Правосвідомість і правова культура

Вступ.

1. Характеристика структури правосвідомості.

2. Джерела формування загальної та професійної правової свідомості.

3. Правове виховання співробітників державних органів.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

Правосвідомість, як одна з форм суспільної свідомості тісно пов'язана з її іншими формами, що є об'єктивним і закономірним процесом. Політична свідомість як сукупність поглядів на взаємовідносини між різними суб'єктами політичних відносин на зміст, методи і форми діяльності органів державної влади та посадових осіб, слугує одним із джерел формування правосвідомості. Зв'язок останньої з моральною свідомістю можна прослідкувати на прикладі формування змісту таких понять як правомірність, протиправність, законність, правопорядок тощо, які базуються на загальновідомих і прийнятих категоріях «добра» і «зла», їх співвідношенні. Наприклад, не існує конституційних норм, які не мали б політичного та морального змісту. Тому в процесі реалізації таких норм правосвідомість функціонує у єдиній системі суспільної свідомості, у тому числі й з політичною, моральною.

Поняття, зміст, структура правосвідомості є предметом дослідження загальної теорії держави і права. Цим проблемам, у ході власних досліджень, значну увагу приділяли відомі теоретики права Л. Петражицький, М. Рейснер, І. Фарбер, О. Лукашова, Е. Назаренко та інші. Відповідно, з одного боку, під правосвідомістю розуміють сукупність ідей, уявлень, почуттів, які відображають ставлення суспільства до права, його структури, механізму правового регулювання суспільних відносин. З іншого боку, правосвідомість можна розглядати як спосіб впливу права через свідомість окремих індивідів на закріплення навичок їх правової позитивної поведінки. Об'єктивним є взаємозв'язок права і правосвідомості. Право і правосвідомість не створюють один одного. Вони формуються в об'єктивних умовах і взаємодіють. Право впливає на правосвідомість, складає уявлення членів суспільства про їх права і обов'язки, про належний правопорядок і, навпаки, правосвідомість впливає на право, визначає практику правозастосування в інтересах політичних сил, що перебувають біля влади, обумовлює нормотворчу діяльність держави. І навпаки, правосвідомість впливає на чинне право, обумовлюючи характер правореалізації, нормотворчої діяльності, механізм правового регулювання.

1. Характеристика структури правосвідомості

Дослідження поняття і змісту правосвідомості передбачає визначення її структури, яка складається з двох елементів: правової ідеології і правової психології.

Предмет правосвідомості має складну структуру і охоплює правові явища, які існують або існували раніше, наявність яких бажане в майбутньому. Визнання компонентом правосвідомості уявлень про бажане право дозволяє включити до її предмета й суспільні відносини, що потребують правового регулювання. Акцентується увага на тому, що правосвідомість є не стільки пасивною формою відбиття правової дійсності, скільки активним, творчим началом, яке у певному розумінні створює цю дійсність і трансформує її. Доводиться, що однією з суттєвих ознак правосвідомості є нормативність, під якою розуміється нормативний характер мислення, тобто сприйняття соціального життя, діяльності соціальних суб’єктів через категорію юридичних обов’язків і суб’єктивних прав. Аргументується, що форми правосвідомості як те, в чому вона існує і через що отримує певну самостійність і відособленість серед інших проявів духовної організації людей, поділяються на: а)внутрішні (раціональні, емоційні та вольові); б)зовнішні (теорії, концепції, документи й тому подібне).

Правосвідомість визначається як різновид свідомості, спрямований на усвідомлення (сприйняття) минулого, існуючого або бажаного права в усьому багатоманітті його проявів, який служить суб’єктивною основою права, умовою можливості його буття, самостійним чинником його існування і розвитку.

Правосвідомість охоплює як позитивні, так і негативні оцінки, установки і ставлення. При такому розумінні вона не є в повному обсязі структурним компонентом правової культури, а входить до неї лише в своїй “позитивній” частині [2, c. 85-86].

Правова ідеологія — це сукупність правових поглядів, заснованих на певному соціальному досвіді і наукових знаннях. Існування правової ідеології обумовлюється свідомим ставленням до права, а як систематизований обґрунтований вираз потреб населення, вона пов'язана з пізнанням правових цінностей, їх перетворенням у систему нормативного регулювання поведінки людей в суспільстві. Відповідно джерелом виникнення правових ідей, поглядів є об'єктивно існуючі соціально-економічні, політичні відносини в суспільстві, юридична практика. Основним завданням правової ідеології є формування правової свідомості, правової культури окремих суб'єктів і суспільства в цілому, підвищення рівня їх правових знань.

Правова психологія, як елемент правосвідомості відображає правові почуття, настрої, думки, навички і традиції, відіграє важливу роль у формуванні і реалізації права, може бути його стимулятором або гальмом. На думку М. Абдулаєва та С. Комарова правова психологія складається з наступних елементів: суспільного інтересу, мотивів діяльності певних соціальних груп, психологічного укладу (традицій, навичок, переконань тощо), уявлень про право; почуттів, емоцій, настроїв, пов'язаних з правом; способів формування уявлень.

Зв'язок правової ідеології і правової психології полягає у тому, що правова ідеологія збагачує правову психологію ціннісно-нормативними орієнтирами, а правова психологія є єдиним джерелом для формування правових норм, оскільки, на відміну від правової психології, є більш мобільною: швидко реагує на зміни, що відбуваються в юридичній практиці, відображаючись у почуттях, настроях та поглядах, які, в свою чергу, безпосередньо впливають на усвідомлення особою правових змін.

Право, відносини, які опосередковуються ним, — це відносини, функціонування яких повністю пов'язане з волею і свідомістю людей. Без правосвідомості не можливе ні створення правових норм, ні реалізація права.

Крім елементів, у структурі правосвідомості виділяють рівні, які залежать від ступеня знання права та глибини відображення правової дійсності. Звичайний рівень — виникає під впливом конкретних життєвих обставин, особистого правового досвіду та отриманої освіти, характеризує ставлення особи до права на побутовому рівні. Наприклад, переконання у тому, що довічне ув'язнення вбивці — єдиний спосіб боротьби з такими злочинцями і злочинами.

Професійний рівень — характеризує ставлення до права юристів-практиків, державних службовців тощо, тобто осіб, які мають спеціальну освіту, поглиблені і формалізовані знання принципів та норм права, вміння їх застосовувати у практичній діяльності у різних сферах суспільних відносин: господарській, цивільній, шлюбно-сімейній, кримінальній тощо. Професійна правосвідомість відрізняється від звичайної за обсягом і глибиною правових знань, а від наукової — вмінням їх застосовувати.

Науковий рівень формується в результаті спеціальних науково-дослідних робіт на основі теоретичного узагальнення державно-правових знань у правознавців, які займаються науковими дослідженнями у галузі державотворення, дії правової системи і прогнозування її подальшого розвитку, є джерелом правотворчості і підґрунтям правореалізаційної практики [4, c. 57-58].

За суб'єктами правосвідомість можна поділити на види:

— індивідуальна — правосвідомість окремої особи, формується під впливом засобів масової інформації, шляхом усвідомлення суспільного досвіду; визначається правовими суспільними відносинами, системою чинного права, з одного боку, а, з іншого — правовою культурою суспільства;

— групова — правосвідомість певних соціальних груп, формується навколо певної ідеї, окремого правового акта тощо (правосвідомість суспільної групи, громадської організації, партії тощо), по суті є узагальненою характеристикою правосвідомості окремих індивідів;

— суспільна — правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, що є носіями національної правової культури, відображає суспільну мету і завдання правового регулювання; знаходить прояв у ході проведення загальних акцій: виборів до парламенту, обрання глави держави, проведення референдуму або загальнонаціонального опитування.

Взаємозв'язок даних видів правосвідомості полягає у тому, що суспільна правосвідомість складається із правосвідомості окремих осіб. З іншого боку, правосвідомість особи, індивіда формується під впливом суспільної правосвідомості, оточуючого середовища, у тому числі й правового, юридичної практики. Отримані у результаті виховання, навчання, спілкування знання про право є основним джерелом формування індивідуальної правосвідомості.

Отже, правосвідомість — це форма суспільної свідомості, змістом якої є сукупність понять, ідей і принципів про сутність права та всіх пов'язаних з ним явищ [9, c. 63-64].


2. Джерела формування загальної та професійної правової свідомості

Правосвідомість визначається як різновид свідомості, спрямований на усвідомлення (сприйняття) минулого, існуючого або бажаного права в усьому багатоманітті його проявів, який служить суб’єктивною основою права, умовою можливості його буття, самостійним чинником його існування й розвитку.

Правосвідомість поділяється на види. Згідно: а) форм буття правосвідомості вирізняються інституціональна й неінституціональна правосвідомість; б) суб’єкта правосвідомості – індивідуальна й колективна; в) видів діяльності, що обслуговуються правосвідомістю, вирізняються теоретична й практична правосвідомість; г) глибини й форм сприйняття правової дійсності – науковий, професійний і повсякденний рівні правосвідомості.

Професійній правосвідомості властиві такі ознаки: а) її суб’єктом виступає особа (група осіб), що має юридичну освіту, а юриспруденція становить зміст її професійної діяльності; б) компонентами її змісту є когнітивний (раціонально-ідеологічний), емоційно-психологічний і практичний; в) специфіка пізнання правових явищ і зворотного впливу на них визначається станом основних компонентів професійно-правової свідомості, що зумовлений особливим підходом до права як інструменту юридичної діяльності; г) проходить обов’язкові стадії формування, характеризується особливими джерелами отримання правової інформації; д) має формалізований характер; є) забезпечує правопорядок даного суспільства та його подальший розвиток; ж) ґрунтується на системі відповідних принципів. Останні поділяються на дві групи: 1) принципи права; 2) власне принципи професійної правосвідомості: (а) етичні принципи, які визначають основи взаємодії юриста з іншими суб’єктами юридичного процесу; б) принципи організації власної професійної діяльності та професійного саморозвитку.

Професійна правосвідомість – це цілісний, системний, практично спрямований, нормативно детермінований спосіб пізнання правової дійсності й активного впливу на неї, що забезпечує функціонування й розвиток правопорядку, суб’єктом якого виступають особи, які мають спеціальну юридичну освіту і професійно займаються юридичною практикою [2, c. 54-55].

Професійна правосвідомість неоднорідна. Її спеціалізація відбувається за двома напрямками: 1) за юридичними спеціальностями; 2) всередині відповідної юридичної спеціальності в залежності від: а) інститутів, галузей права; б) значимості здійснюваних функцій і повноважень.

Функції правосвідомості – це основні напрямки сприйняття правової дійсності та впливу на неї, що здійснюються відповідними способами (у певних формах) і виражають соціальну роль і призначення правосвідомості. Функції професійної правосвідомості можна поділити на підставі її прояву стосовно правової дійсності на дві групи. Це функції, здійснення яких забезпечує: 1) сприйняття правової дійсності (пізнавальна, оціночна, прогностична); 2) активний вплив на правову дійсність (регулятивна, нормотворча, нормореалізаційна, правового моделювання, правовиховна, ідеологічна, контрольна, консультативна, подолання юридичних колізій, забезпечення соціального партнерства, комунікативна, ефективного і економного використання правових засобів, розвитку демократії, гуманізації юридичної діяльності, забезпечення самостійності у прийнятті рішень, сприяння адекватному, грамотному вираженню власних думок, суджень, умовиводів, а також фіксації, зберігання й накопичення професійного досвіду).

Професійна правосвідомість у правовій демократичній державі з розвиненими, сформованими структурами громадянського суспільства виступає одним із чинників, що забезпечують (а) трансформацію соціального в соціально-правове і (б) адекватну потребам суспільним, потребам правого розвитку правотворчу діяльність. На етапі правотворчості професійна правосвідомість забезпечує переведення правових ідей, сформованого правоутворювального інтересу у формально-правову нормативність.

Основними засобами (формами) впливу професійної правосвідомості на процес правоутворення є:

· усвідомлення необхідності правового регулювання суспільних відносин або шляхів і засобів його удосконалення, висунення відповідних пропозицій у належних інформаційних, організаційних та інших формах;

· активна участь юристів-практиків в обговоренні й опрацюванні реформ у сфері права, найбільш важливих концепцій і проектів нормативних правових актів.

Роль професійної правосвідомості в реалізації права полягає в тому, що вона виступає одним з чинників, що забезпечують а) максимально точне втілення норм права в соціальне життя; б) досягнення цілей правового регулювання. Основними засобами (формами) впливу професійної правосвідомості на процес реалізації права є такі:

- здійснення предметної професійної діяльності в сфері правозастосування, правозахисту і правового консультування;

- вплив на формування правових ціннісних орієнтацій, правових знань, правових установок суб’єктів права;

– вплив на формування суспільної думки про право й пов’язані з ним явищ [1, c. 115-116].

Деформації професійної правосвідомості – це викривлення раціональних, емоційних або (і) практичних компонентів її змісту, які унеможливлюють або суттєво ускладнюють ефективну професійно-юридичну діяльність.

Деформації професійної правосвідомості найзагальнішим чином можна поділити на дві групи: а) ті, які є загальними для всіх різновидів правосвідомості; б) які притаманні правосвідомості професійній. До першої групи належать: правовий інфантилізм, недооцінка права, правовий ідеалізм, правовий ригоризм, правова демагогія, правовий нігілізм, “переродження правосвідомості”. До другої групи –стереотипність мислення; звуження кругозору; зниження емоційного ставлення до подій, що відбуваються й байдужність до осіб, щодо яких здійснюється професійна юридична діяльність; упередженість стосовно правопорушників (обвинувальний ухил); юридичне сприйняття неюридичного світу; зневага неюридичною професійною думкою; формалізм і бюрократизм професійної правосвідомості.

Причини деформації професійної правосвідомості поділяються на дві групи: а) ті, які зумовлюють існування загальних видів деформації професійної правосвідомості; б) ті, які зумовлюють існування спеціальних видів деформації професійної правосвідомості й пов’язані зі специфікою юридичної професії. Перша група охоплює історичні, культурно-ментальні, економічні, соціально-комунікативні, юридичні причини. До другої групи причин належать: домінування професійної правосвідомості юриста над усіма іншими видами, формалізований та спеціалізований характер професійної правосвідомості[15, c. 91-92].


3. Правове виховання співробітників державних органів

Правове виховання — це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання — дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, що застосовують право.

Професійна правосвідомість відрізняється від інших видів правосвідомості якісним станом елементів свого змісту – когнітивного (раціонально-ідеологічного), емоційно-психологічного й практичного. Раціонально-ідеологічні й практичні компоненти професійної правосвідомості характеризуються системністю, чіткістю й організованістю, мають деталізований й конкретний характер. Яскраво виражений праксеологічний характер професійної правосвідомості зумовлює специфіку пізнання правових явищ: воно відбувається з метою використання останніх у юридичній практиці; має емпіричний характер з одночасним вмістом питомої ваги теоретичних елементів у вигляді базових правових понять, які є результатом спеціально набутих правових знань.

Правове виховання тісне пов'язане з усіма видами соціального виховання — моральним, політичним, естетичним та ін. їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов'язані з правовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.

Ознаки (риси) правового виховання:

1) будується на засадах системи норм права;

2) припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин — дозволянь, зобов'язувань, заборон [12, c. 157-158].

Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, дозволяння, зобов'язування, заборони перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;

3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;

4) охоплює суб'єктів права, які не тільки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;

5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

Сутністю правового виховання є формування правової настанови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохитних правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури.

Зміст правового виховання - це процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за допомогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспільство [6, c. 103-104].


Висновки

Сучасна Україна розвивається на конституційно визначених засадах демократичної, соціальної і правової держави. Проте така держава неможлива без правової культури більшості її громадян, а передусім працівників правоохоронних органів (зокрема, дільничних інспекторів міліції).

У сучасній Україні увага науковців зосереджена на проблемі правового виховання громадян, в т.ч. працівників ОВС, на подоланні правового нігілізму та визначення пріоритетних методів та засобів правовиховного впливу.

Отже, існує потреба і набуває принципового значення системне вивчення шляхів формування і вдосконалення професійної правосвідомості та правової культури дільничного інспектора міліції. Таке дослідження дає можливість узагальнити як досягнення сучасного наукового знання, передусім, правознавства, так і набутий досвід (позитивний і негативний) органів внутрішніх справ щодо використання найефективніших форм і методів цієї правозастосовчої справи.


Список використаних джерел

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". - Львів: Фонд "Право для України", 1997. - 198 с.

2. Волинка К. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Катерина Волинка,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. - К.: МАУП, 2003. - 238 с.

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ М-во освіти України, Укр. держ. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова; За ред. В.В.Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 317 с.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. - Х.: Право, 2002. - 427 с.

5. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. - К.: Кондор, 2006. - 475 с.

6. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. - 3-тє вид., змін. і доп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 243 с.

7. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. - К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. - 355 с.

8. Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 174 с.

9. Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

10. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студ. спец. "Правознавство"/ Петро Рабінович,. - К., 1993. - 172 с.

11. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. - Харків: Еспада, 2006. - 775 с.

12. Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. - Суми: Університетська книга, 2005. - 536 с.

13. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 367 с.

14. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Людмила Шестопалова,. - К.: Прецедент, 2004. - 223 с.

15. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 685 с.

загрузка...
Top