Приватизація державного житлового фонду – один із основних етапів житлової реформи

Вступ.

1. Приватизація комунального майна: проблеми законодавства, теорії та практики.

2. Незаконна приватизація державного та комунального майна: деякі аспекти кримінальної відповідальності.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Процеси роздержавлення та приватизації в Україні набули надзвичайно важливого значення на сучасному етапі розвитку продуктивних сил та виробничих відносин. Вони є основою радикальної економічної реформи, відіграють неабияку роль у входженні України до світової та європейської економічної системи. Головною метою роздержавлення та приватизації державної та комунальної власності є створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки. У кінцевому результаті зазначених процесів у власності держави повинно залишитися лише майно, необхідне для виконання державою своїх функцій, а у комунальній власності — майно, необхідне для убезпечення функціонування відповідних органів місцевого самоврядування та територіальних громаді.


1. Приватизація комунального майна: проблеми законодавства, теорії та практики

Нині в економічній та юридичній науках не існує однозначного бачення стосовно питання про співвідношення таких категорій, як приватизація та роздержавлення. Одні вчені вважають, що поняття приватизації є більш широким щодо поняття роздержавлення [7, c. 568]. Інші визначають приватизацію як одну із форм роздержавлення. Третя група вчених дотримується тієї точки зору, що роздержавлення та приватизація — це тотожні правові категорії та поняття[1, c. 105]. Ми схильні вважати, що вони мають самостійне юридично-смислове навантаження та значення.

Роздержавлення у широкому розумінні означає розширення самостійності підприємств та організацій, відхід держави від оперативного господарського керівництва ними. Це зміна форм та методів господарювання. Об'єктивна основа цього процесу — різноманіття форм- власності та форм ведення господарювання. У вузькому значенні роздержавлення передбачає перетворення власності на інші її форми, що супроводжується обов'язковою зміною власника[1, c. 104].

Не менш складною є проблема визначення поняття «приватизація». В теорії юридичних та економічних наук немає однозначного підходу щодо його визначення. Існує безліч визначень приватизації. Найбільш поширеним визначенням приватизації в економічному розумінні[3, c. 340] є таке: приватизація — це перетворення (трансформація) державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто (відповідно до Закону від 7 лютого 1991 р. «Про власність»[2, c. 349]) на приватну чи колективну власність. Безумовно, важливим є законодавче визначення приватизації, яке міститься у Законі від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію державного майна»[4, c.170]. Згідно з цим Законом під приватизацією розуміється відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1 Закону).

Проаналізувавши легальне визначення приватизації, доходимо висновку про те, що воно не позбавлено певних вад:

1) У даному визначенні не відображена сутність процесу приватизації. Пропонуємо включити таку ознаку приватизації, як «зміна форми власності», тим самим конкретизувати і процес, і результат такої діяльності держави та органів місцевого самоврядування, якою є приватизація.

2) Приватизація охоплює зміну не лише державної, а й комунальної власності. Давно вже зрозуміло, що державна власність не поглинає комунальну, тому в аналізованому визначенні має бути згадана і комунальна власність.

3) Відповідно до Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є суб'єкти публічного і приватного права. Сутність приватизації полягає у зміні форми власності шляхом відчуження майна публічних суб'єктів і передачі його приватним суб'єктам. Тому доречно зазначити у визначенні приватизації наведену новелу ЦК України і передбачити положення про перехід майна до приватних власників, якими є фізичні та юридичні особи.

Недосконалість законодавчого визначення приватизації, на наш погляд, має бути усунута шляхом викладення цього поняття у такій редакції: «приватизація — це зміна форми власності шляхом відчуження майна, що перебуває у державній чи комунальній власності, або належить Автономній Республіці Крим, на користь визначених законом покупців — приватних власників (фізичних та юридичних осіб) з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України».

Історично роздержавлення та приватизація в Україні пройшли три етапи[9, c.152-157]. На першому етапі реформування державної власності (він тривав протягом 1992-1994 pp.) переважали такі форми, як оренда і оренда з викупом (викуп об'єктів трудовими колективами), які за своєю природою мають невелику конкурентоспроможність.

Другий (1995 — середина 1997 pp.) — це етап масової приватизації, пов'язаний із впровадженням системи специфічних цінних паперів — приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС), компенсаційних сертифікатів (КС) та житлових чеків, якими опосередковуються процеси приватизації. Цей етап характеризувався широким залученням населення до процесу привласнення практично всіх малих підприємств, акцій великих і середніх підприємств. Домінуюча роль серед способів малої приватизації належала викупу, хоча з вересня 1995 р. (коли закінчився термін надання пільг орендним колективам) зростає кількість так званих «малих» підприємств, що продаються на аукціонах.

На думку фахівців, мала приватизація негативно вплинула на процес становлення, зокрема, комунальних підприємств. У зв'язку із тим, що більшість об'єктів комунальної власності включаються до класифікаційної групи «А», тобто підлягають «малій» приватизації, з'явилась можливість значно зменшити бюджетні витрати на управління та підтримку малоприбуткових і збиткових підприємств місцевого господарства, і особливо тих, які невластиві комунальній власності; забезпечити збільшення доходів місцевого бюджету, підвищення ефективності роботи підприємств, що приватизуються [6, c.50]. Проте аналіз приватизаційних процесів свідчить про зворотне. Так, за даними Фонду державного майна України за 1992-1995 pp. в Україні змінили організаційно-правову форму господарювання близько 28 тис. об'єктів, 85% з яких є об'єктами малої приватизації, у тому числі 52,9% — сфери торгівлі і суспільного харчування. У 1995 р. було приватизовано 13232 об'єкта групи «А» проти 6079 об'єктів у 1994 p., утому числі підприємств торгівлі і суспільного харчування 8167 і 3257 відповідної [7, c. 205-206].

Під час малої приватизації було проігноровано те, що підприємства, які надають різного роду послуги населенню у мінімально необхідній кількості, повинні залишатись у комунальній власності. Разом із розширенням приватизаційних процесів у комунальному секторі економіки необхідно було подумати не лише про кошти, які отримає орган місцевого самоврядування від продажу майна, а й про надання послуг щодо всіх категорій населення незалежно від їх доходу[6, c. 50].

Сертифікатна приватизація мала в основному соціально-політичний характер, тому не було досягнуто головної економічної мети — підвищення ефективності виробництва на основі формування ефективного власника в країні та середнього класу, які є головними силами, що формують конкурентоспроможне ринкове середовище та визначальні засади громадянського суспільства.

Перехід до третього етапу — періоду грошової приватизації, що триває зараз, дозволить створити вторинний ринок акцій приватизованих підприємств, це має створити кращі умови для залучення інвестицій та появи ефективного господаря. Крім того, новим ЦК України окремо зазначена особлива підстава набуття права власності фізичною або юридичною особою у разі приватизації майна, що є у комунальній власності (ст. 345).

Приватизація комунального майна здійснюється на підставі положень Закону від 19 лютого 1997 р. «Про приватизацію державного майна». Відчуження майна, що є комунальною власністю, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 3). Продаж такого майна здійснюють органи, створені відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними (п. 7 ст. 7).

Не важко помітити, що наведені статті автоматично включають комунальну власність до складу державної. Адже, виходячи з самої назви Закону, ним мають бути врегульовані питання приватизації лише об'єктів державного майна. Свого часу окреслена проблема стала підставою для звернення Президента України з конституційним поданням щодо відповідності згаданих положень Закону Конституції України [5, c. 336-345].

Відповідно до Конституції України правовий режим власності має встановлюватись виключно законами України (п. 7 ч. 1 ст. 92). Із прийняттям Основного Закону комунальна власність набула статусу самостійної форми права власності, на конституційному рівні її принципово відокремлено від державної власності, управління цією формою власності здійснюється безпосередньо територіальними громадами або створеними ними органами.


2. Незаконна приватизація державного та комунального майна: деякі аспекти кримінальної відповідальності

Приватизація державного і комунального майна — процес досить відомій. Значна кількість юридичних та фізичних осіб брали участь у даному процесі, за результатами його учасники-переможці укладали договори купівлі-продажу та ставали власниками об'єктів приватизації, що давало право потенційним покупцям володіти майном, користуватись ним з метою господарської діяльності для отримання прибутку, передавати його до статутного фонду товариств тощо.

Отже, приватизація майна — це процес відчуження майна, яке перебуває у державній та комунальній власності (власності територіальних громад), на користь фізичних та юридичних осіб, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Як на початку цього процесу, так і сьогодні на етапі завершення, приватизація сприймається українським суспільством неоднозначно. Широко дискутуються питання її доцільності, обґрунтованості обраних напрямів, пріоритетів та темпів робіт. Особлива увага приділяється приватизації стратегічно важливих об'єктів, об'єктів, що приватизуються за окремим нормативно-правовим актом парламенту чи уряду.

Така увага до проблем обумовлюється тим, що результати приватизації позначаються на різних сферах по-різному.

Ефект від приватизації в окремих галузях проявляється у різній за терміном перспективі. Залежно від об'єкта приватизації, його стратегічного та економічного значення, відчуження майна, що підлягає приватизації, проводиться на аукціоні, за конкурсом, шляхом перетворення у ВАТ чи КСП та іншими способами, встановленими законодавством, визначаються його пріоритетні напрями продажу для подальшого ефективного використання в інтересах насамперед власника, держави та суспільства.

Важливо також, що мільйони людей стали акціонерами реформованих у процесі приватизації підприємств, набули досвіду володіння корпоративними правами. Сьогодні можна стверджувати, що в Україні виникла нова формація власників — підприємців, особисті інтереси яких тісно пов'язані з розвитком виробництва, вирішенням соціальних питань, підвищенням добробуту працівників.

За роки приватизації роздержавлено понад 81 тис. об'єктів. До колективної форми власності перейшло понад 60 тис. підприємств, приватними стали майже 23 тис. Зокрема, за 1992—2002 pp. було продано понад 67 тис. об'єктів малої приватизації, що створило умови для розвитку конкуренції у сфері торгівлі, обслуговування, у малому бізнесі. Економічний аналіз роботи приватизованих малих підприємств свідчить, що значна їх кількість має позитивну динаміку обсягів виробництв. Внаслідок приватизації державного і комунального майна створено вагомий недержавний сектор економіки, основу якого становлять більш як 11 тис. відкритих акціонерних товариств. Нині на роздержавлений сектор припадає 34% основних засобів виробництва у вартісному вимірі, а у власності держави (з врахуванням комунального майна) перебувають 53,3%. За обсягом виробництва реформовані підприємства переважають підприємства державної та комунальної власності в 2,5рази[1, с. 10].

Не впроваджено також чітко встановленого інституту відповідальності експертів з оціночної діяльності майна. Існуюча нормативно-правова база для експертів щодо порядку та методики оцінки майна дає можливість останнім оцінити будь-яке державне чи комунальне майно, що підлягає приватизації, за ціною, яка влаштовуватиме тих осіб, котрі її замовляють, а головне те, що такий експерт без будь-яких труднощів уникне відповідальності як цивільно-правової, так і кримінальної.

Певну роль під час приватизації майна відіграють організовані злочинні групи, які скуповують держави)1 та комунальну власність, а саме: невеликі об'єкти інфраструктури для створення ресторанного чи ігрового бізнесу намагаються заволодіти контрольним пакетом акцій державних підприємств, що приватизуються, для посилення впливу на певну сферу діяльності

Ведучи мову про кримінально карану приватизацію майна, яке не підлягає приватизації, слід мати на увазі, що чинне законодавство надає вичерпний перелік (який не є постійним й незмінним) підприємств, установ та організацій, які не можуть відчужуватись будь-яким способом, оскільки становлять національну, культурну та історичну цінність, є об'єктами загальнодержавного значення, а також казенні підприємства.


Висновки

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що однією з умов досягнення найвищої ефективності приватизаційного процесу в Україні має бути досконала законодавча база. Млявість процесу приватизації в нашій країні є наслідком недосконалості діючих концепцій, програм і відповідного законодавства, їх неузгодженості між собою. Кризові явища в економіці, зростання криміногеннихпроцесів, зубожіння населення — це факти сьогодення. Але чітке правове регулювання економічних процесів допоможе подолати скрутне економічне становище та забезпечити перехід до ринкових відносин передусім шляхом приватизації, зокрема, комунального майна.

Із наведеного вище вбачається, що необхідно не лише закріпити в нормативно-правових актах більш чітку та послідовну й прозору процедуру приватизації державного та комунального майна з обов'язковим контролем з боку держави, а й навчати фахівців, які б змогли як запобігати скоєнню названих вище злочинів, так і ефективно їх розкривати.

Отже, на сьогодні проблема кримінально караної приватизації є досить значною, масштабною та актуальною, оскільки, хоча б частково вирішивши її, є можливість захистити майнові права осіб, які здійснюють господарську діяльність, та осіб, котрі перебувають у трудових відносинах з підприємствами, підійти довіру кредиторів та інвесторів, зробити приватизацію більш прозорою та доступною всім її учасникам, усунути негативний вплив на розвиток виробництва, тим садом збільшити грошовий обіг та капіталовкладення, поповнити надходження до Державного бюджету України і тим самим підняти економічний та соціальний стан.


Список використаної літератури

1. Баліна С.Н., Ущаповський В.Ф. Правові основи приватизації в Україні та її захист від злочинних посягань: Навч. посіб. — К., 1999. — С. 72.

2. Бойко О. Приватизація та роздержавлення в Україні доби перебудови, або "наша дивна революція" // Сучасність. - 2006. - № 10. - C. 61-69.

3. Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду. Затверджено постановою Верховної Ради України від 31 жовтня 1991 р. № 1767-ХІІ

4. Ларцев В. Предприватизаційний етап роздержавлення власності в Україні // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 12. - C. 70-73.

5. ЛєвикА., Яворська О. Законодавче регулювання реприватизації, доприватизації житла // Право України. - 2002. - № 3. — С 116.

6. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В.Дзера, Н.С. Кузнецова, О.А. Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. — К., 2000. — С. 340.

7. Правові основи приватизації в Україні та їх захист від злочинних посягань / За ред. С.Н.Каліна, Ф.Ущаповського. — К.. 1999.

8. Салата В. Особливості етапів роздержавлення та приватизації державного (комунального) майна в Україні // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 12. - C. 52-59

9. Яковлєва К. Програма приватизації на 2004 рік: новий підхід до роздержавлення // Україна BUSINESS. - 2003. - 13 жовтня. - C. 12

загрузка...
Top