Припинення шлюбу

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. ШЛЮБ ЯК ПІДСТАВА ВИНИКНЕННЯ ШЛЮБНО-СІМЕЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

1.1. Історія шлюбних відносин.

1.2. Ознаки та умови укладання шлюбу.

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ І ПОРЯДОК ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ.

2.1. Підстави припинення шлюбу в різних цивільно-правових системах.

2.2. Підстави розірвання шлюбу.

2.3. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання.

2.4. Визнання шлюбу недійсним.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ВСТУП

Узявши шлюб, подружжя створює сім’ю. Щастя і радість сімейного життя багато в чому залежать від нього самого, від гармонії у взаємостосунках, одержаного виховання.

У кожній сім’ї між подружжям виникають особисті й майнові відносини. Вони регулюються етичними нормами, визначаються виходячи з тих уявлень про сімейне життя, які склалися в сім’ях чоловіка і дружини ще до шлюбу. Але є відносини, регульовані правом, які називаються правовідносинами.

Особисті правовідносини - це правовідносини, що виникають з приводу вибору подружжям прізвища, при взятті й розірванні шлюбу, суспільного вирішення всіх питань життя сім’ї, вільного вибору занять, професії та місця проживання, давання згоди на всиновлення, вирішення питання про розірвання шлюбу та ін. Право подружжя на спільне вирішення питань життя сім’ї широке за змістом і охоплює, по суті, весь устрій сімейного життя: узгоджене господарювання, виховання дітей і турботу про їхнє здоров’я, придбання майна та ін. Закон встановлює рівність прав і обов’язків подружжя, не передбачаючи переваг для жодного з них у вирішенні питань сімейного життя. Свобода вибору місця проживання означає, що зміна місця проживання одним із подружжя не спричиняє правового обов’язку іншого члена подружжя слідувати за ним. Віддаючи належне значенню особистих правовідносин, що виражають суть шлюбу, не можна недооцінювати майнових відносин, що виникають у сім’ї. Для виконання сім’єю її соціальних функцій (народження і виховання дітей, надання підтримки членам сім’ї, котрі її потребують, задоволення різних матеріальних і духовних потреб) необхідна економічна основа - майно.

Припинення шлюбу розцінюється як припинення особистих і майнових правовідносин подружжям. Під припиненням шлюбу розуміється зумовлене настанням певних фактів припинення правовідносин, що виникли між подружжям після юридичного оформлення шлюбу.

Актуальність. Сім’я - це та суспільна структура, в якій перш за все відбувається виховання людини як члена суспільства. Саме в сім’ї спочатку формуються світогляд і соціальні якості людини.

Але не завжди відносини в сім’ї складаються благополучно. Наявні сьогодні проблеми: демографічна криза, зростання смертності, падіння народжуваності, зниження тривалості життя, погіршення стану здоров’я, зростання безробіття, алкоголізму, наркоманії, злочинності, невпевненість у завтрашньому дні - викликають тривогу.

Усе це не могло не позначитися й на основній ланці суспільства - сім’ї. Розлучення (або припинення шлюбу) стало дамокловим мечем майже над кожною сім’єю.

Тема: «Припинення шлюбу».

Мета:розкрити юридичні підстави, порядок та наслідки припинення шлюбу.

Завдання роботи:

- охарактеризувати шлюб як підставу виникнення шлюбно-сімейних правовідносин;

- визначити підстави розірвання та порядок припинення шлюбу.

РОЗДІЛ 1. ШЛЮБ ЯК ПІДСТАВА ВИНИКНЕННЯ ШЛЮБНО-СІМЕЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН

1.1. Історія шлюбних відносин

Для періоду, коли людина тільки почала відокремлюватися від природи і ще нічого не виробляла, а лише брала собі готові продукти матеріального світу, характерними були невпорядковані статеві зносини, тобто кожна жінка належала кожному чоловікові, як і кожний чоловік - кожній жінці. Це племінний період. Шлюбні стосунки будуються без розбору рідні, без врахування ступеня спорідненості. Допускалися шлюби між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Тобто не існувало такого поняття як шлюб чи сім'я, а було лише плем'я, як неподільна ячейка.

З цього первісного стану виникли дві форми групового шлюбу:

1. Кровноспоріднена сім'я.

2. Сім'я пуналуа - екзогамна.

Кровноспоріднена сім'я - перший ступінь розвитку сім'ї. В цій формі групового шлюбу споріднена група (орда, селище) поділялася на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються лише в межах одного покоління, а між членами різних поколінь шлюбні стосунки були заборонені. Отже, всі брати і сестри, рідні й бокового споріднення - без обмеження живуть разом. Шлюбні зв'язки тут будуються між братами і сестрами. Прикладом країни в якій був озвичай заключати такі шлюби, є Афіни. Шлюб між близькими родичами для цієї країни було звичайним явищем. Історик Непот розповідає, наприклад, про афінського політичного діяча, який був одружений на своїй єдинокровній сестрі. Укладаючи цей шлюб, він скоріше підкорявся обряду ніж коханню. Та єдиною умовою таких шлюбів було тим, що у афінян дозволялося брати за дружину сестер від одного і того ж батька, та від різних матерій.

Згодом, коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару, виникла родина пуналуа.

Пуналуа - це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки та діти, але й брати і сестри.

На мові мешканців Гавайських островів пуналуа означає «подружній товариш» - так називають чоловіків, що мають спільних жінок, і жінок, що мають спільних чоловіків. Коло шлюбних зв'язків ще більш обмежується. При цій формі сім'ї все ще невідомо, хто є батьком дитини, але відомо, хто її мати. Якщо вона і називає всіх дітей спільної сім'ї своїми і у відношенні до них виконує материнські обов'язки, то вона все ж відрізняє своїх рідних дітей від інших. Звідси ясно, що раз існує груповий шлюб, то походження може бути встановлено лише з материнської сторони, а тому визнається тільки жіноча лінія [14, с.45].

Ніякої участі в господарстві жінки чоловіки не приймали, у зв'язку з тим, що вони працювали в другому роді і ніяких стосунків до майна жінки не мали. Вони - члени іншого роду. Якщо вмирала жінка, то майно залишалося її дітям, сестрам, батькам - всі вони складали те, що називається родом. Така сім'я називалася безбатьківською.

Чоловіки приходили в цей рід для шлюбного співжиття і не були родичами. Шлюби всередині роду заборонялися. Існувало «материнське право», звичайно в умовному, а не справжньому розумінні цього слова, бо тоді права, як такого не було. А був рід, як первісна ячейка родового устрою, як частина племені.

Існування такої форми шлюбу не випадкове явище, воно має під собою матеріальний ґрунт. Цим ґрунтом було тоді колективне домашнє господарство і жінка в ньому займала провідне місце. Навколо сім'ї створювалося міцне домашнє господарство, в якому чоловіки займалися полюванням, а весь тягар домашнього господарства несли на собі жінки, отже вони займали в сім'ї почесне і провідне становище. Епоха матріархату існувала десятки тисячоліть.

У міру розвитку племінного життя дедалі ширшали поняття спорідненості. Отже, ширшало і коло осіб, між якими подружні стосунки були заборонені, і важче було знайти собі жінку, з якою можна було одружитися. Через це чоловікові доводилося жити з однією жінкою.

Минали роки, а разом з ними змінювались поняття та ознаки всіх галузей права, вже існуючої на той час держави. Згодом з’явилися перші декрети про шлюб та сім’ю в Україні.

Декрет Раднаркому України «Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану» від 20 лютого 1919 року скасував церковний шлюб, який до революції був головною формою шлюбу, і проголосив, що в УРСР визнаватимуться в майбутньому обов'язковими шлюби, що зареєстровані в органах РАЦСу, що до речі залишилося і до наших часів, адже Новий Сімейний Кодекс України, як і Кодекс про Шлюб та Сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб [12, с. 98].

Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАЦСу, то новий Сімейний Кодекс України визнає, що майно, набуте особами, що не перебували у зареєстрованому шлюбі, але спільно проживали громадським шлюбом більше п’яти років вважається сумісним, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 Сімейного Кодексу України).

Церковні ж шлюби були проголошені декретом «особистою справою тих, хто вступає в шлюб» і могли укладатися лише після державної реєстрації шлюбу в органах РАЦСу.

Введення громадянського шлюбу і скасування церковної форми шлюбу проводилося в повній відповідності з принципом відокремлення церкви від держави, встановленого в Україні 22 січня 1919 року [12, с. 99].

Декретом від 20 лютого 1919 р. були встановлені основні умови вступу в шлюб. Перш за все, це принцип свободи і добровільності шлюбу, перелік підстав до вступу в шлюб, зняття релігійних обмежень до вступу в шлюб (зокрема по дореволюційному законодавству особам православного віросповідання заборонялося вступати в шлюб з нехристиянами), рівність подружжя при виборі прізвища, а також процедура державної реєстрації шлюбу в органах РАЦСу.

Надавши вирішальне значення обов'язковій державній реєстрації шлюбу, декрет від 20 лютого 1919 р. нічого не говорив про фактичний шлюб. Разом з тим декрет прирівнював церковні шлюби, укладені до видання цього декрету, до зареєстрованих громадянських шлюбів.

Сучасні поняття та ознаки шлюбу в Україні не мають істотних змін в порівнянні з першими декретами про шлюб та сім’ю.

Шлюб є початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей та їх вихованням. Корені терміну «шлюб» ідуть в глибину віків. На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові - «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сьлюбь», значення якого цілком зрозуміле [12, с. 101].

Характерними особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.

Відповідно до ст. 21 Сімейного Кодексу України, шлюб - вільний, рівноправний, сімейний союз жінки та чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку і зареєстрований у державному органі реєстрації актів сімейного стану.

Але таке визначення не розкриває повною мірою зміст цього поняття, а лише конкретизує його. В юридичній літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Але, на мою думку, шлюб має свої специфічні ознаки, непритаманні договору.

1.2. Ознаки та умови укладання шлюбу

Ознаки шлюбу:

1. Добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 Сімейного Кодексу України);

2. Рівноправність між жінкою і чоловіком. Вступаючи до шлюбу обидві сторони користуються між собою рівними, як в особистих, так і в майнових відносинах, правами;

3. Спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка і жінки;

4. Реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним Кодексом [16, с.39].

З часів племінного періоду поняття шлюб значно змінилось. По-перше змінилось те що шлюб особи можуть реєструвати за власним бажанням, а в часи коли існувала кровноспоріднена сім'я, не дивлячись на те що шлюб укладався між родичами і членами сім'ї, що категорично заборонено в наші дні, шлюб укладався не за власним бажанням, а за бажанням голови того чи іншого плем'я. Тобто шлюб укладався лише для продовження роду, а зовсім не для задоволення власних потреб. По-друге, на відміну від сім'ї пуналуа, в наші часи заборонено жінці мати декілька чоловіків, а чоловікові мати декілька жінок за дружину. Звичайно помітні ознаки ми також бачимо в моральній поведінці сучасних людей та людей племінного періоду. На приклад в наші часи навіть страшно подумати про те щоб вийти заміж за власного батька чи одружитися на матері і окрім того народити від нього/неї дитину! По-перше через певні моральні принципи, а по-друге, як відомо, шлюб між кровними родичами можуть негативно вплинути на здоров’я їхніх нащадків.

Для укладення шлюбу законодавством України встановлені певні умови.

До таких умов відносяться:

1. Взаємна згода осіб, які укладають шлюб.

Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб.

2. Досягнення певного шлюбного віку.

Згідно ст. 22 Сімейного Кодексу України від 10.01.2002 року, шлюбний вік для чоловіків становить 17 років і 18 років для жінок.

В окремих випадках (таких як вагітність чи народження дитини) державні виконавчі комітети міських і районних (у містах) Рад народних депутатів можуть знижувати шлюбний вік на прохання самих неповнолітніх чи одного з них.

Існують також і перешкоди для вступу в шлюб, тобто обставини, при наявності яких вступ до шлюбу є неправомірним. Згідно ст. 17 Кодексу про Шлюб та Сім’ю існують Перешкоди до укладання шлюбу:

1) між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі;

Мається на увазі зареєстрований в РАЦСі шлюб. У даному випадку законодавство закріплює принцип моногамії (одношлюбності), відповідно до якого чоловік і жінка можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Тому при реєстрації шлюбу між особами, з яких хоча б одна раніше була одружена, необхідне пред'явити документи, які б підтверджували припинення колишнього шлюбу.

2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повно рідними і неповно рідними братами і сестрами, а також між усиновителями й усиновленими (якщо попередньо не було скасовано усиновлення).

Родичами по прямої лінії вважаються особи, які походять один від іншого (батьки і діти, онуки, дід, бабуся). Пряма висхідна лінія - це лінія, котра зв'язує нащадків і предків (від дітей до батьків, від онуків до діда і бабусі); пряма низхідна - це лінія від предків до нащадків (від діда, бабусі до онуків, від батьків до дітей). Повно рідними братами і сестрами є особи, що мають загальних батьків (батька і матір). Неповно рідними - брати і сестри, що мають тільки спільного батька (єдинокровні) чи спільну матір (єдиноутробні).

Заборона шлюбів між близькими родичами обумовлено як моральними розуміннями, так і біологічними. Шлюби між близькими родичами істотно підвищують можливість передачі в спадщину багатьох спадкоємних захворювань.

Заборона шлюбу між усиновителями й усиновленими обумовлений тим, що прирівнюються до родичів по походженню, а також моральними розуміннями.

3) між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною унаслідок сердечної хвороби чи хвороби слабоумства.

Це обумовлюється тим, що така особа не може розуміти значення своїх чи дій керувати ними Тому вона не може дати усвідомленої згоди на вступ у шлюб. Якщо на момент реєстрації шлюбу особу не було визнано недієздатною, але вона знаходилося в такому стані, коли не могло розуміти значення своїх дій, шлюб повинний бути визнаний недійсним, тому що відсутня одна з необхідних умов для вступу в шлюб - вільне, усвідомлене волевиявлення, спрямоване на вступ у шлюб.

Заборона шлюбу з недієздатними особами, також обумовлено порозумівається турботою про здоров'я потомства. Це пояснюється тим, що хвороба, через яку особу було визнано недієздатною, може передатися по спадку її дітям (онукам, правнукам т.д.) і на мою думку це вірно адже дитина не повинна страждати на якусь ваду через недбалість її батьків. І звичайно, піклування про майбутніх нащадків повністю в інтересах держави, так як майбутні діти - це майбутнє нашої держави.

Отже, при виконанні всіх умов укладання шлюбу, та за відсутності перешкод, майбутнє подружжя подає заяву до органів РАЦСу. Згідно ст. 31 СК, з моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими. При цьому Сімейний Кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків. Сімейним Кодексом України встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 Сімейного Кодексу України, якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі [7, с.9].

Звичайно існують і підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат, ними є:

- протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого). Тобто, якщо одна з заручених сторін відмовилася від укладання шлюбу саме через цю причину, вона має повне на те право не відшкодовувати нареченому (нареченій) усі матеріальні затрати на приготування до весілля;

- приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення.

Причому зазначені обставини звільнять особу від відшкодування затрат лише у тому разі, коли між цими обставинами і відмовою від шлюбу буду присутній причинний зв'язок. У разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу постає важливе питання, що до повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків.

Відповідно до п. 4 ст. 31 Сімейного Кодексу України, у Разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі - відшкодування її вартості. Це означає що, якщо заручини розірвались наречена (наречений) має повернути усі цінні (майнові) подарунки, які вони одержали у зв’язку із укладанням шлюбу [7, с.11].

Отже, якщо подружжя не відмовляється від реєстрації свого шлюбу, і відповідно до ст. 32 Сімейного Кодексу України, від 10.01.2002 року, після спливу одного місяця від дня подання заяви, молодята все ж таки бажають створити сім’ю, вони зобов’язані з’явитись на реєстрацію свого шлюбу до органів РАЦСу. Існують і такі випадки, коли подружжю необхідно зареєструвати свій шлюб раніше того строку, який надає їм держава. І тоді, за наявності поважних причин, та з дозволу керівника державного органу РАЦСу реєстрація шлюбу, може бути здійснена до спливу цього терміну. Так як перелік даних причин, через які шлюб можна зареєструвати раніше відсутній в ст. 32 Сімейного Кодексу України, можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.

Згідно до п. 2 ст.32 Сімейного Кодексу України, за наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:

- вагітність нареченої;

- народження нею дитини;

- безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої.

Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці.

Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, - він у місячний термін повинен подати відповідні докази, або на орган РАЦСу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах [7, с.14].

Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий Сімейний Кодекс України, встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.

Так, відповідно до п. 2 ст. 33 Сімейного Кодексу України реєстрація шлюбу може відбутися:

- за місцем їхнього проживання;

- за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;

- в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.

Ст. 34 Сімейного Кодексу України встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених [7, с.15].

За ст.3 Сімейного Кодексу України при здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:

- обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;

- приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);

- змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.

З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому Сімейний Кодекс України встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.

Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою. Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції.

Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється:

а) особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов'язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаходженням виправно-трудової установи. Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує її підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому.

Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу;

б) засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє в казані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу РАЦСу, в якому може бути проведена реєстрація шлюбу.

При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою.

Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб.

Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.

У паспорті або паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по батькові та року народження другого з подружжя, найменування органу РАЦСу та дати реєстрації одруження. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті або паспортному документі другого з подружжя.

Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, т на першій сторінці його паспорта або паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв'язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт або паспортний документ підлягає обміну (тільки після звільнення з виправно-трудової установи).

Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ [13, с. 67].

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ І ПОРЯДОК ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ

2.1. Підстави припинення шлюбу в різних цивільно-правових системах

Припинення шлюбу, як відомо, передбачає припинення прав і обов’язків чоловіка та дружини на майбутнє. Припинення шлюбних правовідносин за законами зарубіжних країн відбувається, насамперед, унаслідок смерті одного з подружжя. У такому разі шлюб припиняється автоматично, інший з подружжя має право укладати новий шлюб. У деяких країнах, як вже зазначалося, існують обмеження щодо термінів реєстрації нового шлюбу жінкою, чоловік якої помер (Франція, Німеччина та інші країни континентальної правової сім’ї) [12. с. 98].

Шлюб припиняється і на підставі визнання одного з подружжя померлим (Німеччина, Англія, США) або безвісно відсутнім (Франція).

За життя подружжя припинення шлюбу можливе шляхом розлучення, тобто розірвання його за певною встановленою законом процедурою. Ставлення до такого акту в різних країнах суттєво змінювалося в різні історичні періоди. Незалежно від того, що в Стародавньому Римі розлучення розглядалося як цивільно-правова угода й не вимагало спеціальної процедури, у країнах романо-германської правової системи, яка формувалася під пріоритетним впливом римського приватного права, погляди на розлучення суттєво відрізнялися.

Більшість країн континентальної Європи є католицькими країнами, і, безумовно, на шлюбно-сімейні відносини істотно, вплинуло канонічне (католицьке) право, згідно з уявленнями якого розлучення або взагалі неприпустиме, або дозволяється не інакше, як рішенням церковних органів виключно за наявності суворо обмежених підстав. Сучасне законодавство щодо розлучення певною мірою лібералізоване, однак держава продовжує контролювати процес розлучення подружжя, оскільки вважається, що розпад сім’ї вкрай небажаний для суспільства, негативно на ньому позначається. Разом з тим, ця позиція поступово відступає з міркувань захисту інтересів людської особистості.

Закони зарубіжних країн допускають розірвання шлюбу, переважно, у судовому порядку за наявності певних підстав, основними з яких є безнадійний розпад сім’ї та винна поведінка одного з подружжя, яка дозволяє іншому ініціювати процедуру розлучення.

У деяких країнах розірвання шлюбу можливе за умови взаємної згоди чоловіка та дружини, якщо це не порушує істотних інтересів одного з них чи інтересів неповнолітніх дітей. Дозвіл на розлучення за взаємною згодою чоловіка та дружини теоретично ґрунтується на договірній теорії шлюбу. Якщо основою шлюбу є договір, то слід допустити можливість його припинення в будь-який час за погодженням сторін.

За законодавством ФРН розірвання шлюбу можливе тільки за умови встановлення факту невідворотного розпаду шлюбу. Мотивуючи своє спільне рішення про розлучення, подружжя не зобов’язане пред’являти докази такого розпаду шлюбних відносин. Однак на практиці такими доказами можуть бути: повне припинення шлюбних стосунків, безнадійність їх поновлення, тривале роздільне проживання подружжя. Кожен з подружжя в змозі ініціювати розлучення, якщо інший впродовж 3-х років проживає окремо від сім’ї. Суд може відмовити в розірванні шлюбу, якщо вирішить, що це зашкодить інтересам неповнолітніх дітей або якщо це спричинить істотні труднощі для одного з подружжя [12. с. 100].

У Франції Цивільний кодекс допускає три приводи для розірвання шлюбу: взаємну згоду, припинення спільного сімейного життя та винну поведінку одного з подружжя.

Розлучення за взаємною згодою поділяють на розлучення - угоду та розлучення-смирення. У першому випадку ініціаторами припинення шлюбу виступають обидва з подружжя; заяву про розірвання шлюбу суд може прийняти не раніше 6 місяців з дня реєстрації шлюбу; суд надає подружжю строк для примирення - подання такої заяви не підтвердять свого рішення розлучитися, то заява втрачає силу. Суд вправі відмовити в розірванні шлюбу, якщо дійде висновку, що внаслідок розлучення постраждають інтереси одного з них або інтереси неповнолітніх дітей.

У разі розлучення-смирення заяву подає один з подружжя, а інший немов би йому не заперечує та змиряється з його рішенням. У заяві про таке розлучення заявник повинен зазначити причини неможливості продовження сімейного життя, а той, що змиряється, - визнати їх наявність і дати згоду на розірвання шлюбу.

До заяви додається проект угоди між подружжям про врегулювання майнових відносин між колишнім подружжям, умови утримання й виховання ними дітей, виплати різноманітних компенсацій і т.ін.

Розлучення у зв’язку з припиненням спільного сімейного життя закон дозволяє у випадку, якщо подружжя протягом 6 років жили зовсім відокремлено один від одного або якщо один з них упродовж такого ж строку страждає душевним захворюванням, через яке відновлення подружнього життя уявляється неможливим.

Розірвання шлюбу внаслідок винної поведінки одного з подружжя можливе, якщо мова йде про вчинення ним подружньої зради чи злочину. Винна сторона буде зобов’язана сплатити іншій компенсацію за майнову та моральну шкоду, спричинену розлученням.

В Англії розірвання шлюбу можливе тільки за таких підстав: якщо шлюб визнано безнадійним, тобто якщо мала місце подружня зрада, або якщо поведінка одного з подружжя завдала іншому фізичної чи моральної шкоди та виключає можливість подальшого спільного проживання, або якщо відповідачем залишено сім’ю на строк не менше 2-х років і він не заперечує проти розлучення за бездоганної поведінки іншої сторони (позивача) [12. с. 101].

У США шлюб розривається тільки через суд, для звернення до якого необхідно мати ценз осілості, тобто прожити в певний час в одному штаті чи окрузі, а саме - у тому, де подається заява про розірвання шлюбу. Цей період різний у окремих штатах і становить від 6 тижнів до 2 років (найчастіше - 6 місяців). Мета такої вимоги - забезпечити можливість для суду штату об’єктивно розглянути обставини справи та винести справедливе рішення.

Раніше розлучитися у США було можливо тільки за умови винної поведінки однієї із сторін: постійного пияцтва, подружньої невірності, фізичного чи психічного насильства, залишення сім’ї або божевілля одного з подружжя. Після реформ законодавства 1960-х років стало допускатися й так зване «безвинне» розлучення у випадках, якщо доведено, що шлюб невідворотно розпався. Нині на практиці основними причинами для розлучення є: серйозне хронічне захворювання, яке унеможливлює подальше сімейне життя, подружня зрада, скоєння одним із подружжя кримінального злочину, що спричинило ув’язнення на тривалий строк, залишення сім’ї чи так званий невідворотний (безнадійний) розпад шлюбу [12. с. 102].

Чоловік і жінка, які розлучаються, найчастіше самостійно досягають певних фінансових та інших домовленостей стосовно поділу майна, аліментних зобов’язань тощо та подають відповідну угоду до суду для розгляду. Суд схвалює таку угоду за умови, що вона виключає будь-який обман чи застосування примусу з боку одного з подружжя, її положення є чесними та достатніми, враховують життєві реалії. Схвалення судом такої угоди часто об’єднується з постановою суду про розірвання шлюбу.

У праві Франції, Англії та США існує так званий інститут сепарації (separation de corps, Separation, separation) - як правило, умовне, безстрокове призупинення дії шлюбу судом та одержання дозволу на роздільне проживання чоловіка і дружини [12, с. 103]. Іншими словами, подружня пара юридично оформляє роздільне проживання. Дійсність шлюбу не припиняється й чоловік і дружина не в змозі укладати іншого шлюбу, однак можуть наставати наслідки іншого характеру: припиняється обов’язок спільного проживання, не виникає режиму спільності на майно, що набувається за час такого роздільного проживання, та ін. В акті суду про встановлення режиму роздільного проживання врегульовуються питання майна та виховання дітей. Обидві сторони протягом цього періоду однаковою мірою відповідають за утримання дітей. Подружжя може обрати законне роздільне проживання як засіб перевірки того, чи є сенс подавати на розлучення. У багатьох випадках сепарація є попередньою стадією розлучення, хоча може закінчуватися й примиренням подружжя та збереженням сім’ї.

2.2. Підстави розірвання шлюбу

Життєві ситуації, як відомо, не передбачувані. Доля кожної людини унікальна, кожен життєвий шлях неповторний. На жаль, поряд з радісними подіями на ньому зустрічаються і сумні. Не завжди подружжя витримує випробування часом своїх почуттів і бажає розірвати шлюб.

Припинення шлюбу розцінюється як припинення особистих і майнових правовідносин подружжям. Під припиненням шлюбу розуміється зумовлене настанням певних фактів припинення правовідносин, що виникли між подружжям після юридичного оформлення шлюбу. До юридичних фактів, що припиняють шлюб, належать такі обставини:

- смерть одного з подружжя;

- оголошення судом одного з подружжя померлим.

У разі смерті або оголошення одного з подружжя померлим не потрібне якесь спеціальне оформлення припинення шлюбу. В таких випадках шлюб вважається припиненим з моменту смерті чоловіка або з моменту вступу в законну силу рішення суду про оголошення чоловіка померлим. Єдиним документом, що підтверджує припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя, є свідоцтво про його смерть, видане органом РАЦС [3, с. 211].

За життя обох членів подружжя шлюб може бути припинений шляхом його розірвання (розлучення).

Розірвання шлюбу відрізняється від визнання шлюбу недійсним тим, що при розлученні шлюб припиняється на майбутній час, тоді як визнання шлюбу недійсним має зворотну силу й припиняє правові наслідки шлюбу з моменту його взяття.

20 лютого 1919 року був прийнятий 1 Декрет УРСР «Про розлучення», який проголосив свободу розлучення і анулював церковну процедуру розлучення. Згідно цього декрету, шлюб розривався на прохання одного або обох з подружжя [12, с. 105].

Заяви про шлюб повинні були подавати в місцеві органи РАЦСу, але оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в народні суди.

Даний Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення:

а) при розірванні шлюбу за взаємною згодою, подружжя зобов'язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розведені подружжя і їх діти, а при односторонній заяві розведені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися з цього приводу;

б) всі інші питання, які пов'язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі договору нотаріального або домашнього, а у випадку спору між ними - народним судом.

Перші декрети УРСР про шлюб і його розірвання проголосили дійсно демократичні принципи, які потім розвинулися в чітку і послідовну систему інститутів сімейного права, були першим кроком на шляху створення сімейного права України.

У наші дні багато шлюбів розпадаються мабуть через те, що згодом подружжя ставиться до шлюбу, як до заключення в клітці на двох. За оцінкою спеціалістів зараз розпадається кожний другий шлюб. Статистика, що найбільш відповідальний період в житті подружжя, коли їм від 20 до 30. Також, що шлюби, які було укладено до 30 років найбільш довготривалі ніж ті, які було укладено після 30 років. Пояснюється це тим, що після 30 подружжю набагато складніше перестроюватись на користь сім’ї, а молодому подружжю набагато легше розтатись із своїми звичками.

Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутись за їхньою спільною заявою або за заявою одного з них.

Сімейний кодекс України містить перелік підстав для розірвання шлюбу. Однією з таких підстав є заява одного з подружжя.

При цьому суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей.

За заявою одного з подружжя в органах РАЦСу шлюб розривається у випадках, якщо другий з подружжя:

а) визнаний судом безвісно відсутнім;

Згідно зі ст.18 Цивільного Кодексу України, якщо протягом одного року за місцем постійного проживання громадянина немає відомостей про нього, він може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім. Згідно з ст.44 Кодексу про Шлюб та Сім’ю України, якщо особа, визнана безвісно відсутньою, з'явиться і суд скасує рішення про визнання її безвісно відсутньою, шлюб може бути поновлено органом РАЦСу за спільною заявою подружжя. Але існує виключення, а саме шлюб не може бути відновлено, якщо чоловік (дружина) особи, визнаної безвісно відсутньою, вступив в новий шлюб.

б) визнаний судом недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства;

В цих випадках шлюб розривається в загальному порядку. Тобто, якщо людина визнана недієздатною чи душевно хворою через зловживання алкоголем, або наркотиками, суд не визнає її знову дієздатною, а отже шлюб не може бути поновленим.

в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років. В цьому випадку органи РАЦСу розривають шлюб, якщо засуджений відбуває своє покарання в місцях позбавлення волі [3, с. 161].

В зазначених вище випадках шлюб розривається незалежно від наявності у подружжя майнових спорів чи неповнолітніх дітей.

Але позов не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли наприклад (випадок б) чоловік б’є свою дружину, а разом з тим завдає шкоди дитині, яку носить під серцем жінка. На мою думку, такий шлюб обов’язково має бути розірваний. Також чоловік (дружина) мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу і протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

2.3. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання

Іншою підставою для розірвання шлюбу є заява обох з подружжя (спільна заява).

Шлюб може бути припинений унаслідок волевиявлення одного або обох із подружжя шляхом його розірвання в суді або в органах РАЦС [3, с. 214].

Подружжя, в якого немає дітей, має право подати до органу РАЦС заяву про розірвання шлюбу. В заяві має бути виражена їхня взаємна воля на припинення шлюбу, а також вказано на відсутність у них дітей. Оскільки правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття то, по суті, право на розірвання шлюбу в органах РАЦС має подружжя, в якого немає неповнолітніх дітей.

Після подання подружжям заяви про розірвання шлюбу оформлення розлучення (здійснення актового запису про розірвання шлюбу) і видання подружжю свідоцтва про розірвання шлюбу здійснюється після закінчення місячного терміну з дня подання заяви.

Місячний термін установлено для того, щоб запобігти розірванню шлюбу під впливом хвилинної сварки, оскільки в разі примирення подружжя протягом цього періоду воно має право відкликати свою заяву про розлучення.

Орган РАЦС може розірвати шлюб незалежно від наявності або відсутності майнового спору між подружжям.

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них або ж письмове підтвердження про згоду того з подружжя, який відсутній на реєстрації розірвання шлюбу.

Реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена за відсутності одного з подружжя, якщо він з поважної причини (важка хвороба, служба в армії, довготривале відрядження і т.ін.) не може з’явитися до органу РАЦС. Проте при цьому від його імені до органу РАЦС повинна бути подана заява, яка підтверджує його згоду на розлучення і містить прохання про розірвання шлюбу за його відсутності.

У разі коли подружжя з поважної причини не може з’явитися до органу РАЦС для реєстрації розлучення у встановлений день, реєстрація на його прохання переноситься на інший день. Термін перенесення реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви.

Якщо ж причина непояви визнана неповажною (це питання розв’язується начальником відділу РАЦС), а бажання подружжя розірвати шлюб не змінилося, то воно може знову подати заяву про розлучення до органу РАЦС, який знову призначає місячний термін для реєстрації розірвання шлюбу.

За реєстрацію розлучення сплачується державне мито, після чого видається свідоцтво про розірвання шлюбу, а також робиться відповідна відмітка в паспорті або іншому документі, що посвідчує особу.

Шлюб також розривається органом РАЦС за заявою одного з подружжя в таких випадках:

- якщо один із подружжя визнаний безвісно відсутнім (Громадянин може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім, якщо впродовж одного року в місці його постійного проживання немає відомостей про його місцезнаходження. Справи про визнання громадянина безвісно відсутнім розглядаються судами за місцем проживання позивача - іншого члена подружжя). При цьому рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім, яке набуло чинності, ще не свідчить про припинення шлюбу між подружжям. Воно є підставою для розірвання шлюбу, яке здійснюється органами РАЦС за заявою іншого члена подружжя. Копія або витяг з рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім додається до заяви іншого члена подружжя про розірвання шлюбу. Така заява подається у відділ РАЦС за місцем проживання заявника.);

- якщо інший з подружжя визнаний недієздатним (Громадянин, який у результаті душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним. Після вступу в законну силу рішенням суду про визнання громадянина недієздатним ніякі дії недієздатного не мають юридичного значення і не спричинюють жодних юридичних наслідків. Від імені психічно хворого або недоумкуватого, визнаного недієздатним, угоди укладає його опікун. До заяви про розірвання шлюбу додається копія або виписка з рішення суду про визнання громадянина недієздатним, у заяві вказується адреса опікуна члена подружжя, визнаного недієздатним.

- якщо один із подружжя засуджений за скоєння злочину до позбавлення волі на термін не менше ніж три роки (Розірвання шлюбу з особами, засудженими за скоєння злочину до позбавлення волі на строк не менше ніж три роки, проводиться в органах РАЦС тільки в тому випадку, якщо засуджений відбуває покарання в місцях позбавлення волі.) [13, с. 105].

До заяви про розірвання шлюбу додається копія або витяг з вироку суду про засудження одного з подружжя до позбавлення волі на термін не менше ніж три роки. В заяві слід указати адресу члена подружжя, який перебуває в місцях позбавлення волі.

Згідно ст.41 "при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, що не мають неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу виробляється в органах реєстрації актів цивільного стану..." [3, с. 163] Тобто, якщо подружжя за взаємною згодою подає заяву до органів РАЦСу в якій зазначено про відсутність неповнолітніх дітей, через місяць їхній шлюб можна вважати розірваним і вже колишнє подружжя отримує документи про розірвання їхнього шлюбу. А от термін розміром з місяць установлений для того, щоб запобігти розірвання шлюбу під впливом звичайної сварки.

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них, навіть якщо один з подружжя не з’явився на реєстрацію розірвання шлюбу через поважну причину, таку як хвороба, служба в армії, дострокове відрядження та ін. потрібне письмове підтвердження на згоду того з подружжя, який відсутній.. У випадку, коли подружжя з поважної причини не можуть з'явитися в орган РАЦСу для реєстрації розлучення у встановлений день, то реєстрація на їхнє прохання переноситься на інший день. Але термін переносу реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подачі заяви. Якщо ж причина неявки визнана не поважною, а бажання подружжя розірвати шлюб не змінилося, то вони можуть знову подати заяву про розлучення в орган РАЦСу і знов-таки призначається місячний термін для реєстрації розірвання шлюбу.

За реєстрацію розлучення сплачується державне мито в сумі 0,5 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, після чого їм видається свідчення про розірвання шлюбу, а також робиться відповідна відмітка в паспорті.

Подружжя, яке має дітей або якісь майнові спори (наприклад, кому дістанеться машина, а кому квартира (звичайно, якщо це не було зазначено в шлюбному контракті або, якщо подружжя просто не уклало шлюбний контракт до реєстрації шлюбу), має право подати заяву про розірвання шлюбу до суду. Звичайно, перед тим, як офіційно визнати шлюб недійсним, суд вживає заходів щодо примирення подружжя. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу на відміну від норм Кодексу про Шлюб та Сім’ю України, яким цей момент визначався з дня реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану. Набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу є самодостатньою підставою для припинення шлюбу [3, с. 169].

Разом із заявою, яку подружжя подає до суду потрібно подати письмовий договір в якому йтиметься, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса. Але нажаль у наш час не кожен батько (у випадку, якщо дитина залишається з матір’ю) при розлученні сплачує аліменти у повному розмірі. Я маю на увазі те, якщо батько дитини наприклад працює директором фірми, він в праві поставити собі будь яку офіційну зарплатню і сплачуватиме якусь не велику суму аліментів, порівняно з тією сумою, яку він має сплачувати насправді.

Таким чином, рішення суду про розірвання шлюбу – це акт, який припиняє шлюбне право відношення, а свідоцтво про розірвання шлюбу – це документ єдиної форми, який засвідчує припинення шлюбу.

Сімейним Кодексом України передбачено, що розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в РАЦСі, за заявою колишньої дружити або чоловіка.

Цікавою новелою Сімейного кодексу є право на поновлення шлюбу після його розірвання. Так, жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден з них не перебував після цього у повторному шлюбі.

2.4. Визнання шлюбу недійсним

Окрім розірвання шлюбу через подання заяви, як одного так і обох з подружжя, шлюб може також бути визнаний недійсним. Звичайно це відбувається при певних підставах та в певному порядку.

Отже недійсність шлюбу - це особливий вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у випадках порушення передбачених законом умов укладення шлюбу і означає анулювання тих юридичних наслідків, які законом пов'язуються з дійсним шлюбом. Тобто шлюб, який було укладено і при цьому не дотримувались умови укладання шлюбу, вважається недійсним. Шлюб визнається недійсним лише за рішенням суду, і на вимоги про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється [15, с. 80].

Перелік обставин, які можуть бути підставами для визнання шлюбу недійсним наводиться в ст. 22, 24-26 Сімейного Кодексу України. До підстав визнання шлюбу недійсним належать:

а) недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК);

б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки, які уклали шлюб (ст. 24 Сімейного Кодексу України);

в) укладання шлюбу з особою, яка в судовому порядку визнана недієздатною (ст. 24 Сімейного Кодексу України);

г) реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 Сімейного Кодексу України);

ґ) перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 Сімейного Кодексу України);

д) укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 Сімейного Кодексу України);

є) укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною (ст. 26 Сімейного Кодексу України);

ж) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. 30 Сімейного Кодексу України);

з) укладання шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя [3, с. 172].

Для визнання шлюбу недійсним досить довести в суді наявність однієї із наведених вище обставин.

Згідно з Кодексу про Шлюб та Сім’ю України 1969 р. порушення умов укладання шлюбу недостатнє, щоб шлюб вважався недійсним - необхідно, щоб суд виніс відповідне рішення. А от в СКУ по-іншому розв'язує це питання, розглядаючи шлюб як вид цивільно-правової угоди і якщо така угода була укладена не вірно вона вважається не дійсною.

У ст. ст. 39-41 Сімейного Кодексу України побудовані 3 правові моделі визнання шлюбу недійсним:

I. Шлюб, який є недійсним:

Тобто при укладанні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень і без рішення суду.

1.Зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Порушення принципу одношлюбності - одне з найбільш поширених у судовій практиці підстав визнання шлюбу недійсним.

В цьому випадку шлюб є недійсним коли:

а) з'ясовується, що на момент укладання шлюбу один із подружжя вже перебував в іншому шлюбі (бігамія - одночасне перебування в двох шлюбах). На момент укладання другого шлюбу перший не був розірваний, тому, звичайно, недійсним визнається другий шлюб як укладений з явним порушенням встановленого порядку. Навіть, якщо подружжя довгий час не підтримувало стосунків, потрібно розірвати такий шлюб до того, як укласти новий.

б) після укладання шлюбу з'являється той із подружжя, хто раніше у встановленому порядку був оголошений померлим. Якщо смерть такої особи була зареєстрована РАЦСом на підставі судового рішення про оголошення її померлою, шлюб був припинений, а перешкод для укладання другого шлюбу не було. Тому другий шлюб від самого початку був правомірним.

2. Зареєстрований між особами, які є родичами по прямій лінії спорідненості, а також між рідними братом і сестрою.

3. Зареєстрований з особою, яка є недієздатною. Це пояснюється тим, що особа, яку визнано судом недієздатною, не має можливості свідомо висловити свою волю на укладання шлюбу і тверезо оцінювати свої дії. Тому шлюб, укладений із такою особою, вважається укладеним без її згоди і не може вважатися дійсним.

II. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду:

Для визнання такого шлюбу недійсним має бути рішення суду, яке ґрунтується на доведених в судовому засіданні обставинах, що свідчать про порушення умов укладання шлюбу.

1. Зареєстрований без вільної згоди чоловіка та жінки. Такий шлюб може бути зареєстрований без згоди одного з подружжя через, можливо, насильство, погрози або тимчасового розладу здоров’я чи стан алкогольного, наркотичного сп’яніння, через що особа не розуміла значення своїх дій. Якщо особа уклала шлюб, перебуваючи в такому стані, вона має право після того, як вилікується, порушити питання про визнання шлюбу недійсним. Однак коли особа бажає зберегти такий шлюб, на мою думку безглуздо визнавати шлюб недійсним, а потім реєструвати новий.

2. У разі його фіктивності. Тобто укладання шлюбу без наміру подружжя (чи одним з подружжя) дійсно створити сім'ю, а лише з метою отримати якісь пільги чи привілеї, наприклад право на житло, на майно другого з подружжя у випадку його смерті. Зовнішня згода таких осіб на укладання шлюбу не відповідає їх внутрішній волі [7, с. 33-34].

Справи щодо визнання шлюбу недійсним через його фіктивність хоча й досить часто зустрічаються в судовій практиці, але спричинюють значні труднощі, особливо в тому разі, коли один з подружжя дійсно бажав створити сім'ю, а інший лише отримати наприклад бажану прописку. У такому разі суд має уважно вивчити і врахувати всі обставини справи: стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, наявність чи відсутність дітей, спільне проживання і ведення господарства подружжям у шлюбі та інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність. Але проживання подружжя разом є не обов’язковим, тому що роздільність проживання може обумовлюватись службою в армії, навчання в іншому місті або ж відрядження по роботі.

У теорії сімейного права відрізняють поняття фіктивного шлюбу від шлюбу, "який не існує" або шлюбу, "який не укладено".

Неіснуючий шлюб - це шлюб, якого юридичне немає і який не потребує визнання його недійсним в судовому порядку. Відповідно до Закону України "Про нотаріат" капітану морського судна надано право посвідчувати заповіти, довіреності, але він не уповноважений реєструвати шлюб.

Неукладені шлюби - це шлюби, зареєстровані за відсутності нареченої або нареченого (ст. 48 Сімейного Кодексу України). До неукладених шлюбів необхідно віднести і шлюби, які реєструвалися за підробленим паспортом, за довіреністю.

Наприклад, молоді задовго до реєстрації шлюбу почали святкувати і, як наслідок, шлюб був "зареєстрований" між нареченою і свідком. У цьому разі, як і в усіх інших (коли особа використовує підроблені документи, документи іншої особи тощо), мова йде не про визнання шлюбу недійсним - його як такого не існує взагалі, а про анулювання запису реєстрації шлюбу як помилкового, оскільки він не відбиває дійсного стану речей.

Від фіктивних шлюбів треба відрізняти і так звані "шлюби з розрахунку".

Шлюб з розрахунку - це шлюб, який особа (чи особи) укладають хоча і з певних корисливих мотивів, але, безперечно, з метою створення сім'ї. (молода актриса вирішила укласти шлюб з відомим режисером, який би забезпечив їй творче зростання; аспірантка - з професором, передбачаючи спрощений захист дисертації тощо) [16, с. 96].

Хоча укладання такого шлюбу традиційно викликало осуд у суспільстві, він не може бути визнаний недійсним.

III. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду:

Правові наслідки, які можуть настати в зв'язку з порушенням умов укладання шлюбу, цілком залежать від суддівського бачення: суд може або визнати шлюб дійсним, незважаючи на порушення, або, зважаючи на них, визнати шлюб недійсним.

1. Між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без отримання у встановленому порядку дозволу суду на такий шлюб.

За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань оскільки відносини між ними прирівнюються до відносин батьків і дітей. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми. Водночас між усиновлювачем і усиновленою дитиною не завжди можуть складатися стосунки, подібні до стосунків між батьками і дітьми, особливо у тих випадках, коли усиновлена дитина від самого початку знала, що усиновлювачі не є її батьками. У цьому разі перешкоди морального характеру не є такими дієвими, і суд може надати таким особам дозвіл на укладання шлюбу.

2. Між двоюрідним братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею.

3. 3 особою, яка приховала свою тяжку хворобу, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя чи їхніх нащадків. Та якщо ж особа не приховувала наявність тяжкої хвороби, то відповідно відсутні й підстави визнання шлюбу недійсним [7, с. 35 ].

4. 3 особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

Ця обставина може бути підставою для визнання шлюбу недійсним, якщо особа, що не досягла шлюбного віку одружилася без дозволу суду на шлюб. Це порушення може бути допущено як працівниками РАЦСу, так і зумовлюватися поданням неправдивих документів особами, які укладають шлюб. Водночас суд може відмовити подружжю, на розірвання шлюбу, який визнано недійсним, через такі причини, як вагітність чи народження дитини.

Коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, визначене в ст. 42 Сімейного Кодексу України і залежить у кожному конкретному випадку від підстав визнання шлюбу недійсним.

Розглядаючи справу про визнання шлюбу недійсним, суд має своєчасно повідомити позивача і відповідача про час та місце судового розгляду. Суд також має вжити всіх необхідних заходів для встановлення місцезнаходження відповідача. З метою захисту прав неповнолітніх, недієздатних при розгляді справи про визнання шлюбу недійсним з такою категорію осіб до справи має залучатися представник органів опіки та піклування.

А от коли розглядаються справи про шлюб між усиновителем і усиновленою не має значення хто звернувся з позовом до суду, беруть до уваги чи відповідатиме це інтересам неповнолітньої, недієздатної особи.

Після визнання шлюбу недійсним анулюються запис що до укладання шлюбу і відповідний документ Також РАЦСу має зробити відповідний запис в актовій книзі.

Фіктивний шлюб слід відрізняти від шлюбу, взятого з корисливих мотивів (бажання одержати право на житлоплощу, спадок і т.д.). Проте якщо при цьому виникнуть сімейні відносини, то шлюб не може бути визнаний фіктивним. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю.

Суд також може визнати недійсним шлюб:

- між усиновителем і усиновленою ним дитиною, якщо усиновлення не було скасовано;

- між двоюрідними братом і сестрою, тіткою і племінником, дядьком і племінницею;

- з особою, яка приховало свою важку хворобу, небезпечну для іншого з подружжя і (або) їх нащадків;

- з особою, яка не досягла шлюбного віку, якій не було дано права на шлюб.

У вказаних випадках визнання шлюбу недійсним є правом, а не обов’язком суду.

Коли шлюб не може бути визнаний недійсним.

При вирішенні справ про визнання шлюбу недійсним суд враховує, наскільки цим шлюбом порушені права й інтереси осіб, тривалість спільного проживання подружжя, характер його взаємостосунків та інші обставини, що мають істотне значення. Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини, якщо він був зареєстрований між особами, вказаними раніше, крім випадків реєстрації шлюбу з особою, яка приховала свою важку хворобу, небезпечну для іншого з подружжя і (або) їхніх нащадків. Шлюб також не може бути визнаний недійсним у випадку, якщо особа, котра не досягла шлюбного віку, досягла його або їй було надано право на шлюб.

Для встановлення того, що в момент одруження особа не могла усвідомлювати вчинені нею дії, призначається судово-психіатрична експертиза.

Для визнання судом шлюбу недійсним необхідно подати позов, предметом якого буде вимога до суду і відповідача визнати відсутність між позивачем і відповідачем шлюбних правовідносин.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу. У випадку якщо шлюб узятий з недієздатною особою, позов може подати будь-хто з подружжя (недієздатний чоловік у разі визнання його дієздатним, опікун недієздатного, органи опіки та піклування, прокурор). Якщо шлюб був узятий з особою, котра не досягла шлюбного віку, і не було відповідного дозволу суду, позов може подати особа, котра не досягла шлюбного віку, оскільки відповідно до чинного законодавства кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на звернення до суду по захист свого права або інтересу. Проте взяття шлюбу особою, яка не досягла шлюбного віку, без відповідного дозволу суду не спричиняє набуття ним дієздатності в повному обсязі. Тому позов можуть подати також батьки такої особи, усиновителі, опікун (піклувальник), орган опіки та піклування, прокурор. Якщо шлюб було взято без добровільної згоди осіб, які одружилися, позов може подати той із подружжя, який діяв сумлінно, а також прокурор. У разі взяття фіктивного шлюбу позов може подати будь-хто з подружжя [16, с. 108].

При взятті шлюбу з особою, яка приховала свою важку хворобу, небезпечну для іншого з подружжя і (або) їх нащадків, позов може подати інший з подружжя.

Крім того, право на звернення з позовом до суду про визнання шлюбу недійсним мають особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу. Це можуть бути родичі особи, яка взяла недійсний шлюб.

Прокурор може подати позов про визнання шлюбу недійсним у всіх випадках, коли визнає це необхідним.

Органи опіки та піклування повинні брати участь у розгляді справ про визнання шлюбу недійсним у тих випадках, коли це необхідно для захисту прав та інтересів неповнолітньої або недієздатної особи, яка взяла такий шлюб, незалежно від того, хто звернувся з позовом про визнання шлюбу недійсним. Органи опіки та піклування дають відповідний висновок у справі.

Позовна давність не застосовується. При взятті недійсного шлюбу має місце триваюче правопорушення. Тому при поданні позову про визнання шлюбу недійсним не застосовується позовна давність.

Визнання шлюбу недійсним, як було зауважено, означає його анулювання з моменту державної реєстрації. Тому недійсний шлюб не є підставою для виникнення в осіб, які його взяли, прав і обов’язків подружжя, а також прав і обов’язків, установлених для подружжя іншими законами України. Майно, придбане протягом недійсного шлюбу, вважається належним особам, що перебували в такому шлюбі, на праві загальної пайової власності. Розмір частки кожної з указаних осіб у їхньому загальному майні визначається відповідно до їх участі в придбанні цього майна своєю працею і коштами.

При регулюванні відносин з приводу цього майна застосовуються норми не Сімейного, а Цивільного кодексу. Якщо майно, придбане під час шлюбу, який визнаний недійсним, оформлене на ім’я однієї з осіб, які перебували в такому шлюбі (житловий будинок, автомобіль і т. ін.), то інша особа може зажадати визнання за нею частки в праві власності на це майно і розділу цього майна, якщо доведе, що вона брала участь у придбанні цього майна своєю працею або коштами. При придбанні ж майна особами, які перебувають у дійсному шлюбі, вважається, що кожна річ, придбана під час такого шлюбу, є об’єктом загальної спільної власності подружжя незалежно від того, на кого з подружжя оформлена ця річ [16, с. 112].

Непрацездатна і нужденна особа, яка перебувала у шлюбі, визнаному недійсним, позбавляється права на отримання аліментів від іншої особи, яка перебувала в такому шлюбі. Оскільки при визнанні шлюбу недійсним він є недійсним з дня його державної реєстрації та не породжує прав і обов’язків подружжя, то слід вважати, що у винної непрацездатної і нужденної особи, котра перебувала в такому шлюбі, тобто в особи, яка знала або мала знати про перешкоди для реєстрації шлюбу, не виникає права на отримання аліментів. Тому, якщо ця особа одержувала аліменти від іншої особи, з якою вона перебувала в недійсному шлюбі, то сума одержаних аліментів вважається одержаною без достатньої підстави і підлягає поверненню, але не більше ніж за останні три роки.

Особа, винна в недійсності шлюбу, яка вселилася в житлове приміщення іншої особи у зв’язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набуває права на мешкання в цьому приміщенні і може бути виселена.

Якщо особа, винна у визнанні шлюбу недійсним, змінила своє прізвище у зв’язку зі взяттям такого шлюбу, вона не має права на це прізвище.

Якщо між особами, котрі перебувають у недійсному шлюбі, був укладений шлюбний договір (контракт), то такий шлюбний договір, як правило, є недійсним. Це пояснюється тим, що шлюбний договір може бути укладений тільки між особами, які перебувають у шлюбі або збираються одружитися. Якщо шлюбний договір укладений між особами, які тільки збираються одружитися, він вважається укладеним у день реєстрації шлюбу. Тому шлюбний договір не може існувати без наявності шлюбу. Зважаючи на це, недійсність шлюбу спричиняє недійсність і шлюбного договору [16, с. 115].

Недійсний шлюб не є підставою для виникнення в осіб, які перебували в такому шлюбі, не тільки прав і обов’язків подружжя, передбачених сімейним законодавством, а й прав і обов’язків, установлених для подружжя іншими законами України. Цивільний кодекс передбачає право кожного з подружжя на успадкування в разі смерті будь-кого з них. Той з подружжя, хто пережив іншого, є одним зі спадкоємців першої черги. Якщо шлюб визнаний недійсним, то особи в такому шлюбі не можуть успадковувати один після одного. Смерть однієї з осіб, які перебували в недійсному шлюбі, не є перешкодою для анулювання актового запису про шлюб, якщо шлюб є недійсним або визнаний недійсним. Інші спадкоємці померлого чоловіка (батьки, діти, утриманці й ін.) можуть подати позов про визнання шлюбу недійсним або у випадках, перерахованих раніше, звернутися до органу РАЦС із заявою про анулювання актового запису про шлюб. Перебування в недійсному шлюбі, як було зазначено, є триваючим правопорушенням і тому до позовів про визнання шлюбу недійсним позовна давність, як правило, не застосовується. Проте в разі смерті особи, котра перебувала в недійсному шлюбі, застосовуються положення про позовну давність, передбачені нормами Цивільного кодексу. Якщо шлюб є недійсним або має бути визнаний судом недійсним, позовна давність не повинна застосовуватися, оскільки в цих випадках шлюб є недійсним внаслідок закону, а, коли суд може визнати шлюб недійсним, положення про позовну давність має застосовуватись у разі смерті однієї з осіб, котра перебувала в недійсному шлюбі.

Позовна давність у вказаному випадку починається з дня, коли особа, яка подала позов про визнання шлюбу недійсним, дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав. У разі визнання шлюбу недійсним у реєстраційному або в судовому порядку спадкоємець або спадкоємці померлого мають право на задоволення позову про витребування спадкового майна чи його вартості.

Правові наслідки визнання шлюбу недійсним відносно правового режиму майна, придбаного особами, які перебували в такому шлюбі, а також повернення аліментів, виплачених особі, котра перебувала в такому шлюбі, прав на житлове приміщення, в яке особа поселилася у зв’язку зі взяттям шлюбу, визнаного недійсним, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди для реєстрації шлюбу і приховала їх від іншої сторони і (або) від органу РАЦС [16, с. 118].

Становище щодо прізвища, яке було змінене у зв’язку з одруженням, застосовується до особи, яка знала про перешкоди для реєстрації шлюбу і приховала їх від іншої сторони і (або) від органу РАЦС.

Перебування в недійсному шлюбі, як уже наголошувалося, є триваючим правопорушенням. Визнання шлюбу недійсним - санкція за протиправну поведінку.

У деяких випадках це може бути міра відповідальності, коли подружжя або один із його членів чинив винні дії. В разі ж відсутності вини осіб, які зареєстрували недійсний шлюб, визнання його недійсним є мірою захисту.

Несприятливі правові наслідки настають щодо особи, яка при реєстрації недійсного шлюбу діяла винно, тобто знала про перешкоди для реєстрації шлюбу і приховала їх. У випадках, коли одна з осіб, яка перебувала в недійсному шлюбі, чинила невинні дії, була добросовісною, застосування до неї санкцій суперечило б принципу справедливості, який є одним з основних принципів регулювання сімейних відносин. Тому Сімейний кодекс передбачає право добросовісного члена подружжя, тобто особи, яка не знала і не мала знати про перешкоди для реєстрації шлюбу, на розділ майна, придбаного в недійсному шлюбі, як загальної спільної власності подружжя, на мешкання в житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв’язку з недійсним шлюбом, на аліменти як при дійсному шлюбі, на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

Інших прав, які витікають із факту перебування в шлюбі, наприклад права на успадкування, вона не має. Шлюбний договір, як було сказано вище, при визнанні шлюбу недійсним припиняється незалежно від винності або невинності осіб, які зареєстрували такий шлюб.

Діти, які народилися в недійсному шлюбі, мають такі ж права й обов’язки, як і діти, які народилися в дійсному шлюбі. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав і обов’язків батьків і дитини, яка народилася в цьому шлюбі.

ВИСНОВКИ

У більшості випадків шлюб припиняється внаслідок смерті чи оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. Проте за життя подружжя шлюб може бути розірваним через розлучення за заявою одного з подружжя або спільною їхньою заявою. Розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку. У ряді випадків, передбачених чинним шлюбно-сімейним законодавством, допускається розірвання шлюбу в органах загсу. Це стає можливим за взаємної згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей. Крім того, в органах загсу провадиться також розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому законом порядку безвісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років. Якщо між подружжям, що розлучаються, в органах загсу виникає спір про майно, про дітей або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є недієздатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.

Якщо ж розірвання шлюбу здійснюється в судовому порядку, то суд зобов'язаний встановити справжні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні (реальні) взаємини у сім'ї та вжити всіх можливих заходів до примирення подружжя. У всякому разі шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. При цьому, виносячи рішення про розірвання шлюбу, суд уживає передбачених законодавством заходів для захисту інтересів неповнолітніх дітей і того з подружжя, який є непрацездатним.

Шлюб уважається припиненим із моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану; це означає, що навіть після розгляду справи в суді та винесення ним рішення про розірвання шлюбу законодавством передбачено можливість для примирення подружжя зі збереженням юридичної сили для шлюбу, що укладався раніше.

Той із подружжя, хто змінив своє прізвище за одруження на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися ним або ж повернути дошлюбне прізвище.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Сімейний кодекс України: Від 10 січня 2002 р. - К. : Атіка, 2002. - 79 с.

2. Сімейний кодекс України: (Набирає чинності з 1 січня 2003 року). - Харків : Консум, 2002. - 90, с.

3. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.С. Червоний, О.М. Калітенко, Г.С. Волосатий, В.І. Труба ; Одеська нац. юридична академія. - К. : Істина, 2003. - 461 с.

4. Законодавство України про сім'ю: Збірник нормативних актів /Ред. В.С.Ковальський. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - 382, с.

5. Сімейні правовідносини. Законодавство. Позовні заяви: Збірник нормативних актів /Ред. В. Г. Гончаренко, О. В. Дзера, О.М. Джужа та ін. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 319 с.

6. Карпенко С. Контракт про шлюб // Галицькі контракти. - 1998. - № 39. - С. 44-46

7. Кодекс про шлюб та сім'ю України // Право України. - 1998. - № 10. - С. 4-35

8. Лозова Г. Цивілістичні та сімейно-правові характеристики змісту шлюбного договору // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 2. - С. 44-46

9. Основи правознавства: Навчальний посібник /В. П. Пастухов, В. Ф. Пеньківський, Л. М. Подкоритова; За ред. В. П. Пастухова ; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. - К. : Алерта, 2005. - 377 с.

10. Панова Л. До питання про умови укладання шлюбу // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 12. - С. 32-34

11. Пісоцька Н. Застосування ст.25 Кодексу про шлюб та сім'ю України: теорія та практика // Право України. - 1999. - № 12. - С. 84-88

12. Полянский П. Развитие понятия брака в истории Советского семейного права // Вестник Московского университета. - 1998. - № 2: Сер. 11. Право. - С. 98-106

13. Сімейне право України: Підручник /Ю. С. Червоний, О. В. Калітенко, Г. С. Волосатий, В. І. Труба; За ред. Ю. С. Червоного. - К. : Істина, 2004. - 399, с.

14. Сімейне право України: Навч. посіб. для студ. вуз. /С.П.Індиченко, В.С.Гопанчук, О.В.Дзера, Л.А.Савченко ; За ред. О.В.Дзери. - К. : Вентурі, 1997. - 270, с.

15. Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Барисова та ін.; Ред. В. І. Борисова, І. В. Жилінкова ; Мін-во освіти і науки України. - К. : Юринком Интер, 2006. - 263, с.

16. Сімейне право України: Підручник /Т.О. Ариванюк, І.А. Бірюков, В.С. Гопанчук та ін.; За ред. В.С.Гопанчука. - К. : Істина, 2002. - 299 с.

загрузка...
Top