Проблеми використання відеоконференцзв’язку на сучасному етапі розвитку техніко-криміналістичного забезпечення судового розгляду кримінальних справ

В умовах сьогодення спостерігається стрімкий розвиток та широке використання у всіх галузях життєдіяльності комп’ютерних, інших електронно-інформаційних та телекомунікаційних технологій. Ці технології не оминули і кримінальне судочинство, а їх широке застосування сприяє суттєвому підвищенню його ефективності.

Спір сторін у кримінальному процесі — це передусім інформаційний обмін. Чинне законодавство такий обмін охоплює судовим засіданням. У провідних зарубіжних державах вводиться електронна форма відправлення кримінального судочинства на основі телекомунікаційних технологій [1].

Однією з технологій, яка з успіхом використовується у кримінальному судочинстві, є відеоконференцзв’язок, який становить сеанс двосторонньої інтерактивної комунікації з використанням комплексу технічних засобів приймання-передачі відеозображення, звуку та іншої інформації у режимі реального часу. Використання такого комплексу засобів, як вже не раз зазначалося у літературі, має значні переваги [2, 3, 4, 5 та ін.]. Про регламентацію такої можливості та необхідності йдеться у низці міжнародно-правових документів (Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (20 квітня 1959 р.); Додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах (17 березня 1978 р.) (ратифікований Законом України від 16 січня 1998 р.); Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах (8 листопада 2001 р.); Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Мінськ, 22 січня 1993 р.) (ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р.); Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Кишинів, 7 жовтня 2002 р.). Фундамент для застосування відеоконференцзв’язку було закладено ще у травні 2000 р., коли в Кембриджі відбувся XIV Колоквіум Комітету експертів Ради Європи з інформаційних технологій і права, що був присвячений застосуванню сучасних телекомунікаційних технологій у правовій сфері. Серед розглянутих ним питань можна виокремити рекомендації Комітету експертів з питань автоматизації процедури судочинства державам — учасницям Ради Європи щодо впровадження інформаційних технологій на всіх стадіях судочинства, у тому числі в інтерактивному режимі (обладнати відповідними технічними засобами зали судового засідання, приміщення органів досудового розслідування, слідчі ізолятори, адвокатські контори). Як приклад наводиться досвід Австрії — однієї з перших країн Європи, де такі технології було впроваджено у процесуальне право [6].

Як зазначає М. Смирнов, застосування відеоконференцзв’язку у судочинстві дає змогу, зокрема: 1) підвищити рівень безпеки судової діяльності; 2) значно скоротити час розгляду кримінальних справ у суді; 3) заощадити кошти на транспортування та в цілому вирішити проблему доставки в судове засідання осіб, що тримаються під вартою; 4) не відволікати для конвоювання і забезпечення охорони в суді працівників органів внутрішніх справ; 5) зменшити ймовірність втечі засуджених з-під варти;

6) забезпечити право засуджених особисто викласти свою позицію щодо питань, які розглядає суд; 7) полегшити психологічний стан підсудного — він не почуватиме себе невпевнено, як це часто буває, в залі судового засідання, особливо якщо там присутні його родичі та знайомі; 8) зменшити ризик поширення захворювань, на які страждають особи, що тримаються під вартою; 9) значно скоротити проміжок часу від вчинення злочину до призначення покарання винній особі [7].

Законодавство окремих зарубіжних країн (США, Канада, Австралія, Сінгапур, Велика Британія) йде шляхом легалізації так званих електронних кримінальних справ, а також відправлення правосуддя на основі телекомунікаційних технологій.

Одним із важливих аспектів успішного розвитку цього питання є прецедентна та законодавча база використання телекомунікаційної технології відеоконференцзв’язку у кримінальному процесі, що напрацьована у ряді зарубіжних країн (США, Велика Британія, ФРН, Швеція) [8].

На жаль, доводиться констатувати, що в нашій правоохоронній та судовій системах значного прогресу у цій сфері ще не відбулося. Можливо більш детальний аналіз самих техніко- криміналістичних засобів, єдність яких і охоплюється терміном «відео- конференцзв’язок», їх класифікація дають змогу виявити певні проблеми розвитку цього напряму удосконалення кримінального процесу в Україні.

Серед проблем, які стоять на перешкоді впровадження відеоконфе- ренцзв’язку в сферу кримінального судочинства, можна, зокрема, виокремити такі:

  • недостатність організаційної та технологічної культури, не сприйняття користувачами нововведень;
  • необхідність суттєвих інвестицій у обладнання та навчання персоналу на початковому етапі побудови єдиної інформаційної системи органів кримінальної юстиції;
  • складність створення та обслуговування програмного забезпечення, що пов’язане з великою кількістю важко передбачуваних слідчих та судових ситуацій;
  • відсутність загальних стандартів та форматів аудіо- та відеоданих, що використовуються у системі електронного документообігу кримінальної юстиції [9];

Водночас, якщо оцінити ринок сучасних телекомунікаційних послуг, можна пересвідчитися, що на ньому представлена велика кількість найрізноманітніших систем та засобів, які зручні в експлуатації, універсальні у застосуванні, створені на основі загальноприйнятих технічних умов та стандартів та порівняно доступні для придбання. Тому зовсім немає потреби по-новому проходити увесь шлях створення систем телекомунікацій спеціально для правоохоронної системи, слід лише адаптувати певні наявні засоби під неї. Але для створення й оптимального функціонування такої системи доцільно перш за все чітко знати можливості технічних засобів, що її утворюють. Чітке їх розмежування провести важко через великий обсяг різного роду технічних характеристик та особливостей, а також принципів відповідності різним стандартам. У контексті цього дослідження важливим є поділ системи засобів відеокон- ференцзв’язку залежно від кількості користувачів на індивідуальні, групові та студійні. Цей критерій видається прийнятним через безпосередній зв’язок з кількістю зайнятих у судовому розгляді кримінальних справ осіб (суд, сторони обвинувачення та захисту, інші учасники процесу тощо).

На сьогодні індивідуальні відео- конференції найбільш поширені завдяки відносно невеликим витратам та загальній доступності (сервіси у мережі Internet). Зазвичай це діалог двох осіб, що зводиться до обміну інформацією, файлами та просто спілкування, який не вимагає великого інформаційного каналу.

Групові відеоконференції використовуються для спілкування груп користувачів, найчастіше у формальному стилі. Вони потребують більш досконалого обладнання та каналу зв’язку. Іх перевагами є можливість демонстрації певних документів, обміну ними, що не є характерним для індивідуальних відеоконференцій.

Студійні відеоконференції вимагають спеціального потужного обладнання, каналу зв’язку великої місткості (супутникового чи оптико-волоконного). Характерний приклад такої конференції — телетрансляції.

Проведений аналіз свідчить про очевидні переваги і доступність використання у кримінальному судочинстві засобів, призначених для проведення групових відеоконференцій.

Звичайно, існують і певні проблеми практичного впровадження відеокон- ференцій у правозастосовну практику. Насамперед це пропускна здатність каналу зв’язку. Аналогові телефонні лінії підходять для передачі аудіосигналу, але не здатні забезпечити якісної передачі потоку відеоінформації. Швидкість потужного модему становить 28.8 Кбіт/сек. Це фактично призводить до того, що передача даних отримує більший пріоритет та стає більш важливішою, ніж аудіо та відео. У такому випадку швидкість передачі дорівнюватиме від 4 до 10 відеокадрів на секунду, чого явно недостатньо [10]. Цю проблему може вирішити подальше впровадження та розвиток цифрових ліній зв’язку.

Ще однією перешкодою є швидкість обробки аудіо- та відеопотоку (час кодування інформації, що передається, та декодування прийнятої). Технології відеоконференцзв’язку використовують спеціальні алгоритми, які дозволяють стискати потік даних у десятки, а іноді й у сотні разів. У цьому випадку необхідна чітка синхронізація з обох боків відеоконфе- ренції задля забезпечення адекватного обміну. Однак це в основному стосується відеозображень, в той час як аудіоінформація не потребує таких суттєвих перетворень та кодувань. Насамперед це залежить від частоти людської мови, яка викликає коливання у межах невеликого діапазону частот, відтак, займає небагато місця, що дає змогу суттєво знизити навантаження на інформаційний потік для її передачі. Саме тому спостерігається тенденція, що більшість виробників акцентують увагу саме на можливостях аудіопередачі систем, представлених на ринку.

Однією з проблем на шляху впровадження відеоконференцзв’язку може бути кількість учасників відеокон- ференції. Очевидно, що для проведення відеоконференції одночасно двадцятьма та більше учасниками виникає потреба у потужнішому обладнанні, лініях зв’язку. Однак при використанні відеоконференцзв’язку у кримінальному процесі можна керуватися тим, що специфіка його функціонування зумовлюється наявністю у переважній більшості справ значно меншої кількості учасників, ніж двадцять. Зазвичай у судовому розгляді кримінальних справ беруть участь одночасно близько 9-13 осіб (суд, секретар судового засідання, захисник, обвинувач, свідки та інші учасники).

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що на цьому етапі розвитку відеоконференцзв’язку у національному судочинстві необхідний поетапний перехід до цифрових ліній зв’язку, що відповідають сучасним вимогам передачі даних. Зокрема, у Концепції розвитку зв’язку України до 2010 р., затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2238 (Офіційний вісник України, 1999, № 50 (31 грудня 1999 р.), ст. 2442), зазначено, що у секторі фіксованого відомчого зв’язку в основному використовується застаріле обладнання переважно аналогових систем комутації та передавання. Кінцеве обладнання специфічне і різне за типами. У секторі рухомого відомчого зв’язку також використовується застаріле обладнання аналогових систем тран- кингового радіозв’язку, яке базується на колишніх стандартах, що не забезпечують необхідного рівня обслуговування та захисту інформації. Цифрові системи транкингового радіозв’язку на сьогодні є найбільш перспективними і найближчим часом посядуть домінуюче місце серед систем рухомого відомчого зв’язку. В Україні системи цифрового транкингового радіозв’язку впроваджуються, починаючи з 2000 р. А одним із основних пріоритетів розвитку зв’язку загального користування є забезпечення розвитку та реконструкції телефонних мереж до повного задоволення попиту споживачів шляхом завершення створення цифрових мереж міжміського і міжнародного телефонного зв’язку, прискорення переобладнання внутрішньозонових і місцевих мереж на базі новітніх технологій, а також побудови місцевих телефонних мереж із використанням цифрового обладнання.

На виконання поставлених у Концепції завдань та пріоритетів прийнято ряд нормативних актів, вжито низку заходів. Варто, зокрема, відзначити наказ Державного комітету зв’язку та інформатизації «Про припинення використання аналогового обладнання на мережі телефонного зв’язку» від 20 жовтня 2003 р. № 195. У пункті 1 зазначається, що починаючи з 1 січня 2004 р., мережі телефонного зв’язку загального користування необхідно розвивати із застосуванням тільки цифрового комутаційного обладнання, яке підтримує дозволені для використання в Україні типи сигналізацій, має сертифікат відповідності та погоджене до використання.

Також заслуговує на увагу постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо створення національної супутникової системи зв’язку» від 3 травня 2007 р. № 696 (Офіційний вісник України, 2007, № 33 (18 травня 2007 р.), ст. 1342). Згідно з нею наприкінці 2011 р. у нашій державі функціонуватиме потужна та сучасна система зв’язку, що відповідає міжнародним стандартам. На жаль, не вдалось знайти будь-яких документів або інформації про хід робіт за цими напрямами. Лише у засобах масової інформації можна спостерігати поширення терміна «цифровізація», що означає перехід від аналогового телефонного обладнання до цифрового із наведенням конкретних даних. Зокрема, наводяться дані щодо роботи у цій сфері у Вінницькій, Чернігівській, Луганській, Полтавській областях та у Криму. Там у різних регіонах встановлюються нові АТС та впроваджуються нові телефонні номери (від 1500 до 4000 номерів, залежно від регіону) [11].

Отже, відповідно до завдань, поставлених у нормативних актах, проблема нових та сучасних ліній зв’язку має бути вирішена у найближчі роки. Викликає занепокоєння те, що у цих актах сфера судочинства не виділена як пріоритетна, а це, у свою чергу, гальмує розвиток відеозв’язку та швидкісної передачі даних. Видається необхідним внесення змін у вже існуючі нормативні акти або прийняття нового, який би безпосередньо стосувався питань розвитку цифрових мереж у сфері судочинства, а саме: визначення у Концепції галузевої програми інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи [12] не лише необхідності впровадження відеоконфе- ренцзв’язку на другому етапі розробки

і впровадження засобів інформатизації, що якраз припадає на 2011 р., а конкретної програми такого впровадження з поетапним технічним, інформаційним та кадровим забезпеченням. Наступним логічним кроком було б чітке закріплення у процесуальному законодавстві можливості проведення судово-слідчих дій з використанням відеоконференцзв’язку. І, зрештою, виведення цього процесу на заключну стадію, а саме формування загальнодержавної системи відеокон- ференцзв’язку у судах загальної юрисдикції.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Marroney G., Roper B. Electronic Filing vs. Court Paper Culture // Proceedings of the Court Technology Conference 9. Seattle, 2003. — P. 56.
  2. Когутич 1.1. Криміналістичні знання, їх сутність і потреба розширення меж використання : мо- ногр. — Л., 2008. — С. 257-270.
  3. Маланюк А. Г. Провадження у кримінальних справах, пов’язане з міжнародними відносинами, за законодавством України : дис. ... канд. юрид. наук. — Л., 2004. — С. 63-65.
  4. Сегай М. Сучасна парадигма інформатизації судочинства і питання захисту прав і законних інтересів учасників кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 4 (27). — С. 190-198.
  5. Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства. — К., 1999. — С. 95.
  6. Морозов А. В., Полопанова И. С. Результаты работы ХІУ Коллоквиума Комитета экспертов Совета Европы по информационным технологиям и праву // Информатизация правоохранительных систем : сб. тр. ІХ Междунар. науч. конф. (7-8 июня 2000 г., Москва). — М., 2000. — С. 38-44.
  7. Смирнов М. І. Щодо використання відеоконференцзв’язку при перегляді судових рішень у касаційному порядку / М. І. Смирнов, асистент кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії.
  8. Newman J. O., Saltzburg S. P. Effective Use of Courtroom Technology: A Judge’s Guide to Pretrial and Trial. Washington D.C., 2001. — P. 129.
  9. Клементьев А. С. Телекоммуникационное обеспечение уголовного процесса : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. : спец. 12.00.09. — Владимир, 2007. — С. 14.
  10. Salamone, Salvatore. «Videoconferencing´s Achilles Heels.» Byte, August. — 1995. — Р. 43.
  11. Уновийрік з новими цифровими АТС
  12. Концепції галузевої програми інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи
загрузка...
Top