Поняття юридичних фактів

Вступ.

1. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин.

2. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність.

3. Класифікація юридичних фактів.

4. Поняття та юридична природа строків (термінів) за новим цивільним законодавством України.

5. Поняття та види підстав припинення цивільно-правового договору.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

У словнику під фактом взагалі розуміється дійсна, цілком реальна подія, явище, те, що дійсно відбулося. В реальному житті, що оточує людину, існує ціла безліч фактів. Одні факти стають людині відомими в процесі пізнання, інші відомі людині вже давно. Вивчаючи суспільні відносини і явища, особливу увагу варто звертати на неприпустимість пізнання окремих фактів, а не їхньої системи, сукупності. І перебування змісту факту в суспільних відносинах значно складніше, ніж інтерпретація фактів і явищ у природі. Юридичні факти оточують нас у повсякденному житті (народження дитини, закінчення інституту, вступ у шлюб і т.д.). Але і деякі явища природи також можуть виступати як юридичні факти. Поняття «факт» широко застосовується в науці. Між науковим і юридичним фактом немає повної аналогії, але їхня подібність у тім, що науковий факт є посередньою ланкою між науковою теорією й об'єктивним світом, а юридичний факт – посередньою ланкою між правом і суспільними відносинами.

Звернемося тепер безпосередньо до поняття юридичного факту.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норма права пов’язує виникнення визначених юридичних наслідків. Передумовами правовідносин є юридичні факти, їхня модель фіксується в гіпотезі юридичних норм.

Актуальність: юридичні факти різноманітні, тому з метою виявлення їхніх особливостей і більш глибокого пізнання вони досить докладно кваліфікуються по різних підставах.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичні факти - це факти, які мають юридичне значення і породжують юридичні наслідки.

У ЦК міститься наступний загальний перелік юридичних фактів:

1) угоди;

2) адміністративні акти;

3) створення об'єктів інтелектуальної власності;

4) заподіяння шкоди;

5) події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Юридичні факти поділяються на дії і події. Події - юридичні факти, настання яких не залежить від волі людини (землетрус, повінь, стихійне лихо). Дії (бездіяльність) - юридичні факти, які залежать від волі людей. Дії поділяються на правомірні і неправомірні..

Мета:розкрити поняття юридичних фактів.

Завдання роботи:

1. охарактеризувати поняття, зміни та припинення цивільних правовідносин;

2. розкрити поняття юридичного факту та юридичної сукупності;

3. показати класифікацію юридичних фактів;

4. розкрити поняття та юридичну природу строків (термінів) за новим цивільним законодавством України;

5. визначити поняття та види підстав припинення цивільно-правового договору.

1. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Підставою виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин є юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Тому юридичні факти виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільними правовідносинами.

Юридичними фактами можуть бути різні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження і смерть особи, перебіг часу), так і до соціальної сфери життя (дії і вчинки людей, адміністративні акти, рішення суду). Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини. Так, глава 25 ЦК України передбачає можливість виникнення, зміни або припинення правовідносин майнового найму. Однак для того, щоб вказані цивільні правовідносини виникли, необхідно укласти угоду, передбачену ст. 256 ЦК України. Вже існуючі правовідносини майнового найму можуть бути змінені на правовідносини купівлі-продажу, якщо сторони дійдуть до відповідної угоди і змінять уже існуючий договір [14, с. 146].

Нарешті, правовідносини майнового найму можуть бути припинені достроково на вимогу наймодавця при настанні одного з юридичних фактів, передбачених ст. 269 ЦК України[14, с. 146]. Значення юридичних фактів у цивільному праві не вичерпується тим, що вони є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин. Такі юридичні факти, як народження, досягнення повноліття, визнання громадянина недієздатним тягне за собою виникнення або припинення правоздатності і дієздатності.

Однак не кожна життєва обставина є юридичним фактом, а лише така, з якою норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Так, наприклад, досягнення 18-річного віку само по собі не викликає будь-яких правових наслідків. Але законодавство, пов'язуючи з досягненням цього віку виникнення цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 11 ЦК України), робить його юридичним фактом. Таким чином можна зробити висновок, що юридичний факт характеризується двома чинниками: наявністю явищ зовнішнього світу (життєві обставини) і визнання їх державою юридичними фактами. Одні й ті самі факти можуть бути або не бути юридичними залежно від того, як до них ставиться держава в даний період. Така життєва обставина, як смерть громадянина або ліквідація юридичної особи як підстава припинення зобов'язань ЦК УРСР 1922 p. юридичним фактом не визнавалися. І лише ЦК УРСР 1964 р. (ст. 223) визнала цю обставину юридичним фактом, що є однією з підстав припинення зобов'язань[14, с. 147].

Стаття 4 ЦК України передбачає приблизний перелік юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини (цивільні права та обов'язки):

- угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч й не передбачені законом, але такі, що йому не суперечать;

- адміністративні акти;

- відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва;

- заподіяння шкоди іншій особі, а також набуття або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

- події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Разом з тим закон підкреслює, що цей перелік не є вичерпним. Визнається можливим виникнення цивільних прав та обов'язків з "інших дій громадян і організацій" [14. с. 149]. Дане положення має надзвичайно важливе значення для цивільного законодавства, яке, на відміну від кримінального, має справу перш за все не з аномальними явищами, а з нормальним розвитком економічного обороту.

2. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність

В словнику під фактом взагалі розуміється дійсна, цілком реальна подія, явище, те, що дійсно відбулося.

В реальному житті, що оточує людину, існує ціла безліч фактів. Одні факти стають людині відомими в процесі пізнання, інші відомі людині вже давно.

У процесі пізнання можливі випадки, коли наші відчуття, представлення, сприйняття не можуть дати повну характеристику визначеному фактові, або він може бути сприйнятий перекручено. З цього випливає необхідність критичного підходу до знову установлюваних фактів.

Вивчаючи суспільні відносини і явища, особливу увагу варто звертати на неприпустимість пізнання окремих фактів, а не їхньої системи, сукупності. І перебування змісту факту в суспільних відносинах значно складніше, ніж інтерпретація фактів і явищ у природі.

Юридичні факти оточують нас у повсякденному житті (народження дитини, закінчення інституту, вступ у шлюб і т.д.). Але і деякі явища природи також можуть виступати як юридичні факти.

Поняття «факт» широко застосовується в науці. Між науковим і юридичним фактом немає повної аналогії, але їхня подібність у тім, що науковий факт є посередньою ланкою між науковою теорією й об'єктивним світом, а юридичний факт – посередньою ланкою між правом і суспільними відносинами. Звернемося тепер безпосередньо до поняття юридичного факту.

Сучасний рівень розвитку економічного обороту робить неможливим закріплення у цивільному законодавстві всіх без винятку юридичних фактів. Потреба в таких юридичних фактах може виникнути цілком несподівано і безвідкладно, тоді як внесення відповідних змін у законодавство завжди вимагає певного часу. Тому в цивільному законодавстві і передбачено правило, згідно з яким юридичні факти, не передбачені цивільним законодавством, спричинюють відповідні правові наслідки, якщо вони не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства.

Таким чином, під юридичними фактами в цивільному праві слід розуміти конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків і перш за все виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин [3, с. 113].

Підставою цивільних правовідносин може бути одиничний юридичний факт. Так, для встановлення зобов'язання підряду достатньо укласти договір між підрядником і замовником. Такі обставини називаються простими юридичними фактами. Однак виникнення деяких цивільних правовідносин може бути зумовлено сукупністю юридичних фактів, що називається складним юридичним фактом, або юридичним cклaдoм. Кожний з юридичних фактів, що входить до юридичного складу, може мати самостійне значення. Але даний правовий наслідок може викликати тільки юридичний склад у цілому, увесь комплекс фактів.

Юридичні склади поділяються на прості і складні. Прості юридичні склади являють собою сукупність фактів, які можуть накопичуватись у довільній послідовності, важливо лише, щоб у якийсь певний момент вони були в наявності.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦК України зупинення перебігу строку позовної давності настає за наявності комплексу юридичних фактів:

1) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил;

2) переведення Збройних Сил на воєнний стан в останні 6 місяців перебігу строку позовної давності.

Складні юридичні склади - це сукупність фактів, між якими існує сувора залежність. У цьому випадку юридичні факти повинні виникати в чітко визначеному порядку і бути в наявності в потрібний час[3, с. 113]. Так, спадкоємець, вказаний у заповіті, може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються в певній послідовності:

- складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини;

- прийняття спадщини спадкоємцем.

Особливий різновид юридичних складів у механізмі цивільно-правового регулювання являють собою ті склади, обов'язковими елементом яких є такий юридичний факт, як державна реєстрація дії або події. Особлива роль таких юридичних складів полягає в тому, що вже саме існування юридичного факту у формі дії або події за відсутності факту їх державної реєстрації не спричинює цивільно-правових наслідків. Так, угоди з нерухомим майном породжують права на таке майно лише за умови їх державної реєстрації, для виникнення права на винахід необхідне подання заявки і визнання пропозиції винаходом (видача патенту) в Державному комітеті з питань науки і інтелектуальної власності. Існування таких юридичних складів об'єктивно необхідне, бо державна реєстрація прав, дій, подій є засобом публічного контролю за цивільним оборотом з метою забезпечення найповнішої охорони важливих майнових і особистих благ та свобод суб'єктів.

Юридичні факти- це обставини, з якими норми права пов'язують настання правових наслідків - встановлення, зміну, припинення або інші трансформації правовідносин.

Щодо цивільного права, з урахуванням особливостей предмета та методу останнього це загальне визначення може виглядати таким чином.

Юридичні факти у цивільному праві- це обставини, наявність яких спричиняє встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин).

Від юридичних фактів відрізняють так звані юридичні умови -обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки (С.Б. Ісаков) [3, с. 114]. Наприклад, підставою цивільно-правової відповідальності є правопорушення. Але для її застосування, за загальним правилом, необхідна наявність таких умов, як протиправність дій, наявність шкоди, вина порушника, причинний зв'язок між протиправними діями і шкодою, що настала.

Для настання юридичних наслідків достатньо наявності одного юридичного факту.

Однак у реальній дійсності частіше маємо справу з комплексом фактів, серед яких розрізняють:

- групу юридичних фактів. Це - декілька фактичних обставин, кожна з яких викликає або може викликати один і той же наслідок,

- юридичну (фактичну) сукупність (рос. "юридический состав"). Це - система юридичних фактів, пов'язаних між собою таким чином, що правові наслідки настають лише за наявності усіх елементів цієї сукупності[3, с. 114].

Як правило, група юридичних фактів закріплюється в одній нормі і являє собою явища одного порядку. Наприклад, ст.ст.229-231 ЦК передбачають, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо його здійснено під впливом помилки, обману, насильства тощо. У цьому разі маємо справу з групою юридичних фактів, кожен з яких окремо спричиняє визнання правочину недійсним.

Юридична (фактична) сукупність містить взаємопов'язані елементи, що окремо можуть взагалі не мати правового значення або породжують не ті наслідки, яких прагнули суб'єкти права.

Наприклад, для виникнення права на жиле приміщення у будинках державного або громадського фонду необхідна наявність юридичної сукупності: рішення про надання житла, видача ордера, укладення договору найму жилого приміщення. Взяті окремо, вказані обставини не породжують правовідносин користування житлом, а є лише етапом на шляху до їх виникнення.

Серед різних видів юридичної сукупності особливе місце посідають так звані юридичні стани, тобто обставини, що характеризуються відносною стабільністю і тривалістю терміну існування, протягом якого вони можуть неодноразово (у поєднанні з іншими фактами) спричиняти певні юридичні наслідки. Це, наприклад, перебування у шлюбі, встановлення опіки тощо.

Стаття 49 ЦК визначає акти цивільного стану як події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою, започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Зазначеними актами є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Деякі з актів цивільного стану підлягають державній реєстрації: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть [3, с. 115].

Завершуючи загальну характеристику юридичних фактів у цивільних правовідносинах, слід звернути увагу на принципово важливе положення ЦК, закріплене у ст.11, згідно з яким цивільні права та обов'язки виникають як з дій, передбачених актами цивільного законодавства, так і внаслідок дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Це положення розвинене у ч.2 ст.11 ЦК, де підкреслюється відсутність вичерпного переліку підстав виникнення цивільних прав і обов'язків і наголошується, що останні виникають не тільки за прямо вказаних обставин, а й з інших юридичних фактів.

Таке рішення характерне для приватного права і має за основу його принцип: "Можна все, що не заборонено законом"[3, с. 115]

3. Класифікація юридичних фактів

Усі численні юридичні факти в цивільному праві класифіковано залежно від їх індивідуальних особливостей, що дає змогу більш вільно орієнтуватися серед великої кількості юридичних фактів і чіткіше відмежовувати їх один від одного. Це, в свою чергу, сприяє правильному застосуванню цивільного законодавства суб'єктами цивільного права та правоохоронними органами. Класифікацію юридичних фактів розроблено на підставі певних критеріїв.

Традиційно юридичні факти поділяються за ознаками залежності від волі суб'єктів на події та дії. До подій належать обставини, перебіг яких не залежить від волі людини (стихійне лихо, народження і смерть людини тощо.). Дії відбуваються за волею суб'єктів - фізичних і юридичних осіб. До них належить більшість юридичних фактів (укладення договору, виконання зобов'язання, створення твору, прийняття спадщини тощо).

Як уже було зазначено події - явища реальної дійсності, що відбуваються незалежно від волі особи. Наприклад, така подія, як сильний землетрус, є юридичним фактом, що породжує право страхувальника жилого будинку на отримання страхового відшкодування, тобто право на компенсацію шкоди, що виникла внаслідок зруйнування будинку через цей землетрус. Така подія, як смерть людини, може спричинити численні правові наслідки, включаючи правовідносини зі спадкування майна.

Проте не можна заперечувати вольового походження подій у всіх випадках. Юридична подія може виникнути і внаслідок дії особи. Залежно від того, зумовлено виникнення події волею особи чи ні, їх поділяють на абсолютні та відносні. Абсолютні події - такі явища, виникнення і розвиток яких не пов'язаний з вольовою діяльністю суб'єктів. До них належать стихійні лиха (повінь, землетрус, снігові замети, інші природні явища), перебіг часу тощо. Відносні події - це такі явища, які виникають за волею суб'єктів, але розвиваються і проходять незалежно від їх волі. Наприклад, настання смерті внаслідок заподіяння тілесних ушкоджень. Отже, відносна подія відрізняється від дії не стільки характером її виникнення, скільки характером розвитку процесу цих явищ. Події набувають юридичного значення тому, що з їх настанням закон пов'язує певні правові наслідки.

Наближені до відносних подій такі юридичні факти, як строки. Строками називають відрізки часу, що мають свій початок, встановлену тривалість перебігу і закінчення. Строки - це об'єктивна категорія, яка не залежить від волі і діяльності суб'єктів цивільних правовідносин, що не можуть зупинити перебіг часу, протиставивши йому свою діяльність. Разом з тим строк не є особливим юридичним фактом, що існує поряд з подіями і діями. Він належить до відносних подій, оскільки, розглядаючи строки, не можна взагалі заперечувати діяльність осіб. Строки є вольовими за походженням, бо вони та їх межі встановлюються нормами цивільного законодавства, угодою сторін, судом. Строки відіграють самостійну і багатогранну роль у механізмі цивільно-правового регулювання суспільних відносин. В одних випадках настання або закінчення строку автоматично породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки (наприклад, строк охорони суміжних прав призупиняється за одним лише фактом перебігу 50 років з дня першої фіксації виконання або постановки, першого видання фонограми, першої передачі в ефір тощо), в інших - настання або закінчення строку спричинює цивільно-правові наслідки у сукупності з певною поведінкою суб'єктів (наприклад, прострочення виконання зобов'язання може стати підставою покладення відповідальності за наявності винних дій боржника або кредитора) [9, с. 418].

З настанням або закінченням строку норми цивільного законодавства пов'язують настання юридичних наслідків, залежно від яких строки поділяються на:

- правопороджуючі,

- правозмінюючі,

- правозупиняючі,

- правовідновлюючі.

Дії, залежно від того, чи відповідають вони вимогам закону, інших нормативних актів та умовам договору або ж порушують їх, поділяються на правомірні і неправомірні. Неправомірні - це дії, які порушують положення законів, інших нормативних актів і принципів права.

До неправомірних дій, що породжують цивільні правовідносини, можна віднести:

  • завдання шкоди (збитку);
  • порушення договірних зобов'язань;
  • безпідставне збагачення;
  • дії, здійснені як угоди, що визнані недійсними;
  • дії, що порушують виключні права авторів творів науки, літератури, мистецтва тощо.

Наслідком здійснення неправомірних дій є настання цивільно-правової відповідальності, хоч воля правопорушника не була спрямована на настання цих правових наслідків. Вони настають внаслідок положення закону. Неправомірні дії можна поділити на цивільні правопорушення і злочини. Останні тягнуть за собою кримінальне покарання, але водночас у цивільному порядку породжують обов'язки з відшкодування шкоди, завданої особі громадянина або його майну.

Правомірні дії - це дії, що відповідають вимогам законів, інших правових актів та принципів права. Правомірні дії, в свою чергу, поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки.

Юридичні акти - правомірні дії суб'єктів, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивільних правовідносин, тобто спрямовані на досягнення правових наслідків. До юридичних актів належать угоди, адміністративні акти (акти державних органів та органів місцевого самоврядування), рішення суду[14, с. 158].

Основним, видом цивільно-правових юридичних актів є угоди - вольові дії юридичної або фізичної особи, спрямовані на досягнення певного правового результату. Так, укладаючи угоди поставки, суб'єкт намагається набути права власності на гроші або партію товару. Підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин можуть бути і односторонні угоди, коли для їх змісту достатньо виявлення волі однієї сторони (скасування довіреності особою, яка її видала; ч. 1. ст. 69 ЦК України) [14, с. 158].

Адміністративні акти завжди здійснюються з наміром спричинити відповідні адміністративно-правові наслідки. Тому більшість адміністративних актів є підставою адміністративних правовідносин і не належать до числа цивільно-правових юридичних актів. Але деякі адміністративні акти приймають з метою викликати як адміністративно-правові, так і цивільно-правові наслідки. Одні адміністративні акти передують виникненню цивільних правовідносин (наприклад, здійсненню опікуном угоди з відчуження майна підопічного має передувати дозвіл на здійснення такої угоди органом опіки і піклування), інші адміністративні акти породжують цивільні правовідносини (видача ордеру на жиле приміщення зобов'язує житлово-експлуатаційну організацію укласти з особою, яка отримала ордер, договір найму жилого приміщення). Адміністративні акти можуть спричинити також припинення цивільних правовідносин.

В історії нашої держави за існування державного централізованого регулювання економіки на формування змісту цивільно-правових відносин значний вплив мали планові акти з розподілу товарів і продукції тощо, що є різновидом адміністративних актів. В умовах ринкової економіки підставою виникнення цивільних прав і свобод виступають якісно інші акти. Так, одним з основних засобів упорядкування ринкових відносин є ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Видача державними органами або органом місцевого самоврядування будь-якому суб'єктові права ліцензії означає надання йому права здійснювати певні види діяльності (наприклад, надання юридичних, банківських, аудиторських послуг і т. п.) або укладати певні угоди (наприклад, зовнішньоекономічні угоди, валютні операції тощо).

Спільним між угодами та адміністративними актами як юридичними фактами цивільного права є те, що вони являють собою правомірні дії і здійснюються зі спеціальним наміром спричинити відповідні цивільно-правові наслідки. Разом з тим між ними існують і відмінності.

По-перше, адміністративні акти можуть бути здійснені тільки органом державної влади і місцевого самоврядування, в той час як угоди укладаються суб'єктами цивільного права.

По-друге, адміністративні акти, спрямовані на встановлення цивільних правовідносин, завжди породжують і певні адміністративно-правові наслідки, тоді як угоди спричинюють виключно цивільно-правові наслідки.

По-третє, орган, який здійснив адміністративний акт, спрямований на встановлення цивільно-правових відносин, ніколи сам не стає учасником цих правовідносин, у той час як особа, що уклала угоду з метою встановлення цивільних правовідносин, неодмінно стає їх учасником[10, с. 13].

Особливий різновид юридичних актів - судові рішення, що встановлюють цивільні права та обов'язки. Як приклад можна навести рішення про визнання права власності на самовільну забудову за умов, що земельну ділянку у встановленому порядку буде надано забудовникові; про примусове укладення договору на умовах, визначених у судовому рішенні.

Юридичні вчинки - це правомірні дії суб'єктів цивільних правовідносин, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого правового результату (а іноді й всупереч наміру суб'єкта, який здійснив юридичний вчинок). Так, авторські правовідносини виникають у момент створення письменником твору в доступній для відтворення формі незалежно від того, чи прагнув він при написанні твору до набуття авторських прав, чи ні. Автор може навіть і не знати про комплекс прав, що виникають у нього, але він стає їх володільцем вже за наявності факту створення твору. З огляду на вищевикладене не можна віднести до юридичних вчинків створення винаходу, корисної моделі і промислового зразка, бо права на винахід, корисну модель і промисловий зразок можуть виникнути при визнанні їх такими патентним відомством і видачі відповідних патентів і свідоцтв[10, с. 14.

Відмінність юридичного вчинку від угоди полягає в тому, що:

1) юридичні вчинки здійснюються без мети спричинити правові наслідки;

2) при здійсненні юридичного вчинку недієздатними особами також можуть виникнути правові наслідки.

Залежно від наслідків, спричинених юридичними фактами, їх поділяють на правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі і правовідновлюючі. З правостворюючим фактом норми цивільного законодавства пов'язують виникнення цивільних прав та обов'язків. Так, будівництво будинку, написання картини художником, народження дитини є фактами, що породжують права та обов'язки.

Правозмінюючі юридичні факти - це такі юридичні факти, настання яких тягне за собою зміну цивільних правовідносин. Як приклад можна назвати зміну суб'єктивного складу правовідносин шляхом уступки права вимоги або переведення боргу (гл. 17 ЦК України). Правовідносини можуть бути змінені також судовим рішенням.

Правоприпиняючими є такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує припинення цивільних правовідносин. До правоприпиняючих належать такі факти, як виконання боргу за зобов'язанням, знищення речі, також смерть громадянина, у якого були права та обов'язки, тісно пов'язані з особистістю.

Правовідновлюючі юридичні факти - це такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує відновлення прав та обов'язків, які суб'єкт цивільних правовідносин втратив раніше. Наприклад, явка особи, визнаної безвісно відсутньою, веде до відновлення деяких цивільних правовідносин. Особливістю таких юридичних фактів є те, що вони не породжують нових, а відновлюють, у межах їх колишнього існування, правовідносини, які раніше припинили існування.

В юридичній літературі існують різні думки щодо питання про природу стану в системі юридичних фактів. Одні автори, крім поділу юридичних фактів на події та дії, в самостійну групу виділяють стани (А. К. Стальгевич), інші не визнають за станами значення юридичних фактів і стверджують, що значення юридичного факту мають лише ті зміни, які в ньому відбуваються (С. Ф. Кечек'ян, Р. О. Халфіна) [3, с. 115].

Стани є такими юридичними фактами, які існують тривалий час, безперервно або періодично породжують правові наслідки. Стани не можуть бути виділені в особливу групу юридичних фактів з подіями і діями. За своїм правовим характером юридичні факти-стани можуть бути подіями і діями. Факти-стани можуть бути правовідносинами, а можуть існувати і поза правовідносинами. Наприклад, стан непрацездатності, утриманства існує поза правовідносинами. У деяких випадках зазначені стани є юридичними фактами, які входять до юридичного складу, необхідного для переходу до обов'язкового спадкоємця прав та обов'язків спадкодавця.

Акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.

Натомість, ч.2 ст.11 ЦК містить у цілому досить традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до наведеного свого часу в ст.4 ЦК 1963 р[3, с. 115]. Водночас акценти дещо зміщені і наголошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, передусім, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює різні категорії - як правомірні (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), так і неправомірні (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо) дії. Тому слід мати на увазі, що перелік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієнтовним і доповнюється конкретними нормами ЦК (положення про рятування, ведення справ, безпідставне збагачення тощо). Крім того, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків можуть бути юридичні факти, взагалі не згадані у ЦК.

Водночас у теорії приватного (цивільного) права класифікації юридичних фактів можливі за різними підставами. Далі розглянемо ті з них, що становлять найбільший інтерес з теоретичної і практичної точок зору.

1. Залежно від характеру наслідків вони можуть поділятися на:

1) такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов'язане виникнення правовідносин;

2) такі, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну правовідносин, що вже існують;

3) такі, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких призводить до припинення правовідносин, що вже існують.

4) такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виникнення у неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій.

5) такі, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких спричиняє поновлення прав, що існували раніше

Наприклад, у разі появи особи, оголошеної померлою, суд скасовує відповідне рішення, і фізична особа може вимагати від інших осіб повернення майна, що їй належить (ст.48 ЦК) [7, с. 269]. У цьому випадку поновлення права власності пов'язане з двома обставинами:

1) появою особи, оголошеної померлою;

2) скасування судом рішення про оголошення особи померлою.

2. Залежно від наявності і характеру вольового елемента (слід зазначити, що саме ця класифікація є найбільш популярною) розрізняють насамперед дві великі групи юридичних фактів:

1) дії - обставини, факти, що залежать від волі людини;

2) події - обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідконтрольні їй. Вони мають юридичне значення у випадках, коли вказані у актах цивільного законодавства або договорі як такі, що породжують цивільно-правові наслідки. До подій належать, наприклад, явища природного (повінь, землетрус, буревій тощо) або соціального (війна, страйк тощо) характеру.

У свою чергу, дії поділяються на:

1) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дії, дозволені або прямо не заборонені нормами права.

2) неправомірні (правопорушення, делікти).

Зокрема, деліктами є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Внаслідок заподіяння шкоди виникають зобов'язання, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи, що завдала шкоду, її відшкодувати (гл. 82 ЦК).

Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути лише такими, які створюють правовідносини; у деяких випадках - такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовідносини, або такими, що поновлюють права і обов'язки.

Правомірні дії можуть бути поділені на:

1) юридичні акти;

2) юридичні вчинки.

Юридичні акти характеризуються здійсненням дій, що спеціально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.

Залежно від характеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юридичні акти можуть бути поділені на:

а) акти суб'єктів приватного права (правочини). Правочин (різновидом якого є договір) - основний вид правомірних дій суб'єктів приватного права. Це - волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення або трансформацію цивільних прав і обов'язків;

б) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавства, адміністративні акти, судові акти - рішення, постанови, ухвали тощо).

Актами цивільного законодавства є нормативні акти, зазначені у ст.4 ЦК[7, с. 261]. Прикладом такого юридичного факту можуть бути положення ст. 1220 ЦК, якими передбачено, що смерть спадкодавця породжує спадкові правовідносини. Власне, у цьому випадку має місце сукупність юридичних фактів: цивільно-правова норма (акт цивільного законодавства) і смерть особи. Але вирішальним юридичним фактом можна визнати положення акта цивільного законодавства.

Специфічним видом правомірних дій, що породжують цивільні права і обов'язки, є адміністративні акти (акти управління), які видаються органами влади або місцевого самоврядування, які діють як суб'єкти публічного, а не приватного права. Акт управління породжує адміністративні правовідносини між органом, що його видав, і особами, яким цей акт адресований. Цивільні відносини, засновані на цьому акті, виникають між особами, яким останній адресований. Так, розпорядження відповідного державного органу про передачу державного майна іншій організації породжує цивільні правовідносини між організаціями. Наприклад, рішення про реорганізацію державного органу викликають цивільно-правові наслідки (передачу, поділ майна органу, що ліквідується) на основі адміністративного акта без договору.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного факту може бути рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою (ст.43 ЦК), оголошення її померлою (ст.46 ЦК) тощо. Рішення суду може бути правовстановлюючим (визнання права власності за особою), правоприпиняючим (визнання правочину недійсним), правозмінюючим (рішення про примусовий обмін жилого приміщення), правозабороняючим (рішення про визнання особи недієздатною), правопоновлюючим (скасування рішення про визнання особи недієздатною)[4, с.109].

Юридичні вчинки - це дії, що спеціально не спрямовані на встановлення юридичних наслідків, але породжують такі в результаті припису закону.

Характеризуючи юридичні вчинки, слід мати на увазі, що вони можуть бути диференційовані залежно від "питомої ваги" в них вольового елемента.

Так, в деяких випадках наявність волі суб'єкта (а отже і наявність у нього дієздатності) абсолютно не має значення (наприклад, виявлення скарбу породжує правові наслідки, навіть якщо він знайдений недієздатною або малолітньою особою). В інших випадках виникнення або зміна правовідносин залежить від дієздатності особи. Наприклад, для виникнення зобов'язань з ведення справ без доручення необхідно, щоб особа, яка веде справи, була дієздатною.

Водночас дії, вчинені без доручення, не є правочином, оскільки, як правило, не спрямовані спеціально на встановлення цивільних правовідносин, їх мета - зробити послугу, захистити інтереси відсутнього господаря. Таким чином, хоча волевиявлення особи, яка веде чужі справи, має тут місце, але спрямоване воно не на встановлення цивільних правовідносин.

Ці правовідносини можуть виникати як з волі сторін (у разі схвалення "господарем" діяльності в його інтересах застосовуються правила про договір доручення), так і незалежно від їх бажання (обов'язок відшкодувати збитки, завдані втручанням у чужі справи, тощо).

З урахуванням вказаних відмінностей у характеристиці юридичних вчинків їх можна поділити на вольові (цілеспрямовані) і невольові.

Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності також є вольовими юридичними вчинками, які породжують цивільно-правові наслідки, незалежно від наміру особи створити своїми діями цивільні права і обов'язки. Цивільні права та обов'язки щодо відкриттів, винаходів, промислових зразків тощо виникають за умови їх належного оформлення у відповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва породжує цивільні правовідносини вже внаслідок їх існування і надання доступної для сприйняття форми. У додаткових діях з оформлення вказаних творів з метою надання їм правового значення (легітимації) тут потреби немає.

4. Поняття та юридична природа строків (термінів) за новим цивільним законодавством України

Прийняття нового Цивільного кодексу України є найбільш вагомим досягненням у законодавстві нашої країни. У першу чергу, збільшується коло суспільних відносин, що регулюються цивільним правом, а також межі цивільно-правового регулювання діяльності у різних сферах суспільного життя. Нині розвиток окремих галузей й інститутів українського права відбуватиметься під впливом нових ідей та положень ЦК, нової філософії та ідеології цивільно-правового регулювання.

Існування суб'єктивних прав учасників цивільних правовідносин досягається за допомогою строків існування та захисту цих прав. Суб'єкти, реалізуючи свої права, зацікавлені у тому, щоб останні та обов'язки здійснювалися не лише належним чином, а й своєчасно. Це вказує на те, що строки у цивільних правовідносинах мають велике значення, оскільки вони упорядковують цивільний обіг, стабілізують відносини, сприяють якісному задоволенню потреб громадян та організацій, забезпечуючи своєчасний захист цивільних прав. Отже, цінність суб'єктивного цивільного права полягає, насамперед, у можливості його здійснення, тобто коли фізична або юридична особа, реалізуючи закладені у нього правомочності, може отримати практичну допомогу у встановлений законом строк. Вказане обумовлює необхідність вивчення поняття та дослідження юридичної природи строків й термінів у межах цивілістичної науки з метою визначення особливостей їх правильного практичного використання та застосування у названих правовідносинах.

Отже, суспільні процеси, явища та людська діяльність відбуваються у часі. Останній як предмет наукового, зокрема приватного дослідження, є лише обмеженою тими чи іншими спеціальними завданнями абстракцією певним чином фіксованої тривалості, вимірювання. Тоді як філософія розглядає час у світлі дослідження взаємозв'язку подій, їх порядку, послідовності та змінюваності. Предметом філософського дослідження проблеми часу є величина зв'язку, величина залежності подій, їх визначення і самовизначення. У сукупності ці величини складають фундамент філософії часу і розглядаються як дійсний час, який суттєво відрізняється від того чи іншого приватного поняття часу [6, с.18].

Час у правовому регулюванні розглядається як часові параметри суспільної діяльності людей, що встановлюються нормами права. Отже, час, з філософської точки зору, та, відповідно, з правової - не є однією й тією величиною, не є один і той же час (хоча друга категорія, тобто «правовий час», у своєму існуванні повністю абстрагується від першої).

Так, Н.Фрідман, досліджуючи строки у цивільному праві, вказувала, що співвідношення між часом і строком є співвідношенням цілого і частини; об'єктивного і суб'єктивного [6, с. 18]. Таке твердження є виправданим, оскільки час - це одна з основних форм буття матерії, а строк, у загальному розумінні - певний проміжок часу, момент настання, виконання будь-чого. Встановлення строків можливе лише за умови існування часу та лише у його межах, шляхом обмеження у часі правовідносин як в цілому, так й їх складових, а саме - суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників цих правовідносин. Звідси випливає і суб'єктивна ознака строків.

Радянське та українське законодавство не містило визначення строку і не вказувало на сутність терміну в цивільному праві. Сучасне законодавство багатьох інших держав також не розкриває назване поняття, хоча може містити спеціальні норми про строки. І тільки нове українське цивільне законодавство (ст. 251 нового ЦК України) під строком розуміє період у часі, з плином якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Терміном, у свою чергу, визначається момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що також має юридичне значення. Факт здійснення прав і обов'язків у часі викликає необхідність закріплення моментів їх виникнення, зміни та припинення в загальному плині часу для забезпечення визначеності та стабільності цивільних правовідносин. Саме з цією метою використовуються категорії строків й термінів. Слід звернути увагу, що норми - дефініції нового цивільного законодавства, закріплюючи офіційне визначення строків і термінів, надають їм особливого техніко-юридичного призначення та підвищують їх роль в окремих інститутах цивільного права. Отже, розроблення проблем часу в зазначених правовідносинах має суттєве методологічне і практичне значення, оскільки саме час, як вже підкреслювалося, за допомогою існування норм права формує поняття «строк» і «термін».

З точки зору А. Жгунової, строк - це певний відрізок часу, із закінченням або настанням якого норми права пов'язують виникнення чи припинення правовідносин [6, с. 19]. Аналізуючи працю А. Жгунової та проводячи власні дослідження, В.Луць визначив строк як період або момент часу, з настанням чи із закінченням якого пов'язані певна подія або дія (бездіяльність), що мають юридичне значення. На його ж думку, правовий строк це є час, з настанням чи плином якого пов'язана та чи інша подія або дія, що має юридичне значення.

Питання про роль та місце строків у цивільних правовідносинах В.Луць пропонує розглядати у декількох аспектах:

1) строк як момент виникнення (початку) чи припинення правовідносин (у сучасній цивільній науці цей аспект розглядається вже як окрема часова категорія, що має назву «термін»);

2) строк як одна з умов, яка визначає його зміст;

3) строк як критерій правомірності поведінки учасників правовідносин з точки зору його своєчасності [6, с. 19].

Нерідко строк тлумачиться як правова форма встановлення граничних меж реалізації прав та виконання обов'язків учасниками цивільних правовідносин; як форма існування і розвитку прав та обов'язків учасників названих правовідносин; як часовий регулятор суспільних відносин у сфері цивільного права; як дія чи подія, що має юридичне значення, тощо.

Нарешті, заслуговує на особливу увагу визначення строку як відрізку часу, що включає три елементи: початок, перебіг та закінчення [6, с. 19]. Це визначення, на мою думку, найповніше відображає сутність терміну, визначаючи його приватним випадком строку, а також таким відрізком часу, в якому початок, перебіг і закінчення зливаються та поєднуються.

У цивільно-правовій літературі строк, отже, і термін, зазвичай розглядається як юридичний факт, з котрим закон пов'язує настання певних правових наслідків.

У вітчизняній юридичній науці під юридичними фактами розуміють конкретні життєві обставини, що викликають у відповідності з нормами права настання тих чи інших правових наслідків - виникнення, зміну чи припинення правового відношення [6, с. 20]. Виходячи з наведеного визначення, строки в цивільному праві дійсно можна назвати юридичними фактами, а також розглядати їх як елементи фактичних складів, з котрими закон може пов'язувати настання певних юридичних наслідків.

Отже, строки як юридичні факти, звичайно, цілком відповідають їх основним ознакам, насамперед, таким, як: їх пряма або побічна передбачуваність нормами права; зафіксованість у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі, викликання передбачених законом правових наслідків. Ця характеристика вказує на їх імперативність. Хоча слід зазначити: цивільне право у регулюванні тих чи інших правовідносин надає строкам можливості диспозитивного врегулювання. Диспозитивні строки можуть бути встановлені, змінені або припинені угодою сторін, причому в деяких випадках це стосується, навіть, строків, передбачених законодавством.

У сучасній російській юридичній науці строк також розуміється як проміжок часу, протягом якого здійснюються, захищаються права і виконуються обов'язки; або як момент часу, з настанням котрого пов'язані виникнення, зміна та припинення прав і обов'язків [6, с. 20].

Перелічені вище визначення правового строку мають подвійний характер. З одного боку, строк розглядається як певний період часу, з іншого - як певний момент часу. На сьогодні нове цивільне законодавство, відмежувавши від поняття «строк» поняття «термін», вказало на їх суттєву різницю. Строк щодо терміну є більш загальною часовою категорією у цивільному праві. Оскільки він, як певний відрізок часу, з плином котрого настають юридичні наслідки, визначає період, протягом якого суб'єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права.

Строки і терміни охоплюють та характеризують принципово різні темпоральні показники, хоча терміни доцільно розглядати як складову строків. Терміни «обслуговують» строки шляхом встановлення їх граничних меж (наприклад, момент початку перебігу того чи іншого строку та його закінчення).

Однак, звертаючи увагу на терміни у цивільному праві, слід зазначити: вони можуть мати різне практичне значення. З одного боку, терміни визначають граничні межі цивільно-правових строків, з іншого - моменти виникнення тих чи інших прав й обов'язків учасників правовідносин. Закон вказує, що термін визначається календарною датою або вказівкою па подію, яка має неминуче настати. Але пас повинна цікавити, як правило, не тільки конкретна календарна дата (термін), а й чітко визначений момент (мить) виникнення того чи іншого правовідношення або цивільного права. Оскільки, наприклад, з моментом виникнення права власності пов'язується такий наслідок як перехід на набувача ризику випадкової загибелі речі або псування відчужуваних речей. І для нового власника є досить суттєвим, яким саме чином він буде визначатися - моментом чи днем передачі речі. Саме тому ст. 334 ЦК України чітко встановлює: право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна; якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню, то - з моменту останнього; у тому разі, коли договір підлягає державній реєстрації - з моменту реєстрації тощо. Таким чином, цивільне законодавство, окрім встановлення та визначення різних за призначенням та видами строків, вказує ще на терміни (моменти) як па засоби упорядкування і гарантування визначеності часу виникнення цивільних прав та обов'язків, які, з одного боку, сприяють правильному обчисленню строків як відрізків часу, а з, іншого - встановлюють час, який має значення для реалізації суб'єктами цивільного права своїх прав і обов'язків.

Отже, визначення термінів має велике як теоретичне, так і практичне значення. Оскільки саме вони конкретизують граничні межі строків, встановлюють момент початку, зміни та припинення тих чи інших цивільних правовідносин, а також момент настання чи припинення негативних або позитивних наслідків для їх учасників.

Надалі слід повернутися до з'ясування місця строків у системі юридичних фактів. Як відомо, за ознакою зв'язку з індивідуальною волею учасників правовідносин юридичні факти поділяються на дії та події. Отже, треба з'ясувати: до якого саме виду юридичних фактів належать строки. Юридичні дії є результатом свідомої, цілеспрямованої діяльності людей та інших суб'єктів права у сфері відносин, які складають предмет правового регулювання. Суб'єкти цивільних правовідносин (фізичні та юридичні особи, держава), вчиняючи ті чи інші дії, використовують час. Але нас цікавить не час взагалі, а певні його періоди або відрізки, протягом яких реалізуються цивільні права та викопуються цивільні обов'язки. Тобто, важливими є саме строки, що обмежують дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Використовуючи основний критерій юридичних дій (свідома, вольова, цілеспрямована діяльність), слід з'ясувати: наскільки виникнення строків (термінів) пов'язане з волею суб'єктів цивільних правовідносин.

Цивільний кодекс України вказує, що строк і термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ч. 3 ст. 251 ЦК). Якщо строки (терміни) встановлені нормою закону, то їх існування можна вважати вираженням державної волі шляхом їх прийняття вищими органами державної влади. До таких, наприклад, належать строки захисту цивільних прав (позовна давність), деякі строки здійснення цивільних прав (авторське право, дія патенту, максимальний строк дії довіреності тощо). Строки, встановлені законом, є обов'язковими для суб'єктів цивільних правовідносин або через те, що закон забороняє їх зміну за угодою сторін (позовна давність), або ж тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк па власний розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк) [14, с. 183].

Щодо строків, визначених правочином, тут яскраво спостерігається вольова поведінка суб'єктів цивільних правовідносин. Правочини належать до найпоширеніших юридичних фактів і визначаються як дії громадян та організацій, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК). Або ж їх можна розглядати як вольові і правомірні дії. безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: па встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків [14, с. 184].

Укладення будь-якого договору шляхом вчинення певних дій встановлює також часові межі його виконання, причому визначається як момент його укладення, так і період, протягом котрого він діятиме. Якщо строк чи термін таким чином не вказаний, то сторони, як правило, керуються для його визначення тими часовими критеріями, що передбачені законом. Так, В.Грибанов, аналізуючи строки, вказував: люди можуть прив'язати ту чи іншу діяльність до певного моменту або відрізку часу і тим самим встановлювати строки для вчинення тих чи інших дій [14, с. 185].

Аналізуючи цивільно-правові відносини, а саме підстави їх виникнення, зміни та припинення, тобто юридичні факти та місце строків і термінів у їх системі, як вже зазначалося, юридичне значення має не сплив часу взагалі, а сплив певного строку, настання певного моменту тощо. І, як вказує В.Грибанов, навіть у тому разі, коли строк чітко не визначений, значення юридичного факту має не час взагалі, а невизначений відрізок часу, момент часу, тобто невизначений момент і термін [14, с. 186].

Досліджуючи строки як юридичні факти, деякі вчені радянських часів визначали їх юридичними подіями, що не обумовлені у своєму настанні та плині вольовою діяльністю людей. Оскільки сплив часу є об'єктивною часовою категорією, на котру не може впливати людська воля. Причому, як слушно зауважив В.Луць, довгий час строк саме так оцінювався у багатьох підручниках з радянського цивільного права [14, с. 186]. Вважалося, що в основу строків завжди закладений час, який є об'єктивною категорією; і саме це повинно бути визначаючим елементом у характеристиці строків.

Порівнюючи юридичні факти, події та дії, О.Йоффе зазначав, що події мають не вольовий характер у своєму процесі, незалежно від причин їх виникнення, тоді ж як дії є вольовими не тільки за своєю причиною виникнення, а й у своєму процесі [10, с. 17].

У юридичній літературі подією, як правило, вважають не строк або термін, а сплив строку або ж настання певного терміну.

Отже, сплив певного строку або ж настання терміну можна назвати абсолютними юридичними подіями, які не залежать від волі людей. Взагалі суспільна діяльність останніх є переплетенням закономірного та випадкового. Строки і терміни при їх встановленні, а іноді й при перебігу можна вважати юридичними фактами - діями. А, відповідно, при закінченні строків або настанні термінів вони набувають вигляду подій.

Таким чином, більшість строків мають подвійний характер. Хоча вони і є вольовими за походженням, останні тісно пов'язані з об'єктивним процесом перебігу часу і їх не можна віднести ні до юридичних дій, ні до юридичних подій у «чистому вигляді». Оскільки сплив строку або ж настання терміну, з одного боку, не залежить від волі людей, а, з іншого - встановлення строків, їх тривалість, зміна, переривання є вольовими актами (діями). Як зазначав В.Грибанов, правильне розуміння співвідношення загального (спливу часу) і приватного (спливу строку) - це співвідношення об'єктивного (спливу часу) і суб'єктивного (впливу волі людей на перебіг певного строку) факторів має важливе значення для визначення місця цивільно-правових строків у системі юридичних фактів.

В результаті дослідження та вивчення строків В.Грибанов дійшов висновку, що юридичні строки займають самостійне місце поряд з юридичними подіями і юридичними діями і за своїм характером є дещо серединним між ними. Юридичні дії та події самостійно та у поєднанні з іншими юридичними фактами викликають виникнення правовідносин, тягнуть зміну прав та обов'язків, припиняють правові відносини.

Строки ж, як окрема категорія серед юридичних фактів, постійно знаходяться у стані руху, визначають часові параметри тих чи інших цивільних правовідносин і перетворюються з дій у події, із суб'єктивної категорії - в об'єктивну і, навпаки.

Однак є ще одна думка з приводу місця строків у системі юридичних фактів. Так, В.Луць вважає: строки не можна віднести ні до дій, ні до подій, а також не може йтися, що вони займають самостійне місце у загальній системі юридичних фактів поряд з діями і подіями. Він вказує, що як форма час (строк) притаманний і тим, й іншим; тому, виступаючи часовою формою, у якій відбуваються події і здійснюються дії (бездіяльність), строки породжують юридичні наслідки тільки у зв'язку з діями і подіями [10, с. 17]. Таку позицію автор намагається підтвердити вказівкою на те, що пропущення строку позовної давності тягне відмову в позові не просто у зв'язку з плином останнього, а тому, що позивач у встановлений строк не пред'явив позов до відповідача про захист свого порушеного права. Тобто, закінчення строку набуває значення не як таке, а у сукупності з діями, для вчинення або утримання від здійснення яких він встановлений. Наведену позицію можна вважати найбільш аргументованою та виправданою. Адже юридичний строк, на мою думку, є окремим правовим явищем, що тісно пов'язане з тими чи іншими юридичними фактами (діями або подіями).

Таким чином, у цивільному праві строк:

1) є певним проміжком часу (термін - моментом (миттю));

2) має імперативне або диспозитивне встановлення чи закріплення;

3) має тісний зв'язок з юридичними фактами (діями та подіями);

4) встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу чи захисту порушених цивільних прав.

Виходячи з наведених вище ознак цивільно-правових строків, можемо вказати на те, що строки (терміни) не є окремою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин, хоча правовий строк є достатньо постійною юридичною категорією. Нове цивільне законодавство, закріпивши визначення строку та встановивши поняття терміну, надало часовим показникам цивільних правовідносин особливої ваги. Проблема часу (строків, термінів) відігравала та продовжує відігравати значну роль не тільки у приватних цивільних відносинах, а й у економіці держави в цілому.

5. Поняття та види підстав припинення цивільно-правового договору

Для цивільних, зокрема договірних правовідносин, властивою є їх динаміка, складовий елемент якої - припинення правовідносин. У теорії цивільного права постає проблема визначення поняття підстави припинення договору, видів підстав, їх класифікацій та критеріїв таких класифікацій. Спробуємо визначити поняття підстави припинення цивільно-правового договору та які обставини треба відносити до таких підстав, й класифікувати останні з урахуванням існуючих праць щодо визначення підстави припинення цивільних правовідносин.

У теорії права взагалі та цивільного, зокрема, неоднозначно визначена кількість елементів, які входять до складу підстави виникнення та руху, в тому числі припинення, правовідносин, наведено декілька класифікацій таких підстав за певними критеріями. У цивілістичній літературі можна виділити дві точки зору щодо наявності кількості елементів - складових підстав виникнення, зміни чи припинення правовідносин.

До першої слід віднести погляди О. Красавчикова, В.Хропанюка. Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин вони вважали «норми права, юридичні факти та правосуб'єктність» [9, с. 367]. Юридичним фактом В.Хропанюк назвав «конкретну життєву обставину чи обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин». О. Красавчиков виділив такі самі елементи підстав виникнення та руху цивільних правовідносин [9. с. 368].

По-перше, норми права як нормативні передумови, у яких закріплюється загальна міра відомої (можливої чи необхідної) поведінки осіб у визначених умовах, за наявності відповідних обставин. По-друге, правосуб'єктність учасників цивільних правовідносин як правосуб'єктні передумови. По-третє, фактичну основу виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин - юридичні факти, як факти реальної дійсності, з наявністю чи відсутністю яких норми цивільного права пов'язують юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків (цивільних правовідносин) у правосуб'єктних осіб.

До другої точки зору необхідно віднести погляди російських цивілістів: В.Синайського, М.Агаркова, О.Йоффе і українських: І.Жилінкової, Е.Грамацького та інших. До підстав виникнення (зміни чи припинення) названих правовідносин цивілісти віднесли лише юридичні факти.

Проф. М.Агарков підставами виникнення зобов'язань назвав «факти, з настанням яких право (у об'єктивному розумінні, тобто насамперед і, врешті-решт, закон) пов'язує виникнення зобов'язального відношення». Поняття «підстави виникнення зобов'язання» він визначив похідним від поняття юридичного факту. Останнім він назвав «факт, з настанням якого виникає, змінюється чи припиняється правовідношення» [9, с. 369 ].

Слід погодитися з думками М.Агаркова, В.Синайського, О.Йоффе, І.Жилінкової, Е.Грамацького та вважати підставами припинення цивільних (зокрема, договірних) правовідносин лише юридичні факти. Норму права виділяти окремим елементом підстави припинення вказаних правовідносин, вважаю, недоречно. Цей елемент безпосередньо належить до іншого - юридичного факту. Під останнім розуміють конкретну життєву обставину чи їх сукупність, з якими норми права пов'язують припинення цивільних (зокрема, договірних) правовідносин. Наведене визначення означає: ті обставини, які спричиняють припинення цивільних правовідносин, повинні бути передбачені нормою права. Ті з них, що не передбачені нормою права, не викликають правових наслідків у вигляді припинення вказаних правовідносин. Така обмеженість обставин нормою права передбачає існування норми права не окремим елементом підстави припинення правовідносин, а у межах поняття юридичного факту.

Правосуб'єктність осіб самостійним елементом підстави припинення цивільних, зокрема договірних правовідносин, також виділяти недоречно, її необхідно відносити до такого елемента складу правовідносин (зокрема, цивільних), як суб'єкт правовідносин, і визначити поняття правосуб'єктності у зазначеному ракурсі.

Таким чином, підставою припинення цивільно-правового договору, на мою думку, слід вважати юридичний факт чи їх сукупність, тобто життєву обставину або сукупність обставин, з якими норми цивільного права пов'язують припинення договору. Такі обставини мають юридичну силу лише для тих суб'єктів правовідносин, які знаходяться у договірних відносинах, а не будь-яких суб'єктів цивільних правовідносин. Дані обставини, по-перше, можуть бути об'єктивними та суб'єктивними, тобто залежними від волі осіб - сторін договору чи ні. По-друге, вони можуть мати як тимчасовий, так і постійний характер. По-третє, можуть встановлюватися судом або, зокрема, сторонами договору. Перелік ознак таких обставин не є вичерпним. Він дає можливість, виходячи з характеристики останніх, виділити різноманітність юридичних фактів, які є підставами припинення цивільно-правового договору, та класифікувати їх за певними критеріями.

Класифікація підстав припинення цивільно-правового договору

У зв'язку з тим, що підставою припинення названого договору, як визначено, є юридичний факт чи їх сукупність, спробуємо застосувати до даної класифікації класичну класифікацію юридичних фактів. За таким критерієм, як наявність чи відсутність у діях учасників цивільних правовідносин їх волі, класифікували юридичні факти на дії та події цивілісти Г.Шершеневич, В.Синайський, О.Красавчиков та інші. Дія, як підстава припинення цивільно-правового договору - це юридичний факт чи їх сукупність, тобто така життєва обставина або сукупність обставин, що виникають за волею сторони, сторін договору чи інших учасників цивільних правовідносин, які уповноважені законодавством вимагати припинення договору, і спрямовані на припинення договору між його сторонами під час строку дії останнього або після закінчення дії договору в разі, коли його умови не виконані зобов'язаною стороною, а строк позовної давності ще не сплинув. Така воля може бути вираженою однією чи двома сторонами договору відразу. Окрім сторін, воля може бути виявлена іншими учасниками цивільних правовідносин, які не є сторонами договору, але котрі уповноважені відповідно до законодавства України вимагати припинення цивільно-правового договору. До вказаних осіб можна віднести Антимонопольний комітет України, який відповідно до ч. 1 п. 3 ст. 8 Закону від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України» має право виносити обов'язкові для виконання рішення про розірвання укладених угод, що суперечать антимонопольному законодавству [10, с. 18]. До дій можна віднести угоду сторін щодо припинення договору, виконання сторонами його умов, невиконання чи неналежне виконання умов договору, зарахування зустрічних вимог між сторонами останнього, прощення боргу, новацію, відступне тощо. Дії, у свою чергу, можна класифікувати залежно від того, відповідають чи ні вони нормам права, на правомірні та неправомірні. Правомірні - це такі юридичні факти, які виникають за волею осіб, спрямовані на припинення договору та відповідають нормам права. До правомірних дій слід віднести зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами договору, угоду сторін про його припинення та інші.

Правомірні дії як юридичні факти за моментом спрямованості волі на юридичні наслідки можна поділити на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти - такі правомірні дії, які здійснюються суб'єктами договірних правовідносин саме з метою припинити договір. До них слід віднести виконання умов договору сторонами, укладення угоди про його припинення, зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог та інші. Юридичні акти, у свою чергу, О.Красавчиков поділив на чотири групи: адміністративні, цивільно-правові, сімейно-правові та судові акти. На мою думку, юридичні акти, які є підставами припинення цивільно-правового договору, потрібно класифікувати на цивільно-правові, судові та адміністративні акти. Цивільно-правові - це юридичні акти, що спрямовані на припинення договору за домовленістю сторін. Судові - такі юридичні акти, які спрямовані на припинення договірних відносин за ініціативою однієї сторони у разі недосягнення домовленості між сторонами через судові органи. Зарахування, як юридичний акт, можна в одному випадку віднести до цивільно-правового акта, у іншому - до судового. Як цивільно-правовий акт зарахування буде вважатися, у разі його здійснення поза судом, як судовий акт зарахування здійснюється сторонами договору через судові органи. Адміністративні - це юридичні акти, що спрямовані на припинення договору за волевиявленням інших учасників цивільних правовідносин, які не є сторонами договору, але уповноважені спеціальним законодавством вимагати його припинення (до таких можна віднести Антимонопольний комітет України) [4, с. 112].

Другим видом правомірних дій є юридичні вчинки. Це - дії сторін договору, які спеціально здійснюються без мети припинити договір, але їх наслідком є припинення останнього. Як приклад можна навести невиконання боржником своїх зобов'язань своєчасно. У разі, коли боржник не виконує умови договору і при цьому не має на меті його припиняти, а кредитор втрачає зацікавленість у виконанні договору боржником, договір можна припинити через невиконання стороною його умов. Таке невиконання буде вважатися саме юридичним вчинком. Другою групою дій є неправомірні - такі юридичні факти, які виникають за волею сторони чи сторін договору, спрямовані на його припинення та суперечать нормам права. До неправомірних дій можна віднести невиконання умов договору боржником за умови, що така бездіяльність є елементом складу правопорушення.

До юридичних фактів як підстав припинення договору належать події. Подія як юридичний факт є життєвою обставиною чи їх сукупністю, які виникають поза волею осіб - сторони чи сторін цивільно-правового договору та припиняють договір в силу настання таких обставин під час дії договору. Після закінчення дії договору, в разі невиконання зобов'язаною стороною його умов до часу спливу позовної давності, ця сторона відповідатиме за прострочення виконання умов договору та не буде звільнятися від відповідальності через настання події. До подій можна віднести: смерть боржника чи кредитора - фізичної особи у разі, коли виконання умов договору пов'язане з особистістю неіснуючої сторони та вчиненням нею особистих дій, збіг боржника та кредитора у одній особі, неможливість виконання умов договору. Події, у свою чергу, можна поділити на дві групи залежно від того, у разі настання яких стає відсутнім суб'єкт чи об'єкт договору. До першої групи слід віднести смерть фізичної особи - сторони договору, до другої - неможливість виконання через знищення речі, яка є предметом договору.

Проаналізувавши поняття підстави припинення договору, визначивши класифікацію підстав його припинення, можна зробити наступні висновки. Підставою припинення договору називається юридичний факт чи їх сукупність, тобто життєва обставина чи сукупність обставин, з якими норми цивільного права пов'язують припинення існуючих договірних відносин між сторонами договору на майбутнє під час дії договору чи після його закінчення у разі, коли умови договору невиконані зобов'язаною стороною, але строк позовної давності ще не сплинув.

Визначення правових підстав припинення договору допоможе встановити: які саме з них за змістом вважаються правовими підставами припинення договору, тобто які саме обставини викличуть правові наслідки у вигляді припинення договірних відносин між сторонами договору. Визначення поняття підстави припинення договору та класифікації підстав допоможе у майбутньому чітко визначити та розмежовувати окремі їх види, з'ясувати механізм і правові наслідки припинення договору.

Висновки

Підставою цивільних правовідносин може бути одиничний юридичний факт. Так, для встановлення зобов'язання підряду достатньо укласти договір між підрядником і замовником. Такі обставини називаються простими юридичними фактами. Однак виникнення деяких цивільних правовідносин може бути зумовлено сукупністю юридичних фактів, що називається складним юридичним фактом, або юридичним cклaдoм. Кожний з юридичних фактів, що входить до юридичного складу, може мати самостійне значення.

Юридичний факт - це передбачена правовою нормою певна конкретна об'єктивна обставина, з настанням якої пов'язані виникнення, зміна або припинення правових відносин.

Юридичні факти - це обставини, з якими норми права пов'язують настання правових наслідків - встановлення, зміну, припинення або інші трансформації правовідносин.

Юридичні факти у цивільному праві - це обставини, наявність яких спричиняє встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин).

Юридичні факти поділяються на такі види:

1) за правовими наслідками: правостворюючі; правозмінюючі та правоприпиняючі;

2) за вольовою ознакою: дії, тобто юридичні факти, які виникають залежно від волі людини, та події, виникнення яких не пов'язане з волею людини.

3) за характером тривання у часі: одноактні та триваючі, тобто так звані юридичні стани, наприклад громадянство.

Акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.

Натомість, ч.2 ст.11 ЦК містить у цілому досить традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до наведеного свого часу в ст.4 ЦК 1963 р. Водночас акценти дещо зміщені і наголошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, передусім, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює різні категорії - як правомірні (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), так і неправомірні (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо) дії. Тому слід мати на увазі, що перелік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієнтовним і доповнюється конкретними нормами ЦК (положення про рятування, ведення справ, безпідставне збагачення тощо). Крім того, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків можуть бути юридичні факти, взагалі не згадані у ЦК.

Дії, у свою чергу, поділяються, залежно від відповідності чи невідповідності правовим приписам, на правомірні і неправомірні.

Правомірні дії поділяються на юридичні факти та юридичні вчинки.

Список використаних джерел

  1. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права : Навчальний посібник,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". - Львів: Фонд "Право для України", 1997.-198 с.
  2. Волинка К. Г. Теорія держави і права : Навчальний посібник,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. - К.: МАУП, 2003. - 238 с.
  3. Завальний А. Юридичні факти: історичні та сучасні аспекти розуміння // Право України. -2006. -№ 1. - С.113-115.
  4. Кикоть Г. Юридичні факти у механізмі правового регулювання: проблеми теорії // Право України. -2005. -№ 7. - С.109-112
  5. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права : Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. -3-тє вид., змін. і доп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 243 с.
  6. Мурашин О. Акти прямого народовладдя у механізмі правового регулювання // Право України. -2000. -№ 9. - С. 18-20
  7. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України/ Ю. Б. Бек, Й. Г. Богдан, Л. В. Григоровська та ін.; За ред. В. М. Коссака. -К.: Істина, 2004. -975, с.
  8. Олійник А. Ю. Теорія держави і права України : Навчальний посібник. -К.: Юрінком Інтер, 2001. - 174 с.
  9. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : Підручник; М-во внутрішніх справ України, Нац. ун-т внутрішніх справ. - Харків: Консум, 2001. - 655 с.
  10. Солодовник Л. Роль юридичних фактів у динаміці правовідносин трудового права // Право України. -2000. -№ 7. - С. 13-18
  11. Теорія держави і права України: Навчальний посібник / Упор. Людмила Шестопалова,; М-во освіти і науки України. - К.: Прецедент, 2004. - 223 с.
  12. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Ред.: В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков. -К.: Юрінком Інтер, 2002. - 367 с.
  13. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука; М-во освіти і науки України. -К.: Прецедент, 2005. - 448 с.
  14. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник/ Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. -К.: КНТ, 2006. - 477, с.
загрузка...
Top