна; б) що застосовується для безпосереднього примусового здійснення прав і обов'язків громадян (стягнення штрафів, привід та ін.); в) що пов'язаний з реалізацією адміністративної і кримінальної відповідальності. Поряд з цими загальними методами існують і спеціальні методи діяльності ОВС по забезпеченню прав громадян:

1. Індивідуальні методи роботи; 2. Вдосконалення керівництва; 3. Вдосконалення правозастосовчої діяльності ОВС; 4. Своєчасне і обґрунтоване реагування на пропозиції, заяви і скарги громадян; 5. Навчання працівників ОВС і поширення кращого досвіду; 6. Заохочення і стягнення та ін.

Висновок до 2 розділу

Отже, будучи елементами механізму реалізації прав людини, форми та методи діяльності ОВС в цій сфері перебувають у взаємодії. Якщо форма дає уяву про структуру діяльності, тих шляхах, якими орган може впливати на об'єкт, то метод показує, якими шляхами, прийомами і способами орган реалізує свої повноваження. Існування методу обумовлено існуванням конкретної форми діяльності. Ці два елементи механізму забезпечення реалізації конституційних особистих прав громадян повинні бути більш досконало вивчені науковцями та більш грунтовно і повно викладені в навчальній літературі для вивчення їх практичними працівниками ОВС[9, c. 98-99].

3. Взаємодія ОВС з іншими правоохоронними органами

Органи внутрішніх справ – це правоохоронні органи державної виконавчої влади, підпорядковані МВС, що забезпечують дотримання законності і правопорядку, боротьбу зі злочинністю, захист прав і свобод людини і громадянина від протиправних від протиправних посягань, від протиправних посягань на власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави. Військовослужбовці СБУ мають право зберігати, носити, використовувати й застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України "Про міліцію", військовими статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства.

Для досягнення вказаних цілей на органи внутрішніх справ покладається вирішення таких основних завдань:

- забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та законних інтересів;

- попередження і припинення правопорушень;

- охорона і забезпечення громадської безпеки, громадського порядку, виявлення, розкриття і розслідування злочинів;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- охорона прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності.

- охорона і оборона важливих державних об’єктів.

- боротьба з корупцією та організованою злочинністю.

Органи внутрішніх справ для ефективного виконання цих завдань можуть взаємодіяти з іншими органами (прокуратурою, органами Міноборони, СБУ тощо).

Усі ці завдання обумовлені такими напрямами правоохоронної діяльності ОВС , по-перше, загальнодержавною концепцією боротьби зі злочинністю, у зв’язку з якою на ОВС покладено завдання реалізації державної політики у боротьбі зі злочинністю та охороні широкого кола суспільних відносин від протиправних посягань. По – друге, у цій правоохоронній діяльності акцент робиться на запобіжні заходи, а саме профілактичні та оперативно-розшукові заходи, щодо запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів. ОВС є органами, які проводять дізнання та досудове слідство у справах про злочини, розслідування яких на них покладено законом. Ще одним напрямком діяльності ОВС є забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також безпеки працівників суду та правоохоронних органів. [5, c. 39].

Дуже часто органи внутрішніх справ взаємодіють з іншими органами державної влади (прокуратурою, судами, органами Міністерства оборони України, СБУ) і надають їм сприяння у здійсненні їх завдань.

Система органів внутрішніх справ України.

Міністерство внутрішніх справ як керівний орган системи ОВС бере участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю, забезпечує на всіх рівнях запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, організує розшук осіб, які вчинили злочини, вживає заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.

СБУ законом покладено завдання захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного йоборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб

До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

В оперативно-службовій діяльності СБУ дотримується принципів поєднання єдиноначальності та колегіальності, гласності та конспірації ( ст7 Закону “ Про СБУ” ). Ст. 6 Закону України “ Про СБУ” вказує і розкриває зміст ще одного принципу, а саме деполітизації СБУ, її органів та співробітників. СБУ взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами та організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань. [2, c. 67-68].

Сучасні засоби масової інформації є найважливішим соціальним інститутом, що має постійно зростаюче значення в процесах масових комунікацій. Багатопланову роль ЗМІ у суспільстві визначає адміністративно-правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі співпраці з ними фактично всіх органів виконавчої влади та громадських організацій. Особливо актуальна ця проблема для правоохоронних структур, діяльність яких досить закрита та пов'язана з вирішенням конфліктів, що завжди привертають увагу журналістів. Інституційні перетворення у цій сфері зумовили ґрунтовне переосмислення, переоцінку діяльності ЗМІ, зміну напрямів і форм взаємодії з ними державних органів, зокрема органів внутрішніх справ. Практика діяльності виконавчої влади свідчить, що її ефективність безпосередньо залежить від засобів і методів, що застосовуються.

Взаємодія міліції із ЗМІ шляхом адміністративно-правового регулювання суспільних відносин між ними полягає в тому, що працівники міліції через ЗМІ або самі ЗМІ за своєю ініціативою можуть висловлювати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання визначених суспільних відносин, здійснювати правове виховання громадян, роз'ясняючи конкретні положення нормативно-правових актів, консультувати населення щодо дій у конкретних ситуаціях. ЗМІ можуть підвищити авторитет міліції, мобілізувати населення на боротьбу із злочинністю, впливати на причини й умови здійснення окремих видів злочинів, формувати правосвідомість громадян[4, c. 35].

Висновок до 3 розділу

В демократичній соціальній правовій державі органи внутрішніх справ мають бути лише складовою виконавчої влади, незважаючи на те, що вони виконують специфічні забезпечувальні функції по відношенню до інших влад та їх компетенція певною мірою виходить за межі виконавчої діяльності.

Визначальниму діяльності системи органів внутрішніх справ Українимає стати принцип верховенства правового закону, який слід закріпити в Законі України “Про міліцію” та інших нормативно-правових актах. Для втілення даного принципу в практику суспільних відносин необхідно реалізувати гуманістичний потенціал чинної Конституції, закріпити ієрархію нормативно-правових актів на законодавчому рівні, чітко встановити межі правового регулювання законів та підзаконних нормативно-правових актів, усунути диспропорцію між ними на користь законів тощо.

4. Шляхи удосконалення роботи ОВС по забезпеченні законності правопорядку

Міністерством внутрішніх справ України сьогодні здійснюються заходи щодо реформування органів внутрішніх справ. Зокрема, це стосується напрямів:

вдосконалення управлінської структури з метою спрощення управління, підвищення оперативності реагування на погіршення криміногенної ситуації, уникнення паралелізму та дублювання у виконанні профілактичної, адміністративної та правоохоронної функцій;

оптимізації штатної чисельності, максимального заміщення посад начальницького складу вільнонайманими посадами, зменшення тиску на Державний бюджет України з одночасним поліпшенням фінансового, матеріально-технічного та спеціального забезпечення працівників системи;

звільнення від виконання невластивих МВС функцій у світлі виконання зобов'язань України при вступі до Ради Європи та необхідності підготовки системи МВС до інтеграції України до Європейського Союзу.

При цьому слід підкреслити, що процес реформування органів внутрішніх справ та вдосконалення їх діяльності потребує у свою чергу належного правового регулювання їх функціонування, оскільки недосконалість законів та інших нормативних актів, а також недоліки у правозастосовчій практиці є однією із причин неефективності правової бази цих органів і розвитку негативних явищ у суспільстві.

Як відомо, у своїй діяльності органи внутрішніх справ керуються Конституцією України, законами, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування тощо.

За останній час було прийнято чимало законодавчих актів, дія яких спрямована на відповідне забезпечення діяльності органів системи МВС України, а саме: закони України "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про війська внутрішньої та конвойної охорони" та ін. Це дійсно необхідні документи, в яких закріплено основні завдання та принципи діяльності відповідних підрозділів і служб, їхні права та обов'язки, вирішено питання правового та соціального захисту, відповідальності їхніх працівників тощо. Вони являють собою один із конкретних кроків, пов'язаних з формуванням правової держави в Україні. По суті дії законодавця спрямовані на регулювання основних правовідносин, що виникають між органами внутрішніх справ та суспільством, переважно за допомогою законів, тісно пов'язаних з різними актами управління, що мають підзаконний характер щодо них. Водночас, при розробці та прийнятті зазначених законодавчих актів, як показує аналіз їхнього змісту, враховувалися відомчі нормативно-правові документи органів внутрішніх справ. В цьому полягає одна із специфічних особливостей, згідно з якою, з одного боку, за своєю юридичною силою вони повинні розвивати та деталізувати відповідні норми закону, а, з іншого — сам законодавець під час розробки та прийняття нових законів у ряді випадків опирається на їхні норми та практику застосування[8, c. 213-215].

Зважаючи цю особливість, слід зауважити, що з прийняттям зазначених законів постає необхідність внесення різних змін чи доповнень до відомчих нормативних актів органів внутрішніх справ або прийняття нових нормативних актів, що регулюють їхню діяльність.

Аналізуючи зазначені законодавчі акти, слід наголосити, що вони регулюють лише окремі напрями діяльності органів внутрішніх справ, їхніх підрозділів та служб (наприклад, оперативно-розшукову діяльність, функціонування міліції тощо). Однак, вони не охоплюють усіх аспектів функціонування цих органів. Зокрема, законодавчо поки що не закріплено питання діяльності органів матеріально-фінансового забезпечення, пожежного нагляду та інших підрозділів і служб.

Необхідність удосконалення нормативно-правової бази організації та діяльності органів внутрішніх справ та реформування на цій основі системи даних органів зумовлена низкою факторів, які автор поділяє на дві групи. Одна з них пов’язана з новітніми тенденціями розвитку нашої держави і суспільства. Серед такого роду об’єднуючих факторів виділено наступні: курс на побудову соціальної, правової і демократичної держави та громадянського суспільства; прийняття Україною ряду міжнародно-правових зобов‘язань у сфері забезпечення прав людини і громадянина; закономірні кризові явища перехідного періоду, які нерідко супроводжуються корупцією, криміналізацією суспільства, діяльністю тіньових структур тощо. Фактори другої групи стосуються самої системи органів внутрішніх справ, в структурі та діяльності якої все ще нерідко простежується тяжіння до досвіду радянських часів, а саме: виконання функцій, які не пов’язані з охороною громадського порядку та боротьбою зі злочинністю, наявність численних підрозділів та дублюючих ланок управління тощо.

Міліція, як складова системи органів внутрішніх справ, потребує системної цілісності, звільнення від деяких функцій з метою її деуніверсалізації і посилення безпосередньої правоохоронної діяльності – захисту життя, здоров'я, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.

На мою думку, для забезпечення реальної процесуальної незалежності слідчих працівників, виключення можливості будь-якого втручання в їх професійну діяльність, чіткого розмежування функцій, прав і обов'язків слідчих і досягнення на цій основі об'єктивності і законності попереднього слідства доцільним було б створити самостійний в організаційному плані слідчий комітет.

З огляду на розвиток правової бази функціонування органів внутрішніх справ слід розглядати систематизацію нормативно-правових актів як загального (закони, постанови тощо), так і внутрішнього відомчого характеру (накази, інструкції, положення, статути тощо).

Наприклад, Закон України "Про міліцію" регламентує лише найбільш загальні питання діяльності цих органів. Окремі закони, положення, затверджені Кабінетом Міністрів України (пожежна охорона ДА), експертна служба, Державна служба боротьби з економічною злочинністю, кримінальна міліція у справах неповнолітніх, Державна служба охорони та деякі інші) стосуються статусу та повноважень окремих служб. Водночас, залишаються не визначеними належним чином питання організації та діяльності таких важливих служб, як кримінальний розшук, слідство, служба дільничних інспекторів міліції, патрульно-постова служба.

На сьогодні існує нагальна потреба законодавчого визначення статусу ОВС, їхньої структурної побудови та повноважень окремих служб. Така ситуація об'єктивно розпорошує єдину систему ОВС, веде до невиправданих відмінностей у статусі та повноваженнях окремих служб, сприяє розвитку тенденцій до розпаду системи ОВС.

Здійснення заходів з реформування та вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ дасть змогу Міністерству внутрішніх справ привести свою організаційну-штатну структуру у відповідність з вимогами сьогодення та Європейської спільноти і зобов'язаннями України під час вступу до Ради Європи, уникнути паралелізму та дублювання у виконанні покладених функцій, зменшити навантаження на бюджет, поліпшити фінансове, матеріально-технічне і соціально-економічне становище органів внутрішніх справ та їхніх працівників[10, c. 40-41].

Висновок до 4 розділу

Органи внутрішніх справ України потребують системної цілісності та деуніверсалізації з метою посилення їх безпосередньої правоохоронної функції та виконання основного обов’язку держави з утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Основними його елементами визначено: визнання і закріплення прав і свобод, сприяння їх реалізації, охорона і захист.

Необхідно вдосконалити законодавство, що регулює діяльність органів внутрішніх справ, та привести його у відповідність до Конституції України. Слід доповнити Закон України “Про міліцію” нормою, що деталізує конституційне право громадян на відмову від виконання явно незаконних розпоряджень та наказів з боку працівників міліції, а також частину третю статті 5 вказаного закону конкретизацією випадків, коли дозволяється розголошення відомостей, що стосуються особистого життя людини.

Реальною є необхідність посилення гарантій реалізації права на свободу та особисту недоторканність шляхом скорочення строку тримання особи під вартою з 72 до 48 годин відповідними змінами до статті 29 Конституції України та до чинного законодавства.

Висновки

Починаючи з 1991 р. Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України прийняті нормативно-правові акти, що регулюють адміністративно-правові засади у сфері масових інформацій. Проте основи взаємодії міліції та ЗМІ розроблені недостатньо. Є значні пробіли в законодавстві, можливості ЗМІ не використовуються повною мірою, не розроблений механізм їх взаємодії. Ми вважаємо за необхідно розробити Положення «Про взаємодію структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства України у справах преси та інформації», яке дозволить усунути бар'єри, що заважають діловій співпраці цих суб'єктів.

Основні правові засади організації та діяльності органів внутрішніх справ України мають визначатись передусім Конституцією України. В основу діяльності даного відомства неприпустимо покладати засади ідеологічного та декларативного характеру.

Конституційні засади розвитку системи органів внутрішніх справ України – це фундаментальні системотворчі положення установчого характеру, які закріплені в Конституції України і є підґрунтям правотворчості і правозастосування в системі органів внутрішніх справ України. Основними конституційними засадами є принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина та принцип поділу державної влади.

Одним із напрямів удосконалення нормативно-правової бази діяльності органів внутрішніх справ є систематизація законодавства діяльність щодо впорядкування нормативно-правових актів, зведення їх до певної внутрішньо злагодженої системи. Цей процес має бути спрямований на ефективне здійснення правотворчої діяльності, зокрема, виявлення причин, суперечностей, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усунення, а також застосування й реалізацій нормативно-правових актів.

Пропонується законодавчо визначити статус ОВС (поліції) країни, визначити її вертикальну (за рівнями адміністративно-територіального устрою) та горизонтальну (по напрямах діяльності служб) структуру, статус працівників ОВС (поліції), узгодити й уніфікувати чинні норматив-но-правові акти щодо статусу та повноважень окремих служб.

Однією із діючих форм правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ є відомчі нормативні акти. В загальній системі нормативних актів, що регламентують діяльність зазначених органів, вони посідають важливе місце, оскільки за їх допомогою забезпечується неухильне та однакове виконання законів, удосконалення організаційної структури органів внутрішніх справ та системи управління ними, впроваджуються в практику їхньої діяльності досягнення науки та позитивного досвіду.

Список використаної літератури

1. Баранник П. Теоретико-методологічні засади удосконалення огрганізаційно-управлінської діяльності органів внутрішніх справ //Право України. - 2006. - № 7. - С.32-35

2. Горелов М. Правовий статус слідчих підрозділів органів внутрішніх справ //Право України. - 2005. - № 10. - С.67-70

3. Заяць Н. Місце органів внутрішніх справ у реалізації прав людини //Право України. - 1999. - № 9. - C. 26-29

4. Ковальська В. Адміністративно-правові засади взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації в системі правоохоронних органів держави //Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 9. - C. 32-35.

5. Кузьминець Ю. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні прав та свобод людини //Історія в школі. - 2002. - № 10. - C. 35-39.

6. Кулага Є. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 12

7. Лапка О. Правовий захист працівників органів внутрішніх справ: визначення його поняття //Право України. - 2003. - № 9. - C. 109-111

8. Опришко І.В. Проблеми реформування органів внутрішніх справ України на сучасному етапі та шляхи їх вирішення //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - № 5. - C. 213-220

9. Охріменко С. Деякі аспекти сучасного стану процесуальної самостійності та незалежності слідчих органів внутрішніх справ/ С. Охріменко //Юридична Україна. - 2006. - № 5. - C. 95-99.

10. Павленко Р. Системний підхід до реформування органів внутрішніх справ //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 8. - C. 40-41.

11. Хальота А. Методи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації прав людини //Право України. - 2001. - № 5. - C. 43-46.

12. Ярмиш О. Використання зарубіжного досвіду в процесі реформування органів внутрішніх справ в Україні //Євроатлантикінформ. - 2007. - № 2-3. - C. 22-24

загрузка...
Top