Поняття, типи та види рецепції Римського приватного права

Вступ.

1. Поняття, види та причини рецепції римського права.

1.1. Історико-правові передумови рецепції римського права.

1.2. Причини рецепції римського права.

2. Римське право як головний елемент юридичної науки.

2.1. Відродження римського права та його рецепція.

2.2. Рецепція римського приватного права в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Питання дослідження традицій у праві сьогодні є актуальним. Внутрішній розвиток українського народу, його зовнішнє спілкування не можна розглядати інакше, як у безперервній єдності — це дві сторони того самого процесу. Відсутність власної стабільної держави протягом багатьох століть не дозволила нам сформувати окрему незалежну правову систему, тому наше національне законодавство ґрунтувалося на місцевих правових традиціях і звичаях, а також переймало елементи правової культури й Заходу, і Сходу.

Залишається безспірним той факт, що римське право протягом багатьох століть переважало національне право, затримавши чи навіть зробивши неможливим його подальший розвиток. Значення римського права в тому, що ним пронизана вся наша література, що воно надзвичайно впливало на розвиток нашого права та змінило наше юридичне мислення. Як зазначав Ієринг: “Римське право подібно християнству, грецькій і римській літературі та мистецтву, стало одним із елементів сучасної культури. Вплив римського права поширюється далеко за межі тих інститутів, які ми звідти запозичуємо”.

Значну роль в історії національного права зіграла й відіграє рецепція римського, візантійського права. Кодифікаційні роботи, які проводяться в Україні останнім часом у галузі цивільного права, орієнтування на міжнародні правові стандарти — це не перша спроба «відновлення» цивільно-правових норм в історії вітчизняного законодавства. Питання наступності римського, візантійського права сьогодні породжене об'єктивними факторами. Знання про досягнення й промахи минулих кодифікаційних робіт можуть і повинні допомогти сучасним законодавцям у формуванні нового цивільного права України.


1. Поняття, види та причини рецепції римського права

1.1. Історико-правові передумови рецепції римського права

На думку прихильників історичної школи, в особі Савіньї, право створюється усім історичним минулим народу, створюється не довільно, тому не може мати інший зміст, ніж обумовлений національними особливостями народу та пройденим ним історичним шляхом. З таким твердженням погодитися не можна. Як вірно зазначав В. Моддерман, народи відмовляються від частини свого рідного, національного права, заради права їм чужого, розвинутого в країнах із зовсім іншими державними установами, з іншим суспільним ладом, заради права, написаного на мові, що зрозуміла лише вченим. Тобто, мертве право перемагає право живе, без будь-якого застосування зброї, на початку, навіть, без втручання законодавця.

Цікавим є те, що не вдалося під час існування римського права, розквіту і сили ¾ переродити право чужих народів — то вдалося йому через пів-тисячоліття; воно повинно було спочатку померти для того, щоб розвернутися в усій своїй силі. Спочатку — не більш як юридична граматика в руках вчених, але скоро піднімається на ступінь уложення для того, щоб поміняти його на незрівнянно вищий авторитет канону нашого юридичного мислення. Не в тому полягає значення римського права для нового світу, що воно тимчасово вважалося джерелом права — це значення було лише тимчасове, а в тому, що воно здійснило внутрішній переворот, перетворило

все наше юридичне мислення. Римське право зробилось, як і християнство, культурним елементом нового світу.

Щодо національності, то як писав Ієринг: “Через ворота національності римське право ніколи не могло б проникнути до нашої науки”. Тому він, визначаючи значення римського права для нового світу, розглядаючи “ідею загальності та національності”, пояснює інший шлях рецепції космополітичним, універсальним характером римського права, законом обміну: замкнутість є смертельних гріх народів, так як вищим законом історії є спілкування”.

Мутер вірно зазначає, що “є справедливим розглядати право як щось національне, але помилково вважати національним лише своє, самостійно створене... Духовною переробкою чужого матеріалу створюється національне багатство, не менш національне, ніж те, що було створене за винятковістю минулого часу”.

Однак цього не досить щоб пояснити нам рецепцію римського права. Ми в даному випадку маємо справу не з окремим народом, який запозичив той чи інший юридичний інститут, чи який переробив чужі юридичні положення на підґрунті свого права, перед нами тут інше явище: італійці, саксонці, франки, баварці та інші народи майже одночасно, жертвуючи своїм власним юридичним побутом, в більшому чи меншому ступені підкоряються авторитету римського права [4, c. 35-36].

Рецепція не обмежувалась тим, що відповідало вітчизняним установам, сучасним потребам, вона відбулася комплексно, без свідомого поділу між тим, що в римському праві залишилося життєвим і застарілим, що в цьому праві було універсальним і специфічно-національним. Тому, хто робить посилання на римське право, досить обґрунтувати свої вимоги, і не має потреби доказувати наявність спеціальної рецепції.

Однак, залишається відкритим питання, чому в такому обсязі вітчизняне право приноситься в жертву праву чужому? Щодо думки про введення чужого права силою, то силою введене право не пускає корені на чужому ґрунті.

Після з’ясування значення римського права можна перейти до визначення історико-правових передумов його рецепції.

Після смерті Юстиніана римське право зникло в грецьких переробках, перекладах і компіляціях, що не мають загального наукового значення. Яка ж була доля римського права протягом часу з 554 р. по 1100 р., коли виникла школа глосаторів, з якою пов’язують виникнення нового періоду?

До Савіньї була поширена думка про те, що римське право зникло в VI ст., і лише відродилося на початку XII ст. внаслідок підкорення пізанцями Амальфи і викрадення єдиного, як стверджували, списку пандектів, і як наслідок видання закону короля Лотаря II про заміну всюди в судах права німецького правом римським. Цим законом наказувалося викладати римське право і застосовувати його в судах замість німецького. Савіньї довів, що вищезазначене є невірним історичним фактом. Він стверджує, що римське право під назвою Lex Romana діяло з часів падіння Західно-Римської імперії (476) до XI ст. в більшості країн Європи. Воно продовжувало своє існування в королівствах Бургундському, Остготському, Франкському, Вестготському, Лангобардському, і особливо в Італії та навіть в Англії; зокрема, ним керувалася й сама церква. На думку Савіньї, знання і застосування римського права в ті часи не великі, вони утримувалися в межах, що постійно звужуються. Заняття римським правом в цей період мають значення лише як перехід до кращого періоду [5, c. 4].

Шмідт вважає, що римське право у тому вигляді, в якому воно застосовувалося і вивчалося до болонської школи, мало з правом юстиніановим спільним лише одну назву. Він зазначає, що римська національність зникла внаслідок змішання з пануючими німецькими племенами. Лише на півдні Франції та особливо в середній Італії римське право продовжувало зберігати значення територіального права і мабуть безперервно викладалося в Римі, пізніше в Равеньї і, нарешті, в Болоньї, при цьому в Лангобардському королівстві воно діяло поряд з правом лангобардським і з X ст. почало викладатися в юридичній школі в Павії8 .

На думку Фікера, римське право здійснило, незалежно від свого значення для окремих осіб на підставі особистого принципу, великий вплив на правове життя переважно лангобардської Італії двояким чином. По-перше, як територіальне право, Lex Romana, (особливо в Равенському екзархаті) головним чином на підставі звичаїв, без тісного відношення до законодавства Юстиніана. Крім того, його вплив був науковим, завдяки самостійним заняттям вчених-юристів законодавству Юстиніана. Безумовно, що розквіту римської юриспруденції в Болоньї передував розквіт лангобардського правознавства. До другої половини XI століття його резиденцією залишалася головним чином школа правознавства в Павії. Крім того не є безпідставним його переконання в тому, що відродження занять з римського права обумовлене практичною необхідністю правового життя та вмінням підтвердити свої думки цитатами із збірки Юстиніана, що давало можливість більш вдало вести свої судові справи.

В успіху римського права протягом XII століття Равена не приймала участі. До цього часу вивчення римського права було давно вже зосереджено в Болоньї, де наукові методи лангобардського права вплинули на розробку джерел римського права, тому саме болонська школа, завдяки застосуванню цього методу, могла створити нову епоху і перевершила равенську школу.

Отже, римське право не зникло разом з римською національністю, навпаки, в XII ст. ми бачимо його оточеним новим блиском [7, c. 105-106].

1.2. Причини рецепції римського права

Початок рецепції римського права пов'язаний з активізацією у ХП-ХШ ст. міст, насамперед. Італії, а згодом і всієї Європи. Саме в цей час спостерігається економічне піднесення, швидко розвиваються товарно-грошові відносини. Місцеве національне право ґрунтувалося не на зовсім ясних звичаях і було вкрай роздрібнене: не тільки кожна місцевість, але й кожна соціальна група жила за своїм особливим правом. Майнові права, які склалися на ґрунті феодального ладу, були обтяжені різними обмеженнями, та й людська особистість у цілому підлягала різним формам залежності - феодальній, родовій, сімейній.

Усе це створювало надзвичайні труднощі для економічного розвитку і для просування вперед. Європі конче було потрібно радикально перебудовуватись. І саме римське право стало в той час у пригоді прогресивним течіям. Замість неясних і суперечливих звичаїв постає досить чітке, писане право: замість роздрібнених правових систем пропонується право, єдине для всіх місць і станових груп. Це право несе форми, здатні регулювати складні відносини торгового обороту, воно проголошує звільнення особи і свободу власності, розв'язує особисту енергію, необхідну для більш інтенсивної економічної діяльності. І не дивно, що найпалкішими прихильниками рецепції римського права були ті соціальні елементи, які прагнули економічного і політичного прогресу - королівська влада, освічені прошарки населення міст, молода буржуазія, яка щойно зароджувалася. Саме її інтереси потребували, щоб на всій території держави діяли чіткі, ясні норми, які б за єдиним принципом вирішували правові питання. Саме в римському праві молода буржуазія знайшла готовий інструмент для регулювання різних правочинів і зміцнення відносин власності, вільної від феодальних обмежень[6, c. 46-47].

Рецепції сприяли й католицька церква, хоч іноді вона виявляла відкриту ворожість римському праву. Церква була найбільш раннім провідником знання римського права у феодальному світі, її релігійне право складалося під безпосередньою дією римської правової культури. Християнством запозичено з Риму деякі правові погляди та правові інститути. Проте разом зі зміцненням своїх позицій церква встановлює контроль над світськими університетами. У світській освіті церква починає вбачати небезпеку своєму пануванню. У 1220 і 1259 pp. видаються папські булли, спрямовані проти викладання римського права в світських університетах. Римське право викладається головно на богословських відділеннях університетів. Однак уже після Реформації воно знову стає головним предметом на юридичних факультетах.

Сприяння рецепції виявляла й феодальна держава, оскільки римська правова концепція була міцно поєднана з ідеєю сильної державної влади, яка стоїть над індивідами й соціальними групами. Тому ті правителі, які виступали за зміцнення центральної влади, знайшли собі опору в приписах римського державного права періоду імперії.

У період Відродження швидкими темпами розвиваються товарно-грошові відносини, зміцнюється економічна й політична сила міст. Потреба у відродженні римського права ще більше зростає. Держава вже не тільки завзято захищає інтереси буржуазії, але й сприяє розвитку права на основі римського права, заохочуючи його вивчення, що зумовило відкриття нових університетів. Юристи, які володіли римським правом, призначалися на вищі державні посади.

Крім етнічних і політичних причин і джерел, на їх основі діяли ідеологічні та юридичні передумови рецепції. Відомо, що вже в період раннього середньовіччя формальну основу рецепції деякі монархи вбачали в спадкоємності влади від римських імператорів. Зокрема, німецькі імператори ще в XII ст., прагнучи підвищити авторитет своєї влади, стали розвивати теорію про її спадкоємність від римських монархів, а німецьку державу, яка виникла на території Північної Італії, веліли іменувати "Священна римська імперія німецької нації".

Треба також пам'ятати, що в ранньому середньовіччі ще не склалися нації і, відповідно, національні почуття та традиції. А отже, в римському праві бачили не стільки чуже, скільки загальне, вище, наукове право [7, c. 106-107].

У потребі рецепції були й суто юридичні причини - це, з одного боку, високий рівень римського права, з іншого - архаїчність, партикуляризм, численні прогалини, неясність і суперечливість звичаєвого права, яке не забезпечувало регулювання нових відносин. А практика обмеження і заборони в судах Німеччини дії норм звичаєвого права, природно, сприяла рецепції.

Зрозуміло, що рецепція римського права мала не тільки прихильників. Цей процес відбувався в гострих суперечностях. Адже у ранньофеодальному суспільстві, де переважало натуральне господарство і панувала політична роздрібненість, для застосування римського права не було відповідного ґрунту, а якщо його й доводилось застосовувати на практиці, то у зміненому до невпізнанності вигляді. Церква також часто характеризувала юристів як недобросовісних християн, а іноді підтримувала виступи проти світської юриспруденції. Вищі стани феодального суспільства у застосуванні римського права вбачали загрозу своїм економічним правам. Зокрема, польська шляхта не сприймала римського права тому, що воно могло посилити королівську владу і тим самим обмежити їх привілеї.

Певну опозицію римському праву почали створювати дедалі зростаючі в народі національні настрої, зокрема у XIII ст. англійська знать не погодилася змінювати англійські звичаї "на догоду іноземним поглядам". Римське право було чуже і незрозуміле відсталим масам селянства. Воно погіршувало їх правове становище, сприяло розкладу общин і вилученню у них земель. До того ж монополія на знання римського права в руках вузького кола юристів поверталася численними зловживаннями.

Усе це викликало незадоволення народних мас і до римського права й до тих, хто його запроваджував у життя.

Проте пагінці рецепції все ж пробивалися крізь усі перешкоди і римське право разом з економічним та культурним розвитком країн набувало дедалі ширшого визнання [5, c. 6-8].

2. Римське право як головний елемент юридичної науки

2.1. Відродження римського права та його рецепція

Після падіння Римської імперії в 476 р. римське приватне право продовжувало існувати і розвиватися в його східній частині — Візантії. Правова культура візантійської імперії, яка була послідовником традицій римської державності, надала друге історичне життя римському праву. Ця традиція багато змінила у змісті і системі класичного римського права, але з урахуванням таких змін римське право лягло в основу правових систем багатьох країн.

У візантійські часи римське право знайшло свою повну кодифікацію (звід цивільних законів Юстиніана), яка стала пріоритетним джерелом римського права. Кодифіковане римське право візантійського зразка — особливо Кодекс Юстиніана та його Новели, стали основою для формування нової галузі правової культури — церковного православного права. Велике значення у справі збереження римського приватного права мала та обставина, що церква усі свої спірні справи (тобто спори між церковними установами, монастирями та окремими їх служителями) вирішувала на основі римського права, внаслідок чого природно сфера дії римського права значно розширювалася.

Історія римського права у Західній Європі, починаючи з епохи Середньовіччя, є прикладом його запозичення в інтересах застосування до особистої юридичної культури та практики.

З початку культурного підйому у Західній Європі на межі XI—XII ст. відбувається відродження римського права, починається його рецепція (від reception — сприйняття, запозичення, засвоєння) [2, c. 22-23].

Визначну роль у відродженні і популяризації класичного римського права відіграв Болонський університет, який був заснований наприкінці XI ст. Юридична діяльність Болонської школи виявлялася у викладанні римського права. Викладання полягало у публічному зачитуванні і тлумаченні джерел римського права, а слухачі одночасно під диктовку записували ці тлумачення (глоси). Звідси й сама школа отримала назву "школа глосаторів".

У другій половині XIII ст. на зміну глосаторам прийшли так звані коментатори або постглосатори. Вони більше уваги приділяли тлумаченню глос, ніж безпосередньо джерелам.

Знову сформоване таким чином римське право стало у XVI ст. головним елементом юридичної науки та практики в Італії, Іспанії, особливо у Німеччині. Судам, наприклад у Німеччині, наказували застосовувати насамперед не національне, а римське право. Реце-поване римське право, яке було засноване спільними зусиллями глосаторів, коментаторів та німецьких вчених-юристів, одержує нову назву — сучасне римське право, яке діяло у Німеччині аж до прийняття Німецького цивільного уложення, що набуло чинності з 1 січня 1900 р. Вплив римського права простежувався в Цивільному кодексі Наполеона 1804 р., в російських цивільних уложеннях 1903 та 1905 pp.

З XVIII ст. починається період наукового освоєння римського права в рамках так званої історичної школи права. Відповідно до потреб нової школи справжня система римського права взагалі могла бути побудована тільки на підставі римського права, адже правильне розуміння головних інститутів права дає тільки римська правова культура.

Рецепійоване римське приватне право протягом тривалого часу діяло в багатьох країнах Європи як загальне. Воно залишило глибокий слід у правосвідомості, цивільному законодавстві, науці і практиці цивільного права[3, c. 27-28].

2.2. Рецепція римського приватного права в Україні

Рецепція римського приватного права в нашій країні відома з X ст. Однак слід зазначити, що в Україні не було прямої рецепції (тобто запозичення законодавчих рішень), подібної до німецької або французької правовим систем. Вплив римського приватного права на законодавство України простежується протягом X—XIX ст. Найдавнішою пам'яткою права Київської Русі є "Руська правда", чимало положень якої мають безсумнівну схожість з положеннями римського приватного права в його візантійській інтерпретації, що свідчить про рецепіювання деяких законів з візантійського законодавства. Більш помітним та широким був вплив римського приватного права на законодавство пізніших часів. Насамперед це стосується Литовських статутів, які замінили "Руську правду". Литовські статути являли собою загальні кодекси Литовської держави, до складу якої входила тоді Україна. їх джерелами були чинне литовське законодавство та судова практика, положення римського, німецького та польського права.

За обставин, що склалися після приєднання у 1654 р. України до Росії, визначаючи можливості рецепції римського приватного права, треба брати до уваги ставлення до цього питання в Росії.

Значну частину радянського періоду історії наявність приватного права визнавалася державою в обмеженому ступені.

Новий Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 p., закріплює необхідні гарантії та основні принципи приватного права, обмежуючи можливості втручання публічної влади у сферу приватного права [2, c. 25].


Висновки

В римському праві вбачали не стільки чуже, скільки загальне, вище, наукове право. Як зазначав Штельцель, коли заняття правом пустило коріння серед мирян, які досі лише практично його застосовували, то відповідно виникла протилежність між правом науковим і практичним, між вченими і невченими юристами, але не виникло протилежності між римським і німецьким правом; саме в цьому прихована причина того рятівного туману, який передував в Німеччині рецепції чужого права і приховав усю дивовижність цього явища. Отже, національне право не завжди відповідало суспільному устрою і в цьому полягає головна причина рецепції.

Таким чином, основними історико-правовими передумовами рецепції римського приватного права були наступні факти: відкриття болонської школи та ряду університетів, що вивчали римське право; кодифікація Юстиніана містила положення, що задовольняли інтереси німецьких імператорів, тому останні сприяли розвитку університетів і вчених юристів; розвиток канонічного права; вивчення римського права стало джерелом почесних посад і політичного впливу. Однак, головна причина рецепції полягає в потребах суспільного життя і в незадовільному становищі національного права.


Список використаної літератури

1. Достдар Р. Рецепція греко-римського права в цивільному уложенні/ //Юридична Україна. - 2009. - № 1. - C. 65-66

2. Колосова К. Римське приватне право та його вплив на розвиток сучасного цивільного права //Юридична Україна. - 2006. - № 9. - C. 22-25.

3. Римское частное право: Учебник/ Под. ред. И.Б.Новицкого и И.С.Перетерского. - М.: Юриспруденция, 1999. - 508 с.

4. Римське право: Інституції/ Ред. Є. О. Харитонов. - 3-е вид., виправлене. - Харків: Одіссей, 2003. - 287 с.

5. Томсинов В. О сущности явления, называемого рецепцией римского права //Вестник Московского университета. - 1998. - № 4: Сер. 11. Право. - C. 3-17.

6. Трофанчук Г. Римське приватне право: Навчальний посібник/ Григорій Трофанчук,. - К.: Атіка, 2006. - 245 с.

7. Харитонов Е. Рецепція римського приватного права як підгрунтя сучасної цивілістики //Вісник Академії правових наук Україні. - 1998. - № 2. - C. 104-111.

загрузка...
Top