Правові основи візового діалогу між Україною та Європейським Союзом

Важливим етапом у розвитку співробітництва між Україною та Європейським Союзом (ЄС) у сфері свободи, безпеки та юстиції стало підписання 18 червня 2007 р. Угоди між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз, яка набула чинності 1 січня 2008 р. [1].

Угода між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз (далі — Угода) головним чином стосується українських громадян, оскільки наша держава ввела безвізовий режим для громадян ЄС із травня 2005 р.

Відповідно до Угоди суттєвою умовою спрощення оформлення віз для громадян України є скорочення переліку документів, що засвідчують мету подорожей, для окремих категорій українських громадян (членів офіційних делегацій; бізнесменів та представників бізнесових організацій; водіїв, які здійснюють міжнародні перевезення; журналістів; учасників наукових, культурних та мистецьких заходів, включаючи університетські та інші програми обміну; учасників міжнародних спортивних змагань та осіб, які їх супроводжують, близьких родичів тощо).

Ще одним елементом спрощеного режиму є видача довгострокових багаторазових віз (строком від 1 до 5 років) та безоплатних багаторазових віз для окремих категорій громадян. Не менш важливе значення має можливість видачі багаторазових віз для осіб, які вже отримували візу та правомірно її застосували.

Крім цього, встановлено розмір зборів, що стягуються за отримання віз (35 євро), період оформлення віз (10 днів) та безвізовий режим для дипломатів (власників дипломатичних паспортів).

Дослідження проблеми спрощення ЄС оформлення віз для українських громадян порушує інше важливе для України питання — співвідношення Угоди про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС із відповідними двосторонніми угодами, укладеними Україною з новими державами — членами ЄС. Адже деякі двосторонні угоди створюють для українських громадян сприятливіший візовий режим.

Так, зокрема, відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Словацької Республіки про лібералізацію візового режиму, укладеної у формі обміну нотами 13 лютого 2001 р., дипломатичні представництва та консульські установи держав мають право оформляти: короткострокові багаторазові безоплатні візи із загальним строком перебування, що не перевищує 90 діб (для членів екіпажів морських та повітряних суден, членів бригад залізниць, водіям регулярних автобусних маршрутів, особам, які постійно проживають у прикордонних населених пунктах і мають родичів, котрі проживають у прикордонних населених пунктах іншої держави), на основі документів, перелік яких максимально скорочений; безоплатні візи (для дітей до 16 років, членам сімей співробітників дипломатичних представництв, студентам, державним службовцям у службових цілях, ветеранам Другої світової війни, особам, які подорожують у гуманітарних цілях); візи з пільговою ставкою тарифів консульського збору (діячам культури, мистецтва, релігії та спорту, особам, які протягом визначеного періоду відвідують могили родичів).

Зауважимо, що більш спрощеним є візовий режим для громадян України відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про умови поїздок громадян (Угоду затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. № 1572) [2].

Відповідно до ст. З зазначеної Угоди візи для громадян України незалежно від мети поїздки видаються консулами Республіки Польща без стягнення консульських зборів та компенсації власних витрат і без необхідності пред´явлення запрошення. Громадяни України, які користуються дійсними проїзними документами і мають візи, видані компетентними органами країн Бенілюксу, ФРН, Французької Республіки [3], Чеської Республіки, можуть здійснювати транзит через територію Польщі без транзитних віз. Від зобов´язання отримання віз, відповідно до положень Угоди, звільняються деякі категорії українських громадян (зокрема, члени екіпажів повітряних та морських суден). Крім цього, Угодою передбачено стислі строки видачі віз (у невідкладних випадках гуманітарного характеру візи видаються негайно) та можливість для окремих категорій громадян отримати довгострокові візи строком до 5 років з правом на необмежену кількість в´їздів.

Такий самий сприятливий візовий режим надано громадянам України Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Угорської Республіки про умови поїздок громадян від 9 жовтня 2003 р. У свою чергу, Угода, підписана між Кабінетом Міністрів України та Урядом Литовської Республіки про умови поїздок громадян від 25 лютого 2004 р., передбачає для українських громадян візовий режим на безоплатній основі та безвізові поїздки для власників дипломатичних і службових паспортів. Сприятливий візовий режим для громадян України передбачено також Угодою між Україною та Латвійською Республікою [4].

Однак у ст. 13 Угоди між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз зазначено, що «з моменту набрання чинності положення цієї Угоди мають перевагу над положеннями будь-яких багатосторонніх чи двосторонніх угод або домовленостей, укладених між Україною та окремими державами-членами, настільки, наскільки положення зазначених угод або домовленостей стосуються питань, про які йдеться в цій Угоді».

З огляду на зазначене, можна говорити лише про часткове спрощення оформлення віз для громадян України відповідно до Угоди між Україною та ЄС. Адже спрощений режим поширюється на держави — члени ЄС, за винятком тих, які є безпосередніми сусідами України.

Водночас Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Румунією було укладено політичну декларацію стосовно місцевого прикордонного руху. У декларації зазначені держави заявляють про бажання розпочати переговори щодо укладення двосторонніх угод з Україною з метою імплементації режиму місцевого прикордонного руху, визначеного Правилами Європейської Ради, прийнятими 5 жовтня 2006 р., що встановлюють правила місцевого прикордонного руху на зовнішніх сухопутних кордонах держав-членів та доповнюють Шенгенську конвенцію.

Ключовим елементом Угоди про спрощення оформлення віз є положення про перспективу запровадження взаємного безвізового режиму між Україною та ЄЄ.

Критерії для запровадження безвізового режиму в´їзду в ЄЄ для громадян третіх країн (скасування віз терміном не більше 90 днів) визначаються у ключовому документі ЄС у сфері візової політики — Регламенті Ради Міністрів ЄС від 21 грудня 2001 р. № 539/2001 [5]. Такими критеріями є: політика країни у сфері боротьби з нелегальною міграцією; політика країни у сфері публічного порядку та безпеки; загальний стан зовнішніх відносин ЄС із цією країною; наслідки запровадження безвізового режиму для регіональної політики ЄС та для принципу взаємності.

Політика країни у сфері боротьби з нелегальною міграцією охоплює чотири фактори: нормативно-адміністративний, статистичний, людський та матеріальний. Нормативно-адміністративний фактор передбачає наявність законодавства та адміністративної практики у сфері боротьби з нелегальним перетином кордонів, громадянства, видачі віз та проїзних документів, еміграції та імміграції, а також готовність укласти угоду про реадмісію з ЄС. Статистичний підхід ґрунтується на забезпеченні статистичних даних щодо в´їзду, виїзду, запитів на надання притулку, реадмісії та депортації громадян цієї країни або іноземців, які прибувають з цієї країни. Не менш важливим є людський фактор — наявні та потенційні людські ресурси для забезпечення прикордонного контролю. У свою чергу, матеріальний фактор — це матеріальні ресурси, які третя країна виділяє для забезпечення прикордонного контролю.

Щодо політики у сфері громадського порядку та безпеки як наступного критерію для запровадження безвізового режиму в´їзду в ЄС для громадян третіх країн, то необхідно виділити законодавчий, організаційний та оціночний фактори. На законодавчому рівні країна має забезпечити правові основи боротьби з корупцією, організованою злочинністю, відмиванням грошей та торгівлею людьми. Організаційними передумовами є ефективність взаємодії між різними правоохоронними органами цієї країни (прикордонна служба, поліція, митниця, прокуратура) та з судовими і правоохоронними органами держав — членів ЄС. Оціночний фактор охоплює оцінку ризиків для ЄС, пов´язаних з рівнем насильницьких та економічних злочинів у цій країні, ризику зростання кількості нелегальних робітників цієї країни в ЄС, а також оцінку рівня безпеки проїзних документів цієї країни.

Під впливом критерію зовнішніх відносин на запровадження безвізового режиму слід мати на увазі наявність загальної позиційної атмосфери політичних взаємин між ЄС і цією країною. Водночас можна виділити і певні конкретні вимоги, зокрема, наявність законодавства про свободу внутрішнього пересування громадян цієї країни, відсутність дискримінаційного законодавства чи адміністративних процедур щодо громадян країни (на основі етнічних, релігійних чи політичних чинників), становище меншин.

Щодо останнього критерію, визначеного Регламентом Ради Міністрів ЄС№ 539/2001 — регіональна політика ЄС та принцип взаємності, — необхідно зазначити готовність цієї країни надати громадянам ЄС безвізовий режим на основі принципу взаємності. Така норма дає можливість запровадження безвізового режиму як прецедент для аналогічного кроку щодо інших країн регіону.

Іншим важливим орієнтиром на шляху запровадження безвізового режиму в´їзду громадян України в ЄС є практика запровадження безвізового режиму для окремих третіх країн, що успішно виконали вимоги Регламенту № 539/2001. Із цього приводу необхідно відзначити, що переважна більшість заходів, вжитих цими країнами, визначена у Плані-графіку імплементації Плану дій ЄС щодо України у сфері свободи, безпеки та юстиції.

Отже, з огляду на те, що План дій щодо України у сфері свободи, безпеки та юстиції 2007 р. містить положення про запровадження безвізового режиму поїздок українських громадян як довгострокову перспективу, а План-графік імплементації Плану дій виокремлює заходи, які має бути вжито у цьому напряму, слід зазначити, що реалізація цієї мети — це, здебільшого, «домашнє завдання» України. Хоча додаткового стимулу Україні може надати закріплення запровадження взаємного безвізового режиму як одного з основних пріоритетів співпраці між Україною та ЄС в Угоді про Асоціацію Україною та ЄС, який має замінити Угоду про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС і його державами-членами від 16 червня 1994 р.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Вісник Верховної Ради України. — 2008. — № 10. — Ст. 97.
  2. Офіційний вісник України. — 2004. — № 2. — Ст. 800.
  3. Відповідно до Виконавчої конвенції від 19 червня 1990 р. до Договору між Урядами держав Економічного Союзу Бенілюкс, Федеративної Республіки Німеччини та Французької Республіки про поступове усунення контролю на спільних кордонах від 14 червня 1985 р. // http://www.rada.gov.ua
  4. Угода між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про взаємні поїздки громадян від 24 липня 1997 р. // http://www.rada.gov.ua
  5. http://www.europa.eu.int
загрузка...
Top