Регіональні масштаби внутрішньо-господарської аграрно-промислової інтеграції

Відомі кризові явища аграрної економіки 90-х років минулого століття, що проявилися у значній ціновій залежності сільського господарства від інших сфер АПК, дали поштовх до активізації інтеграційних процесів на рівні підприємства. І хоча відомі вчені попереджали про доцільність внутрішньогосподарської аграрно-промислової інтеграції лише в окремих економічно сильних сільськогосподарських підприємствах, динаміка розвитку цієї форми вертикальної інтеграції свідчить про зростання її ролі у підвищенні ефективності аграрно-промислового виробництва. Так, у 1991 році в АПК України діяли 87 агрофірм (юридичний статус одержали в 1987 році), переважно в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Миколаївській областях та в АР Крим. З них 54 були організовані на базі колгоспів, 14 — радгоспів, 19 — шляхом об´єднання кількох сільськогосподарських, переробних та інших підприємств і організацій. В 1992 році налічується 100 агрофірм, а на початок 1996-го їх вже 240. У 1997 році цехи й млини для виробництва борошна мали 57 % усіх 12048 колективних і державних господарств, крупорушки — 38,9, майданчики забою худоби або м´ясопереробні цехи — 51,3, цехи і заводи з виробництва комбікормів — 15,8, плодоовочевих консервів — 6,5, олійниці — 25, хлібопекарні — 21,6 %. В окремих господарствах виробляли спирт (9 господарств), пиво (25), горілку (2 радгоспи), макарони (78 господарств), обробляли шкури (31) тощо.

Перше офіційне визначення агрофірми як нової організаційної структури АПК дав Державний агропромисловий комітет Української РСР із формулюванням "агрофірма — інтегроване формування, що створюється на базі одного колгоспу або радгоспу з високим рівнем розвитку сільськогосподарського виробництва та широкою мережею підсобних підприємств і промислів, включно із переробкою продукції, торгівлею, або на базі декількох господарств, підприємств та організацій із збереженням їх господарської самостійності".

У період виникнення та активного розвитку агрофірм, інших сільськогосподарських підприємств з інтегрованою структурою виробництва особливості, проблеми та переваги організаційно-економічного механізму їх функціонування досліджувались багатьма вченими. Серед них В.І. Бойко, В.П. Василенко, М.Ю. Коденська, П.І. Гайдуцький, І.І.Лукінов, О.М. Онищенко та інші. Нині аграрно-промислова інтеграція, в тому числі на господарському рівні, розглядається у наукових працях В.Г. Андрійчука, М.В. Гладія, М.Й. Маліка, В. Моїсеєва, М .К. Орлатого, В.М. Яценка та інших. У сучасних умовах інтеграція та диверсифікація виробництва в межах аграрних підприємств набуває нових форм і потребує подальшого вивчення.

Глибоко досліджуючи процеси вертикальної інтеграції та формування аграрно-промислових структур, М.Ю. Коденська виділила принципові відмінності агрофірми як суб´єкта аграрного бізнесу, що має власні торговельні точки (мережу), може самостійно визначати сферу своєї виробничої діяльності, її структурні співвідношення, вільно розпоряджатися виробленою продукцією та коштами, розвивати економічні відносини й виробничі взаємозв´язки з іншими підприємствами, виходити на зовнішній ринок, освоювати підприємництво та відносини ринкової економіки.

Не зупиняючись на окремих особливостях визначення аграрно-промислової фірми, що подаються різними авторами, наголосимо лише на її виключно інтегрованій суті (комбіноване виробництво, багатопрофільність).

Сучасні агрофірми — це окремі підприємства, що здійснюють виробництво, переробку, реалізацію сільськогосподарської продукції; дочірні підприємства; структурні підрозділи регіонального або міжрегіонального аграрно-промислового об´єднання. Будучи статутними аграрно-виробничими утвореннями, вони набувають статусу агрофірми із прийняттям статуту. Агрофірми реєструються переважно як товариства з обмеженою відповідальністю.

Типовим вертикально інтегрованим на господарському рівні формуванням є ТОВ "Агрофірма "Мрія" Конотопського району Сумської області, включене Міністерством аграрної політики України до переліку базових агропідприємств з відпрацювання методики внутрішньогосподарського планування, прогнозування та механізму товарно-грошових відносин.

Організаційна структура підприємства представлена спеціалізованими підрозділами з виробництва товарної продукції та надання послуг зовнішнім споживачам (центри надходжень) і підрозділами, що продукують продукцію й послуги для внутрішнього споживання (центри витрат) (рис. 1), регулювання відносин між якими здійснюється на основі внутрішніх угод і положення про трансфертні ціни. Частина валового прибутку спрямовується на формування централізованих фондів агрофірми, інша частина розподіляється між структурними підрозділами для формування фонду заробітної плати.

Ринкова економіка, в основу якої покладено принцип самостійності усіх господарюючих суб´єктів, нівелює основні відмінності агрофірм, що були й основними спонукальними мотивами їхнього створення. При державній реєстрації принципове значення має юридичний статус підприємства (ВАТ, ЗАТ, СТОВ тощо), тоді як "агрофірма" становить частину власної назви і не вказує на інтегровану суть суб´єкта господарювання.

Вважаємо недоцільним аналізувати тенденції розвитку внутрішньогосподарської вертикальної інтеграції на основі виокремлення статистичної сукупності агрофірм. Адже дослідження показують, що значна їх частка, декларуючи багатогалузеве аграрно-промислове виробництво та інші види діяльності, обмежується виключно виробництвом сільськогосподарської продукції (ТОВ "Агрофірма "Лан" м. Шостка Сумської області, ТОВ "Агрофірма "Відродження" Кременчуцького району Полтавської області, ПП "Агрофірма "Вікторія" Барського району Вінницької області, ПП "Агрофірма "Мостки", Сватівського району Луганської області, ТОВ "Агрофірма "Деметра" Павлоградського району Дніпропетровської області, ПП "Агрофірма "Васильївка" Березанського району Миколаївської області, ПП "Агрофірма "Росія" Чернігівського району Запорізької області, КП "Агрофірма "Стожари" Новомиргородського району Кіровоградської області, ТОВ "Агрофірма "Хлібороб" Волчанського району Харківської області та інші).

7

Рис. 1. Організаційно-виробнича структура ТОВ "Агрофірма "Мрія" Конотопського району Сумської області

Слід зазначити, що власна переробка сільськогосподарської сировини, виробництво окремих харчових продуктів, надання послуг у землеробстві, зберіганні продукції та інші неаграрні види діяльності здійснюються у багатьох підприємствах, що не мають статусу агрофірм. Це також свідчить про недоцільність обмеження дослідження внутрішньогосподарської вертикальної інтеграції виключно агрофірмами, які у 90-х роках переважали у системі діючих господарських аграрно-промислових формувань.

Ринкові перетворення, процеси оптимізації розміщення та спеціалізації у кожному регіоні України сприяли формуванню певного рівня спеціалізації та концентрації виробництва продукції сільського господарства. Так, Черкаська область характеризується відносно стабільною структурою реалізованої продукції агро-підприємств. Головною галуззю останніми роками є зерновиробництво (42 %), тваринництво забезпечує 23,7 % виручки підприємств, реалізація продукції переробки сільськогосподарської сировини становить 4,9 % (рис. 2).

Аналіз розвитку підсобних і допоміжних виробництв у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області виявив певні закономірності впливу внутрішньогосподарської інтеграції на рівень розвитку та економічну ефективність їхньої діяльності (табл. 1).

Загальну кількість (296 підприємств) становлять сільськогосподарські товаровиробники Черкаської області (73,8 % від загальної кількості сільськогосподарських підприємств), у структурі товарної продукції яких є дохід від реалізації послуг (у тому числі продукції власної переробки сільгоспсировини).

8

Рис. 2. Структура реалізованої продукції сільськогосподарськими підприємствами Черкаської області (в середньому за 2003-2007 рр.)

До першої, найбільшої за кількістю, групи увійшли підприємства з мінімальною часткою (1,5 %) несільськогосподарської продукції у виручці. Це ставить під сумнів інтегровану сутність таких підприємств і доцільність порівнянь з іншими групами. Порівняльний аналіз інших чотирьох груп свідчить про зростання результатів господарської діяльності підприємств із підвищенням до певного рівня частки несільськогосподарських видів діяльності у доході від реалізації. Так, до третьої і четвертої груп увійшли 36 сільськогосподарських підприємств, виручка яких на 10-20 % складається з продукції переробки та послуг. Це найбільші за розміром сільгоспугідь та чисельністю працюючих товаровиробники, з найбільшою сумою виручки і прибутку на 1 підприємство. Зростання частки критерію групування понад 20 % є недоцільною, адже у 25 підприємств п´ятої групи із часткою переробки в середньому 37,8 % спостерігаються найнижчі результативні показники, в тому числі середній рівень збитковості становить 20 %. Виявлені тенденції підтверджуються показниками таблиці 2.

1. Групування сільськогосподарських підприємств Черкаської області за часткою промислової продукції в структурі доходу від реалізації, 2007 рік

Група / питома вага переробки в товарній продукції, %

Кількість підприємств у групі

В середньому по групі

частка переробки в товарній продукції,

%

площа с.-г. угідь, га

чисельність працівників, осіб

дохід від реалізації продукції, тис. грн.

прибуток (збиток) від с.-г. діяльності, тис. грн.

рівень рентабельності (збитковості), %

І — до 5

192

1,5

2441,0

118

6332,2

1021,0

19,2

ІІ — 5,1-10

43

7,1

1561,9

62

3066,9

98,6

3,3

ІІІ — 10,1-15

20

11,8

2818,7

93

6876,1

947,61

16,0

ГУ — 15,1-20

16

16,9

1899,3

81

5398,3

568,5

11,8

У — понад 20

25

37,8

1767,3

80

4912,9

-228,7

-20,0

Усього (в середньому)

296

4,9

2052,4

98

5326,0

744,3

16,2

Серед підприємств, що віднесені до вертикально інтегрованих на господарському рівні (ІІ-V групи), максимальні значення показників ефективності спостерігаються у третій групі з питомою вагою переробки від 10,1 до 15 %. На відміну від інших груп виробництво сільськогосподарської та промислової продукції в цих межах однаково прибуткове (рівень рентабельності становить відповідно 16,0 і 17,4%). Отже, в сучасних умовах це є оптимальний рівень розвитку переробних виробництв у межах сільськогосподарських підприємств. Його зростання понад 20 % свідчить про зміну стратегії сільськогосподарського підприємства. При цьому промислова переробка є прибутковою (рентабельність 12,9%), а сільськогосподарське виробництво збитковим (збитковість — 20%).

2. Ефективність господарської діяльності в сільськогосподарських підприємствах Черкаської області, 2007 рік

Група / питома вага переробки в товарній продукції, %

Кількість підприємств у групі

Частка переробки в товарній продукції, %

Одержано прибутку (збитку), тис. грн.

Рентабельність (збитковість), %

на 100 га с.-г. угідь

на 1 середньорічного працівника

сільгоспвиробництва з урахуванням переробки

переробних виробництв

І — до 5

192

1,5

41,83

8,67

19,2

10,3

ІІ — 5,1-10

43

7,1

6,31

1,59

3,3

16,5

ІІІ — 10,1-15

20

11,8

33,62

10,20

16,0

17,4

ІУ — 15,1-20

16

16,9

29,93

7,06

11,8

3,3

У — понад 20

25

37,8

-12,94

-2,86

-20,0

12,9

Усього (в середньому)

296

4,9

36,28

7,60

16,2

11,9

В умовах формування і розвитку великотоварного виробництва зростає роль його концентрації — первинного етапу поглиблення спеціалізації. Концентрація в сільському господарстві здійснюється шляхом централізації, комбінування, кооперування. Поєднання в межах однієї господарської структури виробництва й переробки сільськогосподарської продукції як основного виробництва з додатковим з метою раціонального використання наявних сировини та ресурсів являє собою комбінування.

Групування сільськогосподарських підприємств Черкаської області за обсягом реалізації продукції переробки дає змогу визначити її оптимальний рівень (табл. 3).

3. Групування сільськогосподарських підприємств Черкаської області за обсягом реалізації промислової продукції, 2007 рік

Група / обсяг

реалізації промислової продукції, тис. грн.

Кількість підприємств у групі

Обсяг реалізації промислової продукції, тис. грн.

Одержано прибутку (збитку), тис. грн.

Рентабельність (збитковість), %

на 100 га с.-г. угідь

на 1 середньорічного працівника

сільгоспви-робництва з урахуванням переробки

переробних виробництв

І — до 250

228

68,8

21,90

4,38

13,5

-0,1

ІІ — 250,1-500

36

341,2

67,37

17,08

28,3

10,2

ІІІ —

500,1-750

11

596,5

86,53

24,79

36,8

32,9

ІУ — 750,1-1000

9

840,9

-2,70

-0,68

-1,2

46,4

У — понад 1000

18

3479,9

11,00

2,67

6,4

13,4

Усього (в середньому)

296

261,2

36,28

7,60

16,2

11,9

До першої групи з середнім рівнем реалізації промислової продукції — 68,8 тис. грн. увійшли 228 сільськогосподарських підприємств, які мають таку структуру грошових надходжень від реалізації: 60,9 % — продукція рослинництва; 37,4 % — продукція тваринництва; 1,7 % — продукція промислової переробки сільськогосподарської сировини. Це типові неінтегровані аграрні підприємства, промислова переробка в яких налагоджена переважно для власних потреб і частково реалізується.

При зростанні обсягів переробки продукції до 1000 тис. грн. (IV група) зростають показники рентабельності промислових галузей, тоді як прибутковість сільськогосподарського виробництва зростає до третьої групи. Максимальних показників ефективності досягли підприємства з обсягом реалізації продукції переробки 596,5 тис. грн. у середньому. Три з дев´яти підприємств, що ввійшли до цієї групи, вузькоспеціалізовані та займаються виключно виробництвом продукції рослинництва.

Застосований нами метод аналітичного групування дав змогу математично визначити залежності між спеціалізацією сільськогосподарських підприємств (питома вага промислової переробки) та результатами їхньої діяльності за відповідними показниками. За результатами аналізу нами визначені параметри найбільш результативних у 2007 році аграрних підприємств Черкаської області з комбінованим типом виробництва. Це аграрно-промислові підприємства, що мають у користуванні близько 3000 га сільськогосподарських угідь, використовують працю майже 100 працюючих, одержують близько 5000 тис. грн. грошової виручки від реалізації продукції, робіт, послуг, 11-12 % з якої (550 — 600 тис. грн.) — дохід від реалізації продукції у переробленому вигляді.

Варто зазначити, що розвиток внутрішньогосподарської інтеграції в цьому регіоні не лише можливий, але й необхідний. Особливості сучасних технологій, здатних забезпечити сільськогосподарських товаровиробників невеликими за розмірами, але ефективними малими виробництвами (міні-пекарні, молочні, консервні виробництва тощо), а також гнучкість дрібних виробництв, їхня пристосовуваність до кон´юнктури ринку, широкий асортимент продукції для місцевих споживачів підтверджують такий висновок.

Отже, налагодження власної переробки сільськогосподарської сировини в межах діючих аграрних підприємств з урахуванням організаційно-економічних передумов сприяє розвитку, підвищенню рівня інтенсифікації основних галузей сільського господарства. Крім того, економічні, організаційні та інші переваги підприємств із комбінованим виробництвом на рівні регіону створюють передумови для формування аграрно-промислових структур вищого рівня.

загрузка...
Top