Правова регламентація контролю у сфері забезпечення суб´єктивних прав громадян на безпечне довкілля

Відшкодування шкоди

Захист майнових прав при забрудненні довкілля в Україні — це, в першу чергу, конституційне право людини і громадянина. Статтею 50 Конституції України чітко визначено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров´я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Стаття 116 Конституції України зобов´язує Уряд країни забезпечувати проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Відповідно до ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ підприємства, установи, організації та громадяни зобов´язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Особливістю застосування цивільної відповідальності є те, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров´я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов´язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Шкода, заподіяна довкіллю у зв´язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню відповідно до вимог ст. 29 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.1999 р. № 1039-ХІУ. Зокрема така шкода підлягає відшкодуванню (компенсації) в повному обсязі за рахунок інвестора, незалежно від плати за забруднення довкілля та погіршення якості природних ресурсів. Інвестор звільняється від відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, тільки якщо доведе, що шкода заподіяна внаслідок стихійних природних явищ або навмисних дій потерпілих.

Конституційні вимоги щодо безпечного для життя і здоров´я довкілля в повному обсязі знайшли своє відтворення у Цивільному кодексі України. Так, відповідно до положень ст. 293 фізична особа має право на безпечне для життя і здоров´я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту). Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Статтею 394 Цивільного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки, жилого будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв´язку із зниженням цінності цих об´єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

За загальним правилом, застосування до винних осіб кримінальної або адміністративної відповідальності не звільняє їх від відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Ця шкода характеризується як загальними ознаками «шкоди», так і особливими, які властиві лише екологічній шкоді. Загальне визначення шкоди зводиться до віднесення до неї будь-якого знецінення, погіршення, зменшення, знищення блага, що охороняється законом, або ж до розуміння її як несприятливих наслідків, що виникають у результаті порушення майнових або особистих немайнових прав потерпілого. Відповідно до цього визначається й екологічна шкода як сукупність негативних змін у якості та структурі навколишнього природного середовища, або його окремих елементів: псування, знищення, руйнування об´єктів природи, порушення екологічних зв´язків і систем, загальне погіршення стану природного середовища тощо.

Оцінюючи екологічну шкоду, даючи її визначення, багато вчених мають різні думки щодо її змісту, структури, видів тощо (В.М.Комарницький, В. Л. Мунтян, В. В. Петров, Е.М.Жевлаков, С.Б.Гавриш та інші [1; 2; 3; 4; 5]). Причому, по суті, усі зазначені оцінки шкоди, що заподіюється навколишньому природному середовищу, відрізняються між собою головним чином ступенем диференціації наслідків цієї шкоди. При цьому всі вони збігаються у тому, що оцінка даного роду шкоди має бути комплексною, ураховувати всі аспекти її впливу на стан довкілля, людину безпосередньо, матеріальні інтереси природокористувачів.

З огляду на зазначене можна виділити наступні ключові моменти оцінки та відшкодування шкоди, що заподіюється порушеннями екологічного законодавства.

Найбільш значущими є екологічні наслідки шкоди, що завдається навколишньому природному середовищу. Наприклад, знищення чи пошкодження лісових культур на значних площах лісу негативно впливає на лісові екосистеми, на виконання лісами кліматорегулюючих, водоохоронних та інших функцій. Унаслідок цього можуть погіршуватися екологічні умови життєдіяльності людини, стан інших об´єктів природи.

Відшкодуванню підлягає лише та шкода, що піддається обрахуванню та вираженню або в натуральних, або у вартісних показниках. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов´язати особу, яка завдала шкоду, відшкодувати її в натурі (передати річ того самого роду і такої самої якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати збитки у повному обсязі (ч. 1 ст. 1192 Цивільного кодексу України).

Відшкодування в натурі шкоди полягає в тому, що винна особа зобов´язана своїми силами й засобами усунути негативні наслідки заподіяної шкоди (здійснити лісонасадження, рекультивацію землі тощо). Проте покладання на правопорушника обов´язку щодо відшкодування шкоди в натурі можливе лише в тому випадку, коли він має відповідну кваліфікацію, досвід, матеріально-технічну базу для здійснення відповідних природовідновлювальних робіт, або ж зазначені умови не мають значення в тих чи інших випадках (на приклад при відновленні лісогосподарських знаків).

Якщо правопорушника не можна зобов´язати відшкодувати шкоду в натурі, то на нього покладається відшкодування збитків у повному обсязі (компенсація збитків). При обрахуванні обсягу відшкодування слід ураховувати: невикористані витрати матеріальних засобів і праці, що раніше вкладені у природний об´єкт (земельну ділянку, ліс, водний об´єкт), витрати на відтворення природних ресурсів (риб, лісу, джерел водопостачання тощо), а також не отримані природокористувачами доходи.

Важливу роль в обрахуванні обсягу відшкодування виконують спеціальні такси. їх використання зумовлене складністю вирахування втрат, викликаних знищенням або пошкодженням лісу й інших природних ресурсів, необхідністю забезпечувати однаковість відшкодування шкоди у типових випадках.

Зокрема такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665. Ці такси визначають розмір шкоди, заподіяної лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями та громадянами: пошкодженням дерев і чагарників до ступеня неприпинення росту; знищенням або пошкодженням лісових культур тощо. Кратність розміру такс визначається пропорційно до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та з урахуванням діаметру дерев і залежно від того, у лісах якої групи була заподіяна шкода. Так, за пошкодження дерев і чагарників до ступеня неприпинення росту одного дерева діаметром до 10 см (у корі біля шийки кореня в сантиметрах) — 42 грн. Передбачено також підвищення розмірів стягнення залежно від породи та якості знищених або пошкоджених дерев і чагарників та ін.

Такси для обчислення розміру компенсації за шкоду, заподіяну знищенням чи пошкодженням рослин з числа видів, занесених до Червоної книги України, Європейського червоного списку тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі, і знищенням їх місцезростання, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.1993 р. № 399 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.1999 р. № 398). Для цих видів рослин передбачені більш значні розміри стягнень за заподіяну їм шкоду.

Постановами Кабінету Міністрів України затверджені також такси для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних унаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об´єктів природно-заповідного фонду України, такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів та інші (постанови Кабінету Міністрів України від 03.07.1995 р. № 484, від 21.04.1998 р. № 521, від 08.04.1999 р. № 559).

Контроль за додержанням вимог екологічного законодавства

Щоб захистити майнові права в результаті забруднення навколишнього природного середовища, виснаження та погіршення якості природних ресурсів та зменшення негативного впливу шкідливих речовин на здоров´я людини як у Європейському Союзі, так і в Україні створено цілу систему нормативно-правових актів, спрямованих на поліпшення екологічного стану.

Що стосується Європейського Союзу, то він упродовж багатьох років у межах своєї компетенції впроваджує концепцію сталого розвитку для усіх сфер життя, включаючи захист навколишнього природного середовища. Сталий розвиток держав-членів включає серед інших і такі принципи, як свобода доступу до інформації про довкілля, попередження заподіяння шкоди довкіллю, оцінки впливу на навколишнє природне середовище, захист клімату, природи та біологічного різноманіття, управління навколишнім середовищем тощо.

Безпосереднім результатом імплементації концепції сталого розвитку держав—членів ЄС є те, що Співтовариство досягло найвищих стандартів у світі із захисту довкілля. Суттєвим результатом також є виразна обізнаність офіційних осіб, компаній та громадян з проблемами довкілля. Таким чином, захист довкілля став серйозним фактором для осіб, які приймають важливі рішення щодо управління в державах-членах.

Проблема захисту довкілля зачіпає майже всі сфери життя людини. Основні директиви ЄС охоплюють широку сферу законодавства. Директива Ради 96/61/ЄС від 24.09.1996 р. «Щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднень» наприклад встановлює заходи, спрямовані на запобігання або, якщо це неможливо, зменшення скидів і викидів від відповідних видів діяльності у повітря, воду та ґрунт, включаючи заходи, які стосуються відходів, задля досягнення високого рівня охорони навколишнього середовища як цілого (ст. 1).

Цього, проте, можна досягти за однієї умови — забезпечення належного виконання екологічного законодавства. Саме тут корінь багатьох наших проблем. В Україні невиконання чи прямі порушення екологічного законодавства набули останнім часом масового і хронічного характеру. За цих обставин коефіцієнт корисної дії цього законодавства є вкрай низьким. А тому саме на цей бік справи слід зараз звернути особливу увагу.

Як відомо, є низка факторів, які впливають на стан і характер реалізації екологічного законодавства. Сюди належать організаційні, економічні, політичні, ідеологічні гарантії. Важливе значення має і рівень екологічної правосвідомості посадових осіб та правової культури населення у цій галузі.

Серед цих гарантій провідне місце все ж належить державному і громадському контролю за додержанням екологічного законодавства. По суті, саме він дає можливість оцінити стан виконання правових екологічних вимог, вжити заходів до виправлення становища і вживати заходи юридичної відповідальності до порушників екологічного законодавства. Без екологічного контролю фактично неможливо оцінити ефективність дії екологічного законодавства.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ визначено завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища, що полягає у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Він здійснюється радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об´єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища (ст. 35 вказаного Закону). Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншим законодавством України.

Статтею 36 цього Закону передбачено здійснення громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища, що здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Громадські інспектори охорони навколишнього природного середовища беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного середовища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів; проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і подають їх органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності; надають допомогу органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища в діяльності із запобігання екологічним правопорушенням.

Органи громадського контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища можуть здійснювати й інші функції відповідно до законодавства України.

Нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснює також Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури (ст. 37 вказаного Закону). При здійсненні нагляду органи прокуратури застосовують надані їм законодавством України права, включаючи звернення до судів із позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про припинення екологічно небезпечної діяльності. В разі необхідності у складі органів Прокуратури України можуть створюватися спеціалізовані екологічні підрозділи.

При всьому значенні екологічного контролю не можна не бачити, що за роки незалежності його рівень в Україні знизився. З одного боку, це можна пояснити загальним станом правової невпорядкованості у державі, а з другого — конкретними недоліками в організації і діяльності органів екологічного контролю.

Юридична наука виробила основні принципи, на яких має будуватися система екологічного контролю, а також критерії ефективності цього контролю. На жаль, наукові засади у цій галузі недостатньо впроваджуються у практику. Як результат цього, на сьогодні в Україні немає ефективно діючої системи екологічного контролю, що негативно позначається на ефективності реалізації екологічного законодавства, боротьбі з його порушниками.

За приклад візьмемо контроль за використанням і охороною вод. Також слід проаналізувати, яку юридичну відповідальність при цьому несуть правопорушники відповідно до чинного законодавства України.

Перевірки і відповідальність

З точки зору практики особливий інтерес становлять форми і методи контролю за використанням і охороною вод. Основною формою такого контролю є інспекторська перевірка. Головною метою цих перевірок є визначення екологічного стану об´єкта, ступеня і характеру його впливу на навколишнє природне середовище, дотримання вимог законодавства, норм і правил у галузі охорони природи для своєчасного вжиття (у межах наданих інспектору законом прав) заходів щодо усунення виявлених порушень та попередження негативного впливу об´єкта на навколишнє природне середовище.

При проведенні перевірок інспектор повинен мати при собі службове посвідчення, а за необхідності — і допуск встановленого зразка, і пред´являти ці документи на вимогу контрольно-пропускних пунктів або адміністрації об´єкту.

Згідно з чинним законодавством керівництво (адміністрація) об´єкта зобов´язане надавати інспектору всю необхідну інформацію, статистичну звітність, фінансові та облікові документи, результати відомчих лабораторних спостережень, проектні матеріали, акти прийняття об´єкта в експлуатацію тощо, а також сприяти проведенню перевірки, надаючи допомогу транспортом, а за необхідності — спецодягом та спецспорядженням.

Щодо кожного об´єкта, який підлягає перевірці, для оцінки його впливу на стан поверхневих і підземних вод, проведення кількісних розрахунків і вжиття заходів із усунення негативних наслідків цього впливу визначаються наявність самостійних водозаборів поверхневих і підземних вод, проектно-технічної документації на водозабірні споруди і водопровідну мережу, актів прийняття їх в експлуатацію, дозволів на спеціальне водокористування, дозволів та лімітів на водоспоживання, технічний стан водозаборів і водопровідної мережі, рибозахисних пристроїв, наявність та стан зон санітарної охорони, ведення первинного обліку водоспоживання, систем очищення і відведення промислових і господарсько-побутових стоків, наявність та технічний стан очисних споруд, ведення відомчого лабораторного контролю і багато інших показників відповідно до затверджених нормативно-правових актів.

Складання акта перевірки як первинного документа є обов´язковим практично при всіх видах інспекторських перевірок за винятком тих випадків, коли розслідуються очевидні протизаконні дії окремих осіб (миття транспорту в непередбачених для цього місцях, розливання нафтопродуктів, вивантаження сміття в забороненому місці тощо), які безпосередньо призвели до забруднення природного середовища, і коли інспектор може обмежитися складанням протоколу про порушення природоохоронного законодавства та вжиттям адміністративних заходів на місці.

Акт перевірки підписується інспектором, який проводив перевірку, і всіма членами комісії (якщо перевірка проводилась комісією). Після цього акт перевірки вручається керівнику об´єкта для виконання. Керівник об´єкта зобов´язаний підписати його, а за наявності зауважень та суперечностей — викласти окрему думку щодо акта. За відмови керівника підписувати акт перевірки ці матеріали передаються через канцелярію об´єкта або направляються поштою рекомендованим листом. Акт перевірки водного об´єкта є підставою для адміністративної, кримінальної, дисциплінарної відповідальності винних осіб або стягнення з них заподіяної шкоди. Адміністративна відповідальність передбачається в тих випадках, коли порушення за своїм характером не тягне за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.

Згідно зі ст. 2421 Кодексу України про адміністративні правопорушення від імені органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України розглядати справи про вказані вище адміністративні правопорушення мають право Головний державний інспектор України з охорони навколишнього природного середовища та його заступники, Головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя та їх заступники, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Чорного та Азовського морів і їх заступники, старші державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища, державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища.

Справи про кримінальну відповідальність за порушення водного законодавства розглядаються виключно судами. Вироки у цих справах можуть бути оскаржені через вищий суд у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» службові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використання водних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища відповідно до рішення їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково. Крім цього, управлінськими органами можуть вживатися й інші заходи дисциплінарної відповідальності до службових осіб, які порушили водне законодавство. Порядок накладення дисциплінарних санкцій регулюється Кодексом законів про працю України та іншими законодавчими актами.

Діяльність підприємств, установ, організацій і об´єктів, що порушує законодавство про охорону навколишнього природного середовища, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) чи припинена (постанова Верховної Ради України «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об´єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29.10.1992 р. № 2751-ХІІ). Рішення з цих питань приймаються лише після здійснення комплексних перевірок і виявлення порушень законодавства в сфері екології.

ПРИМІТКИ

1. Екологічне право / В. М. Комарницький, В. І. Шевченко, С. В. Єлькін. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — С. 213—215.

2. Мунтян В. Л. Правова охорона природи Української ССР / В. Л. Мунтян. — К. : Вища школа, 1982. — 232 с.

3. Экология иправо / В.В.Петров. — М.:Юрид. лит.,1981. — 224 с.

4. Жевлаков Э. Н. Экологические преступления: понятие, виды, проблемы ответственности : автореф. дис. на соискание учен. степени докт. юрид. наук. / Э. Н. Жевлаков. — М., 1991. — 52 с.

5. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства / С. Б. Гавриш. — К., 2002. — 634 с.

загрузка...
Top