Релігія, політика і право: деякі аспекти взаємовпливів

Упродовж усього періоду людства релігія відігравала важливу роль в житті людини. Як зазначав свого часу О. Мень, історія не знає жодного народу, який би був абсолютно позбавлений віри. Навіть атеїстів не можна вважати людьми по-справжньому невіруючими. Ідеологічні міфи є, власне, «перелицьованою» релігією [1,8]. Тому видається обґрунтованим вживання у літературі понять «релігійно віруючий» та «нерелігійно віруючий» [2, 12].

Яку ж роль виконує саме релігія у системі інших соціальних регуляторів? Як вона співвідноситься з правом і політикою загалом? Які існують тенденції їх взаємного розвитку і перетворення? Ця проблема видається актуальною, оскільки у процесі історичного розвитку суспільних відносин, ускладнення їх структури, виникнення їх нових різновидів, неминуче виникає питання про значущість різних соціальних регуляторів стосовно тих чи інших суб´єктів у той чи інший період.

Як відомо, в Україні історично домінуючою є християнська релігійна система, яка представлена трьома її основними напрямами — православ´ям, католицизмом і протестантизмом. Домінуючим напрямом є православ´я, яке має Українську Православну Церкву Московського патріархату, Українську Православну Церкву Київського патріархату і Українську Автокефальну Православну церкву, і за станом на 1 січня 2009 р. кількість їх релігійних громад становить 51 % від загальної кількості релігійних громад в Україні (католицизм — 18,6 %, протестантизм — 30 %) [3].

Необхідно зазначити, що дослідження в Україні з означеної проблематики проводяться (згадаємо для прикладу праці І. Бальжик, Д. Вовка, О. Волощенка, Ю. Лободи, І. Міми, В. Піддубної, С. Рабіновича, Е Сер-гієчка, Л. Ярмол). Проте цим працям, на нашу думку, притаманні певні недоліки. По-перше, вони зосереджені, зазвичай, на вивченні процесів впливу релігії лише на позитивне юридичне право (законодавство), тоді як цього впливу зазнають, тією чи іншою мірою, й інші елементи національної позитивно-правової системи (зокрема правосвідомість, правотлумачна, правозастосовна, правореалізуюча діяльність). По-друге, майже поза увагою дослідників залишається, так би мовити, «зворотний» вплив з боку політичної і правової систем на систему релігійну.

Релігія і право. Взаємовпливи релігії та права — складний процес. Характер взаємодії норм права і релігійних норм у соціальної регуляції того або іншого суспільства визначається зв´язком правових і релігійних норм із мораллю та зв´язком права з державою. Так, держава за допомогою правової форми може визначити свої відносини з релігійними організаціями та їх правовий статус у відповідному суспільстві. У сучасному світі в переважній більшості держав, правові системи яких не належать до сім´ї релігійного права, релігія законодавчо відокремлена від держави. До таких держав належить і Україна.

Християнська релігія, яка за своєю регулятивною природою є морально-нормативною системою, впливає на формування та реалізацію світських правових норм.

У літературі слушно зазначається, що значення різних форм впливу релігії на правоутворення змінювалося протягом усієї історії людства. Якщо на ранніх етапах найвагомішу роль відігравала пряма форма, то в умовах сучасного секуляризованого світу здатність релігії виступати детермінантою правогенезу виявляється переважно в опосередкованих формах впливу (сприяння ґенезі нових правових норм або гальмування цього процесу, визначення еволюційного руху правової системи в цілому та розвитку правової науки) [4, 143, 200].

Інші дослідники звертають увагу на те, що відбувається своєрідна імплементація християнської релігії у право, в результаті чого ми користуємося правом, звертаючись за допомогою до християнства. Виділяються такі форми впливу християнства на право. По-перше, ідейно-моральний вплив (при цьому релігійні норми відіграють значну роль у формуванні правової культури, правової поведінки). По-друге, реалізація релігійних норм у праві в процесі регулювання відносин віруючих між собою і зі світською владою (тут можливі ситуації, коли релігійні норми входять у правове поле, і тоді предмет регулювання релігійних і правових відносин збігається. По-третє, опосередкований вплив релігійних норм на право, який має місце у процесі правотворчості та правозастосуванні [5, 62].

З огляду на це взаємозв´язок правових і релігійних норм розглядається у рамках таких двох підходів: 1) аксіологічного, коли переважна більшість цінностей, які забезпечуються правом, є похідними від релігійних цінностей, зокрема християнських; 2) антропологічного, коли співіснування релігії і права обумовлене, насамперед, внутрішніми потребами людини [6].

При дослідженні взаємовпливу та взаємозв´язку релігії і права необхідно, як відзначалося, враховувати також процес «зворотного» впливу з боку правової системи на релігійну систему. Діяльність церкви (канонічна, догматична і відправлення богослужіння) не може виходити за межі, встановлені правовими нормами, і послаблювати встановлений у державі правопорядок. Держава за посередництвом нормативно-правових актів встановлює правила створення (реєстрації) і діяльності релігійних організацій на її території, передбачає засоби юридичної відповідальності за порушення встановлених нею нормативів.

Свідченням впливу політичних та юридичних чинників на релігію є також розроблення і прийняття в останні роки основними християнськими конфесіями в Україні концепцій, у яких сформульована та систематизована їх позиція з широкого кола проблем, що виникають у житті суспільства і держави, зокрема проблем здійснення захисту прав людини. Найбільш розвинену соціальну доктрину має, як відомо, католицизм, представлений у нашій країні Українською Греко-католицькою церквою [7].

Релігія і політика. Щодо співвідношення релігії та політики, то необхідно зазначити таке. Створення правових, економічних і соціальних основ демократичної держави є невід´ємною умовою розбудови державності України, розвитку її політичної та правової систем. Роль християнської релігії, як соціально інтегруючого чинника в житті українського суспільства, а отже, і в політичній системі держави, визначає соціальну спрямованість державної політики у цій сфері.

Оскільки питання про взаємовпливи релігії і політики є досить складним і багатоаспектним, тому зупинимося лише на аналізі законодавчо встановлених меж взаємодії релігії і політики.

Розрізняють такі основні варіанти взаємодії релігії і політики:

1) єдність, нероздільність релігії і політики;

2) підпорядкування політики релігії;

3) підпорядкування релігії політиці;

4) відокремлення релігії від політики, їх автономність стосовно одна до одної. Зрозуміло, що в абсолютно чистому вигляді ці варіанти навряд чи існують. Характер і ступінь впливу релігійного чинника на політику буває різним, але у політичних процесах він завжди так чи інакше має місце. І це зумовлюється сутнісними характери-тиками як релігії, так і політики.

Україна, як вже зазначалося, є світською державою. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов´язкова (ст. 35 Конституції України).

Відомий американський соціолог Н. Смелзер писав: «Ми знаємо, що в сучасному житті релігія втрачає свою роль і посилюються тенденції до секуляризації. Але водночас зростають наміри релігійних груп втручатися у вирішення політичних і соціальних питань» [8, 489]. У зв´язку з цим цікавим видається встановлення законодавчих меж участі релігійних організацій України в політичному житті, розрізнення участі в політиці церкви як організації і членів цієї організації, а також відмінності у сприйнятті самої можливості політичної діяльності різними релігійними спільнотами. Це питання визначено законодавством. Якщо релігійні спільноти беруть участь у діяльності політичних партій чи висувають кандидатів, підтримують кандидатів, агітують за них, то тим самим вони порушують ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Водночас та ж сама стаття дозволяє брати участь у політичній діяльності священнослужителям як громадянам України. Церква як релігійна організація громадян не може бути відокремлена від суспільства, і громадяни так чи інакше беруть участь у політичному житті, але не як представники церкви, не як члени релігійної спільноти, а лише як громадяни держави. Що ж стосується участі священнослужителів у політичній діяльності, то закон цього не забороняє, проте на практиці це питання визначається вже внутрішніми настановами відповідної церкви.

Напередодні останніх парламентських виборів в Україні деякі церкви прямо задекларували, що вони не схвалюють те, що їхні священнослужителі балотуватимуться як кандидати у народні депутати, а отже, практично це заборонили. Водночас ці церкви дозволили священнослужителям брати участь у виборчих кампаніях до місцевих рад. Деякі церкви взагалі негативно ставляться до будь-яких політичних виборів, натомість інші релігійні конфесії без заперечень допускають, щоб їхні прихильники, священнослужителі балотувалися як до вищих представницьких державних органів, так і до органів місцевого самоврядування [9, 72].

Взаємодія релігії і політики здійснюється також через використання релігії різними політичними силами. Багато політиків, політичних партій і рухів прагнуть заручитися підтримкою тих чи інших конфесій з метою розширення свого електорату, використовують релігійний фактор для легітимації своїх програмних намірів. Владні структури різних рівнів використовують релігійний фактор для посилення своєї популярності і досягнення відповідних політичних цілей, зокрема: проводять ритуали освячення державних установ, літаків, військових казарм, бойової техніки; священики дають благословіння обраним губернаторам, мерам; державні діячі усіх рангів беруть участь у релігійних святах і богослужіннях. Це, як відзначають дослідники, призводить до формування політики клерикалізації, що знайшло свій прояв у прагненні окремих релігійних діячів поширити свій вплив на сферу політичних відносин [10, 8-9; 11, 141]. Такі тенденції політизації релігії і клерикалізації політики, особливо напередодні виборів, викликають занепокоєння і в багатьох випадках не зміцнюють як авторитет політичних діячів, так і авторитет церкви у суспільстві.

Процес функціонування церкви та релігійних організацій у сучасній Україні в умовах здійснення гарантованого права на свободу совісті, безперешкодного з боку держави та суспільства задоволення потреб громадян сповідувати й поширювати ту чи іншу віру, подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви в минулому дає підстави стверджувати, що в українському суспільстві інститут церкви у своїх основних рисах досить чітко окреслився і посів те місце, яке має йому належати.

Досліджуючи взаємовпливи релігії, права і політики необхідно керуватися тим, що йдеться про сферу багатогранних відносин особи та суспільства. З одного боку, тут для кожної людини постають суто індивідуальні, тобто інтимні переконання, котрі стосуються поглядів, сумління, а з другого - неминуче розкриваються якісні характеристики відповідної держави, її здатність забезпечити демократичні права своїх громадян, виключити будь-який, зокрема правовий, примус. Отже, йдеться про найважливіший показник демократичності та гуманістичності суспільства. Запорукою цьому є виважена політика держави у релігійній сфері. Ця політика нині має ґрунтуватися на принципі верховенства права і здійснюватися за посередництвом застосування та реалізації норм позитивного права.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.      Мень А. История религии : учеб. пособие : в 2 кн. — М., 2000. — Кн. 1. В поисках Пути, Истины и Жизни. — 216 с.

2.      Рабінович П. М. Основоположні права людини в світлі сучасних підходів православних церков у Росії та Україні // Юридичний вісник України. — 2009. — № 47. — 21—27 груд. — С. 12.

3.      Державний комітет України у справах національностей та релігій // http://www.scnm.gov.ua/con-trol/uk/publish/article?art_id=133485&cat_id=47898

4.      Вовк Д. О. Право і релігія : загальнотеоретичні проблеми співвідношення : моногр. — X., 2009. — 224 с.

5.      Тер-Акопов А. Библейские заповеди : христианство как метаправо современных правовых систем / А. Тер-Акопов, А. Толкаченко // Российская юстиция. — 2002. — № 6. — С. 60—62.

6.      Палій М. В. Значення взаємозв´зку релігії і права : філософсько-правовий аспект // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. ст. — Донецьк, 2004. — Вип. 1. — С. З—11.

7.      Рабінович С. П. Права людини у природно-правовій думці католицької церкви (за матеріалами соціальної доктрини католицизму) : праці Львів, лабораторії прав людини і громадянина. — Л., 2004. - 198 с.

8.      Смелзер Н. Социология : учеб. пособие. — М., 1994. — 688 с.

9.      Верглий М. Ю. Политическое измерение государственно-конфессиональных отношений // Фи-лософия права. — 2006. — № 2. — С. 70—74.

10.    Мозговой С. А. Религиозный фактор на выборах в России. Рецензия на книгу С. А. Бурьянова «Религия на выборах в России. Фактор отношений государства с религиозными объединениями в федеральном избирательном цикле 2003-2004 гг.». — М., 2005. — 198 с. // Политика и общество. — 2006. — № 1. — С. 141-143.

11.    Тощенко Ж. Т. Государство как субъект теократии // Социс. — 2007. — № 2. — С. 3—14.

загрузка...
Top