Поняття злочинів проти виборчих і референдних прав

Право брати участь в управлінні державними справами у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 38 Конституції України) є одним із істотних факторів ефективного здійснення всіх інших прав і свобод людини і громадянина.

Враховуючи пріоритет прав і свобод людини і громадянина, вони вперше в історії України поставлені на перше місце серед найважливіших об’єктів, правове забезпечення охорони яких має своїм завданням Кримінальний кодекс України (ч. 1 ст. 1).

Захисту прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань присвячені не тільки норми Загальної частини Кримінального кодексу України, а й ціла низка розділів його Особливої частини (ІІ-V розділи).

Права і свободи людини і громадянина охороняються також нормами й інших (майже всіх) розділів Особливої частини КК. Справа в тому, що всі цінності суспільства так чи інакше пов’язані з найвищою соціальною цінністю — людиною, її правами і свободами. КК має своїм завданням правове забезпечення охорони і такого виду прав і свобод людини і громадянина, як політичні права, насамперед права вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування і брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах.

За злочинне порушення виборчих і референдних прав передбачена відповідальність за статтями 157-160 розділу V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» Особливої частини КК. Зазначені статті КК у 2005-2009 рр. суттєво змінені і доповнені новими статтями. Діє якісно нове адміністративне і кримінальне законодавство.

У радянські часи виборчі та референдні права не досліджувались, оскільки це вело до визнання прав і свобод людини, які кваліфікувалися марксизмом не інакше, як так звані права і свободи. Не підтримувались і дослідження проблем відповідальності за злочини проти виборчих і референдних прав. Практично за порушення виборчих прав громадян не притягали до кримінальної відповідальності й у незалежній Україні.

У країні панував адміністративний ресурс. Ситуація корінним чином змінилась після президентських виборів 2004 р. У 2005 р. відбулося різке зростання кількості засуджених за злочини проти виборчих прав.

На парламентських виборах 2006 р. також були посягання на виборчі права громадян. Дострокові парламентські вибори 2007 р. та вибори Президента України у 2010 р. відбулись без значних порушень.

Гарантування виборчих та референдних прав є важливою передумовою становлення громадянського суспільства, розбудови демократичної, правової держави, в якій верховенство права виступає основою демократії.

Питання відповідальності за окремі виборчі та референдні злочини розглядались в літературі, але загальні проблеми відповідальності за ці злочини не досліджувались і потребують вивчення.

Розробка численних і складних питань відповідальності за окремі злочини проти виборчих і референдних прав не може бути плідною, якщо не має у своїй основі загальнотеоретичного фундаменту. Лише розкриття сутності виборчих і референдних прав, встановлення загальних ознак злочинів проти них, тобто визначення поняття цих посягань, дає можливість наукового дослідження їх видів, вироблення рекомендацій з правильного, однозначного й найбільш ефективного застосування відповідних кримінально-правових норм та їх удосконалення.

Для визначення поняття злочинів проти виборчих і референдних прав необхідно дослідити елементи складу цих посягань і встановити їх загальні ознаки. У зв’язку з цим підлягає з’ясуванню перш за все об’єкт цих злочинів.

Для визначення об’єкта злочинів проти виборчих і референдних прав необхідно встановити, якій саме групі суспільних відносин як частині загального об’єкта заподіюється шкода вчиненням цих посягань. За визначенням родовим об’єктом злочинів проти виборчих і референдних прав є права і свободи людини і громадянина. Останні фіксують найбільш важливі відносини між особою, суспільством та державою. Конституція України закріплює основоположні права і свободи людини і громадянина.

Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина визначаються лише законами України (п. 1

ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Залежно від належності до громадянства країни розрізняють права і свободи людини та права і свободи громадянина. Права і свободи громадянина стосуються лише членів держави, її громадян. Правовий статус громадянина закріплюється Конституцією України (ст. 4), Законом України «Про громадянство» та іншими законами.

Залежно від спрямованості потреб особи щодо сфери суспільних відносин права і свободи людини і громадянина поділяються на громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні та інші види.

Політичні права і свободи належать людині як члену політичної спільноти, як громадянину конкретної держави і тому визнаються, як правило, за громадянами.

Конституція України закріплює єдину форму влади — демократію: носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ (ч. 1 ст. 5). Відповідно до Конституції України народ здійснює владу в двох формах: 1) безпосередньо; 2) через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 5). Пряме народовладдя здійснюється шляхом виборів (статті 69, 70, 71), референдумів (статті 69, 72, 74, 156) та інших форм безпосередньої демократії (ст. 69).

Таким чином, суверенітет українського народу отримує практичне втілення через реалізацію кожним громадянином своєї волі в політичному житті країни. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ч. 4 ст. 15 Конституції України).

Закріплене Конституцією України право громадян вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах (ч. 1 ст. 38) належать до політичних прав, тому останні є видовим об’єктом злочинів проти виборчих та референдних прав.

Як видно з найменування, безпосередніми об’єктами злочинів проти виборчих та референдних прав є виборчі та референдні права. Реалізація виборчих та референдних прав громадян здійснюється через вибори та референдуми.

Вибори і референдуми — це певні процеси прийняття політико-правових рішень. Шляхом виборів формуються органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а шляхом референдумів вирішуються важливі питання загальнодержавного і місцевого значення.

Організація і порядок проведення виборів і референдумів визначаються лише законами України (п. 20 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Вибори і референдуми є певними системами суспільних відносин — виборчими і референдними. Саме вони втілюють виборчі й референдні права, опосередковують їх здійснення і процедури їх реалізації у процесі організації і проведення виборів та референдумів.

У структурі суспільних відносин виділяють предмет (те, з приводу чого існують відносини), суб’єктів (носії відносин) і зміст — сутність соціального зв’язку суб’єктів (їх поведінку). Дослідження елементів виборчих та референдних відносин надає можливість визначити природу і коло злочинів проти виборчих та референдних прав.

Предметом виборчих та референдних відносин, під якими розуміються цінності (блага), заради яких виникають, змінюються й припиняються ці відносини, а тим самим права і обов’язки їх учасників, є належність влади народу (народовладдя) — потреба в самоорганізації спільноти, власноруч вирішувати свою долю, брати участь в управлінні державними та громадськими справами шляхом виборів органів державної влади та органів місцевого самоврядування або референдуму.

Вичерпне коло суб’єктів (учасників) виборчих та референдних відносин визначається Конституцією України та законами України. Насамперед суб’єктами виборчих та референдних відносин є громадяни України та органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, які здійснюють підготовку і проведення відповідно виборів та референдумів.

Громадяни України як суб’єкти виборчих відносин мають статус: 1) виборців; 2) кандидатів в органи державної влади та органи місцевого самоврядування; 3) політичних партій (блоків партій), уповноважених їх представників, довірених осіб; 4) офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу та громадських організацій.

Громадяни як суб’єкти референдарних відносин є: 1) учасниками референдуму (референдаріями); 2) територіальними громадами; 3) зібранням громадян за місцем проживання;

4) ініціативними групами референдуму та членами цих груп.

Виборці та референдарії повинні відповідати певним вимогам. Згідно з Конституцією України право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 70). Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними (ч. 2 ст. 70 Конституції України).

Згідно з ч. 2 ст. 72 Конституції України всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Відповідність цим вимогам необхідною і в принципі достатньою умовою для володіння статусом суб’єкта виборчих і референдних відносин як виборця або учасника референдуму (референдарія). Виборче і референдне законодавство конкретизують зазначені вимоги.

Для того щоб стати суб’єктом виборчих відносин у ролі кандидата в органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, необхідно, крім зазначеного, відповідати ще цілому ряду вимог.

Згідно з Конституцією України народним депутатом України, а відповідно і кандидатом, може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років (ч. 2 ст. 76).

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 76 Конституції України). Умисним злочином визнається злочин, який вчинений з прямим або непрямим умислом (ст. 24 КК).

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою (ч. 2 ст. 103 Конституції України). Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд (ч. 3 ст. 103 Конституції України).

Особа, повноваження якої на посту Президента України були припинені достроково відповідно до Конституції України, не може бути висунута кандидатом на пост Президента України на позачергових виборах, призначених у зв’язку із зазначеним припиненням повноважень.

Депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільськими, селищними та міськими головами можуть бути лише громадяни України, які на день виборів досягли вісімнадцяти років і мають право голосу.

Крім того, отримання статусу кандидата у державні органи влади або органи місцевого самоврядування пов’язується з висуванням і реєстрацією такого висування, а статусу зареєстрованого кандидата — з виконанням ряду вимог стосовно того чи іншого виду виборів, передбачених виборчим законодавством.

Об’єднання громадян для того, щоб виступати суб’єктом виборчих і референдних відносин, також повинні відповідати цілій низці вимог. У виборчих відносинах — це політичні партії та виборчі блоки партій, які висунули своїх кандидатів. У референдних відносинах — це політичні партії та виборчі блоки партій, громадські організації, масові рухи та трудові колективи, ініціативні групи.

Громадяни України можуть брати участь у виборчому процесі як представники партій (блоку) у ЦВК, офіційні спостерігачі партії (блоку) або громадської організації або від кандидатів на пост Президента України, партій (блоків), які висунули кандидата.

Органами, які здійснюють підготовку і проведення виборів та референдумів, є органи державної влади і місцевого самоврядування у випадках, передбачених чинним законодавством, та виборчі комісії і комісії з референдуму, утворені в порядку, встановленому законом.

Суб’єктом призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією, призначення на посаду та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України, призначення позачергових виборів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування є Верховна Рада України (п. 7, 28, 30 ч. 1 ст. 85, ч. 2 ст. 77 Конституції України).

Суб’єктом ініціювання всеукраїнського референдуму про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу ІІІ «Вибори. Референдум» і розділу ХІІІ «Внесення змін до Конституції України» є не менш як дві третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або Президент України, а суб’єктом призначення такого референдуму тільки Президент України (ст. 156, п. 6 ст. 106 Конституції України).

Суб’єктом проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою і призначення позачергових виборів до Верховної Ради України є Президент України (п. 6 і п. 7 ч. 1 ст. 106 Конституції України).

Суб’єктом призначення всеукраїнського референдуму з питання про зміну території України Конституція України є лише Верховна Рада України (ч. 1 ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85 Конституції України).

Вибори Президента України, народних депутатів України та місцеві вибори організовують і проводять виборчі комісії: 1) Центральна виборча комісія; 2) територіальні виборчі комісії; 3) дільничі виборчі комісії.

Виборчі комісії є незалежними спеціальними колегіальними державними органами, уповноваженими організовувати підготовку та проведення відповідних виборів, забезпечувати повне і однакове дотримання законодавства щодо виборів.

Виборче законодавство відносить виборців, кандидатів на пост Президента України партії (блоки), які висунули кандидатів на пост Президента України, виборчі комісії, партії (блоки), що висунули кандидатів у депутати, кандидатів у народні депутати України, уповноважених представників, довірених осіб, офіційних спостерігачів від партії (блоків) — суб’єктів виборчого процесу та від кандидатів на пост Президента України, офіційних спостерігачів від партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу з виборів народних депутатів України до суб’єктів відповідного виборчого процесу.

До цих суб’єктів стосовно місцевих виборів, крім виборців та виборчих комісій, також належать кандидати у депутати та кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови, місцеві організації партій (блоки), які висунули кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, у випадках, передбачених законом, офіційні спостерігачі від місцевих організацій партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, від кандидатів на посади сільських, селищних, місцевих голів.

Спостереження за ходом виборчого процесу можуть вести офіційні спостерігачі від іноземних держав та міжнародних організацій. Таким чином, основним суб’єктом виборчих та референдних відносин виступають, з одного боку, громадяни щодо реалізації їхніх прав брати участь в управлінні державними і суспільними справами шляхом виборів та референдумів, а з іншого — держава в особі її органів, посадових та службових осіб, які зобов’язані створювати необхідні умови для здійснення громадянами зазначених прав.

Змістом виборчих та референдних відносин є соціальний взаємозв’язок, взаємодія їхніх учасників. Вона виражається в певній поведінці людей, в їхній практичній діяльності, оскільки суспільні відносини є необхідною формою їх здійснення.

Діяльність людей, їх поведінка здійснюється у зв’язку з тим чи іншим предметом суспільних відносин. Саме ця діяльність, цей соціальний зв’язок людей і охороняється кримінально-правовими нормами, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинів.

Соціальний зв’язок передбачає обов’язок певної поведінки, в якій зацікавлені суб’єкти суспільних відносин. Цей обов’язок закріплюється в соціальних нормах, які представляють моделі (правила) поведінки, є засобом збереження і розвитку суспільства, системи суспільних відносин. Тому суспільно корисні соціальні зв’язки здійснюються відповідно до соціальних норм і є реально існуючими явищами, які виступають як об’єкт злочинного посягання.

Формою виборчих та референдних відносин є права і обов’язки суб’єктів цих відносин.

Вибори і референдуми означають законні дії громадян України, їх об’єднань, виборчих комісій, органів державної влади на всіх стадіях відповідно виборчого чи референдно- го процесу. Це урегульовані законом дії з організації та проведення відповідно виборів та референдумів, діяльність громадян, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, спрямована на формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування або на прийняття громадянами шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

Права суб’єктів виборчих і референдних відносин полягають у можливостях певної поведінки, набуття, володіння, користування певними благами.

Обов’язки суб’єктів виборчих та референдних відносин — це необхідність їх певної поведінки, пов’язаної з організацією, проведенням та реалізацією рішень виборів та референдумів.

Конституція України не містить вичерпного переліку виборчих та референдних прав. Вона закріплює два основних виборчих права. Це право обирати до представницьких органів (активне виборче право) і право бути обраним до цих органів (пасивне виборче право) та два основних права на участь у референдумах: всеукраїнському і місцевих.

Ці права належать до складних і мають багатоступеневий характер їх здійснення. Вони конкретизуються (деталізуються) стосовно тієї чи іншої стадії (етапу) виборчого та референдного процесу.

Активне виборче право конкретизується у права висувати кандидатів, брати участь у передвиборчій агітації (агітувати за чи проти кандидатів), брати участь у формуванні й роботі виборчих комісій, контролювати їх діяльність за проведенням виборів, зокрема за встановленням результатів виборів, тощо.

Пасивне виборче право конкретизується у право висувати свою кандидатуру чи бути висуненим кандидатом на виборчу посаду, користуватись засобами масової інформації, мати довірених осіб, проводити передвиборну кампанію тощо. При цьому кандидат на виборну посаду не позбавляється активного виборчого права, має всі права виборця, в тому числі голосувати за свою кандидатуру.

Зміст і обсяг пасивного виборчого права громадянина залежить від виду виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Право громадян на участь у референдумах конкретизується у таких правах: право ініціювання референдумів, створення ініціативних груп референдумів, організація і здійснення збирання підписів під вимогою проведення референдуму, безперешкодної агітації за пропозицію про оголошення референдуму, за прийняття закону або іншого рішення, що виноситься на референдум, а також проти пропозиції про оголошення референдуму, прийняття закону чи рішення, отримання приміщень для зборів, використання засобів масової інформації, участь у формуванні та роботі референдних комісій, контроль за проведенням референдуму і визначенням його підсумків тощо.

Конкретизацію виборчих і референдних прав можна продовжити і за рахунок того, що до них відносяться й інші права громадян та їх об’єднань, пов’язані з виборами і референдумами. Так, зокрема, громадяни та їх об’єднання мають право на те, щоб виборчі документи, документи референдуму, підсумки голосування та відомості Державного реєстру виборців не фальсифікувалися, право на те, щоб виборчі документи та документи референдумів зберігались, щоб можна було проконтролювати результати виборів та референдумів; право на законне фінансування виборчих кампаній кандидата, політичної партії (блоку); право на організацію і відомості проведення виборів і референдумів на підставі конституційних і законодавчих принципів.

Суб’єктивному виборчому праву громадян властиві такі принципи (засади), закріплені у Конституції та законодавстві України. До цих принципів відносяться: загальність виборчого права, рівність, пряме виборче право, вільний характер виборів, таємне голосування, особисте голосування. Поняття цих принципів визначено у виборчому законодавстві.

Майже ті самі засади, за певними особливостями і винятками, обумовленими характером референдумів, властиві і референдному праву громадян.

Про право обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування мова може йти тільки тоді, коли суспільством, державою, її органами створені всі необхідні умови та засоби реалізації за- значених прав. У цій сфері на перший план, зазначає Європейський суд з прав людини, виступає не обов’язок утримуватися або не втручатися, як це відбувається стосовно більшості громадянських і політичних прав, а обов’язок держави вживати позитивних заходів, щоб провести демократичні вибори.

На суспільство і державу в особі органів державної влади та органів місцевого самоврядування покладаються обов’язки створення належних умов і засобів для здійснення громадянами їх виборчих і референдних прав. Вони зобов’язані організувати, провести і реалізувати рішення виборців і референдаріїв.

Реальне забезпечення волі народу під час проведення виборів і референдумів можливе лише тоді, коли вони проводяться чесно, справедливо і вільно на підставі Конституції і законів України.

Вони мають бути організовані відповідно до законної процедури, що робить можливим проведення справедливої виборчої чи то референдної кампанії та вільний вибір людей.

Тому виборчий і референдний процеси повинні здійснюватися на засадах, передбачених виборчим і референдним законодавством: 1) дотримання принципів виборчого і референдного права громадян; 2) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у ці процеси;

1) політичного плюралізму та багатопартійності; 4) публічності та відкритості; 5) свободи передвиборчої та пе- редреферендної агітації, рівного доступу всіх кандидатів і партій (блоків) до засобів масової інформації; 6) неупередженості органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, закладів і організацій, їхніх керівників, інших посадових і службових осіб до партій (блоків) кандидатів в органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Саме для цього виборчі комісії та інші державні органи наділені відповідними повноваженнями.

Суспільні відносини нерозривно пов’язані між собою, обумовлюють один одного, складаючи у своїй сукупності суспільство. Тому злочини проти виборчих та референдних прав, як основний безпосередній об’єкт, крім посягання на ці права, одночасно заподіюють суттєву шкоду й іншим суспільним відносинам.

Додатковим безпосереднім об’єктом необхідно вважати ті суспільні відносини, які доповнюють основний безпосередній об’єкт і захищаються одним і тим же кримінально-правовим законом спільно з ним, вони порушуються при посяганні на нього. Наявність додаткового безпосереднього об’єкта значною мірою впливає на ступінь суспільної небезпечності злочину і особи, яка його вчинила. В окремих злочинах проти виборчих та ре- ферендних прав додатковими безпосередніми об’єктами є безпека людини, її життя і здоров’я та власність, нормальна діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування.

Заподіяння шкоди додатковим безпосереднім об’єктам проти виборчих і референдних прав обумовлює виділення окремих, як правило, кваліфікованих видів складів злочинів.

Разом з тим, оскільки безпека людини, здоров’я, власність, нормальна діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування виступають додатковими безпосередніми об’єктами злочинів проти виборчих і референдних прав, заподіяння їм шкоди є однією з ознак складів цих злочинів, повністю охоплюється ними і не вимагає додаткової кваліфікації за іншими статтями

КК, якщо інше не випливає з кримінально-правового закону.

Від об’єкта злочину відрізняють предмет злочину. Законодавець визнає предметом злочину все те, у зв’язку з чим або з приводу чого він здійснюється. Це можуть бути ті чи інші види матерії: люди, речі, майно, речовини, документи, інформація, енергія. Предмет має місце лише в тих складах злочинів, у яких він передбачений у диспозиції статті КК. Саме такий висновок випливає із закону і відповідає правотворчій та правозастосовній практиці.

Предмет злочину в злочинах проти виборчих та референдних прав передбачений лише в деяких статтях КК. До предмету злочинів проти виборчих та референдних прав законодавець відносить виборчу документацію, документи референдуму, скриньки з бюлетенями, агітаційні матеріали, відомості (інформація) Державного реєстру виборців.

Об’єктивна сторона злочинів проти виборчих та референдних прав полягає у суспільно небезпечному і протиправному заподіянні істотної шкоди виборчим або референдним правам або створенні небезпеки заподіяння такої шкоди.

Як правило, ці злочини скоюються тільки шляхом дії. Лише перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача (ст. 157 КК) може бути вчинено як дією (активною поведінкою), так і бездіяльністю (пасивної поведінки).

По суті злочини проти виборчих і референдних прав представляють собою безпосереднє або опосередковане перешкоджання реалізації виборчих або референдних прав. Форми такого перешкоджання передбачені в статтях 157-160 КК.

Прості (основні) склади злочинів проти виборчих та референдних прав сконструйовані як формальні, тобто є закінченими з моменту вчинення діяння. Матеріальні склади мають деякі злочини проти виборчих і референдних прав з кваліфікуючими ознаками (частини 3, 6, 7, 12, ст. 158).

У матеріальних складах злочинів обов’язковою ознакою їх об’єктивної сторони є причинний зв’язок. Необхідно встановити, що саме це діяння, передбачене диспозицією статті КК, перебуває у причинному зв’язку з наслідком як необхідним і закономірним його результатом.

Суб’єктивна сторона злочинів проти виборчих і референдних прав характеризується прямим умислом.

Мотиви і мета злочинів проти виборчих прав не є їх обов’язковими ознаками і можуть бути різними (винятком є лише злочин, передбачений ч. 4 ст. 157 КК).

Суб’єктом цих злочинів може бути будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єкт деяких кваліфікованих видів злочинів проти виборчих та ре- ферендних прав — спеціальний, а саме: члени виборчих комісій, комісій з референдуму або інші службові особи. Поняття службової особи визначене в примітці до ст. 364 КК.

Саме сукупність зазначених трьох ознак і дає підстави говорити про наявність суб’єкта злочину. Ці ознаки встановлені в законі й обов’язкові для будь-якого злочину. Є вони обов’язковими і для злочинів проти виборчих та референдних прав.

Отже, злочини проти виборчих і референдних прав — це суспільно небезпечні, передбачені КК, вчинені з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльність), що перешкоджають реалізації виборчих або референдних прав громадян і безпосередньо або посередковано завдають їм суттєвої шкоди або створюють небезпеку завдання такої шкоди.

загрузка...
Top