Проблеми взаємодії нотаріальної діяльності та діяльності щодо державної реєстрації речових прав

З прийняттям Цивільного кодексу України постало завдання удосконалення законодавчого врегулювання нотаріальної діяльності та діяльності щодо державної реєстрації речових прав. У цьому контексті сьогодні додаткової актуальності набуває питання дослідження не лише апробованих віками у різних правових системах змісту та форм цих видів діяльності, а й їх взаємодії. У практичному аспекті реальність стану цивільного обороту вимагає більш повного використання потенціалу організаційної складової інститутів нотаріату нотаріальної та державної реєстрації речових прав, діяльність яких має бути спрямована на забезпечення його безпеки.

У юридичній літературі існують багатоманітні підходи щодо дослідження інституту нотаріату, що знайшло своє висвітлення у працях українських дослідників, зокрема В. Баранкової, О. Дзери, Г. Гулєвської, М. Дякович, І. Жилінкової, Н. Кузнєцової, О. Кохановської, Р. Майданика, Є. Мічуріна, В. Мусіяки, Л. Радзієвської, І. Спасибо-Фатєєвої, К. Федорової, С. Фурси, В. Черниша, Л. Ясинської та ін. Стосовно досліджень у сфері державної реєстрації речових прав варто відзначити напрацювання В. Сенчука, С. Фурси та ін.

Оцінюючи значення нотаріальної діяльності та державної реєстрації речових прав у забезпеченні ними стабільності цивільного обороту та необхідності вдосконалення законодавства з цих питань, слід звернути увагу на те, що у Верховній Раді України знаходяться на розгляді ряд проектів нової редакції Закону України «Про нотаріат», проект Нотаріального процесуального кодексу, з яких Комітетом з питань правової політики прийнято рішення рекомендувати Верховній Раді повернути їх суб’єктам права законодавчої ініціативи на доопрацювання. Крім цього, під час реалізації заходів, спрямованих на нормативне регулювання відносин, пов’язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, були виявлені недоліки, які в подальшому можуть призвести до ускладнень застосування Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». З часу набрання чинності зазначеним Законом відбулися певні зміни у законодавстві, які потребують перегляду окремих його норм. В організаційному плані здійснюються заходи, спрямовані на оптимізацію діяльності органів виконавчої влади. Ці та інші обставини зумовлюють вироблення єдиних підходів у питанні сутності нотаріальної діяльності та державної реєстрації речових прав, правової природи відносин у цих сферах, розмежування цих видів діяльності від інших видів, таких як інвентаризація, облік тощо.

Визначальним чинником функціонування цивільного обороту є право власності, забезпеченість якого здійснюється через механізми його реалізації та захисту. На сьогодні чільне місце в забезпеченні виконання суб’єктивних прав, їх охорони від порушень та оскарження посідає інститут нотаріату та інститут державної реєстрації речових прав.

Досліджуючи правову природу основоположних елементів радянського нотаріату, К. Юдельсон дійшов висновку, що нотаріальна діяльність полягає у юридичному закріпленні суб’єктивних цивільних прав, довготерміновому зберіганні документів, в яких відображені ці права, посвідченні безспірних обставин, що мають значення для здійснення правомочностей, провадженні охоронних дій, забезпеченні виконання зобов’язань та сприянні їх здійсненню, примушуванні до виконання безспірних зобов’язань та вчиненні інших дій, тісно пов’язаних з цивільним оборотом [1]. Автор також зазначав, що нотаріат того часу також здійснював державну функцію нагляду за законністю правочинів обороту та надавав всесторонню допомогу необізнаним у праві громадянам. Л. Лесницька, характеризуючи нотаріат того періоду, зазначала, що сутність нотаріальної діяльності полягає в тому, що вона, маючи посвідчувальний, підтверджуючий характер, юридично закріплює цивільні права з метою попередження в подальшому їх можливого порушення [2].

З розпадом СРСР на теренах України ступінь дослідженості нотаріату як органу (інституту) охорони цивільних прав піднявся на більш якісний рівень. З цього приводу С. Фурса справедливо надавала високу оцінку українським теоретикам нотаріату, вказуючи на глибину їх поглядів щодо поставлених завдань [3]. У зв’язку з розширенням змістовного розуміння сутності нотаріальної діяльності Л. Рад- зієвська вказує на значимість регуляторної функції нотаріату у посиленні правового регулювання господарських відносин, виокремлює основні завдання нотаріату, які полягають у захисті та охороні власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, здійсненні контролю за законністю в цивільному обороті та запобіганні можливим правопорушенням. На її переконання, сутність нотаріальної діяльності полягає в посвідченні та підтвердженні певних прав і фактів, юридичному закріпленні цивільних прав із метою запобігання можливим порушенням або є засобом захисту вже порушених прав [4].

Зазначимо, що сучасне законодавче визначення нотаріальної діяльності як дій органів і посадових осіб в посвідчуванні прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчиненні інших нотаріальних дій, передбачених законом, з метою надання їм юридичної вірогідності певною мірою кореспондується з запропонованими науковцями дефініціями.

У подальшому, аналізуючи сутність нотаріальної діяльності крізь призму виконання нею функцій щодо запобігання спорів та порівнюючи таку діяльність із судовою, В. Баранкова визначає нотаріальну діяльність як типовий варіант юридичного процесу [5], а нотаріат як інститут превентивного правосуддя [6]. Незважаючи на те, що нотаріат в аспекті інституту превентивного правосуддя згадується в Резолюції Європейського Парламенту «Про нотаріат» (1994 р.), таке його розуміння викликає неоднозначне сприйняття як українськими, так і іноземними науковцями. Аналізуючи стан законодавчого врегулювання нотаріату, В. Баранковою відстоюється позиція прийняття закону про організацію нотаріату та Нотаріального процесуального кодексу [7].

Вагомий внесок у дослідження нотаріату роблять праці С. Фурси. Важливим з огляду на нотаріат як на орган (інститут) охорони цивільних прав та інтересів є її внесок у розроблення правової концепції охорони і захисту прав фізичних і юридичних осіб та держави в нотаріальному порядку, у закладення правових основ науки про нотаріат та комплексне розкриття правової природи нотаріальних правовідносин. На підставі проведених досліджень С. Фурса запропонувала теоретичну модель «нотаріату в Україні» як структуру нотаріальних органів, на яку покладається правоохоронна та правозахисна державна функція, що має здійснюватись відповідно до змісту нотаріального процесу та передбаченої законодавством процедури. Змістом діяльності нотаріату визначається правоохоронна та правозахисна діяльність, яка державою покладена на спеціальну структуру органів та на окремих посадових осіб [8, 33]. Вона вважає за необхідне розробку не окремого закону, що регулюватиме нотаріальну діяльність, а Нотаріального кодексу [8, 280].

Говорячи про актуальність досліджень у цій сфері, варто відзначити як позитив намагання вчених та практиків-правознавців започаткувати висвітлення в межах певного видання різносторонніх проблем нотаріальної діяльності [13].

На превеликий жаль, ми не можемо говорити про такий активний стан дослідженості у сфері державної реєстрації речових прав, як у сфері нотаріату. Водночас слід звернути увагу на праці С. Фурси, яка аналізувала реєстраційну діяльність у її взаємодії з нотаріальною, та В. Сенчука, дисертаційна робота якого присвячена історико-правовому аналізу правового забезпечення реєстрації нерухомого майна та прав на нього в Україні. Беручи до уваги такий стан, при розробці пропозицій щодо вдосконалення законодавчого врегулювання необхідно спиратись на наукові доробки в аналогічних нашій державі правових системах, які в цьому напрямі мають змістовні напрацювання [14], а також на національні дослідження тих правових інститутів, які є базовими при здійсненні державної реєстрації речових прав.

Як і будь-яке інше правове явище, нотаріальна діяльність та державна реєстрація речових прав мають свої історичні витоки. їх виникнення та запровадження зумовлено взаємозв’язком речового та зобов’язального права [9] та наданням певної правової форми наслідкам такої взаємодії, яка проявлялась у знаковому підтвердженні виникнення права, яким би засвідчувалось його існування. Встановлення юридичної дії за своїм змістом становило укріплення права (corroboratio). Унаслідок такої дії «право стає міцнішим, твердим, і саме тому акт укріплення (але письмовий) називався також кріпостю» [10]. Під час свого розвитку «кріпосна система укріплення прав», як зазначається в дослідженнях з цього питання, [11] з прийняттям у 1866 р. Положення про нотаріальну частину трансформувалась у «нотаріальну» реєстраційну систему. Прогресивність цієї системи проявилась у необхідності проведення перевірки правильності вчинення акта, відсутності заборони чи спору стосовно майна та внесення відповідних записів до реєстру.

Нотаріальна діяльність та державна реєстрація речових прав є самостійними видами діяльності. їх здійснення прямо передбачено приписами Цивільного кодексу України та закріпленими у відповідних законах нормами, які за своїм змістом є цивільними, а за формою віднесені до актів цивільного законодавства.

ЦК України (статті 182, 210 та ін.) визначено коло об’єктів, які підлягають державній реєстрації, а також випадки (ст. 209 та ін.), за яких вчинення нотаріальної дії є обов’язковим.

Не залишено поза межами Цивільного кодексу також суб’єктів, які провадять реєстраційну та нотаріальну діяльність. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною та здійснюється відповідним органом (ст. 182). Вчинення нотаріальних дій, як це визначено у ст. 209 ЦК України, є компетенцією нотаріусів або інших посадових осіб, які відповідно до закону мають право на вчинення таких дій.

Основною ознакою подібності нотаріальної дії (наприклад посвідчення правочину) та державної реєстрації речових прав у сфері цивільного обороту є фіксація прав. Реєстрація речових прав як державна діяльність є правозастосовною діяльністю. При реєстрації речових прав держава офіційно визнає і підтверджує факт виникнення, переходу або припинення прав шляхом внесення запису до Державного реєстру. Фіксація прав при реєстрації здійснюється у формі внесення запису у Реєстр. Посвідчення правочину провадиться шляхом вчинення посвідчувального напису. Доказом вчинення нотаріальної дії, як це випливає зі ст. 52 Закону України «Про нотаріат», є запис нотаріуса у реєстрі вчинених нотаріальних дій. Отже, при нотаріальній дії правовою формою фіксації права є посвідчувальний напис.

Разом із цим законодавець у ст. 334 ЦК України розводить у часі моменти набуття права власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, та виникнення права на нерухоме майно, право на яке підлягає реєстрації. Не будемо зупинятись на дотриманні вимог нормопроектувальної техніки при внесенні змін до ч. 4 цієї статті, оскільки загальна норма не може мати місце у спеціальній. Зазначимо, що на практиці це може призвести до неправильності розуміння правового припису і у зв’язку з цим потребує змін.

Таке розмежування у часі моменту набуття права може поставити у пріоритетне становище реєстратора прав по відношенню до нотаріуса та, як наслідок, призвести до ревізування реєстратором вчинених нотаріальних дій.

Закон зобов’язує реєстратора, з одного боку, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим законом та іншими нормативно-правовими актами. Поза сумнівом, це документи, у більшості з яких відображені нотаріальні дії. З другого боку, реєстратор відмовляє у державній реєстрації у разі, якщо подані документи не відповідають встановленим законом вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Ці документи також були предметом попереднього опрацювання нотаріусом. До цього варто додати, що у певних випадках сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Такий договір у випадках, встановлених законом, також підлягає нотаріальному посвідченню.

З цього приводу можна вести певну дискусію, зважаючи на те, що законодавець відніс розгляд справ щодо правомірності вчинення нотаріальних дій та нотаріальних актів до компетенції суду. Але закон містить і певний недолік, оскільки правом на оскарження наділена лише особа, прав та інтересів якої стосується нотаріальна дія чи нотаріальний акт. Необхідно мати на увазі, що за своїм призначенням нотаріальний акт повинен визнаватись всіма особами та державними органами до того часу, поки він не буде відмінений у судовому порядку. Держава делегувала саме нотаріусу як гаранту правової безпеки повноваження по встановленню юридичних фактів. Реєстратор речових прав не вправі відмовити в реєстрації права на основі нотаріального акта, поки інше не буде встановлено судом.

Звичайно, організаційними заходами ця проблема не може бути вирішена.

На першому етапі є необхідним встановлення виключно законом вимог, яким мають відповідати документи, що подаються реєстратору речових прав, розглянути доцільність наділення такого реєстратора правом судового оскарження нотаріальних дій та нотаріального акта. Враховуючи потенціал нотаріату в забезпеченні стабільності цивільного обороту, доцільно покласти на нотаріусів повноваження щодо підготовки документів та подання заяв про державну реєстрацію прав, що виникають із правочинів, які ними посвідчувались. Необхідність такого кроку пояснюється не лише подібністю використання як реєстраторами прав, так і нотаріусами засобів формалізації суб’єктивних прав, а насамперед самою природою нотаріального акта та необхідністю розмежування повноважень як нотаріусів, так і реєстраторів речових прав. На практиці це призведе до налагодження тісної співпраці між ними.

Запропоновані заходи можуть лише частково вирішити існуючу проблему взаємодії нотаріальної діяльності та діяльності щодо державної реєстрації речових прав, оскільки основна причина знаходиться у виборі способів та методів регулювання відносин у цих сферах.

Основним спрямуванням діяльності нотаріату є регулювання та охорона цивільних відносин. Саме тому функції нотаріату мають бути спрямовані як на укріплення правового становища учасників цих відносин, так і на укріплення найважливіших зобов’язальних відносин [12], що слугуватиме стабілізації та безпеці цивільного обороту. Однак на сьогодні місце нотаріату в системі регулювання цивільних відносин визначено на недостатньому рівні. У зв’язку з цим постає необхідність визнання Цивільного кодексу України основоположним законодавчим актом у сфері регулювання нотаріальної діяльності. Він має стати основою для подальшої розробки законодавства, яке б урегульовувало повною мірою цю діяльність,- оскільки норми матеріального цивільного права є визначальними у забезпеченні охоронної функції нотаріату.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Юдельсон К. С. Советский нотариат. — М., 1959. — С. 22—27.
  2. Нотариат в СССР / Л. Ф. Лесницкая, Р. И. Виноградова, Д. Х. Гольская. — М., 1985. — С. 4.
  3. Фурса С. Я., Фурса Є. І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика : навч. посіб. — К., 2001. — С. 11.
  4. Радзієвська Л. К., Пасічник С. Г. Нотаріат в Україні. — К., 2000. — С. 9—10
  5. Нотаріат в Україні : підруч. / за ред. В. В. Комарова. — К., 2006. — С. 41—45.
  6. Баранкова В. В. Проблеми нотаріальної форми охорони та захисту прав : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03. — Х., 1997. — С. 14.
  7. Комаров В. В. Баранкова В. В. Нотаріат : перспективи унормування, законодавство, судова практика. — Х., 2008. — С. 21.
  8. Фурса С. Я.Нотаріальний процес : Теоретичні основи. — К., 2002. — 320 с.
  9. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданського права. — М., 2005. — Т. 1. — С. 238—239.
  10. Мейер Д. И. Русское гражданское право : в 2 ч. — М., 2003. — С. 287.
  11. Сенчук В. В. Правове забезпечення реєстрації нерухомого майна та прав на нього в Україні : істо- рико-правовий аналіз : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. — К., 2009. — С. 10.
  12. Завялов А. А., Медведєв И. Г., Усович Л. В. Стратегия развития нотариата как института, обеспечивающего защиту прав граждан, в системе других юридических институтов // Закон. — 2010. — № 10. — С. 179.
  13. Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2010. — № 8.
  14. Алексеев В. А. Недвижимое имущество : государственная регистрация и проблемы правового регулирования. — М., 2007.
загрузка...
Top