Принципи господарського права

Вступ.

1. Поняття та основні методи господарського права.

2. Основний зміст принципів господарського права.

3. Форми господарського права.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

З'явилися нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання (банкрутство, свобода конкуренції, антимонопольне регулювання). Дедалі більшого розвитку, в тому числі завдяки приватизаційним процесам, набуває ринок цінних паперів.

Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб'єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.

Всі ці чинники зумовлюють необхідність не тільки відповідного правового регулювання, а й вивчення правових засад господарської діяльності.

Із прийняттям 16 січня 2003 р. Господарського та Цивільного кодексів України склалися усі передумови для виведення досліджень господарсько-договірної тематики на інший, якісно новий рівень - створення загальної теорії господарського договірного права як одного з базових інститутів господарського права. Сучасна кодифікація господарського та цивільного законодавства України, в процесі якої в Господарському та Цивільному кодексах України знайшли закріплення загальні положення про господарські та цивільно-правові договори, надала додаткового імпульсу для розробки концептуальних засад формування, функціонування та подальшого розвитку господарського договірного права в системі права України, дослідження його функціональних зв`язків з її елементами, структури, системи джерел, особливих правових засобів, сформованих в рамках цього інституту, за допомогою яких має досягатися утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України.

Науково-теоретичною основою дослідженняє праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі теорії держави, теорії права, соціології права, історії права, господарського та господарського (арбітражного) процесуального права, цивільного права та процесу, інших галузевих правових наук дожовтневого, радянського та сучасного періодів: зокрема, Т.Є. Абової, М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Ж.-Л. Бержеля, А.Г.Бикова, А.Г. Бобкової, Т.В. Боднар, М.I. Брагiнського, Є.В. Васьковського, А.Б. Венгерова, А.В. Венедиктова, С.Й. Вільнянського, О.М. Вінник, В.В. Вітрянського, З.М.Заменгоф, І. Є. Замойського, Г.Л.Знаменського, О.С.Iоффе, Г. Єллінека, В.П. Казимирчука, М.М. Марченка, В.М.Можейка, В.П.Мозолiна, I.Б.Новицького, М. Оріу, І.Г.Побiрченка, Й.О. Покровського, Г.В.Пронської, Б.I.Пугiнського, П.М. Рабіновича, Д.Н.Сафiуллiна, I.А.Танчука, Ф.В.Тарановського, П.П. Цитовича, О.Ф. Черданцева, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини, Л.С. Явича.


1. Поняття та основні методи господарського права

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб'єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: "народне господарство" і "господарська діяльність".

Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному ("дозволено все, що не заборонено законом"), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому ("суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом"). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: «народне господарство» і “господарська діяльність”.

Зазначені поняття визначаються в чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом від 3 серпня 1990р. «Про економічну самостійність України» до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст. І). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, установ та організацій здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різноманітні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він в нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства.

Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме. Норми господарського права України будуть «комерціалізуватися» (зменшуватиметься елемент державного регулювання). Воно перетворюватиметься у комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні «правил торгівлі»). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковане у формі комерційних кодексів, які діють паралельно з цивільними кодексами.

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою. З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами і підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.

Господарюючі суб'єкти в процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах, послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.

Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні методи правового регулювання.
Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він ґрунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 3, 5 Закону України "Про підприємництво"). Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: а) планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин (статті 20, 21 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 5 Закону України "Про підприємництво").
Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.
У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфеpi господарювання - це приклади застосування державою зазначеного методу.

Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

Господарське право, як і будь-яку іншу галузь права та юридичну дисципліну, можна визначити за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права.

З цієї точки зору господарське право є системою норм, що регулюють господарські відносини, тобто відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Зміст предмета господарського права визначається двома поняттями: «організація господарської діяльності» і «здійснення господарської діяльності».

Зазначені поняття вживаються в Господарському Кодексу від 16 січня 2003 року, який набрав чинності 1 січня 2004 року, та в інших нормативно-правових актах України.

ГК України не розкриває змісту поняття «організація господарської діяльності». Не завжди розкривається зміст цього терміну і в навчальній літературі, хоча науковцями у сфері господарського права він розглядається як одне з основних понять господарсько-правової науки, за допомогою якого розмежовуються предмети цивільного і господарського права.

Можна дати узагальнююче визначення поняття організації господарської діяльності як системи заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі і просторі всіх елементів господарської системи певного регіону, певного суб’єкта господарювання.

Під господарською діяльністю у Господарському Кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що маютьцінову визначеність.

Господарський Кодекс України залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності виділив два види господарської діяльності – господарську комерційну діяльність і господарську некомерційну діяльність. Саме ці види господарської діяльності і становлять предмет вивчення навчальної дисципліни Господарське право.

Методи господарського права – це сукупність способів, прийомів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб’єктів господарських відносин.

Методи господарського права будуються на двох принципах:

- загальнодозвільному – «дозволено все, що не заборонено законом», за яким діють підприємства і підприємці;

- зобов’язуючому – «суб’єкти господарського права зобов’язані вчиняти те, що на них покладено законом». Цей принцип, в основному, стосується органів державного управління економікою.

У господарському праві, як комплексній галузі права, діють три основні методи правового регулювання:

1. Метод автономних (самостійних) рішеньсуб’єктів господарських відносин, який ґрунтується на тому, що суб’єкти господарювання мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. Це означає, що суб’єкти господарських відносин самостійно планують свою господарську діяльність та в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов’язання в них, інші умови господарських взаємовідносин.

2. Метод владних приписів, згідно з яким діяльність суб’єктів господарювання підпорядковується обов’язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов’язковість дотримання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (вимога наявності ліцензії, певні квоти, спеціальні режими тощо), обов’язок визначених законом суб’єктів господарської діяльності укладати з державою державні контракти та ін.

3. Метод рекомендації. Держава регулює поведінку суб’єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, примірні форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфері господарювання.

Залежно від конкретних ситуацій, що виникають у сфері господарювання, інтересу держави стосовно тих чи інших господарських відносин та інших чинників, можуть використовуватись будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

Отже, господарське право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і наданні послуг з метою отримання прибутків.

Господарське право є комплексною галуззю права, що базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.


2. Основний зміст принципів господарського права

Термін «принцип» у перекладі з латинської означає «основа, база, засади». Принципи визначають основні засади права, спрямовані на забезпечення процесуальної діяльності суду, основ організації правосуддя, а також правового становища учасників судового процесу. Зміст принципів закріплюється у відповідних правових нормах. З розвитком держави і права принципи розвиваються з урахуванням політичних, соціальних, економічних інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства. Враховуючи вищезазначене, у юридичній літературі принципи господарського судочинства визначають як основні правила діяльності господарського суду, основну базу, за допомогою якої будується господарський процес і відносини, що виникають у галузі судочинства.

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різноманітні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він в нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні «правил торгівлі»). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковане у формі комерційних кодексів, які діють паралельно з цивільними кодексами.

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою. З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами і підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.

Господарюючі суб'єкти в процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природноресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах, послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.

Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні. А саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) і органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини як предмет регулювання складаються лише з двох елементів – організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.

Господарські відносини мають певні ознаки. Перша ознака – це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є:

• господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;

• державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання, управління тощо);

• структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;

• фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;

• державні і громадські установи та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт, послуг.

Принципи господарського процесуального права — це його фундаментальні положення, основоположні правові ідеї, які визначають таку побудову господарського процесу, що забезпечує винесення законних та обґрунтованих рішень.

Значення принципів господарського процесуального права полягає в тому, що вони є орієнтиром у нормотворчої діяльності при вдосконаленні господарського процесуального законодавства; дозволяють господарському суду забезпечити правильне уяснення господарського процесуального законодавства та вірне його застосування згідно з дійсним змістом.

Принципи знаходяться у певному взаємозв’язку, зумовленому різними факторами. Система принципів — сукупність усіх принципів господарського процесуального права, їх взаємозв’язку та взаємозумовленості. В юридичній науці існують різні погляди на систему принципів, їх кількість, підстави їх класифікації. Найпоширеним є поділ принципів господарського процесуального права за об’єктом регулювання на дві групи: судоустрою та судочинства.

Принципи господарського процесуального права виявляються як в окремих нормах загального змісту, так і в процесуальних нормах, які містять гарантії реалізації на практиці загальних правових приписів.

Принципи судоустрою, організаційні принципи, які визначають устрій господарських судів: здійснення правосуддя лишесудом; незалежність суддів і підкорення їх тільки Конституції України і законові; гласність розгляду справ; державна мова судочинства; рівність учасників господарського процесу перед законом і судом; обов’язковість виконання рішень суду.

Принципи судочинства — принципи функціональні, які визначають процесуальну діяльність суду й учасників процесу:диспозитивність; доступність судового захисту прав і загальних інтересів; рівноправність сторін господарського процесу; змагальність; свобода надання ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості; об’єктивна істина.

Всі ці принципи знаходяться у взаємозв’язку, трапляється, що один і той самий принцип виступає і як організаційний, і як функціональний. Тому твердження, що немає тільки організаційних або функціональних принципів, правдиве, і такий поділ є досить умовним.

Особливе місце серед принципів господарського процесу займає принцип законності. Законність є основним принципом, притаманним для всієї системи українського права і, зокрема, господарського процесуального права. Господарський процес є формою захисту прав. Законність у діяльності господарських судів означає повну відповідність всіх судових рішень і процесуальних дій суддів і учасників процесу, які здійснюються при вирішенні спорів, нормам матеріального і процесуального права. Цей принцип включає вимогу до суддів правильно застосовувати норми матеріального права і здійснювати процесуальні дії, керуючись законодавством України про судочинство в господарських судах. Коли міжнародними договорами України встановлено інші, ніж законом, правила, застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини, господарський суд застосовує законодавство, яке розглядає подібні відносини, а за відсутності такого законодавства господарський суд виходить із загальних засад та змісту законодавства.

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі - формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета не визначені через відсутність у даному законодавстві кодифікованого нормативного акта типу Господарського (Комерційного) кодексу. Тому теоретично обгрунтовуються два визначення меж предмета господарського законодавства.

Згідно з першим визначенням предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій усіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Це точка зору представників теорії господарського права. Згідно з нею господарське законодавство являє собою самостійну галузь - систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва та обігу.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які теж регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні господарське законодавство кодифіковано лише частково, стосовно окремих видів господарських відносин: транспортних, господарсько-процесуальних.

Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання ("господарські правовідносини"), а за "критерієм адресата" - за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам майнових відносин).

Згідно з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна "господарське законодавство" узагальнює адресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка "суперсистема" законодавства ("безмежний нормативний масив"). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а "нормативним масивом" - терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше стосуються народного господарства. Враховуючи, що і суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.

Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.


3. Форми господарського права

У системі науки права взагалі, її окремих галузей і навчальних курсів зокрема за традицією розглядається поняття джерел права. В науковій літературі йдеться про багатозначність і нечіткість цього поняття, що здавна викликало критику видатних правників. Однак в умовах радянської правової системи, по суті, єдиним джерелом права визнавалися нормативні акти, законодавство. До останнього часу і в підручниках та посібниках з господарського права основними його джерелами визнавалися саме закони та інші нормативні акти.

Норми господарського права, як загальні обов'язкові правила господарювання, приймаються і застосовуються у формі нормативних актів. Господарське законодавство - це система нормативних актів, які регулюють правовідносини у народному господарстві. Основними джерелами господарського права є закони та інші нормативні акти.

Здебільшого спрацьовує традиція, збережена в радянські часи і в підручниках з теорії права, за якою «офіційний акт — документ компетентних органів, що містить форми права, забезпечувані державою (конституції, закони, укази президента, постанови та ін.) — є основним юридичним джерелом права».

Але в деяких аналогічних російських виданнях поняття «джерела права» і «форми права» не ототожнюються. Поняття «форми права» і «джерела права», стверджується в одному з них, тісно взаємопов'язані, але не збігаються. Якщо «форми права» показують, як зміст права організовано і виражено зовні, то «джерела права» — це витоки формування права, система факторів, що визначають його зміст і форми вираження.

Так підійшли до цієї проблеми і автори українського підручника «Загальна теорія держави і права». Під формою права, зазначається там, розуміють способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. А джерела права — це фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток юридичних ідей, поглядів, теорій щодо утворення, змісту і функціонування права (передусім система соціально-економічних відносин). Формами права в більшості правових систем є нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові договори.

Першість серед форм господарського права належить нормативним правовим актам — офіційним документам, які приймаються компетентними органами правотворчості і містять норми господарського права.

Нормативні господарсько-правові акти класифікуються за різними ознаками. За юридичною силою і формою вираження — на закони, тобто акти вищої юридичної сили, і на підзаконні акти — акти, що засновані на законах. Такі акти не повинні суперечити законам. Найвищу юридичну силу має основний закон — Конституція України, яка встановлює загальні та галузеві принципи регулювання господарських відносин, гарантії здійснення господарської (підприємницької) діяльності (наприклад, забезпечення захисту прав усіх суб'єктів власності і господарювання, конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції). Підзаконні акти — це Укази Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, рішення органів самоврядування, накази міністрів та інших посадових осіб різного рівня.

Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів за юридичною силою, вони приймаються народом або за його дорученням — органом законодавчої влади — Верховною Радою — Основний закон (Конституція), закони; Президентом — Укази і розпорядження; органом виконавчої влади (Кабінетом Міністрів) — постанови; органами місцевого самоврядування — рішення.

Закони підрозділяються на конституційні — закони, які органічно поєднані з основним законом, ними вносяться зміни чи доповнення до Конституції; звичайні — закони, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання у сфері господарських відносин (наприклад, закони «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо); надзвичайні — закони тимчасового характеру, що приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних законів; тимчасові — закони, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, закон про державний бюджет, закон про затвердження Державної програми економічного і соціального розвитку України на певний рік); допоміжні — закони, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, закон України «Про ратифікацію Договору між Україною та Туркменістаном про довгострокове торговельно-економічне співробітництво на 2001-2010 роки»); кодифіковані — нормативні акти, в яких узагальнені і систематизовані норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Вони приймаються у формі кодексів. Зі створенням України як самостійної держави постало питання про кодифікацію і господарського законодавства. Підготовка Господарського кодексу завершилася його прийняттям 16 січня 2003 року.

Деякими правниками демократизм правової та економічної системи пов'язується лише з приватним інтересом, приватним правом, з приватноправовим регулюванням. Але ж нормальне функціонування ринкової економіки неможливе без державного контролю за діяльністю всіх суб'єктів господарської, підприємницької діяльності, без застосування нарівні з приватноправовим і публічно-правового регулювання.

Неупередженими правниками суперечлива ситуація в нашому суспільстві пояснюється саме наявним безпідставним перебільшенням ролі ринкового саморегулювання, приватноправових засад у становленні вітчизняної економічної системи, майже повним усуненням держави від активного формування демократичних засад в економіці, з одного боку, а з другого — невизначеністю щодо суті і змісту ринкової моделі народного господарства України, місця і ролі національного підприємництва в становленні й розвитку нових економічних відносин».

Сфера публічно-правового регулювання особливо за умов перехідного періоду охоплює широкий-спектр суспільних відносин і потребує наукової відповіді на питання, що стосується, скажімо, загальних основ державного регулювання господарських відносин, приватизації майна державних підприємств, індикативного планування тощо.

Практика кодифікації цивільного законодавства в Російській Федерації свідчить, що шлях зосередження всіх вищезгаданих правових норм в одному кодифікаційному акті — Цивільному кодексі — не є оптимальним і доцільним. Його громіздкість і перевантаженість, по-перше, ускладнює користування ним, а по-друге, і це теж негативно позначається на користуванні, багато законодавчих актів залишається поза межами Кодексу. По-третє, при такій кодифікації виникають неузгодженості в структурі Кодексу. Але найголовніше, мабуть, полягає в тому, що це є кроком назад, стримує розвиток правознавства.

Правознавство, як і кожна наука, у своєму розвитку все більше диференціюється, розгалужується. І це природно. Суспільні відносини, особливо у сфері економіки, ускладнюються, ускладнюється також і їхнє правове регулювання, розгалужуються і система права та система законодавства.

Це особливо яскраво доведено практикою в наш час — час здійснення ринкової трансформації економіки. Така трансформація потребує створення адекватної правової системи, пошуку міри оптимального співвідношення інтересів особи, суспільства і держави, що потребує переосмислення наших уявлень щодо сутності права, його системи, законодавства і його кодифікації.

Підзаконні нормативні акти, як уже зазначено, — це акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів. Відповідно до Конституції розрізняють такі їх види:

а) Укази Президента України. Вони є обов'язковими для виконання на всій території держави (наприклад, «Про деякі питання інноваційного інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави», «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності»). Для вирішення оперативних поточних питань Президент видає розпорядження (наприклад, «Про розроблення проекту стратегії економічного і соціального розвитку України до 2011 року»);

б) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Ними є постанови, які є обов'язковими до виконання і містять найважливіші рішення (наприклад, «Про перетворення деяких державних і казенних підприємств», «Про встановлення та внесення плати за видачу ліцензії на проведення конкретного виду страхування»). Рішення з оперативних, поточних питань видаються Кабінетом Міністрів у формі розпоряджень;

в) нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; видаються у формі наказів, положень;

г) нормативні правові акти місцевих адміністрацій; видаються у формі розпоряджень, наказів;

ґ) нормативно-правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування; видаються у формі рішень, розпоряджень;

д) локальні нормативні правові акти; видаються установами і організаціями різних форм власності з метою регламентації внутрішніх питань. Вони поширюються на членів цих організацій і спрямовані на деталізацію вимог загальних норм права щодо умов діяльності даного колективу.

У господарсько-правовій сфері поширеною є практика застосування таких форм господарського права, як нормативний договір. Він являє собою двосторонню або багатосторонню угоду, яка встановлює права і обов'язки її суб'єктів як правила поведінки на майбутнє. Нормативні Договори поділяються на внутрішньодержавні (типові договори, установчі договори про заснування господарських товариств тощо) та міждержавні договори (угоди, конвенції тощо).

Найстарішою формою права є правові звичаї. Вони являють собою правила поведінки, визнані державою. Ще за часів Римської імперії звичаєве право регулювало більшість торговельних угод, орендних відносин, угод про перевезення товарів тощо. З часом найпоширеніші звичаєві норми періодично об'єднувались у вигляді збірок.

У сучасному праві звичаї — рідкісне явище. У правовій системі України дія правових звичаїв в основному стосується сфери зовнішньоторговельних угод. Правовою формою є і юридичні прецеденти — принципи, які покладаються в основу рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи. В майбутньому вони стають загальнообов'язковими правилами при вирішенні аналогічних справ. Таким чином, функція правотворення визнається за судовою практикою.

Застосування прецендентів поки що не сприймається українською правовою системою. Разом з тим, досвід використання прецендентів може стати основою аналізу судової практики з точки зору її ролі в регулюванні господарських відносин.


Висновки

Господарське право як галузь права є сукупністю норм права, що регулюють відносини, в які вступають підприємства, установи, організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Предметом господарського права є сукупність господарських відносин у сфері економіки України.

Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб'єктами господарської діяльності, державне регулювання підприємництва.

Всі ці чинники зумовлюють необхідність не тільки відповідного правового регулювання, але і вивчення правових засад господарської діяльності.

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб’єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.


Список використаної літератури

1. Булгакова І. Господарське законодавство України: Посібник/ Ірина Булгакова,; Академія адвокатури України, Школа адвокатської підготовки. - К.: Прецедент, 2006. - 141 с.

2. Вінник О. Господарське право : Курс лекцій/ Оксана Вінник,. - К.: Атіка, 2005. - 622 с.

3. Голяк Л. Господарське право: Навчально-методичний посібник/ Людмила Голяк,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 194 с.

4. Господарське законодавство України: Станом на 1 червня 2005 року: Збірник нормативно-правових актів. - К.: Істина, 2005. - 352 с.

5. Господарське законодавство України: правове регулювання господарських відносин: Збірник нормативних актів: Станом на 1 січня 2002 р./ Укл. Микола Камлик,. - К.: Атіка, 2002. - 815 с.

6. Господарське право: Навчальний посібник у схемах і таблицях/ М. Л. Шелухін та ін.; За заг. ред. М. Л. Шелухіна; М-во освіти і науки України, Донецький юридичний ін-т при Луганському держ. університеті внутрішніх справ. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 611 с.

7. Жук Л. Господарське право: Навчальний посібник/ Леонід Жук, Інеса Жук, Олена Неживець,. - К.: Кондор, 2003. - 398с.

8. Крупка Ю. Господарське право України: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Юрій Крупка,; Ред. Н. Р. Малишева; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 341 с.

9. Пилипенко А. Господарське право: Курс лекцій: Для студ. вуз./ А.Я.Пилипенко, В.С.Щербина,; Відп. ред. І.Д.Борис. - К.: Вентурі, 1996. - 288 с.

10. Сіненко В. Господарське право:Навчальний посібник/ Василь Сіненко,; Кіровоград. держ. тех. ун-т. - Кіровоград, 1999. - 105 с.

11. Щербина В. Господарське право : Підручник/ Валентин Щербина,; Шеф-ред. В. С. Ковальський; М-во освіти і науки України. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 591 с.

загрузка...
Top