Право інтелектуальної власності та суспільні інтереси

Зрозвитком суспільства і потребою введення результатів творчої діяльності в економічний оборот стало нагальним питання охорони прав на ці об’єкти. Механізми правового захисту розроблялися у міру виникнення необхідності та стосувалися окремих об’єктів, права на які потребували захисту на певному етапі. Це призвело до того, що виникли спеціальні правові режими для охорони різних видів творчих результатів. Найбільш яскраво цю різницю можна побачити на прикладі творів та винаходів. Так, були розроблені різні підходи надання охорони для художніх та літературних творів, для яких важливе значення мала форма, і винаходів, для яких важливе значення мав зміст. Поява нових результатів творчої діяльності, стосовно яких виникала потреба введення в економічний оборот, змушувала відшукувати доцільні для цього правові механізми. Далеко не завжди для цього підходили вже існуючі традиційні режими. Однак безсистемна поява нових розрізнених норм стосовно прав на різні творчі досягнення не могла тривати безкінечно.

З часом виникла об’єктивна необхідність об’єднання розрізнених, відособлених режимів у єдину систему [1, 11]. Йдеться про право інтелектуальної власності, яке наділяє певними монопольними правами осіб на створені нематеріальні об’єкти. Саме цей механізм дав змогу окупити вкладені інвестиції в результати творчої діяльності, чим стимулював їх створення.

Однак життя не стоїть на місці, а тому з плином часу питання балансу прав інтелектуальної власності й інтересів суспільства ставало все більш актуальним. Можна сказати, що свого піку воно досягло в наш інформаційний вік, коли наявність права інтелектуальної власності стримує вільне поширення інформації, рух товарів, застосування передових досягнень науки і техніки для забезпечення здорової життєдіяльності людей.

Якщо проаналізувати історію цього питання, то можна дійти висновку, що залежно від пріоритетів та потреб суспільства час від часу право інтелектуальної власності піддається критиці та лунають ідеї проти інтелектуальної монополії. Зумовлені вони незадоволенням існуючим співвідношенням між виключними правами інтелектуальної власності та можливостями громадськості скористатися творчими досягненнями. Зазначені дискусії на різних часових етапах і в різних сферах знайшли своє відображення в низці праць науковців [1-9]. Як правило, йдеться про зарубіжні дослідження. Що стосується України, то зазначеному питанню не була приділена належна увага. Тому мета цієї статті полягає у з’ясуванні балансу інтересів правоволодільців і суспільства на результати творчої діяльності та можливих варіантів їх порушення. Для цього проаналізуємо світові тенденції проти права інтелектуальної власності.

Як відомо, будь-яка медаль має дві сторони. Тому цілком закономірно, що у випадку потреби знаходження балансу інтересів різних осіб завжди знайдеться привід для критики. А от рівень незадоволення може бути різним. Чим справедливішим і об’єктивнішим є підхід до вирішення питання, тим менше заперечень він викликає.

При цьому можуть наводитися різні обґрунтування виникнення самого права власності. Так, деякі дослідники вважають, що походження прав інтелектуальної власності має своє історичне коріння в навмисному втручанні політичної влади, а не у спонтанно еволюціонованій (розвиненій) континентальній правовій традиції [4, 790 ].

Оскільки право інтелектуальної власності передбачає правову охорону різноманітних результатів творчої діяльності, то по відношенню до різних об’єктів висловлюються різні обґрунтування заперечення, і виявляються вони в різних формах.

Наприклад, противники існування авторського права виступають проти обмеження використання творів науки, літератури та мистецтва, а тому дозволяють безоплатне вільне використання своїх творів усім бажаючим. Прихильники такого підходу обрали для таких дій досить яскраві назви, які ґрунтуються на грі слів, пов’язаних із багатозначністю слова «right» (у перекладі з англійської воно, зокрема, означає: 1) правильний, вірний, справедливий; 2) правильно, вірно; 3) правий, права (сторона)).

На противагу авторському праву (copyright) вони використовують термін «copy» (екземпляр, копія) у поєднанні з антонімами слова «right»: 1) у розумінні «правий, права сторона» — слово «left» (лівий, ліва сторона), а звідси назва «copyleft» (з англійської перекладають як авторське ліво, копілефт); 2) у розумінні «правильний, вірний, справедливий, правильно, вірно» — слово «wrong» (неправильний, невірний, несправедливий), а звідси назва «copywrong».

Відповідно, якщо авторське право використовує спеціальний знак © — копірайт, який свідчить про обмеження вільного використання творів, то на противагу копілефт використовує дзеркальне зображення знаку копірайт , який свідчить про можливість вільного використання і поширення творчих результатів.

Спочатку копілефт зародився у сфері програмування, а потім набув більш широкого поширення. Не існує єдиної думки хто і коли першим використав термін «копілефт». Однак відомий випадок, коли Д. Хопкінс (D. Hopkins) у 1984 р. чи 1985 р. на конверті з листом Сталману (Stallman) написав: «Копілефт — усі права відмінені» (Copyleft — all rights reversed) [5, 61].

Програмісти-прихильники копілефта, відмовляючись від монополії, надають можливість користувачам вільно змінювати і поширювати свої програмні продукти, однак і тут існують різні варіанти можливостей.

Деякі представники суспільства не зупиняються лише на таких діях, а ідуть далі. Так, некомерційна організація Європейська фундація вільного програмного забезпечення (Free Software Foundation Europe) запропонувала створити Всесвітню організацію інтелектуального багатства (World Intellectual Wealth Organization (WIWO)) як альтернативу Всесвітній організації інтелектуальної власності (World Intellectual Property Organisation (WIPO)). Аргументується це потребою переосмислення цілей і механізмів монопольного контролю за різними видами знань, модернізації права інтелектуальної власності з метою задоволення суспільних інтересів усього людства [6]. Як результат Всесвітня організація інтелектуального багатства повинна займатися дослідженням і стимулюванням нових шляхів отримання і поширення знань. Ця пропозиція була опублікована в жовтні2004 р. на підставі Женевської декларації про майбутнє Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

Що стосується патентного права, то найбільш гострим є питання обмеження доступів до ліків у зв’язку з наявністю патентної монополії. Особливо актуальним це питання є для країн, що розвиваються, які не мають можливості витрачати значні кошти на придбання запатентованих ліків, а тому не можуть протистояти епідеміям на належному рівні, що призводить до негативних наслідків.

Противники наявності виключних прав інтелектуальної власності у таких випадках апелюють до неможливості ігнорування суспільних інтересів, спрямованих на забезпечення здоров’я і виживання людства, наполягають на забезпеченні доступу до таких базових ресурсів, як продукти харчування і ліки [7, 8].

Баланс між приватним інтересом (нагородою) і суспільним інтересом традиційно був виражений у тривалості строків на об’єкти інтелектуальної власності. Завдяки цьому можна знайти спільні критичні зауваження, які стосуються більшості об’єктів інтелектуальної власності. Пояснюється це тим, що досить важко беззаперечно обґрунтувати, чому саме такий строк правової охорони забезпечує баланс інтересів правоволодільця і суспільства.

Так, договірна теорія видачі патента на винахід є одним з яскравих прикладів балансу таких інтересів. Однак досить легко засумніватися, чому права інтелектуальної власності на винахід тривають саме 20 років, а не, скажімо, 19 чи 21. Зрозуміло, що встановлюючи той чи інший термін, виходять з певної умовності. А тому ніхто не може навести стовідсотково переконливі аргументи, які б доводили, що саме цей термін є ідеальним для певного об’єкта інтелектуальної власності.

Зі зміною певних обставин строк правової охорони може змінюватися. До того ж практика показує, що ця зміна відбувається в бік збільшення. Найбільш наочно цю тенденцію можна побачити на прикладі об’єктів авторського права. Поширена аргументація цього полягає в тому, що оскільки з часом цінність творів науки, літератури та мистецтва зростає, то існує потреба продовження можливості скористатися такими перевагами правоволодільцям та їх спадкоємцям.

Однак і в цьому випадку логічно виникає запитання, чому строк авторського права збільшується саме на такий, а не інший проміжок часу. Існує позиція, що термін правової охорони об’єктів авторського права зумовлений постійним зростанням середньої тривалості життя людей. Зокрема, оскільки раніше середня тривалість життя становила близько 50 років, то й охорона надавалася протягом життя автора і 50 років після його смерті. Надалі рівень добробуту населення і середня тривалість життя зросли, а тому виникла потреба збільшення строку авторського права до 70 років після смерті автора. Розвинені країни уже звертають увагу на потребу встановлення цього строку на рівні 95 років.

Є очевидним, що такі строки авторського права забезпечують можливість скористатися перевагами не лише автору, а і його спадкоємцям протягом середньої тривалості життя. Як тут не згадати прислів’я, що природа «відпочиває» на дітях геніїв? Саме такий підхід до строку правової охорони об’єктів авторського права враховує та (або) підтверджує цю обставину. Адже як наслідок творче дитя автора, на яке виникають права інтелектуальної власності, повинно прогодувати земне дитя (чи дітей) автора. А уже після закінчення цього терміну твір переходить у суспільне надбання і будь-яка зацікавлена особа може його використовувати, тобто настає етап повного забезпечення інтересів суспільства.

Що стосується строку авторського права, то найбільше цілком обґрунтованих заперечень висловлюється стосовно строку охорони програмного забезпечення в тих країнах, у яких воно належить до об’єктів авторського права і на нього поширюються повною мірою зазначені тривалі строки інтелектуальної монополії.

Так, на думку В. Дозорцева, охорона програм для ЕОМ за моделлю авторського права абсолютно неадекватна і неефективна. Вона введена з огляду на кон’юнктурні міркування завдяки наявності у зацікавлених кіл засобів силового впливу і навіть тиску на законодавців різних країн [1, 21]. Він висловлював сподівання, що рано чи пізно об’єктивні потреби змусять змінити ситуацію.

Безумовно, є невиправданим встановлення однакового строку охорони як для роману чи картини, так і для комп’ютерної програми. Є очевидною обставина, що моральне старіння програмного забезпечення відбувається досить швидко, а тому тривалий строк монополії не стимулює до нових творчих розробок і абсолютно ігнорує інтереси суспільства. З огляду на викладене, можна констатувати, що у цьому випадку дійсно порушений баланс інтересів правоволодільця і суспільства.

Кількість противників права інтелектуальної власності збільшується завдяки наявності таких резонансних випадків, як смерть людей у зв’язку з неможливістю заплатити за лікування чи переслідування підлітків за піратську музику. Деякі з них ідуть далі й обґрунтовують недоцільність інтелектуальної монополії, оскільки це гальмує розвиток науки і техніки, а також перешкоджає розвитку конкурентоспроможного вільного ринку [9].

Основні аргументи у цьому випадку зводяться до того, що оскільки піонерних винаходів з часом розвитку науки і техніки все менше і менше, а нові досягнення базуються на вже існуючих, то наявність патентних прав може стримувати протягом часу існування монополії розвиток цієї сфери.

Що стосується резонансних випадків, то на пострадянському просторі вони досить часто пов’язані з переслідуванням за використання неліцензованого програмного забезпечення. Наприклад, досить широкого суспільного резонансу набув випадок порушення кримінальної справи проти директора сільської школи Росії у зв’язку з наявністю у школі 12-ти комп’ютерів, які школа закупила з уже встановленим неліцензованим програмним забезпеченням [10].

Хотілося б зазначити, що підґрунтям для обурення суспільства та заперечення проти права інтелектуальної власності може слугувати зловживання цими правами правоволодільцями, неправильне розуміння та застосування норм тощо. Зокрема, це може бути неправильне визначення розміру заподіяних збитків правоволодільцю. Так, якщо говорити про неліцензоване програмне забезпечення, то при розрахунку заподіяних збитків досить часто виходили з вартості найбільш дорогої одиничної ліцензії, без урахування додаткових витрат на її продаж та можливих варіантів оптимізації у випадку використання однією особою програмного забезпечення на різних комп’ютерах.

З появою Інтернету і стрімкого розширення його використання зростає використання в мережі Інтернет об’єктів авторського права і спорів з цього приводу. Варто зазначити, що у цих випадках також важливо дотримуватися балансу між інтересами правово- лодільців і суспільства. Безсумнівно, що правильне вирішення судових справ викликає повагу. Тому в таких справах також потрібно навчитися правильно визначати розміри заподіяних збитків правоволодільцям. Для наглядності звернемося до судової практики України.

Відповідач розмістив на своєму веб-сайті у мережі Інтернет три аудіовізуальні твори (фільми), біля кожного з яких була зазначена публічна статистика кількості завантажень.

Задовольняючи позов про відшкодування заподіяних збитків незаконним використанням творів, Господарський суд визначив суму збитків шляхом перемноження кількості завантажень на середню роздрібну вартість диска: «Середня вартість одного DVD-диска аудіовізуальних творів у роздрібному продажу становить 65 (шістдесят п’ять) грн. Таким чином, Позивач не отримав дохід від продажу 7 349 DVD-дисків, що становить 477 685 (чотириста сімдесят сім тисяч шістсот вісімдесят п’ять) грн0 коп. (65,00 грн х 7 349 завантажень = 477 б85,00 грн). Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування» [11].

Однак за такого підходу не були враховані існуючі витрати. Є очевидним, що роздрібна вартість диска не може розглядатися як упущена вигода правоволодільця, оскільки існують витрати на виготовлення, зберігання, транспортування та реалізацію диска, у зв’язку з чим правоволоділець отримує в результаті меншу суму.

До того ж Інтернет-зв’язок не завжди досконалий, а тому можливі випадки переривання зв’язку і неповного закачування об’єкта, а тому одна і та ж особа може робити кілька спроб для скачування, поки не отримає копію в повному обсязі. Наведені обставини свідчать про потребу більш детального аналізу при визначенні розміру відшкодування збитків, зумовлених порушенням прав інтелектуальної власності.

Існують і інші механізми, спрямовані на дотримання балансу інтересів правоволодільців і суспільства. Зокрема, закріплені в законодавстві випадки вільного використання об’єктів інтелектуальної власності, примусова ліцензія в патентному праві тощо.

Оскільки сфера та можливості застосування об’єктів інтелектуальної власності постійно зростають, то існуєпотреба періодичного перегляду встаноновлених механізмів забезпечення балансу приватних і суспільних інтересів. Цьому може сприяти критичний аналіз противників права інтелектуальної власності. Однак можна з упевненістю сказати, що дотримання інтересів як правоволодільців, так і суспільства може бути лише у випадку точного дотримання законодавчих положень на практиці. Звичайно, в межах однієї статті не можливо проаналізувати всі аспекти взаємодії права інтелектуальної власності й суспільних інтересів, а тому це дослідження може слугувати підґрунтям для подальших наукових доробок.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Дозорцев В. А. Интеллектуальные права : Понятие. Система. Задачи кодификации : сб. ст. / Ис- след. центр частного права. — М., 2003.
  2. Christopher May, Susan K. Sell. Intellectual property rights : a critical history. — Bounder, London, 2006. — 251 p.
  3. Intellectual property rights. Critical Concepts in Law / Edited by David Vaver. Volumes I-V — London, New York, 2006.
  4. Bouckaert B. What Is Property? / Harvard Journal of Public Policy. — 13. — 1990. — № 3. — P. 775-816.
  5. Wanji J. Walcott, Stuart D. Levi. An overview of open source software licenses / Patents, Copyrights, Trademarks, and Literary Property Course Handbook Series. Practising Law Institute, November- December, 2008. — P. 11-61.
  6. Towards a «World Intellectual Wealth Organisation»
  7. Rudolf V. Van Puymbroeck. Basic survival needs and access to medicines - coming to GRIPS with TRIPS : conversion + calculation / Journal of Law, Medicine and Ethics. — Fall, 2010. — P. 520-542.
  8. Hayyan ul Haq. Optimising the Utilisation of Information and Technology Under Intellectual Property Regimes — An Indonesian Perspective / International Review of Intellectual Property and Competition Law. — 2008. — № 3. — Р. 261.
  9. Michele Boldrin, David K. Levine. Against Intellectual Monopoly. — New York, 2008.
  10. Директор сельской школы обвиняется в нарушении авторских прав
  11. Рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2010 р. (справа № 12/344)
загрузка...
Top