Проблемні питання визначення статусу голови господарського суду в Законі України «Про судоустрій і статус суддів»

У 2010 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (далі — Закон) [1], який став результатом багаторічної та копіткої роботи групи фахівців, у тому числі й суддів, які намагалися створити принципово нову модель судочинства в Україні, усунути численні недоліки попередньої системи, забезпечити максимальний доступ людини до судочинства та гарантувати захист її прав та інтересів у найбільш ефективний спосіб. Прийняттям цього Закону законодавець по-новому підійшов до принципів організації та управління судовою системою України. На законодавчому рівні втілено низку ініціатив, що намагаються зробити судочинство неупередженим, безстороннім та відкритим для доступу кожного громадянина України.

Водночас необхідно звернути увагу і на деякі недоліки Закону, які певною мірою знижують ефективність його застосування та стають на заваді функціонуванню системи в цілому.

Одним із основних питань, які потребують доопрацювання та удосконалення, є нормативне визначення статусу голови суду.

Основні повноваження голови місцевого суду закріплені у ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Аналіз цих повноважень приводить до висновку, що вони, порівняно з попередньою редакцією закону, значно і, на нашу думку, невиправдано звужені.

Зупинимося на деяких аспектах цього питання.

Одним із актуальних та дотепер невирішених проблемних питань в організації роботи господарських судів є практична реалізація принципів розподілу справ відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про автоматизовану систему документообігу суду [2].

Як відомо, метою запровадження автоматизованої системи розподілу справ було позбавлення певних осіб (у тому числі й голів судів) можливості будь-якого впливу на спрямування тієї чи іншої справи конкретному судді.

І, враховуючи кількість спроб незаконного втручання в діяльність суддів, намагання окремих осіб чинити тиск на суд задля прийняття відверто незаконних рішень, впровадження такої системи є кроком виправданим і корисним. Більше того, автоматизована система суттєво обмежує можливості незаконного впливу на суддів, робить судочинство максимально прозорим, а відтак і підвищує авторитет судової влади в цілому.

Застосування незалежного, об’єктивного механізму розподілу справ, усунення будь-яких заходів впливу на ці процеси безперечно наближає судову систему країни до найбільш справедливих та правозахищених судових механізмів Європи та світу. Адже незалежний суддя, неупереджений суд, прозора судова система є запорукою побудови справжньої демократичної держави.

У переважній більшості судів господарської системи судочинства розподіл справ керівником суду ніколи не був чинником для висновків про можливість тиску або непроцесуального впливу на суддів.

У системі господарських судів, зважаючи на специфіку господарського судочинства, розподіл судових справ до набрання чинності Закону «Про судоустрій і статус суддів» здійснювався керівництвом суду виключно у зв’язку з необхідністю дотримання вимог спеціалізації, рівномірного навантаження, категорійності спорів. Але діюча система АСД дає можливість цим принципам дотримуватися та розвиватись. При цьому позитивний результат запровадження автоматизованої системи є щонайменше і в тому, що такий розподіл справ у судах виключає будь-яке втручання керівника суду в цей процес. І тільки за це вже необхідно подякувати її розробникам.

Тому деякі заклики щодо необхідності повернення до системи розподілу справ, яка існувала до набрання чинності закону, є не тільки кроком назад, а й свідченням нерозуміння окремих керівників судів нової моделі реформування системи правосуддя.

Якість роботи керівника суду базується не на обсязі його повноважень, а на його авторитеті професіонала-юриста та особистих здібностях в організації працездатності суду.

Проте, на моє глибоке переконання, повне усунення голови суду від прийняття рішень щодо розподілу справ є помилкою. Наведу кілька аргументів в обґрунтування своєї позиції з цього питання.

Відповідно до норм Закону, голова суду одночасно є і суддею і особою, на яку покладено обов’язок організовувати роботу судової установи, тобто він є частиною системи судоустрою.

Зважимо на те, що процедура призначення судді на адміністративну посаду є виваженою і відповідальною, а тому особи, призначені на таку посаду, насамперед покликані забезпечити незалежність судової системи.

Прикладом цього є проблематика розподілу справ, оскільки чинна система містить цілий ряд суттєвих недоліків, а саме: відсутність можливості врахування автоматизованою системою професійного досвіду кожного з суддів у вирішенні тієї чи іншої категорії справ; обсяг процесуальних дій, які необхідно здійснити при розгляді справи; кількість сторін, що беруть участь при її розгляді тощо.

Позитивним є те, що Положення про автоматизовану систему документообігу суду з урахуванням змін, внесених рішенням Ради суддів України від 24 грудня 2010 р., надає можливість урегулювати рішенням зборів суддів такі питання, як формування колегії суддів, визначення спеціалізації, що може частково вирішити питання рівномірного навантаження на суддю, у випадках виявлення значної різниці. Використовуючи право, надане Положенням, зборами суддів Господарського суду м. Києва, було прийнято рішення, яким відповідні повноваження надані голові суду. Практика показує, що таке рішення є дієвим і ефективним.

На нашу думку, такі додаткові повноваження зможуть збалансувати рівень навантаження на кожного суддю, врахувати його спеціалізацію у вирішенні конкретної категорії справ та, зрештою, зекономити час на вирішення справи, підвищивши при цьому якість судових рішень. За таких умов зазначені повноваження також можуть бути делеговані зборами суддів головам судів.

Разом з цим вся система вимагає доопрацювання і вдосконалення.

Поки що не вирішено питання рівномірного розподілу справ. Є проблеми в технічних питаннях користування АСД. Наведу простий приклад: час розподілу однієї справи становить 2-5 хвилин. Господарський суд м. Києва щодня отримує понад 200 позовних заяв. Працюючи без перерв, ці справи протягом дня неможливо розподілити фізично.

Але це питання технічні, вони відпрацьовуються у процесі користування системою розробниками та удосконалюють програму в цьому напрямі.

Наразі слід ще раз наголосити, що автоматичний розподіл справ — це ефективний спосіб зменшення тиску на суддів, що робить систему судочинства прозорішою та працездатною.

Ще однією не менш важливою проблемою стосовно визначення статусу голови суду є відсутність можливості реагування на звернення громадян та представників юридичних осіб щодо можливих порушень у практичній діяльності суду.

Окремими нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на голову суду покладено завдання здійснювати прийом громадян та представників юридичних осіб з питань організації та забезпечення діяльності суду. Проте під час виконання зазначених повноважень голова суду фактично позбавлений можливості реалізовувати рішення щодо вжиття заходів із покращання діяльності суду та суддів. Тобто задекларовані повноваження голови суду нівелюються відсутністю механізмів їх реалізації.

Так, статтею 83 Закону передбачено перелік підстав, з яких суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, серед яких порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи.

Проте, отримавши відповідну інформацію, що міститься у зверненні громадян та представників юридичних осіб, голова суду, на жаль, не має можливості вжити належних заходів щодо усунення недоліків у діяльності окремого судді. Тобто роль голови суду зводиться до ролі статиста, що змушений, за відсутності повноважень, приймати оперативні дієві рішення щодо недопущення або усунення порушень. Звісно, такий стан речей негативно позначається на ефективному функціонуванні системи в цілому.

На нашу думку, передбачене Законом України «Про статус суддів» [3] зразка 2001 р. право голови суду ініціювати дисциплінарне провадження щодо конкретного судді було дієвим заходом забезпечення законності в діяльності суду, і багато прикладів свідчать про те, що за такими ініціативами судова система очищалася від випадкових людей.

Відтак, повернення таких повноважень головам судів надасть можливість суттєво покращити адміністративну роботу в судах.

І наостанок, визначена Законом України «Про Вищу раду юстиції» [4] та запроваджена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» процедура дисциплінарного провадження щодо судді фактично усуває голову суду від участі у ній.

Зважаючи на безпосередню участь голови у забезпеченні організаційно- розпорядчої роботи суду, знання керівником суду проблемних питань та щоденне спілкування з колективом суддів, з метою підвищення об’єктивності дисциплінарного провадження, врахування усіх можливих критеріїв оцінки діяльності судді, а також забезпечення незалежності та недоторканності суддів у процесі перевірки відповідних матеріалів, позиція керівництва суду — можуть мати важливе значення при прийнятті рішення за матеріалами дисциплінарного провадження.

Відтак, вважаємо корисним та спрямованим на підвищення об’єктивності рішень Вищої ради юстиції доповнити закони України «Про Вищу раду юстиції» та «Про судоустрій і статус суддів» відповідними нормами про обов’язковість урахування висновку голови суду щодо діяльності конкретного судді при винесенні рішення за результатами дисциплінарного провадження та обов’язковість його участі на відповідному засіданні Вищої ради юстиції при розгляді цих питань.

Переконаний, що окреслені проблеми статусу голови суду потребують невідкладного вирішення шляхом внесення відповідних змін до законів України «Про судоустрій та статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції». Повернення зазначених повноважень надасть можливість головам судів більш ефективно організовувати їх діяльність і водночас нести відповідальність за стан здійснення судочинства та певною мірою за його якість.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI // Офіційний вісник України. — 2010. — № 55/1. — Ст. 1900.
  2. Про автоматизовану систему документообігу суду : Положення від 26 листопада 2010 р. № 30 // Закон і Бізнес. — 2010. — № 51.
  3. Про статус суддів : Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ // Офіційний вісник України. — 2002. — № 10. — Ст. 441.
  4. Про Вищу раду юстиції : Закон України від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 25. — Ст. 146.
загрузка...
Top