Правова освіта для студентів вищих технічних навчальних закладів

Розбудову України як правової, соціальної, демократичної, еконо­мічно розвиненої держави, яка посідала б гідне місце у світі в полі­тичній та економічній сферах, ще не завершено. Саме тому найближчим за­вданням для України є організація, власне, нового суспільства.

Для розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні важливим є формування нового, вищого рівня правосвідомості та правової культури населення. Великого значен­ня у світлі цього набувають правове виховання і правова освіта. Без глибо­ких знань прав, свобод, чинного зако­нодавства еволюційний розвиток жод­ного суспільства не відбудеться.

Україна обрала курс на європейську інтеграцію. Цей вибір є одночасно і ру­хом до стандартів демократії, інфор­маційного суспільства, соціально орієн­тованої ринкової економіки, що ґрун­тується на засадах верховенства права та забезпечення прав і свобод людини.

Процеси європейської інтеграції охоплюють практично усі сфери життєдіяльності, але базове значення в них повинна відігравати освіта. Важ­ливим чинником входження націо­нальної системи освіти до спільного європейського простору є приєднання до Болонського процесу [1, 9]. Орга­нізація навчального процесу у вищому навчальному закладі згідно з вимога­ми Болонської конвенції спрямована на підготовку кваліфікованого фахів­ця, конкурентоздатного на ринку пра­ці, компетентного, відповідального, метою якого є професійне зростання. Тому в Україні активно працюють над здійсненням модернізації освіти від­повідно до Болонського процесу. Про­те потрібно зазначити, що на сьогодні у масовому вимірі освіта стає менш якісною. Це зобов´язує все більше аналізувати світові та європейські тен­денції реформування освіти і відпо­відно до цього послідовно вдоскона­лювати вітчизняну.

Оскільки Болонський процес при­діляє велику увагу автономії універси­тетів, то орієнтація вищих навчальних закладів на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. її стан треба осмислити, порівняти з євро­пейськими критеріями і стандартами та визначити можливості її вдоскона­лення на новому етапі. Інтеграція України в європейську спільноту мож­лива лише за умови перетворення на­уково-освітнього комплексу у пріори­тетну сферу інтересів держави [1, 277].

Дійсно, на сьогодні не можна від­діляти національну освіту від міжна­родної арени, оскільки Україна не може знаходитися в самоізоляції. Мобільність і спільна робота на між­народному рівні — основа успіху для України. Наша країна не може завжди пишатися досягненнями в системі освіти радянських часів. Україні треба інтегруватися в європейську систему освіти, а для цього необхідно здійсни­ти прорив у відповідних напрямах [1, 349].

Так, одним із проявів реформуван­ня національної освіти є наказ МОН України «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента» від 9 липня 2009 р. № 642 [2]. На підставі цього наказу встановлений перелік нормативних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки для бака­лаврів (спеціалістів медичного та ве­теринарно-медичного спрямувань), для фізико-математичних, природни­чих та технічних напрямів. До цього переліку ввійшли п´ять обов´язкових до вивчення гуманітарних дисциплін: українська мова, історія України, історія української культури, іноземна мова та філософія. Решта гуманітар­них дисциплін віднесена до вибіркової частини змісту освіти. Тобто вибіркові дисципліни будуть надаватися студен­там на вибір з переліку, який пропону­ватиме вищий навчальний заклад. У списку таких дисциплін знаходить­ся і правознавство.

Раніше ця дисципліна вивчалася студентами технічних спеціальностей в обов´язковому порядку у вищому на­вчальному закладі на певному курсі. Нині такі студенти тільки за бажан­ням будуть вивчати цей предмет. Про­те слід наголосити на тому, що побудо­ва демократичної, соціальної, правової держави і відповідно громадянського суспільства неможлива без підвищен­ня рівня правової свідомості та право­вої культури усього населення країни.

Значну увагу дослідники і вчені приділили вивченню правосвідомості та правовій культурі (Р. Гарофаро, С. Гогель, І. Голосніченко, Л. Горбуно­ва, І. Ільїн, М. Конох, А. Кутиркін, Ч. Ломброзо, П. Макушев, Т. Мартинюк, П. Новгородцев, М. Цимбалюк, Е. Феррі та ін.). Так, значний внесок у розвиток концепції правосвідомості зробив російський учений І. Ільїн, у розумінні якого передумова нормаль­ного, здорового права закладена в самій людині, в її особистій пра­восвідомості — вільному, лояльному, творчому стані душі. І хоча дослідник не давав єдиного універсального виз­начення правосвідомості, проте зазна­чав, що правосвідомість — це воля до права, воля до мети права і здатність «самозаконно» мотивувати свої вчин­ки усвідомленням цієї мети.

І. Ільїн вважав, що безспірне ко­ріння правосвідомості криється у по­вазі людини до самої себе, відчутті власної духовної гідності, здатності до самоконтролю і самоуправління при самостійному встановленні меж допу­стимої поведінки і взаємній повазі та довірі сторін, що є підставою для при­ватних і публічних правовідносин. На думку дослідника, правосвідомість -це сукупність переконань щодо права, держави, всієї організації суспільного життя; це головне джерело природно­го права, а також універсальний зв´я­зок між правом і мораллю, між при­родним і позитивним правом. Духовно здорова і вірна правосвідомість — ось те, головне, чого потребує держава і право для свого процвітання.

Досліджував правосвідомість і відомий російський учений П. Новгородцев, який у своїй праці «Криза су­часної правосвідомості» (1909 р.) за­значав, що криза правосвідомості і є наслідком кризи індивідуалізму і західноєвропейських теорій права і правової держави [3, 27-28].

У сучасній правовій літературі [4, 8] найпоширенішим є визначення пра­восвідомості як сфери свідомості, що відображає правову діяльність у формі правових знань і оціночного ставлення до права і практики його реалізації, соціально-правових установок і цін­нісних орієнтацій, які регулюють по­ведінку людей у соціумі в юридично значущих ситуаціях. Також сучасні дослідники визначають правосвідо­мість як сукупність поглядів, теорій, уявлень і почуттів людей щодо чинного і бажаного права і правопорядку.

Отже, життя людини яскраво де­монструє, що свідомість дійсно керує поведінкою людей, регулює їхні вчин­ки в усіх сферах життєдіяльності, зок­рема й у правовій. Від рівня, якості, характеру, змісту правосвідомості зде­більшого залежить те, якою буде по­ведінка людини в суспільстві — пра­вомірною, соціально корисною чи не­правомірною, соціально шкідливою і небезпечною.

Правова культура — це така систе­ма правових цінностей, які відобража­ють у правовій формі стан свободи людини і громадянина. Це глибокі знання і розуміння права, ретельне ви­конання його вимог як усвідомленої необхідності, так і внутрішньої пере­конаності. Тобто володіючи високою правовою культурою, громадяни спро­можні вільно себе орієнтувати, керую­чись визначенням соціальної цінності права, власної обраної поведінки.

Проте, як зазначає А. Кутиркін [5, 122], правова культура українського суспільства, яка є частиною його за­гальної культури та одним із головних показників рівня розвитку суспіль­ства, наразі перебуває лише на стадії формування й потребує цілеспрямова­ної діяльності з її становлення та ак­тивного розвитку.

На думку І. Голосніченко [6, 25], побудова правової держави без поліп­шення правової культури та підвищен­ня рівня правосвідомості громадян Ук­раїни є неможливою і великого значен­ня у світлі цього набувають саме пра­вове виховання та правова освіта.

Зниження правової культури україн­ського суспільства в цілому та сту­дентів неюридичних спеціальностей зокрема може породити таке явище, як правовий нігілізм. Це напрям су­спільно-політичної думки, спрямова­ний на девальвацію права і законності, на відверту недооцінку соціальної й особистої цінності права. Прихильни­ки цього вважають право найменш дос­коналим способом регулювання су­спільних відносин. Для зниження впливу правового нігілізму необхідно, зокрема, підвищити роль правового ви­ховання та підвищити правову культу­ру українського суспільства. Саме з правової культури особистості скла­дається правова культура усього су­спільства, яка показує рівень пра­восвідомості та правової активності су­спільства, ступінь прогресивності юри­дичних норм і юридичної діяльності.

У такому випадку виникає запи­тання: як можна побудувати в Україні правову державу, коли з таким підхо­дом молоді фахівці інженерних спеціальностей, ті, на кому базується майбутнє країни, не будуть знати ні що таке право взагалі, ні про свої пра­ва зокрема? Адже без глибоких знань прав, свобод, чинного законодавства еволюційний розвиток жодного су­спільства не відбудеться. От і вихо­дить, що більшість молодих людей, закінчуючи вищі технічні навчальні заклади, стають фахівцями, але не зна­ють своїх прав.

Ще давньогрецький філософ Сократ висловив думку, що людина вчи­няє погано тому, що не знає, як саме вона має вчиняти, оскільки моральне зло йде від незнання, значить, знан­ня — джерело моральної досконалості. І ще в давнину, в античних Греції та Римі склалася система правового ви­ховання, яка може буди прикладом навіть для сучасних держав [1, 123]. Те саме зауважує і Л. Горбунова: «...мо­лода людина часто припускається помилок в поведінці, здійснює неви­правдані вчинки тому, що не знає, як правильно поводитись в тій чи іншій ситуації» [7, 154].

Таким чином, підвищення рівня правових знань у студентів вищих технічних навчальних закладів, їхня правосвідомість та правова культура можлива лише за умови освітнього правового виховання. Адже розуміння основ конституційного, адміністра­тивного, цивільного, трудового та інших галузей права є необхідною умовою життєдіяльності кожного гро­мадянина України.

Потрібно додати, що предмет «Ос­нови правознавства» вивчається учня­ми середніх навчальних закладів тільки один рік у дев´ятому класі. Це замало для формування й активного розвитку правосвідомості та правової культури учнів середніх навчальних закладів. За один рік більшість учнів встигають тільки ознайомитися з предметом «Основи правознавства», який складається з багатьох галузей права, а не вивчити його в належному обсязі. Таким чином, після закінчення середнього навчального закладу біль­шість учнів узагалі майже не орієнту­ються у цьому предметі або знають ли­ше окремі, досить загальні положення з правознавства. Продуктивнішим є введення цього предмета для учнів се­редніх навчальних закладів у випуск­ному класі чи навіть розширення про­грами з цього предмета на два роки. Саме це, на думку автора статті, ще раз підтверджує, що правова освіта у ви­щих навчальних закладах має бути обов´язковою. До того ж і сприймати­ся правові знання студентами у вищих технічних навчальних закладах будуть краще.

Отже, модернізація структури ви­щої освіти передбачає низку реформ, але проводити їх необхідно виважено, щоб зберегти національні надбання та не допустити руйнації національної системи вищої освіти. Адже створюю­чи нову систему, треба обов´язково проаналізувати кращі сторони старої системи. Тому пропонуємо внести зміни у наказ МОН України № 642 та ввести дисципліну «Правознавство» в перелік нормативних дисциплін гу­манітарної та соціально-економічної підготовки для бакалаврів (спеціа­лістів медичного та ветеринарно-медичного спрямувань), для фізико-математичних, природничих та тех­нічних напрямів. Це зумовлено тим, що побудова дійсно демократичної, правової держави, проголошеної Кон­ституцією України, приводить до сут­тєвого підвищення правосвідомості громадян, їх правової культури, не­ухильного дотримання вимог чинного законодавства, послідовної реалізації основних прав і свобод людини та гро­мадянина. Значної уваги потребує правове виховання студентів вищих технічних навчальних закладів як тієї частини молоді, що стоїть на порозі дорослого життя і готується нести повну відповідальність за всі свої вчинки. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох чин­ників, але насамперед від рівня орга­нізації правової освіти.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Стратегия качества в промышленности и образовании : материалы V Международной конфе­ренции (Варна, Болгария, 6—13 июня 2009 г.) : в 2 т. / М-во образования и науки Украины, М-во промышленной политики Украины, Технический университет — Варна, Госпотребстан-дарт Украины. — Днепропетровск — Варна, 2009. — Т. 2. — 840 с.
  2. Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента : наказ Міністерства освіти і науки України від 9 липня 2009 р. № 642.
  3. Мартинюк Т. Розвиток поняття правосвідомості в період трансформації українського суспільства // Право України. — 2007. — № 2. — С. 26—31.
  4. Макушев П. В. Професійна правосвідомість і правова культура дільничого інспектора міліції (шляхи формування і вдосконалення) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2004. — С. 8. Кутиркін А. Шляхи розвитку та практики правового виховання населення України // Право України. - 2008. - № 3. - С. 122-125."
  5. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. - 2005. - № 4. - С. 25.
  6. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права // Право України. — 2006.-№ 4. —С. 154.
загрузка...
Top