Предмет загальної теорії держави і права її співвідношення з іншими суспільними науками

Вступ

1.Теорії держави і права в системі суспільних та юридичних наук

1.1.Поняття теорії держави і права

1.2. Функції теорії держави і права

1.3. Місце теорії держави і права в системі суспільних наук

1.4. Теорії держави і права в системі юридичних наук

2. Предмет теорії держави і права

3. Поняття та склад методології юридичної науки

3.1. Поняття методології та її складової

3.2. Метод - основна категорія методології

3.3. Характеристика основних методів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Наука теорія держави і права значно об’ємніше, ніж аналогічна учбова дисципліна. Вона включає в свій склад безліч проблем, по яких висловлюються самі різні, часто неспівпадаючі точки зору, складається з різних теорій, гіпотез і т.д. Учбова ж дисципліна включає в свій склад, як правило, основи науки і найбільш важливі для даного моменту часу проблеми.

Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань. Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права.

Оскільки теорія держави і права характеризується як самостійна юридична наука, то її предмету властиві певні особливості, що визначають його своєрідність.

1. Оскільки держава і право функціонують в рамках суспільства і взаємодіють з ним, а суспільство розвивається за певними законами та закономірностями, то предметом теорії є вивчення тих закономірностей суспільного розвитку, що безпосередньо впливають на державу та право.

2. Теорія вивчає закономірності, що мають об'єктивний характер. Вони визначаються впродовж тривалого періоду розвитку державності і залежать від рівня розвитку суспільних відносин.

3. Закономірності, що вивчаються теорією, мають загальний характер. Вони характеризують державу і право як логічно завершені явища, не враховуючи історичних та національних особливостей певної держави.

4. Оскільки основу будь-якого суспільства складають економічні відносини, то предметом теорії є визначення взаємодії державно-правових інститутів та економічних відносин.

5. Окрім держави існує система органів та організацій що беруть участь у розробці, прийнятті та реалізації політичних рішень. Ці організації складають поняття політичної системи. І предметом теорії є визначення взаємодії держави та інших елементів політичної системи в процесі реалізації владних повноважень.

6. Оскільки держава і право регламентують суспільні відносини як самостійно так і в процесі взаємодії між собою, то закономірності, що вивчаються теорією, можуть бути притаманні як державі і праву одночасно, так і окремо кожній з цих категорій.

7. Регулююча функція держави і права визначає необхідність упорядкування відносин між людьми. Тому предметом теорії держави і права є визначення ступеню впливу державно-правових інститутів на особистість. Саме теорія вивчає такі категорії як закон, законність, правовідносини, громадянство, правосвідомість, правова культура, правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити поняття теорії держави і права;
  • охарактеризувати місце теорії держави і права в системі суспільних наук;
  • дослідити функції теорії держави і права;
  • проаналізувати предмет теорії держави і права;
  • охарактеризувати поняття та склад методології юридичної науки;
  • здійснити аналіз поняття методології та її складової;
  • виявити особливості основних методів.

Об’єктом дослідженняє теорії держави і права в системі суспільних та юридичних наук.

Предметом дослідженнявиступають предмет загальної теорії держави і права її співвідношення з іншими суспільними науками.

1.Теорії держави і права в системі суспільних та юридичних наук

1.1.Поняття теорії держави і права

Концепція сучасної вищої юридичної освіти — підготовка висококваліфікованих, високоосвічених спеціалістів, які мають належний рівень правової і загальної культури.

В юридичних вузах навчальний курс теорії держави і права є пер-шим кроком у вивченні всіх юридичних дисциплін. Саме теорія держави і права забезпечує загальнотеоретичну підготовку студентів, без якої неможливе опанування спеціальними і галузевими юридичними дисциплінами. Вона насичена узагальненнями, абстрактними науковими положеннями, поняттями і категоріями.

Від того, наскільки буде засвоєний матеріал цього курсу, залежатиме рівень підготовленості студентів до сприйняття ними галузевих та спеціальних юридичних дисциплін, їх професіоналізму в майбутньому.

Вивчення цього курсу покликане всебічно сприяти формуванню у студентів професійної правосвідомості, правової культури і правової активності, усвідомленої політичної і громадянської позиції, оволодінню базовими теоретичними знаннями та навичками практичної поведінки у правовому середовищі, розвитку творчого теоретичного правового мислення, опануванню актів чинного законодавства, що необхідно при вирішенні практичних завдань у юридичній сфері.

В умовах формування соціально-правової держави і розвитку громадянського суспільства слід широко використовувати надбання сучасної теорії держави і права, серед яких важливе місце посідає теорія прав людини. Це має на меті впровадження пріоритетності загальнолюдських цінностей, розуміння ролі людського фактора, цінності кожної особистості.

Курс з теорії держави і права умовно поділяється на дві частини — теорію держави і теорію права. До першої входять поняття і сутність держави, її ознаки, функції, зв’язок з правом, форми держави, державний механізм. До другої — поняття і сутність права, його соціальне значення, правове регулювання, форми і джерела права, норми права, правова свідомість, поведінка особи у правовій сфері, права людини тощо[5, c. 42-44].

1.2. Функції теорії держави і права

Кожна наука виконує певні пізнавальні функції. Функції теорії держави і права — це основні напрями її пізнавального впливу, в яких розкриваються її суть, зміст, соціальне, наукове і навчальне призначення. Функції теорії держави і права так само, як і інших наук, визначаються насамперед особливостями її предмета.

Онтологічна функція — перша і відправна. Онтологія — філософське вчення про буття (від грецьк. — суще), в якому досліджуються основи і принципи буття, його структура, закономірності. Виконуючи онтологічну функцію, теорія держави і права відповідає на запитання, що являють собою держава і право, як і чому вони виникли, яке їхнє майбутнє тощо. Пізнання глибинної сутності державно-правових явищ відбувається в межах цієї функції.

Гносеологічна функція. Гносеологія (від грецьк. — знання, пізнання) — теорія пізнання, наука про пізнання. Ця функція націлена на вивчення його природи. Теорія держави і права розробляє теоретичні прийоми наукового пізнання державно-правових явищ, які допомагають досягти оптимального результату.

З розвитком юридичної науки пов’язана евристична функція теорії держави і права. Евристика — мистецтво знаходження істини, мистецтво нових відкриттів (від грецьк. — знаходжу, відкриваю). Теорія держави і права відкриває нові закономірності розвитку держави і права. Найважливішою евристичною проблемою теорії держави і права є вирішення тих питань, які постають перед юридичною наукою у процесі розвитку суспільства.

Як фундаментальна наука теорія держави і права виконує щодо галузевих і спеціальних юридичних дисциплін методологічну функцію. Теорія держави і права розробляє такі способи, підходи і прийоми наукового дослідження, які використовуються не лише нею самою, але й іншими юридичними науками — галузевими і спеціальними.

Теорія держави і права виконує політичну функцію, яка визначається насамперед тим, що об’єктом теоретичного відображення є політичні явища — держава і право. Теорія держави і права покликана формувати наукові основи як внутрішньої, так і зовнішньої державної політики, забезпечувати науковість державного управління.

Тісно пов’язана з політичною функцією ідеологічна. Вона відображає світоглядну сторону науки. Ця функція закономірно виходить із самої природи теоретичного мислення, яке в системі юридичної науки виробляє нові духовні цінності, нові ідеї, наприклад ідею правової держави, пріоритету прав людини, демократії[3, c. 16-17].

Практично-організаторська (практично-прикладна) функція. Грецька етимологія терміна “органон” — “знаряддя”, “інструмент” — недвозначно примушує розглядати теорію держави і права як своєрідний інструмент перетворення, реформування реальних процесів і явищ державно-правового життя. На основі розроблених цією наукою теоретичних положень здійснюються реальні суспільні перетворення (теорії соціально-правової держави, громадянського суспільства).

Прогностична функція теорії держави і права (від грецьк.— прогноз, передбачення, засноване на певних даних) виявляється у висуненні гіпотез про майбутній розвиток держави і права.

Теорії держави і права властива системотворча функція. Саме теорія держави і права об’єднує всю юридичну науку в чітку злагоджену систему, визначає її єдність. Властивість системності в юридичній науці обумовлюється системним характером предмета пізнання цієї науки — держави і права.

Тісно пов’язана із системотворчою функцією теорії держави і права комунікативна функція, яка дозволяє їй забезпечувати зв’язок з іншими юридичними науками, а також із суспільними та технічними науками, їх інтеграцію і системність.

Навчальна функція теорії держави і права полягає в тому, що ця наука є першоосновою в опануванні всіх інших юридичних наук, це ключ до юридичних знань.

Теорія держави і права виконує аксіологічну функцію (аксіологія — наука про цінності), вивчаючи державу і право як певні суспільні цінності, надбання людської цивілізації.

Успішний розвиток теоретичної науки про державу і право передбачає найтісніший зв’язок всіх функцій між собою. Функції теорії держави і права взаємозв’язані й доповнюють одна одну. Лише взяті в єдності, в системі вони дають повне уявлення про призначення теорії держави і права[1, c. 21-22].

1.3. Місце теорії держави і права в системі суспільних наук

У центрі уваги багатьох гуманітарних наук — питання про державу і право. Але кожна з цих наук вивчає державу і право лише в межах свого об’єкта.

Філософія — основоположна наука про загальні закономірності розвитку суспільства і природи. Вона науково обґрунтовує суспільне буття в цілому; вивчає найзагальніші закономірності суспільного розвитку, включаючи й ті, що мають відношення до держави і права; досліджує місце і роль держави і права в розвитку суспільства в цілому, виступаючи теоретичним підґрунтям для юридичної науки. На межі філософії та юридичної науки розвивається філософія права.

Соціологія — наука про суспільство як цілісну систему, про суспільні інститути, процеси і групи, вивчає проблеми управління суспільними процесами. Безперечно, держава і право є суспільствознавчими категоріями, проте соціологія суттєво відрізняється від них, залишаючи поза увагою юридичні аспекти функціонування держави і права, робить основний акцент на суто соціологічні питання.

Політологія — наука, яка вивчає політику, політичну систему та її складові: політичні інститути, політичні відносини, політичні процеси і політичну діяльність. Держава і право невіддільні від політики, від влади. Державна влада є найвищою формою політичної влади. Але політологія також абстрагується від вивчення юридичних питань, залишаючи у сфері свого інтересу лише суто політичні.

Історія вивчає різні типи цивілізацій, етапи суспільного розвитку, зміну суспільно-економічних формацій, конкретні форми держав у різних народів на певних етапах розвитку, правові пам’ятки. Але історія не робить узагальнюючих висновків щодо державно-правових явищ з погляду їх юридичної сутності.

Економічна теорія вивчає економічні відносини між людьми, відносини виробництва, обміну і розподілу. При цьому не можна обійти роль держави і права в цих процесах, адже нормальне функціонування економіки залежить від ефективності правового регулювання в цій сфері. З другого боку, тип держави і права багато в чому залежить від рівня розвитку економіки, яка є основою життєдіяльності суспільства. Але ця наука також не торкається їх юридичних аспектів.

Соціальна психологія вивчає методи впливу на поведінку людей, її надбання є цінними для поглиблення знань правової свідомості, правового регулювання. Ця наука теж не торкається специфічних юридичних аспектів функціонування держави і права.

Таким чином, усі суспільні науки так чи інакше під своїм кутом зору вивчають державу і право. Але тільки теорії держави і права притаманні ці суспільні явища як самостійний (і самодостатній) предмет дослідження. Проте при їх вивченні теорія держави і права враховує прогресивні надбання інших суспільних наук, використовує їх для повнішого і глибшого розуміння державно-правової дійсності[7, c. 19-21].

1.4. Теорії держави і права в системі юридичних наук

Юридична наука є складним і комплексним утворенням, що включає різні галузі знань про державу і право. Систему юридичних наук можна поділити на такі групи: історико-теоретичні, галузеві, прикладні, міжгалузеві й науки міжнародного та зарубіжного права.

Історико-теоретичні науки, до яких належать сама теорія держави і права, загальна історія держави і права, історія держави і права України, римське право, історія політичних і правових вчень, тісно пов’язані з теорією держави і права. Але теорія держави і права, на відміну від цих наук, розкриває не окремі, притаманні певним державам на певних етапах розвитку, а саме загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ, досліджує й узагальнює всі існуючі концепції і теорії держави і права.

Галузеві науки (науки конституційного, адміністративного, цивільного, сімейного, трудового, кримінального права та ін.) відображають окрему сторону державно-правової дійсності в межах певної сфери суспільних відносин, в межах певного предмета правового регулювання. Щодо цих наук теорія держави і права виступає як узагальнююча, синтезуюча наука, яка відіграє методологічну роль. Без її висновків, вироблених нею наукових категорій, методів дослідження галузеві науки обійтися не можуть.

Прикладні науки (криміналістика, судова медицина, правова статистика, юридична психологія, судова психіатрія, судово-бухгалтерська експертиза) менше пов’язані з теорією держави і права. Ці науки ближчі до природничих та технічних, з якими вони безпосередньо межують (наприклад, судова медицина — з медициною, криміналістика — з технічними науками). Знання цих наук сприяє вирішенню певних питань, що постають перед юридичною практикою.

Міжгалузеві науки виникли в результаті поєднання знань окремих галузевих наук (наприклад, наука господарського права є міжгалузевою наукою, бо поєднує науки цивільного та адміністративного права).

Науки, що вивчають міжнародне право (міжнародне приватне право, міжнародне публічне право, право міжнародних договорів, право міжнародних організацій, дипломатичне і консульське право, право міжнародної безпеки, міжнародне економічне право, міжнародні права людини, міжнародне морське право, міжнародне повітряне право, міжнародне космічне право, міжнародне право охорони навколишнього середовища) та зарубіжні держави і право[6, c. 24-25].

Теорія держави і права посідає фундаментальне місце в системі юридичних наук. На відміну від інших юридичних наук, вивчає державу і право в їх найбільш узагальненому вигляді, досліджує загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права як єдиних і цілісних систем. Вона розробляє такі основоположні для юридичної науки питання, як сутність, тип, форми, функції, структура і механізм дії держави і права, правова система, які виступають теоретичним підґрунтям для правознавства в цілому.

Наука, яку ми розглядаємо, є загальною теорією держави і права. Вона розробляє і формулює основні теоретичні поняття і категорії юриспруденції, якими користуються всі юридичні науки, кожна з яких щодо свого предмета також розробляє теорію, що притаманна лише їй, розповсюджується лише на коло тих питань, які вона вивчає. Теорія держави і права щодо інших юридичних наук виступає як загальна теорія для юриспруденції в цілому. Саме цим визначається її провідна роль, її пріоритетне місце в юридичній науці.

Специфічною особливістю теорії держави і права є вивчення держави і права, державно-правових явищ в їх органічній єдності і взаємній опосередкованості. Теорія держави і права є єдиною цілісною наукою, яка вивчає державу і право, державно-правові явища в їх взаємозв’язках та взаємодії, що відображає нерозривність держави і права в реальному житті.

Теорія держави і права є проблемною і плюралістичною наукою. Різноманітні погляди вчених виникають у зв’язку з їх розбіжністю на одні й ті самі явища, і це цілком закономірно. Теорія держави і права постійно поповнюється новими ідеями і розвивається в різних напрямах. У міру накопичення знань про державно-правові явища змістовно збагачується предмет теорії держави і права[11, c. 14-15].


2.Предмет теорії держави і права

Наука — одна з найважливіших сфер людської діяльності, спрямована на пізнання навколишнього світу і виявлення основних закономірностей його розвитку. Кожна наука вивчає певну сферу, яка складає її об’єкт. Об’єкт науки виражає реальність досліджуваних явищ у цілому, а предмет науки виражає межі, в яких вивчається той чи інший об’єкт.

Юридична наука складається з багатьох напрямів наукового дослідження, має свій специфічний об’єкт, який притаманний усім юридичним наукам, в тому числі теорії держави і права. Він виокремлює всю юридичну науку серед інших — як суспільних, так і технічних. Цим об’єктом є вся сфера державно-правового життя суспільства.

У системі юридичних наук особливе місце належить теорії держави і права. Об’єкт пізнання теорії держави і права збігається з об’єктом юридичної науки в цілому, але від інших юридичних наук теорія держави і права відрізняється своїм предметом, тобто сферою, в межах якої ця наука вивчає всю державно-правову надбудову суспільства.

Держава і право вивчаються також такими гуманітарними науками, як філософія, політологія, соціологія, соціальна психологія тощо. Але тільки теорія держави і права вивчає ці явища як окремий, самостійний предмет, відокремлює державу і право від інших соціальних явищ та досліджує їх внутрішні закономірності, вплив державно-правових явищ на всі сфери суспільного буття і як відбувається зворотний вплив. Але водночас держава і право не можуть не розглядатися в тісному зв’язку з економікою, політикою, мораллю, культурою тощо.

Теорія держави і права — це система узагальнених знань про основні, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, їх сутність та соціальне призначення.

Метою теорії держави і права як науки є одержання, оновлення та поглиблення узагальнених, достовірних знань про державу і право, а також виявлення глибинних зв’язків між державно-правовими та іншими суспільними явищами. Отже, предметом теорії держави і права є складна і багатоаспектна державно-правова дійсність, загальні та специфічні об’єктивні закономірності її розвитку.

Теорія держави і права виступає провідною правознавчою наукою, що визначає теоретичні основи інших юридичних наук. Щодо них теорія держави і права виступає як узагальнююча, синтезуюча наука, що має основоположне значення.

Предмет теорії держави і права є єдиним, адже держава і право невід’ємні, взаємопов’язані соціальні інститути. Теорія держави і права розглядає державу в її правовому оформленні та право в його державному забезпеченні, гарантуванні.

Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Як і будь-яка інша наука, теорія держави і права має свій предмет і метод. Предмет науки (або навчальної дисципліни) - це коло питань, які вона вивчає (відповідає на питання «що?»). Метод науки (або навчальної дисципліни) — це засіб або сукупність засобів, за допомогою яких вивчається предмет (відповідає на питання «як?»)[1, c. 23-24].

Предмет теорії держави і права — об'єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

Основні ознаки теорії держави і права:

1. Вивчає державу і право (або: державну і правову системи) у теоретико-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії - загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави, функція держави, сутність права, форма права, система права, правовідносини, механізм правового регулювання тощо.

2. Осягає не усе, а основні та загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держави і права, їх можна назвати фундаментальними закономірностями, тому що вони однаково властиві різноманітним державам і їх правовим системам. Наприклад, «людина — право — держава» є закономірний системоутворюючий зв'язок, без якого неможливе законодавче закріплення і державне забезпечення прав і свобод людини. Такі основні і загальні закономірності характерні для виникнення держави і права, їх сутності, ознак, функціонування апарату держави, режиму законності та правопорядку та ін. Пізнання закономірностей — це пізнання законів взаємозв'язку явищ.

3. Ґрунтується на єдності та діалектичному взаємозв'язку держави і права. Держава і право — різні соціальні явища, що органічно пов'язані між собою, обумовлюють одне одного, знаходяться у відносинах нерозривної єдності та взаємного проникнення.

Уся побудова держави та її діяльність регламентуються правовими нормами, а правові норми видаються і забезпечуються державою. Держава немислима без права як засобу вирішення державних завдань і виконання своїх фундаментальних функцій. У нормах права держава здобуває своє юридичне оформлення, її діяльність здійснюється тільки на підґрунті правових норм. У цьому відношенні велика роль конституцій, що закріплюють структуру держави, систему її органів, їх завдання, компетенцію, форми діяльності.

Природне право, ідеї свободи і справедливості обумовлюються не державою і не нею даруються. Проте норми позитивного (законодавчого) права, що визначають реальне становище людини, містять різні нормативні розпорядження, що формулюються правотворчими органами держави. Правозастосовними органами вони виконуються, а правоохоронними органами охороняються від порушень. Не можна пізнати право і державу, досліджуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одній[4, c. 25-27].

При науковому вивченні та викладі курсу теорії держави і права цілком прийнятним є відносний поділ теорії держави і теорії права для розуміння специфіки кожної із них.

Таким чином, теорія держави і права є:

— суспільною наукою, тому що вивчає такі суспільні явища, як держава і право;

— юридичною наукою, тому що вивчає лише державну і правову сторони громадського життя;

— загальнотеоретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює загальні та основні закономірності розвитку держави і права.

Предмет науки теорії держави і права є історичним. Він змінюється в міру залучення до сфери пізнання нових властивостей і явищ правової і державної дійсності, а також вилучення всього того, що виявляється ілюзією, помилкою, оманою.

У найзагальнішому вигляді можна сказати, що предметом теорії держави і права є держава і право, оскільки саме ці явища вивчаються даною наукою. Разом з тим потрібно мати на увазі, що держава і право вивчаються не тільки теорією держави і права, але і багатьма іншими науками, причому як юридичними, так і неюридичними (наприклад, соціологією, політологією, історією). Тому держава і право правильніше вважати не предметом теорії держави і права, а об’єктом дослідження різних наук, кожна з яких має в цьому об’єкті свій предмет.

Предмет теорії держави і права складають перш за все найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Причому це найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права не якийсь одній, окремо взятої країни, а держави і права взагалі. Досліджуючи їх, наука теорія держави і права з’ясовує, що таке держава і право, коли і через які причини вони виникають, як вони розвиваються і які закономірності їх розвитку, як вони функціонують і яку роль грають в суспільному житті.

Найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права - основний, але не єдиний круг питань в предметі теорії держави і права. Разом з ними теорія держави і права вивчає і деякі інші. Це питання, що стосуються загальних зв’язків держави і права з іншими суспільними явищами (економікою, політикою, культурою, мораллю і т.д.) і особою (людьми), а також питання, що відносяться до характеристики різних державно-правових явищ, що виникають унаслідок функціонування держави і права (правотворчості, правовідносин, законності, правопорядку і ін.).

Узагальнюючи, можна сказати, що предметом науки теорії держави і права є найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави, має рацію і інших державно-правових явищ, а також загальні зв’язки держави і права з різними суспільними явищами і особою[12, c. 34-36].


3.Поняття та склад методології юридичної науки

3.1. Поняття методології та її складової

Ознайомившись з предметом теорії держави і права, слід з’ясувати, за допомогою яких засобів, прийомів ця наука досягає своїх цілей, тобто які методи використовуються в науковому пізнанні явищ державно-правової дійсності. Теорія держави і права має не лише свій предмет, але й метод. Предмет теорії держави і права дає відповідь на запитання, яку галузь суспільного життя досліджує ця наука. В той же час метод вказує на те, яким чином вона це здійснює.

Предмет теорії держави і права знаходиться в тісному взаємозв’язку з методом його дослідження. Якщо теорія держави і права розкриває природу, сутність і закономірності державно-правових явищ і процесів, то метод орієнтує і націлює на певні пізнавальні підходи і необхідні дії, спрямовані на їх дослідження.

Методи теорії держави і права — це засоби і способи пізнання держави і права, одержання нових знань про них та логічного впорядкування наявного матеріалу з метою глибшого і різнобічного його вивчення. Окрім специфічних, властивих кожній окремій науці, існує сукупність універсальних методів, які використовуються всіма науками в цілому.

Методи є основою ширшого поняття — методології. Методологія теорії держави і права — це система підходів, принципів, прийомів і методів вивчення загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ і процесів, що забезпечують об’єктивність, повноту і всебічність цих досліджень. В той же час методологію можна розглядати і як науку про методи.

У цілому теорію держави і права щодо інших юридичних наук можна з упевненістю назвати методологічною наукою, адже вона розробляє конкретні засоби і прийоми вивчення державно-правової дійсності галузевими та іншими юридичними науками.

Методологія належить до найбільш актуальних і складних проблем не лише юридичної науки, але й юридичної практики. Методологічна культура юристів-практиків впливає на результати практичної діяльності. Їхня методологічна підготовка має сприяти самостійному і обґрунтованому прийняттю рішень, правильному використанню на практиці засвоєних теоретичних положень. Теоретичні знання і теоретична культура дозволяють практикуючому юристу безпомилково відшукати правову норму, що підлягає застосуванню, і дати їй належне тлумачення. Ці знання є необхідною передумовою знаходження правильного розв’язання будь-якої правотворчої, правовиконавчої або правоохоронної проблеми[5, c. 27-28].

Методологічна культура юриста — це і широта його світогляду, і професійна майстерність, і правова поінформованість. Методологічна грамотність забезпечує успішність розв’язання поточних проблем, дозволяє займати активну громадську і професійну позицію. Використання методів пізнання і практичної діяльності раціоналізує пізнавальну і практичну діяльність, забезпечує її результативність.

Як відомо, між юридичною теорією і юридичною практикою існує нерозривний зв’язок. До різновидів дослідницької роботи ми впевнено можемо віднести і такі практичні напрями юридичної діяльності, як попереднє розслідування злочину, судовий розгляд справи, встановлення фактичних обставин, які є підставою для винесення адміністративного рішення тощо.

Отже, існує необхідність у методологічному забезпеченні не лише теоретичних пошуків, але й практичної діяльності у правовій сфері. Діяльність юриста-практика здійснюється на методологічній основі. Цим і пояснюється необхідність залучення майбутніх спеціалістів юридичного профілю до науково-дослідної роботи (написання рефератів, курсових, дипломних робіт), що сприятиме формуванню у них навичок наукового аналізу, оволодінню юридичною методологією. Такі знання і навички стають фундаментом, на якому будується вся професійна діяльність юриста. Міцність цього фундаменту є вирішальним критерієм якості підготовки правознавців[13, c. 18-19].

3.2. Метод-основна категорія методології

Метод теорії держави і права — це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Метод не слід плутати з методикою (сукупністю засобів доцільного вивчення явища). Його слід розглядати як вихідну базисну категорію методології.

Методологія (вчення про методи) — система певних теоретичних принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослідження предмета науки. Теоретичні принципи — історизм, єдність логічного та історичного. Логічні прийоми — дедуктивний та індуктивний умовивід, аналіз і синтез, порівняння, узагальнення. Конкретні засоби дослідження — інструменти пізнання, що застосовуються для встановлення знання про досліджуваний предмет.

Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі (конкретні) і спеціальні.

Загальним методом теорії права і держави, як і всіх суспільних наук, є метод філософської діалектики (матеріалістичної та ідеалістичної). Він полягає у підході до вивчення держави і права, який ґрунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре: 1) визначається природою людини і умовами життя суспільства; 2) пов'язано з іншими соціальними явищами, пронизує сферу суспільних відносин — економічних, політичних, духовних та ін.; 3) перебуває у постійному розвитку, якісному відновленні (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, неокапіталістичне право).

Загальний метод філософської діалектики розкривається через:

1) логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного. Це метод діалектичної логіки — логіки теоретичного відтворення генези предмета. Відповідно до цього методу пізнання здійснюється в два етапи. На першому етапі пізнання об'єкта сприймається як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об'єкт пізнається конкретними частинами. Абстрактне розуміється як однобічність знання, а конкретне — як його повнота, змістовність. Таким чином, відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістовного. Наприклад, теорія держави і права розпочинається з аналізу процесу розпаду первіснообщинного ладу і становлення державно-правових явищ. Потім вивчаються більш складні відносини, що лежать в основі держави і права, причому простіше явище розглядається раніше тому, що його легко зрозуміти, і воно історично передує складнішому явищу;

2) метод (принцип) єдності логічного та історичного. Сутність історичного методу полягає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті — із усіма випадковостями, зигзагами, частковостями, що перекручують об'єктивну логіку розвитку; із усім позитивним, що накопичено історичним досвідом. При логічному дослідженні держави і права важливо відволіктися від усіх випадків, окремих фактів, особливостей, несуттєвого, тобто теоретично відтворити об'єкт у сутнісних, закономірних зв'язках, уявити необхідне — загальне і особливе — у процесі розвитку того чи іншого явища. Метод єдності історичного і логічного в теорії держави і права служить методологічною основою дослідження як закономірностей виникнення і розвитку держави і права, так і закономірностей держави і права, «що встановилися»;

3) системно-структурний метод, котрий припускає, що всі державно-правові явища розглядаються як елементи систем. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, що складаються із систем нижчого порядку і належать до ширших систем. Так, первинна клітина права — його норма — є частиною цілісної системи права; система права — частиною правової системи держави. Норму права можна пізнати лише в тісному логічному зв'язку з іншими нормами; систему права — у зв'язку з елементами правової системи: законодавством, правосвідомістю, правовою культурою та ін. Найчастіше системно-структурний метод дозволяє осягнути взаємодію держави і права як комплексний процес з усіма його проявами, простежити зв'язки між причиною і наслідком у державно-правових явищах[8, c. 35-37].

Основні окремі (конкретні) методи теорії держави і права: 1) формально-догматичний (юридико-технічний) метод припускає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. Його призначення полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування державними органами, у виявленні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв'язки. Він здійснюється за допомогою формально-логічних прийомів: аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстракції та інших, що сприяють встановленню зовнішніх ознак правових явищ, їхніх відмінностей одне від одного, виробки понять та їх визначень у стислих формулах. Прикладами можуть бути поняття «суб'єкт права», «нормативний акт», «гіпотеза», «санкція», «дієздатність», «правоздатність» тощо;

2) соціологічний метод полягає в дослідженні права не на рівні абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціальних фактів. Соціологічний метод містить у собі такі засоби, як аналіз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення і т. ін. Наприклад, засоби аналізу письмових документів (звітів, службових записок тощо) забезпечують достовірність знань про події, факти, необхідні для дослідника;

3) статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, скажімо, даних про кількість правопорушень, про відсоток економічних злочинів тощо;

4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку, наприклад, особливості соціального регулювання в період первіснообщинного ладу, ранньої державності, сучасної правової держави та ін.;

5) порівняльно-правовий метод припускає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, з'ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Використання порівняльного методу в правовій сфері призвело до формування відносно самостійної науки — порівняльного правознавства (порівняння сучасних правових систем світу), а в державній сфері — порівняльного державознавства.

Спеціальні методи — методи, що ґрунтуються на досягненнях суспільних і технічних наук:

  • математичний;
  • кібернетичний;
  • психологічний та ін.

З метою різнобічного пізнання держави і права слід користуватися зазначеними методами у сукупності[15, c. 36-38].

Питання структури методології теорії держави і права різними вченими вирішуються по-різному. Основна відмінність у поглядах стосується класифікації методів теорії держави і права, а також інших складових методології. Представлена структура методології може відрізнятись від матеріалів інших підручників і наукових праць, що свідчить про складність цієї проблеми. Але, незважаючи на це, в сучасній науці майже всі вчені поділяють погляди на основні підходи, принципи і сутність методів теорії держави і права.

Пропонована структура методології теорії держави і права включає в себе такі складові елементи, як філософські підходи, методологічні принципи, логічні прийоми, методи.

Філософські підходи. Всі об’єктивні явища навколишньої дійсності, в тому числі держава і право, можуть бути пізнані, досліджені, проаналізовані. У філософії розрізняють два рівні, два підходи у пізнанні об’єктивної дійсності. Емпіричний підхід базується на безпосередньому вивченні об’єкта, спирається на дані спостереження і експерименту. Раціональний підхід передбачає вивчення вже не самого об’єкта, а абстрактних уявлень про нього, його закономірностей і взаємозв’язків з реальністю. Вивчення держави і права так само спирається на спостереження, узагальнення і виявлення закономірностей їх виникнення, розвитку і функціонування.

Методологічні принципи. В методології юридичного пізнання особливе місце займають методологічні принципи. Вони являють собою вихідні оціночні установки. З метою отримання об’єктивних знань, повноцінної наукової інформації необхідно використовувати цілий ряд наукових принципів. Серед них слід виділити принцип всебічності дослідження держави і права, принцип історизму, принцип комплексності.

Основне значення принципу всебічності полягає в тому, що державно-правові явища повинні досліджуватись в їхніх взаємозв’язках і взаємодії з іншими суспільними явищами і процесами, наприклад політикою, економікою, культурою та ін. Принцип історизму в дослідженнях держави і права означає розгляд державно-правових явищ не лише з огляду на їх нинішній стан, а й з позицій минулого і передбачення їх майбутнього. Принцип комплексності полягає в тому, щоб досліджувати їх не лише з юридичної точки зору, але й враховуючи здобутки інших суспільних наук — філософії, соціології, політології, економічної теорії.

Логічні прийоми у структурі методології займають особливе місце. Вони являють собою певні операції, засновані на законах логіки, які застосовуються для всебічного теоретичного пізнання державно-правових явищ, відображають вимоги зв’язаного, послідовного, переконливого і точного викладення думок, що в юридичній науці та практиці має неабияке значення. Серед основних прийомів логічного мислення є аналіз і синтез; індукція і дедукція; узагальнення; класифікація та деякі інші.

Аналіз і синтез являють собою процеси уявного або фактичного розкладу цілого на складові і відновлення цілого з його складових. Індукція — це інтерпретація фактів шляхом узагальнення від окремого до загального. Дедукція — перехід від загального до одиничного, часткового. Узагальнення — уявний перехід від одних, окремих думок, до інших, загальніших. Процес узагальнення пов’язаний з процесами абстрагування, аналізу, синтезу і порівняння. Класифікація — розбиття множини об’єктів на певні підкласи на основі певних ознак.

Методи юридичного пізнання являють собою дуже складну систему. Питання їхньої класифікації належать до найскладніших у державно-правовій теорії і є дискусійними. В підручниках з теорії держави і права можна знайти різні погляди на класифікацію методів наукового дослідження. Згідно із запропонованою класифікацією методи теорії держави і права можна поділити на загальнонаукові, часткові, спеціальні, спеціально-юридичні[2, c. 41-43].

3.3. Характеристика основних методів

У сучасній науці загальнонауковим методом пізнання визнається діалектичний метод, який є філософською основою теорії держави і права. Основою матеріалістичної діалектики є визнання первинності матеріального базису суспільного життя (економіки) відносно надбудови — політики, права, культури. Ідеалістична діалектика — це діалектика різних ідей, їх розвиток.

Матеріалістичний підхід до держави і права дозволяє простежити зв’язок держави і права із суспільними процесами. Особливо гостро ця проблема постає в сучасних умовах розвитку ринкових відносин, що зумовлює необхідність реформування держави і створення адекватної правової системи. Але держава і право, у свою чергу, також впливають на економічні відносини, сприяють їх розвитку або уповільнюють його.

До загальних законів діалектики належать:

• закон переходу кількісних змін у якісні (виявом дії цього закону в державно-правовій сфері є збільшення кількості норм, які регулюють відносини приватної власності, що спричинило поділ права на приватне і публічне; збільшення правопорушень у сфері комп’ютерних технологій викликало необхідність прийняття відповідних нормативно-правових актів);

• закон єдності й боротьби протилежностей (єдність і протилежність прав і обов’язків, централізація і децентралізація державної влади);

• закон заперечення заперечення (у нашій державно-правовій системі існують як елементи старої системи, так і елементи нового устрою). Часткові методи наукового пізнання, що застосовуються всіма науками, включаючи теорію держави і права, конкретизують загальний метод пізнання, співвідносяться з ним як ціле й частка. До них належать: системно-структурний, функціональний, кількісного й якісного аналізу, порівняльний, моделювання, експериментальний.

Системно-структурний метод обумовлений тим, що будь-яка система являє собою цілісну, впорядковану множину елементів, взаємодія яких породжує нові, не притаманні кожному з них окремо якості. Держава і право є складними системними утвореннями, отже, необхідність застосування цього методу в теорії держави і права продиктована саме системним характером цих явищ. Основними елементами держави є органи державної влади, а права — правові норми.

Системний і структурний методи нерозривно пов’язані між собою. Застосування системного методу надає можливість досліджувати державу і право як складні системні утворення, комплексно підійти до розгляду їх основних складових, які нерозривно пов’язані між собою. Застосування структурного методу надає можливість виявити стійкі взаємозв’язки між складовими певної системи (держави, права, механізму правового регулювання) та зовнішніми явищами і процесами (наприклад, економічними, соціальними, психологічними, культурними та іншими факторами)[6, c. 36-38].

Функціональний метод дозволяє проаналізувати соціальне призначення держави і права, зміст їхніх функцій, сприяє глибшому опануванню сутності, пошуку шляхів удосконалення і підвищення їх ефективності, допомагає зрозуміти їх місце в суспільстві. Необхідність використання цього методу пов’язана з функціональним характером держави, права, їх елементів, впливом на суспільні відносини з метою їх упорядкування, стабілізації.

Метод кількісного і якісного аналізу є одним з найпоширеніших у теорії держави і права. Кількісний аналіз необхідний, оскільки будь-яке державно-правове явище має свою кількісну і якісну визначеність, врахування якої обов’язкове для об’єктивного пізнання. Кількісний і якісний аналіз правових явищ доповнюють один одного. Якісний аналіз сприяє проникненню в саму суть державно-правових явищ, а кількісний дозволяє її конкретизувати.

Але вивчення права, ефективності його норм не можна зводити лише до кількісних показників. Головне — простежити якісні зрушення в державно-правовому житті суспільства. А це потребує історичних досліджень того, чим це явище було і чим воно стало. Без цього статистичні дані не можуть дати об’єктивних результатів.

Порівняльний метод відіграє надзвичайно важливу роль у системі методів юридичної науки і практики, завдяки йому встановлюється тотожність або відмінність об’єктів, що порівнюються. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявляти їх історичну послідовність, взаємозв’язки. Порівняння може здійснюватись шляхом зіставлення (пошук подібних рис) або протиставлення (пошук відмінностей).

Метод моделювання — це метод дослідження об’єктів на їх моделях; побудова і вивчення моделей предметів і явищ, що реально існують для визначення або поліпшення їх характеристик, раціоналізації управління ними.

З методом моделювання тісно пов’язаний експериментальний метод, який передбачає дослідження явищ дійсності в контрольованих і керованих умовах. Експеримент здійснюється на основі теорії, яка визначає постановку завдань та інтерпретацію його результатів. Експеримент як одна з форм практики виконує функцію критерію істинності теорії. Соціальні експерименти мають на меті пошуки оптимізації управління суспільством[9, c. 14-16].

Спеціальні методи розроблені певними суспільними і технічними науками і використовуються теорією держави і права.

Психологічний метод дає можливість вивчати правову свідомість (суб’єктивне ставлення людей до права і державно-правових явищ) та її роль у правовому вихованні населення з метою формування у людей позитивного свідомого ставлення до правового регулювання.

Конкретно-соціологічний метод застосовується в теорії держави і права з метою вивчення різних правових і державно-правових інститутів, результативності рішень, що ними ухвалюються, а також ефективності правового регулювання. Вчені, які користуються цим методом, застосовують ряд прийомів, таких, як спостереження, анкетування, інтерв’ювання, що сприяє наближенню теорії до реального життя суспільства.

Статистичний метод полягає в дослідженні кількісних змін у державно-правовому житті та в обробці результатів відповідних спостережень для наукових і практичних цілей. Статистичний облік (наприклад, кількість правопорушень у різні роки, кількість звернень громадян до адміністративних органів) дозволяє виявити певні тенденції в розвитку тих чи інших державно-правових явищ. Особливістю цього методу є масовість статистичних спостережень. Він застосовується при вивченні державно-правових явищ, які відрізняються повторністю.

Крім спеціальних методів, які розроблені суспільними науками, теорія держави і права користується методами технічних наук — кібернетичними, математичними тощо.

Спеціально-юридичні методи теорії держави і права розроблені цією наукою і нею насамперед використовуються.

Застосування формально-юридичного методу пояснюється тим, що, крім внутрішньої сутності, всі державно-правові явища мають своє зовнішнє вираження, свою форму. Цей метод дозволяє простежити взаємозв’язок внутрішнього змісту і форм державно-правових явищ та інститутів. Він застосовується при аналізі форм держави, визначенні й юридичному оформленні компетенції державних органів, дослідженні форм (джерел) права, формальної визначеності права як однієї з його основних властивостей, у практичній діяльності при тлумаченні норм права для з’ясування їх суті, змісту та волі законодавця, вираженої в них. Таким чином, формально-юридичний метод випливає із самої природи держави і права, дозволяє досліджувати зв’язки між внутрішньою суттю і зовнішньою формою її вираження.

Порівняльно-правовий метод є конкретизацією частково-наукового порівняльного методу і заснований на зіставленні різних державних і правових систем, окремих державно-правових інститутів для виявлення спільного і відмінного між ними. Порівняльно-правовий метод застосовується при здійсненні типології держави і права; зіставленні елементів, що відносяться до однієї правової системи або їх порівнянні з елементами інших систем; зіставленні основних правових систем сучасності; вивченні законодавства, що діє в різних державах; порівнянні міжнародного і внутрішньодержавного законодавства. Адже переваги і недоліки нашої державно-правової системи не можна встановити без порівняння з іншими країнами.

Метод державно-правового моделювання є логічним продовженням частково-наукового методу моделювання. Він дозволяє досліджувати державно-правові явища, процеси та інститути на їх моделях, тобто шляхом уявного, ідеального відтворення об’єктів, що досліджуються. Метод державно-правового моделювання як спосіб вивчення держав-но-правової дійсності спрямований на відтворення механізму дії держави і права, процесів правового регулювання. Цей метод застосовується, наприклад, у процесі законотворчості, коли в уяві формується механізм впливу закону на конкретні суспільні відносини.

Серед інших спеціально-юридичних методів можна назвати й такі, як метод судової статистики, державно-правового експерименту, вироблення державно-правових рішень, тлумачення правових норм та ін.

Методи юридичної науки не є чимось сталим і незмінним, їм притаманний динамізм. У міру розвитку науки вони безперервно вдосконалюються, розвиваються, з’являються нові методи, раніше не відомі в юриспруденції (наприклад, у зв’язку з розвитком комп’ютерних технологій все частіше застосовуються кібернетичні методи, методи комп’ютерної обробки правової інформації, створюються електронні бази даних чинного законодавства)[14, c. 28-30].


Висновки

Під теорією держави і права у вузькому сенсі розуміють одну з юридичних наук, яку традиційно іменують теорією держави і права. Як наука, теорія держави і права є сукупністю знань, уявлень про найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. У цьому значенні зазвичай і уживається термін “теорія держави і права”.

Отже, теорія держави і права - це певна юридична наука, тобто одна з юридичних наук, оскільки останніх достатньо багато. Іноді цю науку позначають і такими термінами, як “теорія має рацію і держави”, “загальна теорія держави і права”, “загальна теорія має рацію і держави”. З аналогічними назвами зустрічаються і підручники, в яких висловлюються основні положення даної науки.

Будучи сукупністю знань і уявлень про найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, теорія держави і права характеризується поряд рис, які властиві їй як певній юридичній науці.

По-перше, теорія держави і права - це гуманітарна (суспільна) наука. Такою вона може бути визнана тому, що вивчає суспільні явища - держава і право, які безпосередньо пов’язані з людиною.

По-друге, теорія держави і права - це політико-юридична наука. Її політико-юридичний характер витікає з того, що вона вивчає два явища: держава і право. Держава - явище політичне, право - явище юридичне. Звідси дана наука носить як би подвійний, політико-юридичний характер.

По-третє, теорія держави і права - це єдина наука про державу і право. Хоча держава і право - явища різнопорядкові, проте вони тісно пов’язані один з одним і знаходяться в нерозривній єдності. Держава не існує без права, так само як і право не існує без держави. Знаходячись в єдності, вони і визначають теорію держави і права як єдину науку про державу і право.

По-четверте, теорія держави і права - це найбільш загальна наука про державу і право. Теорія держави і права - не єдина наука, що вивчає державу і право. Останні вивчаються і іншими юридичними науками, яких, як вже було відмічено, достатньо багато. Але на відміну від інших юридичних наук теорія держави і права займається вивченням не приватних, а найбільш загальних питань, оскільки вона досліджує найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Цим і обумовлений її загальний характер.

По-п’яте, теорія держави і права - це фундаментальна юридична наука. Будучи найбільш загальною наукою про державу і право, вона, як правило, не займається вивченням прикладних, суто практичних питань. Її завданням є формування основоположних, фундаментальних знань про державу і право.

Нарешті, по-шосте, теорія держави і права - це методологічна наука. До методологічних відносяться науки, що формують погляд на світ, на явища дійсності, що оточують нас. До таких наук відноситься перш за все звичайно ж філософія. Проте окрім філософії подібну роль можуть виконувати і деякі інші науки. У системі юридичних наук методологічною наукою є теорія держави і права.


Список використаної літератури

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". - Львів: Фонд "Право для України", 1997. - 198 с.

2. Волинка К. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Катерина Волинка,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. - К.: МАУП, 2003. - 238 с.

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ М-во освіти України, Укр. держ. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова; За ред. В.В.Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 317 с.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. - Х.: Право, 2002. - 427 с.

5. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. - К.: Кондор, 2006. - 475 с.

6. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. - 3-тє вид., змін. і доп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 243 с.

7. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. - К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. - 355 с.

8. Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 174 с.

9. Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

10. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студ. спец. "Правознавство"/ Петро Рабінович,. - К., 1993. - 172 с.

11. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. - Харків: Еспада, 2006. - 775 с.

12. Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. - Суми: Університетська книга, 2005. - 536 с.

13. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 367 с.

14. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Людмила Шестопалова,. - К.: Прецедент, 2004. - 223 с.

15. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 685 с.

загрузка...
Top