Проблеми правового регулювання припинення трудових відносин із державними службовцями на підставі порушення присяги

Стратегія ефективного функціонування механізму держави базується насамперед на кадровому забезпеченні державної служби як професійної діяльності осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави. У науці трудового права аргументується положення, що державна служба є комплексним правовим інститутом, який інтегрує в собі трудові та адміністративні норми [1, 6]. Окремі питання проблематики правового регулювання статусу державних службовців як суб’єктів трудових правовідносин висвітлювались у працях українських вчених А. Андрушко, В. Венедиктова, Г. Гончарової, О. Дуюнової, В. Єрьоменка, В. Жернакова, П. Жигалкіна, І. Зуба, М. Іншина, Р. Кондратьєва, І. Лаврінчук, Л. Лазор, Н. Неумивайченко, О. Панасюка, В. Пастухова, П. Пилипенка, В. Прокопенка, О. Процевського, В. Ротаня, Б. Стичинського, Н. Хуторян, С. Черноус, О. Ярошенка та ін. Практична реалізація діяльності державних службовців ілюструє, що умовою належного виконання управлінських функцій є встановлення на законодавчому рівні підвищених вимог до виконання обов’язків державними службовцями. Як обґрунтовано доводить Н. Неумивайченко, державні службовці є особливими суб’єктами трудових правовідносин. Виконуючи завдання і функції держави, вони мають забезпечувати права і свободи громадян, соціальну стабільність у державі. Хоча їх праця має значну специфіку, але відносини, що виникають на підставі трудового договору (конкурсу, призначення), регулюються трудовим правом, бо служіння державі є праця, трудова діяльність цих громадян [2, 16]. Виходячи з особливого статусу державних службовців та значимості їх трудової функції, законодавством встановлюються додаткові вимоги щодо вико
нання вказаною категорією працівників покладених на них трудових обов’язків. Правовою та морально-етичною підставою для таких вимог є прийняття особами, які вперше зараховуються на державну службу, Присяги, передбаченої ст. 17 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII (далі — Закон України «Про державну службу»). Нею встановлюється обов’язок вірного служіння народові України, суворого дотримання Конституції та законів України, сприяння втіленню їх у життя, зміцнення їх авторитету, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, несення з гідністю високого звання державного службовця, сумлінного виконання своїх обов’язків.

Історико-правовий досвід засвідчує, що вперше інститут присяги для чиновників на законодавчому рівні було запроваджено ще в царській Росії Петром І, який у 1711 р. підписав складений ним текст присяги, згідно з яким особи, котрі приймались на державні посади, присягали, що будуть до останньої своєї сили служити державі, енергійно відстоювати державні інтереси, чесно, чисто, ревно виконувати посадові обов’язки за умови відповідальності перед Божим та народним судом у випадку порушення ними взятих на себе обов’язків. Спеціальним Указом «Про присягу на вірність службі» (1719 р.) присягати були зобов’язані чиновники Сенату та колегій, губернатори та всі інші державні управителі [3, 717].

Проте як і декілька століть тому, так і в умовах сьогодення залишається чітко не визначеним питання правових наслідків припинення трудових відносин із державними службовцями на підставі «...порушення Присяги» (п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу»). Як слушно вказує І. Лаврінчук, правове регулювання припинення трудових правовідносин на державній службі значною мірою зумовлюється характером праці державних службовців, порядком зайняття конкретної посади [4, 15]. У зв’язку з цим виникає проблема визначеності правового змісту, а звідси практичного розуміння та правильного застосування поняття «порушення Присяги державного службовця». Наведений вище зміст Присяги державного службовця фактично охоплює будь-яке протиправне діяння особи, яка виконує функції державного службовця, і спрямовує трактувати його як порушення Присяги, що у свою чергу дозволяє уповноваженим органам ставити питання про припинення трудових відносин з державним службовцем саме за цією підставою. При цьому чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР (далі — Закон України «Про Вищу раду юстиції»), містить визначення поняття «порушення присяги», щоправда, йдеться про порушення присяги суддями, але зміст трудової функції цієї категорії працівників свідчить про належність їх до осіб, прирівняних до державних службовців. У цьому контексті у науковій літературі використовується поняття «особи, які виконують обов’язки державної служби», до них відносять державних службовців та прирівняних до них осіб, посадових осіб місцевого самоврядування, народних депутатів, суддів та службових осіб органів прокуратури [5, 141]. Згідно зі ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» під «порушенням присяги суддею» слід розуміти: «вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім’ї; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов’язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов’язаних з процесуальними діями».

Проте при аналізі змісту наведеного визначення стає зрозумілим, що воно є нечітким та абстрактним, має значний масив невизначених понять, а саме: «об’єктивність та неупередженість; чесність та непідкупність; порушення морально-етичних принципів поведінки судді». Очевидно, що у цьому випадку спостерігаємо застосування оціночних понять. На думку С. Черноус, оціночні поняття є структурними елементами понятійного апарату трудового права, є абстрактною думкою про властивості, якість і цінність явищ, дій, осіб тощо, яка у формі слів загального вжитку або словосполучень використана в текстах норм трудового права, характеризує будь- який елемент трудових та тісно пов’язаних із ними відносин і через свої логічні особливості повно й остаточно не конкретизована в жодному нормативному акті як самим нормотворцем, так і уповноваженими ним суб’єктами, остаточна конкретизація якого здійснюється суб’єктом у процесі застосування норми, що містить його в кожному конкретному випадку, зумовлена об’єктивними і суб’єктивними чинниками, внаслідок чого здійснюється індивідуальне піднормативне регулювання трудових відносин [6, 5]. Досліджуючи проблему наявності оціночних понять у трудовому законодавстві, М. Бару наголошував, що застосування оціночних понять розширює сферу суб’єктивного бачення при вирішенні конкретних питань, які зачіпають суттєві права та інтереси як підприємств, так і окремих працівників [7, 105]. Про вплив суб’єктивного фактору на неоднозначне розуміння поняття «порушення Присяги державного службовця» вказує і судова практика. Наведемо приклад. До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась П. з адміністративним позовом до Липовецької районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування акта службового розслідування, наказу про звільнення, поновлення на посаді та виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позов мотивовано тим, що позивач з 1 лютого 2010 р. працювала на посаді завідувача сектору кадрової роботи і нагород апарату Липовецької РДА. За наслідками проведеного службового розслідування, на підставі п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу», її звільнено із займаної посади (порушення Присяги державного службовця)...

Це розпорядження суд вважає протиправним, виходячи з наступного.

В акті комісії по проведенню службового розслідування не зазначено жодних фактів, які б могли слугувати підставою для проведення службового розслідування, як і не вказано завдань та обов’язків, видів заохочень та дисциплінарних стягнень, що застосовувались до позивача. Окрім того, в акті не зазначено, якими саме діями позивач порушив положення ст. 5 Закону України «Про державну службу» та взагалі не зазначено фактичні обставини вчинення порушення Присяги державного службовця.

Таким чином, суд доходить висновку, що розпорядження голови Липовецької РДА № від 31 березня 2010 р. є необґрунтованим, прийнятим всупереч дійсних обставин справи та є протиправним [8].

Базуючись на тому, що дотримання Присяги є невід’ємною складовою трудових обов’язків державного службовця, слід визначитися щодо допустимості розуміння цього звільнення як дисциплінарного з застосуванням положень статей 148, 149 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), де встановлюється строк та порядок застосування дисциплінарних стягнень. Щодо цього логічно виваженою видається висловлена в науковій літературі думка, що звільнення з державної служби на підставі п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу» не можна вважати дисциплінарним стягненням, тому що в цих випадках службовець не може перебувати на державній службі, таке звільнення є обов’язком керівника перед державою, і воно не припускає обов’язкового дотримання порядку застосування вказаних стягнень [9, 63]. Дійсно, не бажано обмежувати це звільнення порядком, встановленим для дисциплінарних звільнень, зокрема відповідними строками. Тим паче факт порушення Присяги може мати місце і поза робочим часом. На користь такої точки зору слугує аналогічний підхід, втілений у законодавстві щодо правового регулювання порядку розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП, вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи. Як зазначено в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9, за пунктами 2, 3 ст. 41 КЗпП судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом із тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що минув з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника й інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті) [10]. Таким чином, посилюються акценти на значимості статусу педагогічних працівників у суспільстві, який можна розглядати в порівняльному аспекті зі статусом державних службовців, що зумовлений важливістю виконуваних ними функцій та завдань держави.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про державну службу» дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. Беззаперечно, у такому випадку буде обов’язковим дотримання встановленого КЗпП порядку застосування дисциплінарних звільнень. Законною передумовою звільнення державного службовця на підставі порушення Присяги має стати ретельне службове розслідування, яке регулюється Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950 (далі — Порядок), щодо діяльності певного державного службовця, в діяннях якого вбачається факт порушення Присяги. В абзаці 5 п. 3 Порядку зазначається, що «до участі у проведенні службового розслідування не повинні залучатися посадові особи органу державної влади, якщо обставини свідчать про їх особисту заінтересованість у результатах розслідування», попри те практика засвідчує, що службове розслідування, часто базується не на об’єктивних обставинах справи, а на суб’єктивному, упередженому ставленні посадових осіб, які проводять розслідування, до конкретного державного службовця, що не сприяє правомірному прийняттю рішення. З огляду на це бажано в процесі реформування державної служби в Україні переглянути таку практику і впровадити новий порядок формування комісій, які уповноважені проводити службове розслідування. Наприклад, по кожному службовому розслідуванню доцільно створювати комісію не тим органом державної служби, де працює державний службовець, стосовно якого буде проведене розслідування, а вищестоящим органом, якому цей орган державної служби підпорядковується. Крім того, реалізація повноважень цих комісій має також бути підконтрольна Головному управлінню Державної служби України, діяльність якого регулюється Положенням про Головне управління Державної служби України, затвердженим Указом Президента України від 2 жовтня 1999 р.

№ 1272/99. Згідно з цим Положенням серед основних завдань Головного управління Державної служби України визначено такі: «забезпечення функціонального управління державною службою; прогнозування і планування потреби державних органів та їх апарату в кадрах; розроблення заходів щодо підвищення ефективності державної служби, координація і контроль за їх виконанням». Тому цілком закономірним є покладення на Головне управління Державної служби України виконання контрольних функцій щодо діяльності комісій, створених для проведення службових розслідувань у сфері державної служби. Лише за таких умов буде можливо максимально об’єктивно дати оцінку діям державного службовця на кшталт відповідності їх законам та морально-етичним нормам, узвичаєних суспільством. Тим паче що Присяга державного службовця, окрім правових, містить морально-етичні норми, а саме: «вірне служіння народу України. нести з гідністю високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов’язки». Декларативний зміст цих норм вказує на потребу уточнення критеріїв оцінки моральних засад діяльності державних службовців. Заслуговує на увагу точка зору П. Морхата, який підкреслює, що критерієм оцінки морального в діяльності державного службовця є його обов’язок діяти в загальнонаціональних інтересах, на благо народу і водночас він не повинен своїми діями, пропозиціями, рішеннями підривати авторитет державної влади [11, 34].

Слід зауважити, що в більшості країн світу моральні аспекти діяльності державних службовців є питанням загальнонаціональної значимості, зокрема в США у 1958 р. Палатою представників було ухвалено Моральний кодекс державного службовця, відповідно до якого: будь-яка особа, що входить до структур державної влади, повинна:

  • Ставити відданість вищим моральним засадам і країні вище відданості урядовцям, партії чи міністерству.
  • Захищати Конституцію, закони та правові норми Сполучених Штатів та всіх органів управління на їх території і ніколи не обходити їх.
  • За оплачуваний повністю день віддавати повний день праці; докладати до виконання своїх обов’язків ревні зусилля і з найкращими намірами.
  • Прагнути відшукувати й використовувати найбільш ефективні й економічні засоби виконання завдань.
  • Ніколи не вдаватися до несправедливої дискримінації, виявляючи особливу прихильність чи віддаючи перевагу будь-кому, незалежно від того, робиться це за винагороду чи ні; ніколи не приймати ні самому, ні для членів своєї родини послуг чи пільг за обставин, які могли би бути витлумачені розсудливими людьми як такі, що впливають на виконання своїх державних обов’язків.
  • Не давати ніяких приватних обіцянок, що можуть мати обов’язкову силу для службових обов’язків, оскільки жодне приватне слово державного службовця не може мати обов’язкової сили для публічної посади.
  • Не вступати з Урядом ні прямо, ні опосередковано у жодні ділові стосунки, несумісні із сумлінним виконанням державних обов’язків.
  • Ніколи не використовувати жодної інформації, отриманої конфіденційно під час виконання державних обов’язків, задля власної користі.
  • Не приховувати фактів корупції, де б їх не було виявлено.
  • Захищати ці засади, завжди усвідомлюючи, що державна посада є виявом довіри народу [12].

Не оминається це питання увагою і в Україні. Зокрема наказом Головного управління Державної служби України від 4 серпня 2010 р. № 214 були затверджені Загальні правила поведінки державного службовця, в яких наголошується, що поведінка державних службовців має відповідати очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до державної служби, сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина, визначених Конституцією України і законами України [13]. Проте хоча в Україні і спостерігаються спроби визначити сутність морально-етичних вимог до діяльності державних службовців, але, як наголошує Ю. Битяк, одним із негативних явищ, що впливають на якість державної служби, репутацію державних службовців та ставлення до них громадян, а самих державних службовців — до дорученої справи, є корупція. У механізмі боротьби з корупцією в державних органах, органах місцевого самоврядування необхідно вирішити значну кількість проблем, три з яких можна назвати ключовими: кадрова проблема; удосконалення законодавства; застосування організаційних та економічних заходів у попередженні корупційних діянь [14, 18].

Дійсно, однією з негативних тенденцій, яке законодавство пов’язує з державною службою, є корупція, що ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11 червня 2009 р. № 1506-VI (далі — Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції») визначається як «використання особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей». Виходячи з законодавчо визначеного змісту тексту Присяги державного службовця та правового змісту поняття «корупція», можна констатувати, що прояв корупції слід трактувати як різновид порушення Присяги державного службовця з відповідними юридичними наслідками. З корупційною діяльністю державного службовця пов’язується можливість обмеження обіймати посади державних службовців. Відповідно до п. 5 ст. 19 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» обмеження щодо заборони особі, звільненій із займаної посади у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом. Донедавна існувала практика, що за умови відсутності складу злочину в діяннях особи, яка виконувала функції державного службовця, суд у порядку адміністративного провадження приймав рішення про заборону цій особі обіймати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня звільнення з роботи або іншого усунення її від виконання функцій держави і така заборона розглядалася як додаткове адміністративне стягнення, передбачене ч. 1 ст. 7 Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Згідно з п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією» від 25 травня 1998 р. № 13 передбачається, що оскільки відповідно до чинного трудового законодавства питання про звільнення правопорушника з роботи або інше усунення його від виконання функцій держави вирішується в дисциплінарному порядку відповідним органом (керівником), суди не вправі вирішувати це питання при застосуванні статей 7-11 Закону України «Про боротьбу з корупцією». Разом із тим, визнавши особу винною у вчиненні корупційного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 1 цього Закону, суд згідно з ч. 1 ст. 7 Закону повинен прийняти рішення про заборону цій особі займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня звільнення з роботи або іншого усунення її від виконання функцій держави, оскільки така заборона є додатковим адміністративним стягненням [15]. Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 3 березня 2005 р. № 2459-IV ця норма була відмінена, що не дозволяє застосовувати судам наведене вище положення п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією». Як наслідок, на сьогодні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене судом як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років (ст. 55 КК України) лише у випадку вчинення державним службовцем діяння, що містить ознаки злочину. У такому разі факт припинення трудових відносин на підставі порушення Присяги державного службовця не пов’язаний із вчиненням злочину, фактично не тягне за собою будь-яких обмежень для того, щоб обіймати відповідні посади в подальшому. Таким чином нівелюється саме розуміння Присяги державного службовця та її значимості як гарантії відповідальності державних службовців за порушення своїх функцій, як одного зі способів закріплення їх особливого статусу. В умовах сьогодення, коли активізуються цивілізаційні процеси формування громадянського суспільства, що безпосередньо впливає на розвиток та функціонування державної служби, цей підхід потребує перегляду та переосмислення.

У цьому контексті обґрунтованою є позиція О. Литвина, який вказує, що взаємодія держави та громадянського суспільства зумовлює особливості розробки дієвих механізмів невідворотності притягнення до юридичної відповідальності тих «слуг держави», котрі своєю протиправною діяльністю дискредитують ідеали служіння державі [16, 10]. Першочерговими кроками у цьому напрямі, на нашу думку, є необхідність внесення у чинне законодавство змін та доповнень щодо посилення відповідальності державних службовців при припиненні трудових відносин на підставі порушення Присяги. Зокрема одним із таких напрямів має стати напрацювання практики обмеження осіб, звільнених на підставі порушення Присяги державного службовця, протягом певного строку обіймати посади державних службовців. З цією метою слід ст. 12 Закону України «Про державну службу», якою визначаються обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу, викласти у такій редакції: «Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; особи, звільнені з державної служби у зв’язку з порушенням Присяги протягом трьох років з дня звільнення; в інших випадках, встановлених законами України».

Такий підхід дозволить поступово сформувати в суспільстві сприйняття морально-етичних вимог до осіб, які прагнуть обіймати посади державних службовців не як суто декларативних норм, а як норм, для яких створений дієвий правовий механізм практичної реалізації.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Андрушко А. В. Виникнення трудових відносин з державними службовцями : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.05 / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. — Х., 2002. — 21 с.
  2. Неумивайченко Н. М. Особливості виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин державних службовців : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.05 / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. — Х., 2002. — 20 с.
  3. О присяге на верность службы : именный, объявленный из Сената : [Указ] № 3393, 19 июня 1719 г. // Российская империя. Полное собрание законов Российской Империи с 1649 года. — СПб., 1830. — Т. 5. 1713 — 1719.
  4. Лаврінчук І. П. Правовий статус державного службовця як учасника трудових правовідносин : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.05 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 1999. — 20 с.
  5. Право соціального забезпечення : навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П. Д. Пи- липенко, В. Я. Бурак, С. М. Синчук та ін. / за ред. П. Д. Пилипенка. — К., 2006. — 496 с.
  6. Черноус С. М.Оціночні поняття у трудовому праві України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.05 / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. — Х., 2008. — 20 с.
  7. Бару М. И. Оценочные понятия в трудовом законодательстве // Советское государство и право. — 1970. — № 7. — С. 104-108.
  8. Неумивайченко Н. М.Припинення трудових правовідносин з державними службовцями // Право України. — 2001. — № 4. — Ст. 62—64.
  9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 (в редакції постанови № 15 від 25 травня 1998 р.) // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах та з загальних питань. — Х., 2001. — 223 с.
  10. Морхат П. М. Взаимодействие правовых и моральных норм в сфере государственной службы России : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. — М., 2003. — 225 с.
  11. Code of Ethics for Government Service. US House of Representatives. Passed
  12. Про затвердження Загальних правил поведінки державних службовців : наказ Головного управління державної служби україни від 4 серпня 2010 р. № 214
  13. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: проблеми становлення, розвитку та функціонування : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого — Х., 2006. — 32 с.
  14. Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією : постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. № 13
  15. Литвин О. В. Адміністративно-правове регулювання статусу державного службовця в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.05 / Нац. ун-т держ. подат. служби України. — Ірпінь, 2009. — 20 с.
загрузка...
Top