Правова характеристика типа договору позики

Вступ.

1. Поняття договору позики.

2. Зміст договору позики.

3. Суб’єкти договору позики.

4. Форма договору позики.

5. Відповідальність за договором позики.

6. Забезпечення виконання договору позики.

7. Припинення позикового зобов’язання.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того самого роду та якості. Договір позики є одностороннім і реальним. Він вважається таким, що укладений з моменту передачі грошей або речей.

Договір позики має бути укладений у письмовій формі, якщо його сума не менше ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного доходу, а у випадках, коли позикодавець є юридичною особою, — незалежно від суми.

За бажанням сторін договір може бути посвідчений нотаріально, але в цьому разі необхідно виплатити державне мито у розмірі 5 % суми позики (підпункт "з" п. 3ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито").

На підтвердження договору позики та його умов може бути подано розписку позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму позики в розмірах і в порядку, що передбачені договором. Якщо в договорі немає умови про розмір процентів, їх розмір визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачують щомісяця до дня повернення суми позики.


1. Поняття договору позики

Договір позики — це договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості (ч. Iст.1046 ЦК).

Хоча визначення договору позики у ЦК 2006 р. (гл.71) залишилося тим самим, що і в ЦК 1963 р., однак введено значну кількість новел, що стосуються форми договору, процентів за ним, обов'язку позичальника повернути суму позики тощо.

Характеристики договору:

1) реальний — він визнається укладеним у момент передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками;

2) односторонній — позикодавцю належить право вимагати повернення предмета позики, він не несе за договором будь-яких обов'язків. Позичальник зобов'язаний повернути борг, він не має будь-яких вимог щодо позикодавця;

3) може бути як безоплатним (договір безпроцентної позики), так і оплатним (якщо у договорі передбачене стягнення процентів за договором позики).

Договір позики може бути як строковим (передбачає конкретний строк повернення отриманої позичальником позики), так і безстроковим (якщо строк виконання позичальником зобов'язання не визначений або визначений моментом вимоги позикодавця). Якщо договором не встановлений строк повернення позики або він визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передбачено договором.

Договір позики укладається, коли особі (громадянину, підприємцю чи юридичній особі) потрібні кошти або визначене родовими ознаками майно і є інша особа, яка згодна ці гроші чи майно безоплатно дати з умовою повернення такої самої суми грошей або такої самої кількості майна того ж роду і якості.

Мета одержання позики у договорі відображатися не повинна, оскільки закон не вимагає цільового використання одержаних у позику грошей або речей. Таким чином, сторонам не обов'язково "прикрашати" договір застереженнями на зразок "Позика надається для поповнення оборотних коштів позичальника" або "...для будівництва житлового будинку за адресою...".

У позику можна передати гроші або інші речі, визначені родовими ознаками. Щоб було зрозуміліше: це такі речі (майно), які мають ознаки, властиві всім речам такого самого роду, і вимірюються числом, вагою, мірою. Ще один критерій — речі повинні бути замінюваними. Наприклад, тонна зерна, цукру, бензину і т. д. Тобто якщо, наприклад, у позику дають тонну зерна, то поверненню підлягає не те саме зерно, а таке саме і в тій самій кількості. Тут виявляється замінність родових речей.

Протилежне родовому — майно, визначене індивідуальними ознаками, які індивідуалізують його, виділяють серед іншого однорідного майна. Припустимо, квартира, автомобіль. Цей вид майна, на відміну від попереднього, незамінний. Тому і не може стати предметом договору позики. Адже майно, передане в позику переходить у власність позичальника, а повертає він схоже. Майно з індивідуальними ознаками передають в оренду, позичку, лізинг, оскільки воно незамінне, то поверненню підлягає те саме майно.

Тому запам'ятайте: за договором позики можна передати лише майно, визначене родовими ознаками, тобто замінне.

Договір позики безоплатний, тобто не може передбачати виплати процентів або іншої винагороди за надання позики. Проценти за грошовими та іншими зобов’язаннями заборонені ст.1048 Цивільного кодексу України від 18.07.06 р. (далі — ЦК України), за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань із зовнішньої торгівлі і випадків, прямо зазначених у законі. Норми закону, що стосуються договору позики, можливості виплати процентів не передбачають.

Дуже актуальна тема — процентність (безпроцентність) договору позики. Якщо сторони бажають, щоб він був безпроцентним, необхідно в договорі це прямо записати. Інакше договір вважається платним, тобто процентним. Але є два винятки. Договір вважають безпроцентним (навіть без спеціального застереження щодо цього), якщо його укладено між фізособами-непідприємцями на суму, що не перевищує 50-кратного розміру НМДГ (до 850 грн), або якщо позичальнику передано майно, визначене родовими ознаками.

І все-таки пальма першості тут належить питанням: чи можуть юрособи бути позикодавцями за процентним договором позики, не маючи ліцензії на надання фінпослуг? Чи є обмеження за сумою позики та/або за кількістю договорів, що укладаються?

Спершу відповімо на друге: зараз подібних обмежень немає. Іншими словами, законодавство не обмежує суми позики 80000 грн. або трьома і більше договорами позики, укладеними протягом календарного року, як це раніше робило Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами — суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затверджене розпорядженням Держкомфінпослуг України від 22.01.04 р. № 21. Тепер воно діє в редакції розпорядження від 24.06.05 р. №4241 і називається Положенням про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами — суб'єктами господарювання, що за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, і в ньому нічого подібного не записано.

Тепер повернемося до першого питання. На мій погляд, якщо гроші, які позикодавець-юрособа надає в позику— його власність, то така позика може бути процентною, що повністю укладається в межі Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ). Адже його норми, зокрема глава 71, не роблять винятків для кола суб'єктів, які вправі укладати договори позики, у тому числі під процент. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" від 12.07.01 р. № 2664-ІІІ надання окремих фінпослуг юрособами без статусу фінустано-ви визначаються окремими законами. Одним із них, на нашу думку, є ЦКУ. Аналогічної точки зору дотримується і Держкомпідприємництва України, яку детально аргументували в листі від 17.11.06 р. № 8287. А от у Держкомфінпослуг України, на жаль, вона протилежна (лист від 26.07.06 р. № 644/11 -3, від 14.06.06 р. № 5543/11 -5): кошти, надані на строк у позику і під процент, — це фінансовий кредит, а його може надавати тільки банк або фінустанова. Однак ми не поділяємо подібного висловлювання, хоча б тому, що за ЦКУ позика і кредит— різні операції і у них є багато відмінностей. Наприклад, кредитодавцем може виступати лише банк або фінустанова (ст. 1054), а от для позикодавця такий статус необов'язковий (ст. 1046). Більше того, кредит завжди процентний, а позика — не завжди. Ще повернення кредиту зазвичай забезпечується позикою нерухомості, транспортних засобів і т. д. Плюс кредит у більшості випадків має цільовий характер використання коштів, а позика — ні. І все ж таки рекомендуємо, по можливості, утриматися від надання процентних позик аби уникнути конфліктних ситуацій та не шукати потім правди в суді.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками[3, c. 16-17].


2. Зміст договору позики

Насамперед звернемося до легального (законодавчого) визначення договору. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму по зики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ).

Перед нами — приклад реального одностороннього договору. Правильне використання договору позики неможливе без чіткого з’ясування змісту цих характеристик.

Договір позики буде безпроцентним, якщо:

• укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного доходу, встановленого законом, і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін;

• позичальникові передаються речі, визначені родовими ознаками.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві одержану позику у строк та в порядку, що передбачені договором. У випадках, коли строк повернення договором не встановлений або визначений моментом вимоги, сума позики має бути повернута протягом 30 днів від дня виставлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передбачено договором.

Предмет безпроцентної позики може бути повернутий позичальником достроково. Сума позики, наданої під проценти, може бути повернена достроково за згодою позикодавця або якщо це передбачено договором. Позика вважається повернутою у момент її передачі позикодавцеві або зарахування суми грошей, що позичалися, на його банківський рахунок.

Якщо інше не передбачено договором або законом, у випадках, коли позичальник не повертає своєчасно суму позики, на цю суму підлягають сплаті проценти. Якщо договором передбачено повернення позики частинами (з розстроченням), то в разі порушення позичальником строку, встановленого для повернення чергової частини позики, позикодавець має право зажадати дострокового повернення всієї суми позики, що залишилася, разом з належними процентами[13, c. 227].

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що гроші або речі насправді не були одержані від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж зазначено в договорі. У випадках, коли договір позики має бути укладений письмово, свідчення свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж зазначено у договорі, не допускаються.

За погодженням сторін борг, що виник із купівлі-продажу, найму майна або іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням проводиться із додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, передбаченій для договору позики.

В українському праві прийнято розмежовувати поняття «позика» і «кредит». Банки та інші фінустанови, які мають відповідні ліцензії НБУ, кредитують, а фізичні особи — надають позику і можуть отримувати за це відсотки, причому без ліцензії і цілком законно: новий Цивільний кодекс передбачає право позикодавця на «отримання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не передбачено договором чи законом».

За умовчанням договір позики може вважатися безвідсотковим лише в тому випадку, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (тобто не більш як 850 грн), і не пов’язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін. Відсоткові ставки для всіх інших варіантів врегульовані статтею 1048 ЦК, в якій, зокрема, зазначено: «Якщо договором не встановлено розміру відсотків, їхній розмір встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України» (нині 8%).

Це дуже підступна норма, яка дає змогу великій категорії позикодавців несподівано вимагати сплати відсотків навіть у тому випадку, якщо спочатку сторони домовлялися про безвідсоткову позику. Навіть суд буде змушений визнати правоту позикодавця, який вимагає від боржника виплати відсотків за «безвідсотковою» позикою, якщо в договорі нічого не зазначено про те, що відсотки за кредитом не нараховуються.

Щоб цього не сталося, слід обов’язково обумовити в договорі, що позика є безвідсотковою, або зазначити відсоткову ставку, яка влаштовуватиме обидві сторони[7, c. 6].

Позичальнику слід пам’ятати, що, прострочивши виплату боргу, на вимогу кредитора він зобов’язаний виплатити суму боргу з урахуванням установленого НБУ індексу інфляції за весь час прострочення і 3% річних від простроченої суми, якщо інший відсоток не передбачено договором чи законом, наприклад, коли умови договору підпадають під дію згаданої ст. 1048 ЦК.

Чи відносити позику до фінансових послуг? Упевнені, подібне питання знову виникне після набрання чинності ЦКУ. Зрозуміло, адже за позикою нараховуватимуть відсотки. Розгляньмо цей нюанс докладніше. Стаття 4 Закону про фінансові послуги до розряду фінансових послуг зараховує і позику. Відповідно до згаданого Закону фінансова послуга — операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою одержання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Як бачимо, процентна позика формально підпадає під це визначення. Невже для її здійснення варто придбавати банківську ліцензію?

Ні, адже позика (у т.ч. і процентна) входить до Переліку видів фінансової діяльності, яка ведеться організаціями, що не є фінансовими установами, затвердженого постановою КМУ і НБУ "Про Сорок рекомендацій Групи з фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТР)" від 28.08.01 р. № 1124.

Крім того, згідно з ч.4 ст.5 Закону про фінансові послуги можливість і порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами. У ЦКУ немає обмежень щодо сторін договору позики, тому ЦКУ цілком можна вважати законом, який дозволяє працювати за договорами позики всім юридичним і фізичним особам. Та й логічно, що про фінансові послуги є сенс говорити лише тоді, коли йдеться про професійну діяльністьна ринку фінпослуг. Тому ми вважаємо, що для укладення договору позики (як процентного, так і безпроцентного) позикодавцю не потрібно бути фінансовою установою.

Договір позики між юридичними особами укладають у письмовій формі — це загальна вимога, встановлена ст.1047 ЦКУ. Плюс до цього вимога про письмовий договір є для:

— договорів позики, в яких позикодавцем є юридична особа. Тут варто звернути увагу на ст.1047 ЦКУ, яка вимагає вчиняти у письмовій формі правочини мін фізичною і юридичною особою, якщо вони повністю не виконуються сторонами в момент їх вчинення. Ми вважаємо, що позика якраз відноситься до таких. Тому рекомендуємо укладати її між юридичними і фізичними особами в письмовій формі;

— договорів позики між громадянами на суму понад 10 НМДГ (понад 170 грн.).

Договір позики вважають укладеним з моменту передачі грошей або речей (реальний договір). Для підтвердження факту такої передачі ЦКУ передбачає використовувати розписку або інший підтвердний документ[5, c. 13-15].


3. Суб’єкти договору позики

Позикові операції у всіх своїх проявах завжди були популярні серед суб'єктів господарювання.

Договори позики можуть укладатися з будь-якими особами незалежно від наявності між ними трудових, корпоративних відносин або відносин за іншими цивільно-правовими угодами. Інакше кажучи, надати або отримати за договором позики гроші чи майно може працівник підприємства (у тому числі директор або головний бухгалтер), засновник (фізична чи юридична особа) або будь-яка стороння особа, в якої є такі можливість і бажання.

Договори позики юридичних осіб між собою і з громадянами повинні укладатися у простій письмовій формі з огляду на ст.1047 ЦК України.

Недостатні для дотримання письмової форми договору і не можуть замінити договір розписки, складання яких особливо поширене при одержанні позик громадянами. Розписка являє собою борговий документі у разі, якщо вона знаходиться у позикодавця, доводить факт одержання позичальником грошей або майна.

Недотримання письмової форми договору не спричиняє його недійсність, але позбавляє сторони права у випадку спору посилатися на підтвердження договору на показання свідків. Неприпустимість показань свідків робить особливо цінними письмові докази, до числа яких відносяться розписки, листи й подібні документи. Таким чином, належно укладений договір допоможе уникнути спору з другою стороною договору або з податковими органами, принаймні з питання правової суті угоди[1, c. 7-9].

Договір позики відноситься до так званих реальних договорів і вважається укладеним у момент передання грошей або речей позикодавцем позичальнику. Це означає, що незалежно від підписання договору позики сторонами позичальник не може вимагати передання йому позикодавцем грошей або речей, і його обов'язок повернути гроші чи речі виникає тільки після передання грошей (речей) і тільки у сумі (кількості), в якій гроші або речі були отримані.

Позика коштів подібна до фінансового кредиту. Відповідно до визначення, яке дає Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (далі — Закон про прибуток), фінансовий кредит — це кошти, які надаються банківською установою або небанківською фінансовою установою в позику на певний строк, для цільового використання і під процент. Як і при позиці, основним зобов'язанням позичальника є повернення взятої суми грошей. Із законодавчого визначення видно основні відмінності позики коштів від фінансового кредиту:

— кредитором може бути банк або небанківська фінансова установа;

— кошти надаються на певний строк;

— використання коштів може бути тільки відповідно до мети, визначеної кредитною угодою;

— кредитний договір оплатний, за користування кредитом позичальник платить проценти.

А ось товарний кредит і позика визначеного родовими ознаками майна мають різну правову природу. Товарний кредит (за визначенням Закону про прибуток) — це товари, що передаються у власність придбавача на умовах відстрочення остаточного розрахунку на визначений строк і під процент. Іншими словами, особа, яка надає товарний кредит, повинна одержати не рівну кількість речей того ж роду і якості, а вартість проданого товару з процентами. Таким чином, договір товарного кредиту — це різновид купівлі-продажу[2, c. 45-48].


4. Форма договору позики

Згідно зі ст. 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.

Недотримання необхідної письмової форми не може бути підставою для визнання договору недійсним, але має наслідком позбавлення сторін права у разі спору посилатися на підтвердження договору на показання свідків.

Спеціально урегульоване у ст. 1048 ЦК стягнення процентів за договором позики. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів передбачаються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відносини позики у ЦКУ регулює окрема глава 71. Позикові операції у ЦКУ висвітлені більш докладно, ніж у чинному ЦК УРСР, хоча суть залишилася практично незмінною: за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і тієї ж якості (ст. 1046 ЦКУ)[3, c. 16-17].

Однак нововведень предостатньо. Найголовніше: відтепер за договорами позики можна одержати відсотки. Недарма позика потрапила до глави, яка так само регулює кредитні відносини і відносини банківського вкладу! Щоправда, не за всіма договорами і не завжди. Пояснимо, що ми маємо на увазі.

Ми вже писали, що всі договори, згідно з ЦКУ, за умовчанням оплатні. Не став винятком і договір позики. А платою у ньому є саме відсотки. Причому навіть якщо їх розміру у договорі немає, все одно позикодавець одержить право вимагати від позичальника сплату відсотків, розрахованих виходячи з облікової ставки НБУ. Тому якщо ви бажаєте "позбутися" відсотків за договором позики, у договорі потрібно прямо зазначити, що відсотків за ним не нараховують.

Втім, є дві ситуації, коли відсотки передбачити не можна навіть при бажанні:

— договір укладено між фізичними особами на суму, що не перевищує 50 НМДГ (850 грн.), і не пов'язано зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін. Інакше кажучи, договір позики за участю приватного підприємця безпроцентним не визнають;

— позичальнику передано речі, визначені родовими ознаками, тобто речі одного типу та якості, які не можна визначити індивідуально (скажімо, зерно, плодоовочева продукція).

У будь-якому випадку зловживати цими «нестикуваннями» навряд чи варто. Для юридичної особі (незалежно від її ролі в договорі позики та суми договору) є сенс завжди укладати договір у письмовій формі. Нагадуємо, що при бажанні договір позики можна засвідчити у нотаріуса.

Недотримання простої письмової форми договору позики навіть у випадках, коли вона потрібна згідно з ЦКУ, само по собі не спричинює його недійсності (ч. 1 ст. 1048 ЦКУ). Інша справа, що недотримання письмової форми договору призводить до звуження кола можливих доказів, що надаються сторонами. Рішення суду в такому разі не може ґрунтуватися на показаннях свідків. Заперечення однією зі сторін факту здійснення правочину чи оспорювання окремих її частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Показання свідків можуть братися до уваги при доведенні «безгрошевості» договору в таких випадках: договір укладено під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (ч. 2 ст. 1051 ЦКУ).

Якщо договір позики укладається між суб'єктами господарювання, є сенс зазначити строк його дії у ЦКУ з'явилася норма, згідно з якою на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надано розписку позичальника чи інший документ, що засвідчує передачу йому позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦКУ). На мій погляд, за відсутності власне договору позики цей документ, крім факту передачі грошей (речей), повинен містити ще й зобов'язання позичальника щодо повернення предмета позики. Власне факт передачі грошей (речі) ще не є доказом того, що таку передачу було здійснено саме на підставі договору позики, а не договору дарування чи іншого договору.

Такі договори вважають безпроцентними за законом (ст. 1048 ЦКУ).

Посвідчувати нотаріально договір позики необов'язково, причому незалежно від суми і строку позики. Звичайно, якщо є бажання, сторони можуть надати йому нотаріальну форму, але це знову ж таки справа суто добровільна [1, c. 16-19].


5. Відповідальність за договором позики

Відповідальність у договорі позики має односторонній характер, тому й говорити доводиться лише про наслідки порушення договору позичальником.

Спочатку розглянемо грошовий договір позики. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті ЦКУ (ч. 1 ст. 1050 ЦКУ).

Ми вже відзначали: якщо в договорі не зазначено строк повернення позики, позичальник вважатиметься таким, що прострочив, лише після закінчення тридцяти днів з моменту пред'явлення позикодавцем вимоги про повернення позики. І лише якщо після цього строку суму позики не повернено, позичальнику загрожують санкції.

Прострочення позичальника виникає і в тому разі, коли на підставі ст. 1052 ЦКУ позикодавець набуває права на дострокове повернення позики (наприклад, при втраті забезпечення повернення позики). Однак при цьому необхідним є виставляння відповідної вимоги з боку позикодавця. До такої вимоги тридцятиденний строк не повинен застосовуватися.

Розмір відповідальності встановлено ст. 1050 ЦКУ: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Стосовно процентного договору позики запитання викликає фраза: «а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом».

Судячи з усього, три проценти річних повинні стягуватися понад проценти, що підлягають сплаті за договором позики. Інакше кажучи, порушення зобов'язання щодо повернення позики призводить до одночасного нарахування процентів у розмірі 3 % річних, застосування індексу інфляції. При цьому проценти за користування позикою також продовжують нараховуватися. Крім усього іншого, повернення позики можна забезпечити неустойкою.

Перейдемо до товарних позик. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 — 552 ЦКУ, що нараховується з дня, коли речі мали бути повернені, до дня їх фактичного повернення позикодавцю незалежно від сплати належних йому процентів відповідно до статті 1048 ЦКУ (ч. 1 ст. 1050 ЦКУ).

Таким чином, позикодавець за договором товарної позики може претендувати на стягнення штрафу та пені. їх розмір потрібно зазначити в договорі[5, c. 15-17].

Якщо умовами договору позики (незалежно від предмета позики) передбачено повернення позики частинами (в розстрочення), порушення позичальником строку повернення чергової частини позики дає позикодавцю право вимагати дострокового повернення всієї решти позики та процентів, що підлягають сплаті (зрозуміло, якщо вони взагалі повинні сплачуватися).

Тут (як і в інших випадках дострокового повернення позики на __ підставі законних вимог позикодавця—див., наприклад, ст. 1052 ЦКУ) виникає цікаве запитання. Чи обмежене зобов'язання позичальника щодо сплати процентів періодом фактичного користування позикою або він має сплатити проценти за весь строк, установлений договором?

З одного боку, у ч. 1ст. 1048 ЦКУ, найімовірніше, йдеться про нарахування процентів до дня фактичного повернення позики. З іншого боку, законодавець спеціально згадує про ці проценти (ч. 2 ст. 1050, ст. 1052 ЦКУ). Тому ми не виключаємо в цих випадках висновку про необхідність їх сплати за весь строк, установлений договором (тобто до моменту не фактичного, а належного повернення позики). Інакше навіщо особливо застерігати необхідність сплати процентів, якщо така (за час фактичного користування позикою) мається на увазі сама по собі?!

Ще один момент стосовно дострокового повернення позики. Таке дострокове повернення не вважається порушенням договору лише стосовно безпроцентної позики (ч. 2 ст. 1049 ЦКУ). Та й те за умови, якщо інше не передбачено в самому договорі. Це є повністю обґрунтованим. Інтереси позикодавця при цьому не порушуються, і він сам має бути зацікавлений у найшвидшому поверненні позики.

У разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Ніяких особливостей у відносинах з фізичними особами немає. Фізичні особи за договорами позики можуть бути як позичальниками, так і позикодавцями (при іншій стороні — юридичній особі). Максимальний строк дії договору не встановлений.

Перебіг строку позовної давності починається з моменту, коли позикодавець дізнався чи повинен був дізнатися про порушення його прав: або по закінченні строку, в якому позичальник повинен був повернути позику, або по закінченні семи днів з моменту витребування ним суми позики (якщо строк повернення не був встановлений або визначався моментом витребування).

Сторони договору позики, які обрали саме позику для уникнення виникнення у позичальника валових доходів, зазвичай починають цікавитися строком позовної давності стосовно до визначення заборгованості як безнадійної у зв'язку із закінченням строку позовної давності. м зв'язку з цим необхідно зазначити таке:

— до закінчення строку, в який позичальник повинен був повернути позику, перебіг строку позовної давності і не починався;

— якщо строк повернення позики не був встановлений або визначався моментом витребування і позикодавець такої вимоги позичальнику не пред'являв, перебіг строку позовної давності також не починався;

— просто закінчення з моменту укладення договору позики трьох років до строку позовної давності відношення не має;

— як до закінчення строку повернення позики, так і після його закінчення сторони вправі подовжити строк повернення позики або відмовитися від встановлення конкретного строку повернення. У цьому випадку позикодавець втрачає право на позові перебіг строку позовної

давності припиняється[10, c. 246-248].


6. Забезпечення виконання договору позики

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку, встановлених договором. Якщо договором не передбачений строк повернення позики або він визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалися, на його банківський рахунок (ст.1049 ЦК).

Наслідки порушення договору позичальником. Якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначеної родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст.549-552 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повергнення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

Цікавою новинкою можна назвати норму ст.1053 ЦКУ, яка встановлює можливість перетворення зобов'язань, що виникли за іншими договорами (наприклад, купівлі-продажу, найму), на позикове зобов'язання. Припустимо, продавець, який відвантажив товар за договором купівлі - продажу, стає кредитором щодо покупця. Тоді сторони можуть прийняти рішення замінити договір купівлі-продажу на договір грошової позики, і продавець вправі вимагати повернення грошей та сплати відсотків. Тобто у нашому випадку припиняються зобов’язання з купівлі-продажу і виникають зобов'язання з позики. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів[8, c. 27].

Оспорювання договору позики. Згідно зі ст. 1051 ЦК позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до ст. 1049 ЦКУ позичальник повинен повернути позику у строк, зафіксований у договорі. Якщо ж у договорі такий строк не встановлено, позику потрібно повернути протягом ЗО днів з моменту пред'явлення вимоги. Інші умови знову ж можна записати у договорі. Нагадаємо, що за ЦК УРСР боржник зобов'язаний виконати зобов'язання (у т.ч. і повернути позику) не пізніше 7 днів з дня пред'явлення вимоги (ст. 165). Уст. 1049 ЦКУ є норма, згідно з якою позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена достроково, якщо інше не визначено договором. Може скластися враження, що при процентній позиці дострокове погашення заборонено. Але це не так. Потрібно знати, що боржник вправі виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ст.531 ЦКУ). На мій погляд, всі перелічені умови нітрохи не обмежують права позичальника процентної позики погасити свій борг достроково[8, c. 31-32].


7. Припинення позикового зобов’язання

Договір позики не може бути розірваний з ініціативи однієї зі сторін. До передання грошей (майна) позичальнику договір позики не є укладеним (реальний договір), у позикодавця немає обов'язку передати гроші (майно) і немає, відповідно, необхідності розривати договір при зміні наміру дати що-небудь у позику. При зміні наміру позичальника взяти що-небудь у позику в нього є можливість не брати від позикодавця гроші (речі), і, таким чином, договір також не буде укладений.

Після передання грошей (майна) позичальник не може в односторонньому порядку відмовитися від виконання зобов'язання з повернення предмета позики з огляду на ст.1048 ЦК України[1, c. 19].

У разі смерті позичальника — фізичної особи або оголошення його у судовому порядку померлим позикодавець з огляду на ст.1049 ЦК України повинен для повернення предмету позики пред'явити свої претензії спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцю заповіту за місцем відкриття спадщини. Позикодавець повинен звернути увагу на такі моменти:

— пред'явлення претензії можливе протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті громадянина або день набрання законної чинності рішенням суду про оголошення його померлим (або день, визнаний судом днем смерті громадянина);

— претензія повинна пред'являтися незалежно від строку повернення предмета позики;

— місцем відкриття спадщини є останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме — місце знаходження майна чи його основної частини.

За відсутності спадкоємців, які прийняли спадщину, і виконавця заповіту претензії можуть бути пред'явлені до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Пропуск шестимісячного строку з дня відкриття спадщини тягне за собою втрату позикодавцем права вимоги.

Спадкоємці, які прийняли спадщину, у тому числі держава, відповідають за боргами спадкодавця у межах дійсної вартості майна, що перейшло до них у спадщину. У разі, якщо розмір боргу перевищить вартість спадкового майна, у частині боргу, що перевищила вартість майна, його стягнення зі спадкоємців неможливе.

Громадянин, про якого протягом одного року немає відомостей про місце його знаходження, може бути у судовому порядку визнаний безвісти відсутнім. З майна безвісти відсутнього громадянина, над яким рішенням суду встановлюється опіка, погашається заборгованість такого громадянина за його зобов'язаннями, зокрема з повернення позики[4, c. 65].


Висновки

Відповідно до статті 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики є реальним договором відповідно до прямої норми закону, і вважатиметься укладеним, наприклад, якщо позичальник - у цьому випадку працівник підприємства - отримає позику готівкою за видатковим касовим ордером з каси підприємства. Отже, сторони не можуть передбачити обов’язок позикодавця надати позику в майбутньому (надати позику за угодою), як це можливо в консенсуальних договорах.

Договір позики, як і кредитний договір (та й договір банківського вкладу), оформляють єдині за своєю економічною природою відносини. Відмінності між ними головним чином полягають у тому, що кредитором за кредитним договором виступають банки та інші фінансові установи, тоді як позикодавцем за договором позики можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦКУ).


Додаток

ДОГОВІР ПОЗИКИ №_2584

м. Дніпропетровськ

10 липня 2006 р.

ВАТ "ННН", надалі — "Позикодавець", в особі голови правління Кушніра В.В., що діє на підставі Статуту товариства,

та фермерське господарство "ККК", надалі — "Позичальник", в особі директора Сліпченка А.А., що діє на підставі Статуту фермерського господарства, з додержанням вимог ст. 1046—1053 Цивільного кодексу України уклали договір на таких обов'язкових для сторін умовах:

1. Предмет договору та його основні умови

1.1. Позикодавець здійснює на зворотній основі фінансову допомогу Позичальнику в розмірі 30 000 грн з метою реалізації програми забезпечення посівної засобами захисту рослин, а Позичальник приймає ці фінансові кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору з оплатою процентів від суми позики за їх користування.

1.2. Переказ та повернення фінансової допомоги здійснюють у такому порядку:

№ Сума Термін переказу Термін повернення

1 15000грн до 10. 06. 2004р. до 10. 10. 2004р.

2 15000грн до 15. 07. 2004р. до 10. 11. 2004р.

1.3. Позика вважається повернутою зарахуванням на банківський рахунок Позикодавця всієї суми грошей, отриманої Позичальником за цим договором, та процентів від суми позики.

1.4. Розмір процентів за користування фінансовими коштами за цим договором встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.

1.5. Повернення процентів за користування фінансовими коштами, які визначені п. 1.3 цього договору, Позичальник зобов'язується здійснити одночасно з поверненням фінансової допомоги в строки, визначені п. 1.2 договору.

1.6. Позичальник не має права передавати одержані фінансові кошти третім особам у вигляді безвідплатної допомоги, вкладів у сумісну діяльність або статутні фонди, а також надавати гарантії чи поруку під грошові кошти.

Прибуток, а також майно, придбане за рахунок фінансової допомоги за цим договором, після повернення фінансової допомоги є власністю Позичальника.

1.7. З дня укладення цього договору Позикодавець має право вимагати від Позичальника звіти про використання фінансової допомоги.

2. Відповідальність сторін

2.1. Невиконання зобов'язань за договором надає право на стягнення з винної сторони усіх завданих цим невиконанням збитків.

2.2. Сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань, якщо це невиконання викликане обставинами, які не залежать від волі сторін та є поза їх компетенцією, як-от: зміна правового регулювання таких правочинів або прийняття органами державної влади актів, що роблять неможливим виконання цього договору.

2.3. У разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п. 1.2 цього договору, Позичальник сплачує Позикодавцю штраф у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення.

3. Дія договору

3.1. Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2004 р.

3.2. Зміни до договору можуть бути внесені письмовою угодою сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін: Позикодавець Позичальник

Договір підписали:

Голова правління ________ (Кушнір В.В.)

Директор_______ (Сліпченко А.А.)


Список використаних джерел

1. Винокуров Д. Правове регулювання договору позики // Податки та бухгалтерський облік. - 2004. - 15 липня. - C. 7-19

2. Воробйов В. Договір позики // Все про бухгалтерський облік. - 2002. - 25 березня. - C. 45-48

3. Герасименко А. Договір позики // Все про бухгалтерський облік. - 2003. - 4 грудня. - C. 16-17

4. Збірник типових договорів // Все про бухгалтерський облік. - 2004. - 25 травня. - C. 3-80

5. Ковальов Д. Договори позики: суть, види, бухгалтерський і податковий облік // Все про бухгалтерський облік. - 2000. - 3 листопада. - C. 13-17

6. Кривенда О. Визнання договору позики безгрошовим (безвалютність позики) // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 11. - C. 26-27

7. Теньков С. Договір позики: цивільно-правові та податкові аспекти// Юридичний Вісник України. - 2000. - 24-30 серпня. - C. 6

8. Тихонов С. Надаємо позику працівнику // Податки та бухгалтерський облік. - 2004. - 15 липня. - C. 27-32

9. Цивільне право України : Навчальний посібник/ Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука; М-во освіти і науки України. -К.: Прецедент, 2005. -448 с.

10. Цивільне право України. Загальна частина : Підручник/ Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. -К.: КНТ, 2006. -477 с.

11. Цивільне право України : Підручник: У 2 кн./ За ред.: О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової; М-во освіти і науки України, КНУ ім. Тараса Шевченка. -2-е вид. доп. і перероб.. -К. : Юрінком Інтер. -2004 - Кн.1. -2004. -735 с.

12. Цивільне право України : Підручник: У 2 кн./ За ред.: О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової; М-во освіти і науки України; КНУ ім. .Шевченка. -2-е вид., доп. і перероб. . -К. : Юрінком Інтер. -2004 - Кн.2. -2004. -639 с.

13. Цивільне процесуальне право України : Навчальний посібник/ І. О. Безлюдько, С. С. Бичкова, В. І. Бобрик,; За заг. ред. С. С. Бичкової. -К.: Атіка, 2006. -383 с.

загрузка...
Top