Право постійного і тимчасового користування лісами: юридичні ознаки та особливості змісту

Право користування лісами в теорії екологічного права розглядається як один із видів права природокористування та як один із юридичних титулів використання лісів.

Право користування лісами, зокрема види права користування лісами як складова правового режиму лісів, досліджувались науковцями [1].

Разом із цим у сучасних умовах господарювання та ведення лісового господарства, використання лісів фізичними та юридичними особами на різних юридичних титулах виникає потреба в більш детальному розгляді таких видів права користування лісами, як постійне та тимчасове з точки зору виділення особливостей суб’єктно-об’єктного складу, підстав набуття та змісту.

У теоретико-правовому аспекті право користування лісами можна розглядати як об’єктивну та суб’єктивну категорії, як правовідношення.

Як об’єктивна категорія право користування лісами є інститутом лісового права — складової природоресурсного права, а саме сукупністю правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері багатоцільового використання, відтворення та охорони лісів, визначають суб’єктний та об’єктний склад, особливості використання різних лісових ділянок на юридичному титулі права лісокористування, закріплюють права та обов’язки лісокористувачів, підстави набуття та припинення прав на постійне чи тимчасове користування лісовими ділянками.

Як суб’єктивна категорія право користування лісами є встановленою об’єктивним правом можливістю юридичних і фізичних осіб здійснювати реалізацію прав та обов’язків щодо користування лісовою ділянкою, а у випадках, передбачених законом, і земельною лісовою ділянкою.

Право на постійне користування лісами в теоретико-правовому аспекті характеризується такими юридичними ознаками, які вирізняють його серед інших прав на користування лісами:

1) об’єктом є ліси на земельних ділянках державної та комунальної власності; 2) суб’єктами можуть бути лише спеціалізовані державні або комунальні лісогосподарські підприємства, інші державні та комунальні під
приємства, установи та організації, у яких створені спеціалізовані господарські підрозділи; 3) зміст становлять права і обов’язки постійних лісокорис- тувачів, визначених законодавством та спеціальними дозволами; 4) право постійного лісокористування набу- вається у порядку надання або вилучення і наступного надання земельних ділянок державної або комунальної власності на невизначений термін для ведення лісового господарства; 5) справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісогосподарського призначення; 6) неможливість вільного розпорядження лісами на земельних ділянках державної або комунальної власності без рішення органів державної влади або місцевого самоврядування; 7) може бути припинено лише з підстав, визначених законом; 8) по- свідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Зупинимось на окремих проблемних питаннях зазначених ознак. Чинний Лісовий кодекс України (далі — ЛК України) в редакції від 8 лютого 2006 р. [2] обмежив коло суб’єктів права постійного користування лісами у зв’язку з тим, що Земельним кодексом України (далі — ЗК України) в редакції від 25 жовтня 2001 р. [3] ще раніше було обмежено коло суб’єктів, які можуть набувати земельні ділянки на праві постійного користування з 1 січня 2002 р.

Разом із цим відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 21 вересня 2005 р. право постійного користування земельними ділянками (у тому числі земельними ділянками лісового фонду. — Авт.) зберігається за юридичними та фізичними особами, які відповідно до попередньої редакції ЗК України (та ЛК України. — Авт.) набули право користування земельними ділянками лісового фонду до 1 січня 2002 р. та не переоформили його в період з 1 січня 2002 р. до 22 вересня 2005 р. і продовжують використовувати їх за цільовим призначенням.

Згідно зі ст. 7 Земельного кодексу в редакції від 13 березня 2002 р. у постійне користування земельні ділянки надавались: 1) громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства; 2) сільськогосподарським підприємствам та організаціям; 3) громадським об’єднанням; 4) релігійним організаціям; 5) промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям; 6) військовим частинам, установам, військово-навчальним закладам, підприємствам та організаціям Збройних сил України, іншим військовим формуванням та внутрішнім військам; 7) спеціалізованим підприємствам лісового господарства тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Лісового кодексу в редакції від 21 січня 1994 р. у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надавались спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково- дослідних робіт.

Характерною ознакою права постійного користування лісами є його набуття шляхом надання земельних ділянок державної або комунальної власності.

Реалізація положень чинного ЛК України та ЗК України щодо набуття у постійне користування лісів на землях комунальної власності буде можлива лише після реального розмежування земель державної власності на землі цієї та комунальної власності. До цього слід керуватися п. 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, згідно з яким до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.

Разом із цим, з огляду на прийнятий пізніше Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р. [4], є підстави вважати, що навіть до остаточного розмежування земель відповідні сільські, селищні міські ради не вправі самостійно розпоряджатися тими з них, які відповідно до вимог ст. 6 зазначеного Закону належать, зокрема, до земель під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; земельними ділянками, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; земельними ділянками зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; землями під казенними підприємствами; земельними ділянками, на яких розташовано державні, зокрема лісогосподарські, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти тощо. Рішення щодо надання таких земель у постійне користування, як і у приватну чи комунальну власність, відповідні органи місцевого самоврядування з огляду на вимоги ч. 3 ст. 17 ЛК України можуть приймати лише за згодою відповідних державних органів, підприємств, у віданні яких перебувають такі землі.

Змістом правовідносин у сфері постійного лісокористування є права та обов’язки постійних лісокористу- вачів, які зумовлені інтересами суспільства в екологічній сфері, цільовим використанням лісових ділянок на зазначеному юридичному титулі.

Підприємства, установи, організації здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов’язані: 1) забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров’я людей; 2) забезпечувати безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісових ресурсів для задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції; 3) здійснювати відтворення лісів; 4) забезпечувати підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах; 5) здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень; 6) раціонально використовувати лісові ділянки.

Аналіз змісту ч. 1 ст. 19 ЛК України, яка містить перелік прав постійних лісокористувачів, дає змогу поділити такі права на дві групи: права у галузі ефективного використання лісів та права у сфері реалізації інших майнових і немайнових прав. До першої групи, зокрема, належать право самостійно господарювати в лісах, виключне право на заготівлю деревини; до другої — право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства.

Так, наприклад, виключне право на заготівлю деревини означає, що тільки постійні лісокористувачі мають право на заготівлю деревини в порядку проведення рубок головного користування, а також інших рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства (поліпшення якісного складу угідь, розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю тощо) відповідно до спеціальних дозволів. Правову основу реалізації зазначеного права становлять статті 43-44, 69-71 ЛК України, Порядок спеціального використання лісових ресурсів та Порядок видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. № 761 [5]; Правила поліпшення якісного складу лісів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2007 р. № 724 тощо [6].

Перелік обов’язків постійних лісокористувачів як складова змісту права постійного користування лісами, що визначається ч. 2 ст. 19 ЛК України, можна поділити на такі три групи:

  1. У сфері відтворення і комплексної охорони лісів: а) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, здійснення інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; б) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; в) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об’єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
  2. У сфері ефективного використання лісів та земель: а) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; б) вести первинний облік лісів; в) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; г) своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів.
  3. У сфері реалізації інших майнових та немайнових обов’язків: забезпечувати безперешкодний доступ до об’єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

У правовому значенні тимчасове користування лісами характеризується специфічними рисами, які визначають особливу юридичну природу зазначеного виду спеціального використання лісів:

1) об’єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності;

2) залежно від терміну тимчасового користування лісами таке користування може бути довгостроковим (від 1 до 50 років) та короткостроковим (до одного року);

3) підставою довгострокового тимчасового користування лісами є договір на довгострокове тимчасове користування лісами, а підставою короткострокового тимчасового користування лісами є спеціальний дозвіл;

4) встановлення законодавцем переліку потреб, для яких надаються лісові ділянки: а) на умовах довгострокового тимчасового користування лісами — для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт; б) на умовах короткострокового тимчасового користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених ЛК України;

5) платність тимчасового користування лісами;

6) зворотність, тобто повернення лісових ділянок власникам або постійним лісокористувачам після закінчення терміну тимчасового користування лісами;

7) заборона для суб’єктів права тимчасового лісокористування на передачу лісової ділянки в тимчасове користування іншим особам як вид спеціального використання лісових ресурсів;

8) відповідно до чинного ЛК України право тимчасового користування лісами здійснюється на лісових ділянках, які виділяються для певних потреб, без надання земельних ділянок (на відміну від права на постійне користування лісами, якому передує оформлення права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення). Разом із цим право тимчасового користування лісами зберігається за суб’єктами, які набули за раніше чинним Лісовим кодексом земельні ділянки лісового фонду як на умовах довгострокового тимчасового користування, так і на умовах оренди, за умови використання останніх за цільовим призначенням та якщо не закінчився строк, на який надавались земельні ділянки лісового фонду. Відповідно до статей 9, 10 Лісового кодексу від 21 січня 1994 р. у тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду могли надаватися підприємствам, установам, організаціям, об’єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі — тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду могло бути: короткостроковим — до 3 років і довгостроковим — від 3 до 25 років. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформлялося договором. У тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду могли надаватися на умовах оренди.

Набуття права тимчасового користування лісами відповідними суб’єктами як процедура, як сукупність юридично значимих дій, з настанням яких виникає право довгострокового або короткострокового тимчасового користування лісами, має особливості, на яких доцільно зупинитись детальніше, оскільки належне правове регулювання зазначених відносин є однією зі складових механізму гарантування права користування лісами.

Згідно зі ст. 18 ЛК України право довгострокового тимчасового користування лісами державної власності набувається без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами.

Це право виникає на підставі сукупності юридично значимих дій, серед яких можна виокремити:

1) подання зацікавленими юридичними або фізичними особами клопотання або заяви про виділення лісової ділянки для потреб, визначених ч. 3 ст. 18 ЛК України до органів виконавчої влади або місцевого самоврядування;

2) розгляд зазначеної заяви чи клопотання та направлення її (його) на погодження з постійним користувачем лісами (постійними користувачами лісами є спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, інші державні підприємства, установи, організації, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи) та органом виконавчої влади з питань лісового господарства АР Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства (такими органами є Республіканський комітет АР Крим з лісового і мисливського господарства та обласні управління лісового та мисливського господарства, положення про які затверджено наказом Держкомлісгоспу від 4 липня 2007 р. № 223);

3) після погодження заяви або клопотання із зацікавленими органами, прийняття рішення про надання:

а) лісової ділянки на умовах довгострокового тимчасового користування лісами для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт; б) мисливських угідь для потреб мисливського господарства;

4) укладання договору: а) довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою між постійним лісо- користувачем та зацікавленими юридичними чи фізичними особами;

б) користування мисливськими угіддями між постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться угіддя, та суб’єктом господарювання.

Набуття права довгострокового тимчасового користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у суб’єктів права приватної власності на ліси (ними можуть бути юридичні особи України або громадяни України).

Це право виникає на підставі сукупності юридично значимих дій, серед яких можна виокремити:

1) подання заяви або клопотання про виділення лісової ділянки для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт до власника лісів, до якої додаються документи про можливість здійснення зазначених видів діяльності;

2) розгляд заяви чи клопотання, розробка і погодження умов договору на довгострокове тимчасове користування лісами та його підписання;

3) реєстрація договору в органі виконавчої влади з питань лісового господарства АР Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Чинним ЛК України визначені умови та підстави набуття права на короткострокове тимчасове користування лісами:

1) зазначена законом мета користування: для заготівлі другорядних лісових матеріалів (живиці, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків — ст. 72 ЛК України), здійснення побічних лісових користувань (заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету — ст. 73 ЛК України) та інших потреб, передбачених ЛК України (наприклад використання корисних властивостей лісів на умовах короткострокового тимчасового користування — ст. 74 ЛК України);

2) короткострокове тимчасове користування лісами набувається без вилучення земельних ділянок у власників лісів, постійних лісокористувачів;

3) суб’єктами права короткострокового тимчасового користування лісами є: підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (далі — лісокористувачі).

Підставою набуття права короткострокового тимчасового користування лісами є надання спеціального дозволу (лісового квитка) власником лісів або постійним лісокористувачем зазначеним вище лісокористувачам відповідно до їх заявки на заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань, використання корисних властивостей лісів на умовах короткострокового тимчасового користування.

Надання спеціального дозволу (лісового квитка) здійснюється відповідно до Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2007 р. № 761. Форма лісового квитка наведена у додатку 2 до цього Порядку [5].

Лісовий квиток видається щороку на підставі лімітів використання лісових ресурсів під час заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань (у межах території та об’єктів природно-заповідного фонду — за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища АР Крим, територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища (державні управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі). Передача лісового квитка іншому лісокористувачеві може здійснюватись власником лісів або постійним лісокористувачем, які видали квиток, на підставі письмової заяви. Відмітка про передачу лісового квитка робиться в усіх його примірниках. З моменту видачі лісового квитка виділені лісокористувачеві лісові ділянки (лісосіки) здаються під його охорону.

Права та обов’язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового та короткострокового користування як складова прав та обов’язків природокористувачів та лісокористувачів, як складова правовідносин тимчасового довгострокового та короткострокового лісокористування зумовлені цільовим використанням лісових ділянок, додержанням екологічних вимог при використанні лісових ресурсів та передбачені статтями 20, 21 ЛК України.

Отже, такі види права користування лісами, як постійне та тимчасове (довгострокове та короткострокове), мають суттєві особливості з точки зору суб’єктно-об’єктного складу, змісту, підстав набуття такого права.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Андрейцев В. І. Екологічне право : курс лекцій : навч. посіб. для юрид. ф-тів вузів. — К., 1996. — 208 с.; Балюк Г. І. Екологічне право України : конспект лекцій у схемах (Загальна і Особлива частини) : навч. посіб. — К., 2006. — 192 с.; Екологічне право України : академ. курс : підруч. — 2-ге вид. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К., 2008. — 720 с.; Екологічне право України : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / В. К. Попов, А. П. Гетьман, С. В. Разметаев та ін. ; за ред. В. К. Попова, А. П. Гетьмана. — Х., 2007. — 485 с.; Екологічне право : Особлива частина : підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів : повний академ. курс / за ред. акад. АПрН В. І. Андрейцева. — К., 2001. — 544 с.; Природноресурсове право України : навч. посіб. / за ред. І. І. Каракаша. — К., 2005. — 376 с.; Науково-практичний коментар Лісового кодексу України / Г. І. Балюк, А. П. Гетьман, Т. Г. Ковальчук та ін. ; за ред. Г. І. Балюк. — К., 2009. — 368 с.; Шершун С. М. Еколого-пра- вове регулювання лісокористування в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2005. — 17 с.
  2. Лісовий кодекс України в редакції від 8 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 21. — Ст. 170.
  3. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 46. — Ст. 2038.
  4. Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р. // Офіційний вісник України. — 2004. — № 28. — Ст. 1849.
  5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів» від 23 травня 2007 р. № 761 // Офіційний вісник України. — 2007. — № 39. — Ст. 1550.
  6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил поліпшення якісного складу лісів» від 12 травня 2007 р. № 724 // Офіційний вісник України. — 2007. — № 37. — Ст. 1478.
загрузка...
Top