Праворозуміння, розуміння права і правова система

Актуальність досліджень права і праворозуміння не викликала і не викликає сумнівів. Це пояс­нюється, насамперед, складністю і ба­гатогранністю феномену права. Спра­ведливою є думка В. Нерсесянца про те, що у розумінні права, як само­стійній сфері наукового знання і прак­тики, міститься вся юриспруденція, всі її системи й підсистеми, її галузі та наукові напрями, все, що наявне і мо­же виявитися у процесі розвитку і конкретизації поняття права (і держа­ви), відповідно до конкретного, певно­го суспільного життя та сфери право­вого регулювання. Учений також зазначав, що загальне розуміння права є первісним, предметоутворюючим поняттям юридичної науки як у ціло­му, так і в окремих галузях юридично­го знання. Отже, воно повинно врахо­вуватися і бути наявним у всіх визна­ченнях і характеристиках права, у всій системі понять, що розробляються в межах юридичної науки [1, 59-60].

Дослідження феноменів права і праворозуміння актуалізується також суспільним розвитком, оскільки кож­ному його етапу характерні відповідні завдання, які вимагають мобілізації всіх ресурсів та засобів, які має у своєму розпорядженні суспільство.

Роль і значення права, його цінність виявляється в адекватному, своєчас­ному реагуванні на сучасні виклики.

Сучасний етап розвитку суспіль­ства проходить під девізом глобаліза­ції. Це явище характеризується не ли­ше масштабністю, що охоплює майже всі сфери суспільного життя, а й гли­биною процесів, що відбуваються та змінюють світ. Постає запитання, по-перше, наскільки право за цих умов здатне залишитися найефективнішим інструментом регулювання відносин (у чому виявляється інструментальна цінність права), по-друге: наскільки можливе збереження самобутності права, як найважливішого мірила справедливості і свободи у суспільстві (у чому виявляється власна цінність права). Також актуалізується питання про те, наскільки право може виявити і відобразити волю і потреби не тільки всього суспільства, а й кожної її верст­ви, класу, які формують його соціаль­ну структуру і, нарешті, кожного індивіда (що відображає соціальну цінність права).

За таких умов виправданим є до­слідження права. Як показує генезис суспільного розвитку, незважаючи на те, що закономірності виникнення пра­ва в різноманітних суспільствах у різних народів часто не збігаються, проте функціональне призначення права в цих суспільствах є схожим. Воно забезпечує цивілізоване співісну­вання індивідуумів, верств та класів на­селення, що проживають в межах окре­мих суспільств, хоча соціальні факто­ри, які детермінують формування та функціонування правопорядку, різні.

Праворозуміння і розуміння права. Необхідно розрізняти праворозуміння і розуміння права. Проте доречно підкреслити, що така відмінність має умовний характер. Праворозуміння відображає сприйняття права на про­фесійному юридичному рівні, тобто праворозуміння відображає осмислен­ня права, а також його формалізацію у свідомості, яка відбивається у право­свідомості юриста. Що ж до розуміння права, то це, швидше, віддзеркалення ставлення кожної людини до того, що таке право. Якщо порівняти ці понят­тя з феноменом правосвідомості, то праворозуміння відображає професій­ну правосвідомість, а розуміння права — масову правосвідомість.

Як відомо, існують різні типи праворозуміння, які відображають філо­софсько-пізнавальне осмислення пра­ва і його відповідне віддзеркалення в межах різних доктрин (природно-пра­вової, нормативістської, соціологічної, інтеграційної та ін.). Стосовно ро­зуміння права, то воно складається в межах різних культурно-правових традицій і може, зокрема, виступати як критерій класифікації і типологізації різних правових систем.

З філософської точки зору розу­міння права передбачає сприйняття цього складного явища конкретним суб´єктом права і виражається в його емоційному відношенні до права. Са­ме сприйняття означає суб´єктивне віддзеркалення об´єктивного явища. Тобто у цій площині розуміння пра­ва — це конкретне уявлення суб´єкта про право, виражене в емоційному сприйнятті явища, названого правом.

Як зазначає П. Рабіновіч, праворозуміння — це відображення у люд­ській свідомості за посередництвом поняття «право» (чи будь-яким іншим рівнозначним з цим словом або симво­лом) того явища, яке оцінюється як корисне для задоволення потреб існу­вання й розвитку певного суб´єкта або ж безпосередньо цих потреб [2, 3].

Пізнавально-оціночна діяльність опосередковується різноманітними формами відображення людською свідомістю тих реалій (явищ, пред­метів, процесів), які знаходяться за її межами, тобто існують відносно неї об´єктивно. До таких форм відобра­ження належать емоції, уявлення, поняття, теорії, концепції тощо. На думку вченого, можлива і така конст­рукція: праворозуміння — це інтерпре­тація того, що, власне, відображає по­няття «право» [2, 4].

Розуміння права досягається за до­помогою герменевтичного процесу, що є досить складною інтелектуальною діяльністю. Вважається, що розуміння права за своїм змістом ширше, ніж праворозуміння. Праворозуміння пе­редбачає осмислення права, його фор­мулювання за допомогою понять. Це, швидше, завершальний етап у склад­ному інтелектуальному процесі, який називається розумінням права. Право-розумінню передують також й інші, не менш складні процедури розгляду права, а саме: емоції, уявлення, усвідо­млення, та, як наслідок, вираження цих процесів за допомогою поняття.

Праворозуміння є одним із аспек­тів прояву правосвідомості. Виокрем­люють побутову, масову і доктринальну правосвідомість. Що стосується розуміння права та праворозуміння, тої розуміння права може бути масовим, побутовим, а праворозуміння — доктринальним. Якщо йдеться про розу­міння права більшістю членів суспіль­ства, то це — домінуюче розуміння права. Своє розуміння права має прав­ляча еліта (політична, економічна, іде­ологічна та ін.), яка називається пану­ючим розумінням права. Зрозуміло, що і меншість населення володіє своїм специфічним розумінням права. Якщо праворозуміння формується на рівні різних філософсько-правових докт­рин, то мова йде про доктринальне праворозуміння.

Розумінню права правлячою елі­тою (пануючому розумінню права) не завжди притаманні такі якості, як по­ширеність і масовість, про що свідчить як історія розвитку права, так і його сучасний стан. Тому не завжди паную­че розуміння права збігається з домі­нуючим розумінням права. Останнє характеризується як найбільш попу­лярний і поширений тип праворо­зуміння в певному суспільстві. Будь-який тип доктринального праворо­зуміння може претендувати на роль домінуючого праворозуміння за умо­ви його підтримки більшістю населен­ня (наприклад, у різних західних суспільствах, де розвинені природно-правові, позитивістські й інші кон­цепції праворозуміння, домінуючою може бути одна з них).

Утім, різні види розуміння права можуть збігатися з різними типами праворозуміння (наприклад, доміную­че праворозуміння ісламської общини ґрунтується на основних принципах ісламської релігії та нерозривно пов´я­зане з функціональним призначенням ісламського права, що відображає па­нуюче праворозуміння).

Якщо право, яке б явище не квалі­фікувалося як таке, належить до сфе­ри об´єктивного, то праворозуміння — до сфери суб´єктивного, оскільки його суб´єктом є людина. Суб´єктивний ха­рактер праворозуміння дає підставу деяким авторам вважати, що усвідо­мити право повноцінно неможливо в принципі. Проте ця думка викликає заперечення. Усвідомлення права та його подальша раціоналізація за допо­могою поняття відображає позицію суб´єкта процесу інтелектуальної діяльності, яким є праворозуміння. Ця обставина свідчить про те, що не існує одного, єдиного праворозуміння, і во­на детермінує існування плюралізму праворозуміння. Той або інший ва­ріант усвідомлення права та його сприйняття стає домінуючим лише за умов, що він визнається більшістю суб´єктів правовідносин.

Розуміння права, праворозуміння і правові системи. Праворозуміння у структурі правової системи розгля­дається науковцями неоднозначно: одні автори включають праворозу­міння як самостійний компонент пра­вової системи (Ю. Тихомиров, О. Ска­кун), інші ж — не включають (В. Бабаєв, В. Протасов). Існують розробки, в яких є непрямі вказівки на праворо­зуміння як компонент правової систе­ми (С. Алексєєв, Є. Харитонов).

Ю. Тихомиров виокремлює кілька груп — компонентів у структурі право­вої системи. В окрему групу він вклю­чає праворозуміння, правові погляди, правосвідомість, правову культуру, правові теорії, концепції, правовий нігілізм, правотворчість, правовий ма­сив, правозастосування [3, 9].

На думку С. Алексєєва, власне пра­во або позитивне право, юридична практика, правова ідеологія є компо­нентами правової системи [4, 29]. У свою чергу, правова ідеологія як ком­понент правової системи в його інтер­претації охоплює й праворозуміння.

Слід пам´ятати, що кожен компо­нент правової системи посідає своє місце в її структурі, має різне призна­чення і роль в її функціонуванні. Про­те центральним елементом у цій структурі є право, розуміння якого ба­гато в чому визначає характеристику і специфіку всіх без винятку компо­нентів, які входять до цієї системи.

Таким чином, праворозуміння як елемент правової системи посідає не­однозначне місце у структурі правової системи. Як видається, воно має важ­ливе значення як самостійний компо­нент у структурі правової системи, оскільки не тільки становлення, а й функціонування, а також динаміка розвитку правової системи багато в чо­му визначаються домінуючим право-розумінням, яке формується в межах різних культурно-правових традицій.

Між праворозумінням і правовою системою існує діалектичне співвідно­шення. Праворозуміння — саме той критерій, який відображає реальну роль права в житті суспільства. Зміст праворозуміння втілює його само­бутнє існування або його функціо­нальну залежність від інших чинників соціального життя суспільства. Отже, праворозуміння цілком обґрунтовано може претендувати на роль типологі-зуючого критерію у вивченні право­вих систем. Залежно від цього кри­терію можна говорити про західні і не-західні правові системи. Якщо право є головним регулятором суспільних від­носин і виступає детермінантою со­ціального життя, то, відповідно, йдеть­ся про західне право, хоча це не ви­ключає впливу інших соціальних фак­торів на функціонування права. Проте цей вплив не є визначальним. Там, де право, його зміст і функціональне при­значення детермінуються іншими факторами, мова йде про незахідні правові системи. Зокрема, відповідно до конфуціанської філософії, функ­ціонування позитивного права безпо­середньо залежить від споконвічних законів природи. Позитивне право має обслуговувати закони природи, тобто воно має бути спрямоване на дотри­мання гармонії в існуючому соціумі. Це є основою для китайського право­розуміння.

Будь-який тип праворозуміння (природно-правовий, позитивістський, соціологічний та ін.) може претендува­ти на статус домінуючого, проте утвер­дження цього статусу залежить від цілого ряду соціальних факторів. Ін­шими словами, праворозуміння взагалі і домінуюче праворозуміння зокрема є явищем, яке соціально детермінується.

Одним із методологічних підходів дослідження праворозуміння є цивілізаційний підхід, який демонструє той факт, що відношення до права зу­мовлюється станом суспільного роз­витку, його змістом і насамперед тим, які соціальні фактори у цьому су­спільстві є детермінуючими. Останні мають етичний, релігійний, духовний, матеріальний та інший характер. Роль і значення кожного соціального чин­ника відображає цивілізаційну специ­фіку цього суспільства. їх значущість неоднакова, оскільки кожен із них відіграє свою роль у функціонуванні суспільства. Абсолютизація одного чинника і недооцінка, тим більше ви­ключення інших чинників при визна­ченні змісту праворозуміння, є необ­грунтованим.

Так, якщо йдеться про традиційне суспільство, то провідна роль у сис­темі його чинників належить, звісно, традиціям. Коли ж мова йде про релігійне суспільство, то, відповідно, на передній план виходять релігійні чинники. Що ж до західного суспіль­ства і західного права, то тут визна­чальними є інші чинники, зокрема культура. На зміст праворозуміння впливають, зрозуміло, й фактори, пов´язані з матеріальною сферою жит­тя суспільства.

Істотне значення у зв´язку з цим на­буває диференціація суспільства на класи, групи, верстви; вона зумовлює формування різних інтересів, які, у свою чергу, детерміновані різними потребами, такими, що відображають матеріальну складову життя індивіду­умів, їх груп, верств і класів. А це є осно­вою для їх неоднозначного відношення до права і до його функціонування.

Отже, констатуючи існування різ­них концепцій праворозуміння, навряд чи доречно визнавати їх критеріями типологізації правових систем, тобто існування природно-правової, позитивістської та інших концепцій праворозуміння не дає підстав говорити про два типи правових систем, у межах яких домінує той або інший тип право­розуміння. Що стосується розуміння права, то воно може виступати типологізуючою категорію при типологі­зації правових систем.

Той вид розуміння права, який є найбільш поширеним і популярним у конкретному суспільстві, може пре­тендувати на статус домінуючого і зу­мовлювати існування різних типів правових систем. Відома в порівняль­ному правознавстві типологізація пра­вових систем на віддиференційовані та невіддиференційовані має умовний характер і ґрунтується на відповідно­му виді розуміння права. У межах на­званих типів правових систем зміст праворозуміння принципово відріз­няється.

Праворозуміння є досить складним явищем і його трансформація в до­мінуюче праворозуміння залежить від цілого ряду факторів соціального жит­тя. Домінуюче праворозуміння значно впливає на правову систему на різних стадіях її формування, функціонуван­ня і розвитку.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Нерсесянц В. С. Юриспруденция : введение в курс общей теории права и государства : учеб. — М., 1998. -245 с.

2. Рабінович П. М. Сутність праворозуміння // Право України. — 2007. — № 9. — С. 3—7.

3. Тихомиров Ю. А. Правовая сфера общества и правовая система // Журнал российского права. — 1998.-№4-5. -С. 7-15.

4. Алексеев С. С. Право и правовая система // Известия высших учебных заведений. Правоведе­ние. - 1980. - № 1. - С. 27-39.

загрузка...
Top