Правові засади внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства

У сучасних умовах набувають дедалі більшої актуальності питання використання об´єктів інтелектуальної власності у сфері підприємницької діяльності. У зв´язку з цим у сучасній літературі стали вживатися такі поняття, як «комерціалізація інтелектуальної власності» [1; 2], «комерційне використання інтелектуальної власності» [3; 4] тощо. При цьому однією із правових форм залучення у комерційний обіг об´єктів інтелектуальної власності є внесення майнових прав на них до статутного капіталу господарських товариств. У зв´язку з цим виникає чимало проблем як теоретичного, так і практичного характеру, на окремі з яких вже зверталась увага вітчизняних дослідників [5—8].

Об´єкт вкладу

У першу чергу, слід визначитися стосовно того, що саме виступає об´єктом вкладу у випадку, коли має місце внесення до статутного капіталу господарського товариства інтелектуальної власності. В літературі це питання не завжди вирішується однаково. Так, одні автори вкладом до статутного капіталу вважають майнові права інтелектуальної власності [9; 10], інші ж під вкладом розглядають сам об´єкт права інтелектуальної власності [11]. Російський вчений О. О. Городов розглядає патент як різновид майна, як самостійний об´єкт цивільно-правових правочинів, вважаючи при цьому патентоволодільця володільцем особливого різновиду товару, яким він може володіти, користуватися і розпоряджатися [12]. Таке бачення наводить на думку про те, що вкладом може виступати охоронний документ — патент. Окрему позицію висловлює О. Б. Бутнік-Сіверський, який пише про внесення до статутного фонду господарських товариств інтелектуального капіталу, під яким згаданий автор розуміє знання, що можуть бути перетворені на прибуток і оцінені [13].

Для вирішення окресленого вище питання слід виходити з того, що суб´єктивне право інтелектуальної власності, як правило, включає дві групи прав:

1) особисті немайнові права;

2) майнові права (ст. 418 Цивільного кодексу України).

Що стосується особистих немайнових прав, то вони, якщо інше не передбачено законом, належать тільки творцеві об´єкта інтелектуальної власності і не можуть бути передані іншим особам (ст. 423 Цивільного кодексу України). Крім того, вони не мають економічного змісту і не підлягають грошовій оцінці.

Таким чином, особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть бути вкладом до статутного капіталу господарського товариства. Отже, неможливо внести до статутного капіталу весь комплекс прав інтелектуальної власності на певний об´єкт — вкладом можуть бути лише майнові права. Цей висновок цілком підтверджується законодавством України. У ст. 424 Цивільного кодексу України зазначено, що майнові права інтелектуальної власності (виділено автором. — І. Я.) можуть бути згідно із законом вкладом до статутного капіталу юридичної особи. На можливість виступати в якості вкладу саме майнових прав інтелектуальної власності вказує і ст. 86 Господарського кодексу України. З аналогічних позицій виходить також і законодавство України про бухгалтерський облік. Зокрема Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. № 242, розглядає як нематеріальні активи саме права на відповідні об´єкти інтелектуальної власності, а не ці об´єкти як такі.

Доречно зауважити, що дана позиція в категоричній формі була свого часу висловлена вищими судовими інстанціями Російської Федерації. Так, у спільній постанові Пленуму Верховного Суду Російської Федерації і Пленуму Вищого арбітражного суду Російської Федерації «Про деякі питання, пов´язані із застосуванням частини першої Цивільного кодексу РФ» від 01.07.1996 р. № 6/8 сказано, що результати творчої діяльності (патенти, об´єкти авторського права, ноу-хау) самі по собі не можуть виступати як вклад до статутного фонду господарських товариств. Однак права використання таких об´єктів, передані юридичній особі на договірних засадах, цілком можуть бути визнані вкладом в її статутний фонд [14].

Окремо слід зупинитись і на згаданій вище позиції О. О. Городова, який вважає патент особливим різновидом майна, об´єктом цивільно-правових правочинів. З подібною точкою зору важко погодитися. Адже згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. № 3687-ХІІ патент — охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель). Аналогічне визначення патенту міститься і в Законі України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21.04.1993 р. № 3116-ХІІ. Тобто сам по собі патент не може розглядатись як об´єкт правовідносин — він є лише охоронним документом, що засвідчує, зокрема, майнові права інтелектуальної власності на відповідний об´єкт (винахід, корисну модель, промисловий зразок, сорт рослин). Відповідно патент як такий не може виступати об´єктом правочину, так само він не може бути вкладом до статутного капіталу господарського товариства. Власне, вкладом виступатимуть майнові права інтелектуальної власності, а патент слід розглядати як документ, що засвідчує ці права. Сказане повною мірою стосується і свідоцтв, якими засвідчуються майнові права інтелектуальної власності на такі об´єкти, як топографії (компонування) інтегральних мікросхем, знаки для товарів і послуг (торговельні марки).

Із наведеного вище випливає, що вкладом до статутного капіталу господарського товариства виступає не сам по собі об´єкт інтелектуальної власності і не охоронний документ (патент, свідоцтво), а майнові права інтелектуальної власності на відповідний об´єкт.

Враховуючи сказане варто звернути увагу на те, що ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР передбачає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися,зокрема,у вигляді будь-яких прав інтелектуальної власності (виділено автором. — І. Я.), вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо. У цьому аспекті варто зауважити, що іноземною інвестицією, в тому числі до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, можуть бути не будь-які права інтелектуальної власності, а лише майнові права на відповідний об´єкт. Видається, що з метою правильного тлумачення і застосування наведеної вище норми ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування» її варто було б сформулювати більш чітко, передбачивши, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися, зокрема, у вигляді «будь-яких майнових прав інтелектуальної власності...».

Відповідно до ст. 424 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об´єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об´єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об´єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права, передбачені законом.

Вказані права, як випливає із ст. 427 Цивільного кодексу України, можуть бути передані повністю або частково. Тобто до статутного капіталу юридичної особи може бути внесено як увесь комплекс майнових прав на відповідний об´єкт, так і окрема частина таких прав (наприклад право на використання винаходу). З цих міркувань не можна визнати вдалим положення ст. 156 Господарського кодексу України, де передбачено, що володілець патенту вправі передати свої права на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до статутного фонду підприємства. Адже, як було показано вище, майнові права інтелектуальної власності не вичерпуються самим тільки правом використання об´єкта.

Види об´єктів інтелектуальної власності, майнові права на які можуть бути вкладом

Особливої уваги заслуговує питання про можливість внесення до статутного капіталу господарських товариств майнових прав на окремі об´єкти інтелектуальної власності. Тут варто закцентувати увагу на тому, що законодавство України по-різному визначає правовий режим окремих видів об´єктів інтелектуальної власності, що, в свою чергу, впливає на можливість майнових прав на такі об´єкти виступати як вклад до статутного капіталу. У спеціальних дослідженнях з даного приводу зазначається, що для вирішення цього питання потрібно аналізувати критерії оборотоздатності прав на об´єкти інтлектуальної власності — виключність, корисність, відчужуваність, можливість їх грошової оцінки, інвестиційна привабливість [15].

Стосовно таких об´єктів інтелектуальної власності як об´єкти авторського права і суміжних прав, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, породи тварин законодавство не передбачає жодних суттєвих обмежень щодо можливості внесення майнових прав на них до статутного капіталу господарського товариства.

Водночас стосовно деяких інших об´єктів слід зробити певні застереження.

Так, Цивільний кодекс України серед об´єктів права інтелектуальної власності називає наукове відкриття. Водночас майже усі правові системи не закріплюють виключних майнових прав на наукові відкриття [16; 17]. Відповідно, права на такі об´єкти вкладом до статутного капіталу господарських товариств бути не можуть.

Окремої уваги у цьому відношенні заслуговують правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Йдеться про комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

Можливість внесення до статутного капіталу майнових прав на торговельну марку прямо передбачена ст. 157 Господарського кодексу України. В той самий час, у спеціальній літературі підкреслюється, що при вирішенні питання про можливість внесення майнових прав на торговельну марку до статутного фонду слід враховувати два моменти: 1) їх обмежений характер, тобто можливість використання в цивільному обороті тільки щодо конкретних товарів і послуг, зазначених у свідоцтві; 2) соціальний аспект — необхідність забезпечення прав споживачів. «Спеціалізація» торговельної марки повинна відповідати предмету діяльності товариства, що буде свідчити про дійсну комерційну цінність такого вкладу для конкретного суб´єкта [18].

З такою позицією важко погодитися. Дійсно, торговельна марка завжди реєструється для позначення конкретних видів товарів і послуг. Проте господарське товариство, враховуючи закріплені законодавством України принципи загальної (універсальної) правоздатності юридичної особи та свободи підприємницької діяльності, може змінювати предмет своєї діяльності. Тому «прив´язувати» можливість внесення майнових прав на торговельну марку до предмета діяльності юридичної особи немає достатніх підстав.

Що стосується комерційного найменування, то закон обмежує можливість передання прав на цей об´єкт іншій особі. Це пов´язано з тим, що основна функція комерційного найменування полягає в індивідуалізації конкретної особи. В літературі висловлена думка про неможливість внесення до статутного фонду прав на даний засіб індивідуалізації [19]. Тому ст. 490 Цивільного кодексу України серед майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування не передбачає виключного права дозволяти використання його іншим особам і, з іншого боку, у ч. 2 містить чіткий припис, що майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі тільки разом із цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Якщо виходити зі змісту ч. 2 ст. 490 Цивільного кодексу України, то можна припустити, що майнові права на комерційне найменування можуть вноситися до статутного капіталу юридичної особи не інакше, як разом із цілісним майновим комплексом чи його відповідною частиною. Водночас практична реалізація наведеного законодавчого положення уявляється вельми проблематичною з огляду на те, що комерційне (фірмове) найменування є засобом індивідуалізації юридичної особи-суб´єкта підприємницької діяльності, а не цілісного майнового комплексу такої особи.

Особливістю географічного зазначення є те, що закон не визнає його об´єктом виключних прав конкретної особи. Згідно із Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16.06.1999 р. № 752-ХІУ права на зазначення походження товару може набути будь-яка особа, яка виробляє певний товар в конкретному географічному місці. Водночас ст. 17 вказаного Закону передбачає, що власник свідоцтва на кваліфіковане зазначення походження товару не має права видавати ліцензії на його використання іншим особам. Із наведеного вище випливає, що можливість внесення майнових прав інтелектуальної власності на зазначення походження товару до статутного капіталу юридичної особи виключається.

Окремо слід зупинитися на питанні про можливість майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю виступати вкладом до статутного капіталу юридичної особи. До прийняття чинного Цивільного кодексу України дане питання у спеціальній літературі не одержало однозначного вирішення. В першу чергу, це було пов´язано з труднощами у визначенні самого поняття «комерційна таємниця». Цивільний кодекс України виділяє комерційну таємницю як окремий об´єкт права інтелектуальної власності і закріплює майнові права на нього. Тому на сьогоднішній день яких-небудь вагомих перешкод для позитивного вирішення питання про можливість внесення до статутного капіталу господарського товариства майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю немає. Єдине, на що хотілося б звернути увагу, це питання уніфікації законодавчої термінології.

Як вже було сказано, Цивільний кодекс України визначив як об´єкт права інтелектуальної власності комерційну таємницю. Водночас низка законодавчих актів вживає інше поняття — «ноу-хау». Так, до об´єктів інтелектуальної власності, права на які можуть виступати як іноземна інвестиція, ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування» відносить «ноу-хау». У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. № 1560-ХІІ «ноу-хау» визначено як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих. У цьому аспекті варто зауважити, що свого часу у проекті Цивільного кодексу України в редакції 1996 р. пропонувалося віднести до об´єктів інтелектуальної власності «нерозкриту інформацію, в тому числі секрети виробництва (ноу-хау)». Проте в прийнятій Верховною Радою України редакції Цивільного кодексу України було закріплено інший термін — «комерційна таємниця». Таким чином, постає проблема розмежування понять «комерційна таємниця» і «ноу-хау». В одному з останніх досліджень, присвячених правовому режиму «ноу-хау», зроблено висновок про те, що «ноу-хау» — частина комерційної таємниці, що за своєю суттю є рішенням у сфері техніки й технологій [20]. З даною позицією загалом можна погодитися, хоча вона не знімає питання уніфікації термінології, що вживається в Цивільному кодексі України, з одного боку, та у спеціальних законах — з іншого.

Слід звернути також увагу на необхідність адекватного законодавчого регулювання правового режиму майнових прав інтелектуальної власності як складової майна господарського товариства. Відповідно до ч. 1 ст. 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. У зв´язку з цим постає запитання: чи будь-яке майно, набуте господарським товариством внаслідок внесення учасниками вкладів, стає об´єктом права власності? Негативна відповідь на поставлене запитання міститься у ч. 2 цієї самої статті, де сказано, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі, майнові чи інші відчужувані права, які мають грошову оцінку, якщо інше не передбачено законом. У свою чергу, право власності є речовим правом, об´єктом якого завжди виступає річ (ст. 316 Цивільного кодексу України). Тому не можуть визнаватися об´єктами права власності господарського товариства майнові права, в тому числі — на об´єкти інтелектуальної власності. Водночас майнові права інтелектуальної власності є складовою частиною майна господарського товариства (статті 86, 139 Господарського кодексу України). Відповідно законодавство повинно диференційовано підходити до визначення правового режиму окремих складових майна господарського товариства. Тоді як матеріальні об´єкти (речі) виступають власністю господарського товариства, на об´єкти права інтелектуальної власності, які є нематеріальними, у господарського товариства виникають права особливого роду (sui generis) — майнові права інтелектуальної власності. Саме таке бачення проблеми відповідає концепції Цивільного кодексу України, в структурі якого праву власності і праву інтелектуальної власності відведено окремі книги — 3 і 4, відповідно.

Грошова оцінка майнових прав інтелектуальної власності

Певні труднощі виникають також стосовно грошової оцінки майнових прав інтелектуальної власності при внесенні їх до статутного капіталу господарського товариства. Необхідність проведення грошової оцінки прямо передбачена законодавством, зокрема ч. 2 ст. 115 Цивільного кодексу України. При цьому вказана стаття передбачає, що грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за домовленістю між учасниками, а у випадках, передбачених законом, вона підлягає незалежній експертній оцінці.

На сьогоднішній день основу правового регулювання у сфері оцінки майна та майнових прав становить Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» від 12.07.2001 р. № 2658-III. У ст. 7 цього Закону передбачено випадки обов´язкового проведення оцінки майна. До таких Закон відносить, зокрема, створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна чи майна, яке перебуває в комунальній власності, визначення вартості вкладів учасників і засновників господарського товариства, якщо в таке товариство вноситься майно господарських товариств, у яких є частка держави (частка комунального майна), а також у випадку виходу (виключення) учасника з такого товариства.

Такий підхід українського законодавця не можна визнати вдалим з огляду на те, що статутний капітал розглядається як певна мінімальна гарантія майнових інтересів кредиторів господарського товариства. Це підкреслюється у статтях 144, 155 Цивільного кодексу України, де сказано, що статутний капітал визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Проте грошова оцінка майнових прав інтелектуальної власності здійснюється, за загальним правилом, «за домовленістю між учасниками» і може істотно відрізнятися від реальної їх вартості, в тому числі перевищувати її. Гадаємо, що у ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» до випадків проведення обов´язкової оцінки слід віднести також проведення грошової оцінки майнових прав інтелектуальної власності, які вносяться як вклад до статутного капіталу господарського товариства.

У контексті досліджуваної проблематики не можна також погодитися із визначенням у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» об´єктів оцінки. Відповідно до ст. 3 цього Закону:

— майном, яке може оцінюватися, вважаються об´єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід´ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об´єкти права інтелектуальної власності (виділено автором — І. Я.); цілісні майнові комплекси всіх форм власності;

— майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов´язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Тобто наведений Закон визнає об´єктами оцінки самі об´єкти інтелектуальної власності, а не майнові права на них. Але, як було доведено вище, вкладом до статутного капіталу господарського товариства виступають саме майнові права інтелектуальної власності і, відповідно, саме вони потребують проведення грошової оцінки. Необґрунтованість наведеного вище підходу, закріпленого у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» стає ще більш очевидною з огляду на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1185 затверджено Національний стадарт № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності». І хоча зазначений документ прийнятий відповідно до ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», об´єктами оцінки він визначає не самі об´єкти інтелектуальної власності, а саме майнові права інтелектуальної власності (п. 2). З огляду на це, вищезгаданий Закон потребує внесення змін стосовно визнання об´єктами оцінки майнових прав інтелектуальної власності, а не самих об´єктів інтелектуальної власності.

Із викладеного вище випливає, що законодавство України, яке регулює питання, пов´язані із внесенням майнових прав інтелектуальної власності як вкладу до статутного капіталу господарського товариства, потребує певного доопрацювання. Гадаємо, що проведений в даній публікації аналіз і зроблені висновки і пропозиції сприятимуть удосконаленню правового регулювання у цій сфері.

ПРИМІТКИ

1. Бутнік-Сіверський О. Б. Економіка інтелектуальної власності /О.Б.Бутнік-Сіверський//Право інтелектуальної власності. Академічний курс :підруч. /заред.О.А.Підопри-гори,О.Д.Святоцького. — К.:ІнЮре,2004. — С. 514—540.

2. Коммерциализация интеллектуальной собственности: проблемы и решения / сост. и общ. ред. Н. М. Фонштейн и В.Г.Зинов.—М.,1996. — 208 с.

3. Городов О. А. Интеллектуальная собственность: правовые аспекты коммерческого использования : автореф. дис. на соискание учен. степени докт. юрид. наук / О. А. Городов. — СПб., 1999. — 33 с.

4. Аблёзгова О. В. Коммерческое использование интеллектуальной собственности в России и зарубежных странах / О. В. Аблёзгова. — М. : Дашков и К°, 2006. — 300 с.

5. ЗадихайлоД.В.Інвестиційні аспекти правового регулювання господарських товариств / Д. В. Задихайло // Правові проблеми корпоративного управління та діяльності акціонерних товариств/упоряд. В.В.Комаров. — Х.,2002. — С. 59.

6. Атаманова Ю. Є. Права промислової власності як форма участі в господарських товариствах: автореф.дис.на здобуття наук. ступеня канд.юрид. наук/Ю.Є.Атаманова.—Х., 2003. — 21 с.

7. Назарова Ю. Е. Участие правами промышленной собственности в хозяйственных обществах / Ю. Е. Назарова. — Х. : Эспада, 2002. — 88 с.

8. Максимова Н. Майнові права інтелектуальної власності як внесок до статутного капіталу / Н. Максимова // Інтелектуальна власність. — 2007. — № 5. — С. 35—39.

9. Атаманова Ю. Є. Зазнач. праця.

10. Максимова Н. Зазнач. праця.

11. Клявлін В. Інтелектуальна власність у статутних фондах і балансах промислових підприємств / В. Клявлін // Інтелектуальна власність. — 1999. — № 1. — С. 35—40.

12. Городов О. А. Зазнач. праця.

13. Бутнік-Сіверський О. Б. Зазнач. праця.

14. Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации и Пленума Высшего арбитражного суда Российской Федерации от 01.07.1996 г. № 6/8 «О некоторых вопросах, связанных с применением части первой Гражданского кодекса Российской Федерации» // Бюллетень Верховного Суда РФ. — 1996. — № 9.

15. Атаманова Ю. Є. Зазнач. праця.

16. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / за ред. В. М. Коссака. — К.:Істина, 2008.

17. Підопригора О. А. Цивільний кодекс України. Міркування з окремих проблем застосування : наук. зб. / О. А. Підопригора, М. Г. Мельник, О. М. Мельник. — К. : Слово, 2005. — С. 35.

18.АтамановаЮ. Є. Зазнач.праця.

19. Назарова Ю. Право на средства индивидуализации в уставном фонде хозяйственного общества: правовой анализ / Ю. Назарова // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 9. — С. 29—33.

20. Бєгова Т. І. Поняття «ноу-хау» та договір про його передачу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Т. І. Бєгова. — Х., 2008. — С. 4.

загрузка...
Top