Правове положення національного Банку України

Вступ.

1. Основні правові положення національного Банку України.

2. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання.

3. Правові засади діяльності філій Національного банку України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Національний банк України виконує всі функції, притаманні центральному банку держави. Національний банк України для досягнення своїх цілей використовує відповідні інструменти, які за механізмом своєї дії діляться на прямі та непрямі.

З прийняттям Конституції України вперше з'явилася модель законодавчої основи функціонування Національного банку України, як органу, що здійснює регуляторне державне управління банківською системою. Надійність функціонування в державі незалежного Національного банку дала можливість закріпити в Законі України «Про Національний банк України» його правовий статус. Національний банк в Україні - один із найважливіших інститутів держави, діяльність якого базується на широких конституційних засадах.

Правовідносини у сфері діяльності центрального банку стали об'єктом дослідження таких провідних учених, як Л. Воронова, А. Селіванов, В. Кротюк, О. Орлюк, І. Заверуха, Л. Єфімова, Г. Тосунян, А. Екмалян, О. Олейник та ін. Національний банк визначений законодавством як особливий орган державного управління, тому слід також базуватися на теоретичних розробках і положеннях представників науки адміністративного права: Ю. Шемшученко, В. Цвєткова, В. Авер'янова, Є. Кубко, Ю. Тихомирова, В. Афанасьева та ін.


1. Основні правові положення національного Банку України

Важливе місце в системі органів державного фінансового контролю займає Національний банк України (НБУ). Він є центральним банком України; особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України.

Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції він сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» НБУ здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та банківських операцій; здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями; а також здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Насамперед, НБУ здійснює нагляд за діяльністю банків та їх філій, відділень, представництв, головною метою якого є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками банківського законодавства, нормативних актів НБУ та економічних нормативів. НБУ здійснює свої наглядові функції шляхом реалізації таких повноважень:

1) здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків та ліцензуванні банківських операцій;

2) може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;

3) може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку з правом дорадчого голосу.

НБУ пред'являє вимоги щодо здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків, отримує висновки незалежних аудиторських організацій про результати діяльності банків[4, c. 30-31].

Наглядова діяльність НБУ, згідно ч. 3 ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих і споріднених осіб на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників усунень порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду НБУ може користуватися послугами інших установ за окремими угодами.

НБУ здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, НБУ співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях:

- для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності;

- для перевірки права на здійснення банківської діяльності.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено питання здійснення інспекційних перевірок банків. Кожен банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами НБУ чи аудиторами, призначеними НБУ. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотриманням банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів НБУ.

Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого НБУ. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки НБУ зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до її початку. Банки зобов'язані забезпечити інспекторам НБУ та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням правил ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а при перевірці на місці – можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку.

Керівництво банку призначає компетентного представника для надання необхідних документів та пояснень і забезпечує приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду НБУ.

НБУ може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обгрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою НБУ або уповноваженою ним особою[6, c. 92-94].

Для здійснення своїх повноважень щодо нагляду НБУ має право безоплатно одержувати від банків інформацію про їх діяльність та пояснення з окремих питань діяльності банку. Не допускається матеріалів перевірки третім особам у разі, якщо в матеріалах перевірки відсутні дані про факти порушень законодавства.

У ході перевірки НБУ має право перевіряти будь-яку звітність афілійованої особи банку щодо взаємовідносин з банком із метою визначення впливу відносин з афілійованою особою на стан банку. Для цілей перевірки афілійовані особи надають НБУ сприяння відповідно до положень ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у тому ж порядку, що застосовується до банків.

Також Національний банк України з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються його наглядовою діяльністю. При здійсненні перевірки НБУ має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати НБУ затребувану інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об'єктами перевірки НБУ відносяться:

- власник істотної участі у банку, якщо НБУ вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про банки і банківську діяльність» щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку.

- особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу НБУ;

- особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення нею банківської діяльності без банківської ліцензії.

У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктами перевірки НБУ відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу, які встановлені ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено повноваження НБУ у сфері валютного контролю. Згідно ст. 13 Декрету НБУ є головним органом валютного контролю, що:

- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;

- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Основні засади здійснення НБУ функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому за ст.ст. 7, 44 Закону України «Про Національний банк України» та ст.ст. 13, 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено Положенням про валютний контроль, яке затверджено Постановою Правління НБУ від 8 лютого 2000 року № 49 (із наступними змінами). Цим Положенням встановлено відповідальність за порушення валютного законодавства, порядок застосування санкцій та порядок оскарження дій щодо накладення санкцій[9, c. 115-117].

2. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання

Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Центральному банку надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Центральний банк - інституційний центр грошової системи, і відіграє вирішальну роль у забезпеченні її ефективного функціонування.

Сьогодні центральні банки в усьому світі набувають загальних рис: незалежність від політиків, прозорі цілі та суспільна підтримка для їх досягнення. Але центральний банк повинен бути не тільки незалежним від політичного тиску, а й брати участь у підтримці рівня ВВП доступними йому засобами. Виходячи з цього, цілі грошової політики - стабілізація цін, оскільки інфляція ускладнює довготермінове планування; стабілізація обсягів виробництва, оскільки у довготерміновому періоді стабілізація інфляції та ВВП доповнюють одна одну і тільки досягнення цінової стабільності - шлях до зростання ВВП; стабілізація обмінних курсів - необхідна центральному банку для підтримки фінансової стабільності, без якої неможлива макроекономічна стабільність. Центральний банк має вживати заходів для зменшення впливу фінансових криз на економіку країни [1].

Головне призначення центрального банку - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції та ціни грошей.

Головним завданням центрального банку є розвиток та підтримання ефективної фінансової системи в країні, а стратегічною метою монетарної політики - забезпечення стабільності грошової одиниці.

Як посередник між державою та банківською системою країни центральний банк покликаний регулювати грошові й кредитні потоки за допомогою певних інструментів. Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи визначає інструментарій грошово-кредитної політики. Так, наприклад, інструменти у розпорядженні центрального банку США для контролю грошей та кредиту поділяють на загальні - обов’язкові резерви, дисконтна політика, операції на відкритому ринку; вибіркові - вимога маржі, нормативні обмеження відсоткових ставок тощо. Загальні інструменти впливають на грошові агрегати та банківські кредити Федерального резервного банку, а вибіркові - на їх склад [11, c. 53-55].

Наявні у розпорядженні центрального банку інструменти регулювання грошової сфери розрізняються: за безпосередніми об'єктами впливу (пропозиція грошей і попит на гроші); за формою (прямі та опосередковані); за характером параметрів, що встановлюються в процесі регулювання (кількісні та якісні); за термінами впливу (короткотермінові та довготермінові).

Адміністративні - інструменти , що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту (механізм готівкової емісії, кредитні "стелі" тощо).

Інструменти ринкового характеру - способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів (регулювання облікової ставки, регулювання норм банківських резервів, здійснення операцій на відкритому ринку тощо) [3].

Основні функції центрального банку:

• емісійний центр готівкового обігу - центральний банк у процесі розроблення і реалізації монетарної політики регулює загальну пропозицію грошей, а готівкову емісію обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку. Сьогодні в країнах з ринковою економікою готівка становить у загальній грошовій масі 5-10%, проте вона посідає особливе місце в грошовій системі. В Україні функцію емісійного центру готівкового обігу виконує Національний банк України (НБУ), який має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу;

• банк банків - центральний банк забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Комерційні банки зберігають частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках у центральному банку. Участь центрального банку в розрахунковому обслуговуванні комерційних банків має різні форми, що залежать від характерного для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої. В Україні НБУ запровадив загальнодержавну систему електронних платежів, що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків на всій території України;

• орган банківського регулювання та нагляду - успішне регулювання центральним банком грошового ринку потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. Під регулюванням банківської діяльності розуміють: використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів і рівень відсоткової ставки; ухвалення положень, які базуються на чинному законодавстві і регулюють діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив; застосування превентивних і протекційних заходів, спрямованих на забезпечення стабільності функціонування банківської системи;

• банкір і фінансовий агент уряду - тісно взаємодіє з фінансовими органами при вирішенні загальних питань монетарної та фіскальної політики і під час повсякденного виконання фінансових операцій. В Україні НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує функції платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу, є кредитором уряду;

• провідник монетарної політики - найважливіша функція: визначення і реалізація монетарної політики, яка слугує ключовим елементом усієї грошової системи країни. На ній базується весь механізм державного регулювання грошового обороту.

Центральні банки мають додаткові функції, які сприяють реалізації їх призначення. Вони здійснюють аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні; складають банківську та монетарну статистику; дають роз'яснення щодо монетарної політики; представляють інтереси держави у взаємодії з центральними банками інших держав, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками [8, c. 136-137].

Національний банк України утворений у 1991р. Законом України "Про банки і банківську діяльність", основи правового статусу НБУ як центрального банку визначені Конституцією України. Стрімкий розвиток банківської системи зумовив необхідність збільшення незалежності центрального банку від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас посилення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності. У 1999 р. прийнятий Закон України "Про Національний банк України", згідно з яким НБУ - особливий центральний орган державного управління, основне завдання якого - забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Виконуючи основне завдання, він сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, і в межах своїх повноважень - ціновій стабільності.

Керівні органи Національного банку України: рада та правління. Рада НБУ здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики виконавчою структурою. Основні її повноваження - розробка відповідно до програми економічного розвитку основних параметрів економічного та соціального розвитку України і (щорічно) основних засад грошово-кредитної політики України та здійснення контролю за їх виконанням. Рада не має права втручатися в оперативну діяльність правління НБУ. Правління - виконавчий орган, який здійснює безпосереднє управління діяльністю центрального банку [3].

Основні принципи функціонування Національного банку України:

• незалежність - заборона прямого кредитування уряду на фінансування витрат державного бюджету;

• президентський і парламентський контроль за діяльністю банку;

• економічна самостійність - здійснення видатків за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого радою НБУ;

• централізація системи банку - система організована так, щоб забезпечити реалізацію єдиної монетарної політики у всіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом;

• єдність системи банку - всі структурні підрозділи та установи системи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ, і керуються єдиними правовими нормами;

• вертикальна структура управління банком - призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюються тільки по вертикалі.

Національний банк України - провідник монетарної політики, він розробляє основні засади грошово-кредитної політики - комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких здійснюється управління грошовим обігом, для забезпечення економічної та фінансової стабільності, що є основою стабільності національної валюти. Встановлюються цільові орієнтири монетарної політики: зміна грошової бази та грошової маси. Досягнення їх НБУ забезпечує шляхом регулювання грошового ринку за допомогою монетарних інструментів ринкового й адміністративного характеру.

Національний банк України для реалізації функції управління грошово-кредитним ринком має право:

• встановлювати рівень резервних вимог для комерційних банків;

• видавати комерційним банкам кредити на строк за домовленістю;

• купувати і продавати цінні папери, що випускаються державою;

• видавати кредити комерційним банкам під заставу векселів і цінних паперів;

• купувати і продавати іноземну валюту й платіжні документи в іноземній валюті;

• випускати в обіг та регулювати кількість грошей, що перебувають в обігу;

• встановлювати відсоткові ставки за кредитами, що надані комерційним банкам, тощо [5, с. 21-23].


3. Правові засади діяльності філій Національного банку України

Аналізуючи правовий статус відокремлених територіальних підрозділів Національного банку України, слід звернути увагу на відсутність наукових теоретичних досліджень юристів щодо зазначеної проблематики. Більшість науковців-юристів, які займаються проблемами банківського права, передусім, В.Кротюк, Є.Карманов, А.Селіванов та ряд інших, досліджують або правовий статус Національного банку в цілому, або правовий режим здійснення окремих банківських операцій. Відповідно, не викликає сумнівів актуальність обраної проблематики дослідження, враховуючи роль центрального банку та його філій у здійсненні грошово-кредитної політики та забезпеченні стабільності національної грошової одиниці та стабільності банківської системи України в цілому.

Говорячи про правовий статус філій (територіальних управлінь) Національного банку України, можна стверджувати, що вони є найважливішими структурними елементами системи центрального банку. Відповідно до ст. 22 Закону від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України» структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням [1]. До системи НБУ входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Відкриття центральним банком своїх філій створило базу для формування регіональної банківської системи. Вони беруть безпосередню участь у дослідженні та прогнозуванні економічних процесів та найважливіших показників фінансової діяльності регіонів. Так, на філії покладено обов'язок щомісяця здійснювати комплексний аналіз основних показників діяльності кожного комерційного банку на визначеній території і складати відповідну аналітичну записку з висвітленням тенденцій економічних процесів, а також порушень та їх причин.

Не зважаючи на централізовану структуру системи центрального банку, на впорядкування принципу вертикального підпорядкування, саме регіональні відділення прямо чи опосередковано сприяють підвищенню ефективності суспільного відтворення та розвитку економіки регіонів (а отже, і держави в цілому), виконуючи основні функції в сфері банківської діяльності. Фактично через регіональні відділення НБУ має можливість здійснювати постійне регулювання грошового обігу, кредитування економіки (насамперед, через механізм рефінансування), забезпечувати безготівкові розрахунки тощо. Слід також враховувати й роль територіальних відділень НБУ у виконанні бюджетів всіх рівнів.

Відповідно до ст. 23 Закону «Про Національний банк України» філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій Національного банку визначаються Положенням, що затверджується Правлінням Національного банку. Постановою Правління НБУ № 495 від 22 грудня 2000 р. було затверджено Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України.

Якщо говорити про правові засади регулювання діяльності філій центрального банку, то необхідно включити до нормативно-правових актів, насамперед, Конституцію України, яка визначає конституційні засади діяльності НБУ (зокрема, ст. 99 Конституції закріплює основну функцію центрального банку держави — забезпечення стабільності грошової одиниці).

По-друге, це Закон «Про Національний банк України», який є статусним законом для організації діяльності територіальних управлінь центрального банку. Звичайно, сюди слід також віднести сукупність законів України, шо врегульовують загальні питання власності (зокрема, її об'єктів), здійснення підприємницької діяльності тощо. По-третє, правові засади діяльності філій врегульовуються нормативно-правовими актами самого Національного банку України, в тому числі й вищезгаданим Положенням про філії (територіальні управління).

Філії НБУ вирішують питання, що належать до їх компетенції, на засадах єдності та централізації в здійсненні грошово-кредитної та валютної політики, банківського нагляду, бухгалтерського обліку і розрахункових операцій, при складанні фінансової та статистичної звітності тощо.

До складу територіальних управлінь центрального банку входять Головні управління НБУ в АРК та по місту Києву і Київській області, а також 23 управління НБУ по областях. Таким чином, можна говорити, що в основі розташування територіальних управлінь центрального банку держави лежить адміністративно-територіальний устрій України, визначений Конституцією України (ст. 133). При цьому відсутність відділень НБУ на рівні районів пояснюється загальними засадами організації діяльності центрального банку та функціями, які покладаються на його філії.

Такий підхід є виправданим для вітчизняної банківської системи, однак, він не є єдиним для систем центрального банку інших країн. Зокрема у Франції кількість відділень і контор Банку Франції (259 в 1928 р.) неодноразово змінювалася відповідно до змін економічних вимог та завдань Банку. З 1992 р. Банк Франції має 211 відділень. Відділення організовані в 22 районах, які відповідають адміністративному поділу країни. Кожним обласним відділенням керує директор, який, відповідно до закону про статут Банку Франції, призначається керуючим Банку[10, c. 38-40].

В Італії на місцевому рівні Банк Італії представлений практично в усіх провінціях своїми філіями різного рангу: основні регіональні філії та звичайні філії, загальною чисельністю — 99 [5, 221]. В минулому Банк Італії був зобов'язаний мати філії в кожній провінції. Прийнятий у 80-ті роки XX ст. закон зробив це положення більш гнучким і зобов'язання було скасовано. Присутність Банку Італії в провінціях на сучасному етапі визначається функціональними та економічними причинами.

Однією з головних рис, які вплиють на встановлення правового режиму територіальних відділень центральних банків, є форма державного управління — унітарна чи федеративна. Підіймаючи питання правового статусу філій центрального банку, слід акцентувати увагу на причинах, що спонукають до цього. Так, представниця російської правової школи Н.Бородіна слушно зазначає, що «на фоні явного інтересу сучасних вчених до діяльності Банку Росії в цілому практично не знаходять собі місця спеціальні дослідження правових проблем на рівні його територіальних установ (головних управлінь та національних банків). Між тим, подібного роду дослідження необхідні, оскільки правовий режим діяльності головних управлінь та національних банків не є ідентичним правовому режиму діяльності Банку Росії в цілому, має свої особливості та проблеми в правовому забезпеченні» [9, c. 116].

Таке твердження, в принципі, є абсолютно правомірним і стосовно до філій Національного банку Україні, їх діяльність повинна розглядатися як виконання частини основних функцій центрального банку в сфері грошово-кредитної політики, валютного регулювання та банківського регулювання й нагляду. Слід зауважити також, що філії НБУ організують свою роботу в режимі обмеженої самостійності, коли більшість рішень приймається виключно на рівні центрального апарату НБУ. До компетенції Правління НБУ відноситься вирішення питань щодо створення, реорганізації та ліквідації філій центрального банку.

Керівництво філією здійснює начальник, який призначається на посаду та звільняється з неї наказом Голови Національного банку. Відповідно, начальник територіального управління затверджує згідно з типовою структурою і затвердженим кошторисом, а також фондом оплати праці штатний розпис територіального управління, видає накази та розпорядження, а також затверджує Положення про структурні підрозділи територіального управління. При цьому ознаки незалежності самого Національного банку розповсюджуються і на його філії, оскільки відповідно до п. 1.11 Положення не допускається втручання органів державної влади або їх службових осіб у виконання функцій і повноважень територіальних управлінь.

Враховуючи ту обставину, що філії НБУ не є юридичними особами, відповідно, фінансові питання вирішуються виключно в централізованому порядку. Зокрема, баланси територіальних управлінь включаються до консолідованого балансу НБУ, а їх доходи і витрати є складовими кошторису доходів і витрат НБУ, який, в свою чергу, затверджується Радою НБУ (п. 4 ст. 9 Закону «Про Національний банк України»).

В свою чергу в фінансовій діяльності філій реалізуються характерні принципи кошторисного фінансування (зокрема: цільове спрямування — кошти витрачаються на завдання та в межах, визначених кошторисом; плановість — відпускаються відповідно до кошторису для виконання нормативно-правових актів центрального банку з належним документальним оформленням тощо). Для виконання своїх функцій філії наділяються рухомим та нерухомим майном, вартість якого відображається в балансі територіального відділення. Філії також мають печатку зі своїм найменуванням та зображенням малого Державного Герба України, інші печатки, штампи, що потрібні для їх діяльності (п. 1.10 Положення).

Якщо брати інший аспект діяльності територіальних управлінь НБУ, тобто їх функцій, слід також відмітити певну складність у їх визначенні. Пояснюється це, насамперед, завданнями, що стоять перед центральним банком держави (зокрема, розробка та виконання ним грошово-кредитної політики). Фактично функції філій можна ділити на дві групи:

— функції, пов'язані із виконанням завдань центрального банку держави (грошово-кредитна політика, політика в сфері готівкового грошового обігу, здійснення функції кредитора останньої інстанції, розрахунково-касове обслуговування, банківське регулювання та банківський нагляд, валютне регулювання тощо), які здійснюються на регіональному рівні відповідними територіальними управліннями НБУ;

— функції, пов'язані із організацією діяльності самого територіального управління (створення відповідних відділів згідно з типовою структурою філій, ведення фінансової та статистичної звітності, робота із персоналом, технічне та юридичне забезпечення діяльності, внутрішній аудит, діловодство, дотримання режиму безпеки тощо).

Зрозуміло, що профілюючий характер належатиме функціям першої групи, оскільки саме завдяки ним центральний банк впроваджує всю сукупність заходів в сфері грошово-кредитної політики на регіональному рівні. У процесі виконання своїх функцій територіальні установи ЦБ, з метою найбільш повного, різнобічного та ефективного керівництва та контролю за діяльністю встановлених законодавством та нормативними актами НБУ суб'єктів взаємодіють з місцевими підрозділами фінансових (зокрема, Державного казначейства України), податкових, правоохоронних органів, а також органами місцевого самоврядування (залежно від функцій, які безпосередньо виконуються територіальними управліннями). Взаємодія територіальних установ НБУ з податковими та правоохоронними органами відбувається, переважно, в формі обміну інформацією, проведення спільних перевірок кредитних організацій, спрямованих на запобігання правопорушенням у банківській сфері.

Підсумовуючи викладене вище, можна визначити принципи організації діяльності філій центрального банку, які доцільно поділити на загальні та спеціальні. До перших можна віднести загальні правові принципи, притаманні фінансовим органам держави: законності, єдності фінансової та грошової політики, фінансової дисципліни, домінанту державної власності в організації фінансової установи тощо.

З іншого боку, слід визначити спеціальні принципи, які обумовлюють особливості діяльності територіальних установ центрального банку:

- принцип єдності та централізації системи центрального банку (структура НБУ будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням);

- принцип обмеженої самостійності в діяльності територіальних установ (виключно в компетенції НБУ залишається вирішення питання щодо емісії грошових знаків, реєстрації банківських установ, видачі ліцензій, здійснення певних заходів банківського нагляду, а також більшість інших питань в галузі банківського регулювання);

— відсутність підпорядкування територіальних управлінь НБУ органам державної влади регіонального рівня або органам місцевого самоврядування (не допускається втручання органів державної влади або їх службових осіб у виконання функцій і повноважень територіальних управлінь);

- принцип особливого режиму звітності територіальних установ НБУ центральному апарату (збирають та оброблюють дані для складання фінансової та статистичної звітності про діяльність територіального управління і забезпечують її достовірність);

— принцип здійснення фінансового контролю як умови діяльності структурного підрозділу (обов'язкові щорічні документальні ревізії з питань фінансово-господарської діяльності територіального управління);

- принцип єдності фінансово-майнової бази (зокрема, доходи і витрати територіальних управлінь є складовими кошторису доходів і витрат НБУ);

- принцип взаємодії між профільними департаментами та відділами територіальних управлінь НБУ.

В цілому, можна говорити, що діяльність територіальних управлінь Національного банку являє собою діяльність по виконанню частини основних функцій центрального банку (в межах відповідних територій) та системоутворюючу діяльність, що здійснюється у відповідності із Конституцією України, чинним законодавством та нормативно-правовими актами Національного банку України[7, c. 187-189].


Висновки

Національний банк України - Центральний банк України, єдиний емісійний центр держави, державний орган грошово-кредитного та валютного регулювання, нагляду за комерційними банками; особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією та Законом України Національний банк України виконує всі функції притаманні центральному банку держави. Для досягнення своїх цілей НБУ використовує відповідні інструменти, які за механізмом своєї дії діляться на прямі і непрямі.

До прямих інструментів грошово-кредитної політики відносять обмеження розмірів процентних ставок, встановлення агрегованої та індивідуальної кредитної межі, визначення правил розміщення кредитів для окремих фінансових інститутів, резервні вимоги.

Непрямі інструменти грошово-кредитної політики можуть тільки побічно впливати на монетарні кредитні агрегати всієї банківської системи. Основні з них - це операції на відкритому ринку, договори про зворотний викуп цінних паперів, вільні кредитні аукціони, переговори та попередження, а також ряд інших.

Головним завдання НБУ у сфері грошово-кредитної політики є збереження фінансової стабільності в країні, як головної передумови забезпечення економічного зростання та підвищення добробуту населення. Досягнення цієї мети потребуватиме від Національного банку продовження виваженої монетарної політики. Вона й надалі має бути спрямована, з одного боку на контролювання темпів інфляції, а з другого - на створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання, що потребуватиме забезпечення зростаючого попиту на гроші з боку суб'єктів господарювання.


Список використаної літератури

1. Адамик Б. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібник для студ. вузів/ Богдан Адамик,. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 278 с.

2. Банківське право: Навчальний посібник/ Олександр Олександрович Качан,; М-во освіти і науки України; Нац. акад. внутр. справ України. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 287 с.

3. Близнюк О. Юридичні особливості діяльності Національного банку України з управління грошовим обігом //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 4. - C. 119-122.

4. Ветрова І. Національний банк України: питання незалежності і управління золотовалютними резервами //Юридична Україна. - 2007. - № 8. - C. 30-35

5. Латковська Т. Національний банк України - особливий центральний орган державного управління //Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 9. - C. 21-24.

6. Любунь О. С. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник для студ. вузів/ О. С. Любунь, В. С. Любунь, І. В. Іванець; М-во освіти і науки України, Ун-т економіки та права "Крок". - К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 351 с.

7. Нестеренко М. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2005. - № 1. - C. 187-191.

8. Основи банківської справи: Навчальний посібник/ Іван Прокопенко, Віктор Ганін, Вікторія Соляр, Сергій Маслов,; М-во освіти і науки України, Харківський нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 409 с.

9. Поліщук Т. Типологія заходів впливу Національного банку України //Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 12. - C. 115-118.

10. Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України //Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - № 2. - C. 37-51

11. Старинський М. Становлення та розвиток повноважень Національного банку України як головного фінансового органу держави //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 3. - C. 53-56.

12. Чернадчук В. Щодо бюджетних повноважень Національного банку України //Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 7. - C. 84-87.

загрузка...
Top